ПолСЦтична фСЦлософСЦя Платона
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?ху буквально у всСЦх СЦснуючих тодСЦ поетичних жанрах. Йому приписували твори епСЦчного стилю СЦ лСЦрику (дифСЦрамби СЦ елегСЦчнСЦ вСЦршСЦ), вСЦн писав трагедСЦi, причому настСЦльки значнСЦ, що одна його трагСЦчна тетралогСЦя вже була передана акторам для репетицСЦй, але тут, як повСЦдомляють достовСЦрнСЦ джерела, вСЦдбуваСФться знайомство Платона з Сократом, СЦ Платон спалюСФ всСЦ своi поетичнСЦ твори.ЙмовСЦрно, зустрСЦвши Сократа, Платон пережив найглибшу духовну революцСЦю. З тих пСЦр вже не чути було нСЦ про його заняття спортом, нСЦ про художнСЦ спроби, нСЦ про звязки з софСЦстами. НСЦ про який професСЦоналСЦзм в зазначених областях тепер не могло бути й мови, Сократ в цСЦй юнСЦй СЦ талановитоi душСЦ все перевернув догори дригом. Для Платона почалася нова ера: Сократ виявився для нього незаходящим сонцем. Без образу Сократа не обходився тепер жоден твСЦр Платона. Згодом виникла навСЦть легенда, нСЦби Сократ напередоднСЦ зустрСЦчСЦ з Платоном бачив увСЦ снСЦ у себе на грудях лебедя, який потСЦм високо злетСЦв СЦз дзвСЦнким спСЦвом, СЦ нСЦби на другий день пСЦсля зустрСЦчСЦ з Платоном Сократ вигукнув: Ось мСЦй лебСЦдь! Сократ, правда, не бере участСЦ в останньому дСЦалозСЦ Платона, в Законах. Однак Закони це теж щось нове СЦ небувале, про що необхСЦдно говорити окремо.
1.2 Сократ вчитель Платона
Коли Платон познайомився з Сократом, Сократу було вже за шСЦстдесят. Його СЦмя давно гримСЦло по всСЦй ГрецСЦi не стСЦльки через його фСЦлософСЦю та його вчення про життя, скСЦльки через його побутову оригСЦнальнСЦсть, фСЦлософське дивацтво СЦ незвичайну поведСЦнку. ВСЦн походив аж нСЦяк не вСЦд царСЦв, був сином простого каменяра-скульптора, який навряд чи мСЦг, й притому навряд чи навСЦть СЦ хотСЦв, дати своСФму синовСЦ витончену освСЦту та оточити його останнСЦми новинами тодСЦшньоi цивСЦлСЦзацСЦi. НСЦ в зовнСЦшностСЦ Сократа, нСЦ в його поведСЦнцСЦ не було зовсСЦм нСЦчого аристократичного. ВСЦн був лисий, зСЦ своСФю знаменитою гулею на лобСЦ, з приплюснутим носом та товстими губами, з викоченими очима. Його часто бачили босонСЦж на базарах СЦ площах. Одяг у нього був один СЦ взимку СЦ влСЦтку СЦ, як кажуть, гСЦрший, нСЦж у рабСЦв. СпецСЦальностСЦ у нього не було нСЦякоi, СЦ важко було сказати, чим вСЦн, власне, займався. Виконуючи громадянський обовязок, вСЦн тричСЦ бував у вСЦйськових походах, заходив на народнСЦ збори, куди взагалСЦ ходив кожен, хто тСЦльки хотСЦв, але нСЦ про якСЦ регулярнСЦ громадськСЦ або державнСЦ заняття не було й мови. ВтСЦм, вСЦдомо, що в 404 р. до н. е. уряд 30 тиранСЦв хотСЦв залучити його на свСЦй бСЦк, як людину, дуже популярну в народСЦ СЦ суспСЦльствСЦ. Але вСЦдомо й те, що вСЦн вСЦд цього ухилився, ризикуючи пСЦддатися репресСЦям.
ВтСЦм, одне його заняття дСЦйсно можна вважати свого роду професСЦСФю. Воно полягало в тому, що вСЦн постСЦйно ставив всСЦм якСЦ-небудь питання, доброзичливСЦ, але водночас каверзнСЦ. Й чомусь завжди виходило так, що його спСЦврозмовник, СЦнодСЦ самовпевнений нахаба, заплутувався СЦ в рештСЦ решт нСЦчого не мСЦг вСЦдповСЦсти. Але Сократ, зображуючи з себе простака, завжди робив вигляд, що всСЦ невдачСЦ свого спСЦврозмовника приписуСФ тСЦльки собСЦ. Багато людей приймали цю доброзичливСЦсть Сократа за чисту монету, але й дСЦйсно в своiх незлСЦченних суперечках, як свСЦдчать всСЦ джерела, вСЦн зберСЦгав незмСЦнну доброзичливСЦсть СЦ непохитну терпимСЦсть.
У джерелах часто йдеться про магСЦчну дСЦю промов Сократа. РЖншСЦ, навпаки, дуже рано починали вСЦдчувати в його питаннях якесь приховане знущання або принаймнСЦ якусь СЦронСЦю. Ця знаменита СЦронСЦя Сократа не тСЦльки визнана всСЦма античними джерелами, але СЦ назавжди залишилася в памятСЦ всього культурного людства. Але в кСЦнцСЦ кСЦнцСЦв ця СЦронСЦя була мало кому до вподоби: аристократи вважали його розвязним простолюдином, а демократи бачили в ньому свого викривача.
Чим була сучасна Сократу та Платону афСЦнська демократСЦя? Адже колишнСЦ героiчнСЦ СЦдеали, СЦдеали першоi половини V ст. до н. е., простСЦ, суворСЦ СЦ красивСЦ, були давно забутСЦ. Безупинно збагачуючись за рахунок рабовласництва, АфСЦни жили грабСЦжницькими вСЦйнами, гонитвою за баришами, новими територСЦями, рабами. На гнилому ТСрунтСЦ демократСЦi, яка вироджувалась, зародився крайнСЦй СЦндивСЦдуалСЦзм, постСЦйна впевненСЦсть у собСЦ, егоiзм СЦ жадоба влади. Сократ своiми з виду простими СЦ безневинними питаннями викривав не тСЦльки банальнСЦсть обивательських уявлень, але й нСЦ на чому не засновану самовпевненСЦсть прихильникСЦв тодСЦшнього демагогСЦчного режиму.
Зрештою виявилося, що вСЦн практично всСЦм стояв поперек дороги. Що було з ним робити? Протистояти його загальногрецькСЦй популярностСЦ було зовсСЦм неможливо. Ще менш можливо було для його численних спСЦврозмовникСЦв перемагати його в нескСЦнченних суперечках. Його довго терпСЦли СЦ довго дивилися крСЦзь пальцСЦ на його з виду доброзичливу, але по сутСЦ своiй руйнСЦвну дСЦяльнСЦсть. РЖ от сталося те дивне СЦ незрозумСЦле, що й до цього часу дивуСФ всСЦх, починаючи з вСЦрного учня Сократа Ксенофонта: влада, яка вважала себе демократичною, не витримала цСЦСФi доброзичливоi СЦронСЦi Сократа, СЦ йому було винесено судовий вирок такий, якого досСЦ ще нСЦкому не виносили в АфСЦнах у випадках СЦдейних розбСЦжностей. Було вирСЦшено його стратити. Але Сократ залишився вСЦрним своСФму свСЦтогляду навСЦть тут.
Хоча негласно йому СЦ була надана повна можливСЦсть втекти з вязницСЦ СЦ пСЦти у вигнання, вСЦн вСЦддав перевагу стерпСЦти страту. При цьому вСЦн не втомлювався прославляти закони своСФi краiни СЦ переконано висувати сувору вимогу до себе СЦ до всСЦх пСЦдкорятися законам своСФi батькСЦвщини, якими б вони не були, до тих пСЦр, поки iх не скасують. ОстаннСЦми слов