Виховання органiзованостi молодших школярiв на уроках фiзичноi культури
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
? культури.
Завдання дослiдження:
Визначити теоретико-методичнi основи органiзованостi молодших школярiв.
Виявити засоби розвитку органiзованостi молодших школярiв на уроках фiзичноi культури.
Визначити рiвень органiзованостi учнiв початкових класiв.
Практичне значення роботи полягаСФ у визначеннi засобiв фiзичноi культури для виховання органiзованостi молодших школярiв, визначеннi рiвня уважностi учнiв початкових класiв.
Результати дослiдження можуть бути використанi в процесi фiзичного виховання учнiв початкових класiв.
Роздiл 1. Теоретико-методичнi основи виховання органiзованостi молодших школярiв
1.1 Психолого-педагогiчна суть органiзованостi як особистоi якостi дитини
Соцiально-економiчнi перетворення, якi вiдбуваються в нашiй краiнi, породили суперечливi тенденцii. З одного боку, при вiдмовi вiд жорсткого зовнiшнього контролю у людей зявилася можливiсть органiзацii життя згiдно iз власними поглядами, вiдповiдно до своiх схильностей, устремлiнь. Сьогоднi життя людини, багато в чому залежить вiд ii власноi активностi, умiння органiзувати i надати подiям бажаного напряму.
З iншого боку, iгнорування моральних обмежень, довгождана свобода обернулися вседозволенiстю, етичною деградацiСФю, розгулом грубостi та насильства. Бажаючи отримати "борцiв", здатних вижити в умовах багатоаспектноi кризи, забуваСФмо, що будь-яка агресiя веде до вiдторгнення вiд навколишнього свiту.
Сьогоднi суспiльству необхiднi змiни в свiдомостi i поведiнцi людей, що в цiлому висуваСФ вищi вимоги до виховання пiдростаючого поколiння. Постають завдання перед вихованням сучасного поколiння. Це, перш за все, формування нових життСФвих установок особистостi, здатноi самостiйно ухвалювати вiдповiдальнi рiшення в ситуацii вибору.
Отже, суспiльнi змiни та новi завдання, якi стоять перед сучасною людиною вимагають вiддзеркалення в навчально-виховному процесi школи виховання органiзованостi, що дозволяСФ справлятися з вимогами навколишньоi дiйсностi, погоджувати цi вимоги iз власними бажаннями, звiльняючи себе вiд зовнiшнього примусового контролю, перевiрок.
Феномен тАЮособистостiтАЭ завжди знаходився в центрi уваги багатьох наук. З фiлософськоi точки зору особистiсть - тАЮлюдина зi всiма соцiально обумовленими i iндивiдуально вираженими якостями: iнтелектуальними, емоцiйними, вольовими" [37]. У поняттi тАЮособистiстьтАЭ фiксуються суспiльнi та соцiальнi вiдносини людини.
Особистiсть - це соцiальна функцiя людини, система ii соцiальноi дiяльностi [45]. Особистiсть - дiйснiсть iндивiда як соцiального феномена, це субСФкт суспiльних вiдносин, що реалiзовуСФ себе в соцiальнiй дiяльностi. У фiлософii особистiсть постаСФ як iнтегральне поняття, що обТСрунтовуСФ соцiальну форму iснування iндивiда, в рамках якоi вiн володiСФ внутрiшньою цiлiснiстю i вiдносною самостiйнiстю, що даСФ можливiсть творчо проявляти себе. Щоб залишатися самою собою, особистiсть повинна змiнювати саме себе, з урахуванням всiх змiн, що вiдбуваються [99].
Л.С. Виготський пiдкреслював, що особистiсть СФ поняття соцiальне, воно виражаСФ все, що СФ в людинi надприродне та iсторичне. Особистiсть не народжуСФться, але виникаСФ в результатi культурного i соцiального розвитку [25].
За визначенням В.А. Аверина, особистiсть тАЮ... суспiльний iндивiд, обСФкт i субСФкт iсторичного процесу. Тому в характеристиках особи найповнiше розкриваСФться суспiльна суть людини, що визначаСФ всi явища людського розвитку..." [2].
На думку Л.РЖ. Божович тАЮособистiсть - це людина, яка досягла визначеного, достатньо високого рiвня свого психiчного розвитку. Найiстотнiша ii характеристика, коли вона дiйсно стаСФ особистiстю, полягаСФ в тому, що вона здатна панувати над випадковостями i змiнювати обставини життя вiдповiдно до своiх цiлей i завдань; вона здатна також свiдомо управляти i самою собою" [16].
У педагогiцi особистiсть розглядаСФться як тАЮучасник iсторично-еволюцiйного процесу, виступаючи носiСФм соцiальних ролей i володiСФ можливiстю вибору життСФвого шляху", як феномен суспiльного розвитку, конкретна жива людина, яка володiСФ свiдомiстю i самосвiдомiстю, тобто особистiсть характеризуСФться таким рiвнем психiчного розвитку, який дозволяСФ iй управляти власною поведiнкою. На думку П.Я. Гальперина: тАЮ... особистiсть людини... СФ справа рук самоi людини, продукт ii самовиховання. Оскiльки особистiсть нiколи не дана готовою, але завжди твориться, вона СФ не пасивна рiч, але творчий процестАЭ [27.]. Отже, здатнiсть обдумувати своi вчинки i вiдповiдати за них, здатнiсть до автономноi дiяльностi СФ iстотними ознаками особистостi.
Пiдводячи пiдсумок вищесказаному, вiдзначимо, що як особистiсть людина СФ самостiйним, творчим субСФктом суспiльноi свiдомостi i дiяльностi, здiбним до самовизначення, саморегулювання, самоудосконалення.
Особистiсть розкриваСФться через численнi тАЮхарактеристики". Церквою пiдраховано, що людям властивi бiльше 90 чеснот i 100 порокiв, якi священнослужителi називають тАЮпристрастями". Причому i тАЮпристрасть", i "чеснота" можуть стати своСФю протилежнiстю.
Укладений К.К. Платоновим тАЮАлфавiт рис особистостi" мiстить 1301 одиницю. З них 61% - негативнi, 32% - хорошi, позитивнi, 7% - нейтральнi [105].
В.А. Блюмкiн, Г.Н. Гумнiцький, Т.В. Цирлiна типологiзували моральнi якостi особистостi:
1) свiтогляднi, iдейно-полiтичнi, загальноаксiологiчнi (цiннiснi);
2) моральнi (етичнi);
3) дiловi;
4) пра