Концепція реформування вітчизняної системи регулювання умов, гігієни, безпеки та охорони праці

Вид материала

Документы

Содержание Список використаних джерел Атестація робочих місць Безпека праці Умови праці Державні соціальні гарантії Європейська Соціальна Хартія Ефективність виробництва Змінна робота КЗпП – систематизований законодавчий акт, який регулює трудові відносини працівників, свого роду трудова конституція країни. Кол Конвенції МОП Культура праці Медико-соціальна експертиза Міжнародна організація праці Нещасний випадок Нормативно-правове забезпечення Охорона праці Професійне захворювання Професійний ризик Рекомендації МОП Служба гігієни праці ... Полное содержание

Подобный материал:

• Рекомендації щодо організації роботи кабінету промислової безпеки та охорони праці, 108kb.
• Закону України "Про охорону праці", 373.73kb.
• Батлук Вікторія Арсеніївна Результати навчання: Урезультаті вивчення модуля студент, 88.62kb.
• Методичні рекомендації щодо організації роботи з охорони праці в навчальних закладах, 425.36kb.
• Напрями реформування земельних відносин на ринкових засадах, 101.89kb.
• Програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища в місті, 108.22kb.
• Солтисік Роман Андрійович, доцент, к т. н. Федевич Олег Євгенійович, 7 Результати навчання:, 103.84kb.
• Про стан виробничого, невиробничого травматизму, охорони праці на об’єктах усіх форм, 60.62kb.
• Міська програма поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища на 2009-2011, 50.03kb.
• Правила охорони праці у газовому господарстві підприємств чорної металургії, 2403.16kb.

Список використаних джерел

1. Закон України "Про охорону праці"
   
2. Богданов С. Профілактика нещасних випадків – складова безпеки праці // Урядовий кур'єр. – 2008. – №79.
   
3. Сторчак С. Безпека – важливіша за виробництво // Урядовий кур'єр. – 2008. – №77.
   
4. Котов Є. Механізм формування та реалізації державного управління охороною праці. Дисертація // Режим доступу : ссылка скрыта
   
5. Давиденко В. Соціальний діалог як інтегральний компонент удосконалення системи управління охороною праці. МАПСТЕРІУМ. – Випуск 25
   
6. Чернюк В. Безпечні умови праці  незаперечно право працівників // Праця і зарплата – 2010 р. – №20.
   
7. Кравченко М. Шляхи удосконалення державного регулювання безпеки й охорони праці в системі соціального захисту // Режим доступу : www.lib.ua-ru./net/node/38449.phpl
   
8. Шляхтер А. Корпоративная социальная ответственность бизнеса и механизмы его реализации // Труд за рубежом. – 2009 г. – №1.
   
9. Державна політика в галузі охорони праці. // Режим доступу :ссылка скрыта
   
10. Основи охорони праці. За ред. К. Н. Ткачука, М. О. Халімовського. – К: Основа, 2006
    
11. Зарубежный опыт по охране труда // Режим доступу : ссылка скрыта.
    
12. Гришина Т. Социальная ответственность как социально-экономическая категория // Труд и социальные отношения. – 2010. – №5.
    
13. Петроє О.М. Соціальний діалог як інструмент формування корпоративної соціальної політики. Монографія. – К.: Центр учбової літератури. – 2008.
    

Проект

Концепція
реформування вітчизняної системи регулювання умов, гігієни, безпеки та охорони праці


Визначення термінів


Атестація робочих місць – комплексна оцінка всіх чинників виробничого середовища та трудового процесу, які впливають на здоров'я та працездатність працівників у процесі трудової діяльності.

Безпека праці – стан умов праці, при якому виключено вплив на працівників небезпечних та шкідливих умов праці.

Бідність – матеріальна незабезпеченість, нестатки, брак засобів для існування.

Умови праці – сукупність чинників виробничого середовища й процесу праці, які впливають на здоров'я та працездатність людини під час цього процесу.

Гігієна праці – трудова діяльність, виробниче середовище людини з точки зору її можливого впливу на організм.

Державні соціальні гарантії – встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, інших видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Європейська Соціальна Хартія – програмний документ держав, що входять до складу Ради Європи, який містить основні соціальні та трудові права громадян, включаючи певні категорії працівників та осіб, які не працюють.

Ефективність виробництва – співвідношення результатів (ефекту) діяльності людини для досягнення необхідного кінцевого результату до витрачених ресурсів (трудових, матеріальних, фінансових тощо).

Здоров'я – стан організму, за якого всі його органи функціонують нормально. Стосовно праці – це не тільки відсутність хвороби, а й фізичні та психічні елементи, що впливають на здоров'я та безпосередньо стосуються безпеки та гігієни праці.

Змінна робота – будь-який метод організації праці за змінами, за яким працівники змінюють один одного на тих самих робочих місцях за певною системою, зокрема за принципом ротації.

Інвалідність – стійке порушення (зниження або втрата) загальної або професійної здатності внаслідок захворювання або травми.

Інспекція праці – орган, що здійснює перевірку стану додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

КЗпП – систематизований законодавчий акт, який регулює трудові відносини працівників, свого роду трудова конституція країни.

Колективний договір – нормативний акт, якому фіксуються результати колективних договорів та визначаються основні позиції сторін у процесі розв'язання колективних трудових спорів (конфліктів ) на місцевому рівні.

Конвенції МОП – міжнародний договір, нормативно-правовий документ, прийнятий (у кожному випадку) Міжнародною організацією праці (МОП) з будь-якого питання, що стосується нормування та регулювання праці, зайнятості населення, робочого часу та інших соціально-трудових відносин.

Культура праці – засноване на високому професіоналізмі уміння інтенсивно та якісно працювати.

Матеріальне стимулювання праці – економічна необхідність розвитку суспільства, передумова підвищення ефективності діяльності галузі та підприємств.

Медико-соціальна експертиза – вид експертизи, який визначає ступінь обмеження життєдіяльності людини, час настання групи інвалідності, сприяє проведенню ефективних заходів щодо профілактики інвалідності, реабілітації інвалідів, пристосування їх до суспільного життя.

Міжнародна організація праці – одна зі спеціалізованих установ ООН.

Монотонність праці – тривале виконання надто простих операцій, зміст яких збіднений.

Нещасний випадок – обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого чинника чи середовища, що сталися в процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть.

Нормативно-правове забезпечення – сукупність нормативно-правових документів різних рівнів (КЗпП України, закони України, укази Президента України, постанови ВРУ, КМУ тощо), спрямованих на забезпечення законодавчої бази будь-якої сфери життєдіяльності суспільства.

Охорона праці – система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я та працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Праця – діяльність людини, спрямована на створення життєвих благ, надання послуг, організація функціонування господарства й суспільства та управління ними.

Працівник – особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Професійне захворювання – захворювання, що виникло під впливом чинників, які притаманні цій професії, чи умов праці, специфічних для цього виробництва в цілому.

Професійний ризик – імовірність настання матеріальної незабезпеченості через виробничі травми або професійні захворювання.

Психологічна трудова сумісність – вид групової сумісності, наявність якої часто буває непомітною, але відсутність якої різко знижує ефективність колективної трудової діяльності, іноді призводить до конфлікту виконавців.

Рекомендації МОП – міжнародна трудова норма, прийнята МОП з будь-якого питання соціально-трудових відносин, що доводиться до відома всіх членів МОП для розгляду її з метою надання чинності шляхом ухвалення закону або вжиття заходів іншого плану.

Роботодавець – власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання або фізична особа, яка використовує найману працю.

Служба гігієни праці – служби, на які покладено, в основному, профілактичні функції та відповідальність за консультування роботодавців, працівників та їх представників на підприємстві з питань вимог щодо створення та підтримки безпеки та здорового виробничого середовища.

Соціальна безпека – певний стан життєдіяльності людини, забезпечений комплексом організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на реалізацію соціальних інтересів.

Соціальна відповідальність бізнесу – зобов'язання, які беруть на себе компанії, підприємства, бізнес-групи для вирішення суспільно значущих проблем як у межах самого бізнес-суспільства, так і за його межами.

Соціальна держава – правова демократична держава, яка проголошує вищою цінністю соціальну справедливість, політику якої спрямовано на забезпечення гідного рівня життя, соціальної захищеності громадян.

Соціальна політика – система програм, служб та заходів, спрямованих на досягнення соціальних цілей.

Соціальна сфера – сукупність програм і заходів, спрямованих на підвищення соціального добробуту та поліпшення якості життя населення.

Соціальний захист – комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення захисту життя, здоров'я та добробуту населення за конкретних економічних умов.

Соціальні пільги – надання додаткових матеріальних, соціальних благ і послуг окремим особам за специфічні умови праці.

Соціальні послуги – надаються на основі певних організаційних та правових засад особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

Стандарт SA 8000 – міжнародний трудовий стандарт, який підтверджує етичне, неексплуатаційне походження товарів та послуг. Стандарт є добровільним.

Федерація профспілок України – всеукраїнське добровільне об'єднання профспілок, що мають статус всеукраїнських, регіональних об'єднань організацій профспілок у АР Крим, областях та мм. Києві та Севастополі, з метою вираження, представлення й захисту прав членських організацій.

Шкідливі та небезпечні умови та характер праці – умови та характер праці, за яких внаслідок порушення санітарних норм і правил можливий вплив небезпечних і шкідливих чинників виробничого середовища.


Сучасний стан виробничих умов та безпеки праці в Україні


В Україні вкрай гостро стоїть проблема збереження трудового потенціалу, який вона втрачає не тільки через об'єктивні демографічні процеси. Однією зі складових його збереження є створення на кожному робочому місці умов для суворого дотримання законодавства про працю та охорону праці.

Тема безпеки та охорони праці особливо актуалізувалася останнім часом, коли в країні відбулася низка резонансних аварій зі значними людськими та матеріальними втратами.

У несприятливих виробничих умовах сьогодні зайнятий кожен четвертий український працівник, а тенденції щодо поліпшення цього показника не спостерігається.

Рівень виробничого травматизму в Україні є найвищим у порівнянні з країнами ЄС. За останні роки щорічно близько 6 тис. працівників зазнають професійних захворювань (для порівняння – у 1999 р. виявлено 2573 випадки профзахворювань). У цілому майже 78,0% нещасних випадків із смертельним кінцем сталося з організаційних, 14,0% – із технічних, 8,0% – із психологічних причин.

Витрати робочого часу у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, пов'язаною з небезпечними умовами праці, складають близько 1 млн людино/днів щорічно.

Така гнітюча картина стану охорони та безпеки праці увиразнюється на тлі недбайливого ставлення багатьох роботодавців до цього напряму захисної роботи.

Питання умов та безпеки праці регулюються відповідними нормативно-правовими актами. Базовим документом є Закон України "Про охорону праці". Проблемні питання відбито також у Кодексі законів про працю України, Законах України "Про відпустки", "Про оплату праці", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про пенсійне забезпечення", "Про обов'язкове державне пенсійне страхування" тощо. На дотримання цих законів створено відповідну нормативно-законодавчу базу. Охорона праці та промислова безпека завжди передбачалися планами соціально-економічного розвитку на всіх рівнях управління – від державного до кожної окремої одиниці господарювання.

Але, незважаючи на здавалося б міцність законодавчо-нормативної бази, вона не є досконалою й не вирішує питань, що виникають у зв'язку з розвитком нових економічних взаємовідносин, нових форм власності.

Стан охорони та безпеки праці в Україні в цілому свідчить, що захисну систему, яка формувалася багато років, практично зруйновано. Якщо на великих підприємствах ще збережено служби охорони праці, хоча роботодавці часто-густо порушують працеохоронне законодавство, то підприємці, зайняті в малому та середньому бізнесі, у більшості своїй наполягають на тому, щоб взагалі відмовитися від укладання на підприємстві колективного договору, одним із розділів якого є забезпечення належних умов праці. Мають місце випадки, коли на потужних підприємствах травматизм знаходиться на задовільному рівні, а підрядні та субпідрядні організації мають щорічні вкрай негативні показники та втрати. Практика свідчить про те, що більшість нещасних випадків виникає не через необережність на роботі, а через недосконалість системи контролю, відповідальність за яку лежить на роботодавцях. Застарілі норми законодавства про охорону праці дозволяють роботодавцю організовувати виробництва з перевищенням гранично допустимих концентрацій та норм шкідливих і небезпечних виробничих чинників, що не сприяє зменшенню рівня виробничого травматизму та профзахворювань. У той самий час, у чинній законодавчо-нормативної базі відсутні регуляторні механізми, через які держава стимулювала б роботодавців до забезпечення відповідної охорони праці та її безпеки через впровадження нових безпечних технологій та прогресивного устаткування.

Із станом охорони праці пов'язано багато чинників, які впливають на соціально-економічні показники підприємства. Серед них велику питому вагу мають різного роду пільги за роботу в несприятливих умовах праці (скорочена тривалість робочого часу, додаткові відпустки, право на достроковий вихід на пенсію тощо). Вирішення цих питань у нормативно-правовому полі також не завжди відповідає реаліям часу.

Недотримання норм і правил законодавства про працю та охорону праці вже найближчим часом позначиться на якості продукції та зниженні її конкурентоспроможності на внутрішньому та, тим паче, зовнішньому ринках (із врахуванням вступу України до СОТ).

Отже, чинна нормативно-правова база з питань умов, безпеки та охорони праці в умовах ринкової економіки не спрацьовує. Велика кількість порушень у цій сфері є, серед іншого, наслідком відсутності комплексного контролю за додержанням законодавства, що свідчить про нагальну потребу в розробці нових підходів до створення системи забезпечення гідних умов праці.

Навіть поверхневий аналіз витрат на всіх рівнях управління з огляду на незадовільний стан охорони праці свідчить, що ігнорування цього питання є не тільки економічно невигідним, а й морально безвідповідальним.


Основні причини виникнення потреби реформування
системи поліпшення умов та безпеки праці


Виникнення потреби реформування системи поліпшення умов та безпеки праці

обумовлено чинниками, які доцільно узагальнити за такими групами:

1. Організаційно-правові:

• неузгодженість дій управлінських структур різних рівнів державної влади з питань умов та безпеки праці;
  
• складна система нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю та охорону праці. Ці функції виконують Мінпраці України, Мінохорони здоров'я України, Держгірпромнагляд України та ін. Кожне міністерство контролює свою сферу діяльності, питання ж комплексного впливу на створення безпечних умов праці практично випадає з їх поля зору; відсутня система централізованого управління охороною праці як у країні в цілому, так і у видах економічної діяльності зокрема; не забезпечується виконання повноважень органів місцевого самоврядування з урахуванням розподілу сфер впливу між усіма суб'єктами управління соціально-трудовими відносинами, умовами та охороною праці (ст. 35 Закону України "Про охорону праці");
  
• поєднання на державному рівні органів управління та контрою. унеможливило притягнення до відповідальності за неефективність політики у сфері охорони праці, погіршення стану охорони праці;
  
• система управління охороною праці на виробництві недосконала й недієва;
  
• не виконуються вимоги ст. 13 та ст.14 Закону України "Про охорону праці" щодо обов'язків роботодавців зі створення належних умов праці; ст. 15 – щодо створення служб охорони праці; ст. 19 – щодо фінансування охорони праці; ст. 20 – щодо регулювання охорони праці в колективному договорі тощо;
  
• не розроблено механізмів економічного стимулювання роботи з охорони праці та відшкодування збитків, завданих порушенням вимог охорони праці (ст. 26 Закону України "Про охорону праці");
  
• на сьогодні застаріла чинна нормативно-правова база, яка регламентує питання умов та охорони праці. Вона не відповідає сучасним вимогам, тим паче, – вимогам міжнародних стандартів;
  
• неякісне проведення атестації робочих місць за умовами праці, що не сприяє ефективному використанню її результатів при встановленні працівникам відповідних пільг і компенсацій. По-перше, як правило, атестацію проводять у більшості своїй приватні структури, а якість її результатів далека від бажаної й не завжди об'єктивна. По-друге, вартість виконання цієї роботи надмірно висока, тому далеко не кожний роботодавець (власник), особливо на невеликих підприємствах, у змозі її оплатити. І, по-третє, метод комплексної оцінки умов праці за результатами атестації за своєю суттю є застарілим. Він не дозволяє розробити однозначної та точної єдиної системи критеріїв та показників визначення та підтвердження прав працівників на пільги та компенсації з послідовним встановленням їх обґрунтованої розмірності. Крім того, за його допомогою неможливо дати об'єктивну якісну порівняльну характеристику умов праці на рівні цехів, виробничих підрозділів, підприємства в цілому, здійснювати моніторинговий облік та аналіз змін показників умов праці на різних рівнях управління;
  
• результати атестації робочих місць за умовами праці при використанні їх для призначення дострокових пенсій викликають велику кількість нарікань та претензій;
  
• наявні списки та переліки, які є основним підґрунтям для встановлення права працівників на конкретні види пільг, оперативно не реагують на зміни, що відбуваються;
  
• архаїчні й інші нормативні документи, які не можуть використовуватися в нових умовах господарювання. Вони не стимулюють роботодавця вкладати кошти в засоби, спрямовані на оптимізацію умов та охорону праці;
  
• значна кількість національних законодавчих та інших нормативних актів з питань праці не відповідають вимогам Конвенцій МОП, директив Європейського економічного співтовариства та інших міжнародних документів;
  
• нестача коштів на створення належних умов та охорони праці в більшості суб'єктів малого та середнього підприємництва, що призводить до численних порушень трудового законодавства працеохоронного спрямування;
  
• використання потенційно небезпечних технологічних процесів, застарілих систем протиаварійного захисту тощо;
  
• експлуатація будівель, споруд та інженерних мереж, що перебувають у аварійному стані та загрожують життю працюючих;
  
• високий рівень зношення основних виробничих фондів, що в багатьох видах економічної діяльності сягає 70,0 – 80,0%;
  
• неузгодженість між собою нормативно-правових актів щодо професійної та соціальної реабілітації потерпілих на виробництві;
  
• занедбання профілактичних робіт з умов та охорони праці Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань через нестачу коштів, тому що 90,0% бюджету Фонду використовується на виплати за страховими випадками.
  

2. Соціальні та медико-психологічні:

• виникнення "нових" професійних ризиків, пов'язаних із дефіцитом часу, необхідного для переробки великого обсягу інформації, нервово-емоційне перенапруження під час прийняття важливих рішень, особливо в режимі праці операторів, монотонність, які призводять до стресів, депресії, синдрому хронічної перевтоми, ушкодження психічного здоров'я;
  
• відсутність загальнодержавної системи психофізіологічної експертизи з єдиними підходами до нормативно – методичного забезпечення, уніфікації організаційних підходів до проведення означеної експертизи, вибору найбільш інформативних психофізіологічних характеристик;
  
• високий ступінь залежності працездатності працівників від їх психофізіологічної характеристики;
  
• незадовільний рівень або повна відсутність контролю психологічних параметрів придатності працівників;
  
• ігнорування висновків медико-психологічної експертизи під час прийому працівників на роботу;
  
• недостатня увага з боку органів виконавчої влади до міжнародного досвіду розв'язання означеної проблеми;
  
• руйнація системи медико-соціального забезпечення на підприємствах (кількість медико-санітарних пунктів на підприємствах за останні 10 років скоротилася вдвічі), низька якість періодичних медичних оглядів, відсутність відповідного матеріально-технічного забезпечення. Це обумовило зростання загальної та професійної захворюваності за останні 10 років більш ніж удвічі;
  
• незадовільне медико-санітарне обслуговування працівників на виробництвах з особливо небезпечними умовами праці. Одна з причин – нестача лікарів-профпатологів. Наочний приклад – у Донбасі показник професійної захворюваності складає 50,0%, а на штатних посадах працює три (!) лікаря-профпатологи.
  

3. Освітньо-педагогічні:

• порушення вимог правил безпечного виконання робіт через недоліки в системі навчання, перевірки знань, відсутність належного контролю за діями підлеглих на всіх рівнях (особливо це стосується товариств з обмеженою відповідальністю, торгових та малих виробничих підприємств);
  
• правова необізнаність працівників щодо умов та охорони праці та обов'язків роботодавців щодо вирішення проблем у цій сфері.
  
• 
  

Мета Концепції


Метою реформування вітчизняної системи, яка повинна забезпечувати для працівників гідні умови праці та її безпеку, є підвищення ефективності її функціонування на всіх рівнях управління для збереження трудового потенціалу суспільства та укріплення економіки країни.