Юридична вiдповiдальнiсть за порушення авторських та сумiжних прав
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
авторського права Бернськоi конвенцii про охорону лiтературних та художнiх творiв (1886 р.).
Слiд вiдзначити що розвиток законодавства у сферi iнтелектуальноi практично був перерваний бiльшовицькою революцiСФю 1917р.
Порiвнюючи законодавчi акти дорадянського i радянського перiодiв, неозброСФним оком можна помiтити, що першi охороняли авторське право вiд порушення значно бiльшою мiрою та дiСФвiше. Дорадянськими нормами гарантувалося вiдшкодування автору завданоi шкоди у повному обсязi, чого не можна сказати про акти, присвяченi охоронi авторського права у всiх радянських кодексах.
Докорiнно змiнилася ситуацiя пiсля прийняття незалежностi Украiни, коли на змiну Кримiнальному кодексу УРСР (1961 р.) 5 квiтня 2001 р. Верховна Рада прийняла Кримiнальний кодекс Украiни, який набув чинностi з 1 сiчня 2001 р. У Кодексi трьома окремими статтями встановлена кримiнальна вiдповiдальнiсть не лише за порушення авторського права, але i сумiжних прав (ст. 176 Кримiнального кодексу Украiни).
Украiна маСФ багатий iсторико-правовий досвiд законодавчого регулювання кримiнальноi вiдповiдальностi за порушення прав iнтелектуальноi власностi. Доцiльно наголосити, що зазначений досвiд набувався ще значно ранiше вiд дати прийняття першого у свiтi мiжнародно-правового акта у сферi авторського права, всесвiтньо вiдомоi Бернськоi конвенцii про охорону лiтературних та художнiх творiв (1886 р.).
Зважаючи на те, що на сучасному етапi розвитку Украiни логiчно постаСФ питання про вдосконалення кримiнально-правовоi охорони прав iнтелектуальноi власностi, можна справедливо стверджувати, що для ii подальшого вдосконалення в нашiй краiнi склались усi необхiднi iсторичнi та правовi передумови.
При цьому проведений аналiз законодавства про кримiнальну вiдповiдальнiсть за порушення прав iнтелектуальноi власностi, що на рiзних iсторичних етапах дiяло на територii Украiни, вказуСФ на необхiднiсть подальшого запозичення до ст.ст. 176, 177, 229 КК Украiни iснуючих на тих чи iнших iсторичних етапах позитивних положень кримiнально-правовоi охорони прав iнтелектуальноi власностi, до яких, насамперед, можна вiднести закрiплений ще у кримiнально-правових нормах царськоi Росii обовязок винного у повному обсязi вiдшкодувати субСФктам права iнтелектуальноi власностi шкоду, завдану порушенням вiдповiдних прав iнтелектуальноi власностi.
Доцiльно також було б запозичити до ст.ст. 176 КК Украiни, наприклад, кримiналiзацiю дiй, повязаних iз зберiганням незаконно виготовлених творiв або iх ввезенням з-за кордону на територiю Украiни, якщо це мало на метi подальший продаж даних творiв в Украiнi, що, знову таки, було здiйснено ще у ст. 2276 Пятнадцятого тому Зводу законiв Росiйськоi iмперii, а також встановлення за вiдповiднi злочини покарання у виглядi штрафу у потрiйному розмiрi проти отриманого злочинцем прибутку, що мало мiiе ще у ст.ст. 198, 199 КК УРСР (1922 р.).
Вивчення та врахування iсторико-правових аспектiв кримiнальноi вiдповiдальностi за порушення прав iнтелектуальноi власностi дозволить вдосконалити кримiнально-правову охорону прав iнтелектуальноi власностi, що СФ одним iз прiоритетних завдань держави на сучасному етапi розбудови Украiни. Адже залежно вiд того, як кримiнально-правовими засобами захищатимуться права iнтелектуальноi власностi, можна говорити про дотримання в нашiй державi конституцiйних прав громадян у сферi iнтелектуальноi власностi та iх юридичний захист.
РОздРЖл 2. ВИДИ юридичноi вiдповiдальностi за ПОРУШЕННЯ АВТОРСЬКИХ ТА СУМРЖЖНИХ ПРАВ
2.1 Цивiльно-правова вiдповiдальнiсть за порушення авторських та сумiжних прав
Поняття iнтелектуальноi власностi стало правовим поняттям i удостоiлося конституцiйноi уваги. Стаття 54 Конституцii Украiни, що маСФ пряму дiю, гарантуСФ кожному волю творчостi i передбачаСФ охорону iнтелектуальноi власностi законом [1]. Звичайно, поняття iнтелектуальна власнiсть не збiгаСФться з поняттям власностi в класичному ii розумiннi. Однак воно по своСФму значенню цiлком вдало характеризуСФ приналежнiсть i сутнiсть результатiв (продуктiв) iнтелектуальноi творчостi.
Характеризуючи поняття iнтелектуальноi власностi, необхiдно вiдзначити, що до нього незастосовна класична матерiально-правова трiада: володiння, користування, розпорядження. Мабуть, припустимо говорити про такi уповноваження тАЬiнтелектуального власникатАЭ в iдеально-правовому змiстi: маСФ мiiе приналежнiсть власнику продукту працi, вiн вправi користуватися своСФю власнiстю, володiти та розпоряджатися нею. Але, на вiдмiну вiд класичного поняття власностi, iснуСФ iнтелектуальна власнiсть, специфiка якоi полягаСФ в тому, що обСФкти iнтелектуальноi власностi нематерiальнi. Крiм того, така власнiсть обмежена тимчасовими рамками.
РЖ все-таки СФ певний смисл виходити з класичного поняття власностi. Саме виходити з нього, але нi в якому разi не iдентифiкувати. Адже внесення трiади по володiнню, користуванню, розпорядженню в iдеально-правовому змiстi систематизуСФ поняття власностi взагалi, робить його бiльш зручним, доступним i зрозумiлим, що маСФ важливе значення, оскiльки призначення права - регулювати суспiльнi вiдносини. Таким чином, iнтелектуальна власнiсть - сукупнiсть прав на продукт iнтелектуальноi творчостi. РЖншими словами, володiння, користування, розпорядження плодами творчостi носить такий же специфiчний характер, як i саме поняття iнтелектуальноi власностi. ОстаннСФ мiстить у собi авторське право, право на вин?/p>