Процес формування багатопартійності в Україні на початку ХХ ст.
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
атки організації, і чогось певного, скристалізованого не було.
1906р. діяльність цих гуртків починає поширюватися, і робляться спроби утворити українські гуртки есерів по різних селах. Так, заходами одного з членів Сімферопольського українського есерівського гуртка утворилась невеличка група з селян с.Великі Михайлівні Мелітопольського повіту. Коли виник конфлікт між українськими та російськими есерами у Сімферополі, українські соціал-революціонери зблизилися з татарськими соціалістами, які підтримали українців.
Восени 1906р. заходами членів українського соціал-революційного Сімферопольського гуртка виникли відділення серед робітників, а також в тісній співпраці з Київським гуртком утворились філії по селах Чернігівської, Волинської, Подільської губерній.
Отже, можна сказати, що соціальна база політичних партій початку ХХст. значно залежала від її програмних положень. Тому, досить часто, з метою її розширення політичні діячі звертаються до соціалізації власних доктринальних положень, забуваючи про першочергову мету. Щодо структури нових політичних утворень на підросійській частині України початку ХХст., то в основному партії складалися із значної частини місцевих організацій, які іноді не зовсім точно відображали головну лінію партії.
РОЗДІЛ 3
ДОКТРИНИ ПЕРШИХ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ
Аналіз програмних положень перших політичних партій вимагає детального та уважного опрацювання цих документів, адже дуже часто саме вони вирізняли не досить яскраво виражені політичні утворення початку ХХст. у політичні партії. Хоча внаслідок опрацювання цих важливих джерел не можна зробити висновків щодо діяльності тих чи інших складових політичного життя України (дуже часто написане на папері залишалося нереалізованим), проте важливість думок, висвітлених у них переоцінити не можливо.
Одним з головних напрямків розвитку українських політичних партій була робота, повязана із створенням теоретичного фундаменту своєї діяльності. Теоретичні шукання були зосереджені навколо важливих для їх існування і успішної боротьби проблем: сутності та стратегії вирішення національного питання, принципів самовизначення і державотворення, співвідношення і поєднання національно-визвольного руху з розвязанням суттєвих соціально-економічних протиріч. У процесі пошуків українські ідеологи постійно зверталися до ідейних надбань з національного питання, накопичених українським визвольним рухом у ХІХ ст.[103, 73].
3.1 Національні аспекти у програмах
Першим українським партійним документом, опублікованим на початку ХХ ст.. стала програма РУП “Самостійна Україна” (1900р.). Написана юристом М.Міхновським на прохання Д.Антоновича, вона містила досить радикальні вимоги самостійності України і надалі стала однією з причин розколу партії на безліч угруповань.
Щодо вираження у ній національного питання, та на думку М.Міхновського “кожна нація з огляду на міжнародні відносини хоче вилитись у форму незалежної, самостійної держави, коли справедливо, що тільки держава одноплемінного національного змісту зможе дати своїм членам необмежену змогу всестороннього розвитку духовного і осягнення найліпшого гаразду…” [99, 8].
Ультра-радикалізмом лунають подальші вимоги: “Усі, хто в цілій Україні не за нас, ті проти нас. Україна для Українців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружія…” [99, 14].
Радикальні погляди “Самостійної України” з національного питання одразу ж істотно звузили соціально-політичну базу РУП і з часом стали підставою для утворення ряду фракцій. Проте цей документ був першою партійною програмою, в якій РУП відмовлялася від культурництва та аполітичності і засобами націонал-радикалізму декларувала свою готовність боротися за державну незалежність.
Одночасно з першими кроками РУП у сфері теорії націй розгорнулася гостра полеміка між Українською Соціалістичною партією і Групою Української Соціал-Демократії про завдання українського соціалістичного руху. УСП мала намір створити демократичну Українську республіку на засадах повної рівноправності національностей з правом кожної нації увійти до складу республіки.
С.Телешун про цей момент у програмі УСП говорить, що “такого своєрідного підходу до вирішення національного питання в межах майбутньої Української держави ми більше не знаходимо ні в одній з українських партій до 1917р.” [103, 80].
Цікавим є висвітлення національного питання у доктринах УНП. Особливу увагу звертає на себе той факт, що її програма значну увагу приділяла становищу національних меншин в самостійній Україні. Це питання є особливо цікавим, якщо зважати на усталену думку про основні риси українського націоналізму русофобство і антисемітизм. Дійсно, наприклад, той же таки М.Міхновський писав у “Десяти заповідях УНП” [додаток 8], що “усі люди твої браття, але москалі, ляхи, угри, румуни та жиди се вороги нашого народу”, та далі додавав “поки вони панують над нами і визискують нас” [103, 80].
Говорячи про необхідність українського усамостійнення, націоналісти вказували, що кожен народ (у тому числі ж і поляки), яким би він малим не був, має право на самостійне існування на “своїй території”, а таким націям, як єврейська, що не мають своєї власної території, вона “мусить бути дана”, чого євреї й “самі добиваються” [99, 18].
Досить характерну оцінку єврейської нації знаходимо у М.Міхновського, який писав, що