ПолСЦтична фСЦлософСЦя Платона
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
СЦ ранСЦше, фСЦлософ залишаСФ мудрСЦсть на першому мСЦсцСЦ, але на друге помСЦщаСФ вже не мужнСЦсть, а помСЦркованСЦсть СЦ на третСЦй справедливСЦсть; мужностСЦ вСЦн вСЦдводить останнСФ мСЦсце. ЗмудрСЦлий завдяки полСЦтичному досвСЦду, афСЦнський фСЦлософ вСЦддаСФ перевагу розсудливостСЦ та помСЦркованостСЦ, анСЦж мужностСЦ, але навряд чи вСЦн протиставляСФ СЦдеальнСЦ вимоги дСЦйсностСЦ. У пошуках компромСЦсу мСЦж ними Платон у зрСЦлих роздумах приходить до визнання, що найкраще життя людини полягаСФ у правильному поСФднаннСЦ духовного СЦ чуттСФвого. ВСЦн зСФднуСФ розумне з емоцСЦйним, при умовСЦ що розумне начало визначить мСЦру СЦ межу безмежного прагнення до задоволень. Розум вносить порядок СЦ закон в людськСЦ вСЦдносини, встановлюСФ ту мСЦру поведСЦнки, яка СЦ СФ реальним вищим благом.
У своiх спробах дати фСЦлософське обТСрунтування права мислитель зовсСЦм не виступаСФ прихильником природно-правових СЦдей в iх традицСЦйному розумСЦннСЦ, вважаючи iх безглуздими, хибними. ВСЦн не вбачаСФ в природСЦ вихСЦдного джерела права СЦ справедливого закону, оскСЦльки в нСЦй проявляСФться нерСЦвнСЦсть людей вСЦд народження СЦ вСЦд неi випливаСФ влада тих, хто силою одержить верх. Так само вСЦн не робить упору на божественне походження права, замислюючись над тим, що маСФ складати його СЦдеальну сутнСЦсть.
У такому правовому суспСЦльствСЦ кожна людина приваблюСФ то одного, то СЦншого для задоволення тСЦСФi чи СЦншоi потреби. ВСЦдчуваючи потребу багато в чому, багато людей збираються докупи, щоб жити спСЦльно СЦ надавати один одному допомогу: таке спСЦльне поселення отримуСФ назву держави. Саме право без примусовоi зрСЦвнялСЦвки, даСФ можливСЦсть справедливого вираження потреб суспСЦльства як цСЦлого СЦ такий розподСЦл його, при якому кожна окрема людина повинна займатися чимось одним з того, що потрСЦбно державСЦ, СЦ то саме тим, до чого за своiми природними задатками бСЦльш за все вона здатна.
СправедливСЦсть у Платона виступаСФ обТСрунтуванням СЦндивСЦдуального законослухняного наказу, причому засобом його забезпечення визначаСФться не насильство, а вимоги моральностСЦ СЦ переконання. Показовим у цьому вСЦдношеннСЦ СФ звернення Платона пСЦд виглядом простого громадянина до правителСЦв: Ми вважаСФмо справедливим, щоб ви, перш нСЦж погрожувати нам суворими карами, спробували спершу - як ви це вважали за потрСЦбне зробити з законами - переконати СЦ наставити нас у тому, що боги СЦснують СЦ що вони занадто благочестивСЦ, щоб iх можна було всупереч справедливостСЦ схилити або спокусити якими-небудь дарами... Ми вважаСФмо справедливим, щоб законодавцСЦ, оголосили себе сумирними, а не лютими, застосували по вСЦдношенню до нас переконання.
СумирнСЦсть, заклик не говорити СЦ не робити нСЦчого несправедливого нСЦ проти людей, нСЦ проти богСЦв, за Платоном, становлять сутнСЦсть як правових, так СЦ моральних вимог. ОстаннСЦ надають спокСЦй душСЦ пСЦд час життя СЦ перед лицем смертСЦ. Так, у мСЦркуваннях про моральне - аморальне, добре зле мислитель використовуСФ не тСЦльки фСЦлософську логСЦчну аргументацСЦю, але й релСЦгСЦйно-мСЦстичнСЦ доводи. ВСЦра в богСЦв вселяСФ людинСЦ справедливий страх, найпрекраснСЦший засСЦб, стверджуСФ фСЦлософ, проти зовсСЦм не прекрасноi вСЦдваги, - божественний страх, який ми звемо совСЦстю СЦ соромом.
ЦСЦлком природно, що Платон залишаСФться людиною свого часу, коли в якостСЦ головного джерела права СЦ гаранта його справедливостСЦ та вСЦдповСЦдностСЦ вищому благу вказуСФ на бога або богСЦв. Але божественне для нього аж нСЦяк не опСЦум для народу СЦ не клубок забобонСЦв, а вище СЦдеальне начало, цСЦлком сумСЦсне з вСЦчними соцСЦальними та духовними цСЦнностями, накопиченими людством. ЗаконодавцСЦ, громадяни цСЦлком можуть створити розумнСЦ закони. Головне при цьому, щоб законодавство вСЦдповСЦдало вимогам загального призначення права.
Дбаючи про ефективнСЦсть права, дСЦСФвСЦсть законодавства, Платон пСЦдкреслюСФ перевагу закону, що дСЦСФ на основСЦ переконання, всСЦ СЦншСЦ вСЦдносить до однозначним тиранСЦчним наказам. ФСЦлософ розрСЦзняСФ окремСЦ види законСЦв, даСФ рекомендацСЦi СЦ з юридичноi технСЦки. Так, для загальних законСЦв вСЦн радить передбачати преамбулу, вступну частина, розраховану на те, щоб тСЦ, кому адресований закон, прихильно прийняли приписи. У вступСЦ ж до так званих великих законСЦв не слСЦд умовчувати про шанування богСЦв СЦ турботСЦ про батькСЦв. Серед принципСЦв державного права Платон рекомендуСФ взяти до уваги одне основоположне, яке законодавцю слСЦд постаратися провести через все своСФ законодавство. Це СЦдея добровСЦльноi законослухняноi поведСЦнки, або, словами фСЦлософа, щоб громадяни покСЦрно слСЦдували чеснотСЦ. СлСЦд переконати всСЦх в тому, що людям необхСЦдно встановити закони СЦ жити за ними, СЦнакше вони нСЦчим не будуть вСЦдрСЦзнятися вСЦд диких звСЦрСЦв.
Платон розглядаСФ угоди СЦ зобовязання, товариства, заснованСЦ на паях СЦ кредит, близько пСЦдходить до формулювання принципу дотримання договорСЦв. ЗрозумСЦло, що вСЦн не оминаСФ права власностСЦ, покликаного внести належний порядок у дСЦловСЦ вСЦдносини людей. Основне правило, - говорить фСЦлософ, - тут просте: нехай нСЦхто по мСЦрСЦ можливостСЦ не торкаСФться мого майна СЦ не порушуСФ моСФi власностСЦ, навСЦть самим незначним чином, раз немаСФ на те мого особливого дозволу. РЖ я буду так само ставитися до чужоi власностСЦ, поки я в здоровому глуздСЦ. Платон вважаСФ необхСЦдним вживати заходи проти бСЦдностСЦ, обмежувати багатство. БСЦльш того, Платон йде на те, щоб надСЦлити державу правом конфСЦсковувати надлишки, що перевищують встановлену законом мСЦру. ВСЦн