Українська культура 1980–90-х років
Контрольная работа - Культура и искусство
Другие контрольные работы по предмету Культура и искусство
Контрольна робота на тему
Українська культура 1980 90тих років
Пік постмодернізму на Заході припав на 80ті роки, а зараз він переходить із розряду "сьогодення" в розряді минулого, своєрідної класики, хоча нічого нового на зміну йому не прийшло; більш того, складається враження, ніби постмодернізм втягує в свою орбіту нові сфери культурної свідомості. Центр художньої постмодерністської творчості з регіонів, де сьогодні переважає стабільність, пересувається в зони негараздів, що дедалі зростають, тобто на схід Європи, у держави колишнього Радянського Союзу.
Радянська людина жила у такому світоустрої, де протилежні речі розглядаються як речі ідентичні. Наприклад, диктатура розглядалася як найвища форма демократії, працьовитість як користолюбність і т.д. Перед нами саме така реальність, де втрачається наша здатність розрізняти добро і зло, істину й фікцію. Для колишніх соціалістичних країн проблема "загубленої реальності", кризи цінностей першорядна. Якщо західна філософія теоретично доводила неможливість існування бінарних опозицій свідомості, то у нас саме життя змішало їх.
Уперше термін "постмодернізм" зародився в літературознавстві, але поступово захопив власну сферу духовності й активно застосовується філософами та культурологами у характеристиці сучасності. У 80х роках постмодернізм із суто американського явища стає міжнародним. Постмодернізм притаманний і Україні; посуті, це стан сучасної культури, з його ідеями заперечення універсального детермінізму, раціоналізму, класичних цінностей.
Відмітною рисою сучасного мистецтва є відмова від локального, зорієнтованого в цілому на місцеву специфіку художнього менталітету й відчуття себе частиною загального процесу. Завданням для України сьогодні є визначення своєї ідентичності, свого місця та голосу в загальнолюдському культурному розвиткові другої половини XX ст. Тому позитивним є все те, що сприяє активізації діалогу культур України та Заходу.
Важливий культурний феномен 80х років "вітер свободи", що розкрив двері Заходу для митців зі Сходу, відкриває нові перспективи перед обома партнерами. Йдеться про усвідомлення єдності світової культури. І такою спільною основою з мистецтвом Заходу є мистецтво авангарду, що розвивалось в Україні та Росії між 191022 рр. й стало однією із фундаментальних основ сучасного світового мистецтва.
Тимчасова 70-літня ізоляція українського мистецтва в "залізній клітці" колишнього СРСР від закономірностей згаданого процесу тільки підтверджує, що говорити про мистецтво України не можна поза контекстом найважливіших тенденцій світової культури. За цими законами розвитку воно у спотвореній формі, але всеж розвивалося в період ізоляції, і з подвійною силою "вибухнуло" після розпаду Союзу. Українське мистецтво зараз шукає шляхів інтегрування до європейського культурного простору.
Однак перш ніж інтегруватися з ним сучасна Україна мусить пережити стадію глибокого й обєктивного самопізнання. На відміну від Європи, у нас не існує науково вірогідної і обґрунтованої картини мистецької історії України XX ст., в котрій були б адекватно представлені різні течії, тенденції у взаємному зівставленні. З огляду на це, а також враховуючи реалії української художньої культури, її нинішній стан та соціальний контекст, специфіку сучасної суспільної свідомості в нашій країні, неможливо прийняти ідею механічної інтеграції українського мистецтва у світовий художній контекст. Абсурдними наголошуються будьякі спроби навязати нашій художній практиці концепцію "актуального" шляху, розвитку завдань і цінностей, виходячи із західної ситуації.
Західна людина структурована зовсім іншим способом. Вона здатна терпіти агресію сучасного мистецтва. Не розуміє, але терпить... Проведено довгу й важку роботу, щоб західний представник середнього класу змирився з тим, що в одному з головних музеїв країни виставлений унітаз, який представляє "нетлінне мистецтво". Сучасна людина нашої країни не реагує на сакральність такого типу. Така експлуатація функцій сакрального на Заході є частиною економічних відносин, а в нашому суспільстві абсолютно не спрацьовує. Людина орієнтована на традиційні сакральні цінності. Навіть молодь сьогодні не так вже рветься дивитись авангард, не кажучи вже про сучасне мистецтво, а охочіше знайомиться зі старим мистецтвом.
Втома нації від потрясінь, революцій, утопій, постійних зусиль зберегти свою традиційнонаціональну культуру призводить до того, що радикальні образи сучасного мистецтва не сприймаються.
Необароко у контексті українського менталітету. Сучасний стан суспільства, світосприйняття людини, суперечності кінця XX століття знайшли відображення в концепціях постмодернізму. Паралельно на Заході ведуться пошуки інших визначень характеру та "ключових понять" епохи. Широкий резонанс отримала, зокрема, концепція необароко, сформульована іспанським філософом Хавєром Робертом де Бентосом та італійським дослідником О. Калабрезе. На їхню думку, сучасне суспільство схильне не до цілісного, а до фрагментованого сприйняття, до пантеїзму й динаміки, до багатополярності й плюралізму, що є типовим для бароко. Барокові за своєю суттю, як підкреслював К. Відаль, визначення, що їх надали 80м рокам Ж. Бодрійяр ("система симулякрів"), Г. Дебор ("суспі?/p>