Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів юридичного факультету

Вид материала

Документы

Содержание Правовий статус боржника та виконавця за новою редакцією закону україни «про виконавче провадження» Окремі питання цивільного контролю Проблеми розвитку сільського

Подобный материал:

• Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів, 1115.96kb.
• Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів, 1395.02kb.
• Аспірантів та студентів які беруть участь у роботі Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції, 4521.97kb.
• «Україна І світ: гуманітарно-технічна еліта І соціальний прогрес» Міжнародна науково-теоретична, 43.81kb.
• Міністерство освіти І науки україни східноукраїнський національний університет імені, 206.5kb.
• V міжнародна науково-практична конференція молодих учених, аспірантів, студентів, 106.58kb.
• Від щирого серця вітаємо викладачів, науковців, співробітників, аспірантів та студентів, 276.67kb.
• Програма проходження практики студентами юридичного факультету спеціальностей, 277.97kb.
• Робоча навчальна програма вивчення дисципліни для студентів юридичного факультету Загальний, 1199.61kb.
• Програма курсу для студентів юридичного факультету Львів 2002, 413.01kb.

ПРАВОВИЙ СТАТУС БОРЖНИКА ТА ВИКОНАВЦЯ ЗА НОВОЮ РЕДАКЦІЄЮ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ»

Доповідач: Островська В. студентка групи Ю-74, СумДУ

Науковий керівник: Сайко Л.Ю., ст. викладач кафедри права

8 березня 2011 року набрали чинності зміни до Закону України «Про виконавче провадження», які передбачають нову його редакцію.

По-перше державні виконавці матимуть доступ до електронних баз та реєстрів, які містять інформацію про майно та кошти боржника (раніше для них відкритим був лише доступ до бази ДАІ). Запроваджено новий механізм реалізації та оцінки арештованого державним виконавцем майна (розпочнуть роботу комісійні магазини, в яких продаватимуть майно боржників, що перебувало у вжитку і раніше практично ніколи не реалізовувалося через систему аукціонів).

Зокрема виключно на прилюдних торгах (аукціонах) реалізовуватиметься лише нерухоме майно, транспортні засоби, повітряні, морські та річкові судна. В інших випадках реалізація майна допускається на комісійних засадах.

Виконавці отримали можливість арештовувати активи боржника в банківських установах та арештовувати рахунки, відкриті в банківських установах після прийняття постанови про накладення арешту.

Змінено роль боржника у виконавчому провадженні (самостійне виконання, встановлення відповідальності за невиконання судового рішення, право на оскарження рішень, дій або бездіяльності державних виконавців в судовому порядку).

Попередня редакція Закону надавала боржнику законні можливості для ухилення від виконання судових рішень — фактично кожна процесуальна дія повинна була погоджуватись державним виконавцем з боржником. Новою редакцією пропонується відійти від можливості адміністративного оскарження боржником дій державного виконавця та забезпечити виключно судову процедуру. Адже тільки суд, який виносив рішення, може фактично й далі вирішувати можливість або неможливість його виконання.

Новий закон повинен підвищити рівень захищеності держвиконавця та його ролі, як представника державної влади. Як результат, фахівці прогнозують підвищення ефективності виконавчого провадження в Україні та скорочення його термінів.

Зміни передбачають значне скорочення загального строку пред’явлення виконавчих документів до виконання. Так, якщо раніше для пред’явлення виконавчих листів та інших судових документів до органів виконавчої служби для забезпечення виконання судових рішень у примусовому порядку для громадян та підприємств був встановлений 3-річний строк, то за новою редакцією це вже 1 рік. Водночас, для пред’явлення виконавчих листів та інших судових документів, що стосуються стягнення періодичних платежів (у справах про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, втратою годувальника тощо) можуть бути пред’явлені для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

Нововведеннями передбачено збільшення розміру виконавчого збору, тобто суми коштів, яка стягується з боржника в разі невиконання ним рішення в добровільному порядку, крім випадків, коли цей збір згідно із законом не стягується. Так, для боржників фізичних осіб (громадян) та юридичних осіб (підприємств, установ, організацій) – за невиконання рішення немайнового характеру в добровільному порядку сума виконавчого збору встановлені такі:

• для фізичних осіб-боржників – 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі – НМДГ).
  
• для юридичних осіб-боржників – 80 НМДГ.
  

Раніше ці суми були відповідно 20 та 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Новою редакцією Закону «Про виконавче провадження» посилена відповідальність за невиконання рішень про вчинення певних дій та рішень судів про поновлення на роботі. Відтепер за такі дії/бездіяльність при поновленні на роботі працівника (наприклад, коли є рішення суду про поновлення на роботі, яке набрало законної сили, але роботодавець його не виконує добровільно) для боржника фізичної особи встановлено штраф від 10 до 20 НМДГ. А боржника посадову особу можна буде оштрафувати на суму від 20 до 40 НМДГ.

Ці нововведення мають суттєво дисциплінувати боржників, а також ефективно захищатимуть незаконно звільнених з роботи, сприяючи вчасному їх поновленню на роботі. Крім того, змінами суттєво збільшений максимальний розмір звернення стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника з двох мінімальних заробітних плат до трьох мінімальних заробітних плат.

Змінами до законодавства більш детально було врегульовано притягнення боржників, які заборгували виплату аліментів, до кримінальної відповідальності. Зокрема, якщо заборгованість за аліментами сукупно перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, то державний виконавець звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за злісне ухилення від сплати аліментів. Раніше такої норми в Законі України «Про виконавче провадження» не було, що давало держвиконавцям простір для маніпуляцій, або «наполегливих» прохань до стягувачів аліментів самим звертатися до правоохоронців з заявами про злочин.

Серед нововведень є також норма про заборону виїзду за кордон боржників – як фізичних осіб, так і керівників юридичних осіб (наприклад, директорів тих підприємств, на яких є заборгованість з виплати зарплати).

Отже, законом пропонуються заходи, які покликані змінити ставлення до державного виконавця як до представника влади. Зокрема, це встановлення відповідальності за чинення державному виконавцю перешкод, погрози його життю, здоров’ю, майну під час виконання ним своїх службових обов’язків, а також підвищення його соціальної захищеності.

Також вирішено проблему неузгодженості норм Закону України "Про виконавче провадження" з нормами інших законодавчих актів в частині організації примусового виконання рішень. В тому числі це стосується процесуальних кодексів в частині організації виконання окремих категорій рішень, процедури винесення цих рішень та звернення їх до виконання.


Література:

1. Панова Н.Л.: З боржниками по-новому, [Електронний ресурс]: Закарпатський інформаційний тижневик «Р.І.О.». – 2011. - Режим доступу: ссылка скрыта
   
2. Юридичний відділ РОГО КВУ: Зміни в Законі «Про виконавче провадження», [Електронний ресурс]: офіційний сайт РОГО КВУ. – 2011.- Режим доступу: ссылка скрыта
   

ОКРЕМІ ПИТАННЯ ЦИВІЛЬНОГО КОНТРОЛЮ

ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ МІЛІЦІЇ


Доповідач: Пахомов В.В., к.ю.н., доцент кафедри АГПФЕБ


Організація здійснення цивільного контролю є важливим і одночасно трудомістким процесом у ході якого вирішується велика кількість питань, які стосуються усіх етапів його проведення (попередній, поточний, подальший контроль) та усіх без винятку стадій контрольних процедур, до яких можна віднести: отримання інформації про невідповідність дій (бездіяльності) підконтрольного об’єкта встановленим правилам та прийняття відповідного рішення; підготовку матеріалів до здійснення контролю; безпосереднє проведення контролю; підведення підсумків; контроль за усуненням недоліків та оформлення відповідних матеріалів. Крім того, організація цивільного контролю стосується і таких аспектів, як: визначення організаційної та функціональної структури суб’єктів контролю, їх штатної чисельності, функціональних обов’язків та повноважень, і які об’єднуються таким терміном, як “правове забезпечення контролю”, яке, на нашу думку, також має надзвичайно важливе організаційне спрямування.

На нашу думку, основне призначення будь-якої організації діяльності зокрема й цивільного контролю за діяльністю міліції полягає у її забезпечувальному характері, тобто її основним завданням є забезпечення ефективного здійснення цивільного контролю.

Загальновизнано, що здійснення організаційних дій (заходів) є однією з форм управлінської діяльності, зокрема – не правовою [1, с.3]. Організаційні дії зумовлюють необхідний чинник управлінської діяльності в усій системі органів влади держави. Ці заходи здійснюються систематично, постійно та спрямовані на забезпечення чіткої та ефективної роботи відповідних систем управління. Вони не пов’язані з виданням правових актів та здійсненням юридично значущих дій. Організаційні заходи не породжують, не змінюють і не припиняють адміністративних правовідносин. Різноманітність конкретних форм організаційних заходів визначається сферою або галуззю управління, особливостями керованих об’єктів, специфікою їх правового статусу [3, ст. 325].

Вважаємо доцільним до елементів організації цивільного контролю за діяльністю міліції віднести такі: 1) правове забезпечення цивільного контролю (визначення мети та завдань цивільного контролю, організаційної та функціональної структури суб’єктів контролю, їх штатної чисельності, функціональних повноважень та ін.), оскільки воно як ніяке інше забезпечення виконує організуюче та стабілізуюче завдання; 2) кадрове забезпечення; 3) інформаційне забезпечення; 4) матеріально-технічне та фінансове забезпечення; 5) документальне забезпечення; 6) планування; 7) методичну роботу; 8) підготовку та проведення нарад, конференцій та інших масових заходів.

Так, надзвичайно важливим елементом організації цивільного контролю за діяльністю міліції є кадрове забезпечення, у зв’язку з чим можна погодитися з думкою В.М.Гаращука, що висококваліфіковані кадри контролерів, навіть при недостатньому запровадженні інших елементів організаційного забезпечення, спроможні виконати поставлене завдання на досить високому рівні, нівелюючи прорахунки та негаразди власним досвідом та професіоналізмом [4, с. 327]. Подібну думку про значення кадрів (персоналу) висловлює В.М.Плішкін. який зазначає, що “процес удосконалення управління будь-якою системою немислимий без поліпшення роботи з кадрами. Саме кадри, а не машини й механізми, не статути та інструкції – основа будь-якої організації. Більшість недоробок і прорахунків у діяльності.... є наслідком саме незадовільної роботи з кадрами” [5, с.601].

Інформаційне забезпечення організації цивільного контролю спрямоване на створення та вдосконалення інформаційних зв’язків між елементами (суб’єктами і об’єктами) його системи шляхом оптимальної організації інформаційних масивів баз даних і знань.

Зміст інформаційного забезпечення цивільного контролю відноситься до усіх його видів та форм, процедур та стадій, до діяльності окремих структурних підрозділів або конкретних категорій співробітників міліції та суб’єктів, які їх перевіряють. Основними завданнями інформаційного забезпечення цивільного контролю є: своєчасне забезпечення його суб’єктів достовірними даними; збирання, обробка відомостей про стан підконтрольного об’єкта; аналітична обробка інформації, яка необхідна для прийняття управлінських рішень. До засобів інформаційного забезпечення управління ми відносимо сукупність технічних пристроїв збирання, накопичення (збереження), обробки та передачі інформації.

Матеріально-технічне та фінансове забезпечення цивільного контролю за діяльністю міліції є об’єктивною передумовою повноцінного виконання його суб’єктами професійних завдань та обов’язків щодо аналізу, перевірки (спостереження) та спрямування діяльності підконтрольних суб’єктів відповідно до їх завдань та встановлених приписів (норм права, вимог, правил, стандартів тощо), тобто виявлення фактичного стану справ у діяльності органу міліції.

Документаційне забезпечення як один із видів організаційних заходів полягає у створенні, фіксації та оформленні документаційної інформаційної бази на різних етапах (стадіях) цивільного контролю. Залучення документаційного забезпечення визначається рядом факторів і, насамперед, його універсальністю. Головна роль у документаційному забезпеченні цивільного контролю належить керівнику, котрий визначає виконавців, порядок, а іноді й строки складання відповідних документів (звітів та актів за результатами перевірки), контролює зміст, форму і підписує їх. Керівник зобов’язаний: забезпечувати необхідні умови для роботи з документами; здійснювати контроль за якістю та своєчасністю складання документів за результатами перевірки; створювати умови, які виключають розголошення державної та службової таємниці, що міститься в документах, їх втрату та псування.

Необхідним елементом документаційного забезпечення цивільного контролю за міліцією є постійне вдосконалення діяльності інспекторського складу, тобто суб’єктів контролю по підготовці проектів документів і подальшій праці з ними до моменту надання їм необхідної правової форми. Зокрема кожен, хто перевіряє, зобов’язаний: вміти правильно оформляти документи за результатами перевірки; виконувати правила роботи з такими документами; своєчасно подавати їх на розгляд відповідному керівнику.

Іншим важливим аспектом організації діяльності щодо здійснення цивільного контролю за міліцією є планування. Необхідно погодитися із думкою В.М. Плішкіна, який зазначає, що “планування та контроль не подільні. Незаплановані (незапрограмовані) дії не можна контролювати, оскільки завданням контролю є спостереження за правильністю дій, коректуючи відхилення від плану. Будь-яка спроба здійснювати контроль при відсутності планів є безглуздою, оскільки не можна повідомити людей, чи йдуть вони туди, куди збиралися (в цьому завдання контролю), якщо тільки вони до цього не довідалися, куди вони бажають йти (в цьому - завдання планування). Таким чином, плани, як би встановлюють нормативи для контролю” [5, с. 450].

Важливе значення у структурі організаційних заходів повинно відводитися методичній роботі, яка, як правило, покладається на управлінські апарати суб’єктів цивільного контролю. Надання методичної допомоги необхідно вважати пріоритетним засобом забезпечення ефективного та якісного виконання покладених на контролюючі суб’єкти завдань, функцій та повноважень. Однією із найперспективніших форм методичної роботи, на нашу думку, є поширення позитивного досвіду роботи який розповсюджується тільки за результатами його вивчення на місцях та відповідного обговорення і схвалення відповідними науково-методичними радами.

Важливе місце серед організаційних заходів забезпечення проведення цивільного контролю за діяльністю міліції є підготовка та проведення нарад, конференцій та інших масових заходів під час яких до учасників контрольних процедур доводиться мета та завдання контролю, особа керівника, склад суб’єктів, які будуть реалізувати контрольні повноваження та інші важливі питання. На окремих стадіях контролю, для уточнення його предмету, форм та методів проведення, суб’єкти контролю можуть проводити закриті наради, на які необхідно запрошувати керівників окремих структурних підрозділів та їх підлеглих для надання певних уточнень чи пояснень.

Таким чином, належне організаційне забезпечення цивільного контролю за діяльністю міліції має суттєве значення для налагодження ефективної роботи контролюючих суб’єктів, оскільки основним його призначенням є упорядкування, узгодження та координація контрольних заходів, а метою – виявлення фактичного стану справ на об’єкті який перевіряється на підставі якої даються вказівки до покращення роботи перевіреного органу міліції, винна особа (особи) притягуються до відповідальності або навпаки позитивний досвід діяльності органу міліції, який перевірено, розповсюджується поміж інших органів та структурних підрозділів системи органів внутрішніх справ.


Література


1. Битяк Ю.П. Адміністративне право України: підруч. / [Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В.Дьяченко та ін.]; за ред. Ю.П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.

2. Авер’янов В.Б. Адміністративне право України. Академ. курс: підруч.: у 2 т.: Т. 1. Загальна частина / В.Б. Авер’янов. – К.: Вид-во “Юридична думка”, 2004. – 584 с.

3. Колпаков В.К. Адміністративне право України: підруч. / В.К.Колпаков, О.В. Кузьменко. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544с.

4. Гаращук В.М. Теоретико-правові проблеми контролю та нагляду у державному управлінні: дис. .... доктора юрид. наук: 12.00.07. – Х., 2003. – 412 с.

5. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ: підруч. – К.: НАВСУ, 1999. – 702.


ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО

ГОСПОДАРСТВА В СУМСЬКІЙ ОБЛАСТІ.

Доповідач: Пономарьова Т., студентка групи Ю-84, СумДУ

Науковий керівник: Горевий В.І., доцент кафедри права

Аграрний сектор ( сільське господарство, харчова і переробна промисловість) забезпечує продовольчу безпеку та продовольчу незалежність країни, формує 17 відсотків валового внутрішнього продукту та близько 60 відсотків фонду споживання населення [1].

Особлива роль аграрного сектору в соціально-економічному житті країни обумовлюється унікальним поєднанням досить сприятливих природо-кліматичних умов та геостратегічним положенням, спроможністю України зайняти вагоме місце та міжнародному продовольчому ринку. Але, нажаль, в нашій державі не приділяють достатньої уваги для розвитку аграрного сектору, не зважаючи на можливість досягти в цій галузі значних результатів. Адже, сільськогосподарська діяльність провадиться майже на всій території України. У сільській місцевості проживає третина загальної кількості населення. У галузі зайнято 4 млн. осіб із числа сільського населення. Рівень споживання основних продуктів харчування на душу населення залишається значно нижчим не лише від раціональних, але і від мінімальних норм.

Основними проблемами на селі перш за все є трудова міграція, безробіття, занепад соціальної інфраструктури, відсутність мотивації до праці,поглиблення демографічної кризи та відмирання сіл. Зросли також, міграційні процеси, особливо серед сільської молоді, що є основною причиною деградації українських сіл. Рівень забезпеченості сільського господарства тракторами, комбайнами та іншою технікою становить 45-50 відсотків потреби. Понад 90 відсотків технічних засобів потребують негайної заміни внаслідок їх зношеності [1].

За таких умов , для вирішення проблем розвитку сільського господарства, було створено Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року. Метою якої є забезпечення життєздатності сільського господарства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринку, гарантування продовольчої безпеки країни. У програмі зазначено шляхи та способи розв’язання проблеми. Але не визначено механізм та порядок здійснення основних завдань цієї програми. Це є однією з причин її недієвості та не достатнього функціонування. Оскільки, від періоду її прийняття до сьогодення майже нічого не змінилось в розвитку аграрного сектора.

На думку Н. Берлач, внутрішній агарний ринок є досить нестабільною системою, що залежить від низького рівня внутрішнього споживання, високим рівнем залежності внутрішнього ринку від світового щодо продовольства, а також невисоким рівнем розвитку ринкової інфраструктури загалом у державі [3, с. 315].

Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає в себе достатнє харчування [2]. Тому держава повинна забезпечити сприятливі умови для громадян, щодо реалізації ними свого конституційного права. Отже, держава повинна не допустити настання продовольчої кризи й голоду за будь-яких обставин, також держава відповідальна перед громадянами за результатами проведення заходів у сфері забезпечення та гарантування продовольчої безпеки.

Розвиток сільського господарства та підвищення доходів населення є стимулюючим фактором зростання промислового виробництва продуктів харчування, недопущення продовольчої кризи, підтримання на належному рівні продовольчої незалежності країни.

У міжнародній практиці під продовольчою незалежністю розуміють умови забезпечення продовольчої безпеки, в разі припинення поставок продуктів харчування із-за кордону не виникає продовольчої кризи. Варто зазначити, що недостатній розвиток сільськогосподарського виробництва підриває продовольчу незалежність, та негативно впливає на показники тривалості життя.

Процеси забезпечення продовольчої безпеки насамперед пов’язані із наслідками проведення аграрних реформ, бідністю селянства, нераціональним використанням земель сільськогосподарського призначення. Також на стан продовольчої незалежності негативно впливає аграрна політика держави, яка є не достатньо ефективною в розвитку цієї сфери.

Заміщення власних продуктів харчування конкурентоспроможним продовольчим імпортом в деяких випадках є необхідним, оскільки забезпечує економію власних ресурсів та сприяє підвищенню якості вітчизняного виробництва.

Економічно розвинуті країни підтримують досить високий рівень самозабезпеченості продовольством. На відміну від України, у багатьох державах світу діють закони про продовольчу безпеку та заходи її правового забезпечення.

Механізм гарантування продовольчої безпеки в більш розвинутих країнах встановлюються у відповідних нормативних актах, положення яких визначають порядок функціонування економіки країни, у тому числі й АПК [4, с.246].

Проте, в нашій державі поняття «гарантування» продовольчої безпеки на законодавчому рівні ще й досі не визначено.

В результаті не вдалої політики держави, відсутності необхідних нормативних актів, занепадає розвиток сільського господарства в окремих областях. Особливо гострою є проблема в Сумській області, не зважаючи на те, що дана місцевість має достатньо гарні показники для ефективного функціонування сільськогосподарського виробництва.

Пріоритетним для Сумщини в рослинництві є виробництво продовольчого зерна, озимого і ярого ріпаку, соняшника, льону. Особливе місце займає вирощування цукрового буряку, проте банкрутство Буринського цукрового заводу поставило під загрозу розвитку цієї сфери діяльності, по забезпеченню населення цукром. Також за останні роки значно зменшився валовий збір, що зумовлено зниженням продуктивності зернових культур.

У січні-серпні 2010р. загальні обсяги продажу худоби та птиці зменшили аграрні підприємства 15 районів, з них найбільше –Ямпільського, Охтирського та Тростянецького. Продаж яєць зменшено господарствами чотирьох районів. Продаж молока скорочено на підприємствах Путивльського району.

За даними Міністерства економіки України, відповідно до оцінки стану продовольчої безпеки України у 2010р. фактичне споживання продовольства по більшості основних видів знаходилося нижче раціональних норм; при цьому найбільше відставання фактичного споживання від раціонального спостерігалося по м’ясу, та м’ясопродуктах, молоку та молокопродуктах.

На Сумщині, за січень-серпень 2010р. порівняно з відповідним періодом минулого року всіма категоріями господарств виробництво м’яса ( реалізація худоби та птиці на забій у живій вазі) зменшено на 11,3 %.

Саме в цей період зупиняє своє функціонування Сумський м’ясокомбінат, що звичайно негативно впливає на рівень продовольчої забезпеченості в області. Але, як і в ситуації з банкрутством цукрового заводу, місцева влада не приймає ніяких заходів.

Отже , підсумовуючи можна зазначити, що в результаті неякісної політики держави в аграрній сфері, недостатня забезпеченість дієвими законопроектами в даній галузі, виникає загроза занепаду сільського господарства, зокрема в окремих областях держави. З цією метою необхідно прийняти закон «Про продовольчу безпеку», створити систему державного моніторингу продовольчої безпеки як на державному, так і на регіональному рівні. З метою запровадження механізму гарантування продовольчої безпеки держави, розвитку внутрішньої торгівлі й пріоритету прав споживачів необхідно прийняття законопроекту «Про внутрішню торгівлю».


Література

1. Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2007р. № 1158 // Офіційний вісник України. – 2007. – 73. – ст. 7
   
2. Конституція України від 28.06.1996р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – ст. 141.
   
3. Берлач Н., Становлення органічного сільського господарства в Україні: адміністративно –правовий аспект/ Н.Берлач // Право України. – 2010. - № 4.- с.315.
   
4. Гребенюк М., Правовий механізм гарантування продовольчої безпеки в сучасних умовах./М. Гребенюк // Право України. – 2010. - №12. – с. 244.