Аналiз фiнансових результатiв банку
Дипломная работа - Банковское дело
Другие дипломы по предмету Банковское дело
твердженням важко погодитись. Не дивлячись, як правило, на вагому частину процентних доходiв банку в загальному iх обсязi, спрямованiсть фiнансового механiзму банку не може зводити лише до орiiнтацii на прибутки процентного характеру, оскiльки це пiдвищуватиме залежнiсть його доходноi бази вiд однорiдних операцiй (кредитних, iнвестицiйних).
Стабiльно висока питома вага процентних доходiв банкiв Украiни на початку 1990-х рокiв була, передусiм, наслiдком високоi iнфляцii. Зниження темпiв iнфляцii (за iнших рiвних умов) змушуi банки переглядати процентнi ставки, здiйснювати пошук нових клiiнтiв, розширювати асортимент послуг, що врештi-решт вiдображаiться на зростаннi питомоi ваги комiсiйних доходiв. Останнi, думаiться, у найближчi роки вiдбуватиметься не за рахунок зниження процентних доходiв (оскiльки вiтчизняна економiка перехiдного типу вiдчуваi гостру потребу у банкiвських кредитах), а доходiв вiд дiяльностi, що незначним чином впливаi на стiйкiсть конкурентних позицiй банку (валютнi операцii, iншi операцiйнi доходи). В цiлому ж, зростання процентних та непроцентних доходiв i вагомим свiдченням посилення позицiй банку на конкурентному ринку, збiльшення його ринковоi частки. Як справедливо зазначаiться, здатнiсть фiрми заробляти задовiльний обсяг грошових коштiв визначаiться ii конкурентоспроможнiстю.
При плануваннi обсягу та структури процентних операцiй банкiвським менеджерам доцiльно враховувати певну специфiку цiноутворення у банкiвськiй справi: iз вартостi фiнансування випливаi вартiсть кредитування. По цiй причинi, процентний доход банку, як правило, зменшуiться в умовах пiдвищення процентних ставок на ринку (за рахунок часового лагу мiж пiдвищенням депозитних та вiдповiдним збiльшенням кредитних ставок) та зростаi на тлi тенденцii до iх зниження (за рахунок часового лагу мiж зменшенням депозитних та вiдповiдним зменшенням кредитних ставок).
Важливим фактором пiдвищення конкурентоспроможностi банку i оптимальне (з мiнiмальним ризиком та максимальною вiддачею) розмiщення банкiвських коштiв у рiзнi види активiв у вiдповiдностi з його стратегiчними програмами, основна мета яких максимiзацiя та стабiлiзацiя банкiвськоi маржi у довгостроковiй перспективi.
Однак сьогоднi при управлiннi активами прослiдковуiться, на наш погляд, негативна закономiрнiсть надмiрна орiiнтацiя багатьох банкiв на один метод, що виправдав себе, наприклад, на формування загального фонду грошових ресурсiв (як правило, це крупнi багатофiлiйнi банки), оскiльки вiн не потребуi складних фiнансових розрахункiв. У цьому випадку, в одному фондi мобiлiзуються всi кошти, якi надходять в банк з найрiзноманiтнiших джерел. У подальшому iх розподiл вiдбуваiться за найбiльш вигiдними на даний момент напрямками, без будь-якоi привязки до джерела ресурсiв. Не дивлячись на те, що вказаний метод вiдкриваi банку широкi можливостi для проведення активних операцiй, його використання не сприяi вирiшенню дилеми лiквiднiстьприбутковiсть.
Немало банкiв поки що управляють активами за методом конверсii (розподiлу активiв), який дозволяi подолати обмеженiсть методу загального фонду коштiв, визначаючи вимоги до лiквiдностi щодо кожного з джерел ресурсiв (найзначнiшi для вкладiв до запитання, меншi для строкових, ощадних, найменшi для власного капiталу). У подальшому, розмiщення коштiв вiдбуваiться за напрямками, що вiдповiдають стабiльностi певного джерела. Основною перевагою цього методу i оптимiзацiя обсягу необхiдних лiквiдних активiв та додаткове вкладення вивiльнених коштiв у кредити та iнвестицii, що призводить до пiдвищення норми прибутку [46, c. 96].
Разом з тим, даний метод не завжди передбачаi незалежнiсть використання коштiв вiд джерел iх формування. У вiтчизнянiй практицi засновники i пайовики банку i подекуди одночасно i його позичальниками. В результатi немала частина вкладiв, що вiдкриваються, йде на кредити власникам цих же вкладiв. Загалом же, банкiвським менеджерам треба враховувати, що будь-який метод управлiння активами зорiiнтований на середнiй, а не граничний рiвень лiквiдностi, оскiльки цi методи не враховують необхiднiсть задоволення можливих заявок на кредити або проведення iнших термiнових операцiй.
Крiм того, визначення стабiльностi конкретного лiквiдного джерела може бути ускладненим. Як показуi практика, у разi виникнення фiнансовоi кризи та панiки серед населення, динамiка порiвняно стабiльних ресурсiв (якими i строковi та ощаднi вклади) i самою непрогнозованою. З iншого боку, рух коштiв за вкладами до запитання довгий час може бути мiнiмальним або не вiдбуватися взагалi. На нашу думку, визначення у межах клiiнтських ресурсiв до запитання частки умовно-стабiльних коштiв, через обрахування розмiру незнижуваного залишку за всiiю клiiнтською базою банку, дасть можливiсть доходного розмiщення умовно-стабiльних ресурсiв.
3.3 Дiяльнiсть НБУ щодо урегулювання кризовоi ситуацii у банкiвськiй iерi
Вiдносна прогнозованiсть макроекономiчних процесiв, що спостерiгаiться в Украiнi упродовж останнiх рокiв, створюi умови для розширення дiяльностi банкiв у iнвестицiйнiй iерi. Вигiдним обiктом iнвестування за таких умов можуть бути цiннi папери першокласних емiтентiв iз зростаючою позитивною курсовою рiзницею, що властиве для перiоду фiнансовоi стабiлiзацii в краiнi, а також цiннi папери, що випущенi безпосередньо клiiнтами банку, що даi оперативн