Фiлософськi засади теорii нацii (Мiхновський, Донцов, iiборський, Липинський)
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
В±ром тАЮусiх французiв даноi добитАЭ. Так класично пiдхопив рiзницю мiж iдеалiзмом i матерiалiзмом цитований Донцовим Шарль Морас [7].
Ми обговорили досi волюнтаристичну метафiзику, етику й iдеалiстичний погляд на iсторiю. Слiд сказати ще кiлька слiв про психологiю визнавцiв iдеологii чинного нацiоналiзму. Волюнтаристична психологiя, як це влучно сформулював Донцов, тАЮуважаСФ душу не за щось, що пiзнаСФ, лише за щось, що хочетАЭ. Але стала напруженiсть волi в одному напрямi (визначеному iдеСФю) виснажуСФ ii, тому треба чогось, що пiдтримувало б той напрям волi. Тут входять у гру вiдчуття, якi надають волi сильного емоцiонального забарвлення. Фрiдрiх Нiцше сказав, що потрiбний цiлий свiт терпiння, щоб людина, примушена ним, могла створити собi визволяючу вiзiю, бо тАЮпiзнання вбиваСФ чин, до дiлання треба бути оточеним заслонами iлюзiiтАЭ. Вiзiя свiтлоi майбутньоi батькiвщини, а не рахункова калькуляцiя, - чи стане сил, чи оплатиться, - маСФ нас вести до чину. РЖлюзiонiзм СФ дуже моторичним чинником. Донцов вiдносно заслабо його пiдкреслюСФ. Вiн одинокий веде до героiзму, до фанатичних справ великих ентузiастiв, яких так високо цiнить Донцов. Доповненням iлюзiонiзму СФ романтизм i традицiоналiзм з глибокою вiрою в незнищимiсть iдеi, яка родить нову силу, - бажання вiдплати. тАЬРомантизмтАЭ Донцова, як зазначаСФ Д. Сосновський [25], - це готовнiсть одиницi пiднятися понад власне тАЬЯтАЭ, стати до змагань за тАЬвласний свiттАЭ, тАЬза власну вiчну правдутАЭ, для якоi треба пожертвувати тАЬвсiм дочаснимтАЭ. Для тАЬромантикатАЭ найважливiшим СФ тАЬнацiональна мiсiятАЭ, тАЬмiцнiсть державитАЭ, тАЬiмперiялiзмтАЭ - не мир у свiтi, тАЬвiчнiтАЭ iнтереси нацii - не тАЬiнтереси даноi генерацiiтАЭ. Жодна iдея не буде живою й не переможе, якщо не буде перейнята цим духом романтики.
РЖдеологii чинного нацiоналiзму не можна виводити всецiло з матерiалiстичного дарвiнiзму, з яким вона маСФ деякi спiльнi тези, як боротьба за iснування й перемога сильнiшого. Вiд дарвiнiзму нацiоналiзм вiдрiзняСФться своiм iдеалiзмом.
РЖдеологiя нацiоналiзму в працi Донцова, як свiтогляд, приймаСФ чинник нематерiальний - волю - за основу буття, як етика, вважаСФ за добро те, що змiцнюСФ силу нацii, як iсторичний свiтогляд, визнаСФ вплив iдей на життя, а як наслiдок впливу на психiку ii визнавцiв, примушуСФ здiйснити вiзiю вимрiяноi майбутностi.
Цiкавим СФ ставлення Донцова до церкви. Вiн констатуСФ, що рацiональний нацiоналiзм Драгоманова, Павлика, Франка був чужий офiцiйнiй церквi. тАЬНовiтнiй нацiоналiзм зачав шукати свого Бога не в викомбiнованiм розумом iдеалi, лише у власнiм бажанню, у власнiй вiрi; не в аргументах, лише в contra spem spero!тАЭ - так характеризуСФ Донцов поступове зближення новiтнього нацiоналiзму з теологiчним свiтоглядом. Роль церкви в суспiльному життi вiн характеризуСФ так : тАЬЦерква з своСФi сути, СФ нерiвною суспiльнiстю, що складаСФться з двох категорiй осiб, з пастирiв i тАЬстадатАЭ, се тАЬстадотАЭ в значнiй мiрi зберiгаСФ свою духову (i нацiональну!) СФднiсть лише через безперевно континуовану працю тАЬпастирiвтАЭтАЭ [8]. Цим Дмитро Донцов ще раз пiдкреслюСФ нерозривнiсть духовного i нацiонального, нацiонального i духовного. Крiм того, вiн вiдводить церквi важливу роль у консолiдацii нацii: тАЬПохiд проти церкви СФ рiвнозначно i похiд проти нацii. При наших так слабих центрах кристалiзацii нацii; церква граСФ в нас велику ролю. ЗменшеннСФ ii впливу i авторитету, зменшеннСФ ii стану посiдання ослаблюСФ притягаючу силу одного з тих осередкiв, який перетворюСФ розпорошене племя в свiдому нацiютАЭ.
тАЬНацiоналiзмтАЭ Донцова не вирiшив проблеми бачення нацiоналiстами майбутнього державного укладу. З ii розвязком тАЬнацiоналiстична модельтАЭ дiставала б завершену форму, а нацiоналiзм мiг би претендувати не лише на роль iдейного руху, а й полiтичноi практики, адаптованоi до умов iснування Украiни як незалежноi держави.
Цю роботу виконав Микола iiборський. Його фундаментальна праця тАЬНацiократiятАЭ (1935 р.) СФ нарiжним каменем у системi державотворчих засад украiнського нацiоналiзму.
- НацiократiятАЭ Миколи iiборського
Микола iiборський народився 1897 року в Житомирi [28]. У вiсiмнадцять рокiв вiн вступив до росiйськоi армii i пiд час Другоi свiтовоi вiйни отримав за особистий героiзм три ордени i Георгiiвський хрест. У 1917 роцi iiборський очолив новостворену автономну украiнську частину, але потрапивши пiд газову атаку, демобiлiзувався iнвалiдом. Пiсля демобiлiзацii iiборський вступив до вiйськ Центральноi Ради. НеприСФмно вражений недiСФздатнiстю Центральноi Ради iiборський вiтав режим Скоропадського. Але пiсля подписання Гетьманом грамоти про федеративний звязок з небiльшовицькою РосiСФю, iiборський став до лав Армii УНР. У 1924 вiн закiнчив службу старшим адютантом штабу Окремоi кiнноi дивiзii i вступив до господарськоi академii в ПодСФбарах, отримавши у 1929 роцi диплом iнженера-економiста.
З 1927 iiборський входив до Проводу украiнських нацiоналiстiв (ПУН) i з 1928 по 1934 видавав у Празi журнал тАЬРозбудова нацiiтАЭ - iдеологiчний орган ПУН. У 1929 р. був делегатом 1-го Конгресу украiнських нацiоналiстiв у Вiднi, де його було обрано першим заступником голови ПУНу. Пiсля розколу ОУН iiборський залишився на боцi Мельника, бо належав до бiльш помiркованих нацiоналiстiв старшого поколiння. У 1941 роцi iiборський повертаСФться з емiграцii на Украiну в якостi референта пропаганди ПУНу, але 30 серпня, у його рiдному Житомирi, його життя обiрвалося внаслiдок збройного нападу.
iiборський залишився в iсторii як дiяч украiнського нац?/p>