Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів юридичного факультету
| Вид материала | Документы |
- Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів, 1115.96kb.
- Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів, 2327.55kb.
- Аспірантів та студентів які беруть участь у роботі Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції, 4521.97kb.
- «Україна І світ: гуманітарно-технічна еліта І соціальний прогрес» Міжнародна науково-теоретична, 43.81kb.
- Міністерство освіти І науки україни східноукраїнський національний університет імені, 206.5kb.
- V міжнародна науково-практична конференція молодих учених, аспірантів, студентів, 106.58kb.
- Від щирого серця вітаємо викладачів, науковців, співробітників, аспірантів та студентів, 276.67kb.
- Програма проходження практики студентами юридичного факультету спеціальностей, 277.97kb.
- Робоча навчальна програма вивчення дисципліни для студентів юридичного факультету Загальний, 1199.61kb.
- Програма курсу для студентів юридичного факультету Львів 2002, 413.01kb.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,
МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
Сумський державний університет
НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ
ВИКЛАДАЧІВ, АСПІРАНТІВ, СПІВРОБІТНИКІВ
ТА СТУДЕНТІВ
ЮРИДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ
ТЕЗИ ДОПОВІДЕЙ
у трьох частинах
Частина І
(Суми, 20 квітня 2011 року)
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,
МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
Сумський державний університет
НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ
ВИКЛАДАЧІВ, АСПІРАНТІВ, СПІВРОБІТНИКІВ
ТА СТУДЕНТІВ
ЮРИДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ
ТЕЗИ ДОПОВІДЕЙ
у трьох частинах
Частина І
(Суми, 20 квітня 2011 року)
Суми
Сумський державний університет
2011
Вступне слово
Декана юридичного факультету Сумського державного університету
доктора юридичних наук,
Куліша Анатолія Миколайовича
до учасників науково-практичної конференції викладачів, аспірантів та студентів юридичного факультету
Шановні колеги та студенти!
Щиро вітаю Вас з відкриттям науково-практичної конференції! Для більшості з Вас це не перша в житті наукова конференція. Але ця конференція особлива. Особливість полягає у тому, що вона перша, яку проводить юридичний факультет Сумського державного університету.
У майбутньому буде друга, третя, десята …надцята. Впевнений, що зросте її статус, збільшиться кількість і «географія» учасників, розшириться тематика. Але сьогоднішня конференція в історії факультету залишиться першою – конференцією з якої все починалося.
Бажаю всім учасникам конференції творчої наснаги, наполегливості у шляху до обраної мети, подальших успіхів у науковій та практичній діяльності.
З повагою,
Декан юридичного факультету
Сумського державного університету А.М. Куліш
ЧИ ПОТРІБЕН СИЛЬНИЙ ПРЕЗИДЕНТ В УКРАЇНІ ?
Доповідач: Бершов І., студент групи Ю-85СумДУ
Науковий керівник: Сінченко Ю.П., ст. викладач к.права
Проблеми функціонування та розвитку президенсько-парламенської форми правління глибоко пов’язані з її історичним підґрунтям. Однак ці якості набуваються завдяки глибокому вивченню відповідних явищ, процесів і тенденцій, що актуалізує дослідження Президента і парламенту як з історико-політологічного, так і з теоретико-методологічного боку. Лише в такий спосіб можна усвідомити важливість цієї інституції для української політичної дійсності та запропонувати шляхи вдосконалення даної форми правління на вітчизняному ґрунті.
Визначення положення та ролі Президента України в системі поділу влади за сучасних умов потребує принаймні самого загального огляду основних концептуальних підходів до розуміння функціональної природи інституту Президента та, відповідно його положення у структурі механізму держави, співвідношення компетенції Президента з компетенцією інших вищих органів влади у республіканських формах правління. Конституційно-правова доктрина континентальної правової сім'ї розглядає інститут глави держави як гаранта національної єдності, який покликаний забезпечувати наступництво та стабільність державної влади, взаємодію різних її гілок. Відмінності в теоретичних підходах до визначення положення та ролі інституту президента в системі поділу влади свідчать, що питання про оптимальне співвідношення інституту президента з виконавчою гілкою влади залишається відкритим. Згадані підходи до визначення реальної ролі глави держави у процесі здійснення влади та його правового статусу знаходять відображення в конституційних текстах і обумовлюють конституційну модель форми правління в конкретній державі [1,с.137].
Дії сучасного керівництва країни демонструють бажання посилити владу президента, як вихід із всіх соціально-економічних і політичних проблем. Прем’єр-міністр вже не має вирішального впливу на місцеві органи влади, а також ,на своїх міністрів . Ця посада при новій конституційно-правовій системі виглядає непотрібною, оскільки глава уряду не може виконувати серйозних функцій і перетворюється на носія «почесного звання».Президент тепер не тільки глава держави, гарант Конституції, Верховний головнокомандуючий - він фактично стає керівником виконавчої влади. Президентсько-парламентська модель державного правління в багатьох країнах світу довела ефективність сильної президентської влади.І це є цілком виправданим[2,с.117].
Результати соціологічних досліджень Проблемної лабораторії Сумського держаного університету «Центр соціально-гуманітарних аспектів регіональних досліджень», проведених разом з юридичним факультетом, свідчать про зацікавленість населення України щодо статусу Президента України . В анонімному опитуванні взяли участь 2010 респондентів, що проживають на території Сумської, Полтавської , Харьківської , Чернігівської , Запорізької та Львівської областей . 82 % анкетованих – мешканці Сумської області.Із числа опитаних – молодь у віці до 20 років складає 37 % , від 21 до 30 років - 21, 5 % , респонденти віком від 31 до 45 років – 21,5 % , від 46 до 60 років – 13 % та старше 60 років – 7 % .Анкетовані 52,7% жінок та 47,3 % чоловіків .Серед опитаних – 42 % студентів, 11% - робітників, 9 % - селян,5%- державних службовців , 5 % підприємців , 10 % пенсіонерів , тимчасово непрацюючих – 5, 5 % , медичних , педагогічних , інженерно-технічних працівників та військовослужбовців разом – 12,5 %.Освіта респондентів : вища та незакінчена вища – 43,5 % , середня та середня спеціальна – 49 %, неповна середня – 2,5 % .За місцем проживання – в обласних центрах 43 % , в інших містах області – 22 % , в селищах та селах – 35 % . За недавні часи центральна виконавча влада в Україні дублювалася Кабінетом Міністрів, Адміністрацією Президента, Радою Національної безпеки і оборони, що підтверджувало формулу «Два українця – три гетьмани» . Президент і Прем’єр не могли поділяти між собою повноваження . 34 % респондентів вважають за необхідне позбавити Адміністрацію Президента права втручання в роботу Уряду ; 42 % - вважають за доцільне на чолі уряду поставити президента , скасувавши посаду прем’єр – міністра ( як у США ) ; 39 % - схильні скасувати посаду президента , поклавши всю відповідальність на прем’єра ( як у ФРН ) ; 5 % - іншої думки. 61 % опитаних впевнені, щоб люди в Україні відчували економічний захист з боку держави, необхідно створити робочі місця , 27 % вважають за необхідне розширити допомогу по безробіттю. 4 % молоді, на жаль, бачать вихід у розпродажі землі та решти державних підприємств , 5 % - у нових позиках міжнародних банків, 6 % - у пошуках роботи за кордоном , в той час , як 47 % респондентів старшого віку, єдиним вірним виходом бачать відродження роботи вітчизняних підприємств і створення умов , щоб працездатні українці не були вимушені шукати роботу за кордоном .
Однак не можна не враховувати, що домінування президента в структурі державної влади може приховувати в собі певну небезпеку,а саме: посилення влади чиновників замість президента ,що ми бачили за часів попередніх президентів України, коли очільники президентської канцелярії або секретаріату перетворилися у господарів країни .Влада повинна належати всенародно обраному президенту, а не чиновникам, яких ніхто не обирав. Інакше, кого ми підсилюємо?Підвищення значення президентської адміністрації автоматично тягне за собою виникнення ще одного центру виконавчої влади в країні .Це приведе до постійного дублювання функцій, з’ясуванню відносин між ними ,обміну розпорядженнями і ,як результат, до повної безвідповідальності. Запобігти цьому можна лише шляхом чіткого розмежування повноважень між президентською адміністрацією і урядом. В певнх конституційно-правових ситуаціях сильна президентська влада може вийти з-під контролю. Посаду глави держави може зайняти людина не виважена, з вини якої країна повернеться до часів тоталітаризму або опиниться на межі війни з одним із сусідів[3,с.6].Переобирати президента до закінчення терміну його повноважень дуже складно, майже неможливо. Обираючи главу держави, ми на п’ять років довіряємо йому країну. Ситуація з визначенням моделі державного правління в Українінеоднозначна. Більш доцільною виглядає модель президентсько-парламентської республіки. Тільки таким чином можна побудувати ефективний механізм розподілу влад та найголовніше – встановити чітку і прозору систему прийняття рішень державними органами ,а також, забезпечити настання відповідальності за посадові зловживання і проведення неефективної політики . Для розробки та здійснення системи практичних заходів з нарощування демократії в Україні, доцільно :
- підсилюючі президенську владу,законодавчо забезпечити реальну владу всенародно обраному президенту ,а не чиновникам ,яких ніхто не обирав ;
- законодавчо передбачити надійні гарантії того, щоб сильна президентська влада не вийшла з-під контролю,адже сучасна процедура імпічменту президента до закінчення терміну його повноважень дуже складна ,це майже неможливо ;
- з метою удосконалення механізму противаг і стримувань між гілками державної влади ,корінним чином змінити порядок формування і фунціонування українського парламенту –Верховної Ради України ,а саме :
- вибори до ВР України проводити за відкритими партійними списками ;
- кожним п’ятим кандидатам в партійних списках має бути представлена особа віком до 35 років ;
-чисельність депутатського корпусу ВР України має бути скорочено до 300 депутатів ,якщо не вдвічі .
Вважаємо ,що таким чином можна побудувати ефективну модель розподілу влад ,встановити чітку та прозору систему прийняття рішень державними органами , взаємний контроль і відповідальність за здійснювану політику .
Хотілося б вірити в те, що Українському суспільству та його політикам підуть на користь уроки конституційної реформи 2004 року ,а повернення на стартову позицію дасть можливість виважено зробити впевнений крок в майбутнє .
Література :
1. Карлович А. До питання про поняття «напівпрезиденська республіка» /А. Карлович // Підприємництво, господарство і право .-2009.-№4.С.137-141.
2. Мартинюк Р. Проблеми функціональної недостатності інституту Президента в Україні та шляхи її вирішення /Р.Мартинюк // Підприємництво, господарство і право .-2009.-№3.С.115-120.
3. Олещук П. «Сильний президент»: панацея для України? / П.Олещук// Свобода Слова .2010.№46 - .С.-6 .
МІСЦЕВІ ПОДАТКИ ТА ЗБОРИ У КОНТЕКСТІ ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИКО-ПОРІВНЯЛЬНИЙ АСПЕКТ
Доповідач: Бондаренко Д., студентка групи П-73
ДВНЗ «УАБС НБУ»
Науковий керівник: д.ю.н., проф., Чернадчук В.Д.
Останнім часом активного обговорення набувають питання, які стосуються місцевого оподаткування та напрямів вдосконалення даної сфери у контексті податкової реформи. Пояснюється даний факт досить просто: місцеві податки та збори виступають важливою складовою системи становлять основу фінансової бази органів місцевого самоврядування, тобто можна сказати, що саме місцеві податки та збори виступають як підґрунтя фінансової незалежності органів місцевого самоврядування. При цьому розмір місцевих податків та зборів безпосередньо характеризує рівень фінансової автономії місцевих органів влади. також помітним фактом на сьогодні є проблема нестачі фінансових ресурсів в органах місцевого самоврядування та нестабільність їхніх дохідних джерел останнім часом набула загальнодержавного значення.
Питання, які стосуються сутності місцевих податків та зборів, їх особливостей теоретично були обґрунтовані у працях науковців, серед яких: М.Бандида, Н.О.Бикадорова, А.Верзун, Л.К.Воронова, М.Гарасим, І.І.Гуженко, А.В.Ібатулліна, В.Кравченко, М.П.Кучерявенко, І.П.Лопушинський, І.Луніна, Л.Г.Маркова, М.М.Огородник, О.Піхоцька, Н.Ю.Пришва, В.Б.Хмельницька, М.М.Черновська та інші. Цими вченими було досліджено та проаналізовано сутність даного поняття та висловлено ідеї щодо перспективи їх зміни. Але, незважаючи на це, відчувається потреба в подальшому дослідженні даної тематики.
Актуальність вивчення проблеми місцевого оподаткування в Україні пов`язана з тим, що органи місцевого самоврядування мають власні фінансові ресурси, якими мають право розпоряджатися. Але головним питанням, яке постає перед територіальними громадами – це фінансове забезпечення виконання програм, як віднесені до повноважень місцевих органів влади. Враховуючи той факт, що на сьогодні питання справляння місцевих податків та зборів є закріпленими на законодавчому рівні (зокрема, у Податковому кодексі України), звернемо увагу на те, що проблеми, пов`язані з реальним надходженням таких податків залишаються й досі ще не врегульованими в повній мірі. Розглядаючи проблематику, пов`язану з дослідженням сучасної ситуації, яка склалася з приводу місцевого оподаткування в Україні, доцільно здійснити детальне дослідження існуючих думок ходо наявних проблем у даній сфері, що надасть змогу зрозуміти їхню сутність та запропонувати основні напрями вдосконалення.
Законодавче регулювання місцевого оподаткування базується на наступних принципах:
- податкова система України має два рівні: державний та місцевий;
- розмежування сфери дії державної та місцевої податкової системи здійснюється на основі конституційного закріплення та законодавчого регулювання основних принципів;
- принципи, за допомогою яких відбувається розмежування сфери дії державної та місцевої податкових систем, підлягають неухильному дотриманню в рамках реалізації податкової дисципліни;
- податкова політика, яка проводиться органами державної влади та місцевого самоврядування, є основою забезпечення єдності податкової системи [4, 434-135].
Місцеві податки та збори – це обов`язкові платежі, суми яких згідно із законодавством України встановлюються органом місцевого самоврядування на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (села, селища, міста чи об`єднання сіл) та які зараховуються до її місцевого бюджету [5].
Слід погодитися з думкою М.М.Черновської, яка зазначає, що «місцеві податки та збори мають формувати в собі ту частину дохідної бази місцевих бюджетів, щодо якої центральні органи влади не мають жодних повноважень. Ці кошти повинні бути власністю місцевого самоврядування, на яке вони опираються при виконанні своїх завдань і функцій» [6].
Таким чином, під поняттям місцевих податків та зборів слід розуміти обов`язкові платежі, які справляються на певній чітко визначеній адміністративно-територіальній одиниці та сплачується до місцевих бюджетів для виконання останніми покладених на них функцій.
Як уже зазначалося, місцеве оподаткування виступає основою фінансової незалежності місцевих органів самоврядування. При цьому, Л.Г.Маркова та В.Б.Хмельницька зазначають, що «під фінансовою незалежністю місцевого самоврядування мається на увазі можливість самостійного вирішення питань комплексного фінансового забезпечення економічного і соціального розвитку окремої території, що входять у компетенцію місцевого управління відповідного рівня» [3]. Актуальним є питання про склад доходів та видатків місцевих бюджетів, міжбюджетного регулювання. Певну проблему становить питання щодо наповнення місцевих бюджетів за рахунок місцевих зборів, податків та тих коштів, які залишилися після здійснення відрахування обов`язкової частини загальнодержавних зборів та податків. Часто це призводить до неможливості виконання органами місцевого самоврядування закріплених за ними зобов`язань щодо забезпечення населення послугами.
Законодавче врегулювання механізму місцевого оподаткування в Україні забезпечило необхідне правове поле для функціонування місцевих податків і зборів, але створення повноцінного та фінансово самодостатнього інституту місцевого самоврядування неможливе без їх подальшого реформування.
У багатьох країнах основою фінансової незалежності місцевої влади виступають саме місцеві податки, перелік яких є досить широким, наприклад, у Німеччині – 55, у Бельгії – 100, у Франції – понад 40 тощо. У такій ситуації місцеві податки та збори виступають як одне із основних джерел доходів місцевих бюджетів.
В Україні ж раніше існували такі місцеві податки та збори, як: податок з реклами;комунальний податок; збір за припаркування автотранспорту; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; курортний збір; збір за участь у бігах на іподромі; збір за виграш на бігах на іподромі; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; збір за право використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно- і телезйомок; збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; збір з власників собак.
Відповідно до ст.10 ПК України законодавець до місцевих податків відносить податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а також єдиний податок, а до місцевих зборів – збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів, а також туристичний збір.
Як бачимо, законодавець значно зменшив перелік місцевих податків та зборів. Пояснити дану ситуацію можна лише тим, що ті податки та збори, які були передбачені на місцевому рівні не справлялися з низки факторів, наприклад, через те, що відсутні об`єкти оподаткування. Яскравим прикладом є те, що із 14 видів місцевих зборів, які існували раніше, на території м.Ужгород місцеві збори справлялися лише по 5 з них [2, 38]. І такі приклади є непоодинокими. Також причиною зменшення переліку місцевих податків та зборів було те, що вони не дали того ефекту, якого від них очікували. Прикладом може слугувати комунальний податок. Проаналізувавши ситуацію з обсягами надходженням місцевих податків та зборів на Україні, можемо говорити, що їх структура має суттєві відмінності, які зумовлюються рівнем соціально-економічного розвитку територій, розташуванням адміністративно-територіальних одиниць, природно-кліматичними умовами, розміщенням продуктивних сил та галузевою побудовою інфраструктури населених пунктів, рівнем доходів населення, наявністю курортних чи туристичних центрів тощо. Різкий розподіл суспільства внаслідок кризових явищ мало наслідком зростання кількості безробітних, що також негативно відобразилося на справлянні місцевих податків та зборів.
Як бачимо, після прийняття ПК України система місцевого оподаткування перебуває на стадії пристосування до реалій, тобто остаточно ще не сформувалася. Л.Г.Маркова та В.Б.Хмельницька пропонують для підвищення фіскальної ефективності місцевих податків та зборів розширити наявний їх перелік, наприклад, ввести у великих містах збір на розвиток електротранспорту тощо [3]. З метою вирішення вищенаведених питань доцільними вбачається проведення таких заходів:
- забезпечити закріплення результатів проведеної податкової реформи;
- створити передумови для забезпечення фінансової самостійності органів місцевого самоврядування через збільшення їх власних доходних джерел;
- створити дієвий механізм контролю за своєчасністю справляння місцевих податків;
- впровадити адекватні заходи відповідальності платників місцевих податків та зборів за порушення ними податкового законодавства у цій сфері;
- з метою стабілізації місцевої системи оподаткування закріпити на законодавчому рівні гарантії отримання місцевими бюджетами податків та зборів.
Таким чином, місцеві податки та збори мають існувати у такій кількості, у якій би вони повністю забезпечували місцеві органи влади коштами, необхідними для задоволення власних потреб. Але при цьому при визначенні конкретних ставок податку чи збору необхідно зважати і на фінансові можливості суб`єктів їх сплати.
Важливої не лише теоретичної, а й суспільно-практичної ваги набуває вдосконалення законодавчого врегулювання системи місцевого оподаткування. Певні позитивні зрушення в даному плані можна спостерігати і в ПК України. Проте не слід забувати і про подальші основні тенденції вдосконалення даної сфери, оскільки це оптимізує шляхи розвитку справляння місцевих податків та зборів в Україні. Лише у такий спосіб можна як розв`язати низку нагальних проблем сьогодення у цій сфері, так і уникнути небажаних ситуацій у майбутньому.
ЛІТЕРАТУРА:
- Податковий кодекс України; [Електронний ресурс] // Режим доступу: ссылка скрыта.
- Бандида М. Роль місцевих податків і зборів у формуванні доходів бюджету міста // Ринок цінних паперів. Вісник Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку. – 2007. - №11. – С.38.
- Маркова Л.Г., Хмельницька В.Б. Місцеві податки і збори як чинник формування доходів місцевих бюджетів; [Електронний ресурс] : Режим доступу: ссылка скрыта.
- Податкове право України: Кредитно-модульний курс: Навч.посібник [для студ. вищ. навч. закл.] /за ред. Л.К.Воронової, М.П.Кучерявенко. –К.: Правова єдність, 2009. – С.434-435. 485 с.
- Лопушинський І.П. Місцеві податки і збори: стан та перспективи зростання; [Електронний ресурс] : Режим доступу: le.com/viewer?a=v&q=cache:R3IAe3- ySDUJ:www.nbuv.gov.ua/portal/Chem_Biol/Tavnv/2009_63_2/63_2_25.pdf+site:www.nbuv.gov.ua.
- Черновська М.М. Виникнення та розвиток місцевого оподаткування; [Електронний ресурс] : Режим доступу: le.com/viewer?a=v&q=cache:EoAmos3ZG-wJ:www.nbuv.gov.ua/e-journals/znpnudps/2009_1/pdf/09cmmolt.pdf+site:www.nbuv.gov.ua.