О. К. Мелещенко Історія журналістики Великобританії
| Вид материала | Конспект |
Содержание2.2. “Таймс” у першій половині ХІХ сторіччя 2.3. Скасування “податків на знання” |
- Мета викладання дисципліни полягає у наданні студентам знань, які забезпечать науковий,, 94.47kb.
- Кость історія української журналістики, 4185.92kb.
- Історія зарубіжної журналістики (від античності до іі пол. Хvііі ст.), 4492.09kb.
- Кость історія української журналістики, 4057.1kb.
- Робоча програма курсу "Історія філософії України " Для спеціальності 030300 «Історія», 162.85kb.
- Метод журналістики Загальні уявлення про метод. Загальнофиіософські засади методу журналістики, 275.85kb.
- Реферат з журналістики, 106.87kb.
- Ліхтей І. М. Історія середніх віків, 1009.98kb.
- Інститут журналістики І масової комунікації Класичного приватного університету (м., 76.83kb.
- Актуальні) проблеми музичної журналістики (в Україні), 110.07kb.
“Норзен Стар” зробила істотний внесок у первісну консолідацію сил. І всі численні видання, що підтримували Хартію, не могли суперничати з цією газетою в плані її впливу (у роки свого найвищого успіху тираж газети доходив до 50 тис. прим). Маючи розгалужену мережу кореспондентів, газета містила детальну хроніку чартизму, всебічну й глибоку інформацію про нього. Змушені були припинити своє існування “Саузен Стар” (“Південна зірка”) О’Брайєна, манчестерський “Чемпіон” (“Захисник”), заснований синами Коббета, “Лондон Диспетч” (“Лондонське повідомлення”) та ін. “Норзен Стар” платила гербовий збір, але називала його “чумною плямою” на своїх шпальтах. Популярності газети багато в чому сприяв авторитет О’Коннора, незважаючи на суперечливість і складність його особистості. Його виступи на численних зборах, мітингах надихали маси, викликали у них довіру. “Норзен Стар” отримувала з усіх кутків країни новини та коментарі про найважливіші події дня. Звіти, листи, публікації ораторських виступів сприяли зміцненню віри в перемогу чартизму.
На думку дослідників, “Норзен Стар”, яка схилялася до “фізичної сили”, відобразила основні успіхи та недоліки чартизму і всі прояви протесту: боротьбу за парламентську реформу, республіканські та антиклерикальні устремління, ностальгію за “старою Англією”, на її шпальтах пропагувався утопічний план земельної реформи О’Коннора. Як і самому чартистському рухові, їй не вдалося підвести усе це розмаїття під загальний знаменник, досягти єдності програми й тактики.
“Норзен Стар” була виключно різноманітна за своїм змістом. Дуже багато місця на своїх полосах вона приділяла літературі та мистецтву. Із 1845 по 1848 р. у газеті було введено спеціальний розділ, присвячений літературі. Тут під заголовком “Красоти Байрона” друкувалися поезії великого поета. Твори Шеллі публікувалися під рубрикою “Пісні для народу”, причому “Пісня людям Англії” з’явилася в газеті тричі, у найвідповідальніші для чартистського руху моменти. “Норзен Стар” писала, що великі поети “відображають наші думки”, “протест, який співзвучний тисячам, можливо, мільйонам сердець”. Газета постійно висвітлювала події за кордоном. Вона розповідала (щоправда, недостатньо повно) про революції 1848 р. у Франції, виступала проти рабства, називаючи його ганьбою Америки, що викликає сором у освіченої Європи.
У номері від 4 липня 1846 р. “Норзен Стар” опублікувала вірш Ебенезера Елліота під назвою “Свобода преси”. Автор робив акцент на тому, що вільна преса може знищувати армії, змушувати тремтіти королівства, прославляючи ідеали справедливості, незалежності та реформи. У 1849 р. було утворено комітет боротьби за скасування королівської марки, до складу якого увійшло багато чартистських лідерів, а через деякий час виникла Асоціація сприяння скасуванню “податків на знання”. Що ж стосується “Норзен Стар”, то, будучи вплетеною до тканини чартистського руху, газета стала схилятися до спадку разом з угасанням чартизму. Надламаний невдачами, О’Коннор опинився в клініці для душевнохворих. У 1852 р. “Норзен Стар” була продана, але до цього часу з її шпальт зникла пропаганда чартизму. Газета почала виходити під іншою назвою; проте її значення для боротьби за “звільнення” преси залишилося беззаперечним.
Соціальне, класове розмежування, яке відбувалося в Англії в ХІХ ст., не могло не позначитися і на тому, як розуміли свободу преси представники різних її таборів. Для багатьох видань питання свободи було передусім питанням їхньої фінансової незалежності від уряду. Ряд великих газет висловлював незадоволення “податками на знання”, оскільки вони стримували приплив реклами, завдаючи шкоди комерції. Чудовим прикладом цього служить історія газети “Таймс” у першій половині ХІХ ст.
^ 2.2. “Таймс” у першій половині ХІХ сторіччя
Шлях до справжнього успіху для “Таймс” починається з приходом до редакції Джона Уолтера ІІ (сина засновника газети). Отримавши по волі батька контроль над газетою у 1803 р., він перетворив її за 10 років на неординарне підприємство, оскільки саме журналістиці, а не книжковій торгівлі він віддав перевагу. Новий власник і керівник газети “Таймс” виявив великі здібності журналіста і діловитість підприємця, далекоглядність мислячого політика. Усе це працювало на інтереси редакції.
Уолтер ІІ посилив штат газети, став отримувати інформацію про події на континенті від свого зарубіжного кореспондента. Він ясно усвідомлював, що революційні події у Франції викликають великий інтерес англійських ділових кіл, фінансово-промислової буржуазії. Будучи сам діловою людиною, він робив усе, щоб “Таймс” якнайповніше задовольняла потреби англійської торговельно-промислової буржуазії. І чим більше його газета відповідала інтересам і запитам ділових кіл, тим більше зростали її тиражі, тим більше зміцнювалися її позиції в англійському суспільстві. “Таймс” все виразніше виділялася і виростала з рамок комерційного листка.
Враховуючи політичні та економічні інтереси торговельно-промислової буржуазії, на яку й орієнтувалася “Таймс”, її редакція почала приділяти велику увагу вибору матеріалів, які йшли на газетну полосу, збільшувала обсяг “якісної” політичної інформації. З метою забезпечення свого друкованого органу такими матеріалами власник газети комплектує редакцію кваліфікованими, талановитими журналістами, які могли розуміти й виконувати нові великі завдання, що поставали в нових умовах. Так сформувався редакційний апарат, який відзначався високим професіоналізмом, грамотністю, досвідом. Такий редакційний апарат надавав газеті різноманітні, цікаві читачам матеріали, точну інформацію про ринкову кон’юнктуру не лише в Англії, але й в зарубіжних країнах.
А це давалося непросто й нелегко: засобів надійного зв’язку ще не було, а тим більше ще не існувало й спеціалізованих інформаційних служб чи якихось інших форм об’єднань, які могли займатися збиранням і обробкою політичної та економічної інформації.
Уолтер ІІ добре усвідомлював цінність новини як товару. Про це свідчить його постійна боротьба з Міністерством пошт, яке фактично монополізувало поставку інформації з-за кордону: власники газет платили 100 гіней на рік за перекладні матеріали з континентальних видань, що приходили двічі на тиждень. 10 січня 1806 р. у “Таймс” вперше з’явилася ілюстрація, присвячена похорону адмірала Нельсона. Газета першою в Європі використала можливості парового друкарського верстата, винайденого в 1810 р. саксонським друкарем Фредеріком Кенігом. Новинка Кеніга тривалий час не знаходила промислового застосування, поки “Таймс” не задіяла машину Кеніга у видавничому процесі в 1814 р. І це дозволило лондонській газеті перейти з випуску 300 прим. газети за годину на друкарському верстаті на випуск 1100 прим. за годину.
За словами Г. Герда, уряд “підгодовував” потрібні йому видання, а оскільки Уолтер ІІ одержував повідомлення від своїх зарубіжних кореспондентів, урядові чиновники стали перехоплювати кореспонденцію “Таймс”. Відчувши, що існуюча система зв’язку між країнами і в самій Англії не забезпечує порівняно швидкої передачі інформації, власник “Таймс” засновує свою власну систему кур’єрів (так званий “надзвичайний експрес”) з метою оперативної передачі повідомлень як на території самої Англії, так і з ряду зарубіжних країн. Усе це вимагало значних коштів, але Уолтер ІІ не шкодував грошей. І тому, наприклад, матеріали з Індії завдяки “надзвичайному експресу” потрапляли в редакцію через 7 тижнів, у той час як прийнятим тоді шляхом вони могли потрапити до редакції не менше як через 4 місяці.
Звичайно, наявність кваліфікованого грамотного редакційного апарату, який успішно виконував усю роботу з постачання необхідної газеті інформації, становило велику перевагу газети “Таймс” у конкурентній боротьбі із суперниками. Ця перевага визначала і змістовність газети, і її авторитет, і довір’я у читачів. Цього власник “Таймс” ніколи не забував і постійно піклувався про залучення до редакції висококваліфікованих талановитих журналістів. Про це може свідчити лист Д. Уолтера ІІ до свого колеги Робінсона. Ось що читаємо в цьому листі: “Було б незрівнянною перевагою мати кореспондентом письменника, можливо, навіть редактора того чи іншого журналу, який міг би писати кожного тижня про найважливіші події… Саме такий кореспондент у Парижі, Відні, Берліні чи в Петербурзі – неоціненний“ [83; І; с. 175].
І саме такі професіонали-журналісти поповнювали редакцію “Таймс”. Не випадково ця газета уже наприкінці XVІІІ ст. славилася своїми талановитими кореспондентами, співробітниками редакції. Власник “Таймс” запровадив і таке нововведення, яке здивувало його колег: він передав керівництво випуском газети кваліфікованому грамотному журналістові-професіоналу. Він, мабуть, не раз розмірковував над тим, що варто було б мати в редакції талановитого професіонала-газетяра, який поєднував би здібності умілого організатора з не меншими здібностями політика, здатного розуміти розстановку політичних сил, складні питання політичної ситуації, зрештою мати в редакції журналіста-професіонала, якому можна було б доручати повсякденне керівництво друкованим органом, залишивши за собою контроль за його політичним напрямком і матеріально-фінансовим забезпеченням газети.
Такою довіреною особою в “Таймс” став у 1817 р. 32-річний професійний журналіст Томас Барнс. Йому судилося відіграти велику роль у зміцненні газети, того унікального становища, яке висунуло її на чільне місце в системі англійської преси. Взагалі на той час передача власником повсякденного керівництва газетою журналістові-професіоналу сама по собі була великим нововведенням. Не випадково відомий англійський журналіст Ф. Вільямс назвав передачу обов’язків редактора і керівника друкованим органом Томасу Барнсу “редакторською революцією” [90; с. 73].
При Барнсі газета набула більш ліберального забарвлення (вона, приміром, засудила “Пітерлоо”, виступила проти “шести актів” 1819 р.). Великою заслугою Барнса стало те, що він одним з перших почав прислуховуватися до голосу своїх читачів, збираючи інформацію про інтереси представників різних верств населення. Кореспонденти газет повідомляли Барнсу про зміни в громадських настроях. “Таймс” заявила про себе як про “голос нації”. Редакційні статті газети закликали читачів висловлювати свою думку в листах.
Очоливши редакцію “Таймс”, Т. Барнс – досвідчений журналіст-професіонал, тонкий політик – зрозумів, що в Англії відбувається перегрупування політичних сил і на авансцену виходить зростаючий впливовий клас – торговельно-промислова і фінансова буржуазія, що їй належить відтепер визначати подальші шляхи розвитку країни. Це орієнтування на провідні політичні сили англійського суспільства стало вирішальною причиною того, що “Таймс” перетворилась на найвпливовішу, найпопулярнішу газету Англії.
Публікації й позиція газети відіграли помітну роль у таких важливих політичних подіяї, як перша парламентська реформа 1832 р. (яка дала право голосу дрібній і середній буржуазії та знищила частину “гнілих містечок” на користь промислових центрів), прийняття закону про емансипацію католиків, відміна хлібних законів у 1846 р.
Таким чином, уже в 30-ті рр. ХІХ ст. вона виступає як найбільш дійовий політичний інструмент, здатний вносити суттєві, істотні корективи в зовнішній і внутрішній політичний курс англійського уряду, при цьому критичні зауваження і настійні рекомендації щодо урядової політики висловлювалися, як правило, у формі листів, надісланих нібито читачами до редакції. Такий метод був дуже зручним, по-перше, тому, що створювалося враження, ніби “Таймс” є рупором суспільної думки, трибуною народних мас, по-друге, редакція завжди мала змогу приховувати ім’я авторів листів, мотивуючи це тим, що листи надсилалися анонімними дописувачами.
Класова позиція газети особливо чітко й твердо виявлялася в питаннях про відношення до приватної власності. Про це недвозначно говорять автори “Історії “Таймс”: “Барнс був за власність і особливо за власність, придбану шляхом індивідуальної ініціативи” [83; І; с. 245]. Розуміючи, що в Англії відбуваються важливі соціальні події, Уолтер ІІ і Барнс концентрували свою увагу на проблемах внутрішнього політичного та економічного становища країни. Напружена політична боротьба за реформування державного апарату, прагнення фінансово-промислових кіл взяти участь в управлінні країною, піднесення революційного руху – все це вимагало від редакції “Таймс” постійної уваги до ситуації в Англії, вимагало швидкої реакції на всі важливі соціальні зміни в країні.
З цією метою Барнс засновує розгалужену мережу кореспондентів у самій Англії. Вона створювалася не тільки як засіб збирання необхідної газеті інформації – “новин”, але й як інструмент вивчення настроїв і прагнень тих кіл, яким “Таймс” вірно служила [83; І; с. 206]. З цього приводу згадуваний вище Ф. Вільямс пише, що Барнс “…не тільки прислухався до суспільної думки і тлумачив її, але й прагнув формувати її” [90; с. 78 – 79]. Барнс виявив неабиякі здібності як організатора і керівника авторитетної великої щоденної газети, так і хитрого політика, майстра політичної інтриги. “Міністри приїздили до нього з візитами додому, говориться в “Історії “Таймс”, оскільки їхньою основною метою було з’ясувати його погляди на настрої в країні, хоча вони сподівалися, мабуть, почути його прихильне ставлення до їхньої політики. Постійний інтерес до політичної та економічної думки, до прагнень кожного класу в королівстві створювали Барнсу міцну основу для його унікального становища” [83; І; с. 102].
Зміцнення позицій газети було зумовлено й тим, що вона постійно вдосконалювала свою друкарську базу. Уолтер ІІ і Барнс прагнули використати усі технічні новинки поліграфії, зокрема парові друкарські верстати, які прискорювали як випуск тиражу газети, так і друкованої продукції загалом. Цікаво, що паровий прес було уведено до ладу таємно через страх перед луддитами.
Власник і головний редактор газети запрошували до співробітництва в “Таймс” кваліфікованих журналістів, знаменитих літераторів (Теккерея, Чарльза Лемба, Сауті та інших). Велику увагу приділяли вони також підвищенню журналістської майстерності, зокрема техніці репортажу, нарису і т. д. “Таймс” першою почала використовувати стенографічні звіти засідань, виступів політичних діячів, вчених-економістів, видатних промисловців.
Із 1820 р. неодноразово збільшувався не тільки розмір полос газети, але й їхня кількість. У 1818 р. редакція почала випускати безкоштовний рекламний додаток до “Таймс”, який фактично являв собою самостійну газету. Таке нововведення збільшило площу газети для публікації матеріалів на суспільно-політичні та економічні теми не тільки з життя Англії, але й з життя зарубіжних країн. Так, 8 травня 1841 р. у колонці повідомлень “Таймс” сповістила своїх читачів, що помер “Томас Барнс, есквайр, на 56-му році життя”. Ось таким чином уперше в газеті “Таймс” було згадане ім’я її головного редактора. Однак ні слова не було про те, що він 24 роки очолював газету “Таймс”. Діяльність Барнса як головного редактора “Таймс” для читачів та навіть і для більшості співробітників газети була таємницею за сімома печатками.
До початку 20-х рр. ХІХ ст. тираж газети перевищив 7 тис. прим., а до 30-х рр. – 10 тис. Коли газета набула репутацію “громовержця”, тобто гучного критика усіх політичних курсів, які не збігалися з лінією її видавця, тираж газети піднявся до рівня 20 тис. і потім 30 тис. прим., що інколи перевищувало поширення інших лондонських газет, разом узятих. Коли її щоденний тираж досяг 60 тис. прим., наклад найближчого конкурента ледве наближався до 6 тис. Точність і якість репортажів, своєчасність висвітлення подій, високий рівень передовиць та аналітичних статтей, поінформованість у хитросплетіннях європейської політики зробили “Таймс” еталоном європейського періодичного видання. У багатьох європейських столицях власні кореспонденти газети користувалися такою ж увагою, як і посли іноземних держав. Преса в особі “The Times” ставала справжньою “четвертою владою”. Для Американського президента Авраама Лінкольна “Таймс” цього періоду – “одна з найвеличніших сил у світі“, навіть королева Вікторія в одному з листів поскаржилася на впливовість цієї газети.
Зростав тираж, зростали й прибутки від реклами. Якщо в бухгалтерських книгах 1815 р. у графі “Надходження від реклами” значилося 9 тис. фунтів стерлінгів, то в 1821 р. – 14,5 тис. фунтів. В анналах Сіті 1812 р. видавець “Таймс” Уолтер ІІ значиться як бізнесмен із цілком самостійним значним прибутком (до 10 тис. фунтів стерлінгів на рік) і характеризується в одному з документів як особистість, яка не стільки потребує підтримки, скільки здатна сама надавати пораду й допомогу іншим.
Герцог Веллінгтон, ставши головою уряду Лондона після перемоги над Наполеоном, намагався встановити довірливі стосунки з газетою і забезпечувати з її допомогою публікацію “правильних” матеріалів. Показово, що Веллінгтон і Уолтер ІІ не значилися в лавах однієї і тієї ж політичної партії. У щоденнику секретаря міністра фінансів за 1834 р. “Таймс” характеризується як єдина лондонська газета, котра має значення і як “лідер серед газет Європи”. Згодом цю практику намагалися продовжити й інші уряди.
Система інспірування “Таймс” набула особливо витонченого характеру, коли в газеті почав публікувати свої передовиці Г. Рів. Його статті відзначалися міткістю оцінок і суджень, глибиною аналізу (особливо щодо фігури імператора Луї Наполеона, який теж спробував підкупити Ріва і “Таймс”, але невдало). Представники міністерств змагалися в тому, щоб привернути увагу і прихильність Ріва, і в такий спосіб інспірувати теми й думки для чергових передовиць газети у дусі, бажаному для уряду. Улещування газети владою змінювалося конфліктами, коли, наприклад, напередодні 1820-х рр. газета була позбавлена навіть такої милості, як публікація урядових оголошень. Але це уже не могло відчутно позначитися на матеріальному становищі газети. Головне досягнення видавця “Таймс” та її популярного редактора тих часів Барнса полягає в тому, що вони чуйно вловили інтереси і віяння в колах промислової буржуазії, що переживала бурхливий розквіт, так само як і в фінансових центрах Сіті, які йшли в ногу з новим поколінням англійських власників фабрик і заводів.
Для “Таймс” було характерно прагнення зберегти в очах читачів обличчя “морально незалежного видання”, але із 1840-х рр. стає все більш очевидним, що газета орієнтується передусім на інтереси Сіті і пов’язує своє процвітання з великими фінансово-промисловими підприємцями. До того ж, завдяки паризькому кореспонденту газети було відкрито заколот кримінального характеру проти лондонських банкірів, яких газета врятувала від втрати майже мільйона фунтів стерлінгів. Популярність “Таймс” у Сіті, звичайно, зросла. Підтримуючи так звані “нові гроші”, роблячи на них ставку, “Таймс” отримувала і відповідну матеріальну компенсацію, що дозволяло їй бути набагато самостійнішою на відміну від конкурентів. Широке коло рекламодавців давало змогу газеті не прив’язуватися до якого-небудь певного джерела економічної сили та впливу.
У цей час у деяких матеріалах виразно виявлялася проурядова позиція редакції. У деяких інших публікаціях газета дозволяла собі виступати в ролі коригувальника урядової політики, хоча траплялися й “проколи”. Напередодні Кримської війни “Таймс” чи не до останнього моменту проповідувала максимальну “обережність” у відносинах з Росією (оскільки ще діяла інерція курсу на всіляке підтримання “стабільності” на континенті, щоб не підірвати вигідну для певних кіл буржуазії торговельну кон’юнктуру). У цей момент лорд Рассел, який щойно пішов з посади міністра закордонних справ, звинуватив видавців “Таймс” у тому, що вони активно працюють на Росію. Після цього тон передовиць почав змінюватися настільки різко, що російський імператор дізнався про зміст англійського ультиматуму Росії саме з газети, яка випередила дипломатичний документ. Це зайвий раз підкреслює приголомшливу поінформованість журналістів редакції.
Подальшим проривом у галузі друкарської справи став винахід ротаційної друкарської машини, зроблений американцем Річардом Хоу в 1846 р. “Таймс” тим часом йшла власним курсом і в 1848 р. змогла впровадити машину, яка із застосуванням рулонного паперу одночасно друкувала і лицьовий, і зворотний бік з продуктивністю майже 8 тис. прим. за годину. Цей ривок відразу мав великі наслідки. Ціни на пресу впали на 25%.
Кримська війна збіглася з посиленим створенням кореспондентської мережі за кордоном. До Росії було направлено Вільяма Говарда Рассела (1820 – 1907) – відомого військового кореспондента, який працював чітко й оперативно. З його авторитетом була змушена рахуватися влада, тому що завдяки Расселу широкій британській громадськості став відомий незадовільний стан англійської армії. Його статті й репортажі завжди викликали великий інтерес у читачів.
Після смерті Барнса на посаду головного редактора “Таймс” прийшов Джон Делейн, син казначея газети (1847). До цього він був парламентським репортером “Таймс”. Певний час Делейн не стільки керував роботою редакції, скільки стежив за виконанням рішень і розпоряджень власника газети “Таймс”. Титул головного редактора поки що був для нього лише своєрідною перепусткою для допуску в кола, де можна було взяти необхідну інформацію. Таке невизначене становище Делейна як головного редактора “Таймс” ускладнювалося ще й розривом між Уолтером ІІ і батьком Делейна через фінансові махінації, на що неоднозначно натякав Делейну-батькові власник “Таймс”.
Пройшло ще немало часу, поки Джон Делейн став користуватися довірою власників “Таймс”, особливо Уолтера ІІІ, який став спадкоємцем газети “Таймс”. А тим часом новий редактор газети виявляв неабиякий хист і неабиякі здібності як головний редактор уолтерівського друкованого органу. Саме він доклав чимало зусиль і енергії, щоб ще більше зміцнити позиції “Таймс”, навколо якої створювався ореол всемогутності та абсолютної поінформованості. Мабуть, найбільш яскраво виявилася її провідна роль у роки Кримської війни (1853 – 1855).
Політична позиція газети “Таймс” у Кримській війні визначалася рядом суперечливих факторів. Незважаючи на те, що англійська буржуазія добилася значних перемог у суспільному становищі, а саме: утвердила право вільної торгівлі, створила для себе сприятливий парламентський режим, добилася парламентської реформи і т. д. – все-таки уряд, як і раніше, формувався в основному з представників родової земельної аристократії, кабінет міністрів являв собою закриту корпорацію групи знатних аристократичних родин. Найвищі посади в адміністративно-керівних органах, в тому числі і в армії, займали також представники старої вищої аристократії.
Таким чином, буржуазія, маючи свою частку в управлінні країною через парламент, прямого доступу до уряду та адміністративних органів ще не мала. І газета “Таймс”, відображаючи настрої та інтереси фінансово-промислових кіл, виступала, з одного боку, за війну з Росією, а з другого боку, критикувала уряд за його нездатність уміло організувати військові операції, невміння керувати військами. І все-таки “Таймс” була першою в Англії газетою, яка, виходячи із загарбницьких апетитів національної буржуазії, відверто закликала до військової інтервенції проти Росії.
Ось що “Таймс” писала у червні 1854 р.: “Великі політичні і військові цілі війни не можуть бути здійсненими …поки існують Севастополь і російський флот… Тому-то ми й вважаємо, що взяття Севастополя і окупація Криму є завданнями, виконання яких покриє усі витрати нинішньої війни і назавжди вирішить на нашу користь головні проблеми, заради яких точаться зараз бої” [83; ІІ; с. 173]. Відомо, що на той час англійські військові кола скептично оцінювали ідею штурму Севастополя як очевидне божевілля, і редакція “Таймс” не могла не знати цих поглядів.
Про агресивність “Таймс” свідчить і той факт, що головний редактор Дж. Делейн особисто вирядився в Крим, щоб бути очевидцем висадки союзних армій на півострів. Ось що писав про настрої головного редактора “Таймс” англійський посол у тогочасній Туреччині Стретфорд: “Я був радий почути, що він, Делейн, висловив своє переконання в тому, що коли нашим військам випаде на долю загинути під Севастополем, то першою акцією нації вдома буде послати нові війська, щоб продовжувати в Криму війну”. Як відомо, англо-французькі війська в Кримській війні зазнали великих жертв, і це не може не переконувати в агресивності англійської фінансово-промислової олігархії.
З іншого боку, газета у жовтні 1854 р. виступила ініціатором широкої кампанії збирання коштів для надання медичної допомоги пораненим у Кримській війні. Ініціатива “Таймс” зустріла широку підтримку англійського населення. Цей акт газети ще більше підняв престиж уолтерівського друкованого органу. Завершення Кримської війни “Таймс” вважала і своєю власною перемогою, адже вона від початку і до кінця висвітлювала Кримську кампанію. Спеціальний кореспондент Рассел повернувся на батьківщину як національний герой, увінчаний військовою славою. А монопольне становище газети в цей час досягло свого зеніту.
Варто тут нагадати той факт, що у 1853 – 1854 рр. тираж “Таймс” набагато перевищував загальний тираж усіх газет-суперниць, разом узятих. Читачів не могла не приваблювати звичайна редакційна практика видання: поряд із дотриманням у цілому офіційної лінії дозволяти собі публікацію критичних матеріалів. Джон Делейн стверджував, що “свобода думки та слова – це те саме повітря, яким англієць дихає з моменту свого народження”, але повітря свободи почало відчуватися пресою Англії лише в середині ХІХ ст.
^ 2.3. Скасування “податків на знання”
та становлення сучасної преси Англії
У 1843 р. було прийнято