ПолСЦтична фСЦлософСЦя Платона
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?дини.
ТСЦмократСЦСФю Платон називаСФ такий державний лад, в якому головною рисою СФ суперництво та честолюбство. ВСЦн вважаСФ цей лад кращим у порСЦвняннСЦ з СЦншими трьома, однак все-таки далеким вСЦд СЦдеалу. За його уявленнями, таке суспСЦльство може утворитися внаслСЦдок розкладу СЦдеальноi держави, якщо це буде допущено. Для тСЦмократичноi людини грошСЦ СЦ насолоди ще не так важливСЦ, як для представникСЦв СЦнших держав. Для неi головним бажанням СФ бажання заслужити повагу СЦ пошану своiх спСЦвгромадян. Але при цьому все бСЦльше уваги придСЦляСФться не внутрСЦшнСЦм якостям душСЦ, а зовнСЦшньому блиску. РЖ це неминуче призводить до суперництва СЦ СЦнтриг, якСЦ послаблюють державу.
Накопичення тСЦмократичною знаттю багатств, на думку Платона, призводить до того, що вона починаСФ змСЦнювати закони СЦ засади своСФi держави з тим, щоб iй було зручнСЦше витрачати цСЦ кошти. Те, що ранСЦше вважалося нескромним СЦ недоречним, стаСФ загальноприйнятим. МоральнСЦ норми СЦ засади бСЦльше не вважаються чимось непорушним. РЖ поступово тСЦмократСЦя вироджуСФться в олСЦгархСЦю. Для олСЦгархСЦчноi людини честолюбство поступаСФться мСЦсцем срСЦблолюбству. Все, що не сприяСФ накопиченню багатств вважаСФться другорядним.
Вихованню душСЦ придСЦляСФться ще менше уваги, нСЦж при тСЦмократСЦСЦ. Головним вважаСФться здатнСЦсть людини домогтися матерСЦального благополуччя з тим, щоб задовольняти своi зростаючСЦ потреби. Однак при цьому ладСЦ пристрасть до накопичення СЦ засудження бездумного марнотратства ще якось стримують потакання громадян своiй жадобСЦ СЦ пристрастям.
Одночасно зСЦ збСЦльшенням числа задоволень, якСЦ можуть собСЦ дозволити багатСЦ громадяни олСЦгархСЦчноi держави, зростаСФ число бСЦднякСЦв. РЖ якщо при тСЦмократСЦСЦ чвари та суперництво мають мСЦсце мСЦж окремими громадянами, то при олСЦгархСЦi все суспСЦльство дСЦлиться на два ворогуючСЦ табори бСЦднякСЦв СЦ багатСЦiв. У середовищСЦ бСЦднякСЦв зрСЦСФ невдоволення своiм положенням, яке час вСЦд часу виливаСФться у повстання СЦ чвари. Таким чином, при олСЦгархСЦi стаСФ ще бСЦльше як страждань, так СЦ задоволень.
Згодом, за твердженням Платона, олСЦгархСЦя перероджуватися в демократСЦю. РЖ вСЦдбуваСФться це внаслСЦдок невпинноi боротьби мСЦж класами. В результатСЦ встановлюСФться рСЦвнСЦсть всСЦх громадян перед законом СЦ виборнСЦсть посад. Кожен отримуСФ можливСЦсть займатися тим, що йому заманеться, обираючи на ту чи СЦншу посаду. РЖ перш нСЦж перейти до критики цього ладу, Платон пСЦдкреслюСФ його зовнСЦшню привабливСЦсть. Але це рай для людських бажань, а не для душСЦ, що прагне, за своСФю природою, звСЦльнитися вСЦд усього земного. Таким чином, демократичний лад породжуСФ в людинСЦ масу бажань СЦ прагнень, яка витрачаСФ весь свСЦй час на iх задоволення, перетворившись в iх раба. Однак закони ще можуть стримувати найпалкСЦших з них.
При демократСЦi, на вСЦдмСЦну вСЦд попереднього ладу, утворюються три класи населення багатСЦi, народ СЦ трутнСЦ. ОстаннСЦ вже були при олСЦгархСЦi, але там вони не користувалися повагою, оскСЦльки не примножувати свого багатства. В демократичнСЦй же державСЦ, говорить Платон, вони займають мало не всСЦ державнСЦ пости. Тому що на цСЦ посади обираються, як правило не тСЦ, хто маСФ здСЦбностСЦ до того чи СЦншого виду дСЦяльностСЦ, а тСЦ, хто вмСЦСФ справляти враження на натовп.
Особливо докладно Платон зупиняСФться на переходСЦ вСЦд демократСЦi до тиранСЦi. ТрутнСЦ, пСЦдлабузнюючись до народу, намагаються вСЦдСЦбрати у багатих частину майна СЦ вСЦддати його бСЦднСЦшим верствам населення. БагатСЦi ж, супротивляючись цьому, навСЦть якщо вони СЦ були прихильнСЦ до демократичного ладу, змушенСЦ будуть органСЦзувати опозицСЦю. Коли протистояння досягаСФ свого пСЦку, народ висуваСФ свого ставленика тирана, надСЦляючи його необмеженими повноваженнями. Розправившись з бунтСЦвниками, тиран перерозподСЦляСФ вСЦдСЦбранСЦ багатства мСЦж народом СЦ своiми соратниками. Продовжуючи змСЦцнювати свою владу, вСЦн змушений знищувати всСЦх, хто може йому протирСЦчити. НайчастСЦше це кращСЦ громадяни краiни. ЦСЦ репресСЦi СЦ страти, призводять до зростання невдоволення серед народу. В результатСЦ, задля збереження своСФi влади, тирану доводиться посилити гонСЦння на незадоволених, а також вести нескСЦнченнСЦ вСЦйни з сусСЦдами для того, щоб вСЦдвернути населення краiни вСЦд внутрСЦшнСЦх проблем. В кСЦнцевому рахунку, тиран, побоюючись СЦ внутрСЦшнСЦх СЦ зовнСЦшнСЦх ворогСЦв, оточуСФ себе найманцями та пСЦдлабузниками. Життя тиранСЦчноi людини переповнене тваринною жадобою та страхами. ЖителСЦ такоi держави, бачачи безкарнСЦсть свого правителя, звикають до думки про вседозволенСЦсть. На перший план виходить задоволення своiх бажань, не стримане бСЦльш традицСЦями, мораллю, переконаннями. НайсильнСЦший тут завжди правий. Той же, хто опинився в пСЦдпорядкуваннСЦ, мучиться страхами та ненавистю. Не дивно, що Платон вважав тиранСЦю найгСЦршим способом правлСЦння. Адже образ тиранСЦчноi людини нескСЦнченно далекий вСЦд образу фСЦлософа. Уподоблюючи державу людинСЦ, а тип управлСЦння типу характеру, Платон порСЦвнював тиранСЦю з тиранСЦчною людиною, а СЦдеальну держава з фСЦлософом.
3.1.3 Основи тАЮСЦдеальноiтАЭ держави
Розглядаючи слабкСЦ сторони всСЦх перерахованих вище держав Платон кСЦнцевому пСЦдсумку пСЦдводить нас до висновку про те, що в СЦдеальному державСЦ кожен повинен займатися тим, що у нього найкраще виходить. Адже тСЦльки так можна отримати найбСЦльшу вСЦддачу вСЦд кожного громадянина.
В СЦдеальнСЦй державСЦ Платона за дСЦтьми спостерСЦгають спецСЦальнСЦ посадовСЦ особи з тим, щоб визначити, хто з них бСЦльше пристосований до того, щоб бути ремСЦсником та хлСЦборобом, хто воiном СЦ захисником держав