Gesac / aidaa the Tacis Programme — Intellectual Property

Вид материала

Книга

Содержание Європейський союз Підрозділ VI Право на цифрову передачу в ефір КНИГА 1. Нормативні акти і документи, бвропейська інтеграція України Європейський союз 3. Обговорення проблеми з точки зору Співтовариства КНИГА 1. Нормативні акти І документи. Європейська Інтеграція України Підрозділ VII Моральні права Європейський союз 2. Сучасний правовий аспект 3. Обговорення проблеми з точки зору Співтовариства КНИГА 1. Нормативні акти І документи. Європейська Інтеграція України Частина третя Використання прав 1. Вступ а) Природа прав і Європейський союз Ь) Форми управління правами КНИГА 1. Нормативні акти і документи. Європейська інтеграція України Європейський союз КНИГА 1. Нормативні акти і документи. Європейська інтеграція України Європейський союз КНИГА 1. Нормативні акти І документи. Європейська Інтеграція України ... Полное содержание

Подобный материал:

• Intellectual property fundamentals summary of the lecture, 20.48kb.
• Правила составления, оформления заявки на выдачу патента (свидетельства) Patenting, 838.35kb.
• Доклад по основным результатам реализации в Узбекистане Программы tacis «Статистика, 180.96kb.
• Программа tacis-democracy Европейского Союза, в партнерстве с организацией Deutsch-Russischer, 2510.81kb.
• The property right as a basis of functioning of any lawful state always submits, 194.75kb.
• Ch specifies on to, that on the row of questions single approaches were formed to the, 295.82kb.
• Книга представляет собой курс лекций, прочитанный в Новосибирском государственном университете, 1064.29kb.
• Обработка и передача изображений, 203.92kb.
• Семинары в Академии предпринимательства по линии tacis в 1995-1996гг с получением сертификата, 19.41kb.
• Тема итого, 43.79kb.

3. Обговорення проблеми з точки зору Співтовариства

Очевидно, що законодавство з інтелектуальної власності, яке застосовується до цифрового розповсюдження або передачі, повинно бути узгодженим.

Без далекоглядної гармонізації свобода послуг у цій сфері не зможе стати реальністю, тому що відмінності режиму створюватимуть перешкоди на шляху торгівлі між державами-членами.

Як зазначалося, права на прокат і позичання можна поширити і на цифрову передачу. Та для правової чіткості це важко закріпити в законодавстві, ретель­но деталізувати там, де це необхідно.

Звичайно, культурні та освітні функції таких установ, як публічні бібліотеки та університети, які покликані забезпечувати якнайширше розповсюдження творів, повинні дотримуватися прав правоволодільців. Такі установи відіграють важливу роль у суспільстві. Вони є своєрідним містком між автором і публікою, сприяють поширенню знань та найширшому доступу до культури та інформа­ції. Вони також повинні бути спроможними виконувати свої обов'язки і в ново­му цифровому середовищі з якомога меншими обмеженнями. Та цифрова тех­нологія призвела до появи великої кількості таких нових технологій, як елект­ронне зберігання інформації та передача документів, що мають важливе значення, особливо для бібліотечної справи. Такі форми використання та нові можливості можуть завдавати шкоди правоволодільцям, якщо вони не стануть

184

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

суб'єктами відповідного правового режиму. Особливо важливо надати правово-лодільцям відповідні права стосовно публічного використання. Слід визнавати інтереси різних зацікавлених сторін: автори повинні мати можливість контро­лювати використання своїх творів, бібліотеки повинні забезпечувати видання відповідних творів, користувачі повинні мати широкий доступ до таких творів з дотриманням відповідних та законних інтересів. Ця проблема буде розглянута в доповіді Комісії згідно зі статтею 5 (4) Директиви про право прокату і деякі суміжні права (92/100/ЄЕС).

Ще одне питання, пов'язане з тим, що інформаційні супершляхи передава­тимуть з однієї точки до іншої всі види творів та інших об'єктів, які охороня­ються правом інтелектуальної власності. Який би не був твір — фільм, музика, п'єса тощо — він може передаватися інформаційними супершляхами тільки через використання комп'ютерних програм, а певна частина таких програм завжди передаватиметься разом із твором, що передається, та зберігатиметься в пам'яті разом з ним по закінченні передачі; правові заходи, які регулюють та­кі різні твори, не будуть ефективними.

Різниця між законодавством стосовно комп'ютерних програм та авторським правом є значною щодо права на відтворення. Комісія дотримується думки, що право на прокат могло б поширюватися на цифрові передачі, пов'язані з комер­ційною діяльністю. Потрібно вивчити, як могли б бути пов'язані дані про окремі комерційні операції з застосуванням такого права. Застосування права пози­чання щодо електронної передачі повинно бути переглянуто з метою збережен­ня балансу між інтересами публічних бібліотек та правоволодільцями, яких це стосується.

4. Питання

1) Директива про охорону комп'ютерних програм (91/250/ЄЕС) та Директи­ва про право прокату і деякі суміжні права (92/100/ЄЕС) могли б бути пошире­ні на електронну передачу з однієї точки до іншої. Припускаючи таку можли­вість, чи вважаєте ви, що певні елементи повинні адаптуватися? Якщо так, то які з них?

2) Спробуйте вказати рівень економічного застосування режиму прокату та позичання стосовно правоволодільців та інших сторін.

3) Що ви можете сказати про роль у цих процесах мультимедіа?

Підрозділ VI Право на цифрову передачу в ефір

Основні положення

Передача в ефір вже регулюється певними нормами, та існує точка зору, що цифрова форма сигналів пов'язана з далекоглядними складнощами щодо ко­піювання споживачами, а володільці суміжних прав повинні мати виключне право на передачу в ефір, а не просто отримувати справедливу винагороду.

1. Вступ

Стосовно авторського права і суміжних прав існує різниця між зв'язком з од­нією особою та зв'язком з великою кількістю осіб. З цієї точки зору зв'язок з од­нією особою або з однієї точки до іншої не є передачею в ефір.

Необхідно прямо зазначити, що хоча передача є вже традиційною сферою, проте вона тісно пов'язана з інформаційним суспільством. Цифрова передача в

185

КНИГА 1. Нормативні акти і документи, бвропейська інтеграція України_________________

ефір дозволяє здійснювати передачу, яка конкуруватиме лише з послугами, що надаються безперервно. Практичні наслідки цифрової передачі в ефір як для правоволодільців, так і для споживачів будуть різними, залежно від того, чи передача в ефір складається з окремих частин програми, чи з програми, яка складається виключно з музики та не переривається рекламою або іншими по­відомленнями. Потрібно враховувати також якість передачі в ефір, яка досяга­ється за допомогою цифрової технології, та якість копій, які споживач може ви­готовити з творів, що передаються в ефір.

Записувальна індустрія висловлює побоювання, що споживачі отримають можливість виготовляти копії високої якості, а це завдасть відчутної шкоди ринку компакт-дисків. Вона підтримує запровадження права дозволу або забо­рони щодо записів цифрової передачі в ефір. Нині ж виробники фонограм та виконавці мають тільки право на справедливу винагороду.

Питання щодо права на передачу в ефір є актуальним і для виробників та акторів фільмів.

Передача в ефір, яка в минулому вважалася як другорядне використання твору, нині набуває першочергової ваги як ефективна форма використання, то­му законодавчий режим повинен враховувати таку зміну.

2. Сучасний правовий аспект

2.1. В Бернській конвенції відсутнє право на передачу в ефір. Вона надає авто­рам літературних і художніх творів права, які є специфічними щодо визначених видів творів. В принципі такі права є виключними правами, але згідно зі стат­тею 11 ^в (2) обов'язкові ліцензії можуть надаватися авторами.

Римська конвенція не запроваджує виключне право на передачу в ефір для виконавців і виробників фонограм, яким надається право на справедливу вина­городу згідно із статтею 12.

2.2. У законодавстві Співтовариства можна знайти посилання на передачу в ефір у кількох місцях. «Передача в ефір» у Директиві «Телебачення без кор­донів» означає «первинну передачу, бездротову або по проводах, наземну або через супутник, кодовану або ні, програм, призначених для невизначеного кола осіб». До цього визначення не включені послуги зв'язку, які забезпечують пере­дачу інформації, або інші послуги за запитом, такі як фотокопіювання, елект­ронні бази даних та інші.

Концепція передачі в ефір у Директиві про ефірне мовлення через супутник і кабельну ретрансляцію підходить під таке визначення. В ній говориться про «незмінну передачу для іншої держави-члена по проводах або засобами без­дротового зв'язку, зокрема за допомогою супутника, телевізійної або радіопро­грами, призначеної для публіки» (стаття 1 (3)). Вказується також, що «якщо сиг-нали-носії програм передаються в закодованій формі, має місце передача для публіки за допомогою супутника за умови, що декодувальний пристрій нада­ється в розпорядження публіки з допомогою організації з радіомовлення або за її згодою» (стаття 1 (2) (с)).

Щоб включати все радіомовлення, доступне публіці, ця ж Директива вклю- j чає всі супутники, призначені для радіопередачі сигналів для їх наступного І прийому публікою або для їх «індивідуальної неколективної передачі». Іншими і словами, не технічні можливості супутника, які є вирішальними, а сама дія пе- 1 редачі в ефір повинна робити можливим прийом публікою телерадіомовлення. 1

186 І

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

Отже, в сучасному законодавстві Співтовариства передача в ефір розгляда­ється як будь-яка передача публіці, а не індивідуальні послуги за запитом, не­зважаючи на те, яка технологія використовується: радіо, супутникова, аналого­ва чи цифрова.

Принаймні, у Співтоваристві існує частково узгоджене право авторів та ін­ших правоволодільців на передачу в ефір.

В Директиві про ефірне мовлення через супутник і кабельну ретрансляцію вимагається від держав-членів передбачати виключне право автора давати до­звіл на передачу для публіки за допомогою супутника творів, які охороняються авторським правом (стаття 2). Відповідно до цього придбання прав здійснюєть­ся тільки за угодою, але існують і винятки (стаття 3).

Директивою про право на прокат виконавцям і виробникам фонограм нада­ється право на справедливу винагороду, «якщо фонограма, виготовлена з комер­ційною метою, або відтворення такої фонограми використовується для передачі за допомогою радіохвиль або для сповіщення невизначеному колу осіб» (стат­тя 8(1)). Гармонізація, що вимагається в цій статті, є мінімальною. У держав-чле­нів залишається свобода запроваджувати більш далекоглядну охорону.

Телерадіомовним організаціям також надається певна кількість виключних прав щодо їхньої передачі в ефір: право запису (стаття 6), право відтворення (стаття 7), право мовлення і сповіщення твору невизначеному колу осіб (стат­тя 8) та право розповсюдження (стаття 9).

3. Обговорення проблеми з точки зору Співтовариства

Співтовариство вважає, що право на передачу в ефір потребує міжнародної охорони. Визнання виключних прав на передачу в ефір в деяких державах-членах та невизнання в інших серйозно підриває конкуренцію стосовно міжна­родної передачі в ефір та негативно впливає на подальший розвиток діяльності у сфері передачі в ефір. Подібні міркування призвели до прийняття Директиви про ефірне мовлення через супутник та кабельну ретрансляцію.

Проблема ускладнюється розвитком технологій, які дозволяють все більше програм передавати в ефір. Ускладнення охорони не може бути юридичною підставою для обмеження діяльності, пов'язаної з передачею в ефір. Вирішення проблеми залежить від того, яким способом здійснюється передача в ефір. Це питання особливо стосується володільців суміжних прав, тому що їхні права є виключними.

Щодо програм, які підпадають під дію конвенції — наприклад, у сфері музи­ки, де виконавець використовує записи та коментує їх з перервами для рекла­ми — є виправданою непевність з цього приводу у володільців суміжних прав. Споживач сам вирішує, чи купувати йому таку програму.

З іншого боку, тривалі музичні та інші аудіовізуальні програми створюють певні проблеми. Вони можуть бути дійсно серйозними, якщо телерадіомовні ор­ганізації будуть змушені передавати в ефір весь запис або фільм та розповсю­джувати їх серед споживачів, повідомляючи завчасно про час їх виходу. Спо­живач міг би ознайомитися з потрібним йому матеріалом, дізнавшись про час трансляції; потім він міг би записувати його безкоштовно. Системи цифрових творів та записів могли б використовуватися за допомогою автоматичних сис­тем, вмонтованих у приймач споживача, що надає йому право програмувати

187

КНИГА 1. Нормативні акти І документи. Європейська Інтеграція України_________________

свій запис. Показ тієї ж самої програми на різних каналах та в різний час ще збільшує небезпеку.

Таким чином, два типи передачі в ефір, які включаються до того ж самого по­няття авторського законодавства, можуть призвести до різних наслідків.

Комісія дотримується поглядів, що потрібне подальше обговорення зазначе­них прав. Зацікавлені сторони запрошуються взяти участь в їх обговоренні.

4. Питання

1) Чи зможе, на вашу думку, цифрова передача в ефір, яка дозволяє вико­ристовувати багато каналів, розширити сферу міжнародного телерадіомовлен-ня? Чи вважаєте ви, що така можливість виправдовує зусилля Співтовариства, або це є лише теоретичним поняттям?

2) Чи вважаєте ви, що цифрова передача в ефір становить собою певну не­безпеку для володільців суміжних прав, які не мають виключного права на пе­редачу в ефір? Чи необхідне або можливе за певних умов або ж за обома таки­ми варіантами надання виключних прав на цифрову передачу виробникам фо­нограм і фільмів та виконавцям?

3) Чи вважаєте ви, що розбіжності між способами розповсюдження можуть ускладнити прийняття рішення (наприклад, щодо окремих форм цифрової пе­редачі, зокрема кабельної передачі)?

4) Чи вважаєте ви, що більш чітке дотримання права на відтворення в при­ватній сфері за суворої охорони технічними засобами від неправомірного ко­піювання змогло б запобігти широкомасштабному копіюванню?

Підрозділ VII Моральні права

Основні положення

В такому середовищі, як інформаційне суспільство, в якому можна легко ви­дозмінювати та адаптувати твори, великого значення набуватимуть моральні права автора, включаючи право заперечувати проти незаконної зміни твору та вимагати дотримання авторського права. Такі права регулюються по-різному в різних правових системах, які серйозно суперечать одна одній.

1. Вступ

Моральні права автора передбачають право заперечувати проти будь-якої незаконної зміни його твору. Твір не повинен змінюватися без дозволу автора, що завдає шкоди його честі і репутації.

Право вимагати авторства на твір охороняє автора від претензій будь-кого іншого бути автором такого твору.

Право заперечувати проти зміни твору подібне до права на адаптацію; право на адаптацію є також виключним правом, але більш «майновим», ніж «мораль­ним» правом.

Таким чином, моральні права є важливою сферою прав авторів, меншою мірою прав виконавців. Одним з аспектів інформаційного суспільства є те, що загальна цифрова форма творів та об'єктів, що охороняються, узгоджених з вільною передачею через мережі, означає, що стає все легше передавати тво­ри, здійснювати їхнє художнє оформлення тощо. Настає час, коли будь-хто зможе змінювати кольори у фільмі або переміщувати обличчя акторів та по­вертати видозмінений фільм у мережу. Така можливість змінювати твори

188

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

будь-яким шляхом становить одну з основних переваг цифрової форми. Автори творів небезпідставно побоюються, що така технічна можливість використову­ватиметься для зміни їхніх творів з порушенням моральних прав.

2. Сучасний правовий аспект

2.1. Моральні права підпадають під статтю 6^bis Бернської конвенції, в якій за­значається, що «незалежно від майнових прав автора і навіть після відступлен-ня цих прав, він має право вимагати визнання свого авторства на твір і проти­діяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні цього твору, а та­кож будь-якому іншому посяганню на твір, здатному завдати шкоди честі або репутації автора».

Таким чином, автор продовжує користуватися моральними правами навіть після того, як він відступив свої майнові права.

2.2. В чинному законодавстві Співтовариства не розглядаються моральні права. Наприклад, в Директиві з охорони комп'ютерних програм передбачаєть­ся, що «роботодавцеві надається право здійснювати всі майнові права щодо комп'ютерної програми, якщо інше не передбачене контрактом» (стаття 2 (3)), але відсутні норми щодо моральних прав.

В Директиві про строк охорони зазначається: «Ця Директива не посягає на положення держав-членів, які регулюють особисті немайнові права» (стаття 9).

У рішенні щодо справи Філа Коллінза (Поєднані справи С-92/92 та С-326/92, 20 жовтня 1993 р.) Суд правосуддя визначив специфічні питання щодо авторсь­кого права та прав виконавців: «Специфічні питання таких прав, які встановле­но національним законодавством, повинні забезпечувати охорону моральних та майнових прав правоволодільців.

Охорона моральних прав надає право авторам та виконавцям заперечувати проти будь-якого перекручення, спотворення або іншої зміни твору, що завда­ють шкоди честі та репутації авторів» (параграф 20).

3. Обговорення проблеми з точки зору Співтовариства

В рішенні щодо справи Філа Коллінза Суд правосуддя постановив, що «виключні права, які надаються щодо літературної та художньої власності, є за своєю природою такі, що впливають на торгівлю товарами та послугами, а та­кож на конкурентні взаємовідносини в рамках Співтовариства».

З цього питання Суд постановив, що такі права, хоча й регулюються націо­нальним законодавством, але є предметом Угод і підпадають під їх положення» (параграф 22).

Необхідно зазначити, що моральні права були серед питань, які входили до Робочої програми Співтовариства на 1991 рік. Слухання сторін щодо моральних прав було проведено ЗО листопада та 1 грудня 1992 року.

Слухання показало вразливий характер цього питання. Висловлені погляди дуже відрізняються між собою. Представники авторів та виконавців наполяга­ли на суворих моральних правах, в той час як представники видавців, преси, виробників тощо вороже налаштовані з приводу цих питань. Представники останніх груп говорили, що моральні права, які належать до особистих прав, є джерелом невизначеності щодо використання творів.

Автори та виконавці відкинули цей аргумент. Переважна більшість їхніх представників вимагали, щоб відмінність законодавства щодо моральних прав була узгоджена з розвитком нових технологій, які надають можливість здійс-

189

КНИГА 1. Нормативні акти І документи. Європейська Інтеграція України__________________

нювати певні маніпуляції з творами та іншими об'єктами, що охороняються, під час передачі їх електронними засобами внутрішнього ринку, особливо засобами електронного публікування, банку бази даних та телекомунікаційних мереж.

Важливим питанням, яке з'ясувалося в ході слухання, є те, що моральні пра­ва рідко використовуються для запобігання використанню твору. Причина цього полягає в тому, що сфери, де це питання є вразливим для однієї зі сторін, потре­бують певного врегулювання. В інших сферах, таких як кінематограф, головний режисер повинен досягти згоди з виробником перед тим, як приступити до ви­робництва фільму, з тих проблем, які можуть виникнути в процесі постановки фільму. Слухання показало, що нині моральні права не можуть бути перешко­дою для розвитку внутрішнього ринку.

З появою інформаційного суспільства врегулювання моральних прав стає все більш невідкладним. Цифрова технологія дозволяє легше змінювати твори. Комісія наголошує на необхідності подальшого вивчення цього питання в рам­ках нового цифрового середовища.

4. Питання

1) Чи вважаєте ви, що відмінність між законодавством держав-членів є та­кою, що норми моральних прав повинні бути узгодженими? Чи буде виправда­ним узгодження в сучасній ситуації?

2) Чи достатнім є положення про регламентацію моральних прав у контрак­ті? Коли матеріал знаходиться в мережі, наприклад, у цифровій формі, чи є по­рушенням моральних прав певні зміни, наприклад, зміна формату?

3) Чи може факт, що автор погодився на цифрову форму, означати, що він погодився і на певні зміни?

4) Чи вважаєте ви, що реґламентація певних змін могла б визначатися ко­лективними угодами між авторами та виконавцями, з одного боку, та виробни­ками і видавцями, з іншого боку?

5) Чи вважаєте ви, що питання повинні обговорюватися в цілому або ж стосу­ватися певних галузей (кінематографія, видання газет, бібліотеки, музеї тощо)?

Частина третя Використання прав

Підрозділ VIII Переданий і управління правами

Основні положення

В інформаційному суспільстві з'являються нові можливості щодо викорис­тання і користування творами та об'єктами, що охороняються. Процедура на­дання прав також повинна розвиватися та адаптуватися до нового середовища, щоб, наприклад, створення творів мультимедіа, використання музики, слова, фотографії, фільму тощо не було ускладнене довгими та дорогими процедура­ми. Необхідно полегшити доступ до творів та інших об'єктів, що охороняються авторським правом і суміжними правами.

1. Вступ а) Природа прав і

Авторське право і суміжні права є виключними правами, які означають, що первинний правоволоділець — автор, виробник фонограми або фільму, телера- |

190 І

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

діомовна організація — має право дозволяти або забороняти користування тво­ром або іншим об'єктом, що охороняється. Такі права мають багато різних форм, та дозвіл, який надається на певний вид використання, не означає, що будь-яке інше використання також дозволене. Автор, який дозволяє публічне виконання своєї п'єси, не передає своє право дозволяти або забороняти відтво­рення тексту п'єси. Це різні види прав, якими автор може вільно розпоряджа­тися. Правоволодільці можуть використовувати свої твори та інші об'єкти, що охороняються, на свій власний розсуд.

Існують певні винятки з такої загальної норми, коли права автора або іншого правоволодільця обмежуються правом на справедливу винагороду: тоді право-володілець не може заперечувати проти використання свого твору або іншого об'єкта, що охороняється, бо законодавством передбачена справедлива винаго­рода за таке використання.

У статті 8 (2) Директиви про право прокату і деякі суміжні права є таке по­ложення: справедлива винагорода повинна виплачуватися, якщо запис, зроб­лений з комерційною метою, використовується для передачі в ефір або спо­віщення невизначеному колу осіб.

Причиною надання такого права на винагороду є те, що в цьому разі інди­відуальне розпорядження правами неможливе, враховуючи кількість та види використання, тому в інтересах користувачів законодавець вирішив у такий спосіб це питання.

Ь) Форми управління правами

Було б корисним узагальнити ті шляхи, якими регулюються права інтелек­туальної власності. Форми, які використовуються, є різними залежно від певної галузі та різних видів правоволодільців. Основними є наступні форми управ­ління правами:

1. Найбільш важливою формою управління правами інтелектуальної влас­ності є та, за допомогою якої первинні правоволодільці, тобто автор, виконавець або виробник, зберігає контроль за правами та надає ліцензії зацікавленим сто­ронам, які звертаються до нього. Правоволоділець має виключне право. Наприк­лад, виробники кінематографічних творів самостійно управляють своїми пра­вами без посередників.

Однак первинний правоволоділець не завжди є особою, яка управляє права­ми. В деяких сферах правами управляють видавці, навіть якщо вони не визна­ються законодавством як володільці авторського права і суміжних прав. Авто­ри художніх творів передають свої права видавцям. Подібно права можуть пе­редаватися розповсюджувачу або виробнику, які поширюються на особливу географічну зону в іншій країні або зону, де використовується інша мова.

2. В деяких випадках права передаються виробникові за законом. Наприк­лад, може бути презумпція, що автор або виконавець, який підписує контракт з виробником, надає йому свої права. Презумпція може бути спростовною (сто­роні надається право довести, що він не бажає надавати особливе право) або не­спростовною (докази протилежного є непотрібними). Такий механізм встанов­лює більш або менш автоматичний підхід до надання прав.

3. Іншим загальним поняттям для регулювання авторського права і суміж­них прав є колективне управління правами на колективний твір.

191

КНИГА 1. Нормативні акти і документи. Європейська інтеграція України_________________

Така форма є дуже важливою. Для більшості випадків така форма створен­ня творів може відноситися до традиційної форми, але є й специфічні випадки. Наприклад, така форма використовується, коли правоволодільцями видаються обов'язкові ліцензії або вони мають тільки право на винагороду. Виробники до­віряють регулювання своїх прав щодо кабельної передачі організаціям колек­тивного управління аудіовізуальними творами; очевидно, що індивідуальна пе­редача була б надзвичайно складною в таких випадках. Колективне управління правами відіграє важливу роль у музичній індустрії, де таке управління було б безнадійним для окремого автора або виконавця. Незважаючи на певні тради­ції, колективне управління правами відрізняється в різних сферах та в різних державах-членах Співтовариства.

с) Система прав в інформаційному суспільстві

Виходячи з того, що вже було зазначено, автор твору мультимедіа, який ба­жає використовувати твори, що охороняються, повинен одержати дозвіл кож­ного з авторів або володільців суміжних прав. Така ситуація не є новою, коли колективні організації мають право розпоряджатися так званими комплексни­ми майновими творами. Однак цифрова технологія, яка відкриває нові можли­вості для створення таких творів та творів мультимедіа, підтверджує, що роз­виток регулювання авторським правом є надзвичайно важливим. Велика кіль­кість творів та інших об'єктів, що охороняються, може використовуватися при створенні одного CD-ROM. Виробник повинен отримати велику кількість дозво­лів. Відсутність одного з них може перешкодити публікації цілого твору муль­тимедіа.

Питання охорони прав щодо літературної та художньої власності стосується великої кількості дозволів, які потрібні для створення твору мультимедіа. Мо­же статися, що загальна ціна прав, які набуваються на використання того чи ін­шого твору або виконання, може бути надзвичайно високою. Необхідно визна­чити, чи ті особи, які управляють правами, беруть до уваги спеціальний випа­док із авторами творів мультимедіа, коли вони встановлюють фінансовий зміст ліцензій та слідкують, щоб сучасна шкала була сумісною з утилізацією творів або інших об'єктів, що охороняються, в інформаційному суспільстві.

Авторське право і суміжні права не повинні розглядатися як певна пере­шкода для створення творів сфери масової інформації. Повинна бути забезпе­чена неможливість того, щоб виробники та видавці використовували управлін­ня творами мультимедіа як передумову для відмови у наданні необхідних прав, що було б ризикованою інвестицією та могло б вивести з нормального функціо­нування всю творчість у цій сфері.

Деякі користувачі відкрито заперечують проти введення обов'язкових ліцен­зій, які, на їхню думку, загострюють «проблему» ліцензування.

Потрібно вказати на цій стадії, що автори, виконавці, виробники фонограм та фільмів зацікавлені у використанні своїх творів та об'єктів, що охороняють­ся, бо як їхні прибутки, так і повернення їх капіталовкладень залежать від цьо­го. Тому вони також зацікавлені, щоб потенційні користувачі не відчували труд­нощів на шляху пошуку джерела ліцензії, не стикалися з випадками відмови щодо надання ліцензії. В будь-якому разі складністю визначення правоволо-дільця не може виправдовуватися зменшення рівня охорони.

192 І

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

Обговорені зацікавленими сторонами під час слухання в липні 1994 року складнощі щодо одержання дозволу на включення творів та інших об'єктів, що охороняються, до бази даних, не повинні виправдовувати розширення обов'яз­кових ліцензій або будь-яке інше послаблення прав сфери інтелектуальної власності.

2. Сучасний правовий аспект

2.1. В міжнародних конвенціях є мало посилань щодо управління та набуття авторських і суміжних прав, а якщо й існують такі положення, то вони є не зо­всім чіткими. В статті 2 (6) Бернської конвенції зазначається, що «охорона здій­снюється на користь автора та його правонаступників», підкреслюється, що ліцензії не повинні знижувати рівень охорони, встановлений Конвенцією.

Існують два положення Бернської конвенції, які стосуються особливих ви­падків. У статті 14^bls (2) (b) передбачена презумпція, що права на використання кінематографічного твору належать його виробнику. В статті 15 (3) зазначено, що видавець анонімного твору може набувати права автора без будь-якого по­дальшого доведення, що він є його представником.

2.2. У законодавстві Співтовариства є певні положення щодо набуття прав та управління ними.

Права, узгоджені на рівні Співтовариства, є, як правило, виключними пра­вами. В законодавстві Співтовариства чітко передбачається, що вони можуть передаватися, набуватися або бути предметом надання договірних ліцензій. У Директиві про право прокату застосовуються норми щодо права прокату та по­зичання (Стаття 2 (4)), права відтворення для володільців суміжних прав (Стаття 7 (2)), права розповсюдження для тих самих правоволодільців (Стат­тя 9 (4)). Це дозволяє доручати колективне управління правами організаціям, видавцям, виробникам. Це також надає можливість використовувати права на­лежним чином у всіх сферах інтелектуальної творчості.

Незважаючи на це, в законодавстві Співтовариства шукаються шляхи для охорони слабшої сторони за контрактом, зокрема, проти повного позбавлення володіння правами, передбачаючи, що там, де автор або виконавець передав або надав своє право на прокат, він «зберігає право одержати справедливу ви­нагороду відповідно до прокату... Право на одержання справедливої винагоро­ди відповідно до прокату не може бути предметом відмови з боку автора або ви­конавця» (Стаття 4 (1) та (2)).

Для розширення рамок передачі та набуття виключних прав у законодавстві Співтовариства передбачено введення презумпції щодо надання прав, щоб по­легшити використання творів. В Директиві про право на прокат і деякі суміжні права встановлюється презумпція, що виконавець передає своє право на про­кат виробнику фільму (Стаття 2 (5)), та дозволяється подібна презумпція сто­совно авторів (Стаття 2 (6)). Це дозволяє державам-членам встановлювати жорсткі презумпції передачі прав виконавцями виробникам за умови, що буде виплачуватися справедлива винагорода.

В законодавстві Співтовариства містяться також положення щодо колектив­ного управління правами. Так, визначення «колективної організації» подано в Директиві про ефірне мовлення через супутник і кабельну ретрансляцію (Стаття 1 (4)): «В межах даної Директиви під назвою «організація колективного управління» розуміється будь-яка організація, єдиним або головним завданням

ІИ-319

193

КНИГА 1. Нормативні акти і документи. Європейська інтеграція України_________________

якої є управління або адміністративне розпорядження авторським правом або суміжними правами». Визначення, зазначене тут, застосовується для цілей цієї спеціальної Директиви, але воно може бути відправною точкою для визначення ролі колективних організацій.

Стаття 13 Директиви про ефірне мовлення через супутник і кабельну ре­трансляцію чітко визначає, що вона погоджена беззаперечно з регламентом ро­боти організацій колективного управління в державах-членах, у той час як в інших директивах не існує таких положень.

В інших директивах містяться певні посилання на бажаність колективного управління правами.

Як загальна норма, законодавство Співтовариства не висуває певних вимог щодо колективного управління правами; це питання є компетенцією держав-членів. Згідно з Директивою про право прокату і деякі суміжні права не можна відмовлятися від права на справедливу винагороду (Стаття 4), але «управління таким правом може доручатися організаціям колективного управління, які пред­ставляють авторів або виконавців» (параграф 3). Держави-члени можуть ви­значати обов'язки таких організацій (параграф 4). Держави-члени також мо­жуть передбачати управління такими організаціями; якщо вони це роблять, то вільні визначати їхній обов'язковий або довільний характер.

Існує виняток з цієї норми щодо кабельної передачі. В статті 9(1) Директиви про ефірне мовлення через супутник і кабельну ретрансляцію вказується, що «держави-члени слідкують за тим, щоб право суб'єктів авторського права і су­міжних прав дозволяти або не дозволяти дистриб'ютору кабельної мережі ре­трансляцію цією мережею — здійснювалося тільки через організацію колек­тивного управління». У 28 розділі роз'яснено, що воно є насправді винятком із загальної норми, метою якого є «забезпечення того, щоб чіткому виконанню до­говірних положень не перешкоджали правоволодільці окремих частин програ­ми».

Треба згадати і Директиву про охорону комп'ютерних програм, в якій зазна­чено, що «в разі, коли комп'ютерна програма створюється працівником у про­цесі виконання його службових обов'язків або за завданням роботодавця, тіль­ки роботодавець має право власності на таку комп'ютерну програму, за винят­ком випадків, спеціально застережених контрактом» (Стаття 2 (3)).

Таке визначення є винятковим, тому що надає роботодавцю монопольне управління правами на комп'ютерну програму. Слід зазначити, що в цій сфері пряме управління правами є нормою. Всі компанії, які створюють комп'ютерні програми, управляють своїми виробами самостійно. Організації колективного управління не використовуються в цій сфері.

3. Обговорення проблеми з точки зору Співтовариства

Існує кілька аспектів набуття та управління правами, які мають важливе значення для внутрішнього ринку. Це є таким випадком, де особливі заходи за­проваджені в окремих державах-членах. Перешкоди можуть постати, якщо ін­ші держави-члени не візьмуть на себе ті ж самі зобов'язання. Прикладом може бути презумпція стосовно надання або обов'язкового управління організаціями колективного управління.

Щодо змісту авторського права і суміжних прав, то настання цифрової ери зможе полегшити управління правами в деяких сферах. Цифрова ера, яка про-

194

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

понує нове керування управлінням загалом, та, зокрема, щодо приватного ко­піювання, надає можливість, яка може бути досягнута відразу. Якщо стануть реальністю системи індивідуальної форми управління правами, то загальне право на винагороду може бути витісненим.

Та це може статися за умови, якщо традиційні суб'єкти, які управляють правами, такі як організації колективного управління, виробники та видавці, усвідомлять, що їхня роль у цих процесах повинна змінюватися. Вони повинні бути заохочені до таких змін.

Під час слухання зацікавлених сторін 7 та 8 липня 1994 року департаменти Комісії порушили окремі питання щодо управління правами в інформаційному суспільстві. Одне з таких питань, чи потрібно переглянути роль організацій ко­лективного управління в інформаційному суспільстві. Відповіді були різними щодо особистої практики певних організацій, але намітилися певні тенденції.

Загалом, здається, є небажаним втручання з боку установ Співтовариства на цій стадії. Учасники погодились, що організації колективного управління по­винні розвиватися за допомогою власних сил. Деякі учасники дотримувалися думки, що права на справедливу винагороду не можуть бути виправданими в інформаційному суспільстві, що необхідно повернутися до індивідуального управління.

Загальною думкою було те, що управління колективними організаціями по­винно здійснюватися на добровільній основі. З боку Комісії були внесені питан­ня щодо введення автоматизованих систем управління або обов'язкових захо­дів щодо колективної організації, щоб полегшити управління щодо творів муль-тимедіа; учасники обговорення були одностайні в тому, що необхідно запобігти будь-якій системі обов'язкових ліцензій. Учасники погодилися з думкою існу­вання окремого центру з управління правами, але зауважили, що встановлення таких центрів повинно робитися на добровільній основі, а можливість управлін­ня індивідуальними правами повинна залишатися відкритою.

Цікаво відзначити, що у Франції кілька організацій авторів вирішили запо­чаткувати нову схему, об'єднавши весь свій власний репертуар. Кожна з орга­нізацій представляє різні категорії творів. Новий орган, SESAM, повинен забез­печувати дотримання виключних прав авторів стосовно експлуатації їхніх тво­рів; таким чином, полегшена діяльність виробників та видавців, які потребують багатьох дозволів через велику кількість прав, що використовуються для ство­рення програм мультимедіа.

Можна сподіватися, що з'являться нові об'єднання колективних організацій, які створювалися за принципом управління однією категорією творів або одно­го виду володільців прав (наприклад, авторів, виконавців тощо). Щоб домогтися централізованого управління правами стосовно всіх творів, виконань або інших об'єктів, що охороняються, які втілені в твори мультимедіа, колективні орга­нізації та інші суб'єкти, що управляють правами, повинні заохочуватися до ор­ганізації спільних органів для спрощення управління правами.

Об'єднання, створені за принципом «єдиного магазину», надаватимуть авто­рам, виконавцям, видавцям-виробникам можливість оперативно визначати по­ходження творів, мати спільний репертуар в умовах розвитку нових техноло­гій. Користувачі матимуть інформацію, необхідну для них, зокрема про сплату за послуги та права, які надаються. Така інформація можлива, якщо різні орга-

«'1-319

195

КНИГА 1. Нормативні акти І документи. Європейська Інтеграція України_________________

нізації працюватимуть разом, об'єднають свої бази даних, запровадять прогре­сивні системи в цій галузі. Пропонуватися повинні як вже існуючі, так і нові твори, включені до виробів мультимедіа.

Об'єднання необхідної інформації змогло б належним чином забезпечити розвиток масової інформації, що підвищило б ефективність та забезпечило б розвиток діючої системи. Така тенденція сприятиме розвитку прав як зацікав­лених комерційних сторін, правоволодільців, так і користувачів. Це не означає, що право управління повинно знаходитись осторонь від індивідуального чи ко­лективного, та визначення індивідуальних прав могло б бути централізованим. Така централізація не витісняла б колективні організації.

Зацікавлені органи обговорюють також можливість просування до центра­лізованого управління, особливо шляхом «чистого будинку».

Ідентифікація відкриває можливість для технічної централізації, особливо створення зв'язку між ідентифікованими файлами, що могло б призвести до спрощення одержання дозволу та зменшення плати за це.

Правоволодільці могли б використовувати центральний орган як посередни­цький, надаючи свої права для використання у творах мультимедіа. Такий ор­ган зміг би обговорювати зміст контракту та встановлювати розмір плати для користувачів. Рішення про створення таких систем може прийматися тільки професіоналами.

Навіть якщо будуть централізовані окремі аспекти управління, це не виклю­чає індивідуального управління.

Індивідуальні контракти між різними групами повинні в будь-якому разі зберігатися так само, як і індивідуальні ліцензії; кожний правоволоділець міг би визначати ціну, яка повинна бути йому сплачена за передані права. Повинна дотримуватися свобода сторін щодо укладання контракту.

Необхідно пам'ятати, що цифрова технологія сприятиме наближенню бази даних до користувача, включатиме необхідні дозволи володільців авторського права і суміжних прав. В таких ситуаціях кожне використання буде індивіду­альним.

Ефективність систем управління необхідна для забезпечення нормального розвитку інформаційного суспільства.

Встановлення таких зв'язків, ефективне управління такими правами повин­ні здійснюватися з дотриманням норм конкуренції відповідно до Договору ЄС.

Важливим питанням є територія, на яку об'єднані органи надаватимуть ліцензії, та управління такими правами.

Норми щодо конкуренції є фундаментальними, але нема підстав говорити про те, що вони суперечать ідеї централізованих систем, принаймні щодо ство­рення таких систем.

На слуханнях, які відбулися 7 та 8 липня 1994 p., зацікавлені сторони висту­пили проти введення обов'язкових ліцензій. Комісія висловила свою точку зору. Нема правових підстав для загального введення обов'язкових ліцензій при створенні творів сфери масової інформації або при циркуляції творів, що охо­роняються на інформаційних супершляхах, але спірним є те, що обов'язкові ліцензії, прийняті на національній основі, становили б певну складність для цир­куляції творів та інших об'єктів, що охороняються. Звичайно, це не означає, що

196

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

колективні організації та навіть володільці прав, які не об'єдналися, зобов'язані надавати ліцензії згідно з статтею 86 Римського договору.

Комісія дотримується думки, що поява цифрової технології змінить форму управління правами щодо деяких аспектів. Централізовані схеми управління правами довільного характеру були б належною відповіддю інформаційному суспільству. Зацікавлені сторони могли б самостійно започатковувати такі схе­ми. В той час, як правоволодільцям надається широка свобода дій, Комісія вва­жає, що необхідно вивчити регулятивні рамки, щоб забезпечити нові методи дотримання принципів ефективності та недискримінації і полегшити набуття прав масової інформації.