Українська культура XIX-XX ст.
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Реферат
з дисципліни “УКРАЇНСЬКА ТА ЗАРУБІЖНА КУЛЬТУРА”
тема Українська культура XIX - XX століття
2010
Наприкінці XVIII ст. внаслідок трьох поділів Речі Посполитої (1772, 1775, 1795 рр.) польсько-литовська держава перестала існувати. Більша частина її території (62%) перейшла до Росії (у тому числі усе Правобережжя та Волинь). Галичина і Буковина увійшли до складу Австро-Угорської імперії. Закарпаття з часів середньовіччя входило до складу Угорського королівства. Таким чином, Україна була знову поділена між різними державами, що зумовило подальше формування політичної, економічної, історичної та національно-культурної специфіки її регіонів.
На початку XIX ст. починається розклад феодально-кріпосницького ладу і формування капіталістичних відносин. Цей процес особливо прискорився після проведення буржуазних реформ. Розвиток капіталістичних відносин вимагав проведення реформи освіти, яка була здійснена в Росії у 1864 р. Царський уряд був змушений надати можливості здобувати освіту майже для всіх соціальних рівнів. Поряд з професійною започатковується народна освіта. У Києві, Харкові, Полтаві, Катеринославі, Чернігові та в інших містах і селах відкриваються недільні школи. На кінець XIX ст. в Україні налічувалося близько 17 тисяч початкових шкіл, які забезпечували освіту близько 30% дітей шкільного віку.
Велике значення в розвитку освіти мали університети. Харківський університет був заснований у 1805 р. за ініціативою місцевого діяча В. Каразіна на гроші дворян і купців. Першим його ректором був відомий український поет П. Гулак-Артемовський. Там видавалися Український вісник і Український журнал. У 1864 р. було відкрито Київський університет (перший ректор український вчений М. Максимович), у 1865 р. Одеський університет.
На Західній Україні уряд Австро-Угорщини проводив колонізаторську політику. Навчання велося на угорській мові (Закарпаття), німецькій і польській (Галичина), німецькій і румунській (Буковина). Формально було запроваджено обовязкове навчання дітей з 6 до 14 років, але більшість населення (до 75%) залишалися неписьменною. У Львівському та Чернівецькому університетах навчання велося польською і німецькою мовами.
Розвиток університетської освіти сприяв прогресу природничих наук, які розвивалися у тісному взаємозвязку з російською наукою. Великі відкриття у галузі математичного аналізу та фізики були зроблені М. Остроградським. Засновником сучасної фізичної хімії був М. Бекетов (завідувач кафедри хімії Харківського університету). У 1886 р. в Одесі зоолог І. Мечніков і мікробіолог М. Гамалея заснували першу в Росії бактеріологічну станцію. Д. Заболотний і В. Високович зробили значний внесок у дослідження та лікування тяжких інфекційних захворювань.
У ХІХ ст. в Україні зростає інтерес до своєї культурної та історичної спадщини. Перший збірник українських народних пісень видав князь М. Церетелі у 1819 р. (Досвід збирання старовинних малоросійських пісень). Три аналогічні збірки підготував ректор Київського університету М. Максимович. І. Срезневський виступав з обгрунтуванням самостійності української мови. У 1818 р. у Петербурзі була видана перша граматика української мови О. Павловського.
Зявляються і перші історичні праці. У 1822 р. була надрукована відома Історія Малої Русі (охоплює період від початку словянства до ліквідації гетьманства) Д. Бантиш-Каменського. Український етнограф та історик, професор Київського університету М. Костомаров писав історичні дослідження, пісні, драми, повісті на українській та російській мові. Найбільш відомі його історичні праці Б. Хмельницький та повернення південної Русі Росії, шістнадцятитомні Історичні монографії. Професор Київського університету В. Антонович у своїх дослідженнях велику увагу приділяв вивченню історичних джерел. Його учнем був видатний український історик, професор, політичний діяч М. Грушевський. Він написав понад 500 історичних праць, серед них багатотомна Історія України-Русі. Неперевершеним дослідником історії українського козацтва був Д. Яворницький. Найбільш відома його праця Історія запорізьких козаків. Першою жінкою професором історії була О. Єфіменко. У своїй праці Історія українського народу вона намагалася довести, що історія України це самостійна наука. Особисте місце в українській історіографії належить М. Драгоманову історику, філософу, просвітителю, політичному діячу. З 1877 р. під його керівництвом друкарня Громада у Женеві була єдиним центром видання української літератури.
На межі XVIII-XIX ст., коли українська мова зберігалася тільки як усна, важливе значення мав процес становлення української літературної мови. Характерні риси розвитку української літератури XIX ст. народні теми творчості, реалізм та демократизм. Першим українським літературним твором вважають Енеїду І. Котляревського (1798 р.). Пізніше він написав музикальні комедії Наталка-Полтавка та Москаль-чарівник. П. Гулак-Артемовський складав вірші українською мовою, Є. Грабянка писав байки на класичні сюжети. Засновником української художньої прози був І. Квітка-Основяненко, який припинив традицію використання української мови тільки у