Geum.ru

Актуальні проблеми сучасної економічної науки

Вид материалаДокументы

Содержание


Хома О.О.
Подобный материал:
1   ...   60   61   62   63   64   65   66   67   ...   73

Хома О.О.

Ст. гр. ФУПФмз-51

Науковий керівник

к.е.н., доцент

Курант Г.Я.

Ресурсне забезпечення споживчого банківського кредитування


Ресурси банківської установи – це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для виконання активних операцій. Операції, з допомогою яких банки формують свої ресурси, називають пасивними. Згідно з прийнятими у банківській практиці принципами ресурси банківських установ поділяють на власні, залучені та позичені. Формування залучених і позичених коштів банків супроводжується збільшенням їх зобов’язань перед клієнтами.

В розвитку споживчого кредитування капітал банку має важливе значення. Саме завдяки збільшенню власного капіталу банки здатні нарощувати обсяги споживчих кредитів без ризиків стримування активних операцій. Практика показала, що банки, які не мають достатньої капіталізації, вимушені припиняти перш за все надання споживчих кредитів. Відмова від задоволення потреб населення призводить до негативного іміджу банків, адже якщо банк припиняє активні операції це одержує негативну оцінку і з боку тих клієнтів, що зберігають кошти в банку. Власний капітал банку є гарантією його надійності і стабільності, особливо в кризових ситуаціях.

Ресурсна база, яка не є власним капіталом банку, виконує функції обігового капіталу, використовується з метою одержання прибутку і поділяється на чотири основні групи:

1. Депозитні кошти, що охоплюють строкові та короткострокові залишки на поточних і строкових рахунках юридичних та фізичних осіб.

2. Кошти від емісії власних цінних паперів, розміщених на внутрішньому ринку.

3. Міжбанківські кредити.

4. Зовнішні позики банків.

Депозитні кошти складають найбільшу частку банківських ресурсів. До них відносяться залишки коштів юридичних і фізичних осіб в строкових вкладах, кошти отримані банком від розміщення депозитних і ощадних сертифікатів.

У практичній банківській діяльності часто виникає ситуація, коли залучених банком депозитних ресурсів недостатньо для здійснення запланованих кредитно-інвестиційних операцій. Тоді виникає потреба залучати недепозитні джерела формування банківських ресурсів, серед яких найбільш поширеними на сучасному етапі є :

— отримання міжбанківських кредитів;

— рефінансування в Національному банку України та операції РЕПО;

— зовнішні позики банків, що можуть здійснюватися через емісію цінних паперів власного боргу, синдиковані позики, та інші [2, 76, 81] .

Міжбанківські позики це найбільш мобільна група ресурсних коштів банків. Такі позики банк може отримати від інших банків для виконання своїх зобов’язань. Міжбанківське кредитування проходить в межах кореспондентських відносин банків, є оперативним по способу надання кредиту та має короткостроковий характер.

Значною перевагою усіх міжбанківських позик (включаючи кредити НБУ) є те, що згідно Положення НБУ про порядок визначення та формування обов’язкових резервів для банків України від 21.04.2004 № 172, п. 1.5 [5], обов’язковому резервуванню підлягають усі залучені банком кошти юридичних та фізичних осіб як у національній, так і в іноземній валюті, за винятком кредитів одержаних від інших банків та іноземних інвестицій, залучених від міжнародних фінансових організацій, а також коштів, залучених на умовах субординованого боргу. Тому міжбанківські ресурси не потребують витрат на обов’язкове резервування.

Інша частина міжбанківського кредитування – позики НБУ. В Положенні про регулювання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій перераховано інструменти НБУ як кредитора останньої інстанції:

- операції рефінансування (постійно діюча лінія рефінансування для надання банкам кредитів овернайт, кредити рефінансування строком до 14 днів та до 365 днів, операції прямого РЕПО);

- надання стабілізаційного кредиту;

- депозитні операції (укладення депозитних договорів, емісія депозитних сертифікатів Національного банку, операції зворотного РЕПО, де кредитором виступає Національний банк);

- операції на відкритому ринку з державними цінними паперами.

Найбільш дешевими ресурсами для кожного банку є кредити НБУ. Вони мають мінімальні відсоткові ставки (на рівні облікової ставки НБУ) і також не потребують обов’язкового резервування. Але при рефінансуванні НБУ банківські установи отримують кредити тільки в національній валюті.

Залучення валютних ресурсів можливе на міжбанківському ринку. Банкам, що мають відповідні ліцензії НБУ не заборонено проводити купівлю – продаж валютних коштів. Можливість отримання на міжбанківському ринку валютних кредитів підтверджується у Положенні НБУ про надання банками України інформації за угодами з купівлі та продажу кредитних ресурсів у національній валюті на міжбанківському кредитному ринку від 21.01.2004, №20. Міжбанківські кредити більш зручні для проведення і валютних операцій і операцій в національній валюті. Проте, міжбанківські кредити мають для банків певні недоліки. Зокрема, у них не стабільна вартість внаслідок постійного коливання попиту на ресурси і в окремі періоди є найбільш дорогими коштами.

Недепозитними формами залучення банками коштів є також випуск та розміщення облігацій, векселів та інших боргових цінних паперів. Такі кошти можна класифікувати як середньо та довгострокові запозичення банків, що працюють на розвиток інфраструктури банку та вкладення в довгострокові проекти, розвиток мережі відділень та філій, вкладення в технічне та програмне оновлення та довгострокові позики в національній валюті.

Зовнішні позики, що надаються міжнародними фінансовими установами банкам, які мають високий міжнародний рейтинг, також мають недепозитний характер залучення.

Отже, ресурсною базою споживчого кредитування є сукупність банківських ресурсів: капітал банку, сформований на депозитній основі, в порядку запозичень на міжбанківському ринку та випуску власних цінних паперів. Інших ресурсів для споживчого кредитування, відокремлених від загального обсягу ресурсів, банки не створюють.

Таким чином, ресурсна політика банків є важливою складовою їх стратегічного фінансового розвитку. Вибір стратегії прямо або опосередковано впливає на стабільність роботи банків та прибутковість кредитних операцій. Українські банки активно працюють над вирішенням проблем заміни депозитних ресурсів на більш довгострокові та дешеві, в тому числі і для підвищення капіталізації. У банківській практиці України найбільш поширеним способом залучення ресурсів для фінансування короткострокових і довгострокових програм споживчого кредитування є депозитні вклади населення. До інших джерел фінансування споживчих позик у національній валюті відносяться кошти, отримані від емісії власних цінних паперів. Досвід роботи з емітуванням банками внутрішніх та зовнішніх облігацій є необхідним щодо впровадження механізмів рефінансування на внутрішньому ринку та поступової відмови від валютного кредитування.
Література

1. Ковальчук А.Т. Банківський кредит : правові засоби повернення.// – К: Т-во “Зн

2. Корнєєв В.В., Кредитні та інвестиційні потоки капіталу на фінансових ринках // – К.: НДФІ, 2003. – 376 с.

3. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні // Офіційний вісник України, № 40, 2001, с. 97.

4. Манзанов Ю.Е. „Кредитование физических лиц и эффективность платежных систем” // Финансы и кредит, № 24, 2007, с. 25 – 30.

5. Зміни до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджені постановою Правління НБУ, від 27.08.2004 р. № 411. // Додаток до журналу “Вісник НБУ” Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності, випуск 10, 2004 р., с. 17.

6. Лагутін В.Д. Кредитування : теорія і практика : Навч. Посібник. – 3 –тє вид., перероб. і доповн. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2002. – 215с. (Вища освіта ХХІ століття).ання”, КОО, 2001 – 150 с.

УДК 339.72