Українська культура 1980–90-х років
Контрольная работа - Культура и искусство
Другие контрольные работы по предмету Культура и искусство
? золотавожовтий колір.
Це сакральний колір православної ікони, колір, що виражає стан Духу Горнього Світу, царства Світла і Мудрості. Якщо О. Клименко у своїх творах базується переважно на загально словянських принципах культури середньовіччя, то творчість Ганни Король повністю виходить із візантійськокиївських традицій зі своїм колористичним композиційним та духовносмисловим навантаженням. Працює вона здебільшого в техніці батику, досягаючи чудової синьобузкової гами з енергетичним ядром золотавожовтого (цикл "Великодневі подарунки") або золотавокоричнюватого звучання з різними відтінками зеленого від насиченого до блідого, просякненого живим світлом жовтого ("Два янголи", 1998; "Душі криниця", 1998). Композиції її робіт динамічні, лінії енергійні, мають повторюваний, наростаючий ритм, що надає їм духовного напруження та особливої поетичної принадності.
Причому гострі кути завжди поєднуються з мяким, співучим овалом, створюючи виразну національну ауру. Твори Г. Король глибокі за своїм змістом, близькі за світовідчуттям сучасникам. У її "Спогадах" образ крокуючої ЖінкиБогоматері з палаючою свічкою в руці, полумя якої розташоване, мабуть не випадково, в ділянці серця, втілює православнонаціональне сприйняття образу Богоматері як уособлення, що страждає, палає і переймається скорботами кожного. Всезагальне тут переважає над індивідуальним. Це насамперед спогади про самого себе та роздуми не тільки про сьогодення, а й про далекедалеке минуле і про своє вічне життя в майбутньому.
Твори Г. Король, О. Клименка та багатьох інших українських митців стверджують позачасові цінності, які наближають нас до універсалізму Всесвіту, дозволяють відчути єдність із духом Космосу.
В. Кандинський, вивчивши вплив кольору на психіку людини і водночас вираження кольором духовного стану людини, вважав, що жовтий кольорове зображення божевілля, самоспалення. А. Тарковський у своїх останніх фільмах "Ностальгія", "Жертвопринесення", знятих на Заході, стверджував, що людина розлучається з "нормальним життям, з розумом і упорядкованою картиною світу і прямує в світ за межами норм та понять людей не заради самоствердження, а заради наближення до царства суті. Це словянський менталітет Віра в Сенс по той бік заперечення, розуму, хаосу". І, можливо, інтуїтивно О. Клименко, Г. Король та ін. у своїх роботах приходять до жовтого кольору з його особливою енергетикою й національнозначеннєвим сакральним звучанням.
Українському сучасному мистецтву чужа деструктивність, йому ближчий скоріше конструктивний обрис абсурдного мистецтва.
Українські художники лише напівсприйняли одне з найголовніших правил гри поставангарду: постійно ставити питання, запозичувані з нехудожньої сфери науки, ідеології, соціології тощо, але вирішуються вони пластичною мовою, а не мовою символів "обєкта", хепенінгу. Дослідження закономірностей живописного простору, його звязків та взаємодії з пластичними формами, гармонійного колориту, певна стилізація є традиційними для українського мистецтва. Закони живописності кольору цікаво досліджуються О. Животковим в кольористичній гамі "Композиції №1" (Памяті Г. Гавриленка, 1996 р.). Найтонші нюанси сіробілочорного кольору переходять у світло. Естетизм це, напевне, теж одна з рис національного менталітету. Прагнення в усьому знайти, створити, оточити себе прекрасним має вияв в українському мистецтві і житті здавна можливо, з того часу, коли воно зазнало впливів еллінізму.
Особливістю національної традиції є чуттєвообразне, духовнорелігійне, екзистенціальне усвідомлення людського буття на противагу західній ментальності, в якій панували неологізм, імперативність мислення, тиранія абстракції. Скоріш за все, українському неомодернізмові непритаманний пафос заперечення, соціальної критики, світогляду. Він має вплив не стільки на раціональну, скільки на емоційну сферу, викликає потік образнопоетичних асоціацій, різних почуттів. Звязок з непроминущим, вічним, життєустрій, естетизм, катарсичне переживання, яке збуджується творами, це те, що відрізняє українське мистецтво від західноєвропейського постмодернізму.
Розглянемо ці особливості на прикладі творчості Йозефа Бойса центральної фігури західного мистецтва другої половини XX ст., та представника українського трансавангарду Арсена Савадова, картина якого "Смуток Клеопатри" (1987 р.) стала своєрідною емблемою українського постмодернізму. Обох митців турбує одна й та сама довічна проблема Життя і Смерті, торжества духовного в світі, єдність духу і матерії, мистецтва і сучасності, але зовсім порізному підходять вони до її втілення. Твір Й. Бойса "Рісітікгатіе" (справедлива, правильна енергія) є своєрідною ілюстрацією думки, що Бог приніссебе в жертву для того, щоб духовно відродити матерію, Землю. Сам твір, виконаний за принципом колажу, являє собою безладно розкидані чисті шкільні дошки, які символізують метушню буденності, розумовологічне пізнання, а над ними здіймаються три мольберти, як три хрести на Голгофі.
На виставці "Дух і матерія" в Берліні (вересень 1999 грудень 2000 р.) експонувався ще один обєкт Бойса, що являв собою три високі купки, що складалися з прямокутників чорної повсті. Не випадково три вони ніби продовжували мотив трьох мольбертівхрестів. Отже, ідеї цих глибоких за змістом творів, які відкривали концептуально виставку, не були оформлені в художньообразній формі, не привертали