Процес формування багатопартійності в Україні на початку ХХ ст.
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
кальна Партія”. Після деяких нюансів Рада УДП одноголосно висловилася за зєднання. Також постановила агітувати за це по провінціальних громадах, щоб делегати приїздили на наступний зїзд уже з готовим рішенням. Подібну постанову ухвалила й УРП[30, 18].
Восени 1905р. на зїзді УДП делегати від громад майже одноголосно постановили обєднати УДП з УРП у звязку з виборами до І Державної Думи та неможливістю провадити видавничу діяльність. Також обрали комісію з трьох (І.Шрага, Є.Тимченка та Є.Чикаленка) і доручили їм самим виробити умови обєднання і йти на поступки, але обовязково обєднатися. Дійсно, комісія пішла на великі поступки. Нова програма тепер вже УДРП виглядала так: одна частина, там, де йшлося про державний устрій, була взята з програми Демократичної партії, а економічна частина з програми УРП. Членів Ради УРП ввели до Ради УДРП, де всі мали рівні права[19, 45].
Також цей зїзд розробив докладний план дій на виборах та вимогу до уряду щодо української мови.
Таким чином, УДП та УРП з 1906р. перестають існувати і перетворюються на єдину УДРП, де обєдналися всі українські національно свідомі поступові елементи. Навіть члени кадетської партії були також і членами УДРП.
Річ у тім, що, на думку кадетів, рішення щодо питань національно-політичної автономії мало ухвалюватись окремо в кожному конкретному випадку. Тому взаємодія між УДРП та кадетами не носила характеру централізованого співробітництва, а мала скоріш локальне значення. Окрім того, членами Київської обласної групи Конституційно-демократичної партії були такі лідери громад, як редактор “Київської старини В.Науменко, професор історії Київського університету 1.Лучицький, барон Ф.Штейнгель. У Харкові до кадетів належав Д.Багалій.
А такі організації кадетів, як Катеринославська та Полтавська, уклали союз з УДРП на основі “принципу федерації і вимог автономії України”[113, 386].
Це обєднання мало величезний позитивний результат. Воно дозволяло українцям провести своїх людей до російського парламенту І Державної Думи[13, 49].
Ще одна політична партія, яка мала місце на початку ХХ ст. На ІІ партійному зїзді РУП знову спалахнули внутрішньопартійні суперечки. Меленевський, Голіцинський, Канівець і Ткаченко 11 січня 1905р. подали відповідну заяву до ЦК РУП, а наступного дня випустили відозву “Розлом Революційної Української Партії” [додаток 9], в якій звинуватили своїх колишніх товаришів у “буржуазному радикалізмі, відданості національно-демократичним ідеям і висловили бажання увійти до складу РСДРП на основах автономії”[9, 11]. 18 січня до них приєдналися К.Голіцинська, В.Мазуренко і О.Скоропис-Йолтуховський, що спільно створили нову політичну організацію “Українську соціал-демократію”[9, 12].
Ось як розяснює причину розколу офіційний орган УСДРП “Наш голос”: “На ґрунті незгод в справі зєднання з РСДРП в РУП назрівав внутрішній ідейний конфлікт. Непорозуміння при провірці мандатів делегатів, які зїхались на II зїзд, стали формальною причиною для виходу з партії, головно закордонного комітету, кількох осіб, котрі організували потім так звану Спілку РСДРП”[53, 277]. Тоді ж “Спілка” оголосила свою програму, в якій теоретики організації головно критикували політику РУП. Вони доводили, що українська інтелігенція, яка зосередилась в РУП, тримається виключно на дрібнобуржуазному українському селянстві, бо це єдиний прошарок населення, який залишився українським.
До Головного Комітету “Спілки” ввійшли: Меленевський, Скоропис-Йолтуховськнй, Завадський, Слуцький, Рабінович та ін. Ця організація ввібрала в себе людей, далеких від українського руху (Рабінович, Завадськнй та ін.).
1905р. “Спілка” увійшла до складу РСДРП на основі окремого статуту, як національна організація, що має своїм завданням організування пролетаріату, який розмовляє українською мовою. У тому ж році “Спілка” взяла участь у виборах до Думи, блокуючись з УСДРП і Бундом. До ІІ-ої Думи “Спілка” провела своїх членів: Кирієнка, Федорова, Терещенка. Під час виборів вона проявила себе як русифікаторська організація, проти чого виступали УСДРП та ліберальні українські кола.
Але з початком реакції активна діяльність “Спілки” занепала. У 1907 році було заарештовано практично увесь Головний Комітет.
Після усіх розколів, виходів з РУП різних політичних груп, вона у грудні 1905р. провела II зїзд партії, який перевів партію на соціал-демократичні засади. Тодішній член УСДРП Д.Донцов так коментував пізніше цю подію: “Гасло “самостійна Україна” РУП хутко змінила на “автономію” й прийняла назву УСДРП”[33, 120].
УСДРП брала участь у виборах до Думи, де, блокуючись зі “Спілкою”, провела свого представника від Київської губернії Вовчинського, котрий вступив у Думі до загальноросійської соціал-демократичної фракції. 1906р. УСДРП також узяла участь у зїзді словянських соціал-демократів у Празі. Тоді ж відбувається заміна у проводі УСДРП: замість фундатора РУП Д.Антоновича, що відійшов від УСДРП, головою партії стає М.Порш. У часи реакції діяльність УСДРП занепадає.
У кінці 1906р. думка зібрати партійну конференцію, де б утворилася обєднана партія українських соціал-революціонерів, набула великої кількості прихильників. Конференція на початку лютого відбулася 1907р.. Прибули представники з Таврії, Херсонщини, Чернігівщини, Поділля, Київщини, а також були делегати від українців з російських есерівських організацій. Всього до 30-40 осіб.
На цій конференції прочитано було доповідь про основні