ПолСЦтична фСЦлософСЦя Платона
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
В°ми перед смертю, як пише Платон у своСФму тАЮФедонСЦтАЭ, було звернення до свого учня Критону з проханням не забути принести в жертву АсклепСЦю пСЦвня: такий був звичай пСЦсля одужання. РЖ тут Сократ знов висловив СЦронСЦчне судження: пСЦд одужанням вСЦн розумСЦв в даному випадку свою смерть СЦ перехСЦд у СЦнше життя.
1.3 Погляди Платона в перСЦод розпаду грецького класичного полСЦсу
Платон, глибоко ввСЦбрав в себе досягнення сучасноi йому античноi цивСЦлСЦзацСЦi; крСЦм того, вСЦн переживав крах цСЦСФi цивСЦлСЦзацСЦi (в IV ст. до н. е.), до якого Сократ не дожив СЦ катастрофСЦчнСЦ розмСЦри якого Сократ ще не цСЦлком собСЦ уявляв. Тому Платону, теж розчарованому в усСЦх без винятку тогочасних формах суспСЦльного СЦ державного життя, який також ще не уявляв собСЦ всСЦСФi своСФрСЦдностСЦ наступаючого еллСЦнСЦзму, доводилося використовувати ту область людськоi свСЦдомостСЦ, яка завжди приходить на допомогу в моменти великих соцСЦальних катастроф. Ця область мрСЦя, фантазСЦя, новий СЦ вже рацСЦоналСЦзований мСЦф, утопСЦя. НасправдСЦ, куди було дСЦватися такСЦй людинСЦ, як Платон, з його соцСЦально-полСЦтичним критицизмом, з загостренням почуттям непридатностСЦ сучасних порядкСЦв, при повному невСЦданнСЦ майбутньоi долСЦ свого народу СЦ одночасному прагненнСЦ до негайноi перебудови всього життя? Залишалися тСЦльки мрСЦя СЦ утопСЦя. Залишався СЦдеалСЦзм. Таким чином, СЦдеалСЦзм Платона був соцСЦально обумовлений, але цю обумовленСЦсть не слСЦд розумСЦти спрощено.
Недостатньо просто сказати, що Платон СЦдеолог рабовласницького суспСЦльства. РЖ якого саме рабовласницького суспСЦльства? СхСЦдного або СФгипетського? МСЦкенського або Аттичного? Спартанського? КрСЦтського? Адже це все зовсСЦм рСЦзнСЦ типи рабовласництва.
ПлатонСЦвська утопСЦя поСФднувала в собСЦ елементи рСЦзних, вже СЦснуючих в минулому, громадських та державних форм. Платон з сумом згадував героiчний перСЦод юного СЦ волелюбного грецького полСЦса. РЖ згадував вСЦн про це все життя, до глибокоi старостСЦ, до останнього свого твору. Багато чого подобалося йому СЦ в консервативнСЦй СпартСЦ, яку вСЦн, часом не без успСЦху, протиставляСФ афСЦнськСЦй демократСЦi в перСЦод ii розкладу.
Платон був СЦдеологом реставрацСЦi переживших себе державних форм на базСЦ рабовласницьких вСЦдносин, хоча в його утопСЦi реально СЦснуючСЦ суспСЦльно-полСЦтичнСЦ форми СЦ пСЦддалися своСФрСЦднСЦй та складнСЦй трансформацСЦi. Його реставраторськСЦ плани були багато в чому невизначеними. Важливим для нього було лише одне: не йти в ногу з розкладом сучасного йому грецького суспСЦльства.
В одному зСЦ своiх останнСЦх дСЦалогСЦв Платон окреслюСФ образ СЦдеального монарха, який являСФ собою не що СЦнше, як живе втСЦлення закону, що СЦснуСФ для щастя людей та iх суспСЦльного процвСЦтання.
Чим важче було для Платона реставрувати минуле, тим легше було йому працювати над удосконаленням своiх СЦдей. РЖ тому-то обСФктивний СЦдеалСЦзм Платона був продуктом реставрацСЦйних СЦдей фСЦлософа. РеставрацСЦя була у нього продуктом загибелСЦ класичноi культури та повноi невизначеностСЦ найближчого майбутнього. РЖ тому як дСЦалектику Сократа, так СЦ обСФктивний СЦдеалСЦзм Платона дуже важко звязати з якою-небудь вузькою СЦдеологСЦСФю того чи СЦншого прошарку пануючого класу.
Ось що можна сказати з приводу того духовного перевороту, який пережив Платон пСЦсля його зустрСЦчСЦ з Сократом СЦ який в перСЦод остаточного розпаду грецького класичного полСЦсу привСЦв Платона до вСЦдмови вСЦд суспСЦльно-полСЦтичноi дСЦяльностСЦ та до СФдино можливого способу зберегти свою принциповСЦсть до мрСЦi, до послСЦдовного обСФктивного СЦдеалСЦзму, до рацСЦоналСЦзованоi мСЦфологСЦi та утопСЦi.
Життя Платона, принаймнСЦ головних етапах, виявилося досить трагСЦчним. Одне розчарування незмСЦнно слСЦдувало за СЦншим. Вже засудження СЦ смерть Сократа по сутСЦ зруйнували в ньому вСЦру в силу розумного переконання, а тим часом Платон все життя тСЦльки те й робив, що намагався переконати людей силою слова. Навряд чи це було трагедСЦСФю одного лише Платона. Ще бСЦльшою мСЦрою це було трагедСЦСФю ГрецСЦi кСЦнця класичного перСЦоду, коли грецький полСЦс йшов до розвалу СЦ був напередоднСЦ загибелСЦ, так що Платон всього лише девяти рокСЦв не дожив до Херонейськоi битви СЦ до ПанеллСЦнського конгресу в КоринтСЦ, якСЦ означали кСЦнець полСЦтичноi самостСЦйностСЦ грецьких полСЦсСЦв.
Новою епохою був еллСЦнСЦзм, перСЦод великого рабовласництва (дрСЦбне рабовласництво пережило себе) з його величезними вСЦйськово-монархСЦчними СЦмперСЦями, якСЦ поглинули старий класичний полСЦс. Платон нСЦчого не знав про наступаючу величезну епоху. Але, як СЦ всСЦ принциповСЦ люди його часу, вСЦн судорожно шукав вихСЦд з оточуючих його соцСЦально-полСЦтичних вСЦдносин. Виходом для нього виявилася утопСЦя. Платон уявляв СЦдеальну державу на чолСЦ з фСЦлософами, споглядальниками чистих та вСЦчних СЦдей, яких захищають воiни СЦ яким всСЦ життСФвСЦ ресурси доставляють вСЦльнСЦ селяни та ремСЦсники.
Платон був переконаний, що СЦснуСФ абсолютна СЦстина, СЦ весь трагСЦзм його положення полягав у тому, що вСЦн вСЦрив у негайне СЦ всебСЦчне здСЦйснення цСЦСФi правди. Платон мСЦркував приблизно так: накреслСЦть на пСЦску коло. Воно недосконале СЦ повне всяких вСЦдхилень вСЦд СЦдеального кола. Але ж так легко, маючи перед очима це недосконале коло, уявляти собСЦ СЦдеальне коло СЦ будувати про нього точну науку. Чому ж цей простий метод не застосувати до людського суспСЦльства? Давайте скажемо злочинцевСЦ, що вСЦн злочинець, СЦ давайте докоримо йому. ВСЦн тут же СЦ перестане бути злочинцем, СЦ на перший план виступить його СЦдеальне людська поведСЦнка. Це неможливо? Але чому ж це можливо з колом, настСЦль