Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів юридичного факультету
| Вид материала | Документы |
- Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів, 1115.96kb.
- Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів, 2327.55kb.
- Аспірантів та студентів які беруть участь у роботі Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції, 4521.97kb.
- «Україна І світ: гуманітарно-технічна еліта І соціальний прогрес» Міжнародна науково-теоретична, 43.81kb.
- Міністерство освіти І науки україни східноукраїнський національний університет імені, 206.5kb.
- V міжнародна науково-практична конференція молодих учених, аспірантів, студентів, 106.58kb.
- Від щирого серця вітаємо викладачів, науковців, співробітників, аспірантів та студентів, 276.67kb.
- Програма проходження практики студентами юридичного факультету спеціальностей, 277.97kb.
- Робоча навчальна програма вивчення дисципліни для студентів юридичного факультету Загальний, 1199.61kb.
- Програма курсу для студентів юридичного факультету Львів 2002, 413.01kb.
СУТНІСТЬ ТА ГАРАНТІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА
НА СТРАЙК
Доповідач: Чередниченко Н. В., ст. викладач кафедри права
У будь – якому демократичному правовому суспільстві працівники мають спеціальні методи для захисту своїх соціальних та економічних інтересів.
Одним з найбільш поширених методів боротьби працівників за свої економічні та соціальні права є право на страйк, яке є якісно новим для нашої країни правом, тісно пов’язаним із правом на працю. Вперше право на страйк закріплено статтею 44 Конституції України 1996 р.
Це право належить лише тим, хто працює, і може бути використане ними для захисту своїх інтересів у разі, якщо вони порушуються роботодавцем, зокрема державою. Порядок здійснення права на страйк в Україні регламентується Законом України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” від 3.03.1998 р.
Сутністю права на страйк є бажання і можливість боротьби за свої економічні та соціальні інтереси. Формою права на страйк є колективна форма трудових спорів, якщо процедури примирення не привели до розв’язання трудової суперечки, або якщо роботодавець ухиляється від примирних процедур.
Страйк, як правило, застосовується як виключний засіб вирішення колективного трудового конфлікту у зв’язку з відмовою роботодавця задовольнити вимоги найманих працівників або упо-вноваженого ним органу, профспілки чи об’єднання профспілок.
Форми страйку різні: повне або часткове припинення праці, формальне виконання обов’язків, уповільнення праці – різке зниження темпу праці, а то й цілковите її припинення при залишенні на робочих місцях. Розрізняють локальні страйки (на одному підприємстві), галузеві, що охоплюють якусь галузь господарства, і загальні, що охоплюють всю країну.
Державою встановлені певні гарантії реалізації права на страйк, під якими слід розуміти умови та засоби, принципи та норми, які забезпечують здійснення, захист і охорону зазначеного права, є запорукою виконання державою та іншими суб’єктами правовідносин тих обов’язків, які покладаються на них.
Під гарантіями реалізації права на страйк слід розуміти умови та засоби, принципи та норми, які забезпечують здійснення, захист і охорону зазначеного права, є запорукою виконання державою та іншими суб’єктами правовідносин тих обов’язків, які покладаються на них з метою реалізації згаданого конституційного права працівника [1].
Як вважає Л. Н. Анисимов, на сьогодні законодавством України встановлено низку гарантій для учасників страйків, а саме – участь працівника у страйку не може вважатись порушенням трудової дисциплін і підставою для розірвання трудового договору, оскільки його дії щодо припинення роботи дозволені законом [2].
У той самий час законодавство України не передбачає гарантій для працівників, які брали участь у страйку, що пізніше був визнаний незаконним. Відповідно до ч. 1 ст. 28 даного Закону організація страйку, визнаного судом незаконним, або участь у ньому є порушен-ням трудової дисципліни Отже, працівники після доведення до їх відома рішення суду про незаконність страйку притягуються до дисциплінарної відповідальності незалежно від припинення такого страйку. Тобто визнається порушенням трудової дисципліни участь у незаконному страйку як до розгляду справи судом, так і після прийняття ним рішення. В цьому випадку працівник може бути звільнений за прогул, оскільки на сьогодні Кодекс законів про працю України не доповнений спеціальним пунктом, що буде визнавати участь у незаконному страйку самостійною підставою припинення трудового договору з ініціативи власника.
Час участі у страйку, що визнаний судом незаконним, не зараховується до загального стажу роботи. Але на час страйку за працівниками, що беруть у ньому участь, зберігається місце роботи та посада. Так, Кисельов І. Я. зазначає, що на даний час у більшості країн визнано, що страйк, будучи правом, закріпленим у законі, веде до призупинення трудових відносин. Тобто по закінченні страйку його учасники у принципі підлягають відновленню на своїх робочих місцях, а працівники, що їх заміняли, мають бути звільнені [3].
Роботодавець вправі не виплачувати працівнику заробітну плату за період його участі у страйку. Проте колективним договором, угодою чи домовленостями, досягнутими в ході вирішення спорів, можуть бути передбачені компенсаційні виплати працівникам, що беруть участь у страйку. Працівникам, що не беруть участі у страйку, але у зв’язку з ним не мають можливості виконувати свою роботу, оплата простою здійснюється в порядку і розмірах, що передбачені законодавством про працю. Роботодавець вправі переводити таких працівників на іншу роботу в порядку, передбаченому законодавством про працю (простій не з вини працівника). В цьому випадку колективним договором, угодою чи домовленостями, досягнутими в ході вирішення спору, може бути передбачений більш пільговий , ніж обумовлений законодавством про працю, порядок виплати працівникам, що не беруть участі у страйку [4].
Оскільки в період страйку працівники, які беруть у ньому участь, позбавлені можливості отримувати заробітну плату, Законом передбачена низка гарантій, що дозволяють сім’ям страйкуючих працівників уникнути матеріальних ускладнень – створення з ініціативи найманих працівників страйкового фонду з добровільних внесків та пожертвувань. Для профспілок створення таких фондів передбачено Законом України „Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності”.
Окремо слід розглянути статус учасників та організаторів страйку. Оскільки відповідно до Закону організація та участь у страйку, визнаного судом незаконним, є порушенням трудової дисципліни, організатори та учасник такого страйку можуть бути звільнені на підставі п.4 ст. 40 КЗпП за прогул. Звільнення осіб, які брали участь у страйку, за іншими підставами не допускається. У разі незаконного звільнення працівник вправі звернутись до суду, який може поновити його на роботі зі стягненням заробітної плати за вимушений прогул, у тому числі й моральної шкоди. Для визнання звільнення законним роботодавець має довести участь працівника в незаконному страйку.
Питання про притягнення учасників такого страйку до відповідальності вирішується на розсуд керівника підприємства, установи, організації із застосуванням принципів, викладених у ст.. 149 КЗпП. Ця стаття зобов’язує роботодавця враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку й заподіяну ним шкоду, обставини, за яких його вчинено, і попередню роботу працівника. Таким чином, відповідальність кожного страйкуючого має бути індивідуальною, не можна застосовувати до всіх осіб однакову відповідальність, які брали участь у незаконному страйку.
В той самий час існує різниця в дисциплінарній відповідальності для організаторів та учасників страйку. А саме, до організаторів страйку не застосовуються гарантії, передбачені статтями 43 і 252 КЗпП. Тобто допускається можливість звільнення організаторів страйку без згоди профспілкового комітету, тоді як для звільнення інших учасників страйку потрібно мати попередню згоду профспілкового комітету. Отже, роботодавець може позбавитися організаторів цієї акції у спрощеному порядку, не звертаючись до профспілкового комітету.
Таким чином, вважаємо, що найкращий спосіб недопущення страйків є не тільки закріплення на нормативно – правовому рівні достатніх юридичних гарантій, які можуть забезпечувати реальність здійснення права на страйк, а й будуть встановлювати відносини соціального партнерства між роботодавцями та профспілками чи працівниками ще до початку трудової боротьби.
Література.
1. Ярошенко О. М. Проблемні моменти законодавчого регулювання трудових спорів / О. М. Ярошенко // Вісник Академії правових наук України. – 2005. № 1. – С. 206.
2. Анисимов Л. Н. Забастовка как способ разрешения колективного трудового спора / Л. Н. Анисимов // Трудовое право. М. : ИД Управление персоналом – 2006 №6. – С.57.
3. Киселев И. Я. Сравнительное трудовое право : учеб. / И. Я. Киселев. – М. : ТК Велби: Проспект, 2005. – С. 289.
4. Панькова О. Забастовочное движение в Украине : тенденции и особенности / О. Панькова, Е, Ивашенко // Социология : теория, методы, маркетинг: К. :Институт социологии НАНУ – 2006. № 3 – С. 243.
ДО ПИТАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ЯКОСТІ
ЗАКОНУ УКРАЇНИ ПРО ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ.
Доповідач: Чернадчук О.В., асистент кафедри АГПФЕБ
Закон про державний бюджет, з одного боку як основний фінансовий план держави,та з іншого боку як нормативно-правовий акт прийнятий представницьким органом – парламентом в формі закону, безумовно займає важливе місце в системі бюджетного законодавства України. Правова якість цього закону впливає на ефективність реалізації державою покладених на неї функцій, та досягнення соціальної мети. Тому вагоме значення набуває питання визначення правової якості закону про державний бюджет.
В.Д. Чернадчук визначає правову якість закону про Державний бюджет України, як цілісну стійку сукупність властивостей правової легальності прийняття та змісту закону, а також його техніко-юридичних властивостей, яка є однією з передумов ефективної дії закону, відповідно до поставлених під час його прийняття цілей [1, с. 223]. Підтримуючи таке визначення, на нашу думку, слід виділити окремо саме «легальність прийняття» закону, тобто повного дотримання процедури що передбачає в собі підготовку та розробку проекту закону, розгляд його та як результат прийняття, оскільки саме нормотворчість є найбільш впливовим фактором на кінцеву якість прийнятого закону. Дотримання процедури розробки та прийняття закону має наслідком отримання в якості кінцевого результату нормотворчості якісний нормативно правовий акт.
Як зазначає С.С. Алексєєв правотворчість є важливою частиною будь-якої держави. Ця унікальна, потребуюча спеціальних знань і навичок інтелектуальна діяльність, пов'язана з створенням або модифікацією існуючих в державі правових норм. За результатами правотворчості – законами та іншими нормативно правовими актами – судять про державу в цілому, ступені її демократичності, цивілізованості, культурності[2, с. 396].
Закон про державний бюджет поряд з іншими має ще одну характерну для нього ознаку – це так звана періодичність. Оскільки бюджетний період співпадає з календарним роком, то закон приймається щорічно. Виходячи з матеріально-правового навантаження, що в ньому міститься а також з важливості та значимості закону для держави, законодавець передбачив в Бюджетному кодексі України тривалу в часі, поділену на визначені етапи процедуру розробки та прийняття закону про державний бюджет. Діючим Бюджетним кодексом України передбачено три читання під час розгляду проекту закону України про бюджет. Кожне читання містить в собі ґрунтовне вивчення та доопрацювання проекту закону, і завдяки проходженню кожного з цих етапів кінцевий варіант закону повинен стати обґрунтованим, основаним на реальних показниках, не суперечити іншим законам, тобто набути правової якості в результаті глибокого юридичного, фінансового аналізу його змісту, та розгляду й прийняття зауважень до проекту закону.
Бюджетний кодекс встановлює граничні строки підготовки, розгляду та прийняття закону про державний бюджет України. Що покликано необхідністю надання часу для складання обґрунтованого проекту закону, виявлення недоліків та його доопрацювання. Встановлено також строк до якого повинен бути прийнятий та підписаний закон про державний бюджет.
Оскільки законодавець встановив таку тривалу процедуру з метою отримання в якості кінцевого продукту високоякісного закону про бюджет, як у матеріально-правовому сенсі так і в техніко-юридичному, будь які відхилення від цієї процедуру можуть призвести до зниження його якісно-правових властивостей.
На практиці, нажаль Верховна рада України та Кабінет міністрів України не дотримуються чітко встановленої законом процедури розробки, розгляду та прийняття закону про державний бюджет: порушуються терміни розробки та ухвалення проекту закону Кабінетом Міністрів України, його подання до Верховної Ради; порушуються терміни проведення читань проекту та його доопрацювання, нерідко всі три читання проводились в один день, що не дає можливості проведення ґрунтовного аналізу правових норм, що в ньому містяться, оцінки зауважень та прийняття поправок. Все це призводить до зниження правової якості закону, прийняття необґрунтованих показників, що в подальшому потребує постійного доопрацювання та внесення змін, і як наслідок знижується той соціальний ефект, що очікується від виконання закону. При цьому в сучасному бюджетному законодавстві відсутнє положення про відповідальність суб’єктів бюджетного процесу за порушення строків підготовки, розгляду та прийняття закону про державний бюджет. Наявність зазначеного інституту відповідальності, на нашу думку, сприяла би підвищенню якісних властивостей самого закону, та запобігла практиці несвоєчасного прийняття закону про державний бюджет.
Тому питання процесуально-правової якості закону про державний бюджет є досить актуальним та потребує поглибленого вивчення, виходячи з особливого місця що займає закон про державний бюджет України в системі бюджетного законодавства.
Література:
- Чернадчук В.Д. Стан та перспективи розвитку бюджетних правовідносин в Україні: Монографія./В.Д. Чернадчук/ – Суми: ВТД «Університетська книга», 2008. – 456 с.
- Алексеев С. С. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов./С.С. Алексеев/ - М.: Норма, 2005. - 453 с.
ЧИ Є СУД В УКРАЇНІ ?
Доповідач: Яровий С.М., к. юрид.н., старший викладач
кафедри АГПФЕБ
Питання здається риторичним, але не поспішатимемо з висновками. В літературі описується один казус, що стався за часів Фрідріха Великого, приблизно перед Семирічною війною. Королю заважав і докучав своїм шумом млин, що знаходився поруч і належав селянинові. Король пригрозив цьому селянинові конфіскувати млин, на що той відповів: «Але в Прусії ще є суд!» Причому, тут важлива не сама емпірія, а те, що селянин природно й інстинктивно так думає. «Але в Прусії ще є суд», є до кого звернутися, подати в суд на уряд, тобто на короля. Фрідріх Великий дуже збентежився. У результаті він звелів на фронтоні своєї резиденції викарбувати ці слова селянина: «У Прусії ще є суд». І за свідченням очевидців, цей напис ще у 1933 році зберігався в цілковитій незмінності [ 1,c.3].
Як добитися такого авторитету суду в кожній країні ? Насамперед, слід підвищити статус суддів, законодавчо забезпечити їх самостійність і незалежність у прийнятті судових рішень.
В Європейській Хартії про Закон «Про статус судів» (Лісабон, 10 липня 1998р.) зазначається, що метою закону про статус суддів є забезпечення компетентності, незалежності та безпристрасті, на які законно розраховує кожна людина при зверненні до суду і до кожного судді за захистом своїх прав.
Як відомо, за радянських часів в умовах функціонування командно-адміністративної системи суд був її складовою. Судова система розглядалася як один з об`єктів державного керівництва партії, а судді слухняно виконували всі вказівки, що надходили «зверху».
Як результат цього – панувала певна нерівність. Існувала каста «недоторканих». Щодо звичайних громадян, то суд в кримінальному судочинстві виступав як орган боротьби із злочинністю, а в цивільному – вирішував обмежене коло питань. Зокрема, розглядав майнові та ще деякі справи, трудові та інші конфлікти в сфері професійної діяльності громадян. Будь-які претензії до державних органів, їх посадових осіб розглядалися в порядку підлеглості.
Коли КПРС (Комуністична Партія Радянського Союзу) перестала існувати, люди продовжували звертатися до державних органів, аж до Президента України, але у більшості випадків не до суду. По-перше – складно перебороти у більшості людей ментальність, по-друге, люди не навчилися відстоювати свої права через суд.
Сьогодні можна стверджувати, що судова реформа в Україні відбулася, але ще не відповідає міжнародним, Європейським вимогам. У ст. 126 Конституції України зазначається: «незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється».
У ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року зазначається, що суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції, законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права.
Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, з приводу розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено законом.
Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.
У ст. 7 зазначеного вище закону звертається увага на те, що кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним судом, утвореним відповідно до закону.
Для забезпечення справедливого та неупередженого розгляду справ у розумні строки, встановлені законом, в Україні діють суди першої, апеляційної, касаційної інстанцій і Верховний Суд України.
Слід зазначити, що останній не розглядає цивільні та кримінальні справи як суд касаційної інстанції, а лише як суд, що розглядає рішення судів касаційної інстанції щодо неоднакового застосування норм матеріального права. Введено Вищий Спеціалізований Суд України.
Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.
6 липня 2005 року був прийнятий Кодекс адміністративного судочинства України.
У ст. 2 цього закону зазначається, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства звертається увага на те, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
З зазначеного вище, на нашу думку, суди стали незалежними, а судді недоторканими і безпристрасними.
Все більше людей звертається до суду за справедливим вирішенням справ. В той же час, наша судова система недосконала, про що свідчить відміна судових рішень. Численні факти свідчать, що суди однієї інстанції засуджують, а суди іншої інстанції виправдовують.
Як зазначає В. Ф. Бойко, помиляються всі, але масових дихотомічних протиріч у судових рішеннях різних рівнів не повинно бути. Частина провини за це покладається на закони. Саме їх формулювання не завжди дають можливість забезпечувати однозначність щодо їх тлумачення [1,c. 4].
На нашу думку, значно більшу частину провини за неправосудні рішення мають взяти на себе суди, а точніше, судді. Кваліфікація і правосвідомість частини з них, особливо на місцевому рівні, залишають бажати кращого. Незалежність суддів – це необхідна, але не достатня передумова здійснення правосуддя. Цим створюється лише його можливість /може/. Другою необхідною умовою є бажання самих суддів вершити правосуддя /хоче/. Потрібно створити такі умови, в яких вони могли б діяти тільки у такий спосіб і ніяк не інакше. Це є важливою проблемою сьогодення.
Але безсумнівно одне: наша держава стала на шлях правової і, значною мірою, саме завдяки реалізації судової – правової реформи.
Література
1.Бойко В.Ф. Право людини на правосуддя /Судове право України/: навч. посіб./ В.Ф. Бойко, В.О. Євдокимов, О.Х. Юлдашев.- К.: Варта; МАУП, 2003.-256с.
ЗМІСТ
Чи потрібен сильний президент в Україні?. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4
Доповідач:Бершов І., студент гр. Ю - 85, СумДУ
Науковий керівник: Сінченко Ю.П., ст. викладач кафедри права
Місцеві податки та збори у контексті податкового
кодексу України: теоретико-порівняльний аспект . . . . . . . . .. . . . . 9
Доповідач: Бондаренко Д., студентка гр. П - 73, ДВНЗ «УАБС НБУ»
Науковий керівник: Чернадчук В.Д., д.ю.н., проф. ДВНЗ «УАБС НБУ»
Правовий захист дітей-інвалідів в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16
Доповідач: Буйваленко Я., студентка гр. Ю - 84, СумДУ
Науковий керівник: Кононенко О.Я., старший викладач кафедри права
Демократія як альтернативний шлях розвитку держави
та права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21
Доповідач: Гиркіна О., студентка гр. Ю - 05, СумДУ
Науковий керівник : Семенов В.М., к.н.з держ.управління, доц. к.права
Деякі актуальні проблеми реалізації міжнародних стандартів кіотської конвенції у діяльності митних органів України . . . . . . .25
Доповідач: Денисенко С.І., викладач кафедри права
Правовой статус женщины в древних Месопотамии и Индии: сравнительная характеристика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . …………...33
Докладчик: Дергачёва Лилия, студентка гр. Ю-95
Научный руководитель:Нестеренко В.А., доц. кафедры истории
Проблеми українського федералізму в умовах консолідації суспільства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .43
Доповідач:Дігтяр А., студентка гр. Юм - 03, СумДУ
Науковий керівник : Сінченко Ю.П., ст. викладач кафедри права
Соціальна сфера – барометр соціального спокою і злагоди суспільства. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 48
Доповідач: Журба Т., студентка гр. Юм - 82, СумДУ
Науковий керівник: Рєзнік М.М., викладач кафедри права
Правове виховання дітей за допомогою казок . . . . . . . . . . . . . . . . .52
Доповідач:Заворотько Т., студентка гр. ЖТ - 02, СумДУ
Науковий керівник: Кононенко О.Я., ст. викладач кафедри права
Комплексний підхід в профілактиці правопорушень серед
дітей . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 59
Доповідач:Кононенко О.Я., старший викладач кафедри права
Правосуб`єктність фізичних осіб у міжнародному праві . . . . . . . .64
Доповідач:Михайлик Я., студентка гр. Ю - 84, СумДУ
Науковий керівник: Чернадчук О.В., асистент кафедри АГПФЕБ
«Головний біль» акціонерних товариств . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 68
Доповідач:Нагорний Ю., студент гр. Ю - 74, СумДУ
Науковий керівник : Рєзнік М.М, викладач кафедри права
Скасування політреформи 2004 року та його наслідки . . . . . . . . . 71
Доповідач:Некрасов С.О., студент гр. Ю - 84, СумДУ
Науковий керівник: Горева Є.Ю., викладач кафедри права
Окремі питання цивільного контролю за діяльністю міліції . . . . 77 Доповідач: Пахомов В.В., к.ю.н., доцент кафедри АГПФЕБ
Основи організації і діяльності слобідських козачих полків уXVII – XVIIІ ст.
Доповідач: Семенов В.М., к. держ. упр., доц.. кафедри права………..82
Основні аспекти формування правової культури в
сучасному українському суспільстві . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 84
Доповідач: Сінченко Ю.П, старший викладач кафедри права
Конституційний статус особи в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .89
Доповідач: Таратун А., студентка гр. Ю - 94, СумДУ
Науковий керівник: Рєзнік М.М., викладач кафедри права
Державні кордони як атрибут держави . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 93
Доповідач: Ханюкова І.А., студентка гр. Ю - 84, СумДУ
Науковий керівник: Чернадчук О.В., асистент кафедри АГПФЕБ
Сутність та гарантії реалізації права на страйк . . . . . . . . . . . . . . . 99
Доповідач: Чередниченко Н.В., ст. викладач кафедри права
До питання процесуально-правової якості Закону України
«Про державний бюджет» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 103
Доповідач: Чернадчук О.В., асистент кафедри АГПФЕБ
Чи є суд в Україні? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .106
Доповідач:Яровий С.М., к. юрид. н., старший викладач кафедри АГПФЕБ
Наукове видання
НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ
ВИКЛАДАЧІВ, АСПІРАНТІВ, СПІВРОБІТНИКІВ
ТА СТУДЕНТІВ
ЮРИДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ
ТЕЗИ ДОПОВІДЕЙ
у трьох частинах
Частина І
(Суми, 20 квітня 2011 року)
Відповідальні за випуск: С.І. Дегтярьов, В.І. Горевий
Комп`ютерне верстання С.А. Гром
Стиль та орфографія авторів збережені.
Формат 60х84/16. Ум. друк. арк. 5,58. Обл.- вид. арк. 5,04. Тираж 40 пр. Зам.№ 1158.
Видавець і виготовлювач Сумський державний університет,
вул. Римського-Корсакова, 2, м.Суми, 40007
Свідоцтво суб`єкта видавничої справи ДК № 3062 від 17.12.2007.
1 Для Рамкових стандартів розроблений та застосовується перелік питань, який містить декілька десятків питань, позитивні відповіді на які кажуть про готовність держави до запровадження стандарту.
2 У зв’язку з цим необхідно відмітити, що у відповідності до ст.17 Кіотської конвенції будь яка домовляючи сторона має право заявити про свою відмову від участі у ній у будь який час після набрання нею чинності.