Geum.ru

Юриспруденция, право, государство

  • 10581. Правове регулювання перевезення вантажів автомобільним транспортом
    Дипломная работа пополнение в коллекции 06.09.2010

     

    1. Конституція України.(на 1.03.2008), Х.: Фактор, 2008- 144 с.
    2. Господарський процесуальний кодекс України . К.: ЮРИНКОМ ИНТЕР, 2004. 640 с.
    3. Цивільній кодекс України від 16.01.2003р. (зі змінами і доповненнями). К.: Ліга-Закон, 2008 385 С
    4. Цивільний процесуальний кодекс України (на 15.05.2008) К. Паливода, 2008 156 с.
    5. Закон України "Про захист прав споживачів" від 15.12.93 N 3682-12;
    6. Закон України "Про дорожній рух" від 30.06.93 N 3353-12;
    7. Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 р. № 2344-ІІІ.
    8. Закон України “Про внесення змін до Закону України "Про страхування" ” від 4 жовтня 2001 р. N 2745-III
    9. Закон України “Про транспорт” (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 51, ст.446) (Із змінами, внесеними згідно із Законами N 642/97-ВР від 18.11.97, ВВР, 1998, N 10, ст.36 N 650/97-ВР від 19.11.97, ВВР, 1998, N 11-12, ст.41 N 507-XIV (507-14) від 17.03.99, ВВР, 1999, N 18, ст.138)
    10. Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні” від 7 груд. 2000 р. № 2134-ІІІ // Уряд. курєр. - 2001. - 5 січ. - С. 4.
    11. Закон України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 року N 1775-III.//Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 36, ст.299. В редакції Закону N 546-IV від 20.02.2003
    12. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» від 15.05.03 р. № 755-IV, із змінами і доповненнями, внесеними законами України, у тому числі Законом України від 16.03.06 р. № 3575-IV
    13. Закон України „Про ратифікацію Конвенції про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу”//Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 19, ст.179
    14. Постанова № 176 - Постанова КМУ "Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту" від 18.02.97 р. № 176.
    15. Постанова КМУ ”Питання Державної адміністрації автомобільного транспорту” від 3 вересня 2008 р// Офіційний вісник України, 2008 p., № 18, ст. 490
    16. Постанова КМУ „Про заходи щодо запобігання надзвичайним ситуаціям під час перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом” від 29 січ. 1999 р. № 104 // Офіц. вісн. України. - 1999. - № 5. - Ст. 164.
    17. Постанова КМУ „Про вдосконалення системи ліцензування внутрішніх та міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом” від 17 серп. 1995 р. № 656 // Зібр. постанов Уряду України. - 1996. - № 1. - Ст. 7.
    18. Постанова КМУ „Про Концепцію розвитку державної системи ліцензування підприємницької діяльності за її видами” від 23 вересня 1996 р. N 1164.//(Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ N 1257 від 12.11.97 N 1336 ( 1336-98-п ) від 25.08.98 )
    19. Постанова КМУ „Про порядок ліцензування підприємницької діяльності” від 3 липня 1998 року № 1020 // Урядовий кур'єр. 1998. 16 липня.
    20. Постанова КМУ „Про приєднання до Угоди про маси і габарити транспортних засобів, що здійснюють міждержавні перевезення автомобільними дорогами держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав” від 29 жовт. 1999 р. № 2020 // Уряд. курєр. - 1999. - 8 груд. - ("Орієнтир". - № 48. - С. 6).
    21. Постанова КМУ „Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу” від 29 листопада 2000 р. N 1755.(Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ N 515 від 16.05.2001, N 561 від 23.05.2001, N 1143 від 7.08.2002)
    22. Указ Президента України „Пpо вдосконалення упpавління тpанспоpтним комплексом Укpаїни” від 11 веpес. 1995 p. // Уpяд. куpєp. - 14 веpес. - С. 4.
    23. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування».від 03.12.2008 № 1081
    24. Наказ № 4/8 - наказ Мінтрансу і Міносвіти "Про затвердження зразка договору про разове перевезення організованих груп дітей" від 09.01.98 р. № 4/8.
    25. Наказ № 431/7 - наказ Мінтрансу і Міносвіти "Про затвердження зразка довгострокового договору на перевезення організованих груп дітей" від 10.12.97 р. № 431/7.
    26. Наказ № 433/5 - наказ Мінтрансу і Держкомтуризму "Про затвердження зразка довгострокового договору на перевезення туристів" від 10.12.97 р. № 433/5.
    27. Наказ № 5/9 - наказ Мінтрансу і Міносвіти "Про затвердження зразка дозволу на перевезення груп дітей" від 09.01.98 р. № 5/9.
    28. Наказ № 6/4 - наказ Мінтрансу і Держкомтуризму "Про затвердження зразка договору про разове перевезення туристів" від 09.01.98 р. № 6/4.
    29. Наказ Держпідприємництва та Мінтрансу України „Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом” від 16.01.2001 р. №6/18. Зареєстровані в Мін'юсті України 29.01.2001 р. за №83/5274
    30. Наказ Держпідприємництва України, Мінтрансу України від 16.01.2001 р. №6/18 „Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом”
    31. Наказ Держстандарту України та Мінтрансу України „Про затвердження Правил сертифікації послуг автомобільного транспорту” від 19 берез. 1999 р. № 119/156 // Офіц. вісн. України. - 1999. - № 13. - Ст. 536.
    32. Наказ Мінтрансу N 363 „Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні” від 14.10.97.
    33. Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" (із змінами, внесеними Законом України від 11.06.97 N 333/97-ВР);
    34. ДСТУ 3410-96 "Система сертифікації УкрСЕПРО. Основні положення";
    35. ДСТУ 3649-97 "Засоби транспортні дорожні. Експлуатаційні вимоги безпеки до технічного стану та методики контролю".
    36. Методика застосування працівниками органів автомобільного транспорту Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом N 82 від 14.11.2000 (Наказ Мінтрансу).
    37. Автомобиль и автоперевозки как объект налогообложения /Назарбаева Р., Назарбаева И., Чимшит О. и др. - [Днепропетровск]: Изд. Дом "Баланс-Клуб". - Ч. 2. - 1999. - 124 с.
    38. Автотпослуги: облік і оподаткування.//Дебет-кредит №5, 2003
    39. Ардельянова О. В. Место и роль государства в регулировании рынка автотранспортных услуг // Проблеми підвищення ефективності інфраструктури: Зб. наук. пр. - К., 1997. - Вип. 2. - С. 38-46.
    40. Бажан Л. И. Модель выбора варианта функционирования автотранспортного предприятия // Информационные технологии в моделировании и автоматизации экономических процессов: Сб. науч. тр. - К., 1998. - С. 10-12.
    41. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. М.: «Статут», 2007. 909 с.
    42. “Везе тому, хто везе” журналу “Бізнес” №11 (478), 18 березня 2002 року.
    43. Вінник О. М. Господарське право: навчальний посібник. 2-ге вид змін і доп. К.: 2009. 766 с
    44. Господарське право: Практикум.//За заг. ред. В.С. Щербини. - К.Юрінком, 2001.
    45. Григорєв Г. С. Суть ринку автотранспортних послуг в сучасних умовах господарювання // Проблеми підвищення ефективності інфраструктури: Зб. наук. пр. - К., 1998. - Вип. 3. - С. 207-212.
    46. Григорьєв Г. С. Правове та економічне забезпечення господарського механізму взаємодії автотранспортного підприємства та обслуговуємої клієнтури // Проблемы повышения эффективности инфраструктуры: Сб. науч. тр. - К., 1996. - С. 63-66.
    47. Гук М. Далі їхати нікуди: (Автотpанспоpт ) // Робітн.газета - 1997. - 18 лют.- С. 2.
    48. Дахно І.І. Міжнародне економічне право. К.: центр навчальної літератури, 2006 272 с.
    49. . Демішкан В. Ф. Роль автодорожнього комплексу України в сучасних умовах: проблеми і шляхи розвитку: Зб. наук. пр. - К., 1998. - С. 22-25.
    50. Договори у господарській діяльності: практичний посібник О. М. Роїна. 3-тє вид., доп.К.: 2009 800 с
    51. Ижевский В.К. Транспортне право України. К.: КНЕУ, 2008 292 с
    52. Заенчик Л. Г. Развитие экспортного потенциала автомобильного транспорта Украины // Транспортный комплекс Украины: экономика, организация, развитие: Сб. науч. тр. - К., 1996. - Вып. 3. - С. 154-170.
    53. Заіка Ю. О. Українське цивільне право: Навчальний посібник. - 2-ге вид змін і доп. К.: 2008. 368 с.
    54. Контракти переконалися: уздовж українських доріг - безмежне поле для бізнесу” (№ 22, травень 2000)
    55. Левковець П.Р., Марунич В.С. Міжнародні перевезення і транспортне право: Навчальний посібник. 3-є видання, виправлене та доповнене. К.: Арістей, 2005. 292 с.
    56. Мирошниченко Л., Сапрыкин Л., Михайленко Е. ,Автомобильные перевозки: организация и учет. 8-е изд. Х.: Фактор, 2009 688 с.
    57. О pаботе автомобильного тpанспоpта в 2002 году и задачах отpасли на 2003 г.// Бизнес. - 2003. - № 2. - С. 28-32.
    58. Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів (Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 15.05.97 N 01-8/167)
    59. Штефан М.Й. Цивільний процес. К:Ін Юре 1997
    60. Плушников К. И. Транспортно-экспедиторские операции. - М., 2007.
    61. Развадовський В., Функції державного управління транспортною системою України. // Право України 2008, № 5- С.121-126
    62. Савин В. И., Щур Д. Л Перевозки грузов автомобильным транспортом: Справ. пособие. - 3-е изд., перераб. и доп. К.: Дело и сервис, 2007
    63. Саркисов С.В. Организация и управление доставкой товаров во внешнеэкономических связях (основы логистики): Учеб. пособие. - М., 2008.
    64. Транспортне право Шульженко Ф.П., Гайдулін О.О., Кундрик Р.С. Навч. посібник. К.: КНЕУ, 2005. 244 с.
    65. Харитонов Е.О. Правове регулювання перевезень в Україні, К.: Право, 2006 г. - 560 с
    66. Цивільне право України: Підручник. У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери та Н.С. Кузнецової. - К.Юрінком, 2001.
    67. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. - К.Юрінком, 2001.
    68. Чигринець І. А. Планування провізних можливостей автотранспортного підприємства в умовах ринку // Проблеми підвищення ефективності інфраструктури: Зб наук. пр. - К., 2007. - Вип. 2
    69. Яцківський Л.Ю., Зеркалов Д.В. Загальний курс транспорту. Книга 2. Навчальний посібник К., Арістей, 2007, 504 с.
  • 10582. Правове регулювання податку з доходу громадян
    Информация пополнение в коллекции 13.01.2010

     

    1. Конституція України - К. 1996 - 50 с.
    2. Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003р.
    3. Закон України «Про внесення змін в Закон України «Про систему оподаткування»// Баланс - 1997 - № 15.
    4. Закон України «Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів» від 22.12.94 р. № 320/94 -ВР // Податкове законодавство України - К. 1998 - 183 с.
    5. Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.92 р. № 13-92 // Вісник податкової служби України - 1997 № 13.
    6. Бех Г.В., Дмитрик О.О., Кобильнік Д.А. та ін.; За ред. проф. М. П. Кучерявенка. Податкове право: Навч. посіб./ К.: Юрінком Інтер, 2003. 400 с.
    7. Василик О.Д. Державні фінанси України. Навчальний посібник. - К. Вища школа. 1997 - 383 с.
    8. Василик О.Д., Павлюк К.В. Удосконалення податкової системи України // Фінанси України - 1997 № 10, с.37 42.
    9. Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права: Навч. посіб. 3-тє вид., випр. і доп. К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. 302 с.
    10. Олійник О.В. Податкова система: Навчальний посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2006 456с.
    11. Теліцина О. Розвиток оподаткування в Україні: ретроспективний аналіз // Актуальні проблеми економіки. - 2003. - №2. - С.43-48.
    12. Тропіна В. Податок із доходів фізичних осіб: новий закон нові питання. // Фінанси України. 2004. - №4. - С.63-68.
    13. Особливості оподаткування доходів фізичних осіб // Урядовий курєр. - 2004. - №15. - С.7
  • 10583. Правове регулювання проведення земельних торгів
    Курсовой проект пополнение в коллекции 02.01.2011

    Однією з підстав припинення права власності на землю громадян та юридичних осіб є звернення стягнення на земельну ділянку за рішенням суду. В разі прийняття судом рішення про звернення стягнення на земельну ділянку, остання підлягає відчуженню шляхом проведення земельних торгів. Основною формою земельних торгів у таких випадках є аукціон. Підготовка і організація проведення земельного аукціону з продажу земельних ділянок у порядку виконання судових рішень має здійснюватися відповідно до вимог чинного ЗК України, а також Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. Згідно зі ст. 62 зазначеного Закону звернення стягнення на земельну ділянку, що є нерухомим майном, провадиться у разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому насамперед провадиться звернення стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржникові. В останню чергу звертається стягнення на жилий будинок чи квартиру. Разом з жилим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржникові. У разі звернення стягнення на земельну ділянку державний виконавець запитує відповідні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування про належність зазначеного майна боржникові на праві власності та його вартість, а також запитує нотаріальний орган, чи не знаходиться це майно під арештом. Після одержання документального підтвердження належності боржникові на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна, державний виконавець накладає на них арешт шляхом опису і оцінки їх вартості на момент арешту та надсилає нотаріальному органу за місцем знаходження майна вимогу про реєстрацію даного факту. Про накладення арешту на будинок чи інше нерухоме майно, заставлене третім особам, державний виконавець невідкладно повідомляє цих осіб. Реалізація належних боржникові земельної ділянки та іншого нерухомого майна провадиться відповідно до закону шляхом продажу з прилюдних торгів.

  • 10584. Правове регулювання профілактики злочинності та його сутність
    Курсовой проект пополнение в коллекции 28.02.2011

    Спеціалізованими суб'єктами є державні правоохоронні органи, а також недержавні об'єднання і організації, створені для охорони правопорядку, приватних осіб та підприємств; спеціалізовані комісії і комітети, що створюються на різних рівнях виконавчої влади для планування, координації та здійснення спеціально-кримінологічного попередження злочинності (Координаційний комітет боротьби з організованою злочинністю та корупцією при Президентові України, Національна координаційна рада боротьби з наркоманією при Кабінеті Міністрів України, Координаційні комітети боротьби з організованою злочинністю та корупцією в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі). Органи місцевого самоврядування також створюють комісії, що виконують профілактичні функції комісії у справах молоді, спостережні, адміністративні та ін. До спеціалізованих громадських суб'єктів належать загони самооборони, добровільна народна дружина, товариські суди та інші громадські формування, основне завдання яких полягає в попередженні злочинності й охороні громадського порядку.

  • 10585. Правове регулювання ринків фінансових послуг
    Дипломная работа пополнение в коллекции 23.03.2010

    Розділ ІІ Положення встановлює вимоги до ломбарду для набуття статусу фінансової установи, а саме:

    1. ломбард повинен створюватись у відповідній організаційно-правовій формі згідно з вимогами законодавства (на сьогодні це повні товариства, також залишаються діючими ломбарди з державною формою власності). Проект закону України „Про ломбарди в Україні” пропонує створення ломбардів у формі державних підприємств (що, безперечно, викличе наукову дискусію навколо неможливості рівняння понять „державне підприємство” та „фінансова установа” через їх категоричну відмінність), повного та командитного товариств та товариства з додатковою відповідальністю. Проект закону України „Про ломбарди і ломбардну діяльність” передбачає існування ломбардів у формах державного підприємства та повного товариства;
    2. ломбард повинен мати внутрішні правила та положення, що регламентують надання ломбардом фінансових послуг, затверджені у встановленому порядку. У документі, що фактично має детально регламентувати кожну вимогу до створення ломбарду для набуття ним статусу фінансової установи міститься подібна абсолютно неконкретна норма, яка, до речі, не регулюється жодним іншим актом Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України. Тобто, на етапі створення, очевидно, що вказані внутрішні правила та положення затверджуються засновниками та можуть існувати в безлічі варіантів (оскільки Державна комісія не вбачає потреби погоджувати такі документі) та містити або передбачати незаконні для ломбарду види діяльності. Це є першою проблемою у сучасній процедурі легітимації діяльності ломбарду усунення якої можливе або за більш детального формулювання вказаної норми в межах Положення про порядок внесення інформації про ломбарди до Державного реєстру фінансових установ, або за прийняття відповідного закону України, що детально розписав би вимоги до статуту ломбарду, в якому передбачаються види фінансових послуг, що надають ломбарди в Україні;
    3. ломбард має забезпечити наявність спеціального технічного обладнання, облікової та реєструючої системи, необхідних для надання фінансових послуг та забезпечення належного та своєчасного обліку фінансово-господарських операцій відповідно до законодавства (у тому числі обладнання для оцінки майна, програмного забезпечення, компютерної техніки, комунікаційних засобів, тощо). Неточність цього положення полягає у тому, що майно в Україні оцінює не обладнання, а оцінюють спеціалісти, діяльність, яких врегульована відповідними законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами. Тому для здійснення оцінки майна, під заставу якого надається фінансовий кредит, ломбард, насамперед, повинен мати оцінювача-спеціаліста з оцінки майна;
    4. мати власне або орендоване приміщення, призначене для надання фінансових послуг, у тому числі окреме приміщення для зберігання заставленого майна, яке повинно бути обладнане необхідними засобами безпеки, зокрема, охоронною сигналізацією та/або відповідною охороною. З нашого погляду, ця норма має бути більш жорсткою і вимагати для ломбарду наявності як охоронної сигналізації, так і відповідної охорони, оскільки в заставі ломбарду можуть бути наявні не тільки цінні побутові речі, але і вироби з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння;
    5. в установчих документах ломбарду повинен бути визначений вичерпний перелік фінансових послуг, які надає ломбард. На нашу думку, сьогодні, коли з законодавства неможливо зясувати суть ломбарду, вказана вимога не може обмежуватись лише визначенням видів фінансових послуг, що надає кожен конкретний ломбард, оскільки основний вид діяльності ломбардів в Україні надання фінансових кредитів нерозривно повязаний з тією „послугою”, яка передує наданню фінансового кредиту: схов (за Цивільним кодексом УРСР, який зберігається донині у підзаконних нормативно-правових актах), зберігання речей (ст. 967 Цивільного кодексу України), приймання майна у заставу (ст. 48 Закону України „Про заставу”). А фінансова послуга з надання фінансових кредитів теж має декілька формулювань у чинному законодавстві і в літературних джерелах: ломбард надає позички, позики, кредити, і всі ці поняття мають різний відтінок. Розвязання цієї проблеми можливе лише за умови прийняття закону, що чітко і правильно визначав би сутність ломбарду: ломбард це фінансова установа, основним видом діяльності якої є надання фінансових кредитів фізичним особам готівкою або у безготівковій формі за рахунок власних або залучених коштів, крім депозитів, під заставу майна. При розробці визначення сутності та регулюванні правового статусу ломбарду необхідно конкретно визначити види майна, що слугуватиме забезпеченням повернення наданого фінансового кредиту (заставою). Доцільним вважаємо обмеження суми фінансового кредиту, який вправі надавати ломбард, щоб не втрачалось історично складене розуміння ломбарду як установи, що надає порівняно невеликі суми кредитів під заставу виключно рухомих речей, але не всіх видів (наприклад, побутового призначення, ювелірних речей, невеликих пакетів цінних паперів);
    6. в установчих документах ломбарду повинен бути визначений вичерпний перелік видів фінансових послуг, які надає ломбард. Формулювання, викладене у п.п. 8.5. пункту 8 Положення про порядок внесення інформації про ломбарди до Державного реєстру фінансових установ, слід поновити в частині приведення у відповідність згідно норм новітнього законодавства, згідно з якими установчі документи набули назви засновницьких. Основною проблемою цього положення є те, що чинне законодавство не надає вичерпного переліку фінансових послуг, що вправі надавати ломбард. Такий перелік можна сформувати, базуючись на сучасних визначеннях поняття ломбард, які, як видно зі сказаного вище не є досконалими. Тому, виходячи з проектів законів „Про ломбарди в Україні” та „Про ломбарди і ломбардну діяльність” слід вказати на те, що ломбарди в Україні можуть надавати фінансові послуги ломбардів та супутні ломбардні послуги. Фінансова послуга у ломбардів одна надання фінансових кредитів, а до супутніх ломбардних послуг належать прийом під заставу та на зберігання майна чи майнових прав, склад якого, на нашу думку, повинен бути визначений та обмежений для ломбарду в законодавчому порядку; продаж на комісійних умовах майна чи майнових прав, що перебували в заставі і не були викуплені в установлений строк після закінчення дії кредитного договору або договору відповідального зберігання; скупка у населення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння.
  • 10586. Правове регулювання робочого часу і часу відпочинку
    Дипломная работа пополнение в коллекции 19.05.2010

     

    1. Конституція України: Прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року К., 1996.
    2. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. ВВР УРСР, 1971, №50 ст.375.
    3. Міжнародний Пакт про економічні, соціальні і культурні права, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16.12.1966р.
    4. Основи законодавства України про охорону здоровя. Закон України від 19.12.92. - Зібрання законодавства України. т. 5.
    5. Про відпустки. Закон України від 15.11. 96. ВВРУ. 1997. - №2. Ст. 4.
    6. Про державну службу. Закон України від 16.12.93. - Зібрання законодавства України. Т. 8. Із змін. Від 07.06.2001
    7. Про дошкільну освіту. Закон України від 11.07.2001. ЛВУ. 2001. - №31. Ст. 1388.
    8. Про загальну середню освіту. Закон України від 13.05.99. ОВУ. 1999. - №23. Ст. 1033
    9. Про колективні договори і угоди. Закон України від 01.07.93. Зібрання законодавства України. Т. 7.
    10. Про освіту. Закон України в ред. Від. 23.03.96. - Зібрання законодавства України. Т. 2.
    11. Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні. Закон України від 16.12.93. - Зібрання законодавства України. Т. 8.
    12. Про позашкільну освіту. Закон України від 22.06.2000. ОВУ. 2000. - №29. Ст. 1190.
    13. Інструкція про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти. Затверджена наказом міністерства освіти України від 15.04.93 №102
    14. Показники і критерії умов праці, за якими будуть надаватися щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів. Затв. наказом Міністерства охорони здоровя України і Міністерства праці та соціальної політики України №385/55. від 31.12.1997р. Офіційний вісник України. 1998. №4. ст. 167.
    15. Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів. Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.99 № 309. ОВУ. 1999. № 9. Ст. 345.
    16. Положення про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт. Затверджене постановою КМУ від 27.04.98 №578. ОВУ. 1998. - №17. Ст. 635.
    17. Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій. Затверджене наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції, Міністерства фінансів України від 28.0693 №43. Бюлетень законодавства та юридичної практики України. 1997. - №11-12. С. 293.
    18. Порядок застосування Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та в умовах підвищеного ризику для здоров'я, що надає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці. Затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України №16. від 30.01.1998р. Офіційний вісник України. 1998. №5 ст. 191.
    19. Порядок, тривалість та умови надання щорічних відпусток працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості. Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.97 № 634. ОВУ. 1997.№ 27. С. 52
    20. Постанова Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996р. ВВР України, 1997, №2 ст. 5.
    21. Правила визначення робочого часу та часу відпочинку екіпажів повітряних суден цивільної авіації України. Затверджене наказом Міністерства транспорту України від 02.04.2002 № 219. ОВУ. 2002. - № 17. Ст. 913.
    22. Правила про роботу на відкритому повітрі в холодну пору року. Затверджені постановою Народного комісаріату праці СРСР від 11.12.29.
    23. Правила про умови праці вантажників при вантажно-розвантажувальних роботах. Затверджені постановою Народного комісаріату праці СРСР від 20.09.31.
    24. Про деякі питання, повязані з переведенням робітників та службовців підприємств, установ, організацій на пятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Розяснення Державного комітету СРСР по праці та заробітній платі та ВЦРПС від 08.04.67 № 4/П-10.
    25. Про запровадження на території України регіональних графіків початку робочого дня. Указ Президента України від 26.04.95 №334/95. УК. 29.04.95.
    26. Про затвердження розмірів посадових окладів (ставок заробітної плати) працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ. Наказ Міністерства освіти і науки України від 29.03.2001 № 161.Офіційний вісник України. 2001. - № 15. Ст. 663.
    27. Про заходи щодо подальшого вдосконалення використання праці пенсіонерів та інвалідів у народному господарстві та повязаних з цим додаткових пільгах. Постанова Ради Міністрів СРСР від 14.ю09.73 №674.
    28. Про практику розгляду судами трудових спорів. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 №9.
    29. Про режим роботи водіїв та кондукторів міського пасажирського транспорту. Постанова Ради Міністрів СРСР від 24.01.69 №73.
    30. Про режим робочого часу працівників радгоспів та інших державних підприємств сільського господарства. Постанова Ради Міністрів СРСР від 25.05.62 № 475.
    31. Про скорочення тривалості робочого дня для робітників і службовців у передвихідні та передсвяткові дні. Постанова Ради Міністрів СРСР від 08.03.56 № 318.
    32. Про порядок і умови суміщення професій (посад): Постанова Ради Міністрів СРСР від 4 грудня 1981 року № 1145 // СП СРСР. 1982. - №2. Ст. 7.
    33. Про суміщення посад і служби родичів в установах, на підприємства і організаціях усуспільненого сектора: Постанова Ради Міністрів УРСР від 03.11.1980 № 593 // Збірник законів УРСР. 1993. - №32. Ст. 413.
    34. Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій: Постанова КМУ від 31 квітня 1993 року № 245// Урядовий курєр. 1993. - № 54.
    35. Положення про умови праці надомників: Завтра. Деркомпраці СРСР і ВЦРПС від 29.09.81 // Бюлетень Держкомпраці СРСР. 1982. - №1.
    36. Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх: Затв. наказом Міністерства охорони здоровя України від 31.03.94 № 46. // Інформаційний бюлетень України. 199. - №18.
    37. Рекомендації про порядок надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці. Затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р. №7 (із змінами внесеними наказом Мінпраці України від 5 лютого 1998 р. №18) // Інформаційний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики України. 1997. №12. - С 27-28; 1998. - №3. - С. 38
    38. Список виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах у яких надає право на щорічну додаткову відпустку. Затв. постановою Кабінету Міністрів України №1290 від 17.11.1997р. Офіційний вісник України. 1997. №48. с. 23
    39. Тимчасове положення про вахтовий метод організації робіт на підприємствах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Затверджене наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 20.05.99 № 147.
    40. Умови, тривалість, порядок надання та оплати творчих відпусток. Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 19.01.98 № 45. ОВУ. 1998. №3. Ст. 105.
    41. Антон О.А. Право на відпустку: соціальний захист і санкції за правопорушення. Юридичний вісник. 2004.- № 23. С. 9
    42. Барабаш А. Деякі властивості трудових контрактів
      // Право України. 1997. №8. - С. 53-57.
    43. Барабаш А.Т. К вопросу о некоторых свойствах трудового правоотношения. // Ученые записки Харьковского гуманитарного института «Народная Украинская академия», том 2. Харьков, 1996. 427с.
    44. Бачинський М.Д. Трудові правовідносини: поняття та суть: до проекту Трудового кодексу // Право України, 2007. - №1. С. 16-19
    45. Бенедиктова В. Регулювання ненормованого робочого часу в умовах ринкової економіки // Право України. 1999. - №7. С. 104 106, 131.
    46. Бойко М.Д. Трудове право України. Навчальний посібник. Курс лекцій. К.: “Олан”. 2002. 318 с.
    47. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. К.: Вікар, 2003. 725 с.
    48. Бенедиктов В.С. Трудовое право Украины (общая часть). Учебное пособие. ХИВД, Харьков, 1994. 574с.
    49. Бельц Т.М. Підстави виникнення трудових відносин в окремих галузях економіки. // Ученые записки Харьковского гуманитарного института «Народная Украинская академия», том 4. Харьков: 2006. 314 с.
    50. Гинцбург Л.Я. Регулирование рабочего времени в СССР. - М., 1966.
    51. Глазырин В. В. Рабочее время и время отдыха иностранного гражданина // Право и экономика. 1998. №5. - С. 64-66.
    52. Гончарова Г.С., Жернаков В.В., Жигалкин П.И. Закон Украины «Об отпусках». Харьков, «Консум», 1997. 76 с.
    53. Грузінова Л.П, Короткін В.Г. Трудове право України. Частина 3: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. К.: МАУП, 2003.
    54. Домбругова А. Основна щорічна відпустка: правові гарантії забезпечення. Юридичний вісник України. 2004. - №5 С.14.
    55. Егоров А.Н. Трудовые права молодежи. М.: Сов. Россия, 1977. 96 с.
    56. Жернаков В. Сфера дії трудового права: історичні та методологічні аспекти. Правова держава. К., 1998.
    57. Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948р.
    58. Законодавство України про працю: Збірник нормативно-правових актів. Х.: ТОВ «Одіссей», 2003. 696 с.
    59. Йосипович М. Трудовое право Югославии.- М: Юридическая литература, 1989. 379с.
    60. Карпенко Д.О. Правова охорона праці молоді. // Радянське право. 1973. - № 6. - С. 13-16
    61. Киселев И.Я. Зарубежное трудовое право. Учебник для вузов. М.: Изд. група НОРМА-ИНФРА, 1998. 263 с.
    62. Кисилев И.А. Сравнительное и международное трудовое право. Учебник для вузов. - М. Дело, 1999. 423с.
    63. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. 1997. - №11-12.
    64. Колмайкин В.В. Про тривалість робочого часу в умовах ринку // // Ученые записки Харьковского гуманитарного института «Народная Украинская академия», том 2. Харьков: 2006. 364 с.
    65. Коментар до Конституції України. К., 1998.
    66. Крылов К. Новый Трудовой кодекс должен защищать права работников // Человек и труд. 1998. - № 5. С.64-66.
    67. Курилин М.Н. Проблема трудоспособного возраста молодежи в национальном и международном трудовом праве. // Советское государство и право. 1989. - № 2. С. 50-56
    68. Лаврінчук І. Процесуальне забезпечення трудових прав в Україні // Право України. 2001. - №1. - С. 54.
    69. Людина і праця: Довідник з правових питань / Укладач І.П Козинцев, Л.А. Савченко. К., 1997.
    70. Малов В.Г., Орловський Ю.П. Советское трудовое право: Учебник. - М.Лит, 1989. - 303с.
    71. Мурашко М.І. Довідник. Практичні питання реалізації положень законодавчих та нормативних актів, що повязані з трудовим законодавством. К., 1995.
    72. Научно-практический комментарий к законодательству Украины о труде. Том 1. Симферополь, 1998. 896 с.
    73. Прокопенко В.І. Трудове право: Курс лекцій. К., 1996. - 328 с.
    74. Рабинович П.М., Хавронюк М.І. Права людини і громадянина. К.: Атака, 464с.
    75. Российское трудовое право: Учебник для вузов/ Под ред. А.Д. Зайвина. М., 1998.
    76. Советское трудовое право / Под ред. Андреева В.С. М., 1965. - 412с.
    77. Советское трудовое право / Под ред. Проф. Александрова Н.Г. М., 1972. 380 с.
    78. Советское трудовое право / Под ред. Смирнова О.В. М. , 1991. 290 с.
    79. Солодовник Л. Роль юридичних фактів у динаміці правовідносин трудового права //Право України. 2000. - №7.
    80. Сташків Б. Про додаткову оплачувану відпустку одиноким матерям. Праця і зарплата. січень 2005. №3. С. 15.
    81. Стичинський Б.С., Зуб І.В., Ротань В.Г. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. К.:„Видавництво А.С.К.”, 2003р. 1023 с.
    82. Трудове право України. За ред. Болотіної Н.Б., Чанишевої Г.І. Київ, „Знання”, 2000.
    83. Трудове право України: Курс лекцій / За ред. П.Д. Пилипенка. Львів: Вільна Україна, 2006. 512 c.
    84. Трудовое право и повышение эффективности общественного производства. Под ред. Иванова С.А. Изд-во «Наука», М., 1972г., 510с.
    85. Трудовое право России: Учебник для вузов / отв. ред. проф. Р.З.Лившиц и проф. Ю.П.Орловский. М.: ИНФРА- М НОРМА. 1998. 480 с.
    86. Трудовое право Украины / Под ред. Чанышевой Г.И., Болотиной Н.Б. Х.: Одиссей, 2001. 512 с.
    87. Трудовое право Украины: Учебно-справочное пособие / Ответственный редактор Г.И. Чанышева, Н.Б. Болотина. Х., 1999.
    88. Трудовое право. Учебник под ред. Смирнова О.В. М.,1996. 458с.
    89. Хохрякова О.С. Отпуска рабочих и служащих. М.: Юрид. лит., 1984. 124с.
    90. Цибулько П.Р. Забезпечення права на відпустку обовязок, а не право роботодавця // Інформаційне право. 2006. - № 4. С. 45-49.
    91. Цибулько П.Р. Проблеми надання відпусток в окремих галузях народного господарства: шляхи вирішення // Інформаційне право. 2006. - №7. С. 100-104.
    92. Цибулько П.Р. Право на відпустку та його захист в Українській державі // Інформацйіне право. 2007. - №1. С. 86-90.
  • 10587. Правове становище заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу
    Дипломная работа пополнение в коллекции 18.12.2010
  • 10588. Правове становище населення в міжнародному праві
    Контрольная работа пополнение в коллекции 04.02.2011

    Розділ ІІІ Закону України про біженців від 24 грудня 1993 року встановлює біженцям наступні права: вибір місця тимчасового проживання із запропонованого їй міграційною службою переліку населених пунктів і пересування на території України за умов дотримання правил, установлених для іноземців; працю за наймом або на підприємницьку діяльність, придбання у власність майна за умов, передбачених законодавством України для іноземців; охорону здоров'я та відпочинок у порядку, передбаченому законодавством для громадян України; одержання грошової допомоги, пенсій та інших видів соціального забезпечення в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; користування житлом, наданим у місці тимчасового проживання; навчання в порядку, передбаченому законодавством України для іноземців; користування надбаннями культури; свободу совісті та вільне відправлення релігійних обрядів; недоторканність особи, житла, охорону законом особистого життя, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень; судовий захист від посягань на честь і гідність, життя і здоров'я, особисту свободу та житло, а також захист майнових та немайнових прав; вступ до легалізованих громадських організацій відповідно до їх статутів (положень).

  • 10589. Правоведение
    Контрольная работа пополнение в коллекции 09.12.2008

    Основное направление деятельности Федерального Собрания законотворчество, большое значение имеет законодательный процесс рассмотрение, принятие и обнародование законов. Он осуществляется в особом порядке. В законодательном процессе выделяется несколько стадий, через которые проходят законы, чтобы приобрести юридическую силу.

    1. Внесение законопроекта законодательная инициатива. Законопроекты вносятся в Государственную Думу. Правом законодательной инициативы обладает Президент Российской Федерации, Совет Федерации, члены Совета Федерации, депутаты Государственной Думы, законодательные органы субъектов Российской Федерации. Это право принадлежит также Конституционному Суду, Верховному Суду, Высшему Арбитражному Суду Российской Федерации по вопросам их ведения. Определенные категории законопроектов, касающихся финансов государства, могут быть внесены только при наличии заключения Правительства Российской Федерации.
    2. Обсуждение законопроекта в Государственной Думе. Оно проходит, как правило, в трех чтениях. Обычно заслушивается доклад, содоклад об обсуждаемом законопроекте, проводят прения, высказываются предложения и замечания.
    3. Принятие закона. Федеральные законы принимаются Государственной Думой большинством голосов от общего числа ее депутатов; при голосовании по проектам федеральных конституционных законов требуется не менее двух третей голосов от общего числа депутатов Государственной Думы.
    4. Рассмотрение и одобрение Советом Федерации принятого Государственной Думой федерального закона. Принятый Государственной Думой федеральный закон в течение пяти дней передается на рассмотрение Совета Федерации. Если закон рассмотрен и за него проголосовало более половины от общего числа членов Совета Федерации, то этот закон считается одобренным. Но он может быть и отклонен.
    5. В этом случае может возникнуть дополнительный этап преодоление разногласий между Советом Федерации и Государственной Думой в связи с отклонением принятого Государственной Думой закона. Может быть создана согласительная комиссия для преодоления возникших разногласий, после чего закон подлежит повторному рассмотрению Государственной Думой. При повторном рассмотрении федерального закона Государственная Дума может принять предложения согласительной комиссии. Но она в этой ситуации может и не принять предложения согласительной комиссии и выразить несогласие с решением Совета Федерации об отклонении закона; тогда он ставится на голосование в Государственной Думе в ранее принятой редакции. В таком случае принятого федеральный закон считается принятым, если за него проголосовало не менее двух третей от общего числа депутатов Государственной Думы.
    6. Подписание и обнародование федерального закона Президентом Российской Федерации. Это заключительная стадия законодательного процесса. Участие главы государства неотъемлемая составная часть законодательного процесса. Принятый федеральный закон в течение пяти дней направляется ему для подписания и обнародования. В течение 14 дней с момента поступления федерального закона Президент должен принять решение и выбрать один из двух возможных вариантов своих действий в его отношении. Во-первых, в течение этого срока глава государства может подписать федеральный закон и обнародовать его, после чего он в установленном порядке вступает в силу. Во-вторых, Президент в этот же срок может применить свое конституционное право вето и отклонить федеральный закон, не подписав его. Однако президентское вето не абсолютно, а относительно и может быть преодолено палатами Федерального Собрания квалифицированным большинством голосов.
  • 10590. Правоведение
    Вопросы пополнение в коллекции 29.11.2011

    Информация определяется как сведения о лицах, предметах, фактах, событиях, явлениях и процессах независимо от формы их представления. По общему правилу гос. информационные ресурсы РФ явл. открытыми и общедоступными. Исключение составляет документированная информация, отнесенная законом к категории ограниченного доступа, подразделяется на информацию, отнесенную к гос. тайне, и конфиденциальную. Государственной тайной являются защищаемые государством сведения, распространение которых может нанести ущерб безопасности РФ. В частности: 1)сведения в военной области; 2)сведения в области экономики, науки и техники; 3)сведения в области внешней политики и экономики; 4)сведения в области разведывательной, контрразведывательной и оперативно-розыскной деятельности. Допуск должностных лиц и граждан к гос. тайне предусматривает: 1)принятие на себя обязательств перед гос-вом по нераспространению доверенных им сведений, составляющих гос. тайну; 2)согласие на частичные, временные ограничения их прав; 3)письменное согласие на проведение в отношении их полномочными органами проверочных мероприятий; 4)определение видов, размеров и порядка предоставления льгот, предусмотренных законом; 5)ознакомление с нормами законодательства РФ о гос. тайне, предусматривающими ответственность за его нарушение; 6)принятие решения руководителем органа гос. власти, предприятия, учреждения или организации о допуске оформляемого лица к сведениям, составляющим гос. тайну. Для должностных лиц и граждан, допущенных к гос. тайне на постоянной основе, устанавливаются следующие льготы: 1)процентные надбавки к заработной плате в зависимости от степени секретности сведений, к которым они имеют доступ; 2)преимущественное право при всех прочих равных условиях на оставление на работе при проведение органами гос. власти, предприятиями, учреждениями и организациями организационных и (или) штатных мероприятий. Основаниями для отказа должностному лицу или гражданину в допуске к гос. тайне могут являться: 1)признание его судом недееспособным, ограниченно дееспособным или особо опасным рецидивистом, нахождение его под судом или следствием за гос. и иные тяжкие преступления, наличие у него неснятой судимости за эти преступления; 2)наличие у него медицинских противопоказаний для работы с использованием сведений, составляющих гос. тайну, согласно перечню, утверждаемому Министерством здравоохранения РФ; 3)постоянное проживание его самого и (или) его близких родственников за границей и (или) оформление указанными лицами документов для выезда на постоянное жительство в др. гос-ва; 4)выявление в результате проверочных мероприятий действий оформляемого лица, создающих угрозу безопасности РФ; 5)уклонение его от проверочных мероприятий и (или) сообщение им заведомо ложных анкетных данных. Допуск должностного лица или гражданина к гос. тайне может быть прекращен по решению руководителя органа гос. власти, предприятия, учреждения или организации в случаях: 1)расторжения с ним трудового договора в связи с проведением организационных и (или) штатных мероприятий; 2)однократного нарушения им взятых на себя предусмотренных трудовым договором обязательств, связанных с защитой гос. тайны; 3)возникновения обстоятельств, являющихся основанием для отказа должностному лицу или гражданину в допуске к гос. тайне. К сведениям конфиденциального характера отнесены служебные сведения, доступ к которым ограничен органами гос. власти (служебная тайна), а также сведения, связанные с коммерческой деятельностью (коммерческая тайна). Информация составляет служебную или коммерческую тайну, если она отвечает следующим 3 условиям: 1)информация имеет действительную или потенциальную коммерческую ценность в силу неизвестности ее третьим лицам; 2)к информации нет свободного доступа на законном основании; 3)обладатель информации принимает меры к охране ее конфиденциальности.

  • 10591. Правоведение - курс лекций
    Отчет по практике пополнение в коллекции 09.12.2008

    РаботникРаботодательПраваОбязанности1. На предоставление работы, обусловленной трудовым договором, рабочего места, соответствующего условиям госстандартов, безопасности труда1. Предоставлять работнику работу, обусловленную трудовым договором; обеспечить безопасность труда и условия, отвечающие требованиям охраны труда и гигиены труда2. На своевременную и в полном объеме выплату заработной платы2. Выплачивать в полном размере и в установленные сроки причитающуюся работнику заработную плату3. На отдых (ежедневный, еженедельный, ежегодный)3. Соблюдать нормативные акты, регулирующие вопросы отдыха работника4. На возмещение вреда, причиненного в связи с исполнением трудовых обязанностей4. Возмещать вред, причиненный работнику в связи с исполнением трудовых обязанностей5. На обязательное социальное страхование, предусмотренное федеральными законами5. Осуществлять обязательное социальное страхование работникаОбязанностиПрава1. Добросовестно исполнять свои трудовые обязанности в соответствии с трудовым договором1. Требовать от работника добросовестного исполнения им трудовых обязанностей, бережного отношения к имуществу работодателя и других работников, соблюдения правил внутреннего трудового распорядка организации2. Бережно относиться к имуществу работодателя и других работников2. Привлекать работника к дисциплинарной и материальной ответственности в порядке, установленном федеральным законодательством3. Соблюдать правила внутреннего трудового распорядка организации, трудовую дисциплину, требования по охране труда и обеспечению безопасности труда3. Поощрять работника за добросовестный и эффективный труд4. Выполнять установленные нормы труда4. Принимать локальные нормативные акты5. Незамедлительно сообщать работодателю (либо непосредственному руководителю) о возникновении угрозы жизни и здоровью людей, сохранности имущества работодателя и других работников5. Заключать, изменять и расторгать трудовой договор с работником.

  • 10592. Правоведение (Контрольная)
    Контрольная работа пополнение в коллекции 09.12.2008

    Административное взыскание занимает особое место в системе мер административного принуждения. Их особенность состоит в следующем:

    1. они носят ярко выраженный санкционный характер, чем отличаются от других видов мер административного принуждения, которые этим качеством не обладают;
    2. воспитательное воздействие от их применения наиболее высоко, поскольку достигается простым, быстрым и наглядным способом;
    3. взыскания могут применять не только органы государственного управления, но и другие субъекты правоприменения;
    4. все административные взыскания налагаются на основе специального индивидуального акта управления постановления или решения;
    5. наложение административных взысканий осуществляется уполномоченными на то органами милиции в определенном процессуальном порядке, при котором учитывается характер совершенного правонарушения, личность нарушителя, степень его вины, имущественное положение, обстоятельства, смягчающие и отягчающие ответственность;
    6. являются эффективным средством реализации института ответственность (под которой понимается обязанность гражданина или должностного лица дать отчёт о своём неправомерном поведении в сфере государственного управления и понести наказание в виде административного взыскания).
  • 10593. Правоведение в системе современных наук
    Информация пополнение в коллекции 25.05.2010

    Форма государства - это внешняя организация государственной власти, выражающаяся в форме правления, форме государственного устройства и политическом (государственном) режиме. Современная наука считает форму государства состоящей из трёх элементов: формы правления, формы государственного устройства и политического режима. Статья 1 К. РФ определяет Россию как республику. Обычно выделяют три основных вида республики: президентскую, парламентскую и смешанную. Полномочия Президента РФ по формированию Правительства и контролю за ним являются решающими и позволяют считать Россию президентской республикой. Некоторые учёные считают, что Россия является смешанной республикой, так как у Федерального собрания (Гос. Думы) имеются важные полномочия в отношении правительства. Во-первых, Гос. Дума даёт согласие П. на назначение Председателя Правительства РФ (ст. 103,111). Во-вторых, Гос. Дума утверждает разработанный Правительством федеральный бюджет, а также отчёт Правительства о его исполнении (ст. 114). В-третьих, самое важное Гос. Дума может выразить недоверие Правительству, в результате которого Правительство может быть отправлено в отставку (ст. 117). Форма государственного устройства. Статья 1 К. РФ закрепляет федеративную форму её устройства. РФ состоит из 89 весьма разнообразных субъектов. К. РФ устанавливает, что во взаимоотношениях с ФОГВ и между собой все субъекты равноправны. В то же время нормы самой К. РФ закрепляет определённое неравенство. Во-первых, республики имеют статус государства, тогда как другие субъекты - лишь государственные образования. Во-вторых, в республиках принимаются конституции, а в других субъектах - уставы. В силу изложенного многие характеризуют Россию как ассиметричную федерацию. Федерация в России дейст вует на основе ряда принципов: государственная целостность РФ, разграничение предметов ведения и полномочий между ОГВ и ОГВ, равноправие и самоопределение народов в РФ. Важнейшее значение имеет принцип разграничения предметов ведения. В ведении РФ находятся наиболее важные вопросы, которые обеспечивают единство, целостность, суверенность России. Политический режим. Политический режим современного российского государства характеризуется переходом от тоталитарного прошлого к демократическим институтам. На сегодняшний день существует достаточно развитая правовая основа, позволяющая характеризовать Россию как демократическое государство. В России, как и в других демократических государствах, осуществляется разделение государственной власти на законодательную, исполнительную и судебную. Как демократическое государство Россию характеризует отсутствие официальной обязательной для всех идеологии. Для демократического государства характерно наличие в обществе множества создаваемых населением организаций. Особую роль среди общественных объединений играют политические партии. Они призваны выражать политические интересы различных слоев и групп общества. В условиях идеологического многообразия, отсутствия государственного диктата политические парии в России действительно могут активно участвовать в политической жизни страны: свободно разрабатывать и пропагандировать свои программы экономического, политического, социального развития страны, бороться за их реализацию на практике. Государство - это политико-территориальная суверенная организация всего общества, имеющая характер публичного властного управления и служащая главным орудием обеспечения его интересов.

  • 10594. Правоведение и государственная власть
    Контрольная работа пополнение в коллекции 08.04.2010

    Поскольку режим работы с ненормированным рабочим днем предполагает определенные переработки сверх нормальной продолжительности рабочего времени, Кодекс, в качестве компенсации, предусматривает, что работникам с ненормированным рабочим днем предоставляется ежегодный дополнительный оплачиваемый отпуск, продолжительность которого определяется коллективным договором или правилами внутреннего трудового распорядка. В случае, когда такой отпуск (не менее трех календарных дней) не предоставляется, переработка сверх нормальной продолжительности рабочего времени компенсируется с письменного согласия работника как сверхурочная работа (ст. 119 ТК РФ). Порядок и условия предоставления ежегодного дополнительного оплачиваемого отпуска работникам с ненормированным рабочим днем в организациях, финансируемых из федерального бюджета, устанавливаются Правительством РФ, в организациях, финансируемых из бюджета субъекта РФ, - органами власти субъекта РФ, а в организациях, финансируемых из местного бюджета, - органами местного самоуправления.

  • 10595. Правоведение как наука
    Вопросы пополнение в коллекции 23.08.2007

    1. Возникновение государства
      В развитии человеческого общества традиционно выделяют два этапа. Первый этап - догосударственный, иногда именуемый в литературе первобытнообщинной эпохой. На данном этапе государство еще не создано. Основным признаком первобытного общества является присваивающая экономика.Первобытный человек не обладал достаточными знаниями и способностью глубокой переработки природных материалов, поэтому основными видами его деятельности были собирательство готовых продуктов природы, охота, рыбная ловля и примитивная обработка земли. Орудиями труда выступали дубины, копья, лук и стрелы, каменные орудия. Для того чтобы произвести достаточно продуктов для выживания, люди вынуждены были объединятся по кровнородственному признаку в рода, фратрии и племена. Производительность труда была очень низкой, потому как существовали примитивные орудия, которые не позволяли произвести достаточно продукта для накопления. Все это обусловливало общественную собственность на средства производства. Частная собственность отсутствовала. Так как все были равны по отношению к средствам производства, общество не делилось на классы, а разделялось только по половому и возрастному принципу. Высшая власть в обществе принадлежала родовому собранию, состоящему из всех взрослых членов рода. Оперативное же управление осуществляли вожди и старейшины. Необходимость в аппарате управления, обособленном от общества, отсутствовала. Кроме того, не было излишка производства для содержания этого аппарата.
      Второй этап развития человеческого общества характеризуется появлением особой организации власти - государства.
      Основной предпосылкой возникновения государства был переход человеческого общества от экономики присваивающей - к производящей. Развитие орудий труда привело к расширению предметов природы, включенных в производственный процесс. Поменялся и сам характер труда: от присвоения природных продуктов люди переходят к их производству. Развивается гончарное мастерство, приручается скот, орудия труда изготавливаются из железа, более качественной обработке подвергается земля. Вследствие всего этого появляются излишки производимого продукта и начинается обмен излишками между производителями. Возникает разделение труда. Выделяются ремесло, торговля, скотоводство и земледелие. Рост производительности труда приводит к тому, что семьи, на которые распадается род, могут выжить, ведя обособленное хозяйство. Излишки произведенного продукта накапливаются. Появляется наемный труд. Произведенная семьей продукция и средства производства становятся частной собственностью. Общество начинает делиться на классы, иными словами, люди разделяются по их месту в системе разделения труда, по отношению к средствам производства и, следовательно, по способам получения и размерам доли общественного богатства. Появляются рабовладельцы и рабы, купцы, ремесленники, ростовщики, бюрократия, землевладельцы. Кроме того, рост производительности труда обеспечивает повышение выживаемости (уровня жизни) и соответственно численности населения. Увеличивается количество связей между людьми, усложняется управление общественными делами, жизнь становится более изменчивой. Все это формирует потребность в создании профессионального аппарата управления, который бы обеспечивал интересы определенных классов и социальных групп. В итоге, новые условия потребовали уничтожения родовой организации власти и образования государства.
      Развитие разных народов на земном шаре происходило неравномерно. У одних народов государство появилось в 4-3 тысячелетии до нашей эры (в Месопотамии), другие народы создали собственную государственность только в период новой эры (славяне).
  • 10596. Правоведение. (Контрольная)
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Итак, к претензионным относятся сроки, в течение которых субъект, намеренный защитить своё нарушенное право, обязан заявить претензию непосредственно нарушителю, а последний рассмотреть её в установленный срок и разрешить спор с заявителем путём удовлетворения или мотивированного отклонения претензии. Несоблюдение установленного срока предъявления претензии влечёт не возможность предъявления иска в арбитражный суд. Гарантийные же сроки предназначены для повышения качества продукции (товаров, работ), входят в состав материального правоотношения и служат защитой прав потребителя продукции, поскольку предоставляют возможность, прежде всего безвозмездного устранения недостатков. В течении гарантийного срока кредитор (покупатель, заказчик) вправе предъявить должнику (поставщику, подрядчику, исполнителю) требование об устранении обнаруженных и зафиксированных в предусмотренном порядке недостатков продукции (работах, услугах), а должник обязан устранить их в бесспорном порядке безвозмездно, либо заменить предмет договора иным надлежащего качества, либо безвозмездно устранить недостатки, либо соразмерно уменьшить покупную цену, либо принять товар с недостатками и возвратить уплаченную сумму, если не докажет, что недостатки явились результатом нарушения правил пользования или хранения предмета договора кредитором, действия третьих лиц, либо непреодолимой силы. При обнаружении недостатков за пределами гарантийного срока заинтересованная сторона теряет право требовать устранения нарушений в бесспорном порядке, но может прибегнуть к защите права в арбитражном суде. Правила о применении гарантийных сроков предусматриваются законами, подзаконными нормативными актами, стандартами, техническими условиями, а также соглашением сторон. Гарантийные сроки устанавливаются обычно со дня продажи вещи, передачи работ. Для реализации прав по гарантии важно, чтобы установление недостатков и заявление требований об их устранении произошло в период течения гарантийного срока. От гарантийных сроков следует отличать сроки годности товара. Эти сроки устанавливаются изготовителем и определяют возможности использования проданного товара по назначению. От гарантийного срока отличается и срок службы товара, так в последнем, требование по поводу недостатков может быть заявлено только в судебном порядке, а не в бесспорном, как в период действия гарантийного срока.

  • 10597. Правовий вплив і правове регулювання: проблеми співвідношення
    Методическое пособие пополнение в коллекции 24.03.2010

    Правове регулювання здійснюється шляхом прийняття та реалізації загальнообовязкових приписів держави, які втілюється відповідним чином (прямою погрозою примусу чи поєднанням його із задоволенням інтересів та потреб народу, демократичними або авторитарними методами керівництва) у свідомості та поведінці більшості людей. Адже норми права не лише офіційно обовязкові, але й соціально обумовлені взаємодією соціальних сил для досягнення нормального процесу виробництва, праці, побуту та управління в кожному суспільстві. Тому для демократичного суспільства добровільне визнання правових норм більшістю населення є обовязковою умовою нормального правового регулювання.

  • 10598. Правовий захист використання земель
    Курсовой проект пополнение в коллекции 06.03.2010

     

    1. Конституція України, К.,1996
    2. Земельний кодекс України від 25. 10. 2001.
    3. Закон України ”Про природно-заповідний фонд України // Відом. Верхов. Ради України. 1992. №34. С.502.
    4. Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» від 21 вересня 2000 р. / Голос України. 2000. 14 листопада.
    5. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р.
    6. Закон України «Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства» від 17 січня 2002 p., Відомості Верховної Ради України. 2002. № 25. Ст. 172.
    7. Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 р.
    8. Постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Концепції збереження екологічного різноманіття України» від 12 травня 1997 р. № 4391
    9. Збірник законодавчих актів України «Про охорону навколишнього середовища». 1998. -Т. 4. С. 163.
    10. Земельне право України: Підручник / За ред. М.В. Шульги. К.: Юрінком Інтер, 2004. 368 с.
    11. Земельне право України: Підручник / За ред. О.О. Погрібного, І.І. Каракаша К.: Істина, 2003. 448с.
    12. Єрофеев Б.В. Земельное право: Учебник для вузов / Под ред. академика Г. В. Чубукова. М.: Новый Юрист 1998. С. 347.
    13. Управління земельними ресурсами. / За ред д. е. н., проф. В.Г. Вюна. Миколаїв: МФ НаУКМА, 2002. 316 с.
  • 10599. Правовий інститут надання послуг: сутність та його природа
    Дипломная работа пополнение в коллекции 08.05.2011

    З другого боку, на практиці виникає запитання, чи вправі комерційні агент надавати послуги громадянам України, які не здійснюють господарську діяльність і не зареєстровані як підприємці? Жодних перепон для цього ГКУ не встановлює, але в той же час цю категорію громадян він не визнає як субєкта господарювання. Отже, можна констатувати деяку двоякість законодавчої норми. Те ж саме відноситься до п.2 ст. 295 ГКУ, відповідно до якого комерційним агентом може бути субєкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженнями, основаними на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво. Як ми пересвідчилися раніше ГКУ встановлює певне коло осіб, які є субєктами господарювання, (принаймні це твердження стосується громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які повинні бути зареєстровані в якості підприємців). У цьому аспекті побудова п.2 ст. 295 ГКУ викликає деякі сумніви. Якщо комерційним агентом може бути лише субєкт господарювання, тоді доповнення, надане в дужках, що це громадянин чи юридична особа видається зайвим, бо є п.2 ст. 55 ГКУ, де чітко встановлюється коло субєктів господарювання. Якщо ж комерційним агентом може бути будь-який громадянин чи юридична особа, то це вже очевидно не субєкт господарювання. Автор більше схиляється до позиції, що комерційним агентом може бути лише субєкт господарювання, принаймні до такого висновку можна дійти проаналізувавши той факт, що комерційне посередництво визнається підприємницькою діяльністю. Зважаючи на це, автор пропонує викласти п.2 ст. 295 ГКУ таким чином: субєкти господарювання, які надають послуги з комерційного посередництва, визнаються комерційними агентами. Така редакція статті пояснюється також тим, що агентська діяльність визнається не єдиною підставою для виникнення агентських відносин. Так, згідно з п.1 ст. 296 ГКУ агентські відносини виникають у разі:

  • 10600. Правовий режим земель оздоровчого призначення
    Курсовой проект пополнение в коллекции 21.11.2010

     

    1. Конституція України: [прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996] // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - ст. 141.
    2. Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III // Офіційний вісник України, 30.11.2001, № 46, ст. 2038, стор.1.
    3. Закон України від 6 жовтня 1998 р. „Про оренду землі” // Урядовий кур'єр. 1998. № 203204. 22 жовт.
    4. Закон України від 05.10.2000 № 2026-III «Про курорти» // Відомості Верховної Ради України, 15.12.2000, № 50, ст. 435.
    5. Закон України від 07 лютого 2002 р. № 3059 III „Про Генеральну схему планування території України” // Офіційний вісник України. 2002. - № 10. Ст. 466.
    6. Закон України від 11.01.2005 № 2305-IV «Про оголошення природних територій міста Бердянська Запорізької області курортом державного значення» // Офіційний вісник України, 11.02.2005, № 4, ст. 183, стор.16.
    7. Закон УРСР від 25.06.1991 № 1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища» // Відомості Верховної Ради України, 08.10.1991, № 41, ст. 546.
    8. Постанова Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 № 1094 «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення» // Офіційний вісник України, 10.09.2004, № 34, ст. 2261, стор.52, код 29872/2004.
    9. Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.1996 № 1576 «Про затвердження переліку населених пунктів, віднесених до курортних» // Урядовий кур'єр, 23.01.1997
    10. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.04.2003 № 231-р „Про схвалення Концепції розвитку санаторно-курортної галузі» // Офіційний вісник України, 08.05.2003, № 17, ст. 785, стор.122.
    11. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.10.2004 № 694-р „Про передачу об'єктів оздоровчого призначення».
    12. Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Особенные части земельных курсов. Учебное пособие. Под ред. доктора юридических наук, профессора Погребного А.А. и кандидата юр. наук Каракаша Ш.И. Х.:ООО “Одиссей”, 2003. 560 с.
    13. Земля: Договори, суд, законодавство: Науково-практичний посібник (видання третє, перероблене та доповнене) / За заг. ред. С.Я.Фурси К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2008. 832 с.
    14. Земельне законодавство України: 36 нормативних актів, судової та арбітражної (господарської) практики: У 2 кн. / За ред. А.С. Даниленка, Ю.Д. Білика та ін. К.: Урожай, 2002. Кн. 1. 704 с.
    15. Земельне право. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. В.І. Демчика і П.Ф. Кулинина. К.: Видавничий Дім “Ін. Юре”, 2001. 424 с.
    16. Земельне право України. Підручник / М.В.Шульга (кер. авт. кол.), Г.В.Анісімова, Н.О.Багай, А.П.Гетьман та ін.; За ред. М.В.Шульги. К.: Юрінком Інтер, 2004. 368 с.
    17. Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. В.С.Семчика. К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. 680 с.
    18. Земельні відносини: правове регулювання та судова практика. Матеріали науково-практичної конференції 10 11 червня 2009 року, м. Чернігів. Мена: „Домінант”, 2009. 520 с.
    19. Земельні відносини в Україні: Наук. - практ. Видання / Д.В. Ковальський, Л.О. Панькова. К.: Юрінком Інтер, 2009. 720 с.
    20. Земельні ділянки. Законодавство. Розяснення. Судова практика. 2008. - № 12. 416 с.
    21. Мірошниченко А.М., Марусенко Р.І. Науково-практичний коментар Земельного кодексу України. 2-ге вид., перероб. і допов. К.: Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2009. 507 с.
    22. Нормативно-правові акти землекористування. Довідник / Уклад.: Бодюк А.В., Ковальчук М.К., Петриненко О.О. К.: Академвидав, 2007. 320 с.
    23. Носік В.В. Право власності на землю Українського народу: Монографія Юрінком Інтер, 2006, - 544 с.
    24. Правові основи майнових і земельних відносин. Навч. посіб. / Колектив авторів; За заг. Ред. В.М. Єрмоленка. К.: Магістр ХХI сторіччя, 2006. 384 с.
    25. Шеремет А.П. Земельне право України. Навчальний посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2005. 632 с.
    26. Янчук В.З. Основи земельного права України. Навч. посіб /Ярчук В.З.Курило В.І.Моторіна, Т.С. - К.: Магістр ХХI сторіччя, 2006. -160с.
    27. Бусуйок Д. Земельний кодекс України: проблеми реалізації (за матеріалами методичного семінару) // Право України. 2006. № 8 С. 133-134.
    28. Гайдуцький П. Земля має власника. Реального. // Урядовий кур'єр. 2005. № 90. 20 трав.
    29. Кулинич П. Приватизація землі: закон, практика, проблеми. // Інформаційне видання „Проекту підтримки приватизації землі в Україні”, 2003. № 2.
    30. Титова Н. До концепції основного земельного закону України. // Право України. 2006. № 4. С. 68.
    31. Федоров М. Земельна реформа в Україні: стан, проблеми, перспективи. // Економічний часопис. - 2006.- № 6.- С.22.