Geum.ru

Процес формування багатопартійності в Україні на початку ХХ ст.

Курсовой проект - История

Другие курсовые по предмету История

?.

Процес національного оновлення суспільства носив суперечливий характер, який визначався тим, що соціально-економічна трансформація відбувалася завдяки процесам, що відбувалися у Російській імперії. Тому першим здобутком промислової революції користувалось неукраїнське населення.

Проте вважати лише індустріалізацію причиною активізації політичного руху не можна. Слід звернути увагу, що у Наддніпрянській Україні процес політизації національного руху відбувався повільнішими темпами, ніж на землях що знаходилися у складі Австро-Угорщини. Це можна пояснити відсутністю легального політичного простору у Російській імперії та офіційна політика царату, яка визначала усіх українців складовою єдиного руського народу.

Саме заборона будь-якої політичної діяльності на українських теренах і стала причиною того, що першими на Наддніпрянщині виникають не ліберальні чи помірковано-радикальні політичні партії, а революційні організації соціалістичної орієнтації. Тільки згодом утворюються радикально-національні та помірковано-національні партії (УНП, УДП, УРП, УДРП). До революції 1905-1907рр. усі вони залишалися невеликими політичними обєднаннями нестійкої організаційної структури і непостійного членського складу. Тільки в роки революції УСДРП та “Спілка” (у складі РСДРП) перетворилися у масові політичні партії. Поразка революції не тільки змусила українські партії Наддніпрянщини повернутися у попередній стан, але й призвела до їх фактичного організаційного розпаду.

Щодо соціальної бази нових політичних утворень, то у своїй більшості вони спиралися на інтелігенцію. Загалом їх склад значно залежав від програмних положень, тому з метою залучити до своїх лав робітниче населення, більшість українських партій виголошують соціалістичні ідеали. Виняток деякий час становить УНП, але це не починається позитивно на її впливові.

Структура кожної партії включала в себе ряд партійних осередків, діяльність яких дуже часто не була активної, а іноді навіть не відповідала партійній лінії.

Для молодих українських партій життєво важливим було створити власну теоретичну базу, яка б адекватно відбивала світові процеси в соціально-економічному, політичному культурному житті і в той же час враховувала специфічні національні особливості розвитку українства. Програми перших наддніпрянських українських партій (РУП, УСП) передбачали самовизначення української нації на засадах незалежної соціалістичної демократичної держави, але після розколу РУП та занепаду УСП домінуючою стає ідея політико-територіальної автономії у складі демократичної Росії. Навіть Міхновський та УНП хитнулися від принципово незалежницьких концепції української держави у бік автономії, але автономії моноетнічності.

І хоча досягти поставлених результатів чи підтвердити їх боротьбою вказані політичні партії не наважилися, засади національних програм українських партій та результати їх теоретичного обґрунтування стали фундаментом для розвитку української національної політичної думки і практику визвольної боротьби між двома світовими війнами, сприяли подальшій еволюції українського національно-визвольного руху.

Незважаючи на всі недоліки і протиріччя, притаманні українському політичному рухові на партійній стадії його розвитку, на початку ХХст. вдалося закласти суттєві організаційно-політичні підвалини майбутнього українського державотворення.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

 

  1. АссоноваН. Соціалістичні погляди українських революціонерів-демократів: (кін. ХІХ поч. ХХст..). К.: Вища школа, 1977. 126 с.
  2. Багатопартійна українська держава на поч. ХХст. : програмні документи перших українських політичних партій / упорядник В.Журавський. К.: Пошук, 1992. 96 с.
  3. БевзТ. Ідея соборності в програмних документах українських політичних партій (кін. ХІХ поч. ХХст..) // Історія України. 2001. № 39. С.1 3.
  4. БиковськийЛ. Від привороття до трапезунду : спомини (1895 1918). Мюнхен : Дніпрова хвиля, 1969. 133 с.
  5. БілоусА. Політичні обєднання України. К.,1993. 125с.
  6. БолдиревО. Перша спроба організації української політичної партії // УІЖ. 1992. №6. С.47 55.
  7. ВаршавчикК. Партийно-политические формирования и их класификация. М.:Высшая школа, 1976. 220 с.
  8. Велика історія України від найдавніших часів. В 2-ох т. / зі вступом І.Крипякевича Т.2. К.: Глобус, 1993. 521 с.
  9. Вихід Української Соціал-Демократичної Спілки з Революційної Української Партії. // Українська суспільно-політична думка в ХХст. Документи і матеріали. В 2-х т. Т. 1. / Упор. Т.Гунчак, Р.Сольчаник К.: Сучасність, 1983. С. 11 19.
  10. ВласенкоО. Парламентаризм у програмах перших українських політичних партій (1885-1914). // Хроніка-2000. 1998. № 213 219.
  11. ВознякС. Революційні демократи України 2-ої пол. ХІХ поч. ХХст.. поборники ідеї возєднання українського народу // УІЖ. 1979. № 8. С. 16 25.
  12. ВолковинськийВ., ЛисенкоО. Політичні партії та організації в Україні (кін. ХІХ поч. ХХст.) // Історія України. 2001. № 43. С. 16.
  13. ГалаганН. З моїх споминів : 1880-ті 1920-тірр.. К.: Темпора, 2005. 655 с.
  14. ГермайзеО. Нариси з історії революційного руху на Україні. Т.1. Революційна партія України. К.: Книгоспілка, 1926. 420 с.
  15. ГиричІ. Канадський архів Андрія Жука // Молода нація: альманах. К.: Смолоскип, 2002. №3 (24). С. 168 176.
  16. ГиричІ. У тіні Липинського (Андрій Жук як політичний мислитель й дослідник історії визвольного руху) // Молода нація: альманах. К.: Смолоскип, 2002. №3 (24). С. 8 57.
  17. ГолобуцькийО. Витоки українського націоналізму преамб?/p>