ПолСЦтична фСЦлософСЦя Платона
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
не проти багатства, але проти односторонньоi орСЦСФнтацСЦi на нього, проти визнання за багатством права скрСЦзь СЦ у всьому творити свою волю.
Мислитель висуваСФ абсолютно чСЦткСЦ принципи, наприклад, свого роду вимоги невСЦдворотностСЦ покарання нСЦхто нСЦколи не повинен залишатися безкарним за будь-який вчинок. Розплата маСФ, за Платоном, вСЦдповСЦдати тяжкостСЦ скоСФного. Це може бути грошова пеня, принизливСЦ мСЦсця для стояння чи сидСЦння, палочнСЦ удари, тюремне увязнення СЦ навСЦть смертна кара. СанкцСЦi в будь-якому разСЦ не повиннСЦ бути несправедливими, заради одного лише страждання, за законом жодне покарання не маСФ на увазСЦ заподСЦяти зло. ЦСЦлком виразно Платоном формулюються цСЦлСЦ каральноi полСЦтики. По-перше, виправлення злочинця та запобСЦгання повторення злочинСЦв, по-друге, усунення впливу дурного прикладу на громадян; по-третСФ, рятування держави вСЦд небезпечного, шкСЦдливого члена.
У своСФму вченнСЦ про злочини СЦ покарання Платон передбачаСФ звСЦльнення вСЦд кримСЦнальноi вСЦдповСЦдальностСЦ (невинна помилка, вчинок по невСЦданню, незнанню), помякшуючСЦ СЦ обтяжуючСЦ обставини (стан афекту, чуттСФвого жадання). Складаючи невСЦдСФмну частину державного устрою, суди займаються дСЦяльнСЦстю владною СЦ повчальною, розяснювальною СЦ каральною. Платон вважаСФ за доцСЦльне СЦснування двох видСЦв судСЦв для розгляду справ мСЦж приватними особами, куди може звернутися кожна людина, яка вважаСФ себе ображеною СЦншою особою. Якщо ж, на думку будь-якого громадянина, порушенСЦ СЦнтереси суспСЦльства, СЦ вСЦн висловлюСФ бажання прийти iм на допомогу, то призначаСФться для цих випадкСЦв особливий суд.
На думку Платона, суд стоiть перш за все на сторожСЦ СЦнтересСЦв держави СЦ сувороi моральностСЦ, що носить релСЦгСЦйний характер, тому святотатство одне з найтяжчих кримСЦнальних злочинСЦв. ПСЦсля злочинСЦв проти богСЦв йдуть злочини проти СЦснуючого державного ладу. Розробляючи питання каральноi полСЦтики держави, Платон водночас надаСФ суду виховне значення. Не тСЦльки кримСЦнальний закон, але СЦ вся соцСЦальна структура, саме призначення держави повиннСЦ протистояти руйнСЦвнСЦй стихСЦi масового насильства, не допускати крайнСЦх суперечностей мСЦж бСЦднСЦстю СЦ багатством, розшарування суспСЦльства на ворогуючСЦ класи, партСЦi-антагонСЦсти. РЖ тут вже вища божественна мудрСЦсть законСЦв повинна бути доповнена мудрою соцСЦальною полСЦтикою держави, пСЦднятоi на вершину царського мистецтва.
3.3 ФСЦлософСЦя полСЦтики
Платону властиве широке розумСЦння полСЦтики як мистецтва, що править усСЦма СЦншими СЦ турбуСФться як про закони, так СЦ взагалСЦ про всСЦ справи держави, правильно сплСЦтаючи все воСФдино. ПолСЦтика у Платона вбираСФ в себе весь накопичений досвСЦд практики державного, правового, соцСЦально-культурного та морально-виховного впливу на людей та мСЦжлюдськСЦ вСЦдносини. У полСЦтичнСЦй культурСЦ вСЦн схильний вбачати засСЦб, здатний протистояти руйнСЦвноi стихСЦi масового невдоволення, злочинностСЦ та насильства. ПолСЦтична, соцСЦальна культура у Платона матерСЦалСЦзуСФться в державСЦ СЦ законСЦ, в розумнСЦй органСЦзацСЦi державноi влади за допомогою закону. Вона реалСЦзуСФться в полСЦтичнСЦй дСЦяльностСЦ як вища майстернСЦсть правлСЦння, полСЦтичне мистецтво, що вСЦдображаСФ дСЦалектику державного впливу на суспСЦльство СЦ суспСЦльства на державу.
Платон пСЦдкреслюСФ дСЦалектичну складнСЦсть взаСФмозвязку закону СЦ полСЦтики. МудрСЦ закони, що виражають СЦдею загального блага СЦ справедливостСЦ, повиннСЦ гарантувати розумнСЦсть державноi полСЦтики, а полСЦтика повинна вСЦдрСЦзнятися упорядкованСЦстю, давати людям жити мирно, займаючись власними справами СЦ не втручаючись в чужСЦ.
СпСЦввСЦдношення полСЦтика закон стаСФ особливо важливим у перСЦоди полСЦтичноi нестабСЦльностСЦ, коли в державах вСЦдбуваСФться боротьба за владу. У цьому випадку, за Платоном, спасСЦння держави полягаСФ в тому, щоб полСЦтичнСЦ СЦ державнСЦ дСЦячСЦ стали служителями закону. Широко вСЦдомо часто цитоване положення фСЦлософа на цей рахунок: Я бачу близьку загибель тСЦСФi держави, де закон не маСФ сили СЦ знаходиться пСЦд чиСФю-небудь владою. Там же, де закон - владика над правителями, там вони його - раби, я вбачаю спасСЦння держави СЦ всСЦ ii блага, якСЦ тСЦльки можуть дарувати державСЦ боги. Але й тут пСЦдхСЦд маСФ бути конкретно-СЦсторичним, творчим та неформальним. Коли справа стосуСФться охорони держави, а тим бСЦльше ii порятунку, Платон не обмежуСФться однСЦСФю тСЦльки законнСЦстю. У ПолСЦтицСЦ вСЦн закликаСФ до рСЦшучих полСЦтичних акцСЦй, до владних дСЦй. РЖ нехай вони, наполягаСФ вчений, очищають державу, страчуючи СЦ виганяючи деяких, в СЦмя ii блага, СЦ до тих пСЦр, поки що це робиться на основСЦ знання СЦ справедливостСЦ, СЦ держава в мСЦру сил перетворюСФться з гСЦршоi на кращу.
АналогСЦчним чином, фСЦлософ приписуСФ в якостСЦ другого загальнообовязкового правила полСЦтичноi поведСЦнки принцип держави та пСЦдпорядкування. Обидва цСЦ якостСЦ повиннСЦ супроводжувати кожну людину незалежно вСЦд ii положення в суспСЦльствСЦ та державСЦ. Кожна людина повинна мислити про всСЦх без винятку людей так: не може стати гСЦдним похвали господаря той, хто не був ранСЦше пСЦдвладним; тому бСЦльш, нСЦж умСЦння добре господарювати, повинно цСЦнитися вмСЦння добре пСЦдкорятися, зазначаСФ мислитель. РЖ перш за все слСЦд володСЦти умСЦнням пСЦдкорятися законам, що буде означати пСЦдпорядкування богам, потСЦм - вмСЦння юнакСЦв пСЦдкорятися старшим, якСЦ чесно прожили все своСФ життя.
Певна рСЦч, принципи пол