Geum.ru

О. К. Мелещенко Історія журналістики Великобританії

Вид материалаКонспект

Содержание


Балади новин”
1.3. Перші британські газети (кінець ХVІ – перша третина ХVІІ ст.)
1.4. Суспільство та журналістика
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15
“памфлетної війни” (англ. “paper war” – “війни памфлетів”).

Загалом ХVІ ст. – це період розквіту англійського гуманізму, визначною рисою якого стало те, що англійські гуманісти не лише виступили проти феодального світогляду, але й раніше, ніж будь-де, почали критикувати ринкові відносини, що зароджувались, у частині нещадної експлуатації найманої праці. Англійські гуманісти, у тому числі Джон Колет (1467 – 1519), здійснили вплив на Еразма Роттердамського (1469 – 1536). Томас Мор (1478 – 1535) став родоначальником утопічного соціалізму. Англійська література того періоду була винятково багата. Її прославили Філіп Сідні (1554 – 1586) Едмунд Спенсер (1552 – 1599), Уолтер Релі (1552 – 1618). Сучасниками Вільяма Шекспіра (1564 – 1616) були драматурги Крістофер Марло (1564 – 1593) і Бен Джонсон (1573 – 1637).

Саме ХVІ ст., яке відіграло видатну роль у формуванні британської національної культури, стало свідком появи рукописних “Новин” і друкованих “Балад новин” – попередників майбутніх газет.

“Новини” повідомляли про рейси торговельних суден, час прибуття їх до портів, про ціни на різні товари, особливо заморські, повідомлення про важливі, цікаві події, атмосферні та інші природні явища. Інакше кажучи, “Новини” подавали досить строкату інформацію про все, що могло зацікавити тодішні фінансово-промислові кола. Поширення листків новин серед зацікавлених осіб здійснювалося за відповідну плату.

“^ Балади новин” набули особливо великого поширення в першій половині ХVІ ст.: вони публікували повідомлення про життя не тільки в Англії, але й в інших країнах – Голландії, Німеччині, Франції тощо. Значне місце в них займала торговельно-економічна інформація, повідомлення про судноплавство, різні події, стихійні лиха тощо. Інформація про внутрішнє суспільно-політичне життя була бідною (обговорювати королівське правління було заборонено) та й подавалася вона в хвалебному тоні (на жаль, жоден примірник “Балад новин” не зберігся до наших днів; у Британському музеї зберігаються лише списки окремих “балад новин”. Тут зафіксовані “Новини з Кента” за 1561 р., “Новини з Іспанії” (1599 р.), “Новини з Фландрії” (1599 р.) та інші “балади” за 1561, 1583, 1599, 1600, 1604 рр. Британські історики національної преси не без підстав безпосередніми попередниками перших англійських газет вважають саме ці друковані органи.

Попередниками британської преси вважають і “Книги новин”, що під різними назвами виходили в ХVІІ ст. один раз на рік Вони являли собою хронологію подій за минулий рік у суворій послідовності – химерну суміш фактів, вигадок та явного прагнення до того, що пізніше назвуть сенсацією.

Як зазначалося вище, появі перших рукописних і друкованих листків, балад і книг новин сприяло заснування наприкінці ХV – на початку ХVІ ст. перших друкарень – принтінг хауз – з метою книгодрукування. Але разом з друкуванням книжок почалося друкування “новин”, “балад новин” і “книг новин”.

Таким чином, виникнення журналістики у Великобританії було підготовлено усім ходом її соціокультурного розвитку.


^ 1.3. Перші британські газети (кінець ХVІ – перша третина ХVІІ ст.)


З метою протидіяти антиурядовим листкам-памфлетам, в яких, як зазначалося в урядових документах, поширювалися “брехливі чутки, образливі для королівського двору, наклепницькі випади проти уряду”, – було дозволено вихід офіційної газети “Інгліш Мерк’юрі” (“Англійський вісник”). Її перший номер з’явився 23 липня 1588 р., з цією датою зазвичай пов’язується поява періодичної преси в Англії, хоча це видання ще дуже мало було схоже на сучасну газету.

Засновником її був “друкар її королівської величності” Єлизавети І. У підзаголовку першого номера вказувалося, що “газета “Інгліш Мерк’юрі” мусить покласти край брехливим чуткам, які поширюються в Лондоні”. У Британському музеї зберігаються 3 рукописні та 4 друковані номери цього видання. Але видано було набагато більше. Перші 50 номерів були рукописними, а після 50-го номера газета стала друкуватися. Скільки друкованих номерів було видано – невідомо. Але деякі англійські історики преси вважають “Інгліш Мерк’юрі” чи не першою в Англії друкованою газетою (А. Ендрюс, Г. Хант, Г. Герд та інші; див., напр: [74; с. 21 – 25]). Проте існує й інша точка зору: мовляв, не можна на основі кількох рукописних і друкованих номерів робити такі радикальні узагальнення (а дехто взагалі вважає “Англійський вісник” підробкою, зробленою у XVIII ст. – за такими ознаками, як відсутність колонтитулу, колонцифр і т. п.).

Створення офіційної газети переслідувало ще одну мету – попередження паніки серед населення у зв’язку з англо-іспанською війною (1585 – 1605). Філіп ІІ Іспанський і Папа римський намагалися організувати напад на Англію, а після страти Марії Стюарт Філіп виступив у ролі претендента на англійський престол (не можна забувати нещодавної образи з боку Генріха VIII, батька Єлизавети І, стосовно розлучення з іспанкою Катериною, дочкою Фердінанда Арагонського, та неприйняття англійським суспільством католички Марії, яку за її спробу жорстокого та насильницького насаджування католицизму в Англії назвали Кривавою). Іспанський флот – “найщасливіша та непереможна” Армада – 1588 р. увійшов у Ла-Манш, де дивом був розгромлений британцями (буря за ніч розмітала іспанські кораблі, які оточував і топив поодинці поспіхом зібраний строкатий, погано озброєний військово-торговельний британський флот). У зв’язку із просуванням Армади до англійських берегів перший міністр, побоюючись небажаних чуток, розпорядився розсилати офіційну інформацію, яка й була покладена в основу змісту “Інгліш Мерк’юрі”.

Історики журналістики, зокрема журналістики Реформації, вказують, що для тодішніх видань – рукописних і друкованих – було характерно кілька якостей: актуальність, масовість, тиражність. Не вистачало лише головної якості – періодичності. Саме вона відділяє протожурналістські явища від власне журналістики. На той час видання виходили нерегулярно, що було пов’язано як з політичними, так і з економічними причинами. Досягненням стала періодичність раз на рік (“книги новин”), потім раз на півроку (“Ярмаркові відомості”, тому що ярмарки збиралися один раз на шість місяців). Проте новини подібної давнини не могли повноцінно та якісно задовольняти інформаційні потреби британців (та й загалом людське суспільство, що динамічно розвивало ринкові відносини). Цієї мети було досягнуто лише з розвитком європейських поштових комунікацій, що дозволили з’явитися щотижневим газетам, які виходили регулярно та містили інформацію тижневої, максимум двотижневої давнини.

Через це напрочуд важко називати тодішні британські публікації справжніми газетами в сучасному розумінні цього слова. До того ж, за своїм оформленням ці перші газети дуже нагадували книги – з такими ж широкими берегами, візерунками на ініціалах тощо. Ці недоліки характерні як для “Інгліш Мерк’юрі”, так і для видання “Куранти, o Віклі Ньюс фром Итали, Джермені, Хангері, Поуленд, Богеміа, Франс енд зе Ло кантріс” (“Вісті, або Щотижневі новини з Італії, Німеччини, Угорщини, Польщі, Богемії, Франції та інших країн, де визнається право закону”).

Тим не менше самі ці щотижневі видання, особливо останнє, можна назвати першими британськими газетами. Так, у “Віклі Ньюс…” читач уже міг знайти дату їхнього виходу й порядковий номер. Це стало важливим кроком до формування видань газетного типу.

“Віклі Ньюс…” залишили помітний слід в історії британської періодики. У самій назві “Weekly” вказується на періодичність видання – щотижневе. У Британському музеї зберігаються номери “Віклі Ньюс…” за період з 23 травня по 22 вересня 1622 р. (Останній раз “Віклі Ньюс…” згадуються в британських каталогах за 1641 р.). Архівні бібліотечні матеріали, зокрема каталоги Великобританії, передусім матеріали Британського музею засвідчують, що вже в 20 – 30-ті рр. у Лондоні видавалося й поширювалося багато різних періодичних видань. Зоряна палата мала чимало клопоту із врегулювання стосунків між членами Гільдії друкарів (принтерів). Однак вона завжди надавала монопольне право друкувати – як правило, “надійним особам відповідно до справ захисту корони”. Відомими видавцями, які користувалися довірою уряду, були тоді Н. Баттер, Б. Доунез, Н. Нейбері.

До 1625 р. вони видавали своєрідні збірки новин, які деякі британські історики преси (наприклад, Г. Герд) називають “книгами новин”, хоч їхній обсяг (8 – 16 – 24 сторінки), формат, верстка перших сторінок, періодичність виходу в світ викликають сумнів у правильності вживання по відношенню до них такого терміна. Вони часто змінювали свою назву, бо, на думку видавців, зміна назви привертала увагу читачів, сприяла поширенню видання. Та найважливішою причиною зміни назви видання було прагнення випускати свої друковані органи в обхід існуючих регламентацій і законоположень [63; с. 86].

У 1621 р. Роберт Бертон констатував період домінування “детальних газет голландців”, але цей період тривав недовго – близько двох років, після чого вони були витіснені власне англійськими періодичними виданнями. Усе ж “голландці” істотно доповнили “інформаційний простір” Британії, який той же Роберт Бертон в “Анатомії меланхолії” описував таким чином: “Усякий день узнаю я нові відомості: звичайні чутки про війну, чуму, пожежі, повені, крадіжки, вбивства, зарізування, метеори, комети, привиди, дива, мерців, взятих або обложених містах у Франції, Німеччині, Туреччині, Персії, Польщі та інших; про набори та щоденні приготування до війни та інших подібних новинах, які веде за собою наш бурхливий час: виграні битви, стільки-то чоловік вбито, …корабельні аварії, піратство, морські двобої, мир, ліги, стратагеми й нові тривожні вісті, – нечуване змішення обітниць, бажань, дій, указів, прохань, процесів, захисту, прокламацій, скарг, збитків, – ось що щодня вражає наш слух. …Потім йдуть відомості про шлюби, маскаради, святкування, ювілеї, посольства, верхогони й турніри, тріумфи, трофеї, паради, ігри, театральні вистави. Сьогодні ми узнаємо, що когось зроблено новими лордами та сановниками, завтра – що зняті важливі посадові особи, потім роздані нові почесні нагороди. Один звільнений, інший ув’язнений. Один купує, інший не може платити; цей отримує статок, його сусіда стає банкрутом. Тут багатство, там – дорожнеча й голод. …Таким чином усякий день я узнаю громадські й приватні новини” [21; с. 5 – 6].

“Громадські й приватні новини”, відображені у власній періодичній пресі, уперше з’явилися в Лондоні 21 вересня 1621 р. у згаданій вище газеті “Віклі Ньюс”. Перша англійська газета орієнтувалась на голландські зразки, що видно із самого заголовку, а замість імені видавця були надруковані ініціали – “N.B.”.

Трудність розшифровування ініціалів полягає в тому, що в той час у Лондоні активно працювали два друкарі – Натаніель Баттер і Ніколас Боурн, причому обидва відомі, як видавці інформаційних листків і бюлетенів новин. Компаньйоном Ніколаса Боурна з видавничої справи був Томас Арчер, Баттер працював сам. Іноді компанії Боурна – Арчера та Баттера об’єднувалися для спільних видавничих проектів.

Ці видавничі підприємства визначали лондонський ринок друкованих новин у 1620-ті рр. Якщо під час створення перших англійських газет ці видавничі фірми орієнтувалися на голландські “couranto”, то потім вони поступово повернулися до традиції оформлення памфлетів, інформаційних листків (“newssheet”) і “книг новин” (“newsbook”), що вже склалася в Англії, – звичний обсяг (від 8 до 24 сторінок), формат і т. ін. Зник постійний заголовок, змінилися зовнішній вигляд і структура першої сторінки цих періодичних видань. Перша сторінка стала являти собою своєрідну комбінацію заголовків, підзаголовків і коротких резюме, що давали читачеві уявлення про зміст цієї газети. Місцеві політичні новини в англійських газетах практично не висвітлювались.

У цілому, перші англійські газети являли собою бюлетені новин, в яких роль редактора практично була відсутня. На думку Ф. Даля, така ж ситуація склалася в усіх перших європейських газетах (аж до “La Gazzette” Т. Ренодо). Вдалий синтез між автором “балад новин” і газетним редактором продемонстрував капітан Томас Гейнсфорд. У вересні 1622 р. видавництва Боурна – Арчера і Баттера тимчасово об’єдналися для спільного видання щотижневика і запросили Гейнсфорда в ролі редактора.

Гейнсфорд, котрий пройшов ірландські війни і багато мандрував, мав не лише солідний життєвий досвід, але й талант редактора (деякі дослідники вважають Гейнсфорда першим англійським журналістом, а сучасники називали його “продавцем новин” – “newsmonger”). Хоча ім’я Гейнсфорда не з’являлося на сторінках газети, з його приходом у періодичні видання Боурна – Арчера та Баттера змінився стиль подачі новин. Більшість новин (до 70%) продовжувала надходити до англійських газет з Амстердама, проте зусиллями Гейнсфорда вони одержували оціночні характеристики. Не випадково Гейнсфорд віддавав перевагу слову “Relation” чи “Continued relation” (“Продовження оповіді”). Цей термін був популярний і використовувався в англійських “книгах новин”, що свідчить про їхню типологічну тотожність. Після смерті Гейнсфорда від чуми в 1624 р. видавці вернулися до копіювання голландських “couranto” з дослівним перекладом новин, що постачалися з Амстердама.

Певна частина газетних новин відносилася до категорії “чуток”, що приносило прибуток, але не забезпечувало належний престиж народжуваного фаху журналіста. У комедії Бена Джонсона “Склад новин” (1625) видання Натаніеля Баттера називаються “щотижневим шахрайством заради наживи”, а подібного роду журналістика являє епоху, яка “може бачити своє божевілля чи голод й спрагу по друкованих брошурках новин, що видаються кожну суботу, саморобці, висмоктаній з пальців, і яка не містить ані слова правди; а більшого нещастя в природі чи гіршої плями на епосі й бути не може” [21; с. 6 –11].

Видання численних друкованих органів викликало уже в XVІІ ст. проблему розповсюдження друкованої продукції. Адже тоді не існувало якихось спеціальних служб, які могли б це робити. Отже, у видавців виникла потреба мати бодай невеликий штат спеціальних служб – агентів чи уповноважених, які б займалися поширенням друкованої продукції. Так у 20 – 30-ті рр. XVІІ ст. в Англії з’являються перші професіональні рознощики-поширювачі друкованого слова, так звані “мерк’юрі” – поширювачі, вісники новин.

У підзаголовках багатьох друкованих органів часто стояли різні позначки типу: “поточний”, “правдива оповідь”, “розповідь” і т. д. Подібними помітками видавець Н. Баттер забезпечував свої “Ньюс” аж до 1632 р., коли в зв’язку з протестом іспанського посла видання його “Ньюс” було припинено. Справа в тому, що через заборону Зоряної палати не можна було повідомляти про життя всередині Британії. Однак звернення до проблем виключно зарубіжних держав теж не гарантувало безпеки. Указ короля з’явився після дипломатичної ноти іспанського посла, який розцінив одну з публікацій як образливу для себе [30; с. 16 – 17].

Хоча до 1620 р. свобода слова отримала відкриту підтримку короля Якова І, однак він, тим не менше, попереджав: державні справи “не є темами або предметами для обговорення серед простих людей чи на зборах поспільства”. Люди незнатного походження, казав він, не повинні погано говорити про своїх панів. Особливо небезпечним було розширення друкованого слова, тому що воно було постійним і доступним для багатьох людей.

На початку XVІІ ст. слово “ньюс” (“новини”) з’являється у назвах памфлетів і збірок. У 1605 р. Натаніель Баттер надрукував звіт про два вбивства в Йоркширі, а також єдиний номер “Новин з Іспанії”. Спільно з Ніколасом Боурном він випускав “Ньюс фром Моуст Партс оф Крисчендом” (“Новини з більшості країн християнського світу”). Раз на півроку Баттер видавав збірки про війну в Німеччині.

Влада прагнула перенести акценти з політичної сфери на релігійну, соціальну (особливо кримінальну) та ін. Спеціально для тих, хто “не розумів”, що від них вимагається, архієпископ Кентерберійський Лод 11 липня 1637 р. оголосив свій власний ордонанс, який за змістом являє собою повторення ордонансу Зоряної палати, виданого у 1585 р. Але в своєму ордонансі архієпископ Лод персонально перерахував усіх 20 принтерів, яким були видані ліцензії на друкарську діяльність. Крім цього, в ордонансі Лода було висловлене категоричне застереження, що всякий, хто насмілиться без королівської ліцензії і без дозволу цензури щось надрукувати, – буде покараний різками або виставлений до ганебного стовпа для глузування.

Отже, до революції 1640 – 1660 рр. король Англії через Зоряну палату видавав ліцензії на заснування друкарень і випуск друкованої продукції, звичайно за досить високу плату. За урядовим наказом була створена спеціальна Компанія друкарів і книготорговців, яка повинна була здійснювати реєстрацію друкованої продукції, друкованих видань. Вона називалася “стесьйонерс” (“stationners” – “книгопродавці”). Вона ж повинна була збирати і плату за ліцензії. А разом із Зоряною палатою вона здійснювала контроль за видрукованою продукцією. За цим регламентом видавці зобов’язані були подавати до Зоряної палати для попередньої цензури по 2 примірники рукописів. На рукописах обов’язково треба було вказувати прізвище автора й прізвище друкаря-видавця. Цензори Зоряної палати користувалися беззаперечним правом конфісковувати весь рукопис або ж вилучати з нього все, що вони вважали шкідливим для інтересів держави. Однак антиклерикальні, антимонархічні кола англійського суспільства, які виступали проти феодального режиму, часто обходили цензурні перепони.

Напередодні Англійської революції, коли все британське суспільство було втягнуто в гостру політичну, релігійну, економічну боротьбу, ані Зоряна палата, ані церковні ієрархи, ані цензори не могли стримати всезростаючу кількість видань, спрямованих проти феодального режиму, королівської влади, клерикалізму, зрештою всього державного ладу Англії. У зв’язку з цим тут варто згадати петицію так званих “вірнопідданих католиків” – “Про коріння й гілки” від 11 грудня 1640 р. Автори петиції вимагали рішуче заборонити видання й пощирення численних “аморальних, порожніх і шкідливих книг, памфлетів, друкованих листів” [16].

У 1638 р. “вірнопіддані” видавці Н. Баттер та Н. Борн здобувають терміном на 21 рік монопольне право на видання своїх “Ньюс”. Завдяки королю Карлу І вони фактично стали монополістами у сфері публікації новин, хоча й продовжували друкувати зарубіжну інформацію. В умовах революційної ситуації за прояви інакомислення та прагнення до духовної свободи можна було серйозно постраждати. Навіть такі охоронні ліцензії, видані високою владою, могли і не захистити видавців від свавілля цензури. А її утиски, особливо заборона чи затримка видань, порушували регулярність і своєчасність виходу друкованої продукції.

Передреволюційний ідеологічний клімат багато в чому був зумовлений пуританським проповідництвом, а також не менш вражаючим поширенням пуританської памфлетної літератури [2; 92 – 93]. Ідеологічна підготовка революції була тісно пов’язана із протиставленням різних релігійних доктрин. Але водночас тривало розповсюдження політичних і конституційних теорій, які, зокрема, спиралися на вчення про “громадський договір”. Не випадково трактат Джона Понета (1516 – 1556) про політичну владу, написаний у 1556 р., було знову опубліковано тільки перед революцією в 1639 р. Ідеї громадського договору знайшли відображення у пуританській памфлетній публіцистиці. Одним з відомих авторів того періоду став Генрі Паркер, котрий захищав у своїх публіцистичних творах права англійського народу.

Цензура напередодні революції ставала все жорсткішою. Під забороною опинилося не лише поширення, а й читання пуританської літератури. У 1637 р. Зоряна палата виголосила кілька вироків у справі авторів пуританських памфлетів.


^ 1.4. Суспільство та журналістика

часів Англійської революції (1640 – 1660)


Учені вважають, що “в ролі соціально-політичного перевороту, доведеного до кінця, тобто який завершився знищенням монархії, встановленням республіканського ладу, ця революція, незважаючи на подальшу реставрацію політичних структур і удаване збереження старих соціальних відносин, провела настільки глибоку борозну в історії цієї країни, що насправді зробила необоротним процес становлення ринковних суспільно-політичних порядків в Європі в цілому. Саме тому і проголошені нею політичні принципи стали історичним надбанням новоєвропейської цивілізації” [2; с. 5].

Криза соціального розвитку, властива для світової спільноти в ХVІІ ст., особливо гостро виявилася в Англії, де пауперизм досяг небачених розмірів. Жебрацтво трудящих внаслідок нещадної експлуатації та безробіття створило революційну ситуацію. Основну масу жебраків становили вигнані із землі селяни. Протиріччя між залишками середньовіччя та інтенсивним протіканням процесів первісного накопичення капіталу зачепило практично все британське суспільство. Релігійний ентузіазм став відображенням соціального обурення та вимог змін.

Англійська революція виявилася періодом довгим і кривавим. Вона пережила кілька етапів: конституційний (1641 – 1642), першу громадянську війну (1642 – 1646), боротьбу за поглиблення демократичного змісту революції (1646 – 1649), індепендентську Республіку (1649 – 1660; індепенденти – прибічники церковно-релігійної течії у протестантизмі – в період англійської революції захищали інтереси радикального крила представників третього стану та нового дворянства). І, незважаючи на подальшу реставрацію Стюартів, саме Англійська революція 1640 – 1660 рр. підготувала “легку”, “славетну” революцію 1688 р., що перетворила Англію на парламентську конституційну монархію та відкрила їй шлях до промислової революції ХVІІІ ст.

Велика англійська революція здійснила величезний вплив на розвиток журналістики. Крім того, не буде перебільшенням сказати, що саме в цей період уперше був продемонстрований тісний зв’язок потужного соціального руху з потребами, цілями та завданнями журналістики. У роки англійської революції формується й отримує конкретно-історичне наповнення лозунг свободи преси в усій його внутрішній суперечливості та зовнішній привабливості.

У роки революції виразно виявилося прагнення ворогуючих ідейно-політичних сил використати слово, текст задля досягнення своїх цілей, водночас змусивши замовкнути своїх реальних і потенційних противників і опонентів.

Революція дала великий поштовх зростанню різноманітних видів друкованого слова в Англії. Так, за свідченням англійського бібліографа Джорджа Томсона, у 1641 – 1663 рр. у королівстві Британія було видано 22 тис. 255 назв різних друкованих видань [76], тиражі яких, як на той час, були досить великими. Загальна кількість назв листків новин, які були видані в ці роки, досягла 7 тис. 216 назв. Такий розмах друкарсько-видавничої справи в Англії у цей період був обумовлений, по-перше, розпуском Зоряної палати з 1 серпня 1641 р., по-друге, припиненням (принаймні попервах) контролю держави за виданням друкованої продукції, по-третє, зростанням кількості видавців, друкарень, авторів, які прагнули звертатися до народу з передовими ідеями, по-четверте, розширенням читацької аудиторії [16; с. 40].

У листопаді 1641 р. англійці вперше одержали можливість дізнаватись про парламентські новини із щотижневика Семюеля Пека