Культура и искусство

6881. Украинский народ
Доклад пополнение в коллекции 16.05.2011

В XVII веке <http://ru.wikipedia.org/wiki/XVII_%D0%B2%D0%B5%D0%BA> важным моментом этнической истории населения современной Украины были дальнейшее развитие ремесла <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D1%81%D0%BB%D0%BE> и торговли <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D1%8F>, в частности, в городах, пользовавшихся магдебургским правом <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%B3%D0%B4%D0%B5%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B3%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B5_%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE>, ремесленники в которых были объединены в цеха со своим уставом и внутренним самоуправлением. Ещё более важным моментом в этнической истории стало создание в результате освободительной войны под руководством Богдана Хмельницкого <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%B4%D0%B0%D0%BD_%D0%A5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%86%D0%BA%D0%B8%D0%B9> казачьего государства - Гетманщины <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%82%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0>. В 1654 году <http://ru.wikipedia.org/wiki/1654_%D0%B3%D0%BE%D0%B4> значительная часть украинских земель вместе с Киевом <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D0%B5%D0%B2> добровольно переходит под протекторат России <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%81%D0%B8%D1%8F>, а к исходу XVIII века <http://ru.wikipedia.org/wiki/XVIII_%D0%B2%D0%B5%D0%BA>, после Третьего раздела Польши, вне территории Российской империи оказывается лишь Галичина <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D1%86%D0%B8%D1%8F> со Львовом <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D0%BE%D0%B2>, отошедшая к Австро-Венгрии <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B2%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE-%D0%92%D0%B5%D0%BD%D0%B3%D1%80%D0%B8%D1%8F>, а также Закарпатье <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%BF%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%B5> и Буковина <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B0>.
6882. Украинский танец
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Характеризуя общенациональные танцы Украины, следует прежде всего отметить то, что на их развитие огромное влияние имели обряды Украины, Изобилие народных обрядов, обычаев, празднований, гуляний порождало новые традиции, новые танцы. Обряды эти во многом сходны с обрядами русских и других славянских народов. Как и у большинства этих народов на Украине тоже существуют купальские обряды с их весенними играми и забавами, рождественские праздники с кол ядами и щедринками и др. Все эти обряды явились наследием еще языческой Руси. порождали массу ритуальных и обрядовых танцев. Хороводы вокруг майского дерева “Маринонька”, в котором девушки плетут венки, гадают, и рисунок танца напоминает хитроумные переплетения венка. Все эти пляски известны под общим характеризующим названием “Веснянка”. В них наряду с девичьими хороводами имеются и пляски ряженых. Удалы пляски парней с девушками вокруг костра и т.д. Вершиной же, карточкой танцев Украины, является гопак. Он в первоначальной своей форме недавно. Это был воинственный танец запорожских казаков, и первоначально плясать гопак разрешалось только мужчинам. В гопаке казак показывал свою ловкость, удаль. смелость. Часто изображались в гопаке целые сцены боя, походов. О танцующем гопак казаке в народе говорили: “Казак пляшет, как на коне скачет”. У запорожских казаков гопак имел особое, организующее значение. Так, известно множество фактов, когда в стане казаков не было единства фактов, когда в стане казаков не было единства в отношении плана действия и когда все способы для достижения единства были исчерпаны, гетманы, взяв в руки булаву символ гетманской власти выходили в круг и , предварительно поднеся казакам по чарке горилки, начинали плясать гопак. Тот из казаков, который входил в круг плясать, тем самым давал согласие на повиновение гетману. и часто случалось так, что гопак всех увлекал в пляс. Позднее гопак стали танцевать не только на Сечи, но и в деревнях, и в городах. Сначала, как и на Сечи, его танцевали одни мужчины. но постепенно входят и женщины. Так он постепенно приобрел парадную форму, которую мы наблюдаем сейчас.
6883. Українська вишивка. Рушники.
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Наприклад , для втирання обличчя і рук - утирач , посуду і стола - стирок , для прикрашення образів - покутник , для шлюбних церемоній - весільний , для похорон - поховальний , для пов`язування сватів - плечовий тощо . Рушники були своєрідною освятою по-чатку справи чи її закінчення , так , при зведенні хати рушниками застелялися підвалини , хлібом-сіллю на рушнику освячувався початок жнив , на рушниках опускалась домовина з небіжчиком , рушниками скріп-лювали купівлю-продаж тощо . Відповідно до призна-чення рушники розрізнялись за технікою виготовлення
6884. Українська культура 1980–90-х років
Контрольная работа пополнение в коллекции 01.10.2010

На виставці "Дух і матерія" в Берліні (вересень 1999 грудень 2000 р.) експонувався ще один об'єкт Бойса, що являв собою три високі купки, що складалися з прямокутників чорної повсті. Не випадково три вони ніби продовжували мотив трьох мольбертівхрестів. Отже, ідеї цих глибоких за змістом творів, які відкривали концептуально виставку, не були оформлені в художньообразній формі, не привертали уваги і тим більше не викликали яскравих переживань, поки глядач не отримував певну інформацію. Справа в тому, що повсть, жир, мед, віск не випадково є основними матеріалами, з якими працював Бойс. Жир та повсть добували з людського тіла в концтаборах, і ці матеріали в ракурсі трагічної історії людства в XX ст. символізували в його творчості загибель духовного. Чорний колір повсті нагадував попіл, що залишався від кремації людського тіла і асоціювався з трагедією людського духу в фашистських концтаборах. Отже, ці матеріали є символами Смерті в європейській культурі XX ст., але з другого боку це символ Життя в особистій біографії Й. Бойса: саме жир, повсть, мед допомогли відродитися йому з попелу небуття: фізичного і духовного. Під час Другої світової війни Бойс був військовим льотчиком. Його літак було збито над Кримом, і пораненому Бойсу вдалося катапультуватися. У непритомнілому стані, з сильним запалення легенів його знайшли пастухитатари у горах і виходили. Вони розтирали його жиром, закутували у повсть та поїли водою з медом. Відтоді Бойс став активним пацифістом, багато з його художніх акцій спрямовані проти війни.
6885. Українська культура XIX-XX ст.
Информация пополнение в коллекции 13.05.2010
1. Бокань В.А, Польовий Л.П. Історія культури України: Навч. посібник. К.: МАУП, 1998. 232 с.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис. К.: АВПТ «Оберіг», 1993. 591 с.
3. Греченко В.А., Кушнерук В.А., Режко В.А. Історія світової та української культури: Підручник. К.: Літера, 2000. 464 с.
4. Гуревич П.С. Современный гуманитарный словарь-справочник. М.: Олимп, 1999. 528 с.
5. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. К.: Молодь, 1989. 304 с.
6. Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посібник / За ред. Л.Т. Левчук. К.: Либідь, 1997. 448 с.
7. Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л.Т. Левчук. К.: Либідь, 1993. 320 c.
8. Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л.Т. Левчук. 2-ге вид., перероб. і доп. К.: Либідь, 1999. 368 с.
9. История искусств: Учеб. пособие / Под ред. А. Воротникова. Мн.: Современный литератор, 1999. 608 с.
10. Історія української культури / За заг. ред. І. Крипякевича. К.: Либідь, 1994. 656 с.
11. Качановский В.В. История культуры Западной Европы: Учеб. пособие. Мн.: ИП Экоперспектива, 1998. 190 с.
12. Качкал В.А. Українське народознавство в іменах: Навч. посібник. У 2 ч. Ч. 2. К.: Либідь, 1995. 288 с.
13. Крижанівський О.П. Історія Стародавнього Сходу: Курс лекцій. К.: Либідь, 1996. 480 с.
14. Крисаченко В.С. Українознавство: Хрестоматія-посібник: У 2 кн. К.: Либідь, 1996. 326 с.
15. Лекції з світової та вітчизняної культури / За ред. А.В. Яртися. М.: Світ, 1994. 492 с.
6886. Українська культура початку XIV – І половини XVII ст. Освіта і наука
Информация пополнение в коллекции 07.05.2011

Разом із Петром Мстиславцем вони заснували у 1564 р. друкарню в Москві, де видали «Апостол», а в 1565 р. «Часовник» для церковних потреб. Однак діяльність першодрукарів у Москві тривала недовго. Переслідувані властями світськими і духовними, вони змушені були виїхати у Велике князівство Литовське. Тут у маєтку литовського гетьмана Г. Ходкевича, потомка давнього українського роду, в м. Заблудові друкарі видали у 1568-1569 рр. «Євангеліє учительне» і «Псалтир». Після того їх дороги розійшлися: Петро Мстиславець переїхав до Вільна і з допомогою міщан Кузьми та Луки Мамоничів відкрив друкарню, де було видано «Євангеліє» (1575 р.) і «Псалтир» (1576 р.). В свою чергу, Іван Федоров у Заблудові опублікував «Псалтир з часословцем» (1570 р.). На цьому Заблудівська друкарня припинила свою діяльність. Наприкінці 1572 р. Іван Федоров переїхав до Львова - важливого на той час економічного і культурного центру України. Тут за допомогою міщан він заснував друкарню і 1574 р. видав «Апостол» і «Буквар» («Азбуку»). Вихід у світ «Апостола» - знаменна подія в історії української культури. Дана книга сприяла розвиткові українського письменства, яке відіграло важливу роль у захисті української національної церкви і національної справи взагалі: Наприкінці львівського видання «Апостола» І. Федоров помістив герб Львова і свій власний герб, що був своєрідним екслібрисом знаменитого друкаря. У післямові до «Букваря» він писав, що мав намір подбати і про видання інших потрібних книг. Це йому вдалося здійснити за допомогою князя К. Острозького в м. Острозі. Він надрукував «Буквар» (1578 р.) для потреб заснованої там школи, «Біблію» (1581 р.) - перше повне видання слов'янською мовою. Повернувшись до Львова в 1582 р., друкар через ряд матеріальних ускладнень не зміг продовжувати друкарсько видавничу діяльність.
6887. Українська культура у другій половині ХVII–XVIII століття
Методическое пособие пополнение в коллекции 22.09.2010

Студенти Київської академії здебільшого йшли до війська, пожежі та військова руїна нищили шкільні будинки та надані маєтності. У 1666 р. московські урядовці безуспішно намагалися зовсім закрити цей освітній заклад, оскільки вважали його осередком небезпечного вільнодумства і непокори. З 70-х років XVII ст. починається новий розквіт діяльності академії, який свого апогею досягає на межі століть. У цей час академію часто називають Могиляно-Мазепинською. Навколо ректорів Варлаама Ясинського та Йоасафа Кроковського формується новий культурний осередок: Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Іларіон Мигура, Іларіон Ярошевицький, Лаврентій Горка, Гавриїл Бужинський, Гедеон Вишневський, Иоасаф Горленко (св. Йоасаф Білгородський), Феофілакт Лопатинський та ін. У стінах Академії відбуваються численні публічні диспути з різних наук, затверджується звичай рекреацій - культурно-мистецьких свят з виставами та іграми, приуроченими до завершення навчального року. Часто свята супроводжувалися випуском спеціальних друкованих листків - так званих тез на честь ректорів, професорів і меценатів академії. Академія була щедро забезпечена матеріально як з боку вищого духівництва, так і з боку козацьких гетьманів. Професорів і студентів Академії серед багатьох інших українців постійно запрошують до Росії, де вони стають піонерами західно-європейської просвіти й культури. Слов'яно-греко-латинську академію в Москві у 1687 р. засновано за київським взірцем українськими вихованцями цієї вищої школи за проектом Симеона Полоцького, який з 1664 р. був вихователем царської сім'ї. Випускники Академії стали провідниками українського впливу в Росії, який охопив усі аспекти культурного життя: церковного, книгодрукарського, освітнього, літературного, мистецького і навіть побутового. * Серед багатьох прикладів власне побутового впливу української культури на російську назвемо лише деякі з його проявів. Царським садівником 1666 р. призначено монаха з Межигірського монастиря, який завозить з Києва сливи, виноград і груші. Звичай пити каву прийшов у Московію ще до Петра І разом з численними українськими переселенцями. Український годинникар Петро Висоцький у 1673 р. зробив для царя двох іграшкових мідних левів, які могли рухатися і ричати. Українських ремісників-ковалів, шапошників, каретників, шевців, кахлярів, злотників, селітроварів тощо постійно викликали до Москви. За царя Федора Михайловича при московському дворі урядовцям було дозволено одягатися "по-малоросійському". Українські впливи сягали далеко за межі столичного життя. Так, у виданому Архангельську в 1697 р. короткому словничку для "негоціантів" (купців) російськими відповідникам, багатьох англійських слів виступають українські лексеми, навіть побажання "good night" перекладено як "добраніч".
6888. Українська культура: становлення та розвиток
Информация пополнение в коллекции 06.09.2010

Полемічна література. У XVI в. велика частина українських земель (Галичина, Холмщина, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина) потрапили під владу Речі Посполитої. В Україні з'явилися польські магнати, яким король роздарував землі, національна культура і православна церква зазнали жорстоких утисків. Підтримуючи ідею об'єднання католицької і православної церкви під владою Папи Римського, Польща протягом усього XVI ст. систематично пропагувала унію, використовуючи проповідь, літературу та школу. Велася полеміка між прихильниками унії та її опозицією, в результаті якої виник унікальний жанр - полемічна література. У ній значну увагу було приділено питанням розвитку освіти, друкарства. Об'єктом гострої критики православних полемістів - Г. Вишенського, К. Острозького, П. Могили, Х. Філарета, була унія і її апологети. Вони захищали повноваження православної церкви. У католиків пропаганду унії взяв у свої руки орден єзуїтів, висунувши талановитих проповідників, таких як В. Гербест і П. Скарга. Вони доводили верховенство католицизму перед православ'ям, проголосили порятунок православних через унію.
6889. Українська народна сценічна хореографія у другій половині 20 століття
Курсовой проект пополнение в коллекции 30.12.2010

В.Верховинець, видатний український фольклорист, етнограф й хореограф, зазначав, що українське хореографічне мистецтво має вивчати народний танець «…з його мальовничими фігурами й широкою, нічим не обмеженою фантазією думок», який «…перейнятий духом веселих танцювальних пісень, повних кипучості, енергії, бадьорості та невимушеної щирої розваги справжнього народного життя» []. В.Верховинець підкреслює що народні танці наповнюють душу естетичним задоволенням, мають свою особливу мову, яка завжди свіжа, нова і мила. Мистецтво яке не впливає на почуття глядача, постає лише як його технічне відображення. Справжній твір митця не залишає байдужими своїх глядачів. Факти свідчать що для створення оригінальних хореографічних творів треба опанувати достеменний, створений і відібраний багатьма поколіннями, фольклорний матеріал, а для вражаючого сприйняття образу твору необхідне талановите і професійне його трактування де естетика і стиль були б притаманні добрим смакам сучасників. Збереження національної ідентичності, традицій, багатства зразків народної творчості, потяг до художнього піднесення в розкритті образів притаманні творчості В.Верховинця, П.Вірського і іншим справжнім митцям, які створюють оригінальні національні твори не копіюючи один одного а розкриваючи в них все нові грані. Найголовніше в цих творах духовна атмосфера (аура), яка сприяє впливу на почуття глядачів, їх духовний світ. Ця нематеріальна культурна спадщина найбільш вразлива тому що не має якісної фіксації і один і той самий хореографічний твір відтворений виконавцями на сцені силою їх таланту, залишається неповторним. Саме в культурі різні народи являють себе світові, входять до світового духовного простору. Народна творчість є невідємною частиною життя будь якого етносу, сприяє національній самоіндентифікації, національному самоствердженню. Ґрунтуючись на дослідженнях мистецтвознавства, етнографії і фольклористики К.Ю.Василенко, А.І.Гуменюк та ін. , можна стверджувати, що єдиним джерелом виникнення різноманітних видів мистецтва, зокрема, музики вокальної й інструментальної, танцю та ін. - була синкретична народна творчість. Особливо обрядові й трудові пісні, веснянки, купальські та весільні збереглися з іграми, танцями, хороводами, піснями. Важливою є думка А.І. Гуменюка, що первинно сформувалася група танців, ігор, обрядів, що виконувались під вокальний супровід, пісню. Інструментальний супровід зявився пізніше[].
6890. Українське (мазепинське) бароко як нове світовідчуття і нове мистецтво
Курсовой проект пополнение в коллекции 04.12.2010

Таке світорозуміння відбилося й на художній картині світу, створюваній українськими і народними, і професійними митцями у XVI XVII століттях. У ній знаходилося місце для всіляких моментів: фантастичних мотивацій, міфічних, релігійних та містичних уявлень, осяянь, прозрінь тощо. Все це було пошуком небуденної правди життя, глибинного духовного сенсу історичного процесу. Мистецтво бароко наче зазирнуло у глибини людської душі, відобразило її світло й темряву саме світлотінь стала у європейському та й українському бароко одним із головних художніх прийомів. Культура бароко, за А. Макаровим, широко відчинила двері перед фантазією, усіма її химерами і найнеймовірнішими сновидними сюжетами тут і поетика "магічного реалізму" з контрастами світла й темряви, і матеріалізування уявного та багато інших проявів ірраціоналізму. Невипадково сучасні дослідники знаходять у бароко подібність із сюрреалізмом, і там і тут подеколи поєднуються абсолютно несумісні речі: світоглядна абстрактність і натуралістична конкретність у деталях або, навпаки, фотографічне, життєподібне зображення і кричуща неправдоподібність художнього задуму. Часто художники прагнули відтворити образно абстрактні поняття смирення, совість, доброчинність, честь, геройство, жертовність. І не вважали, що це лежить за межами художніх можливостей. Художник цієї доби вірив у всемогутність образного мислення і тому сміливо поєднував умовне з реальним, стягував різнопросторові і різночасові сюжети в один час і простір, сміливо зображував Діву Марію з гострими мечами в серці (емблема сердечних ран) чи Христа у вигляді міфічного птаха Пелікана (символ самопожертви).
6891. Українське бароко як явище світової культури
Информация пополнение в коллекции 25.11.2010

Після падіння Pax Romana Європа нібито забула про естетичне в мистецтві. У ньому завдяки утвердженню християнства та через значні впливи східних релігій (іудаїзм, зороастризм і т.д.) почали переважати ейдоси - ідеї. Таким чином, мистецтво перетворилося з міметичного на мистецтво поесісу за концепцією Платона. Цьому сприяли також різні апологети - зокрема, Тертуліан писав, що Бог забороняє будь-які зображення цього світу. Схоласти були не такі жорсткі - вони вважали. Що головним чином треба зобразити високу духовність, а не красу. І тільки в період Ренесансу - завдяки Джотто та іншим майстрам - мистецтво відійшло від канону. Дух часу - гуманізм зробив його красивим, прямим, ідеалізованим. Це те, що потрібно було людині після багатьох століть духовно напружених споглядань та отримування суто інтелектуальної користі від мистецтва. Але час зробив свою справу - важко було навязати нове світосприйняття, то в основному були поступки. Ікона так і продовжувала писатися, а не малюватися, та читатися, а не споглядатися. Звісно, у Ренесансі цей принцип відійшов на другий план, але коли "золотий час" людині знову набрид, вона увязалася у постійні нікому непотрібні війни. І знову людина змушена було звернутися до духовності, але часи візантійського стилю вже пройшли, тому на зміну прийшло бароко. Цей стиль переінакшує духовність, котра виражається на спогляданні та звеличуванні. Містика та урочистість стали найбажанішими в мистецтві. Бароко стало найнапруженішою, найекстатичнішою та найбільш сповненою емоціями епохою.
6892. Українське Православне Церковне Братство "Діяльно–Христова Церква": еволюційні та інсталяційні аспекти становлення особового складу (1920–1927 рр.)
Статья пополнение в коллекции 05.03.2011
6893. Український театр другої половини ХІХ століття
Курсовой проект пополнение в коллекции 25.09.2010
1. Абрамович С.Д., Чикарькова М.Ю. Світова та українська культура: Навч. посібник. Львів: Світ, 2004. 314 с.
2. Бокань В.А., Польовий А.П. Історія культури України: Навч. посібник.- К.:МАУП, 2001 2 ге вид. доп.- 256 с.
3. Галабушська І. Про Заньковецьку, побут, національність у театрі та інше // Український театр. 1993. - №5. С.3-5.
4. Греченко В.А., Чорний І.В.; Кушнерук В.А., Режко В.А. Історія світової та української культури. Підр. для вищих закл. освіти. К.: Літера, 2000. 464 с.
5. Грушевський М. Цариці української сцени // Український театр. 1993. - №5. С.3.
6. Заболотна В. Повернутись до себе // Український театр. 1993. - №5. С.5-6.
7. Історія української культури /За заг. ред Крипякевича І. 4-те вид., стереотип. К.: Либідь, 2002. 656 с.
8. Історія української культури. Збірник матеріалів і документів/За ред. Клапчука С.М., Остафійчука В.Ф.-К., Вища школа, 2000.-606с.
9. Історія української РСР. Т. 3 / Редакційна комісія Шевелєв А.П. К., 1978. 606 с.
10. Корнійчук В. Ave, Maria! або психологічні особливості акторської творчості Марії Заньковецької // Літературна Україна. 2003. 5 травня. С.12.
11. Культура українського народу: Навч. посібник / Русанівський В.Н., Вервес Г.Д., Гончаренко та ін.. К.: Либідь, 1994. 272 с.
12. Ліхновська Л. Фольклорний театр: проблема термінології // Народна творчість та етнографія. 2003. - №5-6. С.110-115.
13. Мандрика В. На прийомі у царя // Українська культура. 1999. - №10. С.33.
14. Майдан О. Духовність особистості на тлі українсько-історичної епохи ХІХ ст. // Вісник НАУ. 1994. - №9-10. С.59-63.
15. Новиков А.О. З історії українського театру // Історія та правознавство. 2004. - №6. С.12-13.
16. Новиков А.О. Марко Кропивницький і українське театральне мистецтво // Дивослово. 2004. - №2. С.14-16.
17. Новиков А.О. Нариси з історії українського театру та драматургії “Батько українського театру” // Історія та правознавство. 2004. - №13-14. С.7-8.
18. Новиков А.О. Найкращий в Україні // Березіль. 1994. - №8. С.177-186.
19. Попович К.Ф. Український театр на Кишинівський сцені. Кишинів. 1995. 206 с.
20. Попович К.Ф. Нарис історії культури України. К.: АРТЕК, 1999. 728с.
21. Садовський М. Українські артисти в Петербурзі // Хроніка 2000. Вип. 55 - 56. Київ. 2003. 807 с.
22. Статєєва В. Українська мова та український театр у другій половині ХІХ ст.. // Дивослово . 2005. - №4. С.60-62.
23. Українська культура / Лекції за ред. Антоновича Д. К.: Либідь, 1993. 592 с.
24. Українська радянська енциклопедія. Т. 11 Книга перша. К., 1984. 606с.
25. Черничко І. Український народний театр кінця ХІХ поч. ХХ ст. // Народна творчість та етнографія. 2003. - №1-2. С.78-82.
26. Шевнюк О. Українська культура на зламі ХІХ ХХ ст. у структурі змісту культурологічної освіти студентів // Мистецтво та освіта. 2001. - №3. С.15-18.
6894. Український театр. Традиції і новації (особисті враження)
Информация пополнение в коллекции 12.05.2011

¦ Мистецтво театру носить колективний характер. З найдавніших часів у створенні вистави брали участь не тільки актори, але і драматурги, які пишуть для театру сценарії чи драми. У наш час, з XIX століття, в театрі з'являється ще одна значна фігура - режисер, тобто людина, що організує виставу як певне ціле. А театр XX століття вже однозначно називають режисерським. Як і чому театр стає "великим", "знаменитим", пам'ять про якого зберігається в століттях і триває до цих пір? Власне, що в театрі знайти одну-єдину ознаку популярності і величі надзвичайно важко. Велич Театру, може визначатися абсолютно різними принципами: відмінність античного театру не підлягає ніякому сумніву і тому, що ми досі можемо споглядати його грандіозні руїни, і тому, що античність дала світові ті зразки театрального мистецтва, до яких не раз повертався світовий театр в різні епохи свого існування. Великі і малі, існуючі кілька століть і вмираючі через кілька сезонів, традиційні та експериментальні, камерні та фестивальні, народні та богемні, народжені катастрофами і катаклізмами історії (як театри революційних епох), створені приватними власниками (як театри кріпаки) - всі вони залишилися в пам'яті культури і історії перш за все тому, що являли собою особливе художнє ціле, що відігравали в них видатні актори та вистави ставили видатні режисери. Коли ми говоримо "театр Пітера Брука", то, звичайно ж, маємо на увазі не театральну будівлю, а той особливий стиль вистав, поставлених цим режисером у різних країнах світу і на різних сценічних майданчиках.
6895. Український фольклор та його місце в сучасній культурі
Информация пополнение в коллекции 24.12.2010

Усна нематеріальна традиційна культура основа основ української нації, джерело мови, народного світогляду, професійного мистецтва. Неувага до фольклору це втрата того ґрунту, на якому ростуть і плодоносять генетична память народу, його розум, душа й серце, формується дерево сучасного і майбутнього буття держави. Отже, соціальне, економічне, політичне і культурне значення фольклору в історії надзвичайно велике; завдяки фольклору збережено самобутність націй і культур, забезпечено розмаїття й багатство загальнолюдської культури. Втрата чи знищення усних традиційних культур, їхній занепад може призвести до морально-духовних і світоглядних катастроф людства. Особливо небезпечна втрата традиційних надбань фольклору для України. Позбавити українців образно-емоційно й раціонально-прагматично пізнавати світ, відтворювати спадщину поколінь і творити рідною мовою нове це позбавити їх власної духовно-культурної сутності, національної ідентичності, що рівнозначне фізичній загибелі. Сутність українців ще в середині ХІХ століття захоплено визначив Микола Чернишевський у статті «Національна нетактовність» (подаємо цитату мовою оригіналу): «…Если есть племена, могущие к себе привлекать симпатию больше, чем другие племена, то именно малороссы одно из племен наиболее симпатичных. Очаровательное соединение наивности и тонкости ума, мягкость нравов в семейной жизни, поэтическая задумчивость характера, непреклонно настойчивого, красота, изящество вкуса, поэтические обычаи все соединяется в этом народе, чтобы очаровывать вас, так что иноплеменник становится малорусским патриотом, если хоть сколько-нибудь поживет в Малороссии. [А их положение! Это племя по преимуществу племя поселян, доля которых тяжела. Их патриотизм чист от помысла о порабощении других; они желают лишь того, чтобы им самим было легче жить на вольном свете; никакое другое племя не хотят они подчинять себе или обижать».
6896. Українські замки, оповиті легендою
Информация пополнение в коллекции 17.12.2010

Хотинська фортеця є досить цікавою пам'яткою оборонної архітектури. Суворий і грізний вигляд мають оборонні стіни фортеці-замка. Зовні їх прикрашають викладені з червоної цегли чотири смуги, кожна з яких складається з кількох квадратів, вписаних один в один, та розташованими над ними чотирма рядами ступінчастих пірамід завершених хрестами. Такі мотиви часто зустрічаються в українському народному мистецтві, особливо на Поділлі. Завдяки орнаменту, стіни, висота яких досягає 40 метрів, справляють враження монолітних і надзвичайно могутніх. Палац збудовано в другій половині XV століття. Під ним розташовані два величезні підвали, в яких раніше зберігалися зброя і провіант. Раніше фортечне подвір'я було густо забудоване. Від давніх житлових споруд, крім палацу, збереглися лише стіни двоповерхового будинку, що прилягає до східної оборонної стіни. В його підземеллях колись знаходилась тюрма, в якій було замучено багато людей. У підземеллях замку мордували повстанців, а потім їх скидали живими зі стін замку. На другому поверсі цього ж приміщення розташовувалась невелика замкова церква, що складалась з прямокутного нефу з півкруглою абсидою зі сходу та прямокутного бабинця з заходу. Вікна церкви одночасно були й бійницями. Майже всю західну стіну центрального приміщення займає величезний портал. На внутрішніх стінах церкви збереглися фрагменти фресок кінця XV, початок XVI століття, їх червоно-жовто-чорні орнаменти нагадують за малюнком, композицією і колоритом мотиви оздоблення подільських писанок.
6897. Українські легендарні оповіді про надприродних істот. Доля.
Информация пополнение в коллекции 22.12.2010
6898. Українські легендарні оповіді про надприродних істот: Злидні та Уособлення хвороб
Информация пополнение в коллекции 21.12.2010
6899. Українські легендарні оповіді. Уособлення днів тижня: Святий Понеділок, Свята Неділя та Свята П’ятниця
Информация пополнение в коллекции 16.12.2010
6900. Українські легенди про гріхопадіння перших людей та їхнє вигнання з раю
Информация пополнение в коллекции 04.12.2010

Blog

Культура и искусство