Geum.ru

Актуальні проблеми сучасної економічної науки

Вид материалаДокументы

Содержание


Тимощук Н.Є. ст. гр. ФУПФзм-51 Науковий керівник к.е.н., доцент Стефанів І.Ф. Управління фінансовими ресурсами банку
Туряб М.В.
Подобный материал:
1   ...   58   59   60   61   62   63   64   65   ...   73

Тимощук Н.Є.

ст. гр. ФУПФзм-51

Науковий керівник

к.е.н., доцент

Стефанів І.Ф.

Управління фінансовими ресурсами банку


Економічний розвиток будь-якої країни залежить не лише від рівня розвитку сучасних технологій і техніки, а значною мірою визначається ступенем розвитку банківської системи. Надійна банківська система є однією з важливих умов подальшого розвитку вітчизняної ринкової економіки, оскільки, мобілізуючи тимчасово вільні кошти, перетворює їх у капітал, що працює.

Банківська система є одним із найважливіших елементів економіки країни, тому формування фінансових ресурсів банківських установ, їхній аналіз, ефективність діяльності банків – сьогодні особливо актуальні питання.

Проблеми банківської системи, зокрема ресурсної політики комерційних банків, досліджувалися в теоретичних та практичних розробках провідних вчених-економістів як України, так і світу. Так, проблема формування банківських фінансових ресурсів і управління ними аналізувалася в роботах таких провідних іноземних вчених, як Е. Гілл, Дж. Едвін Долан, Б. Едвардс, Дж. Розмарі Кемпбелл, Р. Коттер, Е. Рід, Ж. Рівуар, П.С. Роуз, Д. Сінкі та інших. Але дослідження зарубіжних вчених не завади можливо або важко адаптувати до сучасного стану банківської системи країни, бо переважна більшість висновків цих економістів не відповідає умовам діяльності банківських установ в Україні. У нашій країні дослідження в банківській сфері здійснювали такі провідні вчені, як О.Д. Василик, О.В. Васюренко, О.В. Дзяблюк, Н.М. Дубовик, О.Д. Заруба, М.М. Коваль, Т.Т. Ковальчук, О.І. Лаврушин, А.М. Мороз, В.М. Попович, М.І. Савлук, В.Т. Сусіденко, Н.М. Ушакова, О.Б. Ширінська, В.А. Ющенко та інші. У їхніх роботах досить глибоко проаналізовано проблеми банківської системи, досліджено основні проблеми ресурсної політики, проаналізовано сучасні методи управління фінансовими ресурсами банку тощо.

Ресурси комерційного банку, як і ресурси будь-якого суб'єкта господарювання, складаються з власних коштів (власного капіталу) та коштів, наданих у тимчасове користування за певну плату. Останні називають залученими коштами або зобов'язаннями банку. Вони складаються з депозитних вкладів різного типу та недепозитних залучень. Депозитні вклади часто називають основними депозитами або залученими коштами банку. Недепозитні залучення називають фондами, придбаними на грошовому ринку, або запозиченими коштами банку. На відміну від інших підприємницьких структур залучені ресурси банку значно перевищують його власні фінансові ресурси, що багато в чому визначає специфіку діяльності банку.

Банківський капітал виконує три основні функції: захисну, оперативну та регулюючу. Крім того, капітал дає можливість банку залучати на ринку додаткові фінансові ресурси, забезпечувати ліквідність та знижувати ризики.

Капітал банку є достатнім, якщо він забезпечує надійність, фінансову стійкість банку та дає можливість поглинути ризики і зберегти платоспроможність у складній ситуації. Банк, що вкладає кошти в більш ризикові активи, повинен мати більший розмір власного капіталу, щоб у разі потреби поглинути відповідні ризики. Оскільки різні банки приймають на себе різні за рівнем ризики, достатній для успішної діяльності розмір власного капіталу має визначатись з огляду на ризиковість активних та позабалансових операцій банку. Саме адекватний якості активів капітал може забезпечити банку вчасне виконання зобов'язань перед вкладниками, кредиторами та акціонерами.

Достатній рівень капіталу дає змогу реалізувати більш гнучкі та агресивні стратегії, долати труднощі, тоді як низький – значно звужує можливості банківського менеджменту.
Література

1. Про банки і банківську діяльність. Закон України від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІІІ.

2. Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків. Затверджено постановою Правління НБУ від 29 вересня 1997 р. № 323.

3. Положення про структуру системи банківського нагляду Національного банку України та його повноваження щодо адекватного реагування на порушення в діяльності комерційних банків. Затверджено постановою Правління НБУ від 17 листопада 1997 р. № 380.

4. Інструкція про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків. Затверджена постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 р. № 368.

5. Банковское дело / Под ред. О.И. Лаврушина. — М., 1998.

6. Вступ до банківської справи / За ред. М.І. Савлука. — К., 1998.

7. Панова С. Анализ финансового состояния коммерческого банка. — М., 1996.

8. Черкасов Е. Финансовый анализ в коммерческом банке. — М., 1995.

9. Роуз П.С. Банковский менеджмент. — М., 1997.

УДК 334.722.8

Туряб М.В.

Ст. гр. ФУПФзм-51

Науковий керівник

к.е.н., доцент

Стефанів І.Ф.

Проблеми формування фінансових ресурсів акціонерних товариств


Життєздатність акціонерною товариства, його фінансовий стан та платоспроможність багато в чому залежать від його спроможності формувати фінансові ресурси в достатньому обсязі, що може бути забезпечене за рахунок збільшення власною капіталу, випуску облігацій, отримання банківських позик, кредиторської заборгованості й інших запозичених підприємством ресурсів. При цьому більшість промислових підприємств в Україні надають перевагу внутрішнім джерелам фінансування, зовнішні ресурси формуються, насамперед, за рахунок банківських кредитів, рідше – облігаційних позик. Емісія пайових цінних паперів використовується лише за відсутності загрози ворожого поглинання. Подібна поведінка характерна і для більшості західних корпорацій, які дотримуються наступної ієрархії джерел у корпоративному фінансуванні: нерозподілений прибуток, боргові інструменти, конвертовані цінні папери, звичайні акції [9].

Розширення масштабів діяльності великих акціонерних товариств вимагає відповідного розширення джерел формування їх капіталу при одночасному недопущенні надмірної залежності від кожного окремого джерела.

У вітчизняних наукових джерелах проблемам формування фінансових ресурсів українських підприємств, у тому числі організованих у формі акціонерних товариств, приділено значну увагу. Зокрема, у наукових працях Бодаковського В.Ю., Ваньконича Д.В., Герасименка Р.А., Короля. В.А., Петренка Ю.В., Рупняка М.Я., Слав'юка Р.A. висвітлюються переваги та недоліки власних та запозичених, внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування підприємств, розглядаються шляхи оптимізації структури їх капіталу [5, 90].

Саме акціонерні товариства, які теоретично мають більше можливостей для залучення коштів, в Україні мають чи не найбільше проблем з фінансуванням, що пояснюється недієвістю механізму емісії та розміщення акцій та інших цінних паперів.

Аналіз структури джерел формування фінансових ресурсів акціонерних товариств в Україні показує, що більшість з них мають достатній обсяг власного капіталу [8]. Проте, зважаючи на мінливі умови зовнішньою середовища та наявність ризиків зменшення джерел власних коштів необхідно мати перспективну стратегію збільшення власного капіталу. Для збільшення розмірів власного капіталу акціонерне товариство може використовувати внутрішні й зовнішні джерела фінансування [3, 86].

За сучасних умов перешкодою у здійсненні ефективної політики управління структурою фінансового забезпечення є низька ліквідність цінних паперів, а саме цей фактор дозволяє акціонерним товариствам швидко реагувати на зміну умов фінансового ринку, змінюючи структуру капіталу через операції купівлі-продажу власних цінних паперів на первинному та вторинному ринках.

Основними проблемами формування фінансових ресурсів більшості акціонерних товариств в Україні за рахунок емісії акцій є:

— відсутність розвиненого і ліквідного фондового ринку, який би забезпечував як первинний, так і вторинний продаж цінних паперів;

— недостатня відкритість інформації про фінансовий стан емітентів акцій:

— відсутність на ринку власне ринкових акцій, переважанням так званих „умовно- ринкових” цінних паперів;

— обмеженість вільних коштів у суб'єктів національної економіки для їхнього інвестування в акції товариств;

— підвищені інвестиційні та податкові ризики у зв'язку із економічною, політичною нестабільністю в суспільстві і недосконалістю нормативно-правової бази, що регулює процес створення й функціонування акціонерних товариств, а також механізм оподаткування доходів за акціями;

— нерозвиненість інфраструктури фондового ринку. [6, 34-35].

Бувають також випадки, коли відкриті акціонерні товариства не можуть провести процедуру розширення статутного фонду через відсутність попиту на акції додаткового випуску.

Спираючись на світовий досвід залучення позикових фінансових ресурсів, українські підприємства можуть більш активно використовувати різні інструменти кредитування, які пропонуються на євровалютних ринках, зокрема, такі як випуск та розміщення єврооблігацій, євровекселів, залучення європозик. Євровалютний ринок може стати важливим альтернативним джерелом фінансування акціонерного товариства, оскільки має певні переваги порівняно із національним кредитуванням.

Основним принципом реалізації політики формування фінансових ресурсів акціонерних товариств повинен стати принцип диверсифікації джерел надходження фінансових коштів. При цьому, формування фінансових ресурсів з власних джерел має бути спрямоване на підвищення рівня нерозподіленого прибутку, а при необхідності – розгляд можливості здійснення додаткової емісії акцій.

Залучення позикових коштів має здійснюватися в більшій мірі на довгостроковій основі і базуватися не тільки на довгострокових позиках банків, але й на фондових операціях за рахунок випуску облігацій. Для короткострокового фінансування доцільно орієнтуватися не тільки на традиційні банківські кредити, але й на альтернативні джерела залучення ресурсів, зокрема, короткострокові євровалютні кредити, операції факторингу та форфейтингу. В якості джерел довгострокового фінансування суттєві переваги може мати отримання довгострокових єврокредитів та розміщення єврооблігацій. Безпосередній механізм виходу вітчизняних підприємств на ринки єврокредитів та єврооблігацій може стати предметом подальших досліджень в цьому напрямі.
Література

1. Бодаковськнй В.Ю. Проблеми залучення кредитних ресурсів вітчизняними підприємствами / В.Ю. Бодаковський // Фінанси України. - 2005. - №1.- С. 106-112.

2 Ваньконич Д.В. Удосконалення системи управління фінансовими ресурсами промислових підприємств / Д.В. Ванькович // ФінансиУкраїни. - 2002. - №7. - С. 44-50.

3. Герасименко Р.А. Особливості формування фінансових ресурсів акціонерних підприємств / Р.А.Герасименко. І.Р.Блажан // Фінанси України. - 2004. -№6. - С.82-89.

4. Королі. В.А. Проблеми управління фінансами відкритих акціонерних товариств / В.А. Король// Фінанси України. - 2007.-№2. - С. 113-119.

5. Петленко Ю.В. Оптимізація джерел фінансових ресурсів підприємств / Ю.В. Петленко // Фінанси України. 2000. - № 6. - С.90-98.

6. Рупняк М.Я. Проблеми оптимізації структури фінансових ресурсів акціонерних товариств М.Я. Рупняк // Актуальні проблеми економіки. - 2005. -№5.- С.32-38.

7. Слав'юк Р.A. Структурування власного капіталу підприємства України /Р.А. Слав'юк // Фінанси України. - 2005. - №8. - С.123-131.

8. htt p :// tables . finance . ua / ru / emitents

9. ration . com.ua

УДК 336.77