Geum.ru

Концепція реформування вітчизняної системи регулювання умов, гігієни, безпеки та охорони праці

Вид материалаДокументы

Содержание


Пояснювальна записка
Список використаних джерел
Атестація робочих місць
Безпека праці
Умови праці
Державні соціальні гарантії
Європейська Соціальна Хартія
Ефективність виробництва
Змінна робота
КЗпП – систематизований законодавчий акт, який регулює трудові відносини працівників, свого роду трудова конституція країни. Кол
Конвенції МОП
Культура праці
Медико-соціальна експертиза
Міжнародна організація праці
Нещасний випадок
Нормативно-правове забезпечення
Охорона праці
Професійне захворювання
Професійний ризик
Рекомендації МОП
...
Полное содержание
Подобный материал:
  1   2   3


МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН (ДУ НДІ СТВ)



91055, м. Луганськ, вул. Луначарського, 91, тел.: (0642) 58-46-85


Проект


Концепція
реформування вітчизняної системи регулювання умов, гігієни, безпеки та охорони праці


Луганськ – 2010


ЗМІСТ

Стор.

Пояснювальна записка до проекту Концепції реформування вітчизняної системи регулювання умов, гігієни, безпеки та охорони праці ………………………………..

3

Концепція реформування вітчизняної системи регулювання умов, гігієни, безпеки та охорони праці. Проект ……………………………………………………………….

13



ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту Концепції реформування вітчизняної системи регулювання умов, гігієни, безпеки та охорони праці


Конституція України кожному громадянину гарантує право на належні, безпечні й здорові умови праці. У цьому руслі формується соціальна політика держави. Питанню виробничих умов праці відповідна увага приділяється у виступах Президента України. У посланні Президента до українського народу одним із напрямів реформ, спрямованих на реалізацію конституційних положень України як соціальної держави, визначається запровадження стимулів для забезпечення здорових умов праці. У Державній програмі економічного й соціального розвитку України на 2010 р. окреслені основні проблеми та завдання охорони праці, заплановані головні шляхи їх вирішення. Ці ж питання обговорюються в Програмі економічних реформ на 2010 – 2014 р. Значна увага приділяється питанням охорони та умовам праці у проекті Генеральної Угоди про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні на 2010 – 2012 р.

Увага президента та уряду до забезпечення належних умов праці не є миттєвим рішенням. Адже реалії сьогодення свідчать, що відповідні гарантії залишаються лише на папері. Фактичний стан безпеки, умов і охорони праці дозволяє зробити висновок, що чинна політика в цій сфері вичерпала свої ресурси та не здатна до глибоких змін. Прикладом цього є сумна статистика за всіма показниками, а саме:

 майже 27,0% облікової кількості працівників зайняті в умовах, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормам;

 кожен рік в Україні до 7 тис. працівників одержують профзахворювання, а їх загальна чисельність на сьогодні сягає 300 тис. осіб. У 1999 р. цей показник складав 2573 випадки;

 щорічно на робочих місцях гине понад 2 тис. зайнятих, а близько 17 тис. осіб стають інвалідами внаслідок травм. За станом на 1.01.2010 р. в Україні кількість смертельних випадків на 1000 працюючих склала 0,104 випадки, у той час як у країнах із ринковою економікою – 0,038;

 в Україні рівень ризику загибелі та травмування працівників на виробництві в розрахунку на 100 тис. зайнятих вищий порівняно з Великобританією в 8,5, з Японією в 3, з Німеччиною в 2 рази.

Втрати робочого часу у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності внаслідок виробничого травматизму доходять до 1 млн. людино-днів щорічно. Державний бюджет щорічно витрачає до 1 млрд. грн. на ліквідацію аварій, що трапляються на виробництві. Питома вага витрат держави (соціальних страхових фондів) на фінансування пільгових професійних пенсій і пенсій із трудового каліцтва, відшкодування шкоди потерпілим на виробництві та інших, пов'язаних із цим, витрат, складає до 15,0% від фонду оплати праці в промисловості, а в окремих її галузях та регіонах – до 30,0%.

Сьогодні незадовільний стан охорони праці обходиться Україні майже в 4 мілрд. грн, що, безумовно, негативно впливає на розвиток її економіки.

Згідно з даними офіційної статистики, виробничий травматизм, як загальний, так і зі смертельними наслідками, за останні роки має тенденцію до зниження. Але ця характеристика не дає приводу для позитивних висновків чи виробничого "оптимізму". По-перше, відповідний процес відбувається в умовах економічної кризи, коли суттєво зменшився обсяг промислового виробництва та, відповідно, відбулося помітне скорочення працівників. По-друге, існує диспропорція в показниках обліку нещасних випадків, що є свідченням того, що левова їх частка приховується та, як наслідок, не розслідується й не входить до підсумкового показника. Яскравим прикладом цього є те, що коефіцієнт частоти травматизму за останні 10 років зменшився більш як у 2,4 рази, а коефіцієнт тяжкості, навпаки, зріс на 37,0%.

У цілому в Україні всі показники, які характеризують негативні наслідки впливу факторів виробничого середовища на організм працівника, за своїм рівнем залишаються набагато вищими, ніж в інших промислово розвинутих країнах світу.

Особливо гостро означена проблема стоїть на підприємствах недержавного сектора економіки, малих та щойно створених підприємствах, де, як правило, відсутні служби охорони праці, не укладаються колективні договори, відсутня система підготовки професійних кадрів, не проводяться інструктажі та відповідний нагляд. Тут порушення правил безпеки носять масовий характер, допускається приховування нещасних випадків, ухилення роботодавців від виплат і компенсацій за заподіяну працівникові шкоду. За офіційними даними МОП, саме малі підприємства складають понад 90,0% підприємств світу зі шкідливими та небезпечними умовами праці.

Наведені вищі факти незадовільного стану охорони праці на підприємствах України обумовлені, насамперед, складною соціально-економічною ситуацією та негативними явищами в суспільстві, що набули системного характеру, недостатньою роботою центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, керівників підприємств, установ щодо його профілактики, високим рівнем тіньозації економіки та неформальної зайнятості, надексплуатацією робочої сили, заощадженням роботодавцями коштів, які необхідні для створення безпечних умов праці та реалізації політики соціального захисту на виробництві. Це, у свою чергу, призвело до недосконалості та недієвості системи управління охороною праці як на національному й галузевому рівні, так і на виробництві.

Аналіз причин переважної більшості нещасних випадків показує, що:
    • 78,0% нещасних випадків сталися через організаційні причини, недоліки та похибки в роботі керівників підприємств та фахівців з охорони праці. Це, перш за все, порушення трудової дисципліни, вимог безпеки праці під час експлуатації обладнання; допущення до роботи робітників без попереднього навчання та перевірки знань з охорони праці; низький рівень відповідальності за безпеку праці як керівництва підприємств, так і працівників. Відсутність належної профпідготовки молодих працівників у мережі закладів професійно-технічної освіти також вкрай негативно позначається на їх обізнаності з правилами безпеки та охорони праці, що, у свою чергу, призводить до підвищення виробничого травматизму серед цієї категорії працюючих. За нашими оцінками, низький рівень підготовки кадрів, перш за все робітничих, у навчальних закладах країни, у середньому на 35,0 – 40,0% підвищує ризики виробничого травматизму;
    • 14,0% нещасних випадків відбулися через технічні причини – незадовільний технічний стан виробничих об'єктів, засобів виробництва, транспортних засобів. Це й не дивно, оскільки середній в країні рівень зношеності основних виробничих фондів досягнув критичної межі – близько 70,0%;
    • 8,0% нещасних випадків на виробництві пов'язані із психофізіологічними чинниками, що також є вкрай високим показником Такий показник обумовлений відсутністю в країні мережі із психофізіологічного професійного відбору працівників.

На останній чинник слід звернути особливу увагу у зв'язку з жахливими трагедіями, які відбулися останнім часом на шляхах України й забрали життя більш як 50 чоловік. Серед технічних та організаційних причин на перше місце в цих та інших аналогічних випадках виходить фактор, пов'язаний з неадекватною поведінкою людини. Як правило, це пов'язано з низьким рівнем професійної підготовки з питань безпеки, недостатньою мотивацією до дотримання правил техніки безпеки, перебуванням працівника у стані, який знижує безпечність діяльності (втома, збудження).

Незадовільний стан охорони праці пов'язаний також із недосконалістю нормативно-правової бази з цих питань. В Україні наявні понад 2,5 тис. державних нормативних актів з охорони праці, близько 80,0% з яких було прийнято ще до 1991 р. Тобто це вже архаїчні документи колишньої країни, які абсолютно не відповідають вимогам нових умов господарювання, техніко-технологічним соціально-трудовим змінам і потребують негайного перегляду.

Також відсутні нормативні документи, які регламентують роботу в умовах "нових" професійних ризиків, пов'язаних із дефіцитом часу, необхідного для переробки великого обсягу інформації; нервово-емоційним напруженням під час прийняття важливих рішень; монотонністю, що викликають стреси, депресії, синдром хронічної перевтоми, ушкодження психічного здоров'я.

У країні на сьогодні практично не існує єдиних державних стандартів та критеріїв добору на роботи в особливих умовах. Кожен вид такої економічної діяльності має свою окрему методику, яка, як правило, носить сугубо суб'єктивний характер. В Україні ігнорується міжнародний досвід, який свідчить: на таких небезпечних видах робіт, де було проведено обов'язкову психологічну експертизу та задіяне психофізіологічний метод профвідбору, рівень травматизму, спричинений людським фактором, знижався наполовину, а рівень аварійності – більш ніж на дві третини.

На практиці сьогодні навіть "діючі" нормативні акти з охорони праці ігноруються роботодавцями чи мають об'єктивні труднощі в реалізації. Так, наприклад, п. 25 Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій (затв. Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 21.05.2007 р. № 246) передбачає здійснення за рахунок коштів роботодавця психофізіологічної експертизи для допуску до виконання робіт, пов'язаних із підвищеною небезпекою. Але часто працівника примушують самостійно оплачувати цю процедуру й не включають норму про відповідний медичний огляд до колективного договору. У 2008 р. МОЗ України розробило "Порядок організації та проведення психофізіологічної експертизи працівників для виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору". Але через низку причин ця методика практично не набула поширення в системі профвідбору працівників на роботах з особливими умовами праці. Крім того, у теперішній час Держгірпромнагляд фактично монополізував відповідну роботу, для якої за кордоном створюються незалежні, недержавні агенції із залученням практичних психологів, нейрофізіологів, профорієнтологів, фахівців з профвідбору, соціальних патологів тощо.

Не виконує в Україні свого призначення й атестація робочих місць за умовами праці. Свого ("радянського") часу вона вводилася як один із методів (заходів) захисту прав працівників на безпечну працю. Однак, в умовах сьогодення вона перетворилася на чергову акцію маніпуляції правами працівників. Справа в тому, що атестацію робочих місць за умовами праці проводять здебільшого приватні структури, вартість послуг яких надмірно висока. Не кожен роботодавець, особливо на невеликих підприємствах, в змозі її оплатити. Та й результати ці далеко не завжди об'єктивні. Часто-густо ці структури афілійовані з регіональними органами управління, що призводить до створення додаткових "можливостей" для наглядових органів під час перевірок. Тому, не дивлячись на вимоги обов'язкового проведення атестації робочих місць, майже чверть підприємств країни її зовсім не проводить або автоматично переписує результати попередньої акції, а зміни в умовах праці просто ігноруються. Це й не дивно, оскільки на показниках атестації базується визначення прав працівників на пільги та компенсації, особливо на дострокові пенсії, при призначенні яких виникає багато нарікань та претензій. Зрозуміло, що роботодавець оптимізує відповідні "рішення" на свою користь.

Упорядкування процедури атестації робочих місць передбачається покласти на Центр незалежних експертиз з охорони праці, створений рішенням Президії ФПУ. До його обов'язків входить проведення незалежної та об'єктивної експертизи умов праці, атестація робочих місць, перевірка достовірності результатів попередньої атестації. Головне завдання Центру – виявлення шкідливого впливу небезпечних факторів виробничої діяльності на працівників і здійснення заходів щодо їхньої мінімізації, допомога роботодавцям у створенні та ефективному функціонуванні на підприємстві системи охорони праці. Відкриття таких центрів планується в усіх регіонах країни. У той же час, зважаючи на стан профспілкового руху в Україні, є небезпека того, що ця вкрай важлива соціальна інновація (якщо бути більш точним – реставрація) може "розтягнутися в часі".

Основним суб'єктом державної політики у сфері забезпечення соціального захисту потерпілих на виробництві виступає Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (далі – Фонд). Основна функція цієї структури – профілактичні заходи, спрямовані на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, попередження виробничого травматизму, аварійності та професійної захворюваності, спричинених незадовільними умовами праці. Але той факт, що сума страхових виплат Фонду за 2008 р. склала майже 90,0% його бюджету, свідчить про те, що саме на профілактичну роботу зі створення безпечних умов праці грошей вкрай недостатньо, а діяльність Фонду в основному зведено до компенсації потерпілим на виробництві. Не випадково, що на сьогодні "в народі" цей Фонд отримав прізвисько "нещасний".

Виникнення проблеми незадовільного стану безпеки та охорони праці, наслідком якої є високий показник травматизму та профзахворювання, обумовило наступне:
    • ліквідація в країні цільового фінансування забезпечення заходів з охорони праці через закриття фондів охорони праці на галузевому, регіональному та виробничому рівнях;
    • скасування системи наскрізного планування охорони праці;
    • відсутність або формальне існування служби охорони праці на середніх та малих підприємствах, перш за все, недержавної форми власності;
    • ігнорування багатьма роботодавцями питань охорони праці під час укладання колективних договорів;
    • відсутність належної професійної підготовки молодих робітників у мережі професійно-технічних училищ, що негативно позначається на знанні правил безпеки та охорони праці;
    • втрата окремими профспілковими об'єднаннями через низку суб'єктивних та об'єктивних причин статуту головного захисника прав та інтересів працівників перед державою та роботодавцями;
    • згортання періодичних медичних оглядів, ліквідація медичних установ цільового призначення, скорочення посади цехових лікарів-терапевтів, що стало додатковим чинником росту профзахворювань;
    • невиконання левовою часткою роботодавців положень Закону України "Про охорону праці" щодо обов'язків створення належних умов праці.

Зазначимо також, що проблема економічної відповідальності роботодавця за неодноразове порушення вимог Закону, допущення випадків травматизму, профзахворювань у теперішній час так і не вирішена. Зважаючи на зарубіжний досвід,саме це один із шляхів, спрямованих на спонукання роботодавців виконувати свої обов'язки та нести відповідальність. У той час, як економіка України працює за ринковими законами, власник не несе жодної фінансової відповідальності за стан промислової безпеки та охорони праці. Чинна вітчизняна система охорони праці потребує подальшого удосконалення за напрямом застосування економічних важелів щодо питань охорони праці. Для цього має запрацювати механізм економічної зацікавленості власника у створенні безпечних умов виробництва. Він повинен співіснувати разом із адміністративними, правовими та організаційними підходами.

Правові та адміністративні методи регламентують ті чи інші вимоги охорони праці та потребують жорсткого контролю за їх виконанням. Але тільки контролем та штрафами означеної проблеми не вирішити. Ефект матиме, перш за все, економічна складова. Економічні методи більш ліберальні й базуються не на страху покарання, а на економічних зисках. Економічні методи управління охороною праці – це інструмент, за допомогою якого держава формує такі умови господарювання для роботодавців, за яких останнім стає вигідніше спрямовувати ресурси на попередження травматизму, профзахворювань та поліпшення стану умов та охорони праці, ніж компенсувати наслідки неналежного стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища чи приховувати їх.

Інструментами економічного впливу держави на роботодавця є кредитна, податкова, інвестиційна, страхова політика, прямі субсидії для поліпшення стану умов і охорони праці та політика штрафних санкцій.

Економічні методи можуть бути реалізовані шляхом:
    • створення сприятливих умов для кредитування заходів з охорони праці та відповідних засобів;
    • надання податкових пільг;
    • забезпечення таких умов для інвестування в оновлення та модернізацію виробничих фондів, які б обов'язково враховували вимоги безпеки праці та виробничого середовища;
    • організації функціонування системи обов'язкового страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань на основі прямого зв'язку між рівнями травматизму, профзахворюваності, стану умов і охорони праці та страховими внесками підприємств;
    • висування нормативно-правових вимог, які регламентують застосування штрафних санкцій за порушення роботодавцями вимог безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
    • забезпечення державного фінансування наглядової, консультаційної, дозвільної та основних напрямів науково-дослідної роботи, фінансування окремих заходів з охорони праці на найбільш небезпечних виробництвах.

Усі напрями економічного впливу на роботодавців щодо безпеки праці обговорено в дослідженнях багатьох науковців України, але відсутність нормативно-правової бази стримує їх запровадження на практиці.

Відповідальність за порушення вимог безпеки та охорони праці повинні нести також і працівники. Економічний вплив на них здійснюється за допомогою договірного регулювання через колективний договір або безпосередньо роботодавцем через систему преміювання за виробничі результати.

Державне регулювання безпеки та охорони праці в Україні має ґрунтуватися на запозиченні кращого міжнародного та закордонного досвіду щодо профілактики виробничого травматизму та профзахворювань. Там широко застосовуються такі стимули, як надання субсидії при придбанні та установці нових безпечних видів устаткування, які не порушують вимоги охорони праці, податкові знижки, авансові виплати та надання грантів для здійснення профілактично-попереджувальних заходів з охорони праці, зобов'язання компенсувати підприємству вартість витрат, пов'язаних із профілактикою непрацездатності у зв'язку з травмами або профзахворюваннями на період, коли на підприємстві не було нещасних випадків. Адміністративні штрафи та фінансові стягнення по суду, які притаманні закордонній системі, розцінюються роботодавцями як серйозний удар по репутації, більш важкий, ніж фінансові витрати.

Найбільш поширена за кордоном форма стимулювання пов'язана з розміром страхових внесків. Це ключове питання економічного впливу на проблему прийняття або неприйняття нових заходів щодо підвищення безпеки праці. Розміри страхових внесків, наприклад, у Франції можуть скорочуватися на чверть, якщо здійснюються ефективні заходи з попередження травматизму, або збільшуватися на 25,0  200,0% на термін до усунення порушень, у Бельгії  (+;) 15,0%, в Іспанії – 10,0% скорочення страхових внесків та 20,0% надбавка до них.

В Україні ж після припинення дії ст. 47 Закону України "Про охорону праці" у частині знижок та надбавок до страхових тарифів за рівень травматизму, професійної захворюваності та стан охорони праці фактичний стан останніх практично перестав впливати на розмір страхового внеску до Фонду.

В останні роки за кордоном з'явився ще один засіб впливу на приватні компанії щодо профілактики виробничого травматизму та профзахворювань. Державні організації (установи, підприємства) обирають тільки тих партнерів по бізнесу, виробництву, будівництву або поставкам товарів, які неухильно виконують законодавство з охорони праці. У деяких країнах офіційно заборонено підписувати контракти з фірмами, які визнані винними в порушенні норм охорони праці, перш за все, у загибелі людей на виробництві.

Заслуговує на увагу також досвід промислово розвинених країн світу щодо запровадження солідарної відповідальності страхового Фонду й роботодавця шляхом введення податку на травми. Отримані гроші можуть використовуватися або для виплат працівникам, або для підтримки наукових досліджень із питань охорони праці.

Законодавство Європейського Союзу з охорони праці побудовано на таких принципах:
  • більш досконалі стандарти охорони праці покликані сприяти зміцненню конкуренції. Вважається, що заходи, спрямовані на зниження видатків на лікування хвороб та усунення наслідків нещасних випадків на виробництві можуть позитивно позначитися на розвитку ефективної та конкурентоспроможної діяльності підприємства, економіки в цілому;
  • законодавство про охорону праці може принести очікувані результати лише за умови його належного виконання;
  • поява нових ризиків може вимагати розробки нового законодавства
  • соціальний діалог залишається основним засобом при будуванні соціальної політики. Успішність заходів з охорони праці залежить від спрямованих зусиль соціальних партнерів.

При великій різноманітності зарубіжних програм економічної зацікавленості підприємців у поліпшенні стану охорони праці всі вони виходять із постулату, що нещасні випадки – це результат неефективної (поганої) організації охорони праці.

Ще одним із засобів, який спонукає роботодавців до розроблення та поширення економічно безпечних технологій, є система соціальної відповідальності бізнесу.

У розвинених країнах стратегія безпечних умов праці спрямована на досягнення високого рівня розуміння того, що здоров'я працівників та безпека робочих місць є системним елементом сучасного конкурентоспроможного бізнесу. Найбільшого успіху досягають лише ті компанії, які декларують як головну мету не збільшення прибутку, а плекання соціальних цінностей. У вітчизняних компаніях, де подібні принципи не сповідуються, продуктивність майже удесятеро, а віддача від інвестицій – майже в 1000 разів нижчі, ніж у західних. Компанії, які реалізують соціальні програми, можуть розраховувати на сприятливе відношення з боку наглядових органів. Так, наприклад, в інструкціях Федерального суду США передбачається, що штрафи компанії можуть бути зменшені або зовсім скасовані, якщо останні здійснюють ефективне соціальне інвестування.

В Україні принципи соціальної відповідальності бізнесу на сьогодні поки що не знайшли достатнього застосування, хоча вже з'являються перші їх "паростки", перш за все, в діяльності великих компаній. Рахунок вітчизняних підприємств, які готують соціальну звітність на регулярній основі, йде лише на десятки, а не тисячі, як у США, чи сотні, як у Китаї чи Індії. Поряд із цим, в Україні поступово збільшується кількість компаній, які усвідомлюють залежність ефективності бізнесу від інвестицій у розвиток працівників і громади (населення) в цілому. Мотиваційним елементом соціально відповідального роботодавця є розуміння факту залежності зовнішньої конкурентноздатності підприємства на ринку від спроможності створити безпечні та гідні умови праці.

Сертифікація підприємства за міжнародним стандартом ISO 9000 безпосередньо пов'язана з якістю та конкурентноздатністю його продукції. Але, щоб отримати такий сертифікат, керівникам компаній і підприємств необхідно змінити своє мислення в бік міжнародного (європейського) погляду на всі аспекти виробничої діяльності та головне – на показник задоволеності працівників станом охорони праці. Компанії, які запроваджують програми соціальної відповідальності, мають преференції на внутрішньому та зовнішньому ринках. Маркування продукції, що випускається компанією, позначкою "Еко-лейбл" (European Union Eco Labeling Board) та SA (соціальна відповідальність) орієнтує споживача на екологічно чисту продукцію, вироблену на підприємстві, де дотримуються необхідного рівня соціального захисту працюючих, у тому числі безпечних умов праці.

Таким чином, для вирішення проблеми охорони праці в Україні повинні застосовуватися відповідні механізми (адміністративні, економічні, правові тощо), які спрямовані на досягнення головної мети – створення безпечних умов праці та збереження життя та здоров'я людини в процесі трудової діяльності. Провідне місце в цій роботі посідають економічні методи, які передбачують створення умов для стимулювання діяльності підприємств і організацій щодо досягнення визначених цілей охорони праці з урахуванням потреб та інтересів окремих працівників, трудових колективів та власників підприємств.

Визначення економічної спрямованості методів забезпечення охорони праці в Україні потребує досягнення узгодженості та координації змісту законодавства з охорони праці із законодавством про охорону здоров'я, про місцеве самоврядування, про страхування, про підприємства, Трудовим кодексом України тощо. Слід терміново упорядкувати систему накладення та стягнення адміністративних штрафів та кримінальної відповідальності посадових осіб за адміністративні порушення, приховування від розслідування та обліку нещасних випадків на виробництві. Показники стану трудової та виконавчої дисципліни, безпеки праці слід визначити як важливі критерії оцінки роботи керівників усіх рівнів під час укладання або розірвання контрактів.

Доцільним також є розмежування компетенції та повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування у сфері охорони праці, а також розподілення функцій державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про охорону праці.