Фiлософськi засади теорii нацii (Мiхновський, Донцов, iiборський, Липинський)
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?ацii та абсолютна монархiя. Тому й украiнська нацiя на цьому шляху, як вже траплялося в ii iсторii, вважаСФ Липинський, мусить пройти етап персонiфiкацii в особi володаря: тАЬТiльки Господар украiнськоi землi, тiльки украiнська монархiя, може обСФднати украiнську нацiютАжтАЭ. Звiдси випливаСФ, що ще одним чинником нацiональноi консолiдацii СФ наявнiсть арбiтра, тАЬверховного судiiтАЭ, який би стояв над класами, узгоджував iхнi iнтереси i мирив iх. На думку В. Липинського, з цiСФю роллю найкраще би справився дiдичний, спадковий монарх. Не дивно, що за В. Липинським закрiпитвся ярлик монархiста. Тим бiльше, що вiн сам себе iменував монархiстом.
РЖ все ж не варто перебiльшувати монархiзм В.Липинського. "асне, це не зовсiм той тАЬкласичнийтАЭ монархiзм, який iснуСФ в нашiй державi. Монархiя для мислителя не самоцiль, а лише один iз елементiв класократичноi держави. До того ж елемент, який може набирати рiзних форм.
Крiм того, Липинський вводить поняття тАЬвнутрiшньоi моралiтАЭ: тАЬНiяка людська громада, здатна до життя i творчости, не може iстнувати без власноi внутрiшньоi моралi, без свого власного твердого поняття про добро i зло i без такого ж твердого переконання, що те, що вона хоче робити, СФсть добро i те, з чим вона бореться, СФсть злотАЭ [17], що дещо заперечуСФ часом стихiйний динамiзм Дмитра Донцова.
РозумiСФ Липинський, що i жертви при будiвництвi держави, нацii неминучi. Але, на вiдмiну вiд радикальних закликiв Донцова i особливо Мiхновського, у Липинського це внутрiшнi жертви, тАЬжертви во iмя своСФi моралiтАЭ.
Без власноi держави, на думку Липинського, Украiна на вiки буде засуджена на злиденну веТСетацiю на гранi мiж буттям i небуттям. Саме цю тезу з помiж iнших вирiзняСФ Лисяк-Рудницький, поцiновуючи спадщину В. Липинського: тАЬПри своСФму теперiшньому станi (маються на увазi 20-i роки) Украiна не тiльки поневолена, окупована, але й тАЬбездержавнатАЭ, себто внутрiшньо недозрiла до самостiйного iснування. Украiнськоi нацii в повному значеннi цього слова ще немаСФ: СФ тiльки матерiал, що з нього може повстати нацiя. Тому державницька полiтична дiя мусить бути спрямована передусiм на переборювання внутрiшнiх органiчних слабкостей украiнства. Липинський дотримувався засади, що тАЬБог сотворив народи здатними до оздоровленнятАЭ. Звiдси випливаСФ примат внутрiшньоi полiтики над зовнiшньою, тАЬорганiзацiiтАЭ над тАЬорiСФнтацiСФютАЭ.
РЖсторична мiсiя Украiни, за В. Липинським, полягаСФ в тому, щоб стати синтезатором захiдних СФвропейських та схiдних елiнiстично-вiзантiйських культур. РеалiзацiСФю цього надзвичайно складного завдання Украiнська держава започаткувала б нову iсторичну епоху на Сходi РДвропи i забезпечила б щасливiше життя не тiльки для себе самоi, але i для всiх сусiднiх народiв. Цю iдею автор тАЬЛистiвтАЭ називав тАЬукраiнським месiянiзмомтАЭ.
Висновки
Таким чином, теорii украiнськоi нацii, винесенi на розсуд громадськостi ще у першiй половинi ХХ ст., зазнали впливу багатьох СФвропейських фiлософських течiй: вiд iррацiоналiзму Шопенгауера, Нiцше, Гартмана та Сореля, вплив яких простежуСФться в роботах Д. Донцова, до солiдаристичних концепцiй Бугле та Пеша якi мали вплив на свiтогляд М. iiборського, i навiть концепцii iталiйського фашизму Муссолiнi. Крiм того, також присутнiй i слiд античноi фiлософii, зокрема теорii держави Платона, окремi елементи якоi помiтнi в класократичнiй концепцii В. Липинського та нацiократичнiй концепцii М. iiборського. М. Мiхновський намагався пiдвести свою теорiю пiд захiднi нацiоналiстичнi концепцii, але вони мали переважно гуманiстичний напрямок, в той час, як культ жертви (кровi ворога) в iмя нацii фактично повнiстю заперечуСФ вiдношення теорii Мiхновського до вiдповiдних захiдних течiй.
Цiлком закономiрним видаСФться той факт, що теорii Мiхновського, Донцова, iiборського та Липинського мають i своi характернi ознаки, що обумовленi перш за все нацiональними особливостями, зокрема роздробленiстю украiнських земель, тривалою вiдсутнiстю державностi, а також стосунками з краiнами, до яких на той час входили украiнськi землi. Саме на вiдносинах з РосiСФю починаСФ побудову своСФi теорii М. Мiхновський. Вiн першим в украiнськiй iсторико-фiлософськiй думцi ставить питання про вiдносини мiж РосiСФю та Украiною з позицiй державностi останньоi. Таким чином, вперше була обгрунтована необхiднiсть i право украiнськоi нацii жити у власнiй державi. Продовжують радикальнi традицii, започаткованi Мiхновським, Д. Донцов i М. iiборський. Але якщо iдеСФю у Мiхновського виступаСФ, власне, сам нацiоналiзм, то у Донцова i iiборського це перш за все воля, воля до боротьби, воля до творчостi. Без цiСФi волi не було б можливим проголошення незалежностi Украiни у 1991 роцi, тобто перемога над тАЬпровансальствомтАЭ, а заодно i самоствердження украiнськоi нацii. Ця iсторична перемога була б неможливою, без провiдноi ролi украiнськоi iнтелiгенцii, про яку писали i Мiхновський, i iiборський, i Донцов.
Отримавши свою державу, украiнське суспiльство взяло курс на побудову демократичного суспiльства, хоча фактично жоден з перерахованих мислителiв не вважав демократiю, за iдельну форму державного устрою. Оскiльки на даному етапi не лише iнститут парламентаризму дискредитував себе, а й сама iдея полiтичних партiй також, якi стали лише придатком до захисту власних економiчних та полiтичних iнтересiв великим фiнансовими групами, то теоретично нацiократична система М. iiборського може мати перспективу при самоорганiзацii украiнськоi нацii, оскiльки деяк