Процес формування багатопартійності в Україні на початку ХХ ст.
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
програмні засади УПСР.
У Києві в цей час працював як організатор член УДРП, колишній драгоманівець, С.Єфремов. У Харкові утворився гурток за участю М.Залізняка. З участю М.Шаповала та А.Товкачевського виник гурток у Чугуєві. У Харкові в цей час серед членів гуртка обговорювалася спроба боротьби за створення самостійного “земельного фонду”. Подібне відбувалося і в інших містах. Під впливом українських есерів у цей час по селах масово виносяться резолюції про скликання Українського селянського зїзду в Києві. Зїзд мав бути скликаний ЦК, що вже утворився з участю М.Стасюка. У цій акції живу участь брали і члени УДРП. Поодинокими членами гуртків провадилася праця в напрямі організації селянства в “Українські селянські спілки”. Наприклад, таку працю в цей час вів О.Мицюк на Полтавщині та Катеринопільщині. Після конференції 1907р., де українські есери так і не спромоглися прийняти програму партії, УПСР видала низку відозв.
Таких відозв партії наприкінці 1906р. і в 1907р. було видано кілька. Поруч із закликами до соціально-економічної боротьби, відозви ці виразно окреслювали основні вимоги і мету партії здобуття в майбутньому держаної самостійності України. Есери вважали, що практичним кроком до її здійснення є автономний лад та скликання Українських Установчих Зборів у Києві. Тоді ж відбувся перший легальний виступ українських есерів на парламентській трибуні з точно виробленою програмою. Це був виступ депутата Хвоста, що вважав себе українським соціал-революціонером.
Однак мусимо сказати, що перша спроба утворити УПСР не мала великих і тривких наслідків в українському житті.
1907р. активна партійна діяльність занепадає через реакцію, що запанувала після перевороту 3 червня та розпуску ІІ Державної Думи. Проте протягом досить незначного періоду (1900 1907рр.) склалась багатопартійність. Всередині політичних партій формувалося бачення майбутнього устрою України, яке мало значний вплив на обличчя української революції 1917 1920рр.
2.2 Структура та соціальна база
Складним залишається питання структури новоутворених політичних партій. Найбільше даних з цього питання нам відомо про РУП.
Детально проблема аналізується у праці Гермайзе: “Хоча РУП була заснована 1900р., але сталих організаційних форм вона набула неодразу. В окремих містах існували і самостійно працювали ерупівські гуртки. Найактивнішими були групи в Харкові, Києві та Полтаві. У двох перших містах групи РУП складалися з студентів, а в Полтаві мало не вся організація була з семінаристів, де здавна існувала міцна революційна течія і де поруч з марксистськими ідеями дуже легко приймалась та ширилась ідея українського руху”[14, 29].
У кожній місцевій організації існував комітет, що носив назву “Вільна громада”.
На час проведення Першого зїзду, в основному, склалася стала організаційна мережа РУП, що з незначними змінами проіснувала до кінця 1905р., коли Другим зїздом був затверджений партійний статут. Вона охоплювала 6 Вільних Громад Київську, Харківську, на Чернігівщині (Ніженську), Полтавську, на Полтавщині (Лубенську), на Чорноморї (Катеринодарську). Протягом 1903 1904рр. виникли ще Донський комітет РУП, Волинська, Катеринославська, Одеська і Подільська організації [додаток 6], але тривалий час вони залишалися нечисленними і малоактивними. Завдяки зусиллям членів Ніжинської вільної громади РУП влітку 1903р. вдалося організувати робітничі гуртки на цегельнях. Один із активістів Київської вільної громади. М.Галаган згадував про існування в місті у другій половині 1903р. двох робітничих осередків РУП чисельністю 6-7 і 10-12 чол., через які підтримувалися тісні звязки з навколишніми селами, звідки ці робітники походили[13, 107].
Основною проблемою залишалася малочисельна соціальна база партії. Частка міських робітників серед членів рупівських осередків 1902 1904рр. була незначною, оскільки партія тільки почала налагоджувати роботу серед них за ініціативою Харківської, Київської та Ніжинської громад. Однак не зважаючи на всі спроби заручитися підтримкою міських верств населення, особливо фабрично-заводського пролетаріату, у створенні міцної партійної організації, РУП не витримувала конкуренції з боку російських соціал-демократів і есерів, залишаючись напередодні загальноросійської революції порівняно малочисельною й ізольованою від мас партією[14, 35].
Під час І зїзду було обрано Центральний комітет партії, до складу якого увійшли Д.Антонович, В.Козиненко та Є.Голіцинський.
Для керівництвом над видавничою діяльністю, яка проводилася за кордоном у Галичині, було обрано “Закордонний Комітет”, що грав велику роль пізніше в організаційному житті партії.
3 грудня 1905р. на ІІ зїзді партії РУП було перейменовано в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП), прийнято програму і статут.
С.Телешун говорить, що саме слабка організаційна структура партії була основною причиною невеликої соціальної бази УСДРП[103, 42].
Черговий ІІІ зїзд партії відбувся в березні 1907р. в Києві, коли УСДРП досягла найвищої точки свого організаційного розвитку. На той час партія у своїх лавах нараховувала до 3 тис. членів та значну кількість прихильників, особливо серед студентської та учнівської молоді. УСДРП на час проведення зїзду мала свої організації і групи в Полтавській, Чернігівській, Київській, Подільській, Катеринославській, Харківській губерніях та на Кубані. Всього близько 20 організацій[103, 50].
Проте вибори до ІІІ Державної Думи показали, що па?/p>