Фiлософськi засади теорii нацii (Мiхновський, Донцов, iiборський, Липинський)
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?ранцузькутАЭ модель Ж.-Ж. Руссо, Липинський категорично вiдкидав i пiддав критицi у своiй працi тАЬРелiгiя i церква в iсторii УкраiнитАЭ. Французьке розумiння, оперте тАЬна вiльнiм самоозначуванню нацiональнiмтАЭ, на перенесеннi нацii в сферу тАЬсвободи сумлiннятАЭ та робленню з поняття нацii тАЬфакту iдеологiчноготАЭ, непридатне для Украiни, тАЬбо воно рiвнозначне з возведенням до абсолюту iндивiдуальних iсторично-культурних, в тiм числi i релiгiйних прикмет, i в умовах вродженого нам анархiстичного iндивiдуалiзму мусить логiчно довести до рiжного тАЬсамоозначуваннятАЭ рiзних одиниць i рiзних груп на Украiнi i в рештi решт, по коротшiй або довшiй анархii, до перемоги самоозначення вiзантiйсько-православно-всеросiйського або римсько-католицько-польського (як звичайно i кiнчають у наiього типу нацiоналiсти)тАЭ.
Слiд зазначити, що саме Липинський звернув увагу [17] на брак тАЬвольовоститАЭ в украiнськiй суспiльностi, критикуючи тенденцii до тАЬсоцiяльного фаталiзмутАЭ. На його думку, тАЬбраком волюнтаризму i поширенням соцiяльного фаталiзму в полiтичнiм думаннi украiнськоi провiдноi верстви пояснюСФться у великiй мiрi ii нездатнiсть до самовиховання, до самодосконалення, до свiдомого вибору методiв полiтичноi творчости i в результатi ii нездатнiсть до проводу i органiзацii своСФi нацii, а значить i нездатнiсть нацii до окремого iндивiдуального життятАж Не тiльки сучасна украiнська iнтелiгенцiя, але й iншiтАж верстви украiнсьбкi хворi на брак волюнтаризму, зараженi гангреною - ослаблюючу i так вже слабу вiд природи украiнську волю - соцiяльного фаталiзмутАЭ [17]. Вiдзначимо, що пишучи про тАЬвольовий елементтАЭ, Липинський мав на увазi тАЬсвiдому вобiдну волю, яка рiшаСФ про вибiр найкращих методiв здiйснення хотiнь чтихiйних i про умiння або неумiння цими стихiйними хотiннями на пiдставi даних науки i традицii керуватитАЭ [17]. У Донцова ж, воля однозначна з iррацiональною, стихiйною силою, тАЬстихiйним хотiннямтАЭ експансii, панування влади, за тАЬперший iмпульс до полiтичноi акцii, до витворення громадського рухутАЭ.
Як зазначаСФ О. Проценко [23], полiтична фiлософiя Липинського в цiлому витримуСФ тест на консервативну iдентичнiсть. У його полiтичнiй фiлософii можемо бачити подiл нацiоналiзму на культурний та полiтичний. Вячеслав Липинський виступаСФ прихильником полiтичного нацiоналiзму, який базуСФться на розумiннi нацii як факту передусiм полiтичного. Культурний нацiоналiзм (тАЬкультурно-вiросповiднийтАЭ) СФ для Липинського революцiйним рухом за певнi культурно-нацiональнi ознаки, а отже, постаСФ у тiй чи iншiй боротьбi з державою, СФ силою антиорганiзацiйною, здатною бiльше розСФднувати, анiж обСФднувати. Для Липинського вiн СФ неприпустимим i вiн характеризуСФ його не iнакше, як шовiнiзм [18]. РЖдея полiтичного ж нацiоналiзму значною мiрою обСФднуСФ лiберальну та консервативну концепцii полiтичноi думки, зокрема вiдмежування вiд етнiчностi та нацiональностi, наданням переваги аспектам i чинникам полiтичним. Липинський стверджуСФ, що украiнська iдентичнiсть може постати лише як факт територiально-полiтичний. Для нього тАЬукраiхнським СФсть i повинно бути все, що осiло (а не кочуСФ!) на нашiй землii що тим самим стало частиною УкраiнитАЭ. Отже, Вячеслав Липинський пiдносить до одного з основних i конструктивних елементiв нацii територiю [17]. Але, за його словами, самоi територii замало, щоб стати нацiСФю. РЗРЗ слiд перетворити в тАЬактивну порушуючу силутАЭ, що й здiйснюСФ нацiоналiзм полiтичний (тАЬдержавотворчийтАЭ) або патрiотизм - тАЬсвiдомiсть своСФi територii i хотiння мати на нiй свою окрему владу, свою окрему державутАЭ. Основна формула Липинського: тАЭБез держав нема i не може бути нацiiтАЭ.
Украiна для мислителя - це передовсiм хлiборобський клас, вiн СФдиний потенцiйно здатний обСФднати та зорганiзувати цiлу нацiю. Це класократiя Липинського: тАЬТiльки украiнський хлiборобський клас в станi власною силою i власним авторiтетом полiтично зорганiзувати i нацiонально обСФднати нашу етнографiчну масу, тобто створити Украiнську Державу i Украiнську НацiютАЭ. У даному випадку варто зробити певнi пояснення. Для В. Лининського подiл нацii на класи СФ безперечною цiннiстю. Кожний клас маСФ виконувати свою функцiю, взаСФмодiючи з iншими класами й тим самим забезпечуючи кращi умови для iснування нацii загалом. Водночас сильна нацiя, на його думку, маСФ мати тАЬодну вiрутАЭ. Саме ця вiра СФ важливим чинником нацiональноi консолiдацii.
Та все ж, тяжiння Липинського до християнськоi парадигми мислення вiдзначав ще Д. Чижевський, який характеризував його iсторiософську позицiю як тАЬрелiгiйний волюнтаризмтАЭ. РЖ сам Липинський говорив про волюнтаризм, антитетичний пасивноспоглядальному фаталiзмовi. Суть цiСФi позицii полягаСФ в тому, що любов до рiдного краю, до своСФi Землi, без якоi немаСФ нацii як органiчного людського звязку, становить живильне джерело для творчоi душi аристократii, для творчоi волi iндивiда як дiяча iсторii. Ця воля не безмежна, межi iй ставить воля Божа, Божий план iсторичного процесу. Реалiзацiя цього плану СФ рухом людства до здiйснення вищоi правди. Зокрема вiн зазначав: тАЬВлада, держава i нацiя - все це продукти волi i творчости, а не рослинного, вегетативного життятАЭ [17].
Для Липинського тАЬвсi великi СФвропейськi нацii були обСФднанi монархiямитАЭ. РЖ дiйсно, як пiдтверджують дослiдження Б. Шейфера, у Захiднiй РДвропi нацii та нацiональнi держави фактично не були створенi внаслiдок свiдомого i добровiльного обСФднання громадян у спiльноту, значну роль у цьому процесi вiдiгравали феодальнi адмiнiст?/p>