О. К. Мелещенко Історія журналістики Великобританії
| Вид материала | Конспект |
- Мета викладання дисципліни полягає у наданні студентам знань, які забезпечать науковий,, 94.47kb.
- Кость історія української журналістики, 4185.92kb.
- Історія зарубіжної журналістики (від античності до іі пол. Хvііі ст.), 4492.09kb.
- Кость історія української журналістики, 4057.1kb.
- Робоча програма курсу "Історія філософії України " Для спеціальності 030300 «Історія», 162.85kb.
- Метод журналістики Загальні уявлення про метод. Загальнофиіософські засади методу журналістики, 275.85kb.
- Реферат з журналістики, 106.87kb.
- Ліхтей І. М. Історія середніх віків, 1009.98kb.
- Інститут журналістики І масової комунікації Класичного приватного університету (м., 76.83kb.
- Актуальні) проблеми музичної журналістики (в Україні), 110.07kb.
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка
Інститут журналістики
О. К. Мелещенко
Історія журналістики Великобританії
Видавничо-поліграфічний центр
“Київський університет”
2010
Київ
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка
Інститут журналістики
О. К. Мелещенко
Історія журналістики Великобританії
Конспект лекцій
із навчальної дисципліни
“Історія зарубіжної журналістики”
Видавничо-поліграфічний центр
“Київський університет”
2010
Київ
ISBN
ББК
Мелещенко О. К. Історія журналістики Великобританії: Конспект лекцій / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка; Ін-т журналістики. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2010. – с.
Конспект лекцій розглядає історичний розвиток британських засобів масової інформації, містить деякі положення теорії британських мас-медіа, аналізує практику діяльності редакцій Туманного Альбіону.
Видання розраховано на студентів, викладачів, міжнародників-британістів, фахівців суміжних із журналістикою професій, а також усіх, хто цікавиться історією та культурою Великої Британії.
Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка 29 березня 2010 року, протокол № 9.
ISBN © Мелещенко О. К., 2010
ББК © Інститут журналістики, 2010
ЗМІСТ
Розділ 1. Від протожурналістських явищ
до журналістики ХІХ століття
1.1. Довгий шлях до книгодрукування
(2 тис. рр. до н. е. – остання третина XV ст.). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1.2. Книгодрукування в Британії – каталізатор появи безпосередніх
попередників перших англійських газет (ХV– ХVІ ст.) . . . . . . . . . . . . . . . .
1.3. Перші британські газети (кінець ХVІ – перша третина ХVІІ ст.) . . . .
1.4. Суспільство та журналістика часів
Англійської революції (1640–1660) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1.5. Публічна постановка питання свободи слова та друку
у памфлетах Д. Мільтона, Д. Лільберна, Дж. Вінстенлі . . . . . . . . . . . . . . .
1.6. Журналістика в період реставрації Стюартів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1.7. Журналістика епохи раннього
англійського Просвітництва (1689 – 1714) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1.8. Засновники професійної англійської журналістики . . . . . . . . . . . . . . . .
1.9. Англійська журналістика середини ХVІІІ століття . . . . . . . . . . . . . . .
1.10. Англійська журналістика кінця ХVІІІ століття . . . . . . . . . . . . . . . . . .
1.11. Поява газети “Таймс”. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Висновки розділу 1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Розділ 2. Журналістика ХІХ сторіччя
2.1. Англійська преса в умовах боротьби
за скасування “податків на знання” (1800 – 1861 рр.) . . . . . . . . . . . . . . . . .
2.2. “Таймс” у першій половині ХІХ сторіччя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2.3. Скасування “податків на знання” та
становлення сучасної преси Англії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2.4. “Рейтер” розвивається . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2.5. Поява якісної та масової преси, перших медіа-імперій . . . . . . . . . . . . .
2.6. “Таймс” у другій половині ХІХ сторіччя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2.7. Соціальна диференціація британських видань . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Висновки розділу 2 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Розділ 3. Періодика ХХ сторіччя
3.1. Періодичні видання Великобританії першої половини ХХ ст. . . . . . . .
3.2. Газета “Таймс” у першій половині ХХ ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3.3. Інформаційне агентство “Рейтер” у першій половині ХХ ст. . . . . . .
3.4. Періодичні видання Великобританії другої половини ХХ ст. . . . . . . . .
3.5. Медіа-магнат Руперт Мердок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3.6. Газета “Таймс” у другій половині ХХ ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3.7. Медіа-магнат Роберт Максвелл . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3.8. Інформаційне агентство “Рейтер” у другій половині ХХ ст. . . . . . . .
Висновки розділу 3 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Розділ 4. Проблемно-тематичні лінії британської преси
4.1. Україна в публікаціях “Файненшл Таймс” і
“Eкономіст” (липень – грудень 1998 р.) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4.2. Дослідження широкомасштабних економічних питань
у журналі “Економіст” і газеті “Файненшл Таймс”
(серпень – грудень 1998 р.) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Висновки розділу 4 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Розділ 5. Радіомовлення і телебачення Великобританії
5.1. Телерадіомовна корпорація Бі-Бі-Сі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Висновки розділу 5 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Розділ 6. Свобода ЗМІ, журналістська етика та право у Великобританії
6.1. Правове поле британських ЗМІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
6.2. Вплив Європейського права на становище ЗМІ у Великобританії . . . .
Висновки розділу 6 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Довідкова література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Розділ 1.
Від протожурналістських явищ
до журналістики ХІХ століття
1.1. Довгий шлях до книгодрукування
(2 тис. рр. до н.е. – остання третина ХV ст.)
Англійська історія зберігає величні пам’ятки епохи дописемної культури, що несуть безцінну інформацію про життя народів, які населяли Британські острови. У деяких випадках така інформація не розшифрована й досі. Так, у містечку Стонхедж знаходиться найбільша культова споруда Великобританії, датована приблизно другим тисячоліттям до нашої ери. На великій території величезні камені розташовані таким чином, що деякі дослідники висувають припущення, що це наочна модель нашої Сонячної системи. Проте вчені ніяк не можуть дійти однакової думки, що в свою чергу дає підстави деяким науковцям твердити про те, що древні цивілізації були набагато розвинутіші за наше інформаційне суспільство початку ІІІ тисячоліття нової ери.
Перехід до писемної культури значно вплинув на протікання інформаційно-культурних процесів на Британських островах. Зафіксоване у писемному тексті слово усе активніше ставало носієм історичної пам’яті людини. Якщо на початку переселення до Британії англосакси (північнонімецькі племена – англи, сакси та юти – переселилися на острови в V – VI ст. і підкорили більшу частину їхньої території) ще не мали писемності, то до Х ст. відноситься найбільш давній список знаменитої “Поеми про Беовульфа”. Зберіглися й більш ранні, датовані приблизно VII ст., руничні тексти, що свідчать про церковний вплив на культуру англосаксів. Християнізація англосаксонського суспільства, яка розпочалася в VII ст., сприяла появі релігійної поезії, творів епічного та дидактичного характеру. Священні тексти посідали усе більш значне місце у системі англійської культури.
Як і в багатьох інших європейських регіонах, центрами освіти в Британії VII – VIIІ ст. були монастирі. Рукописні матеріали, що знаходилися там, допомагали зберігати спадкоємність культурного розвитку. Не менш важливим стало і те, що в писемних документах фіксувалась “історія сучасності”, де факти химерно перепліталися з вигадкою, а реальні події набували міфологічної інтерпретації. Тим не менше соціально значуща рукописна новина, що містилася в них, дає підстави вважати ці тексти віддаленими попередниками журналістики. Так, опис найважливіших фактів і подій міститься у “Церковній історії народу англів” Беди Вельмишановного (673 – 735), написаної в одному з монастирів Нортумбрії. “Історія” охоплює період до 731 р.
Новий етап у розвитку культури Британії пов’язаний із часом правління короля Альфреда (871 – 900). Як пише історик В. В. Штокмар у праці “Історія Англії у Середні віки” [70; с. 30], після данських набігів “Англія опинилася в стані цілковитого здичавіння: на південь від Темзи не залишилось жодного грамотного священника”. Данці наприкінці ІХ ст. захопили більшу частину Англії, проте король Альфред завдав данцям ряд поразок. Цей монарх поглиблено вивчав англійську мову, відновлював монастирі і світські школи. На рубежі ІХ – Х ст. з’являються цікаві переклади з латинської на англосаксонську, які чимало сприяли розвитку літератури, літописанню англійською мовою. Вважається, що сам Альфред, окрім “Обов’язків пастиря”, переклав “Церковну історію народів англів” – основне джерело про минуле англосаксів, де міститься інформація не лише про церкву, а й про історію англосаксонського суспільства, яка в подальшому стала основою “Англосаксонської хроніки”, що деталізовано розповідає про історичні події, особливо про ті, які розгорнулися в роки володарювання Альфреда.
Король власноруч переклав також “Всесвітню історію” іспанського священника Орозія, до тексту якої додав два оригінальні уривки уессекським діалектом: опис подорожі данця Отере та англійця Вульфстана. Вони стали першими “репортажними” описами мандрів в англійській літературі. Ці рукописи розширювали кругозір читача, розповідаючи про далекі землі та небезпечні подорожі: Отере доплив до Білого моря, а Вульфстан – до Балтійського, після чого розповів про життя естів. Альфред переклав філософа Боеція, ряд релігійних творів, керував упорядкуванням “Англосаксонської хроніки”.
Турбуючись про державну цілісність і суверенітет, король Альфред заклав підвалини службової та журналістської етики. Так, згідно з його указом, усякий, хто на словах і на дії дискредитував державу, повинен був підлягати “покаранню не менш легкому, ніж вирізання язика” [74; p. 11].
Після його смерті наступні монархи продовжували боротьбу за визволення островів від данської окупації. Король Едгар (959 – 975) відвоював області, захоплені ворогом, і об’єднав усю Британію, однак із середини Х ст. країна знову опинилася під владою данських королів. У 1066 р. Британські острови були завойовані норманнами.
Ці зовнішні обставини змушували англійських монархів застосовувати у внутрішній політиці усе більше абсолютистських заходів, що не могло подобатися великим феодалам-землевласникам, котрі прагнули більшої самостійності. Ці процеси врешті-решт сприяли виробленню та удосконаленню законодавчих механізмів свободи слова і свободи преси, а також створенню у майбутньому відомого Білля про права. Так, уперше в світі у 1215 р. королю Джону була нав’язана так звана “Магна карта”, що більш відома як Велика хартія вольностей. За своєю філософською концепцією цей документ можна вважати першоджерелом англійської свободи слова, – але він свободу слова ще не захищав.
Наприкінці XIV – на початку XV ст. завершується процес злиття різних англосаксонських діалектів, і на базі лондонського діалекту встановлюється літературная англійська мова, яка стає мовою закону та парламенту. З’являються такі видатні твори англійською мовою, як поема Вільяма Ленглера (1332 – 1377) “Видіння про Петра Пахаря” та “Кентерберійські оповідання” Джеффрі Чосера (1340 – 1400). У другій половині ХІІ ст. в Англії був відкритий перший університет – Оксфордський, у 1229 р. – другий, Кембріджський.
Загалом роль університетів на островах у ХІІІ – ХІV ст. значно посилюється. В цілому розвиток університетів у Західній Європі сприяв формуванню схоластичного ідеалу раціонального знання, поставленого на службу церкві, шо, в свою чергу, вимагало переосмислення античної культурної спадщини – в Англії на початку ХІІІ ст. з арабської мови на латинську були перекладені деякі твори Аристотеля. У ХV ст. у країні збільшується кількість шкіл, де викладання велося латинкою.
Сторіччям раніше здійснюються перші кроки у напрямку “відкриття” Біблії для масового читача. Джон Вікліф (1320 – 1384), який своїми творами розпочав боротьбу за реформу церкви в Англії, став попередником Яна Гуса та Мартіна Лютера. Він критикував інститут папства, стверджуючи, що стосунки між Богом і людиною – безпосередні, а священники не потрібні взагалі. У такому контексті Священне писання залишалося основним керівництвом поведінки для віруючих, тому Вікліф почав перекладати Біблію. Людина отримала змогу знайомитися зі священним текстом, сприймати і розуміти його, осмислювати закладені в ньому ідеї і прагнути наслідувати їх у своєму буденному житті.
Мешканці Британських островів прагнули новин, хоча такого слова ще не було в англійській мові. Натомість його поява була на часі, і (за однією з версій) утворилося слово “ньюс” – “news” (“новини”) досить оригінальним способом. Оскільки новини надходили з усіх чотирьох сторін світу, то й вирішено було взяти з назви кожної сторони світу перші літери: “n” – “north” (“північ”), “e” – “east” (“схід”), “w” – “west” (“захід”) і “s” – “south” (“південь”).
Отже, у першій половині ХV ст. в Англії та й в інших країнах Західної Європи (Франції, Бельгії і т.д.) з’являються і поступово поширюються перші – ще рукописні – листки новин. В Англії вони були відомі під назвою “Новини”.
Англійська публіцистика XV ст. висунула таку яскраву фігуру, як Джон Фортеск’ю, політичні памфлети якого опинилися в самом центрі династичної боротьби за корону. Писав він, як і більшість британських літераторів його часу, латинською та англійською мовами. Багато його памфлетів побудовані на протиставленні ідеї абсолютної та обмеженої королівської влади, причому англійському варіантові обмеженої монархії віддавалася передвага порівняно з абсолютистським правлінням у Франції.
^ 1.2. Книгодрукування в Британії – каталізатор появи
безпосередніх попередників перших англійських газет (ХV – ХVІ ст.)
Коли в останній третині ХV ст. у Британії з’явилося книгодрукування, то з появою перших друкарень (принтінг хауз) рукописні листки новин поступилися місцем друкованим листкам, які були відомі під назвою “Балади новин” (вони часто друкувалися як вірші, та ще й сатиричні – звідси і назва від жанру балади).
Першим британським друкарем-принтером став Вільям Кекстон (1422 – 1491). Наприкінці 60-х років ХV ст. він вивчав у Кельні (Німеччина) друкарську справу. У 1474 р. він придбав друкарський верстат з усім необхідним устаткуванням і в Брюгге (тодішня Західна Фландрія, сьогодні – Бельгія) відкрив свою власну друкарню [63; с. 84].
У цій друкарні В. Кекстон видав 1475 р. свою першу книгу. Це була збірка оповідань “Історія Трої” (Троя, грецьке Trol’a, Ilion – стародавнє місто на північно-західному узбережжі Малої Азії, де за давньогрецькими легендами в ХІІ ст. до нашої ери відбувалася історична троянська війна стародавніх греків з троянцями, яка детально описана в “Іліаді” Гомера). Тоді ж він переклав з французької мови підручник з теорії шахів і видав його англійською мовою (1476).
У 1476 р. Вільям Кекстон повернувся до Англії і у Вестмінстері неподалік абатства заснував першу в Британії друкарню (можливо, її відвідував король Едуард ІV). У цій друкарні аж до 1491 р. він видавав різну друковану продукцію, в тому числі й “балади новин”. У 1478 р. в друкарні В. Кекстона були видруковані “Кентерберійські оповідання” відомого англійського письменника Д. Чосера. У 1481 р. В. Кекстон видав книгу “Дзеркало світу” – першу в Англії книгу, прикрашену численними ілюстраціями. З’являлися й інші ілюстровані публікації. Загалом В. Кекстон надрукував близько 100 творів, у тому числі першу англійську друковану датовану книгу – “Вислови, або Висловлювання філософів” (1475). (До речі, за даними соціологічного опитування британців, проведеного у 2000 р., В. Кекстон увійшов до десятки найбільш видатних співвітчизників, які справили величезний вплив на розвиток британської цивілізації у другому тисячолітті).
Так зароджувалася книговидавнича справа в Англії. До речі, книговидавнича справа англійською мовою значить “принтінг”, тобто “слід”, “відбиток”, а пізніше, з появою друкарень: “друк”, “шрифт”, “друкування”. Цікаво, що в англійському енциклопедичному словнику ХV ст. уперше були зафіксовані слова: “print”, “printer”, “printing” саме в цих технічних значеннях: “друк”, “друкар”, “друкування” і т.п. Видавнича справа – “printing” – все більше й більше поширювалася в Англії, як і в інших країнах.
Але в ХVІ ст. відбувалася достатньо інтенсивна секуляризація життя англійського суспільства, зміцнювалася абсолютна монархія. Парламент прийняв ряд актів, внаслідок чого король був оголошений головою англійської церкви, а відносини Англії з Римом припинились. Однак англійська Реформація не носила послідовного характеру: наприклад, Генріх VІІІ заборонив читати Біблію ремісникам, підмайстрам, поденникам, слугам і селянам. Читати Біблію іншим могли тільки лорди і джентльмени. Читати Біблію для себе дозволялося купцям і багатим йоменам – британським селянам, які у ХIV – XVIII ст. вели, як правило, самостійне господарство.
Обмеження торкнулися й інших сфер духовного життя країни. Невдовзі державні органи влади змушені були визначити своє ставлення до друкарської справи. Вибір було зроблено на користь жорсткого контролю за книгодрукуванням. Генріх VІІІ видав 9 списків заборонених книжок, 22 найменування з яких так чи інакше були пов’язані з іменем Мартіна Лютера. У 1530 р. у країні з’являється розпорядження, згідно з яким усі богословські книги слід подавати на розгляд єпископа. Чотири роки по тому було заборонено ввезення книжок з-за кордону, а власників єретичних видань притягали до суду.
Відшліфовувалися процедури контролю за діяльністю “принтінг хауз” і видачею ліцензій на право друкування. Паралельно було зроблено відкриття, що державне регулювання книгодрукування приносить державі значні прибутки, оскільки видавнича справа виявилася вельми прибутковою.
Середина ХVІ ст. у Британії була ознаменована заснуванням численних “принтінг хауз”. А разом з цим виявилося, що в цій справі виникли складні проблеми функціонування видавництв, їх регламентації, захисту інтересів самих принтерів, власників друкарень і т. п. Ось тут і постало питання про створення – за прикладом різних ремісницьких виробничих об’єднань – організації друкарів. Саме за таких умов виникла Гільдія друкарів Англії. Вона зразу ж виробила і прийняла статут своєї організації, ряд інших нормативних документів, які були схвалені й затверджені спеціальним урядовим органом. Створення гільдії друкарів і прийняття її статуту та інших нормативних документів цієї організації мало велике значення для регулювання діяльності друкарень, розвитку видавничої справи в Англії [74; с. 25].
У Британії для контролю діяльності друкарень створюється вища судова установа – так звана “Зоряна палата” (1487; назва утворилася від залу засідань, стеля якого була розписана під зоряне небо), що працювала під егідою Таємної Ради короля. До компетенції Зоряної палати входило ведення не тільки політичних, кримінальних та деяких цивільних справ, але й розгляд різних справ Гільдії друкарів. У 1585 р. Зоряна палата проголосила спеціальний ордонанс (правовий акт), який визначав режим роботи друкарень, встановлював контроль за всією діяльністю Гільдії друкарів, за усією видавничою діяльністю в країні. Цей ордонанс обмежував кількість діючих в Англії друкарень – принтінг хауз: їх не могло бути більше 20 на всі Британські острови. У руках Зоряної палати фактично знаходилася попередня цензура.
Однак незважаючи на численні заборони, видавнича справа продовжувала розвиватися, чому сприяло введення в першій половині XVІІ ст. тривалих ліцензій на право друкування новин. Обрані Зоряною палатою друкарні з числа “вірнопідданих” отримували спеціальні ліцензії, які надавали право займатися видавничою справою, випускати друковану продукцію. Серед цих 20 друкарень були й друкарні Оксфордського та Кембріджського університетів. Для постійного контролю за видавничою справою була створена Колегія верховних цензорів. Очолювали верховних цензорів, без дозволу яких не могло з’явитися жодне друковане слово, архієпископ Кентерберійський та єпископ Лондонський.
Починаючи з ХV ст., не лише у Британії, а поступово і в усій Західній Європі абсолютистсько-феодальна влада, а також філософія Середньовіччя, яка жорстоко відкидала інакомислення, починали зазнавати все більшої кризи. Британські монархи не розуміли: системна криза і водночас зародження ринкових відносин в економіці вимагають кардинальної трансформації в соціально-політичному та культурному житті. Водночас побоюючись революційної ситуації, вони проводили половинчасті реформи. Така політика була характерна і для Єлизавети І Тюдор (1558 – 1603).
Найбільш послідовних протестантів в Англії почали називати пуританами. Їхні ідеологи прагнули створення такої церковної організації, в якій центральне місце займали б старійшини-пресвітери. Прибічників цих поглядів називали пресвітеріанами. Ліве крило пуритан вимагало повного розриву з англіканською церквою та повної незалежності громад, звідси їхня назва – індепенденти (від англ. independent – незалежний). Пуритани, незважаючи на досить скептичне ставлення до будь-якого тексту окрім біблійного, активно виявили себе в політико-релігійній полеміці, що відобразилося у памфлетній літературі.
Країна поступово заповнювалася гострими політичними памфлетами, що поширювалися в рукописному і в друкованому вигляді. Не випадково історики преси духовне життя Англії у ХVІ – ХVІІІ ст. називають періодом