Фiлософськi засади теорii нацii (Мiхновський, Донцов, iiборський, Липинський)
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?дарнiсть - це необхiдна умова здоровя нацii, ii СФдностi i спроможностi творити своСФ майбутнСФ. Реалiзацiя проекту мабутнього Украiни СФ функцiСФю, що сформувала орган - нацiократичну концепцiю. Практично одночасно зi iiборським iспанський фiлософ Ортега-i-Гассет писав, що сутнiсть нацii, перш за все, полягаСФ в участi в нацiональному проектi i порожденiй цим згуртованостi. тАЬДержавна мiць народжуСФться з самочинноi i глибинноi згуртованостi тАЬпiдданихтАЭ, а не з спiльностi мови чи походження - констатуСФ Ортега-i-Гассет.
Сама по собi солiдарнiсть в ii нацiократичному чи iншому втiленнi - не самоцiль, але вона СФ пiдгрунтям реалiзацii нацiонального проекту. А яким саме буде украiнський проект, якою буде модерна тАЬнацiональна iдеятАЭ Украiни - питання вiдкрите.
4. Полiтична фiлософiя Вячеслава Липинського
Полiтична фiлософiя Вячеслава Липинського, як зазначаСФ О. Проценко [23], з оного боку СФ антиподом нацiоналiзму i ii тлумачення можна розглядати як iншу iдеологiю - консерватизм, а з iншого ж - його консервативна критика СФ критикою певного рiзновиду нацiоналiзму. Тому полiтична фiлософiя Вячеслава Липинського стоiть вiдокремлено вiд радикального нацiоналiзму вже розглянутих Миколи Мiхновського, Дмитра Донцова i Миколи iiборського.
Липинський Вячеслав (Вацлав) Казимирович (05/17.04.1882 - 14.06.1931) [27] - полiтичний дiяч, iсторик, iсторiософ, соцiолог, теоретик консерватизму. Народився в с. Затурцях (за iншими джерелами - м. Ратному) на Волинi у польськiй шляхетськiй родинi. 1902 р. закiнчив Киiвську класичну гiмназiю, де зблизився з украiнофiльським середовищем i долучився до так званих тАЬхлопоманiвтАЭ. Хоча фах агронома i соцiолога здобуваСФ в унiверситетах Кракова i Женеви, часто буваСФ в Украiнi, а з липня 1913 р. оселяСФться на власному хуторi Русалiвськi Чагари (поблизу Уманi). Уже тодi Липинський усвiдомлював необхiднiсть повернення украiнському народовi, який тАЬживе, хоче жити i буде жити як народ незалежнийтАЭ, його елiти; ополяченiй i польськiй шляхтi в Украiнi треба визначитись: буде вона з народом, зiйде з позицii колонiзаторiв чи опиратиметься ходовi iсторii. Цю альтернативу Липинський сформулював у брошурi тАЬШляхта на Украiнi: ii участь в життi украiнського народу на тлi його iсторiiтАЭ (Кракiв, 1909), а також у статтях до журналу тАЬPrzeglad KrajowyтАЭ (Kракiв, 1909), до редакцii якого вiн входив. Паралельно дослiджував iсторiю Украiни. Започаткував державницьку школу украiнськоi iсторii, вiдмiнну вiд народницькоi школи M. Грушевського. Напередоднi першоi свiтовоi вiйни брав участь в органiзацii за межами Росii украiнського полiтичного центру, трансформованого в Союз Визволення Украiни (1914). Пiд час вiйни служив у вiйську. На початку визвольних змагань iнкримiнував украiнським соцiал-демократам брак державницькоi волi i взяв участь в органiзацii Украiнськоi Демократичноi Хлiборобськоi партii, для якоi пiдготував програму (1917). За часiв гетьманату - посол Украiни у Вiднi, де й залишився в емiграцii. Повернувся до iсторичних дослiджень, на основi матерiалiв з альманаху 1912 р. пiдготував монографiю тАЬУкраiна на переломi. 1656-59тАЭ (1920). РЖнiцiював та очолював консервативно-монархiчнi полiтичнi органiзацii. Видавав неперiодичнi збiрники тАЬХлiборобська УкраiнатАЭ (1920-25), де друкувався його iсторiософський трактат тАЬЛисти до братiв-хлiборобiвтАЭ (окремо виданий 1926 р.). Помер вiд тривалоi тяжкоi хвороби.
Майже всi соцiологiчнi поняття Липинського являють собою пряму проекцiю iнтересiв полiтичноi боротьби на галузь соцiологiчного знання. Це стосуСФться його вчення про територiальну свiдомiсть як визначальний момент нацiональноi iдеологii. Соцiологiчнi постулати, розробленi Липинським, не СФ унiверсальними, свiй статус соцiологiчних постулатiв вони отримують лише пiд кутом зору придатностi до певноi полiтичноi мети. Перед соцiологiСФю Липинський ставить кардинальне завдання: тАЬЯкою маСФ бути соцiальна теорiя, аби побудова незалежноi украiнськоi держави стала можливою?тАЭ. Через те Д. Чижевський помилявся, стверджуючи, що Липинський тАЬдаСФ не лише фiлософiю украiнськоi полiтики, а - полiтики взагалiтАЭ. Липинський - фiлософ саме тАЬукраiнськоi полiтикитАЭ. Поняття територii або територiальноi iдеологii як визначального елемента в побудовi украiнськоi державностi вироблено ним не в результатi застосування обСФктивних унiверсальних правил для того, щоб дiйти висновку: тАЬтериторiальна свiдомiсть СФ обовязковою умовою для конструювання СФдностi будь-якоi нацiiтАЭ, а тому, що iншi iдеi не дадуть бажаного успiху в полiтичнiй боротьбi.
Скажiмо, уявлення про нацiю, популярне серед нiмцiв або французiв, не тому не може бути придатним, що неправильне, а тому, що ми маСФмо справу з iншими культурними та iсторичними особливостями, з iншими формами полiтичноi боротьби. Нiмцi, вважаСФ Липинський, розробляють поняття нацii, вiдштовхуючись вiд поняття про загальне расове походження, зводячи його до тАЬприродного фактутАЭ. Таке розумiння нацii в колонiальних умовах Украiни, з перiодичною мiТСрацiСФю людей на ii територii, цiлком абсурдне. Не можна прикласти до украiнського уявлення про нацiю французький тип, що ТСрунтуСФться на тАЬвiльнiй нацiональнiй самодетермiнацiiтАЭ, оскiльки вiн у силу iсторичних умов виродиться в анархiю.
РЖдеi Липинського, якi, на перший погляд, подiбнi до iдеi громадянського самовизначення, насправдi витриманi у консервативнiй традицii. Вiдома теза Е. Ренана - тАЬнацiя - це безперервний плебiiиттАЭ - грунтуСФться на просвiтницькiй парадигмi мислення. Для Украiни, наприклад тАЬ?/p>