ПолСЦтична фСЦлософСЦя Платона
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
СЦтичноi поведСЦнки повиннСЦ в першу чергу займати тих, хто править. У найбСЦльш загальному виглядСЦ цСЦ вимоги формулюються наступним чином: по-перше, не маСФ значення, правлять цСЦ люди згСЦдно з нашоi доброi волСЦ або проти неi, згСЦдно зСЦ звичаями або без них, багатСЦ вони чи бСЦднСЦ, вони правлять у вСЦдповСЦдностСЦ з якимось мистецтвом правлСЦння, по-друге, вони повиннСЦ бути СЦстинно знаючими, по-третСФ, бути в змозСЦ керувати зСЦ знанням справи, справедливо СЦ чесно придСЦляючи кожному своСФ, а не вбивати СЦ заподСЦювати зло кожному, кому вСЦн забажаСФ. Для того, щоб перетворитися на полСЦтика, стати ним, необхСЦдно особливСЦ, природнСЦ царства якостСЦ примножити, розвинути СЦ вСЦдточити шляхом всебСЦчного СЦ глибокого фСЦлософського освСЦти, практичного полСЦтичного досвСЦду СЦ морального, духовного вдосконалення. ЙмовСЦрнСЦсть зСФднання всСЦх цих якостей в однСЦй людинСЦ унСЦкальна, якщо взагалСЦ СЦснуСФ таке мистецтво СЦ повне знання його, то це надзвичайна рСЦдкСЦсть, - зСЦзнаСФться Платон.
ПолСЦтика у Платона СФ дСЦалектичним синтезом загальнолюдських СЦнтересСЦв СЦ цСЦнностей з цСЦнностями й СЦнтересами нацСЦональними. ВСЦн одним СЦз перших обТСрунтував необхСЦднСЦсть висування етичних категорСЦй на найважливСЦшСЦ позицСЦi на шкалСЦ полСЦтичних цСЦнностей. Розробляючи гуманСЦстичнСЦ основи полСЦтики, вСЦн шукаСФ можливостСЦ торжества добра, як загальноi СЦдеi блага, над злом, над брехнею, здорового глузду над демагогСЦСФю СЦ оманою, справедливостСЦ над свавСЦллям.
НарештСЦ, полСЦтика у Платона дСЦалектично синтезуСФ його теорСЦю СЦдей СЦ вчення про загальнолюдськоi культури. У теорСЦi СЦдей знаходить своСФ вираження СЦдеальна спрямованСЦсть нашоi душСЦ вгору, до незбагненноi до кСЦнця божественноi СЦдеi тут СЦдеал Платона нагадуСФ голос ГераклСЦта, яка буде означати СЦ СЦсторичне наближення до досягнення загального блага СЦ торжества справедливостСЦ на землСЦ. У вСЦдношеннСЦ Платона до культури виявляСФться його впевненСЦсть у тому, що активна пСЦзнавальна СЦ перетворююча природу дСЦяльнСЦсть людей СФ продуктивною за умови доцСЦльноi взаСФмодСЦi та взаСФмодопомоги суспСЦльства СЦ держави, за умови розвитку всСЦх державно-правових СЦ полСЦтичних процесСЦв на мСЦцному пСЦдТСрунтСЦ, досягнутому людством культури.
4. ТрагедСЦя життя та фСЦлософськоi думки
Даючи короткий огляд творчого СЦ життСФвого шляху Платона, необхСЦдно сказати, що крСЦм суспСЦльно-полСЦтичноi та одночасно особистоi для Платона трагедСЦi загибелСЦ полСЦсу, вСЦн переживав ще одну трагедСЦю, яку сам навряд чи усвСЦдомлював, але яка теж змушувала його вСЦдчувати вСЦдчай СЦ повне безсилля у пСЦдсумку його неспокСЦйного життСФвого шляху. Це була трагедСЦя всякого СЦдеалСЦзму взагалСЦ, що погано розумСЦСФ неможливСЦсть перетворення життя за допомогою одних лише СЦдей. Платон не розумСЦв, що матерСЦя (а значить, СЦ соцСЦальне життя) визначаСФ собою будь-яку СЦдеальну конструкцСЦю. У практичнСЦй дСЦяльностСЦ це завадило йому користуватися СЦдеями як матерСЦальноi силою СЦ зводить його участь в полСЦтицСЦ до проповСЦдей, наказСЦв, промов, до закликСЦв слСЦдувати СЦдеалам, до красномовства. Тому стаСФ зрозумСЦлою болСЦсна необхСЦднСЦсть, з якою СЦдеалСЦст перетворюСФться в утопСЦста, в мрСЦйника, в безсилого, хоча, можливо, СЦ дуже яскравого фантазера. Це було для Платона не меншою трагедСЦСФю, нСЦж усСЦ його сицилСЦйський невдачСЦ; подСЦбного роду трагедСЦю потрСЦбно визнати явищем типовим. Платон тут тСЦльки один СЦз найяскравСЦших зразкСЦв.
Будучи реставратором загиблоi старовини, Платон хотСЦв залишатися СЦ фактично завжди залишався переважно представником грецькоi класики, класичного полСЦса перСЦоду греко-перських воСФн. У всякому разСЦ жоден СЦнший соцСЦально-полСЦтичний лад не заслужив вСЦд Платона таких дифСЦрамб. ЗнаменитСЦ перемоги при марафонСЦ, СаламСЦнСЦ, Платеi, що сколихнули хвилю еллСЦнського патрСЦотизму, не давали спокою Платону протягом всього його життя, включаючи перСЦод "ЗаконСЦв".
У Законах вСЦчна покора законам, якСЦ вимагають вСЦд поетСЦв СЦ художникСЦв завжди тСЦльки одних СЦ тих же форм, одних СЦ тих же настроiв. У цьому дСЦалозСЦ Платон, безсумнСЦвно, побудував найжорстокСЦшу полСЦцейську державу з насильницьким земельним зрСЦвнянням, СЦз всезагальним шпСЦонажем СЦ з узаконеним рабовласництвом. У ДержавСЦ майже не згадуються раби, селяни, СЦ ремСЦсники там економСЦчно вСЦльнСЦ. Зате в Законах у Платона рабство пронизуСФ все. Щоправда, СЦдеалом раба визнаСФться спартанський СЦлот, однак СЦлот - це державний крСЦпосний, чиСФ соцСЦальне становище по сутСЦ мало чим вСЦдрСЦзнявся вСЦд статусу раба. КрСЦм того, Платон СЦ в Законах все ще продовжуСФ умовляти господарСЦв СЦ рабСЦв жити згСЦдно мСЦж собою СЦ не порушувати загальних моральних правил. Але при всСЦх застереженнях сам факт рабства визнаСФться в Законах вСЦдкрито, СЦ без рабства Платон взагалСЦ не мислить тут своСФi СЦдеальногi держави. Про небувало жорстокСЦ покарання як вСЦльних, так особливо СЦ рабСЦв трактуСФ вся IX книга ЗаконСЦв.
ПитаСФться: чи могли такСЦ казарменСЦ уявлення не вплинути СЦ на теоретичну думку Платона? Звичайно, не могли. Адже реставратор примушений за допомогою фСЦзичноi сили боротися СЦз суспСЦльством, яке представляСФться йому суцСЦльною стихСЦСФю зла, причому зла аж нСЦяк не випадкового. Платон раптом починаСФ стверджувати, що вСЦйна всСЦх проти всСЦх вСЦдноситься до самоi природи суспСЦльства, для якоi характерний оголений СЦ озлоблених СЦнстинкт життя, СЦ докорСЦннСЦ протирСЦччя як у вСЦдносинах однСЦСФi людини до СЦншоi, так СЦ в ii вСЦдношеннСЦ до самого себе. Те, що бСЦльшСЦсть людей називаСФ свСЦтом, СФ тСЦльки СЦмя, на дСЦлСЦ ж вСЦд п