Процес формування багатопартійності в Україні на початку ХХ ст.
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
? партій і політичних діячів буржуазії та дворянства майже зникли з тематичних планів досліджень. Це негативно позначалося на вивченні історичного процесу. Крім того надзвичайна і тотальна “ленінізація” привела до догматизації марксизму-ленінізму, появи нових міфів в історії, ідеалізації революційного руху і революцій[78, 120].
Паралельно з цими процесами зявляються й інші негативні тенденції. Зокрема, розвідки цього періоду виконані на досить обмеженій джерельній базі та й містять значну кількість фактичних помилок. Авторам не вистачало критичного осмислення використаних матеріалів. Для більшості авторів характерна ідеалізація революційного руху. Саме в цей період українські партії починають кваліфікувати як “буржуазно-націоналістичні”[119, 3].
З 30-хрр. історична наука потрапляє під жорсткий ідейно-політичний контроль партійних органів, які практикували метод безпосереднього розбору і рецензування всієї історичної продукції. У результаті цього пізнавальні функції історії різко обмежилися. Принцип обєктивності фактично зник з історіографічної практики, а принцип історизму трактувався вкрай спрощено, оскільки дослідники не мали права самостійно узагальнювати досвід історії і робити висновки.
З початку 30-х і до середини 50-хрр. історія українських партій перебувала поза дослідницьким процесом. Головна причина боротьба з так званим “національним ухилом”. До кінця 50-хрр. історія “непролетарських партій” загалом вивчалася недостатньо[77, 14].
З хрущовською відлигою починається третій етап радянської історіографії. Розвідки, які вийшли в середині 50-х 80-хрр. ХХст., відрізняються певною різноманітністю викладення матеріалу, більш глибокою документальною базою. За кількістю і якістю наукових праць цей етап значно переважає усе зроблене за попередні сорок років.
Кінець 50-х початок 70-хрр. характеризується зростанням цікавості до історії непролетарських партій і розвитком цього напряму радянської історіографії.
Зрозуміло, що дослідженням з історії України, зокрема політичних партій, уваги приділялося значно менше. Вийшли друком окремі статті, в яких побіжно згадувалося про Україну і політичні партії. На той час правомірно було зображувати всі партії як ворожі більшовикам і, з огляду на це, аналізувати боротьбу і тактику більшовиків у різний час та з різних причин.
Період 1987 1991рр. визначався процесом перебудови і політики гласності. Вони обумовили радикальні зміни щодо умов розвитку історичної науки, яка отримала такі права і свободи, яких не мала впродовж усього розвитку за радянської влади. За багатством і різноманітністю проблематика досліджень за чотири роки перебудови перевершила всі напрацювання попередніх років радянської історичної науки[77, 15].
З 1991р. починається новий етап розвитку історичної науки. У цей час виникають сприятливі умови для вільного розвитку історичної науки, ґрунтовної розробки проблем українського історичного процесу. В українській історіографії впроваджуються модерні концептуальні підходи, застосовується новий методологічний інструментарій, залучаються здобутки вчених з діаспори. Разом з тим значною мірою зростає науковий інтерес як до місцевих відділів російських партій, так і до українських національних партій та обєднань початку ХХст. Серед досліджень цього періоду перважають статті, дисертації, значно менше досліджень монографічного типу. Особливостями історичної літератури 90-х рр. було відбиття в дослідженнях тих питань, які раніше системно не вивчалися або замовчувалися. Це виникнення, діяльність, соціальний склад і структура політичних партій України як самостійного явища, становлення партійної системи в Україні.
Охарактеризувавши основні етапи розвитку історіографії з даної проблеми, варто перейти безпосередньо до її аналізу.
Наукову літературу з вказаної проблеми, умовно, можна поділити на дві основні групи. Перша це праці загального характеру, в яких висвітлено iсторiю однієї чи декількох політичних партій. Друга науковi публiкацiї, якi розкривають той чи iнший перiод в iсторiї партiй або носять проблемний характер, повязані з партiйним життям, розглядаючи при цьому в загальному контекстi iдеологiю тiєї чи iншої партiї.
До першої групи належать науковi працi рiзних перiодiв таких вчених як В.Дорошенко, Д.Дорошенко, Й.Гермайзе, I.Курас, Г.Касьянов, В.Сарбей, Т.Гунчак, I.Калмакан, О.Голобуцький.
Праці М.Грушевського[24] виступають як джерельна база і як історіографічні роботи. Вони дають змогу дослідити погляди вченого на проблему державності України й водночас розкривають позицію різних політичних сил в Україні та Росії щодо цієї проблеми.
1921р. вийшла друком праця В.Дорошенка “Революцiйна Українська партiя”[31], у якiй подається її історія РУП до II-го зїзду. Багато уваги приділяється проблемі розробки партією національного питання, визначаються причини переходу на позиції автономізму.
Фундаментальним дослiдженням iсторiї РУП-УСДРП стала монографiя Й.Гермайзе[14], в якiй детально розглядається процес зародження партiї, основнi етапи її становлення, iдейна еволюцiя, органiзацiйна структура, причини суперечок в середині партії.
У монографiї I.Калмакана[42] прослiдковується iсторiя українських полiтичних партiй та аналiзується їх дiяльнiсть вiд утворення (кiнець ХIХст.) до кінця ХХст..
До останнього часу в Україні не існувало узагальнюючої праці з політичної історії України загалом і політичних партій зокрема. Перша спроба написання такої роботи відбулася на