ПолСЦтична фСЦлософСЦя Платона
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
рироди СЦснуСФ вСЦчна непримиренна вСЦйна мСЦж усСЦма державами (Закони). Та ж вСЦчна вСЦйна СЦснуСФ СЦ мСЦж окремими селищами, мСЦж окремими будинками в селищСЦ СЦ мСЦж окремими людьми в домСЦ. ВсСЦ знаходяться у вСЦйнСЦ з усСЦма як у громадському, так СЦ в приватному життСЦ, СЦ кожен [знаходиться у вСЦйнСЦ] СЦз самим собою. ЗамСЦсть СЦдеальних основ життя тут проповСЦдуСФться звСЦрина боротьба всСЦх проти всСЦх. Це свСЦдчить про те, що Платон прекрасно розумСЦв обмеженСЦсть свого реставраторського свСЦтогляду СЦ тому протиставляСФ свою полСЦцейську казарму тому порядку речей, який вСЦн сам оголосив СЦснуючим вСЦд природи. Неможливо собСЦ уявити, щоб такий розумний чоловСЦк, як Платон, не розумСЦв трагедСЦi свого життя та думки, коли вСЦн починав шмагати СЦсторСЦю гумовою палицею в надСЦi повернути ii на шлях СЦстинний. Чого варте, наприклад, його нове вчення в Законах про двСЦ свСЦтовСЦ душСЦ, добру СЦ злу? Адже Платон тут нСЦ бСЦльше, нСЦ менше як вСЦдмовляСФться вСЦд самоi основи свого ж власного вчення, впадаючи в якийсь зовсСЦм не притаманний йому схСЦдний дуалСЦзм. КрСЦм того, тепер, за Платоном, не тСЦльки бог керуСФ свСЦтом: Бог керуСФ всСЦм, а разом з богом випадковСЦсть СЦ сучаснСЦсть правлять усСЦма людськими справами. ВтСЦм, щоб уникнути рСЦзкостСЦ треба поступитися СЦ сказати, що за ними треба й щось третСФ, саме мистецтво. Людина тут стоiть на останньому мСЦсцСЦ. Все це неминуче наслСЦдок загальноi концепцСЦi ЗаконСЦв: неможливо думати, що вСЦйна всСЦх проти всСЦх, як ii розумСЦСФ Платон, СФ творСЦнням тСЦльки одного бога. ВипадковСЦсть, доля, нерозумнСЦсть СЦ повне божевСЦлля повиннСЦ грати в цСЦй концепцСЦi не меншу роль, нСЦж те, що Платон називаСФ богом.
Саме Закони - це СФдиний твСЦр Платона, який не мСЦстить в собСЦ образу Сократа. Розмовляють тут якСЦсь афСЦнянин, Спартанець СЦ крСЦтянин, а про Сократа немаСФ навСЦть згадки. И розмова-то вСЦдбуваСФться десь на КрСЦтСЦ, мСЦж трьома безвСЦсними старцями пСЦд час прогулянки вСЦд Кноссу до святинСЦ РЖдейского Зевса. Але найголовнСЦше - про що вони говорять. ВсСЦ iхнСЦ твердження прямо протилежнСЦ тому, чого навчав Сократ. Сократ вСЦчно все пСЦддавав критицСЦ СЦ часто двома-трьома питаннями руйнував тСЦ загальновизнанСЦ авторитети, якщо вони того заслуговували. У Законах ж всяка критика заборонена, висуваСФться вимога беззаперечного пСЦдпорядкування законам СЦ кари для всСЦх невСЦруючих. Якщо б у такСЦй державСЦ, яка зображена в Законах, зявився вСЦчно запитуючий и критикуючий Сократ, то, без сумнСЦву, цСЦ троСФ старцСЦв присудили б його вже не просто до цикуту, а до якоi-небудь жахливоi страти для залякування всСЦх критикСЦв громадських основ, що представляються iм СЦдеальними.
Характерна вСЦдсутнСЦсть Сократа в Законах - це у Платона, звичайно, не тСЦльки акт розчарування, але й безсумнСЦвний акт вСЦдчаю. Якщо в Законах розум все ще формально ставиться вище законодавства, то за своiм змСЦстом цей розум може викликати тСЦльки здивування: гарний же вСЦн, якщо у своСФму СЦдеальному здСЦйсненнСЦ вСЦн перетворюСФться у всезагальну вязницю.
Платон все життя проповСЦдував загальну гармонСЦю, тобто був натурою, так би мовити, аполлонСЦвського типу. Але гармонСЦя може бути рСЦзна. Одна жива, тремтяча, вона активно бореться з безладом, з юродством. Це гармонСЦя ПСЦрана СЦ Федра. РЖнша гармонСЦя - застСЦйна, малосильна, вона заснована на примусСЦ, насильствСЦ, не втСЦлюСФ в собСЦ живих протирСЦч життя СЦ вимагаСФ гумовоi палицСЦ. Платон, чуттСФва натура, не мСЦг не розумСЦти своСФi принциповоi вСЦдмови вСЦд класичноi гармонСЦi в жертву гармонСЦi казарми. РЖ так як тут мСЦстилося протирСЦччя всього його життя та фСЦлософСЦi, то це перетворилося для нього в свого роду фСЦлософське самогубство. Якщо Демосфен, переконавшись в остаточному краху класичного полСЦса, який вСЦн усСЦма силами намагався захистити, вдався до фСЦзичного самогубства, то Платон вдався до фСЦлософського самогубства шляхом написання своiх ЗаконСЦв. Все життя, особистСЦсть СЦ творчСЦсть Платона це напружена, неминуче СЦ нездоланна трагедСЦя. А чи не така взагалСЦ СФ усяка реставрацСЦя незворотнього минулого? Платон - це одна з найбСЦльш складних суперечливих проблем в СЦсторСЦi фСЦлософСЦi, одне з найбСЦльш важко аналСЦзованих СЦсторико-фСЦлософських протирСЦчь.
ЛСЦтература
1. Платон. Сочинения в четырех томах. Т. 1 / Под общ. ред. А.Ф.Лосева и В.Ф.Асмуса; Пер. с древнегреч. СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та; .Изд-во Олега Абышко., 2006. 632 с.
2. А. Швец. Статья: тАЮ Платон об идеальном государстветАЭ. Минск, 2008. 10 с.
3. Звиревич В.Т. Философия древнего мира и средних веков: Учебное пособие по курсу истории философии. Екатеринбург; Деловая книга; М.: Академический проект, 2002.
4. Платон. Государство. Законы. Политика./Предисл. Е.И. Темнова. М.: Мысль, 1998.
5. Спиркин А.Г. Философия: Учебник. М.: Гардарики, 2000.
6. Философия права: Учебник/ О.Г.Данильян, Л.Д. Байрачная и др. М.: Изд-во Эксмо, 2005.
7. Философия: Учебник/ Под ред. А.Ф. Зотова 2-е изд., перераб. и доп. М.: Академический проект; Трикста, 2004.
8. В. Виндельбанд. Платон; Пер. с немец. А. Громбаха, СПб.: Изд-во журнала Образование, 1900. 200 с.
9. Материал из Википедии свободной энциклопедии
10. Материалы интернет-ресурса Платоновского философского общества (Санкт-Петербургский государственный университет)