Культура и искусство

1621. Ермак в истории и литературе
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Интересной выглядит попытка исследовательницы реконструировать реальную биографию казачьего атамана. По данным ряда источников, впервые привлеченных Е.К.Ромодановской, Ермак может быть выходцем из Двинских земель. Эта версия дополняет старинные известия о Ермаке-коренном уральце, донском казаке и т.д. Вместе с тем, сам факт наличия у завоевателя Сибири нескольких "родин" говорит не столько о многообразии данных о нем, сколько о весьма далеко зашедшей беллетризации личности Ермака, когда целый ряд местностей могут объявлять его "своим". Книга В.В.Блажеса посвящена как раз такому Ермаку - герою народных сказаний, легенд, исторических анекдотов. Здесь по всем законам устной прозы он предстает в окружении огромного воинства (7 тысяч человек - много больше, чем всех русских на Урале в конце XVI в.), победив Кучума, превращается в сибирского князя, с разбойниками он связан с детства и даже был у них кашеваром, жил в пещере, прятал клады и т.д. Очень убедительны мысли ученого о формировании всей этой системы мотивов. Рассказы о разбойничьей вольнице бытовали в устной среде задолго до Сибирского взятия, о самом Ермаке-каспийском пирате источники этого времени молчат, нет и устных свидетельств о разбоях Ермака, которые точно можно было бы отнести ко времени до 1581 г. (захвата Сибири). И только сам факт успешного похода казачьей дружины за Урал поставил ее предводителя Ермака в центр народных повествований об отщепенцах с восточных границ Руси. Началось "стягивание" "воровских" мотивов к имени Ермака и оформление "канонического" образа завоевателя Сибири как бывшего разбойника, искупившего вину перед царем покорением вражеского царства.
1622. Ермий. Апологеты Мильтиад и Аполлинарий Иерапольский
Статья пополнение в коллекции 12.01.2009

Таково содержание этого маленького трактата. В нем, по оценке С. Л. Епифановича, "критика ведется довольно поверхностно, философские тезисы берутся вне своей связи, сопоставляются часто без системы, часто представляются в карикатурном виде, но при всем том Ермию нельзя отказать в силе иронии и одушевленности речи; слог его простой и непринужденный" . Следует отметить также, что в рамках избранного им жанра Ермий достаточно тонок и корректен: грубого издевательства над личностями античных философов и ненужной буффонады, в которые впадает порой Лукиан, христианский сатирик не позволяет. Его мысль отличается определенной строгостью и именно с позиции такой строгости мысли он стремится судить греческих "любомудров". Поскольку произведение Ермия выдержано в "духе чистого отрицания", то положительное богословское содержание его, как уже отмечалось, весьма незначительно. Лишь в первой главе привлекает внимание одно рассуждение автора. Здесь Ермий, ссылаясь с большой долей свободы на 1 Кор. 1, 2021 (в парафразе Ермия: "мудрость мира сего безумие перед Богом"), замечает, что начало свое эта "мирская мудрость" берет в "отступничестве ангелов". Данная мысль Ермия, скорее всего, восходит к представлению о "грехопадении ангелов", намеченному в некоторых ветхозаветных апокрифах. В первую очередь, привлекает внимание апокрифическая "Книга Еноха", созданная в своем окончательном варианте приблизительно в 6070 гг. до Р. Х. В этом произведении, написанном в жанре "апокалипсиса", повествуется, в частности, о том, что 200 ангелов, соблазнившись красотой дочерей человеческих, сниспали с небес и, взяв в жены этих дочерей, породили от них гигантов и научили людей всяким "тайным знаниям", в результате которых и люди, в свою очередь, впали в грех. Подобное представление о "грехопадении ангелов" получило распространение и в древнецерковной письменности IIIII вв., хотя в IVV вв. оно исчезает в связи с уточнением и более глубокой разработкой церковного вероучения. Своеобразие Ермия состоит в том, что он связывает данное "грехопадение ангелов" с возникновением эллинской философии. Из всех христианских авторов первых веков мы находим подобную же связь только у Климента Александрийского. Однако толкование Климентом этой идеи развивается в совсем ином и даже противоположном направлении, чем толкование Ермия. Согласно Клименту, падшие ангелы совлекли с неба истинную, т. е. Божественную, мудрость, которой и научили людей; другими словами, у Климента явно прослеживается аналогия с известным античным мифом о похищении огня Прометеем. Ермий же толкует данную идею совсем иначе: в "апостасии ангелов" он не видит никаких следов Промысла Божия. Соответственно, языческая философия, берущая исток в данной "апостасии", лишена всяких отблесков Божественной Истины. Поэтому в сочинении Ермия с предельной отчетливостью выражается характер полемики апологетов, который, по словам Е. Ловягина, "в отношении как вообще к языческому строю древнего мира, так и в частности к писателям классической древности, был преимущественно унизительно-обличительный, направленный к обнаружению лжи и нечестия, господствовавших вне христианства".
1623. Естественная и гуманитарная культура. Научный метод
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Непосредственной целью науки является описание, объяснение и предсказание процессов и явлений действительности, составляющих предмет ее изучения, на основе открываемых ею законов. Философия всегда втой или иной степени выполняла по отношению к науке функции методологии познания и мировоззренческой интерпретации ее результатов. Философию объединяет с наукой также и стремление к теоретической форме построения знания, к логической доказательности своих выводов. Европейская традиция, восходящая к античности, высоко ценившая единство разума и нравственности, вместе с тем прочно связывала философию с наукой. Еще греческие мыслители придавали большое значение подлинному знанию и компетентности в отличии от менее научного, а порой и просто легковесного мнения. Такое различие имеет принципиальный характер для многих форм человеческой деятельности, в том числе и для философии. Так чем же являются результаты интеллектуальных усилий философов: надежным знанием или только мнением, пробой сил, своего рода игрой ума? Каковы гарантии истинности философских обобщений, обоснований, прогнозов? Вправе ли философия притязать на статус науки или же такие притязания беспочвенны? Попробуем ответить на эти вопросы обратившись к истории. Первую попытку обрисовать круг задач философии, перед лицом существующих и только начинающих формироваться конкретных наук, в свое время предпринял Аристотель. В отличии от частных наук, каждая из которых занята исследованием своей области явлений, он определил философию как учение о первопричинах, первопринципах, самых общих началах бытия. Ее теоретическая мощь представилась Аристотелю несоизмеримой с возможностями частных наук и вызывала его восхищение. Он назвал эту область знания 'госпожой наук', считая что другие науки, как рабыни, не могут сказать ей и слова против. В размышлениях Аристотеля отражено характерное для его эпохи резкое расхождение философской мысли и специальных дисциплин по уровню их теоретической зрелости. Такая ситуация сохранялась в течении многих веков. Подход Аристотеля надежно утвердился в сознании философов титулами 'королева наук' и 'наука наук'.
1624. Естественная и гуманитарная культуры. Научный метод
Информация пополнение в коллекции 09.12.2008

предсказание процессов и явлений действительности, составляющих предмет ее изучения, на основе открываемых ею законов. Философия всегда втой или иной степени выполняла по отношению к науке функции методологии познания и мировоззренческой интерпретации ее результатов. Философию объединяет с наукой также и стремление к теоретической форме построения знания, к логической доказательности своих выводов.Европейская традиция, восходящая к античности, высоко ценившая единство разума и нравственности, вместе с тем прочно связывала философию с наукой. Еще греческие мыслители придавали большое значение подлинному знанию и компетентности в отличии от менее научного, а порой и просто легковесного мнения. Такое различие имеет принципиальный характер для многих форм человеческой деятельности, в том числе и для философии. Так чем же являются результаты интеллектуальных усилий философов: надежным знанием или только мнением, пробой сил, своего рода игрой ума? Каковы гарантии истинности философских обобщений, обоснований, прогнозов? Вправе ли философия притязать на статус науки или же такие притязания беспочвенны? Попробуем ответить на эти вопросы обратившись к истории.Первую попытку обрисовать круг задач философии, перед лицом существующих и только начинающих формироваться конкретных наук, в свое время предпринял Аристотель. В отличии от частных наук, каждая из которых занята исследованием своей области явлений, он определил философию как учение о первопричинах, первопринципах, самых общих началах бытия. Ее теоретическая мощь представилась Аристотелю несоизмеримой с возможностями частных наук и вызывала его восхищение. Он назвал эту область знания 'госпожой наук', считая что другие науки, как рабыни,не могут сказать ей и слова против. В размышлениях Аристотеля отражено характерное для его эпохи резкое расхождение философской мысли и специальных дисциплин по уровню их теоретической зрелости. Такая ситуация сохранялась в течении многих веков. Подход Аристотеля надежно утвердился в сознании философов титулами 'королева наук' и 'наука наук'.
1625. Естественнонаучный атеизм
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Философской основой биологических теорий Геккеля был естественнонаучный материализм, хотя не вполне последовательный, но гораздо более четкий, нежели в воззрениях Гексли. Свое учение Геккель называл Дмонизмом", утверждая естественное единство мира, не допускающее никакого сверхъестественного начала. Он не только укрепил естественнонаучные посылки атеистического миропонимания, но сделал из них прямые антирелигиозные выводы, энергично выступая с пропагандой воинствующего атеизма. В своей критике религиозных верований он не останавливается перед резкими, язвительными выступлениями, насмехаясь над созданным людьми образом бога, как Дгазообразным позвоночным", решительно отвергая христианские догмы о бессмертии души и загробной жизни. Особенно велико для атеистической пропаганды было влияние работы Геккеля ДМировые загадки" (1899). Как писал В. И. Ленин, Дсогни тысяч экземпляров книги, переведенной тотчас же на все языки, выходившей в специально дешевых изданиях, показали воочию, что книга эта Дпошла в народ", что имеются массы читателей, которых сразу привлек на свою сторону Э. Геккель... Профессора философии и теологии всех стран света принялись на тысячи ладов разносить и уничтожать Геккеля... Нет такой бешеной брани, которой бы не осыпали его казенные профессора философии. Весело смотреть, как у этих высохших на мертвой схоластике мумий - может быть, первый раз в жизни -загораются глаза и розовеют щеки от тех пощечин, которых надавал им Эрнст Геккель" (Ленин В. И. Поли, собр. соч., т. 18, с. 370-371). В 1906 г. Геккелем был организован в Мюнхене ДСоюз монистов", объединявший свободомыслящую интеллигенцию, ставящую своей задачей искоренение религиозных предрассудков и распространение научных знаний.
1626. Естественно-научный и гуманитарный подходы, гуманитарный подход в культурологии
Информация пополнение в коллекции 21.06.2010

В заключение отметим, что оппозиция естественно-научного и гуманитарного подходов в нашей цивилизации опирается на противостояние двух своеобразных культур - технической и гуманитарной. Представители технической культуры исходят из убеждения, что мир подчиняется законам природы, которые можно познать, а познав, затем поставить на службу человек) '. Они убеждены, что в мире действуют рациональные отношения, что все (не исключая и самого человека) можно спроектировать, построить, что явления объективны и "прозрачны" (в том смысле, что их природа и строение рано или поздно могут быть постигнуты человеком). Подобными идеями в конечном счете вдохновляются и специалисты генной инженерии, и проектировщики больших систем, и политики, обещающие человечеству непрерывный научно-технический прогресс и рост благосостояния, наконец, обычные потребители, убежденные, что природа нашей планеты существует именно для того, чтобы жить в комфорте и изобилии и потому, ее нужно как можно скорее превратить в заводы, города, машины и сооружения. В современной цивилизации техническая культура, безусловно, является наиболее массовой, ведущей (она на наших глазах буквально меняет облик нашей планеты). Тем не менее, гуманитарно ориентированный человек отказывается признавать научно-инженерную обусловленность и причинность, не вообще, а в отношении жизни самого человека, общества или природы. Он убежден, что и человек, и природа - суть духовные образования, к которым нельзя подходить с мерками технической культуры. Для него все это - живые субъекты, их важно понять, услышать, с ними можно говорить (отсюда роль языка), но ими нельзя манипулировать, их нельзя превращать в средства. Гуманитарно-ориентированный человек ценит прошлое, полноценно живет в нем, для него другие люди и общение не социально-психологические феномены, а стихия его жизни, окружающий его мир и явления не объективны и "прозрачны", а загадочны, пронизаны тайной духа. Глубокая специализация и социализация в этих двух культурах в конечном счете приводит к тому, что, действительно, формируются два разных типа людей, с разным видением, пониманием всего, образом жизни. Для инженера гуманитарий нередко выглядит и ведет себя как марсианин (поскольку, живя в мире технической цивилизации, он не хочет признавать этот мир), для гуманитария технически ориентированный человек не менее странен (технический человек и технический мир напоминают рациональное устройство, устрашающую или, напротив, удобную машину).
1627. Естествознание и история на почтовых марках
Доклад пополнение в коллекции 12.01.2009

Причина так же проста, как и неожиданна: мелкие государства, печатая марки, имеют в виду вовсе не своих подданных, а... г.г. коллекционеров! Государственные экономисты Либерии и других ничтожных государств прекрасно знают, что всякому коллекционеру лестно заполучить в свой альбом «редкую» марку такой маленькой и далекой страны. И вот, они печатают десятки и сотни типов марок, каждые 2...3 месяца выпуская новые образцы самого разнообразного, подчас даже прямо несообразного, достоинства. Расчет вполне оправдывается: коллекционеры всего мира жадно покупают эти изящные экзотические марки, и в результате выходит, что Борнео или Либерия в альбоме любого филателиста занимает больше места, чем Россия или Китай. Маленькие расходы на приобретение этих марок не очень стеснительны для коллекционеров, но, стекаясь со всех концов мира в казну бедного государства, они составляют изрядную сумму. Собирая изящные маски Либерии, вы даже не подозреваете, что на ваш карман покушаются чернокожие министры финансов этой республики, для которых доход от филателистов важная статья государственного бюджета...
1628. Естетика Середньовіччя
Информация пополнение в коллекции 16.10.2010

Екзотичні кам'яні «орлині гнізда» на скелях над кріпосним селом, масивні кам'яні храми на площах міст-фортець, вражаючі захисні споруди монастирів, які володіли значними земельними площами - усе це було свідченням того, що дане суспільство протистоїть своєму рівносильному сусідові. Для замків і захисних споруд характерними були товсті стіни з зубцями і круговими сходами наверху, що нерідко були продовженням природної скелі, яку вони охоплювали подвійним або потрійним колом. Скеля у свою чергу, обводилася глибоким ровом. Внутрішні помешкання замку (такі ж товсті стіни, вузькі вікна, арочне оформлення дверей і вікон, гравірування на камені) були близькими до вбрання церкви. Поєднання масивності і внутрішнього декоративного оздоблення особливо характерне для французької романської архітектури. Стилістичні особливості романської епохи певною мірою позначилися на будівництві житлових будинків і громадських споруд.
1629. Естетичне виховання
Информация пополнение в коллекции 27.03.2011

Очевидно, кожна людина не раз у житті зустрічався зі словом "естетичне". Воно увійшло в наш повсякденний побут і здається звичним і зрозумілим. Але чи так це насправді? Ми говоримо "естетичне поведінка", "естетика праці", "естетизація предметного середовища" і т.п. Щоб прояснити сутність всіх відтінків смислів, які ми вкладаємо в поняття "естетичне" необхідно проникнути уявою в самі джерела людської цивілізації. Людина живе в дуже різноманітному світі. Але чи завжди людина сприймала цей світ барвистим, мінливим і дивовижним. Це далеко не так. Естетичне ставлення - це ціннісне ставлення до навколишнього світу. Естетичне означає тип ставлення людини до дійсності, яке є ціннісне, оцінне, особистісне, індивідуальне, чуттєве. У процесі реалізації цього відношення здійснюється оцінка особистістю форм буття, які вона сприймає за допомогою своїх почуттів. Суб'єктом естетичної оцінки можуть виступати особистість, соціальна група (сімя. Колектив) суспільство і людство в цілому. У світову скарбницю естетичних цінностей потрапляють лише ті, які задовольняють загальнолюдські потреби духовного освоєння дійсності. Естетичний розвиток людини означає ступінь його звільнення від природної необхідності. Це не означає, що естетичний розвиток замінює людині сон, їжу, одяг і т.д., так звані вітальні потреби. Однак естетично розвинена особистість задовольняє потребу, скажемо в їжі інакше, ніж естетично нерозвинена. Для естетично розвиненої людини, навіть дуже голодного, важлива не тільки сама їжа. Але і її вид. Місце задоволення голоду, спосіб їжі і т.п. Естетичний розвиток суспільства показує історичну міру гармонії природного і соціального, той ступінь духовного буття суспільства, коли чуттєва потреба може бути задоволена без прямого фізичного володіння предметом, наприклад, відчуття радості від спілкування з одним, задоволення від прочитаної книги, захоплення від побаченої картини. У цьому сенсі І. Кант називав естетичну діяльність некорисною, тобто не приносить прямої утилітарної вигоди. Естетичне - характеризує людську чуттєву сторону всесвітньо-історичної практики, яка знімає протиріччя між свободою і необхідністю людської праці. Діяльність, до якої людина відчуває інтерес. Стає для нього не тільки способом заробітку засобів до існування, але й способом самореалізації, самоствердження, де людина виявляється як вільна та унікальна, неповторна особистість. Осмислення основних типів естетичного ставлення до дійсності відбилося в основних естетичних категоріях: Прекрасне. Потворне, піднесене. Нице. Трагічне. Комічне. Одночасно людство виробило кілька понять, які відобразили механізм формування і розвитку естетичного ставлення як на рівні суспільства. Так і на рівні особистості: естетична свідомість, естетична діяльність, естетичний смак. Естетична оцінка..
1630. Естетичні категорії православ’я
Информация пополнение в коллекции 21.01.2010
1631. Есть ли Бог?
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

- существование единых закономерностей и целенаправленность развития нашего Мира могут быть объяснены ТОЛЬКО путём признания существования изначальной, “генетической” ИНФОРМАЦИИ о развитии Мира, предопределяющей это развитие. Ни на одну из известных науке фундаментальных физических сил не может быть возложена ответственность за единство и целенаправленность столь разных процессов, как процессы развития космоса, человеческого общества и человеческого сознания. Физические постоянные без информационной составляющей не могут предопределить целенаправленность этих процессов. Ответственность за будущее Вселенной (и человечества) может быть возложена ТОЛЬКО на ИНФОРМАЦИЮ. (Так же, как развитие человеческого эмбриона в человека предопределено генетической информацией, так и развитие Вселенной предопределено “генетической” информацией.). Поэтому, этой изначальной, “генетической” информации должен быть придан статус ФУНДАМЕНТАЛЬНОЙ НЕФИЗИЧЕСКОЙ СИЛЫ. (Н.Винер дал пока, видимо, наиболее верное определение понятия информация: “Информация - это не материя и не энергия”). Эта сила не может быть обнаружена физическим прибором, созданным человеком, она обнаруживается ТОЛЬКО интуитивным и логическим мышлением человека, анализирующим ВЕСЬ путь, пройденный эволюцией Мира;
1632. Етика благовіння перед життям
Контрольная работа пополнение в коллекции 16.11.2010

Криза культури кінець кінцем обумовлена кризою світогляду. Європейцям здається, помічає Швейцер, що прагнення до прогресу - це щось природне і само собою зрозуміле. А тим часом це не так. До того і для того щоб в людях прокинулося жадання діяльності, в них повинен сформуватися оптимістичний погляд на світ. Народи, що знаходяться на примітивній стадії розвитку і не виробили цілісного світогляду, не виявляють ясно вираженої волі до прогресу. Крім того, існують світогляди, що затверджують негативне відношення до світу: так, індійська думка орієнтувала людей на практичну бездіяльність, життєву пасивність. Песимізм мислення закриває дорога оптимізму дії. Та і в історії європейської культури світо- і життєстверджуючий світогляд виникає в новий час, за часів античності і середньовіччя воно існує в кращому разі в зачатковому вигляді. Лише Відродження остаточно обернулося до світо- і життєстверджування, і що особливо важливе, запліднило його християнською етикою любові, що звільнилася від песимістичного світогляду. Так виникає ідеал перетворення дійсності на етичних початках. Що прокинувся в людях нового часу дух перетворення, воля до прогресу сходять саме до цього світо- і життєстверджуючого світогляду. Лише нове відношення до людини і до світу породжує потребу в створенні матеріальної і духовної реальності, що відповідає високому призначенню людини і людства. Оптимістичний світогляд трансформується у волю до прогресу. Це і породжує культуру нового часу. Проте доля європейського мислення склалася трагічно. Суть трагедії Швейцер бачить у втраті первинного зв'язку світо- і життєстверджування з етичними ідеалами. В результаті цього воля до прогресу обмежилася прагненням лише до зовнішніх успіхів, зростання добробуту, простого накопичення знань і умінь. Культура втратила свого відвічного і найглибшого призначення - сприяти духовному і етичному піднесенню людини і людства. Це дуже важливий момент у філософії культури Швейцера: світогляд світо- і життєстверджування лише тоді стає справжньою культуро творчою силою, коли воно сполучене з етикою.
1633. Етика ділової бесіди
Информация пополнение в коллекции 19.09.2010

Діловий етикет - найважливіша сторона моралі професійної поведінки ділової людини, підприємця. Знання його - необхідна професійна якість, яку потрібно придбавати і постійно удосконалювати. Майже 70% вигідних для вітчизняних ділових людей угод, що зірвалися, не відбулися через те, що українські бізнесмени не знають правил ділового спілкування і не володіють культурою поведінки. Ця цифра підтверджується і світовим досвідом. Так, ще в 1936 р. Дейл Карнеги писав: "Успіхи тієї або іншої людини в його фінансових справах відсотків на 15 залежать від його професійних знань і відсотків на 85 - від його уміння спілкуватися з людьми". Немало рушиться кар'єр і втрачається грошей із-за неправильної поведінки або невихованості. Знаючи це, японці витрачають на навчання хорошим манерам і консультаціям з питань етикету, культури поведінки сотні мільйонів доларів в рік. Вони добре знають, що успіх будь-якої фірми багато в чому залежить від здатності її працівників, від їх уміння дружно працювати над досягненням загальної мети. Знання етикету, культура поведінки - ось ключові умови для успішної роботи в будь-якій організації - таке думка провідних фахівців фірм [7, с.118-119].
1634. Етика і естетика, проблеми взаємодії
Информация пополнение в коллекции 26.10.2009

Естетика як наука пройшла довгий шлях розвитку. Перші спроби осмислити природу естетичного відношення людини до дійсності і виявити закономірності художньої творчості відносяться ще до часів прояви рабовласницького суспільства. Естетичні судження вже містились в древніх літературних памятках Індії, Китаю, Вавилону. Спочатку естетика була частиною філософії і космогонії (розділ астрономії, що вивчає походження й розвиток небесних тіл та їхніх систем), слугувала для створення цілісної картини світу. Найбільш розвиненою естетична думка вважалася в античній Греції, де подібні знання були невідємною частиною різних філософських систем. Для Арістотеля естетика - це проблеми поетики і загально філософські питання природи краси та мистецтва; для Платона - питання державного контролю над мистецтвом та ролі останнього у вихованні людини. З Сократа починається довгий процес виділення естетики в самостійну науку, він вперше замислився над сутністю саме естетичних проблем. За Середньовіччя естетична думка розвивалась в контексті теології, Тертулліана та Фома Аквінський вважали естетику аспектом богословя, який міг вирішити завдання як за допомогою мистецтва направити людину на служіння Богу. В епоху Відродження естетичні погляди розроблювалися у сфері художньої практики, в XVI-XVII століттях - на основі художньої критики і публіцистики. Етап німецької класичної естетики позначився потребою у виділенні і систематизації уявлень, ідей, повязаних з емоційно-чуттєвим, цілісним відношенням до дійсності, природи, суспільству, мистецтву. Це призвело до становлення самостійної науки еститики, засновником якої вважається О. Баумгартен. Безпосередній інтерес до широкого кола естетичних проблем виявили Кант, Фіхте й Гегель. Іммануїл Кант (1724-1804) був переконаний, що тільки людина може бути ідеалом краси, тільки людство може бути ідеалом досконалості. Він також визначив два види пізнання: апріорне (до досвідне) та емпіричне. Особливої ваги набула кантівська ідея естетики як критики смаку. І. Кант значно розширює понятійно-категоріальний апарат естетики, обґрунтовуючи поняття смак, уява, гра, доцільність, досконалість, витонченість, самоспостереження, передбачення та ін. У виявленні специфіки предмета естетики І. Кант спирався на людську чуттєвість, на складну структуру смаку. Принципово нової спрямованості естетичні проблеми набувають у теоретичній спадщині Гегеля. У вступі до лекцій з естетики Гегель зауважив, що предметом цієї науки має бути царство прекрасного, яке інтерпретується ним як сфера мистецтва, або, ще точніше,- художньої творчості. Гегель взагалі негативно ставився до терміна естетика і вважав за доцільне замінити його на термін філософія мистецтва або філософія художньої творчості. Гегель увів до визначення предмета естетики поняття прекрасне. Ідею Гегеля про зв'язок естетики і прекрасного розвинув Микола Чернишевський (1828-1889). Визначаючи предмет естетики через поняття прекрасне, він, проте, не обмежував його сферою мистецтва, а наполягав на здатності цієї науки до всеосяжності життя. Така позиція чітко простежується у спробах філософа визначити прекрасне в різних сферах життєдіяльності людини. Таким чином, М. Чернишевський закріпив на російському ґрунті розуміння естетики через ідею прекрасного. Гегелівське розуміння естетики підсумувало значний період в історії цієї науки. Умовно можна визначити розвиток естетики від доби Античності до 30-хроків XIX ст. як класичний період. При цьому слід наголосити, що з середини XVIII ст. естетика розвивається як самостійна наука.
1635. Етика конкурентної боротьби
Информация пополнение в коллекции 16.03.2011
А в 26 листопада 2008 р. юридичні фірми підписали «Основні етичні принципи ведення юридичного бізнесу і правил конкуренції на юридичному ринку України («Етичних Правил»). Ось деякі принципи:
1. сторони відмовляються від практики надання знижок і пільгових тарифів, в результаті застосування яких клієнт отримуватиме послуги за ціною, нижчої від собівартості, як способу боротьби між Сторонами за клієнта;
2. сторони вважають, що «перегони заробітних плат» є неадекватним способом боротьби за персонал;
3. з метою встановлення дисципліни юридичного персоналу на ринку Сторони домовляються вести узгоджену політику по відношенню до юристів, які «шантажують» юридичні фірми і розпалюють «перегони заробітних плат». З цією метою Сторони домовляються вести реєстр неблагонадійних юристів;
4. сторони відмовляються запрошувати до участі в спільних PR-акціях, конференціях та інших суспільних заходах тих учасників ринку, які порушують дані Правила;
5. сторони оприлюднять зміст даних Правил і зроблять все, що від них залежатиме, аби сприяти дотриманню Правил всіма учасниками ринку;
6. в рамках будь-яких процедур рейтингування Сторони зобовязуються добросовісно та чесно надавати інформацію про показники, які беруться за основу рейтингу, навіть у тому випадку, коли неможливо документально підтвердити правдивість або некоректність певних даних, категорично відмовляючись від практики завищення будь-якого з показників, що надаються для такого рейтингування;
7. сторони відмовляються від використання неетичної реклами з метою просування своїх послуг, яка ганьбить Україну як державу, юридичну спільноту або колег, і будуть робити все можливе для того, щоб видання, які публікують таку рекламу, відмовлялись від неї, як від такої, що є неетичною.
1636. Етика поведінки державного службовця
Информация пополнение в коллекции 05.12.2010
1. Все про етикет. Про норми поведінки. Ростов-на-Дону, 2002.
2. Дробницкий О.Г. Понятие морали. М.: Наука, 1994.
3. Методичні рекомендації до проведення занять у системі підвищення кваліфікації державних службовців. К., 1997.
4. Методичні матеріали до написання випускної роботи. Випуск №10. Серія “Навчально-методичні матеріали”. Івано-Франківськ, 2006.
5. Мицич П. Как проводить деловые беседы. М.: Экономика, 1987.
6. Николаев В.И. Этикет и мы. М., 2003.
7. Опалев А.В. Умение обращаться с людьми. Этикет делового человека. - М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1996.
8. Пост Э. Этикет. - М.: «Наука», 1996.
9. Протасова Н.Г. Теоретичні основи навчання державних службовців у системі підготовки та підвищення кваліфікації. Навчальний посібник. К., 2000.
10. Психология и этика делового общения. (Учебн. пособие под общ. ред. В.Н. Лавриненко). - М.: ЮНИТИ, 1997.
11. Соловьев Э.Я. Современный этикет. Деловой протокол. - М.: Ось-89, 1998.
12. Уткин Э.А. Деловая этика. М.: Изд-во «Зерцало», 1988.
13. Формановская Н.И. Вы сказали: «Здравствуйте». Речевой этикет в нашем общении. - М., 1983
14. Фрюминг Р., Лаком Ж. Взаимодействие ради результата: практикум делового общения. - Ростов/Д: Феникс, М.: Зевс, 1997
15. Холопова Т.И., Лебедева М.М. Протокол и этикет для деловых людей. - М.: «Анкил» Инфа-ли, 1994.
16. Чиненный А.И., Стоян Т.А. Этикет на все случаи жизни. - М.: Гном-пресс, 1997.
17. Шейнов В.П. Психология и этика делового контакта, - Минск: Амалфея, 1997.
1637. Етика та естетика
Контрольная работа пополнение в коллекции 16.01.2010

Цікаво, що первинне значення етосу, як спільного житла або місцеперебування теж не втрачає своєї філософської актуальності. Відомі приклади взаємонакладання і взаємозбагачення обох наведених значень слова «етос». Так, афоризм Геракліта «Ethos anthropoi daimon» звичайно перекладають як «вдача - божество для людини»; однак один з найзначніших філософів XX ст. М. Гайдеггер (1889-1976) обґрунтовує думку, що більш автентично було б тлумачити названий афоризм таким чином: місце перебування людини і є для неї простір присутності Бога, тобто Божество може відкритися їй за найзвичайніших умов її побутування і мешкання. В усякому разі ця давня етимологічна вказівка на місце перебування, на просторовість загалом не є для етики зайвою: вона звертає думку до зв'язку вдачі людини з її соціальним, культурним та природним оточенням, спонукає до роздумів про внутрішній простір, внутрішнє «місце перебування» людської волі й духовності. Сама наявність у людини власної вдачі, власного характеру вже передбачає її здатність обирати для себе ті чи інші рухи, жести, поведінку, позицію в житті, тобто передбачає свободу її самовияву в певному життєвому просторі. Доки людина такої свободи не має - немає підстав говорити про її етос.
1638. Етика Ф. Нiцше
Информация пополнение в коллекции 17.11.2009

Власна моральна позиція Ніцше, позиція хазяїна майже прямо протилежна пануючої в суспільстві моралі. Її наріжними каменями служать: по-перше, цінність життя в її біологічному змісті - тільки життя має абсолютну цінність і породжує все те, що має цінність; по-друге, воля сильного - воля належить тільки тому, хто має досить сили, щоб завоювати й відстояти неї; по-третє, нерівність - люди не рівні, вони лише краще або гірше, залежно від того, скільки життєвої сили укладена в кожному з них. Природно, цим підвалинам відповідають і принципи моралі. Справедливість у тім виді, як неї розуміє пануюча мораль є неправду. Щира справедливість, вважає Ніцше, заснована аж ніяк не на рівності - кожен має стільки, скільки заслуговує, а заслуги його виміряються кількістю життя. Рівність - це ознака занепаду. Помилковим є й принцип корисності - призначення життя складається не в збільшенні добра. Саме життя є вище й найбільше добро, і тільки це має значення. Неправдою є й принцип альтруїзму: якщо й може в кого-небудь бути велика мета, то вона напевно важливіше благополуччя ближнього. Справа не в любові до ближнього; поваги й поклоніння гідні лише кращі, а кращі - це найбільш сильні. Крім того, альтруїзм є не що інше, як егоїзм, але тільки егоїзм слабкого. Не бачить Ніцше яких-небудь достоїнств й у принципу милосердя - воно є порожня витрата енергії на слабкі й що вироджуються. Вимогою життя є не порятунок і навіть не допомога слабким. Гаслом, гідним справжнього життя, повинен бути: "Падаючого підштовхни!". Те ж й у випадку із принципом суспільного блага - тільки великі індивідуальності мають цінність. Що стосується маси, то вона може становити інтерес або як копія великого, або як сила, що пручається йому, або як знаряддя в його руках.
1639. Етикет ділового мовлення
Информация пополнение в коллекции 05.01.2011

Вітання. За сучасним діловим етикетом першим вітається молодший із старшим, підлеглий із керівником, студент із викладачем. Чоловік завжди має вітатися з жінкою першим. Жінка вітається першою зі старшою за себе жінкою. За традицією першим вітає начальника підлеглий, а руку для потиску першим подає керівник. Але є виняток: жінку зобов'язаний вітати першим саме керівник, навіть якщо вона - його секретар. Незалежно від статі, віку й посади першим вітається той, хто обганяє знайомого чи проходить повз нього. Перш ніж звернутися із запитанням до незнайомого, слід з ним привітатися. Вітаючись чи знайомлячись, старший першим подає молодшому, жінка - чоловікові, начальник - підлеглому, викладач - студентові. Не потиснути руку у відповідь вважається образливим. Не подають руку для потиску через стіл. Якщо підлеглий зайшов до кабінету керівника, то керівник має вийти з-за столу і привітатися рукостисканням, або ж обмежитися кивком голови. Якщо ваш діловий партнер - жінка, то вітаючись, вона може не знімати рукавичок. У свою чергу чоловік, вітаючись із жінкою в рукавичках, подає руку без рукавички.
1640. Етикет і сучасний діловий світ
Контрольная работа пополнение в коллекции 05.02.2011

Очевидно, що навіть глибоке знання правил та норм світського етикету не можуть бути гарантією безпомилкового поводження в ділових ситуаціях, як і володіння правилами ділового етикету не завжди може бути достатнім у приватному житті. Для ділової людини, бізнесмена безумовною є необхідність вивчення та розуміння норм і правил як світського, так і ділового етикету, а також необхідність вироблення навичок та умінь їх правильного використання. При цьому важливо усвідомлювати, що оволодіння нормами і правилами світського та ділового етикету не завжди може служити гарантією успіху у взаєминах приватних осіб та ділових людей. У кожній країні (а часом, в окремих її частинах) є додаткові елементи, які вносяться в діловий етикет і випливають із національних або релігійних традицій та звичаїв. Саме це може стати проблемою, викликати труднощі у ході співробітництва бізнесменів-представників різних країн, різних культур.

Blog

Культура и искусство