Процес формування багатопартійності в Україні на початку ХХ ст.
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
»асифікації, виявлення ознак, які обумовлюють специфічну внутрішню визначеність різноманітних джерел, зведення джерел по цим ознакам у групи, які допускають схожі для джерел кожної групи вцілому методи і засоби їх використання, а також встановлення звязку і взаємовідношення між різними групами[7, 141].
Отже, використовуючи класифікацію і аргументи Варшавчика у його праці, джерела з історії політичних партій можна поділити на 3 основних групи:
- документи партійних органів;
- партійна періодика;
- особові джерела[7, 166].
Також сюди можна додати фотодокументи та матеріали органів влади. Проте внаслідок специфіки теми і самих джерел, вони використані в роботі опосередковано.
І хоча С.Варшавчик застосовує цю схему для дослідження історії КПРС, вона в основі може бути застосовувана і для класифікації джерел в нашому дослідженні. Залишивши при цьому той же принцип класифікації, дещо видозмінимо окремі найменування груп й пристосуємо до нашого кола джерел.
Виходячи з вищесказаного, джерельна база періоду умовно складається із трьох груп джерел. Перша пропагандистсько-агітаційні джерела, друга джерела особового походження, третя партійно-організаційні документи та матеріали
До пропагандистсько-агітаційних джерел належать документи і матеріали, які були спрямовані на безпосередній вплив на українське населення, а саме: партійна періодична преса, твори провідних діячів українських політичних партій, партійна публіцистика, листівки, прокламації.
Аналіз партійної преси показав, що вона має унікальний характер, як джерело, оскільки містить величезний обсяг матеріалів з історії українських політичних партій і національно-визвольного руху.
При використанні преси як комплексного джерела з історії українських політичних партій необхідно враховувати особливості її існування на початку XX ст., зокрема поділ видань на легальні й нелегальні. Перші змушені були публікувати матеріали, що проходили жорстку урядову цензуру, а тому для них притаманне викладення матеріалу “езопівською мовою”. Нелегальна преса мала неприховано опозиційний характер, і в ній ширше представлені матеріали щодо внутрішньопартійного життя, політичної боротьби з існуючими порядками[66, 12].
Як джерело, партійна преса суттєво відрізняється від інших масовістю тиражу, періодичністю видання, доступністю для дослідника, комплексним складом матеріалів. Періодика виступає своєрідною і цінною збіркою документів: на її сторінках оприлюднені всі існуючі види і типи джерел з історії українських політичних партій.
Матеріали партійної преси дозволяють проаналізувати найважливіші віхи функціонування українських політичних партій, виявити основні питання внутрішньополітичної боротьби, зясувати міжпартійні відносини; визначити загальну політику урядів щодо українських політичних партій, простежити характер відносин різних класів, союзів, груп населення щодо партій; виявити звязки українських партій із державними та громадськими організаціями.
Зокрема, під час дослідження використовувалися матеріали із партійного видання УСДРП “Наш голос“, в тому числі цінні матеріали з історії заснування партії та її діяльності[53].
Деякі періодичні видання особисто нам були не доступні, але зробити аналіз їх вмісту та виявити їх значення для даного дослідження вдалося за допомогою праць Ю.Шаповала, у яких він аналізує значення для суспільства та історичного розвитку таких двох важливих періодичних видань, як “Діло”[116] та “Літературно-науковий вісник”[117].
“Діло” за слова Ю.Шаповала, “одна з унікальних сторінок історії української преси. Унікальна не лише своєю хронологією, яка з ХІХ ст. простяглася на десятиліття в ХХ ст., а й впливом часопису на суспільну свідомість українців, творення патріотичної ідеології”[118, 5]. І хоча цей часопис видавався в Галичині, на його сторінках є досить багато цінних свідчень про розвиток політичних відносин на Підросійській частині України.
Щодо “Літературно-наукового вісника” котрий теж видавався у Львові, то значення для нашого дослідження мають огляди С.Єфремова під рубрикою “З російської України”. У ній читач знаходив широкий обєктивний погляд на головні прояви суспільного життя у їх єдності, з акцентами на визначальних тенденціях[118, 469].
Наступна група джерел друкована партійна продукція. Брошури, звіти, звернення теж містять матеріали з цікавої нам проблеми. Відзначимо рупівські брошури такі, як “Самостійна Україна”, “Дядько Дмитро”, “Народна справа”, “Козаччина”. Ознайомитись із цими джерелами можна завдяки публікації їх у різноманітних збірниках документів.
Дослідженню основних напрямків діяльності політичних партій України на етапі їхнього становлення допомагає введення до наукового обігу такого історичного джерела, як листівки.
Листівки українських політичних партій початку XXст., за метою та завданнями, відносяться до 3 основних тематичних груп:
1)такі, що були звернені до українського народу і призначалися для різних категорій населення: а)до всього українського народу; б)до селян; в)до робітників; г)до інтелігенції; д)до прогресивного студентства; е)до солдатів російської армії;
2)такі, що були написані від імені українського народу до громадських організацій Росії, або звернені до суспільної думки інших країн і до політичних діячів;
3)спільні декларації різних політичних або національних партій та міжпартійних громадських обєднань щодо подій у російськ?/p>