Процес формування багатопартійності в Україні на початку ХХ ст.

Курсовой проект - История

Другие курсовые по предмету История

?тія втрачає свій вплив на робітничі і селянські маси.

Можна зробити висновок, що українська соціал-демократія в Наддніпрянщині пережила складну ідеологічну та організаційну еволюцію. Спочатку соціальним адресатом її діяльності було селянство, яке за своїми специфічними якостями не сприйняло ортодоксальний марксизм. Тому постало питання про переорієнтацію діяльності партії на захист інтересів міського пролетаріату. Та ці намагання були вороже зустрінуті головним монополістом у цьому питанні РСДРП, єдиною соціальною верствою РУП-УСДРП, яка практично залишалася незмінною, була українська інтелігенція. Перед провідниками української соціал-демократії постійно стояла складна дилема: або спиратися на спролетаризовані верстви села та дрібнопромислового робітництва (що відповідало національним прагненням українських соціал-демократів), або йти у середовище міського, індустріального, здебільшого зрусифікованого пролетаріату (що мало б задовольнити соціально-політичні прагнення). Внаслідок затягування вибору власного шляху РУП-УСДРП виявилася неготовою до участі у революційних подіях 1905-1907рр. Крім того процес формування української соціал-демократії відбувався за вкрай несприятливих соціально-політичних умов[103, 59].

1902р. із РУП виходить група націонал-радикалів, на чолі з М.Міхновським, яка формує УНП. Вона проголосила себе партією міського та сільського пролетаріату. УНП була переважно інтелігентською організацією, в якій більшість складали військові та юристи, але намагалася претендувати на роль “єдиної захисниці українського робітництва”[103, 59]. З цією метою члени партії починають вести пропагандистську діяльність серед робітників дрібних та частково середніх підприємств, які ще тісно були повязані з українським селом і не русифіковані. Найбільш вагомий осередок УНП був у Харкові.

Соціальна база Української соціал-демократичної Спілки, яка вийшла з РУП, значною мірою залежала від її орієнтації на соціал-демократів Росії. “Спілка” вважала, що українська інтелігенція, яка зосередилась в РУП, тримається виключно на дрібнобуржуазному українському селянстві, бо це єдиний прошарок населення, який залишився українським. Український пролетаріат, твердили вони, вже русифікований і стоїть ближче до російських соціал-демократів, тому “Спілка” бачить своє завдання в очолюванні цього дійсно пролетарського прошарку, бо ідеологія РУП не мала в собі пролетарської ідеї[9, 12].

“Спілка” розпочала роботу серед українського пролетаріату й одразу ж зіткнулася з РСДРП та Бундом, з якими мала тісні стосунки. Чисельність “Спілки” швидко зростає, і скоро вона стала однією з найчисельніших партій в Україні.

За статутом “Українська соціал-демократична Спілка” складалася з громад, які по тих місцях, де нема комітетів партії, являються незалежними, по місцях же, де такі існують, входять в склад місцевої партійної організації як її складова частина, автономна щодо питань своєї внутрішньої організації, пропаганди і агітації.

Досить слабку підтримку мали партії, утворені після розпаду УДРП. Наприклад, в Одесі УРП не мала успіху. Стара Одеська громада розкололася на стару громаду (керівник Комар) та молоду (керівник Шелухін). Але обидві трималися УДП. До інших провінціальних українських громад, особливо Катеринославської, радикали внесли розкол і тим звели до нуля роботу цих громад. У Києві робота УДП майже завмерла, але й УРП не провадила ніякої політичної діяльності, крім культурницької. Молодь йшла до УСДРП і публічно ганьбила лідера УРП Грінченка. Останній викликав на суд честі представників молоді. Обвинувачем виступив молодий Д.Антонович[114, 390]. Суд ще більше поглибив антагонізм між соціалістами та радикалами. А тим часом в Україні набули популярності кадети, навколо яких згуртувалась уся поступова інтелігенція.

Коли більшість Революційної Української Партії пішла шляхом марксизму, тоді революційно-соціалістичні елементи вийшли з партії. Частина з них тоді подалася до російських есерів, а частина залишилася поза партією, взялася до організаційної праці в провінції, утворюючи українські гуртки соціал-революціонерів.

Спершу ці гуртки виявляли себе не дуже виразно. Лише деякі з них брали активну участь в організації аграрних рухів (Полтавщина, Харківщина, зокрема група у Золотоноші).

З 1904р. починається виникнення українських соціал-революційних гуртків по селах. До революційної роботи залучаються селяни, що складали основну рушійну силу у світогляді есерів. У Харкові діяла соціал-революційна українська організація робітників (робітничий гурток) під назвою “Харківська вільна громада української революційної партії”. Гурток займався розповсюдженням нелегальної літератури серед робітників. Головою гуртка в 1904р. був Іван Мішин, що фактично організував роботу гуртка[19, 66].

До речі, під назвою “Українська революційна партія” діяли соціал-революційні елементи, що вийшли з РУП; в більшості це були саме робітничі гуртки, що автономно діяли на території України (в промислових районах). До 1905 року гуртки ще не утворювали революційної єдності. Щойно по революції 1905р. почали вони в цьому напрямі активізуватися, звязуючись між собою та з Києвом. Протягом 1906 1907рр. можна було помітити виникнення в різних місцях нових гуртків українських соціал-революціонерів.

У цей час у Сімферополі виник невеликий гурток з українців, які називали себе українськими соціал-революціонерами. 1905р. виник подібний гурток в Одесі. Це були лише поч