Gesac / aidaa the Tacis Programme — Intellectual Property

Вид материала

Книга

Содержание Європейський союз Підрозділ І Законне використання КНИГА 1. Нормативні акти і документи. Європейська інтеграція України Європейський союз 2.2. Вплив законодавства Співтовариства на це питання 3. Обговорення проблем з точки зору Співтовариства КНИГА 1. Нормативні акти І документи. Європейська Інтеграція України Європейський союз Підрозділ II Вичерпання прав і паралельного імпорту КНИГА 1. Нормативні акти і документи. Європейська інтеграція України Європейський союз 2. Сучасний правовий аспект

Подобный материал:

• Intellectual property fundamentals summary of the lecture, 20.48kb.
• Правила составления, оформления заявки на выдачу патента (свидетельства) Patenting, 838.35kb.
• Доклад по основным результатам реализации в Узбекистане Программы tacis «Статистика, 180.96kb.
• Программа tacis-democracy Европейского Союза, в партнерстве с организацией Deutsch-Russischer, 2510.81kb.
• The property right as a basis of functioning of any lawful state always submits, 194.75kb.
• Ch specifies on to, that on the row of questions single approaches were formed to the, 295.82kb.
• Книга представляет собой курс лекций, прочитанный в Новосибирском государственном университете, 1064.29kb.
• Обработка и передача изображений, 203.92kb.
• Семинары в Академии предпринимательства по линии tacis в 1995-1996гг с получением сертификата, 19.41kb.
• Тема итого, 43.79kb.

168 1

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

— Моральні права (підрозділ VII). В законах більшості держав-членів пе­редбачені моральні права, які існують поряд з майновими правами правоволо-дільців. Цифрові технології полегшують значною мірою утилізацію творів, а та­кож можуть ускладнити для правоволодільця контроль за використанням його твору чи іншого об'єкта, що перебуває під захистом, незважаючи на технічні системи охорони та ідентифікації (підрозділ IX). Стосовно адаптації авторсько­го права і суміжних прав до нових технологій необхідно з'ясувати, як немате­ріальні інтереси повинні захищатися в новому правовому полі.

5. В частині третій йдеться про використання прав. Вона складається з двох підрозділів. Розглянуто аналіз самих прав та питання, пов'язані з управлінням цими правами, разом з можливостями, які пропонують цифрові технології для розрізнення та захисту творів.

— Передача і управління правами (підрозділ VIII). Це питання є таким же важливим щодо створення творів, як і щодо їх використання. Підрозділ ана­лізує деталі передачі прав в інформаційному просторі. Ті, хто використовує права, повинні бути спроможними визначати тих, хто має права на твори та ін­ші об'єкти, які захищаються, для того, щоб визначати строки їх використання.

Це сприяє раціоналізації управління та збору інформації, необхідної для цієї мети, але реалізоване може бути тільки шляхом нових форм організації за­цікавлених сторін.

— Технічні системи охорони та ідентифікації (підрозділ IX). Останній під­розділ досліджує питання розрізнення творів у цифровому середовищі, пропо­нує нові форми управління правами. Цифрові технології відкривають можливо­сті розрізнення і навіть «електронного татуювання», і, отже, захисту творів та інших об'єктів, що перебувають в інформаційній супермережі. Розрізнення від­криває також перспективу комп'ютеризації управління авторськими і суміж­ними правами. Подібні системи будуть ефективними лише в тому разі, коли во­ни широко розповсюджені. Ця техніка є вагомим внеском у створення безпеки інформації.

Підрозділ І Законне використання

Основні положення

Питання законного використання постає в будь-якій ситуації, коли наявний певний іноземний елемент. В транскордонній системі, такій як інформаційне суспільство, ця проблема особливо окреслена і для її вирішення необхідні особ­ливі рішення.

1. Вступ

Авторське право і суміжні права традиційно використовувалися на терито­ріальній основі, тому закон про використання був законом країни, в якій захист здійснювався (охоплювалися такі питання, як передача прав, винятки та право контракту). Захист надається громадянам країни і відповідно до національного режиму поширюється на громадян інших країн, що є членами міжнародних кон-; ренцій, створених для національного розгляду. Таким чином, демонстрація філь­му підлягає закону країни, де демонстрація відбувається. Так само, якщо фільм транслюється, застосовуватиметься закон країни, де має місце трансляція.

[ 169

КНИГА 1. Нормативні акти і документи. Європейська інтеграція України_________________

Супутникова трансляція ускладнила цю просту схему. Тому що один акт трансляції може поширюватися на кілька національних територій з різними пакетами правил.

Директива про ефірне мовлення через супутник і кабельну ретрансляцію вирішує це питання. Вона визначає, яка трансляція вважається для кожної окремої території, чий закон застосовуватиметься, коли відбуватиметься одер­жання сигналу, що не вважатиметься інтегральною частиною акта мовлення, яка матиме місце на кількох територіях одночасно.

В інформаційному суспільстві мережа може бути глобальною, бо потенційно, принаймні комунікації для громадського сектору, можуть мати місце де завгодно в світі. Тому повинно існувати практичне вирішення цього питання.

Необхідно встановити, який закон про інтелектуальну власність застосову­ється до трансляції типу від точки до точки, що відбувається в державах-чле­нах, і який закон застосовується до трансляції, яка має місце в країні третього світу. Рівень захисту, який наданий країнам третього світу, потребує того, щоб його враховували при проведенні політики Європейського Союзу стосовно узго­дження.

Права на інтелектуальну власність часто передаються, призначаються або надаються іншим володільцям. Контракти і право на контракт відіграють знач­ну роль щодо авторського права і суміжних прав. Традиційно прийнято в між­народному приватному праві, що учасники контракту вільно визначають пра­вила взаємовідносин, але ця свобода повинна розглядатися в світлі законодав­ства про інтелектуальну власність. В окремих державах-членах Співтовариства можливе більш точне регулювання окремих форм контракту, таких як контра­кти на видання книг та випуск аудіовізуальної продукції.

Треба визначити, який закон застосовується стосовно контрактів. Врахову­ючи, що сторони вільні вибирати закон застосування, ми повинні визнати, що закон країни, де використання твору має місце, визначатиме деякі з умов вико­ристання. Виникають питання, наскільки свобода сторін може бути обмеженою, чи подібні правила будуть необхідними та корисними.

2. Сучасний правовий аспект

2.1. Бернська та Римська конвенції не забезпечують безпосереднього ви­рішення зазначених питань. Бернська конвенція не забезпечує належного на­ціонального режиму, що широко обговорюється.

Конвенція визначає, що автори повинні користуватися «правами, які нада­ються нині або будуть надані в подальшому відповідними законами цих країн своїм громадянам, а також правами, окремо наданими цією Конвенцією» (Стат­тя 5 (1)). Римська конвенція 1961 року із захисту суміжних прав визначає, що «національний режим надається відповідно до умов охорони і умов, які перед­бачають її обмеження, окремо застереженими цією Конвенцією» (Стаття 2 (2)).

Угода ТРІПС включає положення щодо національного режиму, яке є одна­ковим з положеннями у конвенціях, про які йшлося вище (Стаття 3).

Правило, що закон, який застосовується до актів використання, є законом країни, де відбувається захист, є очевидним і не входить до конвенцій, крім одно­го випадку, а саме, статті 14^bis (2) (а) Бернської конвенції, де зазначено, що «визначення осіб, які мають авторське право на кінематографічний твір, зберіга­ється за законодавством країни, в якій запитується охорона». З'ясування цього

170

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

необхідне тому, що конвенції дозволяють визначати володіння правами на ці твори на національному рівні. Тому необхідно було відповісти на питання, що станеться, коли захист прав у країні, де запитується охорона, відрізняється від захисту прав у країні, де створено твір.

Нарешті, існує Європейська конвенція з авторського права і суміжних прав у сфері міжрегіональної супутникової трансляції, підписана 11 травня 1994 ро­ку. Ця конвенція Ради Європи визначає порядок застосування національного режиму таким же чином, як і Директива про ефірне мовлення через супутник та кабельну ретрансляцію¹⁴.

2.2. Вплив законодавства Співтовариства на це питання

Директива про ефірне мовлення через супутник і кабельну ретрансляцію не вирішує питання законного використання, яке регламентується національним законодавством кожної держави-члена. Директива намагається вирішити про­блему значно ширшу, пов'язану з визначенням акта протизаконної трансляції. У статті 1 (2) (Ь) відзначається, що публічне сповіщення за допомогою супутни­ка має місце тільки в державі-члені ЄС, в якій під контролем і під відповідаль­ність організації з радіомовлення, передаються несучі програми сигнали, при­значені для приймання публікою в безперервній лінії передачі, що йде від су­путника і повертається на Землю.

Директива не розрізняє типи супутників. Під «супутником» розуміється будь-який супутник, що працює на частотних хвилях, які, згідно із законом про телекомунікації, призначені для сповіщення сигналів для загального відома або які зберігаються для закритих сповіщень типу від точки до точки. В останньому випадку обставини, за яких має місце окреме одержання сигналів, повинні бути співвіднесеними з обставинами першого випадку.

Оскільки вплив законодавства Співтовариства залежить від договірних ста­тей, існує дві особливо важливі директиви: Директива з охорони комп'ютерних програм та Директива про право прокату і деякі суміжні права.

Директива про охорону комп'ютерних програм встановлює певні принципи, які визначають, що є допустимим у контекстах щодо використання комп'ютер­ної програми, а що ні. Стаття 5 (2), наприклад, визначає, що «контракт не пови­нен перешкоджати особі, яка має право на використання комп'ютерної програ­ми, зробити з неї запасну копію, якщо вона необхідна в даному разі»; стаття 5 (3) встановлює, що «особа, яка має право на використання копії комп'ютерної про­грами, може без дозволу правоволодільця спостерігати, вивчати або випробо­вувати роботу цієї програми».

Стаття 4 Директиви про право прокату і деякі суміжні права визначає, що автори і виконавці повинні користуватися правом на справедливу винагороду; принципи законодавства Співтовариства встановлюють, що договірні статті не можуть порушувати це положення.

3. Обговорення проблем з точки зору Співтовариства

Якщо внутрішній ринок стає реальністю, постачальник послуг не повинен мати сумніву щодо законодавства, яке застосовується до міжрегіонального біз­несу. При цьому треба мати на увазі два складові фактори: захист правоволо-

Рада Європи. Серії європейських договорів, № 153.

171

КНИГА 1. Нормативні акти І документи. Європейська Інтеграція України_________________

дільців повинен бути надійним, а послуги надаватися з максимальною еконо­мічною ефективністю.

Законом застосування має бути закон держави-члена, від якої походять по­слуги. Але при цьому закони держав-членів мали б бути узгодженими, щоб за­побігти відхиленням у торгівлі та щодо захисту правоволодільців. Традиційні правила країни з урахуванням різних змін, що сталися б у трансляційному ланцюгу, могли б узгоджуватися. Досвід покаже, чи ця модель може бути за­стосовною до використання прав постачальником послуг. Цей підхід взято з Директиви про ефірне мовлення через супутник та кабельну ретрансляцію.

Що стосується первинної трансляції, то Директива про ефірне мовлення че­рез супутник і кабельну ретрансляцію має справу тільки з супутниковим мов­ленням; питання щодо суперечності законів у разі земного мовлення або кабе­льної ретрансляції є справою держав-членів і можуть значно відрізнятися, що могло б створити перешкоди на внутрішньому ринку.

Щодо цифрового «розповсюдження» типу від точки до точки, то це питання подібне до випадку супутникової трансляції. Те, що послуги стануть доступни­ми в одній державі-члені, може мати наслідки в іншій, наприклад, поточна відеопослуга в одній державі-члені могла б практично бути доступною і в інших державах-членах.

Пропонування подібних послуг має бути врегульовано чіткими правилами ав­торського права і суміжних прав. Тут, як і будь-де, основний принцип має бути таким, що закон про застосування є законом держави-члена, з якої походять по­слуги. Та в сфері інтелектуальної власності цей принцип може застосовуватися тільки тоді, якщо існує узгодження відповідних прав водночас.

На міжнародному рівні пріоритет має надаватися узгодженню правил про захист авторського права і суміжних прав, які забезпечують високий рівень за­хисту. Конвенція Ради Європи встановлює важливий прецедент щодо застосу­вання закону країни, з чиєї території здійснюється мовлення. Це відповідає Бернській конвенції (Паризький акт 1971 р.) і Римській конвенції 1961 р.

Звісно, подібне вирішення у світовому масштабі було б бажане, але це стане можливим лише тоді, коли існуватиме відповідна угода з авторського права і суміжних прав, яка забезпечуватиме високий рівень захисту і достатні межі узгодження. Звісно, нині такої угоди не існує.

Правила Співтовариства про застосування зазначеного законодавства були б необхідними. Такі правила могли б існувати паралельно з системами механіз­мів Директиви про ефірне мовлення через супутник та кабельну ретрансляцію. Акт сповіщення міг би бути визначеним таким же шляхом на базі трансляції, ніж на базі одержання трансляції, яка здійснюється у Співтоваристві за його межами. Інші механізми повинні бути розглянуті або, принаймні, потрібні охо­ронні статті задля забезпечення захисту прав авторів і володільців суміжних прав. Такий підхід зазначений у Директиві про ефірне мовлення через супут­ник та кабельну ретрансляцію. j

4. Питання

1) Чи означає застосування правил країни — джерела послуг, що потрібні до- 1 даткові критерії та положення? Якщо так, якими вони повинні бути? |

172 і

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

2) Чи вважаєте ви, що, розглядаючи законодавство країни походження, не­обхідно визначити додаткові критерії для його застосування? Якщо так, то які критерії?

3) Щоб встановити всі сторони, які могли б бути законними, чи вважаєте ви, що можна визначити кожного можливого учасника в ланцюгу передачі? Якщо так, будь ласка, чи змогли б ви визначити таких учасників?

4) Зважаючи на існуючі розходження стосовно рівня охорони, чи повинно законодавство країни походження використовуватися у Співтоваристві для ви­значення акта передачі стосовно:

— тільки тих передач, які походять з держави-члена;

— тільки тих передач, які походять з держави-члена або з третьої країни, яка є членом Бернської конвенції (Паризький акт 1971 р.) і Римської конвенції 1961 p.;

— всіх передач, які походять з будь-якої країни?

5) Якщо законодавство країни походження повинно бути збереженим, яке законодавство та сфери національного законодавства повинні бути узгоджени­ми, щоб запобігти спаду торгівлі та збиткам щодо охорони правоволодільців, враховуючи:

— винятки з виключних прав;

— використання;

— моральні права;

— інші права?

6) Як і наскільки та в яких сферах повинна поліпшуватися охорона правово­лодільців у країнах, що є членами Бернської та Римської конвенцій, або в само­му Співтоваристві, якщо повинно застосовуватися законодавство країни похо­дження?

7) Які інші норми ви застосували б замість прийняття законодавства країни походження?

8) Чи вважаєте ви, що наявні статті зможуть належним чином охороняти правоволодільців Співтовариства, коли послуга вперше введена в мережу тре­тьої країни, яка не забезпечує ефективної охорони інтелектуальної власності?

9) Чи вважаєте ви, що сторони повинні бути вільними щодо вибору договір­ного законодавства, чи свобода контракту має бути обмежена:

— імпортом;

— тільки для того, щоб охороняти окремі специфічні аспекти, такі як мо­ральні права, справедлива винагорода, колективне управління правами;

— тільки там, де контракт стосується творів або інших об'єктів, що охороня­ються, правоволодільців Європейського Союзу?

Підрозділ II Вичерпання прав і паралельного імпорту

Основні положення

Відеокасета або звукозапис, проданий правоволодільцем або з його дозволу в одній державі-члені, можуть бути перепродані будь-де у Співтоваристві і правоволоділець не може заперечити проти цього. Він вичерпує свої дистри-б'юторські права, коли вперше збуває продукцію. Але збут продукту не вичер­пує інших прав, таких як право на відтворення та адаптацію. Кожна послуга, що надається (мовлення, прокат або відтворення), є також актом, на який має

173

КНИГА 1. Нормативні акти і документи. Європейська інтеграція України_________________

бути отриманий окремий дозвіл без шкоди майбутнім формам використання; ці права не підлягають вичерпанню.

Вступ

Існує два виміри принципу вичерпання. На першому місці є обмеження щодо права розповсюдження. Це право є вичерпаним, коли копії твору розміщені на ринку з дозволу правоволодільця. Важливий і такий законодавчий аспект Спів­товариства: якщо правоволоділець розміщує на ринку держави-члена товар, який захищається правом інтелектуальної власності, або якщо такий товар збутий з його дозволу, він не може згодом заважати вільному переміщенню то­вару на території Співтовариства. Таким чином, він не може використати свої права на інтелектуальну власність, зокрема, право на розповсюдження в іншій державі-члені, щоб запобігти продажу цього товару паралельним імпортером.

Концепція вичерпання права інтелектуальної власності відіграє центральну роль в законодавстві Співтовариства, тому що воно забезпечує засоби, за допо­могою яких Суд правосуддя прагнув налагодити вільне переміщення товарів з територіальним аспектом прав на інтелектуальну власність. Це дозволяє ринок Співтовариства розглядати так само, як і внутрішній ринок щодо товарів, і за­безпечувати, щоб закони держав-членів були однаковими або, принаймні, дуже подібними.

З іншого боку, якщо товар розміщений на ринку третьою країною без дозво­лу правоволодільця, навіть якщо цей акт є законним у країні, принцип вичер­пання не застосовується (див. справу Патрицій)¹⁵. Наприклад, Суд правосуддя виявив звукозаписи, які могли б вироблятися цілком законно в одній державі-члені, тому що строк захисту там закінчився, незважаючи на це могли б прода­ватися в іншій державі-члені лише з дозволу правоволодільця, де строк захис­ту ще діяв.

Суд правосуддя дійшов висновку, що за відсутності узгодження є одна під­става, а саме те, що законодавство держав-членів має визначити, чи будуть права інтелектуальної власності існувати, чи ні. Результатом є те, що збут мо­же бути можливим без дозволу правоволодільця в одній державі-члені, але не в інших, і різниця між чинним законодавством в різних державах-членах може створювати перешкоди для торгівлі.

Та питання вичерпаності прав не розглядається таким же чином, де послуги швидше, ніж товари, надаватимуться. Якщо існує право інтелектуальної влас­ності, за яким послуга підлягала дозволу, акт надання цієї послуги вимагатиме щоразу дозволу. В іншому разі, коли інтелектуальна власність втілена у про­дукті, такому як відеокасета фільму, трансляція фільму або демонстрація фільму в кінотеатрі, такі дії не вичерпують права володільця дозволяти або за­бороняти і надалі трансляцію, демонстрацію чи ретрансляцію.

Зона, в якій твір може транслюватися, та кількість випадків, за яких він мо­же транслюватися, визначається тільки контрактом трансляції. Третя сторона, яка не має контракту з правоволодільцем, — ця особа могла б інакше не бути третьою особою — не може надавати послугу, використовуючи захищені твори або інші об'єкти без порушення прав інтелектуальної власності правоволоділь­ця, поки ця третя сторона законно не придбає відеокасети на ринку Співтова-

¹⁵ Справа 342/87 EMI Electrola v Patricia im und Export & orwers /1989/ ECR 79.

174

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

риства. Лише тоді вона може продавати їх вільно, завдяки принципу вичерпан­ня, який застосовується до товарів.

Звісно, строки контракту між правоволодільцем та ліцензіатом можуть бути зумовлені правилами конкуренції. Статті, які забороняють продаж в окремих зонах або які суворо обмежують зону, в якій послуга може надаватися, могли б бути статтями, які порушують правила конкуренції.

2. Сучасний правовий аспект

2.1. Бернська та Римська конвенції не охоплюють питання вичерпання прав. Вичерпання є аспектом, на який не було звернено увагу, коли ці угоди уклада­лися або переглядалися.

Угода ТРІПС має посилання на це. Стаття 6 визначає: «З метою врегулюван­ня суперечок за цією Угодою, згідно з положеннями статей 3 та 4, в цій Угоді не використовується вичерпання прав інтелектуальної власності» (стаття 3 при­свячена питанню національного режиму, а стаття 4 визначає режим нації, який користується найбільшими перевагами). Держави самостійно вирішують пи­тання регулювання вичерпання.

Іншими словами, якщо питання вичерпання не що інше, як вичерпання на рівні Співтовариства, воно могло б регулюватися майбутньою конвенцією. Тоді процедура, передбачена конвенцією, мала б застосовуватися до громадян кра­їн, які є учасниками Угоди ТРІПС.

2.2 Вже зазначалося, що вичерпання є важливою концепцією в основному До­говорі Співтовариства. Вона є інтегральною частиною Договору, яка міститься в статтях ЗО — 36 Договору ЄС, в яких йдеться про вільне переміщення товарів. Але той факт, що правоволоділець дозволяє одну трансляцію фільму в одній частині Співтовариства, не вичерпує решти трансляцій та трансляцій в інших частинах Співтовариства¹⁶. Суд правосуддя постановив, що продаж копій віде­окасет не вичерпує права дозволяти або забороняти прокат .

Питання вичерпання порушувалося також і в інших документах. Директива з охорони комп'ютерних програм визначає: «Перший продаж однієї копії або будь-якої комп'ютерної програми у Співтоваристві володільцем авторського права або з його згоди вичерпує право розповсюдження цієї копії у Співтовари­стві, за винятком права подальшого контролю, прокату цієї комп'ютерної про­грами або її копії» (друге речення статті 4 (Ь)).

Директива про право прокату і деякі суміжні права також розглядає це пи­тання з різних аспектів. Стаття 1 (4) встановлює, що право дозволу або заборо-ни прокату чи надання оригіналів і копій творів, захищених авторським правом, та інших творів, що перебувають під захистом, «не буде вичерпаним продажем або будь-яким іншим актом реалізації оригіналів і копій творів, за-хищених авторським правом, та інших об'єктів». Стаття 3 визначає, що ця Ди-ректива не зачіпає положень про прокат комп'ютерних програм Директиви про охорону комп'ютерних програм.

* Стаття 9 (2) Директиви про право прокату і деякі суміжні права, що стосу-еться права розповсюдження, визначає, що «право розповсюдження вичерпу-

ва вироки Кодітела: справа 62/79 Coditel v Cine' — Vog Films /1930/ ЕСЙ 881 та справа 262/81 Coditel v Cine¹ — Vog Films /1982/ ECR 3381. Справа 156/86 Warner Bros. & Metronome Video v Christansen /1988/ ECR 2605.

175

КНИГА 1. Нормативні акти і документи. Європейська Інтеграція України_________________

ється в Співтоваристві стосовно творів, фонограм, фільмів, записаних передач лише в разі першого продажу в Співтоваристві цього об'єкта володільцем права або з його дозволу».

Отже, це положення перш за все стосується справи Суду правосуддя віднос­но статті ЗО et seu., яка була згадана вище. Але воно йде глибше в тому розумін­ні, що звертається також до питання так званого «міжнародного вичерпання» прав: воно застерігає держави-члени від подібного вичерпання. Тому держави-члени не можуть вважати, що право розповсюдження у Співтоваристві вичер­пане, коли товари, які охороняються правом інтелектуальної власності, роз­міщені на ринку країни, що не є членом Співтовариства. Правоволоділець може забороняти паралельний імпорт товарів на території Співтовариства, навіть якщо він сам продав товари в країні, що не є членом Співтовариства.

Зазначене положення, яке зафіксоване в названих вище директивах, було вве­дено тому, що держави-члени можуть вільно забезпечувати це, тому що міжнаро­дне вичерпання могло б негативно вплинути на операції внутрішнього ринку.