Фiлософськi засади теорii нацii (Мiхновський, Донцов, iiборський, Липинський)
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
а для украiнцiв, i доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашiй територii, ми не маСФмо права покласти оружжятАЭ, тАЬМи востаннСФ виходимо на iсторичну арену, i або поборемо, або вмремо...тАЭ, [19], - вiдштовхували вiд украiнськоi iдеi, в iнтерпретацii Мiхновського, iншi нацiональностi полiетнiчного суспiльства. М. Мiхновський пропонував йти до незалежностi протореними шляхами захiдних краiн, використовуючи творчi потенцiали нацiоналiзму СФвропейського типу.
Проте вiн не брав до уваги того, що, скажiмо, у Нiмеччинi та Iталii XIX столiття нацiоналiзм взагалi поСФднувався з боротьбою за загальнолюдськi права i свободи, якi ставилися на перше мiiе. Ось тут як раз можемо говорити про гуманiзм як такий. До того ж населення цих краiн, на вiдмiну вiд Украiни, було переважно мононацiональним. Цi суттСФвi чинники були проiгнорованi i нацiональна iдея у викладi М. Мiхновського не знайшла на початку столiття широкого визнання серед украiнства.
Доля розпорядилася так, що тiльки через кiлька десяткiв рокiв палкий заклик Мiхновського був почутий. Але завдяки йому на аванiену iсторii вийшов новiтнiй украiнський нацiоналiзм.
Чiткi i зрозумiлi постулати тАЬСамостiйноi УкраiнитАЭ потребували фiлософського осмислення, а подекуди обТСрунтування, що не завжди базувалося на рацiональних i прагматичних концепцiях.
C. Ленкавський зазначав [15]: тАЬЯк система цiнностей, що означуСФ вiдношення людини до чогось, що СФ поза нею, iдеольогiя нацiоналiзму СФ свiтоглядом або релiгiСФю. Але як система, що означуСФ вiдношення до свiту iснуючого потенцiяльно, тобто iснуючого в душах визнавцiв свiтогляду чи релiгii нацiоналiзму, iдеольогiя СФ реальним пляном перетворення iснуючоi дiйсности, - полiтичною програмою. Це друга сторiнка iдеольогii. Третьою й останньою сторiнкою iдеольогii СФ проекцiя свiдомоi волi на площу життя, - реалiзацiя, фiльософiчно чи психольоТСiчно санкцiонованих iдей, згiдно з плянами реальноi програми. Щойно цi всi три сторiнки, разом взятi, дають суцiльну й завершену iдеольогiютАЭ. Вiдповiдно до класифiкацii С. Ленкавського, теорiя нацiоналiзму Миколи Мiхновського СФ радше планом перетворення iснуючоi дiйсностi, яка склалася на той час, тому ставиться пiд сумнiв сама можливiсть називати вчення Мiхновського iдеологiСФю.
Рiч у тому, що Украiна пiсля поразки Визвольних Змагань 1917-1921 рр. опинилася поза полiтичними i юридичними категорiями. На мапi свiту вона iснувала як територiя, пошматована багнетами армiй сумiжних держав.
За таких обставин тАЬвольовий нацiоналiзмтАЭ Дмитра Донцова став вiдповiддю на головне питання: тАЬА чи не зникла Украiна назавжди?тАЭ
2. Фiлософськi засади тАЬНацiоналiзмутАЭ Дмитра Донцова
Донцов Дмитро РЖванович (29.08/10.09.1883 - 30.03.1973) [27] - лiтератор, полiтик та iсторiософ, фундатор iнтегрального нацiоналiзму. Народився поблизу м. Мелiтополя (тепер Запорiзькоi обл.). Фах правника здобув у Санкт-Петербурзькому унiверситетi, який закiнчив 1907 р. Студентом розпочинаСФ iнтенсивну полiтичну дiяльнiсть. 1905 р. вступаСФ до Украiнськоi соцiал-демократичноi робiтничоi партii, його двiчi заарештовують (1905 р. у Петербурзi та 1908 р. у КиСФвi). Пiсля другого арешту емiгруСФ до Австро-Угорщини, де студiюСФ право у Вiденському унiверситетi, розгортаСФ полiтичну дiяльнiсть у Галичинi. З 1913 р. пориваСФ з соцiалiстичними iдеями, вiдмежувавшись на 2-му конгресi украiнських студентiв вiд УСДРП (тАЬСучасне полiтичне положення нацii й нашi завданнятАЭ, 1913), засуджуючи все ще впливовi в Галичинi москвофiльськi iдеi (тАЬМодерне москвофiльствотАЭ, 1913), закликаючи до вiдокремлення вiд Росii. З 1914 р. живе у Вiднi й Берлiнi, аз 1916 р. - у Швейцарii, активно включаСФться в роботу Союзу Визволення Украiни, який вiдтак очолюСФ. На початку 1918 р. повертаСФться до КиСФва, де працюСФ в гетьманських урядових структурах, створюСФ (разом з В. Липинським, В. Шеметом) Партiю хлiборобiв-демократiв. З 1919 р. знову в Швейцарii - на чолi Украiнського Пресового Бюро. У часи першоi свiтовоi вiйни та визвольних змагань видаСФ працi тАЬУкраiнська державна iдея та вiйна проти РосiiтАЭ (1915), тАЬРЖсторiя розвитку украiнськоi державноi iдеiтАЭ (1917), тАЬУкраiнська державна думка i РДвропатАЭ (1919), тАЬПiдстави нашоi полiтикитАЭ (1921). У 1922 р. повертаСФться до Львова, де редагуСФ ЛНВ (1922 - 32) та Вiсник (1933 - 39), друкуСФться в нiмецькiй, швейцарськiй та польськiй перiодицi. У 1926 р. видаСФ книгу тАЬНацiоналiзмтАЭ, яка справила помiтний вплив на полiтичнi й iнтелектуальнi процеси в Галичинi. З кiнця 1939 р. знову в емiграцii (Бухарест, Прага, Нiмеччина, Париж, США, Канада), з 1947 р. до самоi смертi живе в Монреалi, де певний час (1948 - 53) викладаСФ украiнську лiтературу в унiверситетi. За роки перебування в Канадi опублiкованi тАЬХрест проти дияволатАЭ (1948), тАЬПравда прадiдiв великихтАЭ (1952), тАЬПоетка вогненних межтАЭ, тАЬРосiя чи РДвропатАЭ (1955), тАЬМосковська отрутатАЭ (1955), тАЬВiд мiстики до полiтикитАЭ (1957), тАЬЗа яку революцiютАЭ (1957), тАЬНезримi скрижалi Кобзаря: мiстика лицарства запорозькоготАЭ (1961) та iн.
Як вже зазначалося, у 1926 р. украiнський читач дiстав до рук новий твiр Донцова, який досi, з одного боку, вважаСФться пiдставовою книгою украiнського нацiоналiзму, а з iншого, продовжуСФ бути предметом гостроi критики, а то й засуджування. тАЬНацiоналiзмтАЭ - твiр особливий своiм змiстом, стилем та й загальним тоном, що не завжди дозволяСФ дати обСФктивну оцiнку та провести зважений аналiз. З тАЬНацiоналiзмомтАЭ багато хто асоцiюСФ перш за все такi поняття, як тАЬаморальнiстьтАЭ, тАЬкульт кровi i ножатАЭ, тАЬiррацiоналiзмтАЭ, апотезу тАЬчину для чинутАЭ i навколо цих понять в основному ведеться вся дискусiя. Цiкавим СФ той факт, що, наприк?/p>