Спецвипуск присвячено 45-річчю ду нді ств київ 2011 Луганськ 2011 ббк 65. 5-183
| Вид материала | Документы |
- Методичні рекомендації щодо розробки програми створення робочих місць в регіоні, 1277.87kb.
- Концепція реформування вітчизняної системи регулювання умов, гігієни, безпеки та охорони, 415.02kb.
- Державна установа науково-дослідний інститут соціально- трудових відносин (ду нді ств), 1199.3kb.
- Араса шевченка 175 річчю Київського університету І 75 річчю географічного факультету, 2611.19kb.
- Жемчужины Адриатики 13 дней (поезд-автобус) Стоимость: 595, 42.06kb.
- Національна експозиція України на Міждержавній виставці, присвяченій 20-річчю снд, 313.44kb.
- Республика Беларусь, г. Минск, ул. К. Маркса, 40-32, 49.41kb.
- Державний заклад «Національна бібліотека України для дітей» Сучасна дитяча література, 288.92kb.
- Ну, а пока – зима…, 3393.89kb.
- Сказки старого Мадрида, 29.36kb.
ЛІТЕРАТУРА
- Дорожкин Ю.Н., Мазилова Л.Т. Адаптация иностранных студентов / Ю.Н. Дорожкин, Л.Т.Мазилова // Социологические исследования (СОЦИС). – 2007. – № 3. – С. 73-77.
- Иванова М.А., Титкова Н.А. Социально-психологическая адаптация иностранных студентов первого года обучения в вузе / М.А. Иванова, Н.А. Титкова. – СПб, 1993.
- Вышковская И.И., Троцук И.В. Адаптация иностранных студентов к условиям жизни и учебы в России (на примере РУДН). – Режим доступа : excetion.ru/scince.
- Батурина Н.А. Проблемы адаптации иностранных студентов и пути их решения. – Режим доступа : www.nsaem.ru.
- Фомина Т.К. Социокультурные параметры обучения в российских высших учебных медицинских учреждениях (обучение иностранных граждан) / Т.КФомина. – Волгоград : Из-во ВолГУ, 2003.
УДК 364.044.2
Морозова І.О., к.б.н., н.с.
Ключник О.І.,
м.н.с. ДУ НДІ соціально-трудових відносин Мінсоцполітики України,
м. Луганськ
ДО ПИТАННЯ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ ЧЕРЕЗ ЄДИНУ ЗАЯВУ
Проведено аналіз законодавчо-нормативної бази щодо впровадження єдиної технології прийому громадян, які звертаються за призначенням усіх видів соціальної допомоги. Розглянуто чинну практику визначення індивідуальних потреб громадян у соціальному захисті, зокрема в частині надання соціальної допомоги та соціальних послуг та форм їх надання. Розглянуто питання щодо доцільності внесення до "єдиної заяви" одного з видів соціального захисту – соціальних послуг. Внесено пропозицію щодо створення в структурі органів праці та соціального захисту населення функціонального підрозділу з питань соціальних послуг.
Постановка проблеми. В Україні успішно запроваджується новий рівень в організації підтримки малозабезпечених верств населення. Однією із складових цього процесу є нова технологія призначення громадянам усіх видів соціальної допомоги за "єдиною заявою", т.з. принцип "єдиного вікна". Його застосування пропагується в країні вже декілька років поспіль і використовується спочатку як метод організаційного удосконалення роботи владно-адміністративних органів. Такий підхід дасть змогу владі забезпечити певну якість адміністративних послуг, яка відповідатиме потребам споживачів, сприятиме раціональному використанню ресурсного потенціалу, забезпечуватиме прозорість прийняття управлінських рішень тощо.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Постановою КМУ від 17 серпня 2002 р. за № 1146 "Про вдосконалення механізму надання соціальної допомоги", яка набрала чинності у 2003 р., передбачалося використання принципу "єдиного вікна" відносно призначення громадянам усіх видів соціальної допомоги.
Мінпраці України наказом від 23.02.2005 р. за № 183 затвердило Методичні рекомендації щодо типової структури управління праці та соціального захисту населення при виплаті всіх видів соціальної допомоги та Методичні рекомендації щодо стандартної моделі надання соціальної допомоги на місцевому рівні, а наказом за № 345 затвердило Інструкцію щодо порядку оформлення й ведення особових справ отримувачів усіх видів соціальної допомоги. Означеними наказами були затверджені форми заяв, необхідних довідок, документів, які потрібні при призначенні різних видів соціальної допомоги, розписано послідовне проходження документів – від їхнього подання до прийняття відповідного рішення.
На сьогодні в Україні здійснюється реорганізація структури місцевих органів праці та соціального захисту населення з метою її адаптації до нової моделі надання соціальної допомоги за принципом єдиної технології прийому громадян. Власно кажучи, запроваджується комплексне обслуговування осіб, які звертаються за призначенням усіх видів соціальної допомоги.
У процесі впровадження зазначених нормативних документів фахівцями-практиками було зроблено деякі зауваження. Так, в Інструкції відсутнє чітке роз'яснення щодо заповнення журналів і реєстрів, титульний лист (додаток 3 до Інструкції) має строку "Види допомоги (код)", але кодування видів допомоги не наведено; не відпрацьовано порядок списання справ та особових рахунків (наприклад, перелік осіб (складу сім'ї) при призначенні допомоги та субсидій суттєво відрізняються) тощо.
Мета дослідження. Визначення умов та організаційного порядку надання певним категоріям населення соціальних послуг за принципом "єдиного вікна".
Виклад основного матеріалу. При вивченні законодавчих документів щодо впровадження нової технології призначення громадянам усіх видів соціальної допомоги виникають деякі зауваження. Перш за все це стосується вживання певної термінології. Зокрема, в означених вище нормативних актах йдеться про "всі види соціальної допомоги". У це формулювання вкладається саме "соціальна допомога" в її конкретних формах (допомога сім'ям із дітьми, малозабезпеченим сім'ям, дітям-інвалідам тощо, всього 13 напрямів), а також субсидії (допомога в оплаті за житлово-комунальні послуги, придбання скрапленого газу тощо) та пільги й компенсації окремим категоріям громадян.
Слід відмітити, що все визначене в наказах є видами соціального захисту, а їх об'єднує єдина сутність – в основі лежать соціальні виплати. Але їх об'єднання в єдине поняття "соціальна допомога", яке носить подвійний зміст (як загальний термін визначення окремих видів соціального захисту, та як саме допомога окремим категоріям громадян), створює незручності при користуванні цими нормативними актами.
Проте гарантовані державою соціальні виплати це не єдина форма соціального захисту. Поза увагою означених наказів залишається така ефективна складова комплексу соціального захисту, як соціальні послуги, що за своєю суттю є одним із найважливіших заходів, спрямованих на поліпшення життя певних категорій громадян, які перебувають у складній життєвій ситуації. В Україні чисельність таких осіб зростає з кожним роком. Але, незважаючи на створення, здавалося б, потужної нормативної бази з проблеми соціальних послуг, рівень їх розвитку, доступність для населення суттєво відстають від потреб у них. Організація їх надання не передбачає швидкого реагування на потреби кожної людини й не стимулює поліпшення якості цих послуг.
Планом дій із реалізації Концепції реформування системи соціальних послуг на період до 2012 року (затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 липня 2008 р. за № 1052-р) передбачається об'єднання всіх видів соціальної допомоги в єдину програму соціального захисту, що діятиме переважно на принципах адресності та з урахуванням доходів отримувачів допомоги. Такий підхід заплановано й у Програмі економічних реформ України на 2010 – 2014 роки.
Таким чином, включення до вже працюючого механізму призначення всіх видів соціального захисту через "єдину заяву" визначення права на соціальні послуги слід вважати одним із найважливіших соціально захисних напрямів покращення ситуації із забезпечення певних категорій населення цими послугами.
Потребує також уточнення те, чи включаються "соціальні послуги" до соціальної допомоги в широкому сенсі визначення цього поняття. На наш погляд, використання в означених нормативних документах словосполучення "соціальна допомога та/чи соціальні послуги" дозволить зробити висновок про те, що правомірним є розділення цих понять і застосування визначення "соціальна допомога" та "соціальні послуги". І це цілком слушно, адже соціальна допомога – це підтримка в грошовій та/або натуральній формі, що надається з урахуванням законодавчо встановлених державних гарантій із соціального забезпечення. А соціальні послуги, власно кажучи, є результатом (продуктом) безпосередньої взаємодії між організацією – надавачем соціальної послуги та її отримувачем (користувачем), а також внутрішньої діяльності організації (установи), що надає ці послуги, для задоволення потреб осіб у соціально-побутових, психологічних, соціально-педагогічних та інших видах соціальних послуг. До того ж, у Методичних рекомендаціях щодо стандартної моделі надання соціальної допомоги на місцевому рівні та в Інструкції щодо порядку оформлення й ведення особових справ отримувачів усіх видів соціальної допомоги відносно визначення права на соціальні послуги як складової єдиної технології прийому громадян не розроблено ані процедур, ані форм та бланків документів.
Слід очікувати, що доповнення єдиної технології прийому громадян завданнями щодо визначення потреби в соціальних послугах дозволить здійснювати комплексний індивідуальний підхід до кожної особи; людина, яка звертається до органів праці та соціального захисту населення, отримає у відповідності зі своїми потребами повну й точну інформацію щодо видів, кількості та форм соціальних послуг. Така організація надання соціальних послуг буде мати позитивні наслідки у вирішенні проблем громадян, які перебувають у складних життєвих обставинах.
Запровадження нової технології прийому громадян за принципом "єдиної заяви" безумовно відповідає інтегрованому підходу до організації соціального захисту, зокрема надання різних видів соціальної допомоги і соціальних послуг, та дозволяє все зосередити в одному місці.
Зазначимо, що всі напрями соціального захисту – соціальна допомога, субсидії, пільги та соціальні послуги – це цілісна система й доповнення єдиної технології прийому громадян завданнями щодо визначення потреб у соціальних послугах в єдиній заяві є цілком правомірним, оскільки це дозволить виробити комплексний індивідуальний підхід до кожної людини для вирішення її проблем із соціальних питань, проводити постійний аналіз та мати зворотній зв'язок стосовно визначених та оцінених потреб у соціальних послугах, зосередити всі напрями процесу надання громадянам соціального захисту в єдиному місці, а також вести єдиний моніторинг клієнтів, які потребують його.
Відмітимо, що на теперішньому етапі переходу до нової технології прийому громадян із включенням до "єдиної заяви" всіх видів соціальної допомоги та соціальних послуг успіх роботи залежить від рівня підготовки спеціалістів, які обслуговуватимуть громадян. Кожен з них має бути однаковою мірою обізнаним із питань надання адресної грошової допомоги, житлових субсидій, компенсаційних виплат, які регулюються декількома законами та великою кількістю підзаконних актів. У зв'язку з включенням до "єдиної заяви" потреби в соціальних послугах, коло законодавчо-нормативних актів, якими досконало повинен володіти спеціаліст із прийому заяв і документів, значно розширюється. Видів соціальних послуг більше десяти, надаються вони як вдома, так і в умовах стаціонарних установ та закладів різних типів. Видів таких закладів більше 20 (і це тільки державних та комунальних), а весь процес створення та функціонування соціальних закладів та установ регулюється відповідними законодавчо-нормативними документами, яких нараховується більше 25.
Звичайно, що для того, щоб опанувати механізм призначення всіх видів соціальної допомоги та соціальних послуг за "єдиною заявою", спеціаліст має протягом певного часу пройти навчання.
На наш погляд, при включенні до "єдиної заяви" визначення потреби громадян у соціальних послугах вкрай актуальним буде створення в структурі органів праці та соціального захисту населення (далі – УПСЗН) функціонального підрозділу (сектору, відділу) з питань соціальних послуг. Подібний підхід пропонується й у звіті Світового банку щодо дослідження ділових процесів в УПСЗН з метою розробки пропозицій стосовно підвищення ефективності діяльності управління.
Нова структурна одиниця міських управлінь праці з питань соціальних послуг повинна мати комп'ютерну базу даних з інформацією щодо реєстру закладів усіх форм власності (державних, комунальних, громадських, релігійних тощо), які надають певні види соціальних послуг, поточну інформацію щодо наявності вільних місць у стаціонарних відділеннях соціальних закладів тощо.
До функціональних завдань, прав, обов'язків спеціаліста з питань соціальних послуг входить отримання основних відомостей про особу, яка звернулася за призначенням соціальних послуг, визначення її права на їх отримання, основу їх надання (безоплатну чи платну) та направлення до соціальної служби (закладу), яка задовольнить її очікування. Основним принципом дії спеціаліста при спілкуванні з особою, яка має потреби в соціальних послугах, є допомога їй зрозуміти, усвідомити для себе реальний стан справ, їх сутність, побачити її невикористані можливості щодо самостійного розв'язання проблеми, визначити, яких результатів людина очікує, звертаючись за допомогою.
Спеціаліст із питань соціальних послуг сприяє в отриманні довідок, свідоцтв та інших документів, необхідних для надання громадянину соціальних послуг, а також підготовлює:
• документи для оформлення отримувача (користувача) до соціальної установи;
• запити до органів охорони здоров'я, судових органів, юстиції тощо;
• пропозиції щодо необхідності проведення додаткових обстежень матеріально-побутових умов проживання сім'ї з метою виявлення реальної потреби в соціальних послугах та їх подальшому наданні;
• документи до ГУПСЗН для постановки на чергу для отримання путівки до соціальних закладів місцевого, обласного, державного підпорядкування; здійснює координацію процесу надання послуг та контроль їх якості.
До бази даних, що містить персоніфіковану за ідентифікаційним номером інформацію про отримувачів (користувачів) різних видів соціальної допомоги, спеціаліст із питань соціальних послуг вносить відомості про осіб, які мають потреби в соціальних послугах. Він також здійснює координацію процесу надання цих послуг та контроль їх якості.
Механізм визначення права громадянина на призначення певних соціальних послуг побудовано на критеріях та параметрах адресності послуг, що дозволяє визначити саме тих осіб, які найімовірніше їх потребують.
Спеціаліст із питань соціальних послуг повинен відповідати певним вимогам, а саме: знати законодавство в соціальній сфері, законодавство з прав людини; мати базові знання та навички із соціальної роботи; бути обізнаним з методами визначення потреб клієнтів у послугах; володіти навичками проведення інтерв'ювання щодо розслідування особистої ситуації людини, працювати з документами, аналізувати отриману інформацію для встановлення загальної картини її становища та робити висновки щодо подальшої роботи з клієнтом. Спеціаліст повинен володіти специфікою спілкування з людьми різних цільових груп (інвалідами, людьми похилого віку, особами з психоневрологічними порушеннями тощо), уміти сприймати людину позитивно й демонструвати зацікавленість у вирішенні її проблем, володіти певними особистісними якостями, такими, як наприклад, толерантність, урівноваженість тощо.
Висновки та рекомендації. Доповнення єдиної технології прийому громадян завданнями щодо визначення потреб у соціальних послугах потребує коригування існуючого інструментарію та розроблення нових форм і бланків. До бланку Заяви про призначення всіх видів соціальної допомоги, який затверджено наказом Мінпраці України від 28.06.2006 р. за № 215 (назву бланку доповнити – "…та соціальних послуг"), внести пункт "Види соціальних послуг", в якому перелічити всі види соціальних послуг та категорії громадян, які мають право на їх отримання. Необхідно розробити інформаційні картки для кожного виду закладів із визначенням графіку роботи Приймальні, переліку необхідних документів, порядку, строків та результатів їх розгляду, причин відмови та іншої інформації, яка допоможе людині орієнтуватися в процедурі вирішення питання щодо отримання соціальних послуг.
Наявність інструментарію визначення потреб у соціальних послугах при їх призначенні за принципом "єдиної заяви" дозволяє об'єднати окремі блоки інформації в єдине ціле й зробити висновки щодо найбільш раціональних шляхів задоволення потреб громадян, які мають право на різні види соціальної допомоги та соціальних послуг.
Доповнення єдиної технології прийому громадян, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги через "єдину заяву", визначенням їх права на соціальні послуги має низку позитивних наслідків, а саме:
сприятиме застосуванню інтегрованого підходу до надання певних видів соціального захисту;
дозволить суттєво скоротити в часі та спростити процедуру визначення права людини на призначення всіх видів соціальної допомоги та соціальних послуг;
сприятиме підвищенню ефективності використання людських ресурсів, задіяних у процесі надання громадянам соціального захисту;
дозволить упорядкувати (оптимізувати) роботу закладів із надання соціальних послуг;
надасть можливість громадянам отримувати повну інформацію щодо питань соціального захисту;
забезпечить ефективне та економічне використання коштів місцевих бюджетів на соціальний захист за рахунок адресного надання всіх видів соціальної допомоги та соціальних послуг.
Ідеальна картина задоволення потреб певних категорій громадян у конкретних формах соціального захисту повинна бути такою: громадянин із потребами в отриманні соціальної допомоги та соціальних послуг звертається до єдиної Приймальні УПСЗН лише з єдиною заявою, документом, що посвідчує особу, та ідентифікаційним кодом. Іншу інформацію, конкретно за кожним видом соціальної допомоги та соціальних послуг, спеціаліст Приймальні отримує з відомчої інформаційної бази. Але це буде можливим тільки після створення бази даних, інтегрованої в регіональну інформаційно-аналітичну систему праці та соціального захисту населення, в яку заноситься персоніфікована за відповідним ідентифікаційним номером інформація про індивідуальні потреби в усіх видах соціальної допомоги та соціальних послуг, та прийняття управлінських рішень. Таким чином, у стислі терміни необхідно розробити сучасне програмне забезпечення для створення єдиного інформаційного простору з метою створення доступу до даних Державної податкової адміністрації України, Пенсійного фонду України, Державної служби зайнятості України та баз даних інших органів виконавчої влади.
ЛІТЕРАТУРА
- Закон України від 19.06 2003 р. № 966-IV "Про соціальні послуги".
- Постанова Кабінету Міністрів України від 9.06.2010 р. № 408. "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2009 р. № 1417".
- Наказ Мінпраці України від 25.05.2005 р. № 183 "Про впровадження в місцевих органах праці та соціального захисту населення єдиної технології прийому громадян, які звертаються за призначенням усіх видів соціальної допомоги".
- Наказ Мінпраці України від 6 жовтня 2006 р. № 345 "Про затвердження Інструкції щодо порядку оформлення і ведення особових справ отримувачів усіх видів соціальної допомоги".
- Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді: навчальний посібник / О.В. Безпалько. – К., 2005.
- Бондаренко Н.Б. та ін. Оцінювання потреб клієнтів соціальних служб : методичні рекомендації / Н.Б. Бондаренко. – К. : "ЛДЛ", 2007.
- Роик В.Д. Основные тенденции развития социального обеспечения в странах Европы / В.Д. Роик // Труд за рубежом. – 2010. – № 1–2.
- Соціальна робота в Україні : навчальний посібник / За ред. І. Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової. – К., 2004.
- Шахрай В.М. Технології соціальної роботи / В.М. Шахрай. – К., 2006.
УДК 369 (477)
Полковников С.А.,
завідувач відділу із наукового забезпечення та взаємодії із споживачами наукових послуг
Базай В.В.,
м.н.с. ДУ НДІ соціально-трудових відносин Мінсоцполітики України, м. Луганськ
РИЗИКИ ТА ЗИСКИ ВІД ЗАПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ СИСТЕМИ ЄДИНОГО СОЦІАЛЬНОГО ВНЕСКУ
Стаття присвячена аналізу ризиків та зисків від запровадження системи єдиного соціального внеску в Україні.
Постановка проблеми в загальному виді та її зв'язок із найважливішими науковими або практичними завданнями. Першим кроком у розбудові системи соціального захисту населення було ухвалення в 1993 р. Концепції соціального забезпечення населення, згідно з якою визначено напрями захисту від соціальних ризиків. Подальший розвиток пов'язується з опрацюванням правових, фінансових та організаційних засад і загальних принципів соціального страхування, що втілилося в прийнятих у 1998 р. Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та законах України, якими регулюється захист від соціальних ризиків, зокрема втрати роботи, здоров'я та працездатності на виробництві, тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання, настання пенсійного віку [1]. Задля розв'язання цих проблем в Україні був прийнятий ЗУ від 08.07.2010 р. № 2664 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі – Закон), який дозволить оптимізувати процедури відрахування коштів із метою економії часу та скорочення видатків платників. Зазначимо, що до набрання чинності цим Законом в Україні існувала система, яка зумовлювала додаткове навантаження на роботодавців у частині звітування за кожним видом соціального страхування та збільшеної кількості перевірок і санкцій за правопорушення, які застосовувалися кожним фондом окремо. При цьому спостерігалося дублювання фондами соціального страхування (далі – ФСС) функцій, що також свідчило про неефективність системи соціального страхування [2]. Таким чином, введення єдиного соціального внеску (далі – ЄСВ) замінює не систему державного соціального страхування, а лише існуючий порядок збору, обліку та розподілу страхових внесків.
Аналіз останніх досліджень. Окремим питанням проблеми присвячені, зокрема, роботи вітчизняних і закордонних учених: В. Серебровського, В. Райхера, В. Роіка, В. Гречка, Н. Дубровських, Ю. Комарова, Ю. Міхеєва, М. Папієва, В. Рудень, Т. Педченка та інших. Останні публікації сучасних авторів свідчать, що стан та перспективи системи соціального страхування потребують введення в Україні системи ЄСВ. У листі на адресу ДУ НДІ соціально-трудових відносин з боку ФСС від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Луганській області від 12.05.2008 р. зокрема наголошується, що сама ідея спрощення системи нарахувань внесків та обов'язкових платежів має під собою основу, але створення єдиного внеску не вирішує цієї проблеми [3]. Автори Л. Логачова, Є. Котов, О. Прогнімак вважають, що запровадження ЄСВ, який передбачає жорсткий розподіл коштів між фондами у відсотковому відношенні, унеможливить застосування системи стимулювання роботодавців з поліпшення умов праці працівників. А от В. Лукович виявляє оптимістичний настрій щодо нововведень, передбачених у Законі, зокрема переконує, що це призведе до суттєвого зменшення витрат на створення та підтримання інформаційної системи реєстрації та обліку страхувальників та застрахованих осіб, спростить як ведення звітності платниками, так і здійснення контролю за повнотою й своєчасністю сплати внесків із боку фонду, сприятиме скороченню адміністративних та операційних витрат, зменшенню кількості помилок при нарахуванні внесків, скороченню паперового обігу документів та здешевлення витрат на проведення фінансових операцій [4].
Мета дослідження. Визначити ризики та зиски від запровадження в Україні ЄСВ на основі детального розгляду Закону. Проаналізувати рух коштів та грошових потоків ЄСВ. Зважити на проблемні місця при перших кроках дії нової системи з огляду на вітчизняний та зарубіжний досвід.
Виклад основного матеріалу. Починаючи із 01.01.2011 р. Україна перейшла на систему ЄСВ. Відповідно до норм Закону, з'являється можливість оптимізувати процедури відрахування коштів із метою економії часу та скорочення видатків платників. У Законі, окрім іншого, зазначено, що ЄСВ – це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення у випадках, передбачених законодавством, захисту прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за чинними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Іншими словами, ЄСВ – це платіж, який містить у собі декілька внесків на соціальне та пенсійне страхування.
На сьогодні утримання із заробітної плати працівників (окрім держслужбовців) становлять 3,6% (2,0% – до Пенсійного фонду України (далі – ПФУ), 0,6% до Фонду соціального страхування на випадок безробіття, 1,0% – до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності).
Для роботодавців розмір ЄСВ складається із 4 відрахувань (3 єдиних та 1 змінного), залежить від виду економічної діяльності й визначається за класами професійного ризику виробництва – їх 67. Згідно із цим класом і буде визначено загальний відсоток нарахувань на фонд оплати праці, який має сплатити роботодавець. Загальний розмір ЄСВ для платників, які мають перший клас професійного ризику виробництва, становить 36,7%, останній (67-й) клас – 49,7%. Для бюджетних закладів, організацій, установ цей розмір становить 36,3%. Для роботодавців ЄСВ нараховується на суми нарахованої плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначається відповідно до Закону України "Про оплату праці".
Перехід на ЄСВ в Україні, окрім іншого, зумовлений потребою зменшення кількості органів, які контролюють платників. Саме ПФУ було обрано на роль головного розподільчого центру, оскільки він має найбільшу персоніфіковану базу даних платників, тому всі виплати будуть прив'язані до того, чи сплачує людина обов'язкові внески та чи матиме вона право на виплати з ФСС у разі виникнення страхового випадку. До того ж, ПФУ як контролюючий орган перевірятиме лише порядок нарахування, обчислення та сплати ЄСВ, натомість у компетенції ФСС залишається функція контролю за порядком витрачання страхових коштів. Однак із введенням ЄСВ, наприклад, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності буде акумулювати на рахунках не страхові внески, сплачені страхувальниками, а страхові кошти, перераховані ПФУ із централізованих фондів. Це свідчить як про очевидне підпорядкування державі грошових потоків, так і про посилення контролю за дисципліною сплати та обліку платежів [5]. Утім слід зауважити, що внаслідок цього полегшиться контроль над роботодавцями. Відколи платіж стане єдиним, ухиляння від перерахування коштів до одного з фондів унеможливлюється, оскільки буде одна загальна сума до сплати [6].
Для трьох ФСС перехід на ЄСВ не несе жодної загрози чи ризику для їх наповнення й діяльності. Кошти від внесків платників, які повинні надійти на рахунки ФСС, через Держказначейство в автоматичному режимі надходять прямо на них, а ПФУ, у свою чергу, тільки адмініструє внески, тобто здійснює контроль за тим, щоб ЄСВ надійшов у повній сумі (Рис.1).
Рис. 1. Рух коштів ЄСВ
Слід звернути увагу й на те, що "автоматичний режим" забезпечується комп'ютерними технологіями, які в повній мірі будуть освоєні після 2014 р., коли буде реалізована Постанова Кабінету Міністрів України від 11.10.2010 р. № 947 про створення інформаційно-аналітичної системи регіонального управління та запровадження електронної картки, технічні регламенти якої й забезпечують надійність усієї системи. Тільки електронна картка забезпечить автоматичний режим руху коштів, як на ділянці "Платники єдиного внеску − ФСС", так і на ділянці "ФСС – Платники ЄСВ (на випадок страховки)". Доки є ризик виникнення збоїв у механізмі соціального захисту населення, необхідно організувати моніторинг для виявлення причин їх виникнення.
Незважаючи на критичний погляд з боку спільного представницького органу (далі – СПО), сторони роботодавців на національному рівні (зокрема, не забезпечується подання єдиної звітності, здійснення єдиної контролюючої функції), кожна зі сторін має дотримуватися норм Закону [7].
Зауважимо, що широкий загал схильний плутати ЄСВ з єдиним соціальним податком. Категорії "соціальний податок" та "страхові внески" різняться як за соціально-економічною природою, так і за роллю й призначенням у соціальному захисті. Податок – це безповоротний платіж, а страхові внески – це форма резервування заробітної плати для забезпечення виплат у разі настання страхових випадків (хвороби, нещасного випадку на виробництві, безробіття, старості), і повертаються вони у вигляді страхових виплат [8].
Проте експерти попереджають – якщо разом із запровадженням єдиного платежу не передбачити впровадження накопичувальної пенсійної системи, яка базуватиметься на персоніфікації пенсійних рахунків, то можна сміливо запроваджувати ЄСВ як податок. Мабуть, слід погодитися з тим, що без упровадження накопичувальної пенсійної системи вірогідність зростання дефіциту ПФУ підвищується й головний адміністратор усієї системи почне затримувати рахунки ЄСВ у ФСС. Тобто, є загроза виникнення конфлікту інтересів між ПФУ та ФСС при здійсненні управління системою збору та обліку ЄСВ та координації діяльності правлінь фондів.
Важливим елементом цієї системи є районний рівень обслуговування платників ЄСВ, де може бути реалізована активна політика у сфері охорони праці. Досвід такої в ЄС показує, що кількість нещасних випадків на виробництві може знижуватися до 15,0% в рік, у тому числі з летальним результатом – на 31,0% [9].
В
ивчення досвіду Російської Федерації (далі – РФ) показує, що запровадження єдиного соціального податку внаслідок розпорошення функцій контролю за сплатою єдиного соціального податку, необґрунтованого зменшення розміру цього податку призвело до зменшення надходження коштів до ФСС та Пенсійного фонду. Наслідки запровадження в РФ єдиного соціального податку (які слід враховувати з метою запозичення досвіду та запобігання непродуманих кроків) мають такий вигляд:- відмова від страхових механізмів і заміна їх на єдиний соціальний податок. В умовах формування цивілізованих ринкових відносин цей крок став антиринковим;
- значні кошти, заощаджені для бізнесу внаслідок зниження ставок єдиного соціального податку в усіх напрямах соціального страхування, не пішли на адекватне підвищення й легалізацію заробітної плати;
- перехід до системи єдиного соціального податку не розв'язав проблеми збільшення доходної частини бюджетів ФСС, а, навпаки, загострив питання їхньої дефіцитності;
- запровадження єдиного соціального податку в Росії всупереч очікуванням не додало прозорості державному бюджетові [10].
Показовим для України є приклад Франції, де координацію програми на центральному та регіональному рівні здійснюють національний та регіональні фонди соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а місцеві фонди здійснюють соціальні виплати. Цей досвід можна використовувати під час побудови такої моделі в Україні, адже кожен виконує свої функції відповідно до ієрархічної значущості. Завдяки цьому досягається ефективність у роботі системи соціального страхування. Система соціального захисту, наприклад, Великої Британії, повністю комп'ютеризована, тому дає змогу одразу визначити право на страхові виплати особі, яка звернулася за ними. До того ж, за такого рівня автоматизації та вимог щодо звітності програма взагалі не передбачає участі роботодавця на будь-якій стадії адміністрування страхових виплат [11].
Висновки. Викладений матеріал дозволяє систематизувати ризики та зиски від запровадження в Україні ЕСВ, які наведені в Таблиці.
Таблиця 1
Ризики та зиски від запровадження в Україні ЄСВ
| Ризики | Зиски |
| 1. У зв'язку із запровадженням централізованої системи обліку та сплати страхових внесків зберігається навантаження на кожного працівника ПФУ, бо сплата внеску до одного фонду фактично оформлюється не однією платіжкою, а декількома. 2. Загроза виникнення конфлікту інтересів (між ПФУ та ФСС) при здійсненні управління системою збору та обліку ЄСВ та координації діяльності правлінь фондів. 3. Виникнення ситуацій, які порушують безперебійну роботу ФСС в умовах єдиного соціального внеску. 4. Загроза руйнування побудованої в Україні системи соціального страхування: страховий принцип фінансування видатків на соціальну сферу, відокремлення коштів державного бюджету й бюджету соціального страхування, що може призвести до порушення принципу відповідальності кожного із страхових фондів за фінансовий стан в окремому виді загальнообов'язкового державного соціального страхування. 5. Страхові фонди повинні виконувати тільки функції щодо проведення страхових виплат і надання соціальних послуг застрахованим особам, що може призвести до порушення принципу повноти відповідальності кожного із страхових фондів за фінансовий стан в окремому виді загальнообов'язкового державного соціального страхування. 6. Непідготовленість механізму проведення оперативного звірення з ПФУ і Держказначейством щодо сплати й надходження відповідної частини ЄСВ. | 1. Скорочення чисельності чиновників, які дублюють роботу один одного. 2. Об'єднання в одній установі (платник тепер взаємодіятиме з нарахування і сплати внесків тільки з одним органом у країні – ПФУ) функцій збору страхових видів соціального страхування та контролю за їх сплатою. 3. Зменшення витрат на створення та підтримання інформаційної системи реєстрації та обліку страхувальників та обліку застрахованих осіб. 4. Зменшення витрат на адміністрування та оперативність системи загальнообов'язкового державного соціального страхування. 5. Спрощення як ведення звітності платниками, так і здійснення контролю за повнотою та своєчасністю сплати внесків. 6. Скорочення паперового обігу документів та здешевлення витрат на проведення фінансових операцій. 7. Передбачається розстрочення пені та штрафів, пільгових пенсій та внесків до ФСС, не сплачених до 1 січня, на термін до 5 років. Усе це зроблено для того, щоб платники мали можливість платити поточні платежі єдиного внеску. |