Geum.ru

Юриспруденция, право, государство

  • 10601. Правовий режим надзвичайних екологічних ситуацій
    Контрольная работа пополнение в коллекции 18.07.2010

    Завданнями єдиної державної системи є: розроблення нормативно-правових актів, а також норм, правил і стандартів з питань запобігання надзвичайним ситуаціям та забезпечення захисту населення і територій від їх наслідків; забезпечення готовності центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, підпорядкованих їм сил і засобів до дій, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям та реагування на них; забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій; навчання населення поведінці та дій у разі виникнення надзвичайної ситуації; виконання цільових і науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення сталого функціонування підприємств, установ та організацій, зменшення можливих матеріальних втрат; збирання й аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації, видання інформаційних матеріалів з питань захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій; прогнозування й оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах, матеріальних і фінансових ресурсах; створення, збереження і використання резерву матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям та реагування на них; проведення державної експертизи, забезпечення нагляду за дотриманням вимог щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій (у межах повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади); оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасне та достовірне його інформування про фактичну обстановку і вжиті заходи; захист населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій; проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації надзвичайних ситуацій, організація життєзабезпечення постраждалого населення; помякшення можливих наслідків надзвичайних ситуацій у разі їх виникнення; здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення, проведення гуманітарних акцій; реалізація визначених законодавством прав у сфері захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі осіб (чи їх сімей), що брали безпосередню участь у ліквідації цих ситуацій; участь у міжнародному співробітництві у сфері цивільного захисту населення; організація роботи, повязаної з постійним спостереженням за потенційно екологічно і техногенно небезпечними обєктами та їх експлуатацією або виведенням з технологічного обороту.

  • 10602. Правовий режим цінних паперів в Україні
    Дипломная работа пополнение в коллекции 03.07.2010

     

    1. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» // Верховна Рада України; Закон вiд 23.02.2006 № 3480-IV.
    2. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» // Верховна Рада України; Закон вiд 30.10.1996 № 448/96-ВР.
    3. Закон України «Про підприємства в Україні» // Закон вiд 27.03.1991 № 887-XII.
    4. Авксентьєв Ю. Система оцінки фінансового стану емітента боргових зобовязань та емісії облігацій місцевих позик (регіональний аспект)/ Юрій Авксентьєв //Банківська справа. - 2005. - № 6. - C. 65-73
    5. Андрущенко І. Форми та методи державного контролю на ринку цінних паперів //Право України. - 2002. - № 2. - С.47-49
    6. Барановський О. Ринок цінних паперів в Україні: стан, проблеми, перспективи //Банківська справа. - 1997. - № 6. - C. 14-22
    7. Білозерова С. Становлення та розвиток ринку корпоративних облігацій України //Економіка. Фінанси. Право. - 2002. - № 10. - C. 35-38
    8. Бірюков В. Визначення поняття цінних паперів //Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 6. - C. 50-52
    9. Богачев С. О правовом обеспечении функционирования рынка ценных бумаг Украине/ С.Богачев //Юридический вестник. - 2001. - № 3. - C. 138-142
    10. Бриндак Д. Класифікація боргових цінних паперів/ Д. Бриндак //Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 12. - C. 117-120.
    11. Бриндак Д. Класифікація боргових цінних паперів/ Д. Бриндак //Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 12. - C. 117-120.
    12. Буй Т.Г. Розширення можливостей фінансування розвитку корпорацій шляхом випуску боргових цінних паперів //Актуальні проблеми економіки. - 2009. - № 5. - C. 190-197
    13. Ватаманюк З. Г. Інституційна ефективність ринку цінних паперів в Україні //Фінанси України. - 2008. - № 3. - C. 101-110
    14. Ватаманюк З. Г. Перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні //Фінанси України. - 2007 . - № 5 . - С. 75 - 85
    15. Ватаманюк З.Г. Ринок цінних паперів в умовах фінансової глобалізації //Фінанси України. - 2007 . - № 6 . - С. 82 - 89
    16. Гнатів О. Ознаки пайових цінних паперів //Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 12. - C. 38-41.
    17. Державне регулювання ринку цінних паперів в Україні //Ринок цінних паперів. - 1997. - № 1. - C. 34-41
    18. Дорош Л. Актуальні проблеми захисту ринку цінних паперів в Україні //Вісник Академії правових наук України. - 2000. - № 3. - C. 168-176
    19. Забучинська Т. Порівняльно-правовий аналіз державного регулювання ринку цінних паперів (досвід України та США)/ Т. Забучинська //Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 8. - C. 57-60.
    20. Забучинська Т. Співвідношення державного регулювання та державного управління на ринку цінних паперів //Юридична Україна. - 2007. - № 7. - C. 44-48
    21. Колесник В. Концепція розвитку правового регулювання ринку цінних паперів в Україні //Фондовое обозрение. - 1997. - № 2. - C. 4-15
    22. Косик С. Становлення ринку цінних паперів //Економіка. Фінанси. Право. - 2002. - № 3. - C. 32-33
    23. Кузнєцова Н. Ринок цінних паперів в Україні: Правові основи формування та функціонування/ Наталія Кузнєцова, Ігор Назарчук ,. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 525с.
    24. Лепейко Т. Інструменти ринку цінних паперів в Україні/ Т.Лепейко //Банківська справа. - 2000. - № 4. - C. 11-14.
    25. Лінніков В. Становлення ринку цінних паперів в Україні/ В.Лінніков //Банківська справа. - 1997. - № 3. - C. 35-47
    26. Мельник В. Ринок цінних паперів: Довідник керівника підприємства: Спец. випуск/ Віктор Андрійович Мельник,; Віктор Мельник. - К.: А.Л.Д.: ВІРА-Р, 1998. - 559 с.
    27. Мендрул О. Фондовий ринок: операції з цінними паперами: Навчальний посібник/ Олександр Мен-друл, Ірина Павленко; М-во освіти України; КНЕУ. - 2-е вид., доп. та перероб.. - К.: КНЕУ, 2000. - 156 с.
    28. Мица Ю.В. Похідні цінні папери як іменні емісійні цінні папери // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Сер. «Право». 2005. Вип. 5. С. 99-104
    29. Мица Ю.В. Похідні цінні папери: питання класифікації// Проблеми законності. 2005. Вип.73. С. 96-102.
    30. Мица Ю.В. Похідні цінні папери: правова природа та проблеми законодавчого врегулювання// Проблеми законності. 2004. Вип.69. С. 36-41.
    31. Мозговий О. Фондовий ринок: Навчальний посібник/ Олег Мозговий,; М-во освіти України; КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2000. - 314 с.
    32. Онуфрієнко О. Класифікація функцій державної комісії з цінних паперів та фондового ринку //Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 8. - C. 77-79
    33. Онуфрієнко О. Правове становище саморегулівних організацій ринку цінних паперів //Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 1. - C. 79-61
    34. Онуфрієнко О. Регулятивні функції саморегулівних організацій на ринку цінних паперів //Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 2. - C. 58-59
    35. Онуфрієнко О. Система державного регулювання ринку цінних паперів: принципи побудови //Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 5. - C. 50-55
    36. Остапович Г. Поняття саморегулювання організації ринку цінних паперів в Україні //Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 3. - C. 119-122
    37. Пальчевич Г.Т. Ринок цінних паперів: Навчальний посібник/ Г.Т. Пальчевич, В.В. Подплєтній. - Кіровоград: Мавік, 2002. - 238 с.
    38. Підхомний О.М. Актуальні проблеми контролю вітчизняного ринку цінних паперів //Фінанси України. - 2004. - № 9. - С.134-142
    39. Пономарьова Н. Практичні аспекти обліку боргових цінних паперів, повязаних з іпотечним кредитуванням (заставних)/ Наталія Пономарьова //Бухгалтерський облік і аудит. - 2004. - № 9. - C. 19-23
    40. Порядочна С. Аналіз державно-правового регулювання ринків цінних паперів //Право України. - 2006. - № 10. - С.42-45
    41. Посполітак В. Правові аспекти існування "бездокументарних" цінних паперів/ В.Посполітак //Предпринимательство, хозяйство и право. - 1999. - № 4. - C. 23-25
    42. Приказюк Н. В. Ринок державних цінних паперів: світовий досвід та вітчизняні реалії //Фінанси України. - 2009. - № 2. - С.73-81
    43. Проблеми становлення та напрями удосконалення функціонування ринку цінних паперів в Україні //Фінанси України. - 2007 . - № 6 . - С. 97 - 104
    44. Ринок боргових цінних паперів в Україні: суперечності та тенденції розвитку: монографія / І. О. Лютий, Т. В. Грищенко, О. В. Любкіна та ін.; за заг. ред. : І. О. Лютого ; Київський нац. ун-т ім.Т. Г. Шевченка. - К. : Центр учбової літератури, 2008. - 431 с.
    45. Ромашко О. Запобігання правопорушенням на ринку цінних паперів: актуальні проблеми //Право України. - 2000. - № 5. - C. 85-88
    46. Ромашко О. Проблеми вдосконалення координації дій державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів в Україні //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2000. - № 4. - C. 125-129
    47. Терещенко Г.М. До питання ринкового регулювання руху цінних паперів //Фінанси України. - 2006 . - № 12 . - С. 79-87
    48. Трофімова О. Поняття, ознаки та критерії професійної діяльності на ринку цінних паперів //Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 8. - C. 78-82.
    49. Фондовий ринок України: законодавче регулювання: Практичний посібник/ М. О. Бурмака, В. В. Посполітак, Д. С. Бутенко та ін.. - 2-е вид., перероб. та доп.. - К.: АДС УМКЦентр, 2005. - 559 с.
    50. Цікало В. Поняття та зміст правового режиму пайових цінних паперів: цивілістичний аспект //Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 7. - C. 34-37.
    51. Цивільний кодекс України : станом на 1 вересня 2008 року. - Харків : Одіссей, 2008. - 423 с.
    52. Чекашкін С. Порядок відображення в бухгалтерському і податковому обліку операцій з емісії та погашення боргових цінних паперів/ С.Чекашкін //Вісник податкової служби України. - 2000. - № 29. - C. 13-16
    53. Шаповалов О.В. Депозитні сертифікати Національного банку України та державні облігації //Фінанси України. - 2005. - № 1. - С.82-87.
    54. Шелудько В. Фінансовий ринок: Підручник/ Валентина Шелудько,. - К.: Знання , 2006. - 535 с.
    55. Яроцький В. Інструментальна концепція цінних паперів: доктринальне наступництво основних положень //Вісник Академії правових наук України. - 2006. - № 3. - C. 125-134
    56. Яроцький В. Правовідносини, які виникають з приводу цінних паперів, як елемент механізму цивільно-правового регулювання //Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 3. - C. 42-45.
  • 10603. Правовий стан вільних та рабів у античній державі
    Курсовой проект пополнение в коллекции 08.11.2010

     

    1. Законы ХІІ таблиц: [Электронный ресурс] / OKpravo / Правовые памятники / Законы ХІІ таблиц. Режим доступа к документу.: http://www.okpravo.info/pam/7.htm
    2. Дигесты Юстиниана: [Электронный ресурс] / OKpravo / Правовые памятники / Corpus juris civilis. Режим доступа к документу.: http://www.okpravo.info/pam/8.htm
    3. Борисович М.М. История государства и права зарубежных стран: Учеб. пособие. - М.: Юриспруденция, 2007.-352 с.
    4. Глиняный В.П. История государства и права зарубежных стран: Учеб. пособие. - Х.: Одиссей, 2007. - Ч. 1.-2007.-872 с.
    5. История государства и права зарубежных стран: Учебник: В 2 т./ Отв. ред. Н.А. Крашенниникова, О.А. Жидков.-3-е изд., перераб. и доп. - М.: НОРМА, 2005.- Т.1: Древний мир и Средние века.-2005.-720 c.
    6. История государства и права зарубежных стран: Ученик/ Под ред. Н.В. Михайловой.-М.: ЮНИТИ,2008.-559 с.
    7. Косарев А.И. История государства и права зарубежных стран: Учебник для вузов.- М.: НОРМА, 2002. - 464 с.
    8. Макарчик В. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посiбник.-К.: Атiка,2007.-624 с.
    9. Немировский А.А. История раннего Рима и Италии СПб: Слово, 1999. -451 с.
    10. Подопригора A.A. Основы римского гражданского права: Учеб. пособие для студентов юрид. вузов и факультетов, 2-е изд., перераб. К.: Вентури, 1995. 288 с.
    11. Прудников М. Н. История государства и права зарубежных стран. М.: ЮНИТИ, 2008. 543 с.
    12. Рубаник В. Є.Лекції з історії держави та права зарубіжних країн: Навч. посібник.-Х.: Консум,2003.-528 с.
    13. Страхов М. Історія держави і права зарубіжних країн. Х.: Право, 1999. 416 с.
    14. Установ В.Е.История государства и права зарубежных стран: Учеб. пособие.-М.: Элит,2007.-264 с.
    15. Хома Н.М. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб.-К.: Каравелла, 2003. - 480 с.
    16. Штаерман Е. История крестьянства в древнем Риме М: Наука, 1996. -351 с.
    17. Яковлев В.Н. Древнеримское и современное гражданское право России. Рецепция права: Учеб.пособие, 2-е изд., перераб и доп. Ижевск: УдГУ, 2004. -502 с.
  • 10604. Правовий статус громадян в Україні
    Курсовой проект пополнение в коллекции 28.12.2010

    Правовий статус особиПравовий статус громадянІснує до виникнення державиВиникає з появою держави та безпосередньо залежить від неїЗакріплюється соціальними нормами у довільному порядку, існує в усній форміМає письмовий характер. Закріплюється правовими нормами та має характер чітко визначеного документаЗаснованийна загальнолюдських цінностях та принципахЗаснований на нормах національного та міжнародного праваПоширюється на все населенняПоширюється на громадян певної державиМає внутрішній характерМоже мати як національний, так і міжнародний характерРеалізується в силу авторитетності для кожного із суб'єктів, тобто і добровільноМає обов'язковий характер і реалізується незалежно від бажання суб'єктаОсновними елементами змісту є права та обов'язкиОкрім прав та обов'язків, структурними елементами є свободи та інтересиПрава та обов'язки мають єдиний зміст і невідокремлений характерПрава та обов'язки розмежовані, їх зміст чітко визначенийПрава та обов'язки не пов'язані і реалізація права не залежить від виконання обов'язку іншим суб'єктомПрава та обов'язки мають взаємний характер, оскільки юридичний обов'язок є гарантією реалізації суб'єктивного праваНемає чітко визначеного механізму реалізації прав та обов'язківМає законодавчо визначений механізм реалізації прав та обов'язківІснує як загальний статусМоже бути загальним, спеціальним, галузевим, індивідуальнимНе залежить від громадянстваБезпосередньо пов'язаний з громадянствомПорушення прав та невиконання обов'язків тягне застосування заходів громадського впливуПорушення прав та невиконання обов'язків тягне застосування юридичної відповідальностіВідповідальність не має примусового характеру і може виходити як від суспільства у цілому, так і його структурних підрозділів (партій, організацій, об'єднань)Відповідальність має примусовий характер і покладається від імені держави

  • 10605. Правовий статус депутата України
    Курсовой проект пополнение в коллекции 19.02.2011

    На пленарному засіданні парламенту народний депутат не повинен вживати образливих висловлювань, непристойних слів, закликати до незаконних дій. У разі порушення промовцем такої вимоги головуючий на пленарному засіданні має попередити його про неприпустимість таких висловлювань і закликів або припинити його виступ, а в разі повторного порушення позбавити права виступу на цьому пленарному засіданні. Народний депутат або представник депутатської фракції, на адресу яких були виголошені образливі слова, може звернутися до головуючого на пленарному засіданні з вимогою про надання слова для репліки. Головуючий на пленарному засіданні надає слово для репліки народному депутату або представнику депутатської фракції відразу після звернення або після завершення обговорення питання. Якщо народний депутат, депутатська фракція, на адресу яких були виголошені образливі слова, вважають, що конфлікт не вичерпано і порозуміння між народними депутатами не досягнуто, то вони письмово звертаються до Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України, який розглядає це питання на своєму засіданні. У таких випадках за висновком цього Комітету Верховна Рада без обговорення може прийняти рішення про позбавлення народного депутата права брати участь у пленарних засіданнях (до пяти пленарних засідань). Це рішення доводиться до відома виборців через газету "Голос України".

  • 10606. Правовий статус інформації
    Методическое пособие пополнение в коллекции 21.12.2010

    -комплексність, повнота та безперервність заходів ТЗІ;

    1. відкритість нормативно-правових актів та нормативних документів з питань ТЗІ, які не містять відомостей, що становлять державну таємницю;
    2. узгодженість нормативно-правових актів та нормативних документів з питань ТЗІ з відповідними міжнародними договорами України;
    3. обов'язковість захисту інженерно-технічними заходами інформації, яка становить державну та іншу передбачену законом таємницю, конфіденційної інформації, що є власністю держави, відкритої інформації, важливої для держави, незалежно від того, де зазначена інформація циркулює, а також відкритої інформації, важливої для особи та суспільства, якщо ця інформація циркулює в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, Національній академії наук, Збройних Силах, інших військових формуваннях, органах внутрішніх справ, на державних підприємствах, в державних установах і організаціях (далі - державні органи, підприємства, установи і організації);
    4. виконання на власний розсуд суб'єктами інформаційних відносин вимог щодо технічного захисту конфіденційної інформації, що не належить державі, та відкритої інформації, важливої для особи та суспільства, якщо остання циркулює поза межами державних органів, підприємств, установ і організацій;
    5. покладення відповідальності за формування та реалізацію державної політики у сфері ТЗІ на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади;
    6. ієрархічність побудови організаційних структур системи ТЗІ та керівництво їх діяльністю у межах повноважень, визначених нормативно-правовими актами;
    7. методичне керівництво спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері ТЗІ діяльністю організаційних структур системи ТЗІ;
    8. скоординованість дій та розмежування сфер діяльності організаційних структур системи ТЗІ з іншими системами захисту інформації та системами забезпечення інформаційної та національної безпеки;
    9. фінансова забезпеченість системи ТЗІ за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів та інших джерел.
  • 10607. Правовий статус комітетів Верховної Ради України
    Курсовой проект пополнение в коллекции 16.12.2010

     

    1. Конституція України вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР в редакцiї вiд 20.04.2010.
    2. Закон України Про Регламент Верховної Ради України вiд 10.02.2010 № 1861-VI в редакцiї вiд 06.04.2010.
    3. Закон України Про комітети Верховної Ради України вiд 04.04.1995 № 116/95-ВР в редакцiї вiд 18.11.2009.
    4. Постанова ВРУ Про внесення змін до деяких постанов Верховної Ради України щодо кількісного та персонального складу комітетів Верховної Ради України шостого скликання вiд 13.04.2010 № 2117-VI.
    5. Горовенко М. «Парламентські комітети та комісії в Україні та зарубіжних країнах» // Право України. - 2008. - №. 7. - С. 30 34.
    6. Егоров С.А., Никифорова М А. Конгресс США / Очерки парламентского права, М., 1993, с. 60.
    7. Порубенський О.М. «Місце і роль комітетів ВРУ в системі державних органів» // Вісник Академії Адвокатури . - 2006. - №. 7. - С. 25 30.
    8. Порубенський О.М. «Окремі питання організації комітетів у сфері парламентаризму: закордонний досвід та Україна» // Часопис Київського університету права. 2007. - №.-7.
    9. Перерва Ю.М. « Попереднє опрацювання законопроектів у комітетах ВРУ» // Держава і право. - 2006 №.-31 С. 103 110.
    10. Погорєлова З. «Процедура проведення слухання в комітетах ВРУ і міжнародний досвід» // Бюлетень міністерства юстиції України. 2003. - № 3. с. 51-61.
    11. Слухання в комітетах ВРУ // Посібник за ред. Дирда К. 2007.
    12. Швець Т.В. «Основи Аспірантської діяльності комітетів ВРУ та аналогічних органів у парламентах окремих зарубіжних країн: порівняльний аналіз» // Науковий вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2006. - №. 2. - С. 85 91.
    13. http://www.parlament.org.ua/index.php?action=committee // Лабораторія законодавчих ініціатив.
    14. Троценко Я. Парламентські комітети в Україні: основні правові засади, порядок діяльності та деякі проблеми функціонування // веб-портал "Депутат". 2009.
    15. Розенбаум А. Організація комітетів і парламент України: деякі роздуми та міркування з приводу виконуваної роботи // http://www.rada.gov.ua/LIBRARY/catalog/analit/ukr018.txt. 2009.
    16. http://ru.wikipedia.org/wiki/Конгресс_США
    17. Проблеми удосконалення правового статусу парламентських комітетів // http://www.parlament.org.ua
  • 10608. Правовий статус комунальних підприємств
    Курсовой проект пополнение в коллекции 02.10.2010

     

    1. Конституція України -К., 1996 р.
    2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради. 2003. - N 18. - Ст. 144.
    3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради. 2003. - N 16. - Ст. 126.
    4. Закон України “Про власність” // Відомості Верховної Ради. 1991. - N 20. - Ст. 249.
    5. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” // Відомості Верховної Ради. 1997. - N 24. - Ст. 170.
    6. Вінник О.М. Субєкти господарської діяльності: правове становище. К: Товариство «Знання», КОО, 2005 р. 309 с.
    7. Господарське право: Практикум / В.С. Щербина, Г.В. Пронська, О.М. Вінник та інші; за ред. В.С. Щербини. К.: Юрінком Інтер, 2004 р. 326 с.
    8. Грачова Р. Актив, пасив і оборотний капітал // Галицькі контракти. - 1998. - № 21. Ст. 24-27.
    9. Зобов'язальне право: теорія і практика. Навч. посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / За ред. О. В. Дзери.- К., 2004. 416 с.
    10. Науково-практичний коментар господарського кодексу України.К., “Юрінком Інтер”. 2005. - 617 с.
    11. Основи господарського права України. Під ред. А.Я. Пилипенко, В.С Щербини. Навчальний посібник.-Київ., 2004. 250 с.
    12. Правові основи підприємницької діяльності. Під ред. Шакуна В.І., Мельника П.В., Поповича В.М. К. “Правові джерела”. 1997 р.
    13. Правові основи підприємницької діяльності. Під ред. Шакуна В.І., Мельника П.В., Поповича В.М. К. “Правові джерела”. 2005. 361 с.
    14. Пушкін А., Селіванов В. Відносини підприємництва і правовий статус суб'єктів // Право України. - 2003. - № 5-6. - Ст. 31-34.
    15. Цивільне право України // Під ред. Ч.Н. Азімова, С.Н. Приступи Х., “Право”, 2003. - 518 с.
    16. Цивільне право України. Частина загальна: Посібн. За ред. І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіки. К.: НАВСУ, 2005. 390 с.
    17. Щербина В.С. Господарське право України. Навч. Посібник. -К.: Атіка, 2005. 364 с.
  • 10609. Правовий статус підприємств
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Претензії кредиторів до ліквідовуваного підприємства задовольняються з майна цього підприємства. При цьому в першочерговому порядку задовольняються борги перед бюджетами і компенсуються витрати на відновлення природного середовища, якому завдало шкоди ліквідоване підприємство. Претензії, виявлені і заявлені після закінчення строку, встановленого для їх заяви, задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення першочергових претензій, виявлених претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк. Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, які не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також за умови, якщо кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не подадуть позови до суду або арбітражного суду про задоволення їх вимог.

  • 10610. Правовий статус політичних партій та громадських організацій в Україні
    Информация пополнение в коллекции 15.02.2011

    Разом з тим, партії мають свій статут, який визначає передусім норми внутрішньопартійної демократії. У партійному статуті регламентується назва політичної партії, перелік статутних органів, порядок їх утворення, їхні повноваження та терміни цих повноважень, порядок вступу до політичної партії, зупинення та призупинення членства в ній, права та обовязки членів політичної партії, порядок створення, загальну структуру та повноваження обласних, міських, районних організацій політичної партії та її первинних осередків, порядок внесення змін та доповнень до статуту та програми політичної партії, порядок скликання та проведення партійних зїздів, джерела матеріальних, в тому числі фінансових, надходжень та порядок здійснення витрат політичної партії, використання її коштів та іншого майна, що залишилося після її ліквідації (саморозпуску) та ін. Партійний статут ухвалюється на установчому зїзді політичної партії. Політичні партії в Україні створюються і діють тільки з всеукраїнським статусом. Завдяки цьому вони, по-перше, стають важливим чинником політичної інтеграції суспільства, що має виключити політичний, національний, релігійний та ін. сепаратизм; по-друге, забезпечують втілення в життя такого важливого принципу конституційного ладу як верховенство державної влади; по-третє, можуть бути використані всіма громадянами України, які мають право голосу, для задоволення первинних потреб шляхом членства у них, а також підтримки на виборах; по-четверте, сприяють розвитку політичної культури громадян України, формуванню у них почуття відповідальності за зроблений вибір, а також вимогливості як до своїх обранців, так і до сформованих за їх участю органів державної влади і місцевого самоврядування. Громадські організації утворюються і діють з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. Гарантії діяльності політичних партій обумовлені характером відносин між ними та органами державної влади й місцевого самоврядування, що створюються за їх участю. Перша гарантія полягає в тому, що політичні партії є рівними перед законом. Це означає, що органам державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовим особам заборонено надавати їм привілеї, а також сприяти політичним партіям у провадженні їх діяльності. Другу гарантію складає заборона органам державної влади та місцевого самоврядування або їх посадовим особам втручатися у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків. Третя гарантія закріплена в ст. 22 Закону України „Про політичні партії в Україні. Цією статтею передбачається відповідальність посадових осіб та громадян у випадках створення та участі у незареєстрованих політичних партіях, обмеження в правах чи переслідування громадян у звязку з належністю до політичних партій, необґрунтованої відмови в реєстрації політичних партій та інших порушень законодавства про політичні партії. Ця гарантія має важливе значення на сучасному етапі державотворення, оскільки є суттєві протиріччя між проголошенням демократичного розвитку країни і рівнем політико-правової культури посадових осіб і громадян. Законодавець передбачив випадки обмеження щодо утворення і діяльності політичних партій з боку органів державної влади, що цілком відповідає світовій практиці правового регулювання статусу політичних партій. В ст.37 Конституції України передбачено, що забороні підлягають ті політичні партії, програмні цілі або дії, яких спрямовані на: ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності України, підрив безпеки держави, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової та релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоровя населення. Як і в інших країнах світу, в Україні політичні партії не можуть мати воєнізованих формувань. Це положення Основного Закону України надто важливе, оскільки за відсутності в нашій державі глибоких демократичних традицій, воно має забезпечити політичним партіям вплив на громадян, реалізацію права формувати органи державної влади і місцевого самоврядування та ін. виключно цивілізованими засобами в межах Конституції та законів України.

  • 10611. Правовий статус працівників міліції, їх основні завдання
    Курсовой проект пополнение в коллекции 01.12.2010

    А тому, для виконання покладених обовязків, працівник міліції наділений комплексом відповідних прав. (ст. 11 Закону України «Про міліцію»), без яких їх правоохоронна діяльність практично неможлива, це:

    • вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці усне попередження особам, які допустили малозначні адміністративні порушення, а в разі невиконання зазначених вимог застосовувати передбачені цим Законом заходи примусу;
    • перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи, необхідні для з'ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на міліцію;
    • Затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, підозрюваних у вчинені злочину, осіб, які вчинили правопорушення, тощо;
    • складати протоколи про адміністративні правопорушення, провадити особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів, застосовувати інші передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення;
    • проводити огляд поклажі, багажу та огляд пасажирів цивільних повітряних, морських і річкових суден, засобів залізничного та автомобільного транспорту згідно з чинним законодавством;
    • одержувати безперешкодно і безплатно від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та об'єднань громадян на письмовий запит відомості (в тому числі й ті, що становлять комерційну та банківську таємницю), необхідні у справах про злочини, що знаходяться у провадженні міліції;
    • проводити з участю адміністрації підприємств, установ і організацій огляд виробничих, складських та інших службових приміщень і територій з метою перевірки охорони державного і колективного майна, додержання правил продажу товарів і надання послуг населенню;
  • 10612. Правовий статус приватного підприємства
    Дипломная работа пополнение в коллекции 13.09.2010

    ЛІТЕРАТУРА

    1. Асаулюк А. Державна реєстрація юридичний осіб та приватних підприємців що нового? // Мала енциклопедія нотаріусів. - № 3 (15). 2004. С. 109-119.
    2. Бондарєв Т. Трансформація законодавства України про господарські товариства // Юридична газета.- 2004.- № 19 (20 жовтня).- C.12.
    3. Вінник О.М. Господарські товариства і виробничі кооперативи: правове становище. К.: Знання, 1998. 294 с.
    4. Вінник О.М. Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах: проблеми правового забезпечення: Монографія. К.: Атіка, 2003. 384 с.
    5. Гайбатова К.Д. Предприятие объект гражданских прав. Автореф. канд. дис. М., 2002. 26 с.
    6. Галіахметов І.А. Підприємство як обєкт цивільних прав. Автореф. дис. канд. наук. Одеса, 2005. 20 с.
    7. Гампер Л.Т. Купля-продажа предприятия в российском гражданском праве. Автореф. канд. дис., Екатеринбург. Уральская государственная юридическая академия, 2002. - 28 с.
    8. Грибанов А.В. Предприятие как объект гражданско-правовых отношений (по праву России и Германии). Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - М., 2004. - 29 c.
    9. Глусь Я. С. Корпорації та корпоративне право: поняття, основні ознаки та особливості захисту: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський національний ун-т імені Тараса Шевченка. К., 2000. 29 с.
    10. Гойхбарг А.Г. Очерки хозяйственного права. М., 1927. 572с.
    11. Гончарова Н.М. Господарське товариство з одним учасником новела Цивільного кодексу України. [Цит. 2006, 16 березня]. http://www.minjust.gov.ua/?do=dr&did=3816&sid=comments.
    12. Господарське право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / В.М. Гайворонський, В.П. Жушман, Н. В. Погорецька та ін.; За ред. В. М. Гайворонського та В.П. Жушмана. Х.: Право, 2005. 384 с.
    13. Гук А. Органи господарських товариств з одним учасником // Юридичний журнал. 2006. - № 8. С. 98-103.
    14. Гуржій І. Розклад феодально кріпосницької системи в сільському господарстві України першої половини XIX ст. - К.,1954. 641 с.
    15. ІсаковМ.Г. Види та організаційні форми підприємств в Україні // Вісник Академії правових наук України. 2004. № 4 (39). С. 224-230.
    16. ІсаковМ.Г. Щодо правового режиму майна унітарних підприємств // Підприємництво, господарство і право. 2005. №2. С. 130 - 133.
    17. ІсаковМ.Г. Особенности юридических лиц как субъектов хозяйствования // Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора: Сб. науч. тр. Донецк: ИЭПИ НАН Украины, Юго-Восток Лтд., 2005. С. 218 223.
    18. ІсаковМ.Г. Правовий статус дочірніх підприємств за чинним законодавством України // Вісник Академії правових наук України. 2005. №2(41). С. 229 - 237.
    19. ІсаковМ.Г. Деякі проблеми приватних підприємств // Підприємництво, господарство і право. 2005. № 3. С. 109 - 111.
    20. Ісаков М.Г. Правовий статус підприємства як субєкта господарювання. Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 господарське право, господарсько-процесуальне право. Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Донецьк, 2006. 290 с.
    21. Каминка А.И. Очерк торгового права. СПб., 1912. 378 с.
    22. Кашанина Т. В. Корпоративное право (Право хозяйственных товариществ и обществ): Учебник. М.: НОРМАИНФРА, 1999. 815 с.
    23. Кібенко О. Правовий режим майна приватного підприємства // Юридичний радник. - № 1 (3). 2005. С. 37-41.
    24. Ковалева Наталия Николаевна. Административно-правовой статус предприятий : Дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.14 : Саратов, 2001. 199 с.
    25. Корніюк О. Господарські товариства: перспективи розвитку // Бизнес. Збірник систематизованого законодавства..- 2004.- № 3 (Березень).- C.134-135
    26. Кравченко С. Право участі, корпоративні права та підприємницька діяльність учасників товариств // Право України.- 2007.- № 2.- C.66-69.
    27. Кравчук В.М. Засновник підприємство: сутність взаємовідносин // Право України. 1998. - № 8. С. 103-108.
    28. Кравчук В.М. Заміна власника (засновника) приватного підприємства // Підприємництво, господарство і право. 2000. - № 1. С. 50-53.
    29. Кравчук В. Момент припинення корпоративних відносин у разі виходу з господарського товариства // Підприємництво, господарство і право.- 2007.- № 4.- C.102-103
    30. Кравчук В. Правові наслідки виходу із господарського товариства // Підприємництво, господарство і право.- 2007.- № 5.- C.34-35
    31. Кравчук В. Порядок та строки розрахунку з учасником у разі його виходу з господарського товариства // Підприємництво, господарство і право.- 2007.- № 7.- C.48-50
    32. Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу: Підручник / За ред. Б.Д. Лановика. -К.: Вікар,1999. 921 с.
    33. Мусин В.А. Одночленные корпорации в буржуазном праве // Правоведение. 1981. - № 4. С. 42-47.
    34. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: у 2 т. / За відповід. ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. К.: Юрінком Інтер, 2005. Том І. 791 с.
    35. Полонська - Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т.1. До середини ХУ11 століття. - К.: Либідь, 1992. 694 с.
    36. Приступа С.Н. Типичные и нетипичные способы создания хозяйственных обществ // Сборник кратких тезисов и научных сообщений научно-практической конференции по итогам научно-исследовательских работ, выполненных профессорско-преподавательским составом Украинской государственной юридической академии в 2006 году: Материалы конф..- Х.: Укр. юрид. академия, 2006.- C.94-96.
    37. Прутська О. Історичний досвід розвитку підприємництва в Україні /// Економіка, фінанси, право. 2002. - № 9. С. 32-37.
    38. Спасибо-Фатеева И. В. Акционерные общества: корпоративные правоотношения. Харьков: Право, 1998. С. 5968.
    39. Стрижко Л. Товариство з обмеженою відповідальністю: свіжий погляд на створення та діяльність // Юридичний журнал.- 2003.- № 11.- C.81-83.
    40. Белов В.А. Гражданское право: Общая и Особенная части: Учебник. М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2003. 960 с.
    41. Татарская О.В. Правовые проблемы малого предпринимательства в Российской Федерации :Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Специальность 12 .00.03 -Гражданское право ; Предпринимательское право ; Семейное право ; Международное частное право /О. В. Татарская ; Науч. рук. Н. А. Машкин. -М.,2003. -20 с.
    42. Теньков С. Проблемні питання створення і регулювання діяльності господарських товариств // Юридичний вісник України (Інформаційно-правовий банк).- 2003.- № 51 (20-26 грудня).- C.21-25
    43. Труш І. Приватне підприємство як важливий чинник сприяння розвитку малого бізнесу // Право України. - № 10. 2007. С. 50-54.
    44. Хахулина Ю.В. Ассоциированные предприятия и зависимые хозяйственные общества в двух новых кодексах // Нові Цивільний та Господарський кодекси України та проблеми їх застосування: Матеріали наук.-практ. семінару. Ч.2. (м. Харків, 23 квіт. 2003 р.: Материалы конф..- Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004.- C.66-68.
    45. Харитонов Є.О., Старцев О.В. Цивільне право України: Підручник. Вид. 2, перероб. і доп. К.: Істина, 2007. 639 с.
    46. Хозяйственное право: Учебник/ В.К. Мамутов, Г.П. Знаменский, К.С. Хахулин и др.; Под ред. Мамутова В.К. К.: Юринком Интер, 2002. 912 с.
    47. Цивільний кодекс України. Постатейний коментар у двох частинах. Частина 1. / За ред. А.С.Довгерта та Н.С.Кузнецової. К.: Юстиніан, 2005. 695 с.
    48. Шевченко Я., Спасибо-Фатеева И. Частное предприятие ошибка ХК? // Юридическая практика. 2007. - № 8. С. 1, 12-13.
    49. Шершеневич Г. Ф. Учебник торгового права. 4е изд. СПб., 1908. 743 с.
    50. Шуба Б. Вдосконалення законодавства про капіталізацію внесків у господарське товариство // Право України.- 2005.- № 4.- C.78-80
    51. Шуба Б.В. Ответственность участников персональных хозяйственных обществ по обязательствам общества // Підприємництво, господарство і право.- 2004.- № 11.- C.128-131.
    52. Янкова Е. Проблемы уменьшения уставного фонда хозяйственных обществ // Підприємництво, господарство і право.- 2002.- № 5.- C.3-5
    53. Powell Duffryn PLC v. Petereit (Case C-214/89) (1992) ECR 1-1745.
    54. Companies Act 1985 // Blackstone's Statutes on Company Law. 5th ed. / Edited by Derek French. London: Blackstone Press, 2002. P. 12 331.
    55. Welton v. Saffery (1897) AC 299. P. 315.
  • 10613. Правовий статус прокуратури Польщі
    Информация пополнение в коллекции 28.06.2010

    Конституція 2 квітня 1997 року не містить положень про прокуратуру. Тільки пункт 2 статті 103, що визначає перелік посад, несумісних з мандатом депутата, згадує про "прокурора". Ця прогалина у конституційному регулюванні знаменує собою кардинальний відступ від юридичної традиції комуністичної Польщі і є відображенням підходу, закріпленого в конституціях міжвоєнних періодів. Ні Конституція 17 березня 1921 року, ні Конституція 23 квітня 1935 року не містили положень про прокуратуру. Прерогативи прокуратури були окреслені в Законі "Про Судову систему", прийнятому 2 лютого 1928 року. Закон установив тісний інституціональний зв'язок між прокуратурою і судами, і передбачив, що міністр юстиції є за посадою одночасно і Генеральним прокурором. У цій якості міністр не тільки керував прокуратурою, що виконувала міністерські рішення, але і здійснював контроль за її діяльністю. Управління Прокурора при Верховному Суді самостійна організаційна одиниця очолювалася першим прокурором. Прокуратура була втягнута, головним чином, у кримінальне судочинство; її участь у провадженні по цивільних спорах було необов'язковим і насправді рідким. Низові ланки системи прокуратури були організаційно зв'язані з окружними й апеляційними судами. Відповідно існували окружна прокуратура і прокуратура при апеляційних судах. Подібна модель, в основному, зберігалася до вступу 20 липня 1950 року в силу Закону "Про Прокуратуру". Комуністична модель припускала ієрархічну і централізовану, незалежну від яких-небудь органів влади систему прокуратури на чолі з Генеральним прокурором. Поряд із традиційною функцією кримінального слідства, прокуратура наділялася повноваженням здійснювати нагляд за законністю діяльності всіх державних органів і установ, за винятком вищих політичних органів. Прокурори були також зобов'язані забезпечувати строгу відповідність закону актів і діяльності всіх органів державної влади, установ та інститутів. Маючи необмежений доступ до всього, і в усі інстанції, прокуратура була «стражем» принципу верховенства закону, польським варіантом російського «ока государева».

  • 10614. Правовий статус суддів
    Курсовой проект пополнение в коллекции 15.02.2011

    В юридичній літературі правовий статус посадової особи державної влади прийнято характеризувати через правовий статут посади, яку вона обіймає. Але в реальному житті виконання службових функцій здійснюється не посадою як такою, а людиною, яка її обіймає і яка керується у своїх діях не тільки службовими правилами і розпорядженнями, а й власними спонуканнями, цілями і мотивами, що корегують її поведінку, і яка взаємодіє з іншими субєктами соціуму не тільки згідно з формальним (офіційним) порядком, а й відповідно до загальних закономірностей міжособистісного спілкування. Крім цього, очевидно, що кожна особистість має неповторний, властивий тільки їй набір соціально-психологічних якостей, які і впливають на ефективність праці судді в цілому. Це є одним із найважливіших елементів ефективної професійної діяльності. Особлива правова природа професійної суддівської діяльності передбачає своєрідну єдність, взаємопроникнення виконуваної соціальної функції та особи судді (виконавця), а відтак потребує нового підходу до визначення статусу носія судової влади. А саме: при характеристиці правового статусу судді повинно йтися не про правовий статут суддівської посади, а про правовий статус людини, яка обіймає посаду носія судової влади. Дане положення набуває особливого значення в умовах формування громадянського суспільства, налагодження соціальних відносин між його членами, між ними і правовою державою. Хоча, безперечно, статус не може існувати без посади, більше того, остання визначає позицію носія статусу в судовій системі та соціальній системі в цілому. Але й без особистості, безпосереднього виконавця соціальної ролі носія судової влади неможливо віднайти статус.

  • 10615. Правовий статус територіальних громад
    Информация пополнение в коллекции 20.06.2010

    В статуті обовязковим є розділ, що стосується прав членів громади. Зрозуміло, що права громадян України, закріплені в Конституції України, але вони повинні бути чітко регламентовані на місцевому рівні і особливо в Статутах громад, як основному акті місцевої нормо творчості. Коли конституційні права громадянина конкретно прописані в Статуті поряд з чітко визначеною відповідальністю місцевих посадовців за їх невиконання. Тоді кожен член громади буде впевнений, що його проблема не залишиться без розгляду та відповіді. Важливим моментом демократичного правління є звітність влади перед громадою. Не формального спілкування мером з журналістами, як один з видів піар технологій, а звіт перед громадою за конкретно зроблену роботу та відповіді на конкретні запитання, які хвилюють громаду. Тоді Статут з формального документа дійсно має шанс перетворитись на невідємну частину суспільно-політичного та правового життя громадян, членів громади. В статуті повинно бути закріплено положення про щорічний звіт міського, сільського, селищного голови за наступними показниками: демографічний показник, смертність-народжуваність; рівень зайнятості населення;виконання норм бюджету;рівень цін на продукти першої необхідності, в порівнянні з іншими регіонами;фінансування галузі охорони здоровя громадян, рівень захворюваності;питання транспорту та стану доріг на території громади;громадського транспорту та цін на проїзд у ньому;криміногенна ситуація в громаді, рівень злочинності, кількість розкритих справ; містобудівництва, кількості введеного за рік в експлуатацію житлових будинків, ціни за 1 м. кв.; освіти та культури.

  • 10616. Правовий статус територіальної громади
    Дипломная работа пополнение в коллекции 11.11.2009

    Виходячи з проведеного аналізу різних підходів можна виявити такі основні ознаки територіальної громади, що знайшли закріплення в законодавстві України:

    1. територіальна спільне проживання осіб (жителів), котрі входять до громади на певній території (у межах певної адміністративно-територіальної одиниці села, селища, міста, ч. 1 ст. 140 Конституції);
    2. інтегративна територіальна громада виникає на основі об'єднання всіх жителів, що мешкають на певній території незалежно від того, чи є вони громадянами даної держави, тобто членами територіальної громади можуть бути громадяни даної держави, а також іноземні громадяни, особи без громадянства, котрі постійно мешкають на певній території. Можливо включення до територіальної громади біженців і переміщених осіб (за змістом ст. 1 Закону України від 21 травня 1997 р.);
    3. інтелектуальна в основі конституювання територіальної громади лежать спільні інтереси жителів, які мають специфічний характер і виявляються у вигляді широкого спектра виникаючих між ними системних індивідуально-територіальних зв'язків (основний об'єкт діяльності територіальної громади питання місцевого значення, ч. 1 ст. 140 Конституції України);
    4. майнова територіальна громада є суб'єктом права комунальної власності (їй належать рухоме й нерухоме майно, прибутки місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що перебувають у власності відповідних територіальних громад ч. 1 ст. 142 Конституції України);
    5. фіскальна - члени територіальної громади є платниками місцевих податків і зборів (ст. 67 Конституції України; статті 4, 6,15 Закону України «Про внесення змін у Закон України «Про систему оподатковування» від 18 лютого 1997 р.).
  • 10617. Правові аспекти ринку земель в Україні
    Курсовой проект пополнение в коллекции 13.12.2010

    Відповідно до указу Президента від 25.07.2006 Кабінету Міністрів України було доручено забезпечити з урахуванням міжнародного досвіду та за участю представників комітетів і депутатських фракцій Верховної Ради України підготовку та внесення в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроектів, спрямованих на створення належних правових засад формування та регулювання ринку землі, передбачивши в них, зокрема: ефективні механізми забезпечення захисту прав на землю та інтересів національного сільськогосподарського виробника, територіальних громад та держави, охорони та раціонального використання земель в умовах розвитку ринку землі; удосконалення механізмів формування та реалізації державної політики у сфері земельних відносин; дієві стимули прискорення проведення грошової оцінки земель усіх категорій, створення та ефективного функціонування державного земельного кадастру, зокрема державної системи реєстрації прав на земельні ділянки, а також установлення в натурі та на відповідних планово-картографічних матеріалах меж населених пунктів та інших адміністративно-територіальних одиниць; поліпшення правового та організаційного забезпечення належного задоволення потреб держави та місцевого самоврядування у земельних ресурсах; визначення підстав та порядку придбання земельних ділянок для державних та комунальних потреб за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів; встановлення вимог до покупців земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема щодо наявності у них можливостей для належного ведення господарства, раціонального використання земель, бізнес-плану та проекту землеустрою, забезпечення цільового використання набутої у власність земельної ділянки; запровадження особливого порядку відчуження земельних ділянок протягом певного строку після набуття права власності на них; встановлення обмежень щодо максимального розміру земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які можуть перебувати у власності однієї особи, а також обмежень щодо поділу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, мінімальних граничних розмірів таких ділянок; встановлення випадків виникнення у громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави переважного права на придбання та одержання земельних ділянок у власність, постійне користування та оренду, розроблення ефективних механізмів реалізації такого права; визначення механізмів державної підтримки забезпечення стабільності цін на ринку землі; встановлення строку, протягом якого громадяни - власники земельних часток (паїв) можуть реалізувати право на виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та одержання державних актів на право власності на земельні ділянки, а також строку завершення безоплатної передачі у власність земельних ділянок державної та комунальної власності, удосконалення механізмів забезпечення реалізації таких прав, насамперед щодо спрощення процедури та прискорення видачі зазначених державних актів; удосконалення порядку організації та проведення земельних торгів, аукціонної діяльності на ринку землі, порядку страхування земельних ділянок та прав на них, механізмів забезпечення прозорості укладання угод щодо відчуження земель державної та комунальної власності, а також здійснення іпотеки земельних ділянок;

  • 10618. Правові виміри свободи і несвободи
    Информация пополнение в коллекции 01.10.2010

    Останнім часом серед представників філософської спільноти зростає увага щодо осмислення різних аспектів європейської традиції. Йдеться передусім про виміри європейської правової традиції, яка є визначальною для цивілізованого існування різних суспільних груп, верств та прошарків громадянського суспільства в цілому. Разом з тим відверто бракує синтетичних праць, орієнтованих на цілісне усвідомлення соціально-правової парадигми суспільного розвитку. Переважна більшість з них стосується лише окремих фрагментів європейської теоретичної спадщини, які лише частково віддзеркалюють правові та світоглядні пошуки у площині класичного філософського дискурсу. Цілісний соціально-філософський вимір правової традиції та його узгодженість з конкретною соціально-історичною практикою висвітлені значно вужче. Фундаторами новоєвропейської ідеї правової державності були філософи та ідеологи модерну. Разом з тим є очевидним, що ці мислителі спиралися на творчий досвід минулого, на досягнення попередньої соціальної, політичної, правової теорії і практики на соціокультурні, історичні та гуманістичні принципи, цінності високого етичного порядку. Значний вплив на формування модерних правових уявлень та переконань, на практику правової державності мали політико-правові ідеї та інститути Давньої Греції та Риму, античний досвід демократії, республіканізму та правопорядку. Ціла низка положень, що вплинула на подальший розвиток правових принципів європейської цивілізації, була розроблена ще античними авторами. Йдеться передусім і про ідеї Солона та Аристотеля щодо визначення закону як гармонійного співвідношення суспільства та владних інституцій у вимірах права, про творчі розвідки Платона, Аристотеля, Цицерона стосовно ролі чинника права у стверджені тієї чи іншої форми державного управління. Ці мислителі і передусім Аристотель фокусують увагу на соціокультурному взаємозвязку вимірів права і справедливості, права і свободи, приватного та публічного права. Рецепція і переосмислення римського права середньовічними мислителями Є.Коукоком, Б.Хуккером, Блаженним Августином, Т.Аквінським, представниками канонічного та світського права теж позитивно вплинуло на розвиток європейської правової парадигми суспільного розвитку, органічно сприяло юридичному обґрунтуванню статусу особистої та станової свободи. У добу модерну можемо простежити вже достатньо розвинуте обґрунтування правової моделі у представників англійської, шотландської, французької, німецької філософської традиції, у розвідках Дж. Локка, А. Фергюсона, Ш. Монтескє, І. Канта, Г.В.Ф. Гегеля, К. Маркса. Сам термін “правова держава” вперше утверджується в німецькій юридичній та філософській літературі у роботах К.Т. Велькера, Р. Моля, Ф.К. Савіньї. Серед сучасних європейських дослідників, які зробили значний внесок в розвиток цієї проблематики, варто виділити роботи П. Рікьора, П. Козловскі, Г.Дж. Бермана, Ю. Габермаса, З. Пелчинського, які звертають увагу передусім на взаємовплив правових та етичних вимірів в житті суспільства. У цьому ж класичному ракурсі працюють українські дослідники А. Єрмоленко, А. Карась, А. Борковський, А. Колодій, В. Клепіков. Російські дослідники Є. Соловйов, А. Мігранян та В. Нерсесянц творчо осмислюють європейську правову традицію у теоретичному та історико-філософському аспектах. Розробка правової парадигми надихалась ідеями багатьох мислителів, зокрема українських та російських Б. Чичеріна, Б. Кістяковського, П. Новгородцева.

  • 10619. Правові відносини
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Цінність і значення правових відносин, як форми права заключається в їх реальності. Саме з правовими відносинами повязана дійсність права. Відповідної реальної поведінки людей-субєктів права - в процесі реалізації ними своїх юридичних прав і обовязків юридичному змісту законів являється окремим завданням правового врегулювання. Тільки реальні правові відносини можуть розглядатися в якості крітерія істини при оцінці відповідальностф юридичних законів обєктивним закономірностям життя суспільства і відповідальності сформульованих законодавцем правових норм і втілених в дійсність. Правові відносини являються правовою діяльністю практики, практичної діяльності наділених розумом і волею людей, соціальних груп, класів і т.п. По реалізації ними своїх індивідуальних і суспільних цілейі задач. Таким чином ефективність права може бути вимірене тільки на основі відношення змісту юридичних актів з їх реальним втіленням в дійсність і в кінцевому рахункуз тими реальними успіхами суспільного розвитку, які закладені законодавцем.

  • 10620. Правові відносини між батьками та дітьми
    Курсовой проект пополнение в коллекции 22.10.2009

    Відповідно до ст. 31 ЦК, фізична особа, яка не досягла 14-ти років має часткову цивільну дієздатність, тобто має право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини та здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної творчої діяльності, що охороняється законом. Неповну цивільну дієздатність має особа у віці від 14 до 18 років. Це надає їй право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє імя. Неповнолітня особа може вчиняти й інші правочини за згодою батьків або піклувальників. Повну цивільну дієздатність особа набуває у віці 18 років за загальним правилом, а також якщо особа досягла 16 років і працює за трудовим договором або досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю, у разі реєстрації шлюбу фізичною особи, яка не досягла повноліття, неповнолітня особа, що записана матірю або батьком дитини.