Фiлософськi засади теорii нацii (Мiхновський, Донцов, iiборський, Липинський)
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?оналiстичного руху, однак найцiннiшим його спадком СФ соцiально-фiлософський трактат тАЬНацiократiятАЭ, написаний 1935 року. тАЬНацiократiятАЭ - це реакцiя на кризу СФвропейськоi полiтичноi думки, що не спромоглася вiдвернути Першу свiтову вiйну. В цiй вiйнi зiйшли нанiвець гуманiстичнi традицii РДвропи. тАЬНаша повоСФнна епоха позначаСФться великими катаклiзмами в життi культурних народiв. Людство, нiби втративши попереднi означенi шляхи своiх прямувань, силкуСФться iх вiднайти в хуртовинi боротьби, соцiяльних антагонiзмiв i заворушень. Йде переоцiнка всiх тих вартостей, то донедавна вважалися незрушимими...тАЭ, - написав iiборський на перших сторiнках тАЬНацiократiiтАЭ [26].
тАЬНацiократiятАЭ була також реакцiСФю iiборського на неспроможнiсть украiнськоi елiти зорганiзувати результативну боротьбу, ставши на чолi визвольного руху. Пiсля Лютневоi революцii 1917 року нi Центральна Рада, нi Гетьманат Скоропадського, нi Директорiя не змогли стати загальноукраiнською силою i обСФднати навколо себе всi верстви украiнцiв у боротьбi за майбутнСФ. iiборський, як активний i небайдужий учасник нацiонально-визвольних замагань, зрозумiв неспроможнiсть тодiшнiх украiнських сил стати провiдниками украiнського народу i це розчарування (чи прозрiння?) знайшло вiдображення на сторiнках тАЬНацiократiiтАЭ. В нiй, окрiм власне солiдаристичноi (тАЬнацiократичноiтАЭ) концепцii, автор проводить аналiз панiвних на той час суспiльно-полiтичних iдеологiй: демократii, соцiалiзму, комунiзму i фашизму. Розглядаючи iх, iiборський виявляСФ iхнi внутрiшнi хиби i, виходячи з цього, обгрунтовуСФ новий проект украiнського майбутнього - нацiократiю. На жаль, солiдаризм найчастiше повязуСФться з iменами захiдних мислителiв (француза Селестена Бугле, нiмця Гайнрiха Пеша), а украiнськi солiдаристичнi концепцii залишаються поза увагою.
Першим обСФктом аналiзу iiборського СФ демократiя i капiталiзм, що зазнають рiзкоi критики з боку автора. На це треба звернути особливу увагу, оскiльки сьогоднi Украiна намагаСФться просуватися шляхом демократизацii усii сфер суспiльного життя: економiки, полiтики, культури.
На думку iiборського, демократiя i капiталiзм нерозривно повязанi мiж собою: капiталiзм неможливий без демократii, але й сама демократiя знаходить у капiталiзмi тАЬджерело своiх розвоСФвих силтАЭ [26]. Однак капiталiзм швидко стаСФ джерелом тАЬсоцiяльного поневолення робiтництва i жорстокого визиску його працiтАЭ i цим порушуСФ проголошуванi демократiСФю принципи свободи та рiвностi: тАЬПолiтична демократiя, сподiваючись найти в капiталiзмi союзника... ТСрунтовно на цьому завелася. Бо капiталiстична система шкереберть опрокидувала i уневажила цi iдеi, запроваджуючи в життi нерiвнiсть, безправнiсть i антагонiзмитАЭ [26]. В цьому полягаСФ найглибше i найгострiше протирiчча демократii i капiталiзму. Сьогодi рiзнi мислителi i аналiтики сходяться в тому, що капiталiзм i демократiя на практицi заперечують одне одного. Ця думка, хоча i виглядаСФ оригiнальною, насправдi зовсiм не нова. Так, Платон, аналiзуючи типи державного устрою, писав, що тАЬтимократiятАЭ закономiрно вироджуСФться у олiгархiю, де тАЬбiля влади стоять багатi, а бiдняки не приймають участi в управлiннiтАЭ, внаслiдок тАЬнакопичення золота у коморах приватних персонтАЭ, якi, шукаючи застосування своiм багатствам, тАЬперетлумачують закони, мало рахуючись iз нимитАЭ [21].
Полiтичний устрiй демократii, заснований на засадах виборного представництва, на думку iiборського, не маСФ iсторичноi перспективи. Зiгравши на початковому етапi позитивну роль, парламентаризм згодом стаСФ ареною i засобом боротьби економiчних та класових iнтересiв рiзних соцiальних груп. Це, в свою чергу, призодить до внутрiшнього розкладу парламентаризму. тАЬВ стремлiнню здобути виборчi голоси, партiйнi чинники послуговуються рiзного роду груповими блокуваннями, закулiсними iнтригами, неморальними компромiсами, пiдкупом i корупцiСФю... Цi методи профанують i викривлюють значiння самого виборчого принципу, i перетворюють проголошену демократiСФю за тАЬсвяте святихтАЭ свободу слова й думки в спекулятивний середник збаламучення, заслiплення, обдурення i провокування народнiх мас з одною метою: тАЬвибититАЭ з них побiльше голосiв за кандидата даноi партii...тАЭ, - пише iiборський [26]. Слушнiсть i влучнiсть цього зауваження пiдтверджуСФ, перш за все, парламентська криза в Украiнi, яка повнiстю пiдпадаСФ пiд наведений опис. Отже, висновок iiборського щодо демократii СФ однозначним: вона неспроможна творити авторитетну владу i непристосована до довготривалих проектiв, особливо в кризових умовах.
Наступним обСФктом аналiзу iiборського СФ соцiалiзм та комунiзм. В наш час значна частина украiнцiв вiдчуваСФ ностальгiю за соцiалiстичним радянським минулим, вбачаючи в соцiалiзмовi, а iнодi - навiть в реставрацii СРСР, шлях до вирiшення соцiально-економiчних проблем сьогодення.
На думку iiборського, лiбреалiзм i соцiалiзм мають прямий генетичний звзок i соцiалiстичне свiтосприйняття глибоко укорiнене в рацiоналiстичностi капiталiзму. Капiталiзм i марксизм тАЬрiднить матерiалiстичний свiтогляд... обидва вони ставлять в центр свiту технiку, науку, виробництво, прибутковiсть i споживання i вони обидва одержимi економiкою.
Принципову ж розбiжнiсть мiж соцiалiзмом та лiбералiзмом iiборський вбачав у поглядах на людину. Демократiя, висуваючи гасла економiчноi та полiтичноi свободи, спираСФться на вiру в досконалiсть людськоi природи. В ii основi лежить переконання, що вiльне суспiльство само