I. проблемы непрерывного географического образования зеленкова а. И., Савинская м. П

Вид материала

Документы

Содержание Иванова о. а. В системе непрерывного образования Проблеми і напрямки розвитку

Подобный материал:

• I. Проблемы непрерывного географического образования Зеленкова А. И., Савинская, 187.32kb.
• Социально-психологические и ресурсно-экономические проблемы в системе непрерывного, 155.12kb.
• Программа повышения квалификации «Актуальные проблемы современного школьного географического, 10.65kb.
• Субетто А. И. «Качество непрерывного образования: логика развития и проблемы», 895.22kb.
• Библиографический указатель Составитель, 160.36kb.
• Предложите проект программы факультатива по предмету, 47.87kb.
• Научно-практическая конференция актуальные проблемы качества современного педагогического, 59.02kb.
• Ным периодом в становлении непрерывного образования, когда вместо среднего школьного, 120.06kb.
• О. В. Казарин; Моск центр непрерывного математ образования. М. Мцнмо, 2009. 464, 860.02kb.
• Пути развития непрерывного педагогического образования в условиях кризиса, 125.99kb.

REFERENCES

1. Bajorinaitė, D. J. Biologijos mokytojo ieškojimai gamtamoksliniame ugdyme / D. J. Bajorinaitė. – Vilnius: BĮ UAB Litimo, 1999. – 188 p.
   
2. Česnavičius, D. Geografinis ugdymas pagrindinėje mokykloje: metodinė priemonė / D. Česnavičius. – Vilnius: Sapnų sala, 2004. – 124 p.
   
3. Jočienė V. Gamtos mokslų savaitė – bendrųjų ir dalykinių kompetencijų ugdymo metodas: VPU nacionalinės mokslinės-praktinės konferencijos medžiaga / V. Jočienė, D. Česnavičius. – Vilnius: VPU leidykla, 2010.
   
4. Kairaitis, Z. Integravimo prielaidos / Z. Kairaitis / Mokykla 7 – 8, 1992. – P.2–4.
   
5. Kiliuvienė, D. Integruotas ugdymas / D.Kiliuvienė. – Klaipėda: Klaipėdos universiteto leidykla, 2006. – 171 p.
   
6. Kvieskienė, G. Pozityvioji socializacija kaip ugdymo paradigma / G. Kvieskienė. – Vilnius: VPU leidykla, 2007. – 184 p.
   
7. Lamanauskas, V. Integruotas gamtamokslinis ugdymas: teoriniai ir praktiniai aspektai / V. Lamanauskas. – Vilnius: Šiaulių universiteto leidykla, 1999. – 78 p.
   
8. Maceina, A. Raštai / A. Maceina. – Vilnius: Mintis, 1991. – T. 1. – 322 p.
   
9. Pradinio ir pagrindinio, vidurinio ugdymo bendrosios programos – ссылка скрыта
   

ИВАНОВА О. А.

Брестский государственный университет им. А. С. Пушкина

г. Брест, Беларусь


ИНДИВИДУАЛЬНАЯ ОБРАЗОВАТЕЛЬНАЯ ТРАЕКТОРИЯ

В СИСТЕМЕ НЕПРЕРЫВНОГО ОБРАЗОВАНИЯ


Непрерывное образование – один из важнейших государственных принципов действующей и развивающейся национальной системы образования нашей республики, который ориентирует ее участников на реализацию образовательных интересов граждан Беларуси, их конкурентоспособность на мировых рынках труда.

В масштабном проекте «Образование мирового класса» прописаны основные жизненные роли человека начавшейся эпохи. Среди них отмечается, что выпускник школы - это человек, находящийся в состоянии перманентного образования в течение всей жизни, личность, способная постоянно приобретать новые знания, уметь познавать, наряду с умениями реагировать на изменяющиеся условия внешнего мира.

Тенденции к усилению роли самостоятельной работы студентов в образовательном процессе, расширению сферы использования дистанционного обучения в вузе, требуют от обучающихся владения соответствующими навыками современной технологии самообразования, способствуют формированию и совершенствованию этих навыков. Возникла необходимость такой системы непрерывного образования, которая бы обеспечивала возможность построения обучающимися индивидуальной образовательно-профессиональной траектории. Все это обуславливает необходимость переосмысления и проработки организационных и дидактических проблем подобной деятельности с позиции личностно-ориентированного подхода.

Индивидуальная образовательная траектория (ИОТ) – персональный путь реализации личностного потенциала обучающегося в образовании, т. е. совокупности его оргдеятельностных, познавательных, творческих и иных способностей.

Индивидуальная образовательная траектория – это выращивание отношений индивида с миром природы, техники, общества, культуры, главная задача которой состоит в возможности соотнести «личностный» и «социальный» смыслы образования. В процессе индивидуальной образовательной деятельности личность должна овладеть системой средств и способов деятельности, необходимых для самоопределения в образовательно-профессиональной деятельности.

Основные элементы индивидуальной образовательной деятельности: смысл деятельности (зачем я это делаю?); постановка личной цели, предвосхищающий результат; план деятельности; реализация плана; рефлексия (осознание собственной деятельности); оценка; корректировка или переопределение целей.

По мнению А. В. Хуторского, «индивидуальная образовательная траектория – это персональный путь реализации личностного потенциала каждого» обучающегося.

Индивидуальная образовательная деятельность индивида осуществляется в определенной логике и имеет следующие элементы: потребность и мотивы; внешние и внутренние цели; программы деятельности; информационная основа и образовательная среда; принятие решений как результат самоопределения личности; продукты деятельности; важные качества личности.

Проектирование дидактического процесса, в основе которого лежит индивидуальная образовательная деятельность, опирается на систему принципов, отличную от традиционных. Среди них такие принципы, как: личностного целеполагания, выбор метапредметных основ образовательного процесса, выбор образовательной траектории, продуктивности обучения, образовательной рефлексии и др., каждый из которых в процессе педагогической практики усиливает личностный смысл образования. Этот комплекс принципов выводит не только ученых, но и администраторов и педагогов на признание роли индивида в его собственном образовании.

Организация обучения по индивидуальной траектории требует особой методики и технологии. В самом общем виде технология реализации индивидуальной образовательной траектории может быть представлена следующими этапами:

1-й этап. Диагностика и самодиагностика уровня развития и степени выраженности личностных качеств учеников, необходимых для осуществления тех видов деятельности, которые свойственны данной образовательно-профессиональной области.

2-й этап. Фиксирование каждым обучающимся, а затем и преподавателем, фундаментальных образовательных объектов в образовательной области.

3-й этап. Выстраивание системы личностного отношения индивида по отношению к предстоящей к освоению образовательной области или теме.

4-й этап. Программирование каждым обучающимся индивидуальной образовательной деятельности по отношению к «своим» и общим фундаментальным образовательным объектам.

5-й этап. Деятельность по одновременной реализации индивидуальных образовательных программ обучающихся и коллективной программой.

6-й этап. Демонстрация личных образовательных продуктов и коллективное их обсуждение.

7-й этап. Рефлексивно-оценочный.

Педагогический аспект рассматриваемой проблемы состоит в том, что наиболее успешно будет решать эту проблему тот педагог (преподаватель), который владеет разными формами и технологиями педагогической деятельности. В задачу преподавания входит «вооружение» обучающихся необходимыми способами креативной, когнитивной и организационной деятельности. Все большее значение имеют такие компетенции, как: владение способами вовлечения обучающихся в активную коммуникацию по отношению к любому образовательно-профессиональному вопросу; формирование критического мышления; создание личностной образовательной среды; организация одновременной презентации альтернативных работ по одной теме; поддержание эмоциональной напряженности участников образовательной деятельности и т. д.

В качестве универсальных основ индивидуального образования могут использоваться структурно-логические схемы, алгоритмические предписания, обобщенные планы деятельности (план изучения явлений, план изучения величин, план изучения теорий, план изучения приборов, план изучения технологических процессов, план деятельности наблюдения, план деятельности по выполнению опытов). Одновременность реализации персональных моделей образования – одна из целей личностно-ориентированного образования.

Жизнеспособность личности в системе непрерывного образования будет эффективна, если адекватно будут развиваться техники и технологии образовательной и самообразовательной деятельности. Значительную роль при этом играет овладение обучающимися технологией проектирования индивидуальной образовательной траектории.


Петлін В.М.

Львівський національний університет імені Івана Франка

м. Львів, Україна


ПРОБЛЕМИ І НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ

ПІДГОТОВКИ ГЕОГРАФІВ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ


Існує загальноприйнята вимога щодо підготовки спеціалістів вищої кваліфікації: вона повинна йти в руслі сучасних досягнень відповідного наукового напрямку. В повній мірі це стосується й географії.

Сучасна географія поділяється на два великі блоки природничий і суспільно-економічний та поєднувального ланцюга – прикладної й конструктивної географії. На сучасному етапі їх розвитку спостерігається не тільки спирання на системний аналіз та синтез, а й більш сучасні синергетичні напрацювання. Водночас, як показує практика, відійти від давнього описового підходу географам архіважко. Побутує тенденція до значного спрощення, насамперед, системних положень. Так повально поняття «система» розуміється як єдність взаємодіючих компонентів. Водночас ще в тридцяті роки відомим радянським вченим П.К. Анохіним було зазначено, що розуміти системи в такому трактуванні є «науковим маразмом», оскільки в природі не існує об’єктів, які б не були єдністю взаємодіючих компонентів.

На сьогодні географи широко використовують такі справді системні й синергетичні положення як емерджентність, функціональна організація, дисипативність, фрактальність, біфуркації, атрактори і т. п. Практично всі географічні курси або вже побудовані на цих засадах, або потребують термінової перебудови згідно них.

Проблеми, які при цьому виникають, методологічного, методичного й психологічного планів.

Методологічно насамперед викладачі повинні бути «озброєні» сучасними теоретичними розробками, щодо організації та функціонування географічних природних і суспільно-економічних систем. На сьогодні вони є добре відомими й продовжують інтенсивно розвиватись. Варто в цьому плані згадати роботи О.Д. Арманда, Ю.Г. Пузаченко, Е.Г. Коломица тощо.

Важче справа у методичному аспекті викладання таких закономірностей. На сьогодні в Україні існує лише декілька навчальних посібників, які спрямовані на пояснення таких положень як у практичному, науково-дослідницькому, так і в суто навчальному планах. Тут проблемою є досить складний матеріал, який необхідно донести до студента. Можна при цьому послатись на думку відомого московського професора Д.С. Чернавського про те, що учорашніх школярів, які вступили на фізтех або на філфак Московського державного університету, завше вражає, що викладачі до них ставляться, як до рівних собі, як до особистостей, що мають власне судження, котрих, імовірно, чекає велике майбутнє, відтак питати прагнуть жорстко. Тобто серйозні наукові напрацювання не варто, та й практично неможливо, подавати сучасному студентові у загальнодоступній формі, начебто для неспеціалістів.

Певний вихід із ситуації, спричиненою достатньою складністю матеріалу, продемонстрований в роботі. Там увесь обсяг навчального посібника поділений на три зрізи «А, Б, і В». Якщо студент оволодів лише матеріалом поданим у зрізі «А», то це відповідає посередній оцінці, якщо «А» і «Б» - оцінці «добре», якшо «А», «Б» і «В» - оцінці «відмінно».

Проблеми психологічного плану полягають у наявності виділеного психологами ефекту несприйняття (відсутності можливості сприйняття) системного розуміння явищ. При цьому це спостерігається не тільки серед контингенту студентів, а й серед певної групи викладачів.

Проблема надзвичайно важлива й актуальна, оскільки блокує будь-які спроби системного подання або сприйняття матеріалу. На сьогодні відсутні напрацювання спрямовані на роботу з такими людьми. Бачиться, що швидше за все їм необхідно шукати прикладання своїх умінь і навичок в інших сферах суспільної діяльності.

Таким чином сучасна вища географічна наука й вище географічне викладання перебувають у стані інтенсивного розвитку в царині найновіших наукових досягнень, що потребує певного переорієнтування як навчальних планів, так і змісту подання такого складного матеріалу.