Geum.ru

Дипломная работа по предмету Юриспруденция, право, государство

  • 2481. Судебное рассмотрение индивидуального трудового спора
    Дипломы Юриспруденция, право, государство

     

    1. Конституция РФ, принята всенародным голосование 12.12.1993 г.
    2. Трудовой кодекс Российской Федерации от 30 декабря 2001 г. № 197-ФЗ: принят Государственной Думой 21 декабря 2001 года. Одобрен Советом Федерации 26 декабря 2001 года (с изменениями ФЗ от 24.07.2002 г. № 97-ФЗ; ФЗ от 25 июля 2002 г. № 116-ФЗ; ФЗ от 30.06.2003 г. № 86-ФЗ; 27.04.2004 г. № 32-ФЗ; ФЗ от 22.08.2004 г. № 122-ФЗ; ФЗ от 29.12.2004 г. № 201-ФЗ; ФЗ от 09.05.2005 г. № 45-ФЗ; ФЗ от 30.06.2006 г. № 90-ФЗ; ФЗ от 18.12.2006 г. № 232-ФЗ; ФЗ от 30.12.2006 г. № 271-ФЗ). М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2007. 208 с.
    3. Гражданский процессуальный кодекс Российский Федерации от 14 ноября 2002 г. № 138-ФЗ. Принят Государственной Думой 23 октября 2002 г. Одобрен Советом Федерации 30 октября 2002 года (с последующими изменениями и дополнениями). М.: Изд-во Омега-Л, 2007 г. 160 с.
    4. Гражданский кодекс Российской Федерации. Части первая и вторая. М.: Юристъ.2007 г. 480 с.
    5. Налоговый кодекс РФ. М.: Юристъ, 2007 г.
    6. Федеральный закон от 30 июня 2006 г. N 90-ФЗ (в ред. От 18 декабря 2006 г.) «О внесении изменений в Трудовой кодекс Российской Федерации, признании не действующими на территории Российской Федерации некоторых нормативных правовых актов СССР и утратившими силу некоторых законодательных актов (положений законодательных актов) Российской Федерации» // СЗ РФ. 2006. N 27. Ст. 2878.
    7. ФЗ от 31.12.1996 «О судебной системе Российской Федерации»
    8. ФЗ «О мировых судьях в Российской Федерации». 17 декабря 1998 г. № 188-ФЗ
    9. ФЗ от 17.01.1992 № 2202-1 «О прокуратуре Российской Федерации» ( с изм. и доп.)
    10. Постановлением Пленума ВС РФ от 20 ноября 2003 г. N 17 «О некоторых вопросах, возникших в судебной практике при рассмотрении дел по трудовым спорам с участием акционерных обществ, иных хозяйственных товариществ и обществ».
    11. Разъяснения Пленума ВС РФ от 10 октября 2003 г. N 5 «О применении судами общей юрисдикции общепризнанных принципов и норм международного права и международных договоров Российской Федерации»
    12. Постановления Пленума Верховного Суда РФ от 17 марта 2004 г. N 2 (в ред. От 28 декабря 2006 г.) «О применении судами Российской Федерации Трудового кодекса Российской Федерации»
    13. О судебной практике по делам о восстановлении на работе, об оплате труда за время вынужденного прогула. Постановление Пленума ВС РФ от 28.04.2006 г. № 3// БВС РФ.2007. № 7. С.23.
    14. СЗ РФ. 1997-2007 г.г.
    15. Бюллетень Верховного Суда РФ. 2003-2007 гг.
    16. Российская газета. 2006. 29 нояб. N 268., от 31.12.2006.
    17. «Российская юстиция». 2004-2007 гг.
    18. Конституция Российской Федерации: Научно-практический комментарий/под ред. Акад. Б.Н.Топорнина. М.:Юристъ, 2007
    19. Козлова Е.И., Кутафин О.Е. Конституционное право России: Учебник 3-е изд., перераб и доп. М.: Юристъ, 2006
    20. Комментарий к ТК РФ по ред. А.М.Куренного, С.П. Маврина, Е.Б. Хохлова. Изд. «Юристъ», 2006 г.
    21. Журавлев И.В. Комментарий последних изменений к ТК РФ. Юрайт, 2007.
    22. Комментарий к Трудовому кодексу РФ (под ред.Ананьевой К.Я.). М.: Изд-во Омега-Л, 2007.
    23. Комментарий к ГПК РФ/под ред. Г.П. Ивлиева. М.: Юрайт-Издат, 2006. С. 256-257
    24. Гражданское право России. Часть первая: Учебник/под ред. З.И.Цыбуленко. М.:Изд.ЮРИСТЪ, 2007
    25. Трудовое право: Учебник для Вузов/под ред. В.Ф. Гапоненко, Ф.Н. Михайлова. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007 496
    26. Оробец В.М. Специализированные трудовые суды: зарубежный опыт и российское законодательство // Журнал российского права. 2006. N 9.
    27. А.В.Соловьев «Гражданство и право», № 4, 2007 г.
    28. И.А.Костян «Законы России: опыт, анализ, практика», № 4, 2007.
    29. Л.Н. Анисимов. Новое в трудовом законодательстве. М.: ЗАО Юстицинформ, 2007. 248 с.
    30. А.К. Бондарев, «Законодательство», N 8, август 2003 г.
    31. Мартыненко В.И. Процессуальные особенности рассмотрения индивидуальных трудовых споров в судах общей юрисдикции. М.; 2006 г. 25 с.
    32. Абрамова О.В. Судебная защита трудовых прав//Трудовое право. 2007 г. № 1. С.39.57
    33. Хохлов Е.Б. Очерки истории правового регулирования труда в России. СПб. 2000. С.185-186.
    34. Проблемы защиты трудовых прав граждан: Матер.нау.-практ.конф. М., 2004.
    35. Митрохина Н.В. Первые нормативные акты Советской власти о рассмотрении трудовых споров// История государства и права. 2000. № 4. С. 22-24
    36. Ершова Е.А. О некоторых спорных вопросах защиты трудовых прав работников/Трудовое право. 2006. № 14 78 с.
    37. Комментарий к ТК РФ/ Коршунов Ю.Н., Кучма М.И., Шеломов Б.А., М.: Изд. «экзамен», 2004 . С.5
    38. Кузнецов В.И. Некоторые проблемы предмета доказывания в гражданском процессе РФ// Арбитражный и гражданский процесс. 2007 г. № 10. С. 38-45
    39. Архив Сорочинского районного суда.
    40. www.rg/ru сервер «РГ».
    41. www.consuitant.ru общероссийская сеть распространения правовой информации (Консультант-Плюс).
    42. www.garant.ru система “Гарант”, правовые базы российского законодательства.
  • 2482. Судебное решение как основание для регистрации прав на недвижимое имущество
    Дипломы Юриспруденция, право, государство

    Научные статьи

    1. Алиев Т. Законная сила судебного решения // Арбитражный и гражданский процесс.- 2006.- № 9. - С.19.
    2. Березий А.Е., Мусин В.А. О преюдиции судебных актов // Вестник Высшего Арбитражного Суда РФ. - 2001. - № 6. - С.61-68.
    3. Бюллетень Верховного Суда Российской Федерации. 2005. N 3. С. 4.
    4. Васильев Д.С. Вопросы рассмотрения судами дел по искам о государственной регистрации прав на недвижимое имущество и сделок с ним // Российская юстиция. 2006. № 2. С.12.
    5. Валдеев Э.В., Петрунин А.Н. Регистрация права собственности на объекты недвижимости на основании решений судов // Юрист. 2006. - № 12.- С.17.
    6. Громов Н. Применение преюдициальных актов при рассмотрении судами гражданских дел по вновь открывшимся обстоятельствам // Законность. - 1998. - № 2. - С.35-40.
    7. Гойденко Е.Г. Об основаниях к отмене или изменению решения суда в кассационном порядке. // Арбитражный и гражданский процесс.- 2003.- № 5. - С.22-24.
    8. Доркина А.В.Проблемные моменты и роль судебных решений при осуществлении государственной регистрации прав на недвижимое имущество и сделок с ним // Правовые вопросы недвижимости. 2008. - № 1. - С.23.
    9. Зевайкина А. Иски о признании права собственности // Российская юстиция. 2001. № 8. С.49-50.
    10. Зыков И.А. Судебное решение: отдельные аспекты функциональной характеристики // Арбитражный и гражданский процесс. - 2003. - №1. - С.8.
    11. Крашенинников П.В. Постатейный комментарий к Гражданском процессуальному кодексу РФ. М.: Статут, 2003.
    12. Судебная защита прав на недвижимое имущество. М., 2003. С. 124.
    13. Сусликов В. Механизм правового регулирования отношений в сфере недвижимости // Арбитражный и гражданский процесс.- 2006.- № 9. - С.9.
    14. Струнская О. // "ЭЖ-Юрист", N 43, 2004.
    15. Таранова Т.С. Судебная практика и прецедент //Арбитражный и гражданский процесс. 2005. № 1. С.11.
    16. Фоков А.П. Основные положения по применению норм и институтов нового ГПК РФ. // Арбитражный и гражданский процесс. - 2003. - № 2. - С.7.
    17. Шакурова А. Особенности судебного решения по земельным спорам //Арбитражный и гражданский процесс. 2007. № 9. С.30.
    18. Ярочкина Т.Г. Владение имуществом как своим собственным как условие приобретательной давности по российскому гражданскому праву // Юрист. 2006. - № 8.- С.12.
  • 2483. Судебное решение по гражданскому делу
    Дипломы Юриспруденция, право, государство
  • 2484. Судебные акты арбитражного суда понятие, виды
    Дипломы Юриспруденция, право, государство

    Учебники, монографии

    1. Абова Т.Е., Тадевосян В.С. Разрешение хозяйственных споров. М., 1968.
    2. Абрамов С.Н. Проверка обоснованности судебного решения вышестоящим судом по советскому праву. М.. 1950.
    3. Авдюков М.Г. Законная сила судебного решения в советском гражданском процессе. Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук. М., 1953.
    4. Авдюков М.Г. Судебное решение. М., 1958
    5. Авдюков М.Г. Принцип законности в гражданском судопроизводстве. М.,1970.
    6. Акжигитов А.К. Требования, предъявляемые к решению арбитражного суда. Дипломная работа. СГАП. Саратов, 2000.
    7. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Свердловск, 1972. Т.2
    8. Арбитражный процесс в СССР./Под ред. А.А. Добровольского.М.,1983.
    9. Арбитражный процесс./Под ред. В.В. Яркова. М.,1998.
    10. Арбитражный процесс./Под ред. М.К. Треушникова. М., 2003.
    11. Григорьева Т.А. Защита прав предпринимателей в арбитражном судопроизводстве. Саратов, 2004
    12. Губарь Т.Н. Устранение судом недостатков в вынесенном им решении. Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Харьков, 1974.
    13. Гурвич М.А. Решение советского суда в исковом производстве. М., 1955.
    14. Гурвич М.А. Судебное решение. М., 1976.
    15. Елизаров Н.А. Предупреждение и устранение нарушений гражданского законодательства областным (краевым) судом. М., 1977.
    16. Завадская Л.Н. Реализация судебных решений. М., 1982.
    17. Зайцев И.М. Устранение судебных ошибок в гражданском процессе. Саратов, 1985.
    18. Зайцев И.М. Теоретические вопросы устранения судебных ошибок в гражданском процессе. Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора юридических наук. Саратов, 1987.
    19. Зейдер Н.Б. Судебное решение по гражданскому делу. М., 1966.
    20. Иванов В.Н. Арбитражное судопроизводство. М., 1997.
    21. Кананович И.В. Арбитражный процесс: вопросы и ответы. М., 1999.
    22. Комиссаров К.Н. Задачи судебного надзора в сфере гражданского судопроизводства. Свердловск, 1971.
    23. Комментарий к Арбитражному процессуальному кодексу РФ (постатейный)./ Под ред. Г.А. Жилина. М.,2003.
    24. Комментарий к Арбитражному процессуальному кодексу РФ (постатейный)./ Под ред.В.В. Яркова. М.,2003.
    25. Комментарий к Арбитражному процессуальному кодексу РФ. М.,1997.
    26. Лесницкая Л.Ф. Основания к отмене обжалованных судебных решений. М.,1962.
    27. Логинов П.В. Решение государственного арбитража. М., 1964.
    28. Максина Е.А. Законность и обоснованность постановлений суда первой инстанции. Дипломная работа. СГАП. Саратов, 1999.
    29. Скуратовский Л.М. Комментарий к Арбитражному процессуальному кодексу РФ (постатейный)./ Под ред.В.В. Яркова. М.,2003.
    30. Ткачев Н.И. Законность и обоснованность судебных постановлений по гражданским делам. Саратов, 1987.
    31. Чечот Д.М. Постановление суда первой инстанции по гражданским делам. М.,1958.
    32. Шерстюк В.М. Арбитражный процесс в вопросах и ответах. М., 1996.
    33. Щеглов В.Н. Законность и обоснованность судебного решения по гражданско-правовым спорам. Новосибирск, 1958.
    34. Бюллетень Верховного Суда РСФСР .1989. № 10.
    35. Вестник Высшего Арбитражного Суда РФ. 1997. № 6.
    36. Судебная власть должна быть независимой, сильной и честной. Интервью Председателя Высшего Арбитражного Суда РФ В. Яковлева // Закон. 1998. №5.
    37. Справочник по арбитражному процессу / Под ред. В.В. Антонова. Новосибирск, 1997.
  • 2485. Судебные расходы в арбитражном процессе
    Дипломы Юриспруденция, право, государство

    б) при подаче искового заявления по спорам, возникающим при заключении, изменении или расторжении договоров, а также по спорам о признании сделок недействительными; при подаче заявлений о признании нормативного правового акта недействующим, о признании ненормативного правового акта недействительным и о признании решений и действий (бездействия) государственных органов, органов местного самоуправления, иных органов, должностных лиц незаконными; при подаче иных исковых заявлений неимущественного характера, в том числе заявления о признании права, заявления о присуждении к исполнению обязанности в натуре; при подаче заявления о признании должника несостоятельным (банкротом); при подаче заявления об установлении фактов, имеющих юридическое значение; при подаче заявления о выдаче исполнительных листов на принудительное исполнение решения третейского суда; при подаче заявления об обеспечении иска; при подаче заявления об отмене решения третейского суда; при подаче заявления о признании и приведении в исполнение решения иностранного суда, иностранного арбитражного решения; при подаче заявления о повторной выдаче копий решений, определений, постановлений суда, копий других документов из дела, выдаваемых арбитражным судом, а также при подаче заявления о выдаче дубликата исполнительного листа (в том числе копий протоколов судебного заседания);

  • 2486. Судебный департамент
    Дипломы Юриспруденция, право, государство

    Определяется правовой статус Судебного департамента в качестве федерального государственного органа. Закон не называет Судебный департамент органом исполнительной власти. Однако в самом названии: "при Верховном Суде Российской Федерации" - определяется его место в системе разделения властей. Относительно данного вопроса существуют и обосновываются следующие точки зрения: Судебный департамент как организационно-обеспечивающий орган судебной власти (аналог - аппарат Государственной Думы и аппарат Совета Федерации Федерального Собрания РФ; Администрация Президента РФ); Судебный департамент должен быть самостоятельным федеральным органом исполнительным власти и подчиняться Президенту РФ: "Деятельность Судебного департамента непосредственно не относится к правосудию (правоохранительной деятельности судебной власти), к тому же этот Департамент как орган (организационный рабочий аппарат) не входит в судебную систему (систему судопроизводства) и является федеральным государственным органом, по реализуемым функциям - фактически исполнительным органом власти"; "По своему статусу Судебный департамент является государственным органом, осуществляющим исполнительные и распорядительные функции, аналогичные тем, которые ранее осуществлялись Министерством юстиции. Следование принципу разделения властей не позволяло по формальным основаниям отнести к органам исполнительной власти Судебный департамент, функции и управленческие полномочия которого аналогичны соответствующим полномочиям органов исполнительной власти"; "По своей природе и осуществляемым функциям Судебный департамент является органом не судебной, а исполнительной власти... Представляется, что Судебный департамент должен находиться под эгидой Президента РФ" (д.ю.н., проф. А.А. Власов).

  • 2487. Судебный контроль
    Дипломы Юриспруденция, право, государство

    Учитывая все эти суждения, необходимо заметить, что провозглашение общего принципа судебного контроля применительно к досудебному производству вытекает из правовых позиций Конституционного Суда РФ, высказанных в ряде его решений, которые позволили признать не соответствующими Конституции РФ некоторые нормы УПК РСФСР: в Постановлении от 3 мая 1995 г. N 4-П по делу о проверке конституционности ст. 220.1 и 220.2 в связи с жалобой гражданина В.А. Аветяна указано о том, что положение ст. 220.1, ограничивающее круг лиц, имеющих право на судебное обжалование постановления о применении к ним в качестве меры пресечения заключения под стражу, только лицами, содержащимися под стражей, и связанное с ним положение ст. 220.2 о проверке законности и обоснованности применения заключения под стражу судом только по месту содержания лица под стражей признаны не соответствующими Конституции РФ; в Постановлении от 13 ноября 1995 г. N 13-П по делу о проверке конституционности ч. 5 ст. 209 в связи с жалобами граждан Р.Н. Самигуллиной и А.А. Апанасенко указано на то, что часть 5 ст. 209 в той мере, в какой эта норма соответствует смыслу, придаваемому ей сложившейся правоприменительной практикой, ограничивает возможность судебного обжалования постановлений о прекращении уголовного дела. Положение ч. 5 ст. 209 не может служить основанием для отказа в судебном обжаловании постановлений о прекращении уголовного дела, и признано не соответствующим Конституции РФ и т.д.

  • 2488. Судебный порядок рассмотрения индивидуальных трудовых споров
    Дипломы Юриспруденция, право, государство

    Принцип обеспечения защиты трудовых прав работников означает право и обязанность юрисдикционных (уполномоченных на разрешение трудовых споров) органов на основе закона прекратить нарушение этих прав, восстановить их. (Например, при отказе администрации выплатить полагающуюся работнику заработную плату - обязать ее это сделать; при незаконном увольнении - восстановить работника на работе). Касательно темы настоящей работы этот принцип будет звучать как обеспечение судебной защиты трудовых прав работников. Право на судебную защиту не подлежит никаким ограничениям. Поэтому нормы трудового и гражданско-процессуального законодательства, допускающие исключение некоторых категорий дел о защите права на труд и других социальных прав из подведомственности суда, не применяются в настоящее время. Закрепленное в Конституции Российской Федерации положение о высшей юридической силе и прямом действии Конституции Российской Федерации означает, что все конституционные нормы имеют верховенство над законами и подзаконными актами, в силу чего суды при разбирательстве конкретных дел должны руководствоваться Конституцией Российской Федерации, если нормы отраслевого законодательства содержат изъятия из этого принципа.

  • 2489. Судейское усмотрение и проблемы назначения наказания
    Дипломы Юриспруденция, право, государство

    Нормативно-правовые акты:

    1. Конституция Российской Федерации от 12.12.1993 (в ред. Федерального конституционного закона от 21.07.2007 №5-ФКЗ) // Российская газета, №237, 25.12.1993.
    2. Гражданский кодекс Российской Федерации от 30.11.1994 №51-ФЗ (часть первая) (в ред. Федерального закона от 06.12.2007 №333-ФЗ) // Собрание законодательства РФ, 05.12.1994, №32, ст.3301.
    3. Гражданский Процессуальный кодекс Российской Федерации от 14.11.2002 №138-ФЗ (в ред. Федерального закона от 04.12.2007 №330-ФЗ) // Собрание законодательства РФ, 18.11.2002, №46, ст.4532.
    4. Арбитражный процессуальный кодекс Российской Федерации от 24.07.2002 №95-ФЗ (в ред. Федерального закона от 02.10 2007 №225-ФЗ) // Парламентская газета, №140 - 141, 27.07.2002.
    5. Уголовный кодекс Российской Федерации от 13.06.1996 №63-ФЗ (в ред. Федерального закона от 08.04.2008 №43-ФЗ) // Собрание законодательства РФ, 17.06.1996, №25, ст.2954.
    6. Федеральный закон Российской Федерации от 17.01.1992 №2202-1 "О прокуратуре Российской Федерации" (в ред. Федерального закона от 24.07.2007 №214-ФЗ) // Собрание законодательства РФ, 20.11.1995, №47, ст.4472.
    7. Федеральный закон Российской Федерации от 30.03.1998 №54-ФЗ "О ратификации конвенции о защите прав человека и основных свобод и протоколов к ней" // Собрание законодательства РФ, 06.04.1998, №14, ст.1514.
    8. Закон Российской Федерации от 26.06.1992 №3132-1 "О статусе судей в Российской Федерации" (в ред. Федерального закона от 24.07.2007 №214-ФЗ) // Российская юстиция, №11, 1995.
    9. Указ Президента Российской Федерации от 29.03.1998 №310 "Об уполномоченном Российской Федерации при Европейском Суде по правам человека - заместителе министра юстиции Российской Федерации" (в ред. Указа Президента РФ от 07.05.2007 №585с) // Собрание законодательства РФ, 06.04.1998, №14, ст.1540.
    10. Концепция национальной безопасности Российской Федерации, утвержденная Указом Президента РФ от 17 декабря 1997 г. N 1300, в ред. от 10 января 2000 г. N 24 // СЗ РФ. 2000. N 2. Ст.176
    11. Ежегодное послание Президента РФ Федеральному Собранию "Россия на рубеже эпох (о положении в стране и основных направлениях политики Российской Федерации)" // Отдельное издание. М., 1999
    12. Конвенция "О защите прав человека и основных свобод" от 04.11.1950 // Собрание законодательства РФ, 08.01.2001, ст.163.
    13. Постановление Конституционного Суда Российской Федерации от 25.01.2001 №1-П "По делу о проверке конституционности положения пункта 2 статьи 1070 Гражданского Кодекса Российской Федерации в связи с жалобами граждан И.В. Богданова, А.Б. Зернова, С.И. Кальянова и Н.В. Труханова // Собрание законодательства РФ, 12.02.2001, №7, т.700.
    14. Постановление Конституционного Суда Российской Федерации от 18.02.2000 №3-П "По делу о проверке конституционности пункта 2 статьи 5 Федерального закона "О прокуратуре Российской Федерации" в связи с жалобой гражданина Б.А. Кехмана" // Собрание законодательства РФ, 28.02.2000, №9, ст.1066.
    15. Определение Конституционного Суда Российской Федерации от 23.01.2001 №12-О "Об отказе в принятии к рассмотрению жалобы Орлова Евгения Ивановича на нарушение его конституционных прав статьей 130 Гражданского Процессуального кодекса РСФСР" // СПС "Консультант-Плюс" - официально документ опубликован не был.
    16. Постановление ФАС Московского округа от 03.06.2004 N КА-А40/4448-04
    17. Постановление ФАС Северо-Западного округа от 05.05.2004 N А66-6266-03
    18. Постановление ФАС Уральского округа от 20.05.2004 N Ф09-2045/04-АК
    19. Постановление ФАС Западно-Сибирского округа от 28.06.2004 N Ф04/3575-1118/А45-2004
    20. Архив Тюменского областного суда за 1999 г. Дело N 2 - 7.
    21. Определение N 4-087/00 по делу Жукова и Козлова // Бюллетень Верховного Суда Российской Федерации. 2001. N 8. С.18.
    22. Дело N 354/04. Архив Советского районного суда г.Н. Новгорода.
    23. Учебные пособия
    24. Алексеев С.С. Общая теория права. Т.1. М.: Юридическая литература, 1981. С.355.
    25. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Т.2. Свердловск, 1973. С.97.
    26. Боботов С.В. Правосудие во Франции.М., 1994. С.44 - 47.
    27. Боннер А.Т. Законность и справедливость в правоприменительной деятельности.М., 2002. С.168.
    28. Ершов В.В. Судебное правоприменение (теоретические и практические проблемы).М., 1991. С.23.
    29. Жилин Г.А. Цели гражданского судопроизводства и их реализация в суде первой инстанции. М.: Городец, 2000. С.163.
    30. Кучин М.В. Прецедентное право Совета Европы и правовая система Российской Федерации: проблемы взаимодействия // Известия высших учебных заведений. Правоведение. 2001. N 1. С.51.
    31. Малюшин А.А. Судебное усмотрение в правоприменительной деятельности как форма судебного правотворчества. М., 2006.
    32. Папкова О.А. Усмотрение суда. М.: Статут, 2005.
    33. Познышев С.В. Основные начала науки уголовного права. М., 1912. С.618.
    34. Поленина С.В. Законотворчество в Российской Федерации.М., 1996. С.15 - 16.
    35. Уголовный закон: Опыт теоретического моделирования / Отв. ред.В.Н. Кудрявцев, С.Г. Келина. М.: Наука, 1987. С.9 - 10.
    36. Комментарии законодательства
    37. Алексеев С. Кодекс цивилизованного рынка // Российская газета. 1996.14 марта
    38. Алиев Н.Б. Повторность и рецидив преступлений по советскому уголовному праву. Махачкала, 1978. С.35.
    39. Атаманчук Г.В. Новое государство: поиски, иллюзии, возможности.М., 1996
    40. Борзенков Г.Н., Вышинская З.А., Мельникова Ю.Б. Учет судом данных о личности виновного // Эффективность применения уголовного закона.М., 1993. С.103 - 104.
    41. Гаверов Г.С. Общие начала назначения наказания по советскому уголовному праву. Иркутск, 1976. С.65.
    42. Гарманов В.М. Конкуренция уголовно-правовых норм при назначении наказания. Автореф. дис... канд. юрид. наук. Омск, 2002.
    43. Гарманов В.М. Судейское усмотрение и проблемы назначения наказания при рецидиве преступлений // Российский судья, 2005, №3.
    44. Данелян Р.С. Судейское усмотрение и институт условного осуждения // Российский следователь, 2006, №10.
    45. Жевлаков Э. Обновленное уголовное законодательство и проблемы его применения // Уголовное право. 2004. N 3. С.30.
    46. Жуйков В.М. Роль разъяснений Пленума Верховного Суда Российской Федерации в обеспечении единства судебной практики и защиты прав человека // Комментарий к постановлениям Пленума Верховного Суда Российской Федерации по гражданским делам. М., 1999.
    47. Зелинский А.Ф. Криминальная психология. Киев, 1999. С.22.
    48. Кашепов В.П. Значение квалифицирующих признаков, смягчающих и отягчающих обстоятельств в определении меры уголовной ответственности и наказания. М.: Юридическая литература, 2004.
    49. Келина С.Г. Некоторые направления совершенствования уголовного законодательства // Законность. 2003. N 5. С.68.
    50. Кистяковский Б.А. Социальные науки и право. М., 1916. С.642.
    51. Кузин С. Свобода судейского усмотрения и право на доступ к суду (на примере соответствия статьи 136 Гражданского Процессуального кодекса Российской Федерации статье 6 Конвенции о защите прав человека и основных свобод // Арбитражный и гражданский процесс, 2006, №6.
    52. Кузнецов А.П., Пилипенко С.П. Назначение наказаний при наличии обстоятельств, отягчающих наказание // Российский следователь, 2007, №19.
    53. Кузнецова Н.В. А судьи кто? (К вопросу о профессиональном отборе на судебную работу) // Государство и право. 1994. N 8 - 9. С.128.
    54. Мясников О.А. Смягчающие и отягчающие наказание обстоятельства в российском уголовном праве.М., 2001. С.6.
    55. Опыт начертания Российского уголовного права, часть 1 "О преступлениях и наказаниях вообще". Сочинение коллежского асессора Осипа Горегляда. СПб, 1815. С.87 - 88.
    56. Плехова О.А. Уголовная ответственность за злоупотребление и превышение должностных полномочий: Автореф. дис... канд. юрид. наук. Ростов-на-Дону, 2005. С.3.
    57. Пояснительная записка к проекту федерального закона "Основы антикоррупционной политики" // Уголовное право. 2001. N 1. С.97 - 98
    58. Рарог А.И. Правовое значение разъяснений Пленума Верховного Суда РФ // Государство и право. 2001. N 2. С.51.
    59. Ростовский В. Мотивировка назначения наказания // Российская юстиция. 2005. N 3. С.16.
    60. Скобликов П. Уголовная ответственность за коррупцию: Условное осуждение // Уголовное право. 2003. N 3. С.68.
    61. Татарников В.Г. Личность виновного и ее влияние на назначение уголовного наказания. Иркутск, 1981.С. 19.
    62. Филимонов В.Д. Криминологические основы уголовного права. Томск, 1981. С.35.
    63. Цихоцкий А.В. Личностные качества судьи в системе обеспечения эффективности гражданского судопроизводства // Актуальные проблемы процессуальной цивилистической науки. Материалы научно-практической конференции. Саратов, 2002. С.18.
    64. Шаров А. За чистоту судейской мантии // Российская газета. 1996.16 марта.
    65. Шнитенков А. Ограничить судейское усмотрение при применении условного осуждения // Российская юстиция. 2002. N 4. С.57.
    66. Яковлев А.М. Борьба с рецидивной преступностью. М., 1964. С.62.
    67. Black's law dictionary. Ed.6th. St. Paul, 1990. P.419.
    68. Brumarescu v. Romania [GC], no.28342/95, § 61 - 62, ECHR 1999-VII.
    69. Cooper E. H. Timing as Jurisdiction: Federal Civil Appeals in Context // Law and Contemporary Problems. 1984.47 (3). P.158.
    70. Golder v. the United Kingdom, judgment of 21 February 1975, Series A no.28, § 34.
    71. Klas and Others v. Germany, judgment of 6 September 1978, Series A no.28, § 55.
    72. Ryabykh v.russia, no.52854/99, § 51 - 52, ECHR 2003-IX.
    73. Schneider C. E. Discretion and Rules. A Lawyer's work // The Uses of Discretion / Ed. by K. Hawkins. P.79.
    74. Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece, judgment of 9 December 1994, Series A no.301-B, § 49.
  • 2490. Судова реформа 1864 р. та її проведення в Україні
    Дипломы Юриспруденция, право, государство

    Нова система судів змінила ту, що введена була Установами для управління губерній 1775 року і частково спрощена в кінці XVIII-першій половині XIX століття. Дореформений суд будувався за становим принципом - суди для дворян (повітовий суд, верхній земський суд), суди для міщан (міський магістрат, губернський магістрат), суди для державних селян (нижня розправа, верхня розправа). Крім того, в Петербурзі і Москві для чиновників і дворян, постійно там проживають, створювалися нижні надвірні суди і верхні надвірні суди. У губернських містах крім верхніх земських судів, губернських магістратів і верхніх розправ створювалися ще палати кримінального і цивільного суду. Всю судову піраміду очолював Сенат. Це судоустрій проіснувало до 1797 року, коли були ліквідовані всі суди другої ланки - верхній земський суд, губернський магістрат, верхня розправа і верхній надвірний суд, а палати кримінального суду і палати цивільного суду об'єднані під загальною назвою палат суду і розправи. Подальші зміни системи судоустрою відбулися в 1801 році, коли указом 9 вересня ліквідовувалися нижні земські суди, управи благочиння і нижні розправи, палати суду і розправи перейменовуються на палати кримінального і цивільного суду. Ця судова система - повітові суди для дворян і державних селян, городові магістрати для міщан, надвірні суди в Петербурзі і Москві для дворян, постійно там проживають, і чинівників, палати кримінального і цивільного суду і Сенат - проіснувала аж до судової реформи і була включена до Зводу законів. Крім того, в дореформений період існувало безліч спеціальних судів - військових, духовних, комерційних, совісних і інш. Серед них особливо виділялися військові і совісні суди.

  • 2491. Судове врегулювання та вирішення господарських спорів
    Дипломы Юриспруденция, право, государство

    Господарський суд виступає як головний і обовязковий субєкт господарського процесуального правовідношення, права й обовязки якого не суперечать правам та обовязкам інших учасників процесу. На ньому лежить обовязок максимальної реалізації прав та обовязків інших учасників господарського судочинства. Суддя господарського суду в господарському процесі користується всіма необхідними правами по виявленню дійсних обставин справи, встановленню прав і обовязків сторін, які випливають зі спірного правовідношення. Процесуальний стан судді господарського суду закріплений діючим законодавством і характеризується його керівною роллю в процесі та широким колом повноважень, спрямованих на захист прав і інтересів, які охороняються законом, субєктів господарської діяльності. Чинне законодавство не лише наділяє суддів господарського суду повноваженнями, які необхідні для здійснення правосуддя, але і забезпечує гарантії цієї діяльності. Судді незалежні, незмінні, у своєї діяльності користуються лише законами та іншими нормативно-правовими актами, не відповідальні перед іншими гілками державної влади. Вимоги судді господарського суду обовязкові для всіх підприємств, організацій і посадових осіб. Суддя здійснює важливі повноваження на всіх стадіях процесу. Суддя місцевого господарського суду розглядає справу і вирішує спір одноособово, залежно від категорії і складності справи, її може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів. Перегляд в апеляційному та касаційному порядку здійснюється колегією суддів відповідних судів. Права судді, якими він наділений для здійснення своїх повноважень, не закріплені в одній конкретній статті, а сформульовані у ряді певних статей, у першу чергу в Конституції України, в Законі України “Про судоустрій України” і Господарському процесуальному кодексі України. Суддя одноособово вирішує питання про прийняття позовної заяви, має право відмовити у її прийнятті або повернути її. Для правильного і своєчасного вирішення спору суддя на підготовчій стадії має право виконувати широке коло повноважень, невичерпний перелік яких містить ст. 65 ГПК. За певних умов суддя може залучити до участі у справі іншого, належного відповідача, витребувати документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, призначити судову експертизу, вжити заходів щодо забезпечення позову, прийняти рішення з господарського спору, здійснювати інші дії, передбачені Господарським процесуальним кодексом України. Важливого значення у забезпеченні обєктивності та неупередженості судді при розгляді справи набуває ст. 20 ГПК, яка встановлює підстави і регламентує процедуру відводу або самовідводу судді. Суддя не може брати участь у розгляді справи, якщо він є родичем осіб, які задіяні в судовому процесі, або встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. Суддя, який брав участь в розгляді справи, не може брати участі у новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за його участю. Відвід судді можуть заявити сторони та прокурор, який бере участь у судовому процесі. Відвід повинен бути мотивованим, заявлятися у письмовій формі до початку вирішення спору. Після цього заявити відвід можна, якщо про підставу відводу сторона чи прокурор дізналися після початку розгляду справи по суті. Задоволення заяви про відвід судді або її відхилення здійснюється головою господарського суду або його заступником. Питання відводу заступника голови вирішує голова господарського суду. Якщо голова господарського суду прийняв справу до свого провадження, питання про його відвід вирішується президією Вищого господарського суду України. Про відвід судді, голови господарського суду, його заступника виноситься ухвала в триденний строк з дня надходження заяви про відвід. Посилання представника на те, що підставою відводу судді є незадоволення суддею позовних вимог заявника з іншої справи або що інший суддя вже вирішує аналогічну справу і ознайомлений з обставинами справи, яка розглядається, тому він скоріше розгляне спір по суті й винесе справедливе рішення, не можуть викликати сумніву в неупередженості судді. Законодавство передбачає вичерпний перелік підстав для відводу або самовідводу судді господарського суду. Цей перелік не підлягає розширеному тлумаченню. Сторонами в господарському процесі є особи, між якими виник спір з матеріального правовідношення. Особи, які можуть бути позивачами і відповідачами у господарському процесі, зазначені в ст. 1 ГПК, а саме підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності (підприємства та організації), а у випадках, передбачених законодавством України, також державні та інші органи, громадяни, що не є субєктами підприємницької діяльності. Стаття 2 ГПК серед осіб, які звертаються до господарського суду з позовними заявами, виокремлює підприємства та організації із заявами про захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державні та інші органи у випадках, передбачених законодавством; прокурорів та їхніх заступників в інтересах держави; а також Рахункову палату в інтересах держави у межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

  • 2492. Судовий захист прав на комерційне найменування в Україні
    Дипломы Юриспруденция, право, государство

    Таким чином, навіть з простого перерахування того, яких заходів може вжити суд для того, щоб на момент винесення рішення не тільки реалізувати свої функції встановлення факту порушення, а й забезпечити реальність виконання судового рішення, вбачається відмінність судової процедури захисту порушених прав від інших (позасудових) способів захисту таких прав. Перш за все слід зазначити, що тільки суд наділений повноваженнями припиняти правопорушення (звичайно, якщо сторона-заявник доведе його наявність) ще до того, як розпочнеться безпосереднє дослідження всіх обставин. Винятком є лише діяльність органів внутрішніх справ та прокуратури, а також органів Антимонопольного комітету України. Так, міліція (прокуратура) має повноваження затримувати порушника, присікати його діяльність, наприклад, шляхом вилучення контрафактної продукції, проте навіть такі дії можуть бути одразу оскаржені до суду. Що ж до повноважень органів Антимонопольного комітету України, то вони згідно з ч.1 ст.46 Закону України «Про захист економічної конкуренції» мають право надавати рекомендації, зокрема, суб'єктам господарювання стосовно припинення дій, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють, а у разі, якщо порушення припинено, щодо вжиття заходів для усунення наслідків цих порушень. Проте субєкт господарювання, який отримав такі рекомендації, згідно з ч.2 ст.46 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зобовязаний лише їх розглянути, а от виконати ні. Ці рекомендації не забезпечені гарантованим державою механізмом виконання. В той же час судові документи, в яких викладаються попередні заходи (по забезпеченню позову, запобіжні), ухвали (постанови в процесі вирішення кримінальних справ), самі по собі є виконавчими документами (за умови, що вони відповідають вимогам, передбаченим у ст.19 Закону України «Про виконавче провадження»). Після їх отримання заявник (потенційний позивач) може направити такий документ до державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (або органів внутрішніх справ) для здійснення виконавчого провадження. Крім того, такі документи, зокрема, ухвала про вжиття запобіжних заходів (або забезпечення позову), згідно з ст.436 ГПК України та ч.9 ст.153 ЦПК України підлягають негайному виконанню.

  • 2493. Судопроизводство по делам об оспаривании отцовства (материнства)
    Дипломы Юриспруденция, право, государство

    В п. 4 ч. 3 ст. 150 ГПК РФ в качестве одного из действий судьи по подготовке дела к судебному разбирательству отнесено решение вопроса о замене ненадлежащей стороны. Вопрос о целесообразности сохранения этого института является дискуссионным. Указывая на целесообразность сохранения института замены ненадлежащей стороны, автор предлагает внести в него изменения. Согласно ст. 41 ГПК РФ вопрос о замене ненадлежащего ответчика может быть решен судом только в судебном заседании по ходатайству или с согласия истца. На первый взгляд, п. 4 ч. 1 ст. 150 ГПК РФ и ст. 41 ГПК РФ вступают в противоречие друг с другом. Однако при детальном рассмотрении указанных статей можно прийти к выводу, что это не так. Вероятно, что в стадии подготовки дела к судебному разбирательству судья для себя решает вопрос о том, предъявлен ли иск к надлежащему ответчику. На этой же стадии судья ставит в известность истца о возможности замены ненадлежащего ответчика, предоставляя ему время для обдумывания данного вопроса до судебного разбирательства. Окончательно же вопрос о замене ненадлежащего ответчика суд разрешает только в судебном заседании. Однако предусмотренная настоящим законодательством процедура замены ненадлежащего ответчика приводит, по мнению автора, лишь к необоснованному затягиванию разбирательства дела. В связи с этим предлагается предоставить право замены ненадлежащего ответчика судье, как в судебном заседании, так и в стадии подготовки дела к судебному разбирательству, выслушав по данному вопросу мнение истца. Для чего необходимо внести соответствующие изменения в ст. 41 ГПК РФ. Существенное значение имеют такие подготовительные действия, как извещение истца, ответчика, одновременная беседа со сторонами; решение вопроса о составе свидетелей, подлежащих вызову в судебное заседание.

  • 2494. Сучасні економічні проблеми найменш розвинених країн і шляхи їх подолання
    Дипломы Юриспруденция, право, государство

    Роль держави в інтересах забезпечення благотворного управління по суті полягає у підтримці ринків, через проведення політики і забезпечення інститутів для ефективної роботи вільних ринків. Спочатку, в 1980-х роках, інституційні реформи були орієнтовані на мінімізацію ролі держави і його звільнення від функцій втручання. Але з 1990-х років почали в якійсь мірі визнавати недосконалість ринкового механізму, а також необхідність побудови держав, які здатні зі знанням справи підтримувати ринки. З цієї точки зору конкретні пріоритети інституційних реформ включали в себе: 1) забезпечення і підтримку стабільних прав власності; 2) підтримку реального верховенства закону і договірної дисципліни; 3) зведення до мінімуму ризиків експропріації; 4) зведення до мінімуму корупції; 5) забезпечення прозорого надання суспільних благ, особливо у сфері охорони здоров'я та освіти. Важливим для НРК, що прагнуть стимулювати економічний розвиток, є питання, чи приносять ці інституційні реформи практичну користь для розвитку. Якість управління тісно пов'язана з рівнями доходів на душу населення. Високі доходи на душу населення асоціюються з ефективною практикою управління, а низькі доходи на душу населення - з її відсутністю. Існуюча в НРК практика здійснення програм реформ також показує, що ці програми настільки амбітні, що можуть призвести до перевантаження реформ, а це само по собі обмежує можливості. Чи можна переносити інститути управління, що функціонують в розвинених країнах, в дуже бідні країни, що мають значно менш значну базу фінансових ресурсів? Середні державні витрати на кінцеве споживання (сума, що покриває всі державні поточні витрати на закупівлю товарів і послуг, включаючи оплату праці працівників) в НРК у 2006 році становили лише 60 доларів на душу населення. Це можна порівняти з 295 доларами на душу населення в країнах з доходами нижче середніх, з 1051 доларів у країнах з доходами вище середніх і 6561 долар в країнах з високими рівнями доходів. У зв'язку з цим НРК необхідно перейти до вирішення завдань благотворного управління процесом розвитку. Суть його полягає в забезпеченні кращого майбутнього для членів суспільства за рахунок використання авторитету держави для заохочення економічного розвитку, і зокрема, для форсування структурних перетворень. Таке керування представляє собою процеси взаємодії між урядом - офіційними інститутами держави, включаючи виконавчу, законодавчу владу, бюрократію, судову владу та органи поліції, - і суспільством. Це також управління, яке орієнтоване на вирішення загальнонаціональних проблем в галузі розвитку, створення нових можливостей для національного розвитку і досягнення загальних цілей національного розвитку. Мова йде не просто про формування відповідних інститутів, а про політику і процеси, в рамках яких вони розробляються і створюються. Таким чином, управління процесом розвитку - це питання процесів, політики та інститутів, пов'язаних з цілеспрямованим заохоченням національного розвитку і з забезпеченням легітимного з точки зору суспільства всеохоплюючого розподілу його витрат і вигод. Основні уроки, що випливають з досвіду економічного управління, держав розвитку, які досягли успіху, полягають у тому, що національна політика була орієнтована на заохочення структурних перетворень, і ця мета досягалася за рахунок певного поєднання макроекономічних і секторальних заходів політики продуктивного розвитку. Ця секторальна політика була націлена як на сільське господарство, так і на несільськогосподарські сектори. Аграрна політика була покликана усунути структурні проблеми, що обмежують продуктивність сільськогосподарського виробництва, і зміцнити внутрішній попит у сільських районах на ранніх стадіях розвитку. Але вона доповнювалася промисловою політикою, яка стимулювала структурну трансформацію як на міжсекторальному, так і на внутрішньосекторальному рівнях. Це поєднання заходів політики не зводилося просто до формування нових видів діяльності, а було націлене на заохочення накопичення капіталу та технологічного прогресу щодо якості базису для динамічних структурних перетворень. Уряди держав розвитку, що досягли успіхів, розробляли політику не за принципом «згори вниз», а в тісній співпраці та взаємодії з діловим сектором. В основі цього процесу лежала керівна роль політиків і чиновників, орієнтованих на процес розвитку.

  • 2495. Сучасні парадигми інформатизації суспільства в умовах глобалізації
    Дипломы Юриспруденция, право, государство

    Вважається дуже важливим прийняття рішення Верховною Радою України щодо розробки проекту інформаційного кодексу України. Єдиний інформаційний простір України торкається всіх сфер діяльності в суспільстві, охоплює всі регіони та території країни. Тому норми права інформаційного законодавства присутні в більшості законодавчих актів України. Інформаційне законодавство, що включає нормативно-правові акти, які цілком присвячені питанням правового регулювання в інформаційній сфері, і окремі норми за даним предметом в інших нормативно-правових актах, є одночасно основним інструментом реалізації та однією з головних сфер формування державної інформаційної політики. На цей час уже прийнято і діє ряд базових «інформаційних» законів: «Про інформацію», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про державну таємницю», «Про звернення громадян», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства», «Про науково-технічну інформацію», «Про захист інформації в автоматизованих системах», «Про рекламу», «Про авторське право та суміжні права», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про Національну програму інформатизації», «Про Концепцію Національної програми інформатизації» тощо. Проте, останнім часом процес формування інформаційного законодавства, зокрема, за допомогою законів істотно сповільнився, хоча достатньо широке коло правових відносин в інформаційній сфері так і залишилося неурегульоване. Насамперед, це стосується права громадян на свободу одержання інформації, відповідальності за неподання і приховання інформації, за поширення недостовірної інформації і дифамації, порядку та умов використання інформації обмеженого доступу, включаючи персональні дані, комерційну, службову та інші види таємниць, проблем інформаційного забезпечення формування громадянського суспільства і діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, розвитку засобів масової інформації, масової комунікації і зв'язку в умовах ринкової економіки, регулювання ринку інформаційної продукції та послуг і т.ін. [24, 87].

  • 2496. Сущность авторского договора
    Дипломы Юриспруденция, право, государство

    Научная и учебная литература

    1. Алехина Л.А. Эволюция авторского права [Текст] // История государства и права. 2006. № 9. С. 21.
    2. Афанасьева В.И. Манифест 1812 года - первый российский закон об охране авторских прав [Текст] // История государства и права. 2007. № 6. С. 20.
    3. Антимонов Б.С. Авторское право. [Текст] М., Госполитиздат. 1957. 486 с.
    4. Бару М.Н. Советское гражданское право. [Текст] Киев., Выща школа. 1977. 678 с.
    5. Близнец И.А. Изменение правового регулирования вопросов авторских и смежных прав [Текст] // Закон. 2007. № 10. С. 25.
    6. Ваксберг А.И. Некоторые вопросы советского авторского права [Текст] // Советское государство и право. 1954. № 8. С. 40.
    7. Гаврилов Э.П., Данилина Е.А. Топологии интегральных микросхем: особенности охраны [Текст] // Патенты и лицензии. 2008. № 2. С. 21.
    8. Гаврилов Э.П. Комментарий к Закону РФ «Об авторском праве и смежных правах» 5-издание [Текст] М., Экзамен. 2006. 214 с.
    9. Гаврилов Э.П. Наследование интеллектуальных прав [Текст] // Патенты и лицензии. 2008. № 4. С. 16.
    10. Гаврилов Э.П. Спор о присвоении авторства и принцип ответственности при наличии вины [Текст] // Патенты и лицензии. 2005. № 11. С. 8.
    11. Гражданское право: в 2 т. Том II. Полутом 1: учебник [Текст] / Под ред. Суханова Е.А. М., Волтерс Клувер. 2008. 736 с.
    12. Гражданское право. Ч. 2 [Текст] / Под ред. Сергеева А.П., Толстого Ю.К. М., Проспект. 2008. 728 с.
    13. Гражданское право. Ч. 1 [Текст] / Под ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева. М., Юристъ. 2007. 702 с.
    14. Дозорцев В.А. Понятие исключительного права [Текст] // Интеллектуальные права: Понятие. Система. Задачи кодификации М., Статут. 2003. 576 с.
    15. Егорова Н.Е., Иванюк О.А., Потапенко В.С. Проблемы противоречий в законодательстве и пути их решений [Текст] // Журнал российского права. 2006. № 11. С. 32.
    16. Еременко В.И. Изменение в законодательстве РФ об авторском праве и смежных правах [Текст] // Адвокат. 2005. № 1. С. 23.
    17. Иванова Е. В бой за автора [Текст] // ЭЖ-Юрист. 2007. № 40. С. 4.
    18. Ивашкин В. Форма вины при незаконном использовании объектов авторского права или смежных прав [Текст] // Законность. 2007. № 2. С.11.
    19. Калятин В.О. Изменения системы объектов интеллектуальных прав в связи с принятием четвертой части гражданского кодекса [Текст] // Закон. 2007. № 4. С. 35.
    20. Карпычев М.В., Хужин А.М. Правовые проблемы использования объектов интеллектуальной собственности в рекламе [Текст] // Реклама и право. 2005. № 2. С. 19.
    21. Кастальский В.Н. Залог исключительных прав [Текст] М., Статут. 2008. 186 с.
    22. Кашанин А.В. Творческий характер как условие охраноспособности произведения в российском и иностранном авторском праве [Текст] // Вестник гражданского права. 2007. № 2. С. 37.
    23. Колониченков Р., Пилипенко Е. Применение законодательства о защите авторских и смежных прав [Текст] // Законность. 2008. № 9. С. 23.
    24. Комментарий к части четвертой Гражданского кодекса Российской Федерации (поглавный) [Текст] / Под ред. Маковского А.Л. М., Статут. 2008. 768 с.
    25. Комментарий к части четвертой Гражданского кодекса Российской Федерации (постатейный) [Текст] / Под ред. Погуляева В.В. М., ЗАО Юстицинформ. 2008. 836 с.
    26. Корнева Л.А. О необходимости защиты авторских и смежных прав в Интернете [Текст] // Международное публичное и частное право. 2007. № 5. С. 30.
    27. Корчагина Н.П. Контрафактная продукция: практика и ошибки [Текст] // Право и экономика. 2007. № 2. С. 39.
    28. Корчагина Н.П. Переход имущественных прав на объекты авторского права [Текст] // Право и экономика. 2006. № 9. С. 32.
    29. Корчагина Н.П. Спорные вопросы охраны авторских прав [Текст] // Право и экономика. 2008. № 3. С. 17.
    30. Кувыркова А.Ю. Сравнительный анализ подходов к правовой охране содержания баз данных [Текст] // Информационное право. 2008. № 2. С. 27.
    31. Лабзин М.В. Еще раз об оригинальности объекта авторского права [Текст] // Патенты и лицензии. 2008. № 4. С. 25.
    32. Мерзликина Р.А. Имущественные правоотношения, возникающие на основании исключительного права [Текст] // Юрист. 2006. № 3. С. 22.
    33. Мозолин В.П. О концепции интеллектуальных прав [Текст] // Журнал российского права. 2007. № 12. С. 16.
    34. Мошкович М., Терешко Ю., Завойкина Н. Авторские перепродажи [Текст] // ЭЖ-Юрист. 2008. № 16. С. 6.
    35. Пиленко А.А. Право изобретателя [Текст]. М., Статут. 2001. 512 с.
    36. Погуляев В. Вопросы регулирования авторского права [Текст] // Право и экономика. 2005. № 11. С. 18.
    37. Правовые проблемы совершенствования законодательства об интеллектуальной собственности и необходимости ее защиты [Текст] / Под общ. ред. Близнеца И.А. М., Инфра-М. 2006. 538 с.
    38. Рябов А.А. Право на неприкосновенность произведения [Текст] // Закон. 2007. № 10. С. 19.
    39. Савельева И.В. Авторский лицензионный договор: Автореф. … дисс. к.ю.н. [Текст] М., 1980. 38 с.
    40. Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации: Учебник. [Текст] М., ПБОЮЛ Гриженко. 2001. 476 с.
    41. Силонов И.О. О сивке бурке и не только [Текст] // Интеллектуальная собственность. 1998. № 2. С. 53-57.
    42. Симанович Л.Н. Неимущественные права авторов, защищаемые путем компенсации морального вреда [Текст] // Исполнительное право. 2008. № 2. С. 19.
    43. Соколов Д.В., Рязанцев А.А., Угринович А.Д., Маматов И.Р., Скрастин А.О., Пожитков И.Б., Пранцкевичене И. Позиция правообладателей [Текст] // Информационное право. 2006. № 2. С. 19.
    44. Тарабрин Д.В. Правовые гарантии охраны авторских и смежных прав в ходе осуществления правосудия по гражданским делам [Текст] // Российская юстиция. 2008. № 7. С. 18.
    45. Федоскина Н.И. Нарушение авторских и смежных прав: содержание и виды [Текст] // Журнал российского права. 2007. № 11. С. 27.
    46. Федоскина Н.И. Условия гражданско-правовой ответственности интернет-провайдеров за нарушение авторских и смежных прав [Текст] // Право и экономика. 2007. № 9. С. 11.
    47. Филина А.В., Чибинев В.М. Проблемы судебной защиты интеллектуальной собственности [Текст] // Российский судья. 2006. № 8. С. 22.
    48. Чернышева С.А. Авторский договор в гражданском праве России. [Текст] М., Норма. 2008. 426 с.
    49. Чернышева С.А. Исполнение обязанностей сторон по авторскому договору [Текст] // Советская юстиция. 1986. № 7. С. 12.
    50. Шебанова Н.А. К вопросу о защите авторских прав в современной практике арбитражных судов Российской Федерации [Текст] // Российская юстиция. 2008. № 1. С. 18.
    51. Шершеневич Г.Ф. Авторское право на литературные произведения. [Текст] М., Статут. 2005. 358 с.
    52. Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. [Текст] М., Статут. 2005. 648 с.
    53. Штенников В.Н., Беляева И.А., Штенников И.В., Зяблова А.Ю. Форма и содержание произведения [Текст] // Юридическое образование и наука. 2008. № 2. С. 17.
    54. Яковлев В.Ф. Законодательство об интеллектуальной собственности кодифицировано! [Текст] // ЭЖ-Юрист. -2007. № 1. С. 4.
    55. Яковлев В.Ф., Маковский А.Л. О четвертой части Гражданского кодекса России [Текст] // Журнал российского права. 2007. № 2. С. 12.
  • 2497. Сущность и основные принципы законности
    Дипломы Юриспруденция, право, государство
  • 2498. Сущность и особенности институтов преступления и наказания в мусульманском праве
    Дипломы Юриспруденция, право, государство
  • 2499. Сущность и осуществление защиты гражданских прав
    Дипломы Юриспруденция, право, государство

    Обратимся к более детальному анализу закрепленных в ст. 12 Гражданского Кодекса конкретных способов защиты. Способ защиты нарушенного права прямо определен специальным законом, регламентирующим конкретное гражданское правоотношение. Так, например, собственник, который незаконно лишен владения вещью, в соответствие со ст.301 Гражданского Кодекса РФ, вправе истребовать её из чужого незаконного владения, т.е. восстановить положение, существовавшее до нарушения права. Следует учитывать, что указанные в ст.12 Гражданского Кодекса РФ способы защиты неоднородны по своей юридической природе, что также оказывает существенное влияние на возможности их реализации. Наиболее распространенным в литературе является их подразделение на меры защиты и меры ответственности, которые различаются между собой по основаниям применения, социальному назначению и выполняемым функциям, принципам реализации и некоторым другим моментам. Наибольшую практическую значимость при этом имеет то обстоятельство, что по общему правилу, меры ответственности, в отличие от мер защиты, применяются лишь к виновному нарушителю субъективного права и выражаются в дополнительных обременениях в виде лишения правонарушителя определенных прав и возложение на него дополнительных обязанностей. Среди способов защиты гражданских прав, предусмотренных ст.12 Гражданского Кодекса РФ, мерами ответственности могут быть признаны лишь возмещение убытков, взыскание неустойки и компенсация морального вреда; все остальные являются мерами защиты.

  • 2500. Сущность и понятие процессуальных нарушений
    Дипломы Юриспруденция, право, государство

    Не вызывает сомнений, на наш взгляд, целесообразность отмены решения суда общей юрисдикции, принятого с нарушением правил подсудности, в апелляционном или кассационном порядке, а решения арбитражного суда - в апелляционном порядке независимо от того, правильны они по существу или нет. И не только потому, что в указанных порядках проверяется законность судебных актов до их вступления в законную силу, но и в связи с гораздо меньшими сроками обращения в соответствующие суды общей юрисдикции и арбитражные суды. Отмена правильного по существу судебного акта через полгода-год и позже после вступления его в законную силу, новое судебное разбирательство и вынесение решения, тождественного отмененному, - соответствует ли это интересам лица, чье право или законный интерес было защищено отмененным решением, а затем новым решением? Кто должен возмещать возможные убытки и компенсировать моральный вред лицу, чье право защищалось некомпетентным судом, а затем судом, к подсудности которого оно относилось по праву? Ответ следует из норм ст. ст. 16, 1069, п. 2 ст. 1070 ГК РФ (в соответствии с его конституционно-правовым смыслом, выявленным в Постановлении Конституционного Суда Российской Федерации от 25 января 2001 г. N 1-П): независимо от того, что законодательным органом не выполнено предписание Конституционного Суда Российской Федерации урегулировать основания и порядок возмещения вреда, причиненного незаконными действиями (бездействием) суда (судьи), вред должна возмещать Российская Федерация . На наш взгляд, нет необходимости в особом законе об ответственности государства за вред, причиненный неправомерными действиями (бездействием) суда. Ситуация, когда публично-правовые образования несут ответственность по собственным обязательствам, а в случаях, предусмотренных законом, по обязательствам созданных ими юридических лиц, а также возмещают вред, убытки, причиненные гражданам и юридическим лицам действиями государственных и муниципальных органов и их должностных лиц, - это ординарная гражданско-правовая ситуация. Принимать специальный конституционный закон об ответственности государства за неправосудные действия судей излишне.