Geum.ru

Спецвипуск присвячено 45-річчю ду нді ств київ 2011 Луганськ 2011 ббк 65. 5-183

Вид материалаДокументы

Содержание


Постановка проблеми та її актуальність.
Аналіз останніх досліджень.
Метою статті
Виклад основного матеріалу.
Подобный материал:
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   33

ЛІТЕРАТУРА
    1. ЗУ "Про соціальні послуги" від 19.06.2003 р. № 966-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2003. – № 45.
    2. Концепція реформування системи послуг, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2007 р. № 178 р.
    3. План дій з реалізації Концепції реформування системи соціальних послуг на період до 2012 року, затверджений розпорядженням КМУ від 30 липня 2008 р. № 1052-р.
    4. Большая советская энциклопедия. – Том 24, часть І. – М. : Изд. "Советская энциклопедия", 1976 – с. 411.
    5. ЗУ "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 р. № 2017 – ІІІ.
    6. Советский энциклопедический словарь / под редакцией А.М. Прохорова. – М. : Изд. "Советская энциклопедия", 1981– С. 1275.
    7. Романова П.В., Ярская-Смирнова Е.Р. Оценка эффективности деятельности учреждений социальной поддержки населения. – М. : Московский общественный научный фонд; Центр социальной политики и гендерных исследований, 2007. – 234 с.
    8. Наказ Мінпраці України "Про впровадження в місцевих органах праці та соціального захисту населення Єдиної технології прийому громадян, які звертаються за призначенням усіх видів соціальної допомоги " від 23.05.2005 р. № 183.
    9. Постанова КМУ "Про затвердження формули розподілу обсягу міжбюджетних трансферів (дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом та місцевими бюджетами" від 5 вересня 2001р. № 1195.
    10. Концепція застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі від 14 вересня 2002 р. № 538-р.



УДК 364.442-058.57-058.566

Кобзій О.В.,

м.н.с. ДУ НДІ соціально-трудових відносин Мінсоцполітики України, м. Луганськ


КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ЩОДО СПІВПРАЦІ СУБ'ЄКТІВ СОЦІАЛЬНОГО ПАТРОНАЖУ В ПРОЦЕСІ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ ОСОБАМ, ЯКІ ВІДБУВАЛИ ПОКАРАННЯ У ВИГЛЯДІ ОБМЕЖЕННЯ ВОЛІ АБО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ НА ПЕВНИЙ СТРОК


У статті розглянуті основні підходи до взаємодії суб'єктів соціального патронажу в процесі надання соціальних послуг особам, які відбули покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк. Запропоновано загальну структуру взаємозв'язку між цими суб'єктами, їх основні повноваження та компетенції.


Постановка проблеми та її актуальність. Одним із важливих напрямів сучасної соціальної політики є соціальний захист осіб, звільнених з місць позбавлення волі. Для вирішення цього питання в Україні формується система соціальної адаптації зазначеної категорії осіб.

Практика свідчить про те, що більшість засуджених перед звільненням перебувають у стані стресу, спричиненого, з одного боку, страхом перед уже забутим почуттям самостійності та волі, а з іншого – абсолютною безпорадністю, беззахисністю, слабкою підготовленістю до самостійного життя в побутовому, моральному й соціальному плані. Має місце відсутність документів, втрата соціальних зв'язків. За роки тюремного відчуження втрачається кваліфікація, переходить до чужих рук майно, житло, що прирікає людину на бродяжництво, що рано чи пізно закінчується повторною злочинністю.

Багатоаспектність проблем звільнених вимагає об'єднання зусиль різних органів виконавчої влади та чіткої скоординованості їх дій у процесі соціальної адаптації цих осіб. Ефективна реалізація моделі соціальної адаптації можлива лише завдяки тісній співпраці й взаємодії всіх суб'єктів, на які згідно із ст. 7 Закону України "Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк" покладаються функції соціального патронажу, а саме: центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, центрів соціальної адаптації, служб у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, спостережних комісій, органів соціального захисту населення, органів охорони здоров'я, органів внутрішніх справ, центрів зайнятості населення, будинків-інтернатів, кризових центрів, служб психологічної допомоги, притулків, у тому числі для неповнолітніх, установ соціального патронажу, будинків нічного або тимчасового перебування звільнених осіб, громадських організацій та інших уповноважених на це органів, організацій та установ [1].

Як бачимо, означеним вище законом передбачена значна кількість учасників процесу повернення колишніх засуджених до нормальної життєдіяльності, тому постає питання про можливість дублювання або перевищення повноважень тих чи інших структур. Однією з найважливіших причин є невизначеність повноважень центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, закладів, установ, організацій. Розмежування повноважень тих чи інших служб, які забезпечують соціальну допомогу звільненим, може помітно вплинути на ефективність усієї реабілітаційної роботи.

У зв'язку з відсутністю ефективного механізму співпраці суб'єктів соціального патронажу, невизначеністю їхніх повноважень, більшість органів виконавчої влади та місцевого самоврядування не виконує ст. 3 Закону України "Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк" в частині того, що "… органи, організації та установи в разі звернення до них звільнених осіб зобов'язані невідкладно розпочати здійснення щодо них заходів соціального патронажу" [1]. Крім цього, проблема залишається нерозв'язаною та ще більше поглиблюється через недостатність коштів, відсутність належних фахівців, досвіду роботи в цій сфері на місцевому рівні.

Виходячи з викладеного вище, актуальним є пошук ефективних шляхів співпраці та розробка дієвого механізму взаємодії органів соціального патронажу під час комплексного вирішення проблем із соціальної адаптації осіб, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.

Новизна цього дослідження полягає в пошуку основ для формування ефективної та дієвої системи соціального патронажу з чітким визначенням повноважень центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, закладів, установ, організацій що забезпечують надання соціальних послуг особам, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.

Аналіз останніх досліджень. Питання соціальної адаптації звільнених осіб висвітлювалися в наукових працях багатьох дослідників, але проблемам взаємодії органів соціального патронажу приділялось мало уваги. На законодавчому рівні означена проблема залишається невирішеною. Багатьма науковцями – Гречанюк С.К. [2], Плахова О.М. [3, с. 619], Пилипенко О.І. [4, с. 57] та іншими – зазначається нагальна потреба у визначенні повноважень та координації дій суб'єктів соціального патронажу.

Метою статті є аналіз та узагальнення існуючих підходів до взаємодії суб'єктів соціального патронажу в процесі надання соціальних послуг особам, які відбули покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, а також визначення повноважень та основних взаємозв'язків між цими суб'єктами.

Виклад основного матеріалу. Соціальний патронаж здійснюється шляхом надання особам, звільненим із місць позбавлення волі (протягом певного часу, як правило до 6 місяців), різних видів соціальних послуг. Метою соціального патронажу громадян, які повернулися з місць позбавлення волі, є сприяння в процесі їхньої ресоціалізації, соціальної адаптації до сучасних умов життя, надання необхідної допомоги в розв'язанні соціальних проблем, зокрема побутових, житлових, працевлаштування, лікування, навчання, поновлення втрачених та встановлення нових соціально корисних зв'язків, що в цілому запобігатиме рецидивній злочинності.

Процес адаптації охоплює комплекс питань їх моральної, психологічної, практичної підготовки до життя в суспільстві, освоєння ними соціальних ролей, налагодження соціально-корисних контактів, нейтралізації негативних факторів, що перешкоджають поверненню даної категорії громадян до повноцінного життя. Для того, щоб допомога цій категорії громадян була ефективною, вона повинна бути комплексною. Комплексність змісту цієї проблеми зумовлена комбінацією низки аспектів, найбільш значущими з яких є соціальний, психологічний, педагогічний, юридичний. Ці аспекти вивчаються без зв'язку й співвідношення один з одним.

Відсутність комплексної допомоги звільненим особам уповільнює їх реінтеграцію в суспільство та відновлення статусу повноправного члена суспільства, трудового колективу, родини, що призводить до втрат людського ресурсу на ринку праці, оскільки переважна їх частина – це працездатні громадяни. Така ситуація пояснюється тим, що заходи соціальної адаптації, які вживаються в державі до звільнених осіб, малоефективні.

Звільнення по суті є тільки юридичним фактом, що припиняє кримінально-виконавчі правовідносини і вплив норм кримінально-виконавчого права на засудженого. Особи, звільнені з місць позбавлення волі, повинні мати гарантовану можливість поновити статус повноправного члена суспільства. Обов'язок забезпечення цього покладається на органи соціального патронажу, які проводять процес індивідуальної адаптації зазначеної категорії громадян до нових умов життя.

Суб'єкти соціального патронажу виконують наступні функції: соціально-діагностична – визначення потреб, стану, ситуації клієнта; консультування – забезпечення інформацією щодо розв'язання життєвих проблем; посередництва – участь у вирішенні проблем клієнта в установах, організаціях; модуляції – активізація клієнта на розгляд та вирішення проблеми; адвоката, захисника, соціального менеджера (управителя) [5].

Однак більшість із суб'єктів здійснюють формально-примусовий контроль за звільненими особами та їхньою поведінкою в суспільстві. Їхні формальні заходи доволі обмежені щодо впливу на свідомість засудженого. Патронаж повинен бути націлений не на спостереження за поведінкою особи, контроль за нею, а на супровід у вирішенні особистісних проблем. Це є прикладом реалізації неформальної моделі соціального контролю за звільненою особою. Основний принцип соціального супроводу – взаємодія замість контролю.

Існуюча система соціальної адаптації звільнених осіб неспроможна задовольнити потреби суспільства зокрема через відсутність чіткого й злагодженого механізму координації дій центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в наданні допомоги звільненим особам. Розроблення цього механізму є основним завданням Концепції соціальної адаптації осіб, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 р. № 1385-р, та передбачено п. 6 плану, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 липня 2009 р. № 740-р "Про затвердження плану заходів з реалізації Концепції соціальної адаптації осіб, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк, до 2015 року" [6; 7].

Організація взаємодії органів і установ виконання покарань із суб'єктами соціального патронажу осіб, звільнених із місць позбавлення волі, безпосередньо перед їх звільненням та одразу після звільнення передбачена Порядком взаємодії органів і установ виконання покарань, територіальних органів внутрішніх справ, органів праці та соціального захисту населення, центрів зайнятості щодо надання особам, які можуть бути звільнені від відбування покарання та відбули покарання, допомоги в трудовому й побутовому влаштуванні, соціальній адаптації, який затверджено спільним наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства праці та соціальної політики України від 04.03.2009 р. № 38/86/89, але в ньому не передбачено подальшого проведення соціального патронажу впродовж шестимісячного терміну [8].

Взаємодія з органами виконавчої влади та іншими зацікавленими відомствами сприяє соціальній адаптації засуджених після звільнення. Необхідність взаємодії виникає тоді, коли в суб'єктів взаємодії перетинаються інтереси, повністю або частково збігаються цілі діяльності.

Взаємодія будується на основі наступних принципів: визнання соціальної проблеми, орієнтації на вирішення проблем, спільних цілей, спільного планування, функціональної домовленості, створення й функціонування єдиного інформаційного простору, зворотнього зв'язку, спільного прогнозування проміжних та остаточних результатів, спільної оцінки діяльності, відповідальності, наукової та методичної обґрунтованості, правової забезпеченості, комплексності та системності.

Процес організації взаємодії дуже часто має внутрішні протиріччя: розбіжність у поглядах щодо мотивів діяльності, цінностей, невміння регулювати власну діяльність відповідно до діяльності інших організацій.

Для їх усунення необхідно розробити основи взаємодії, до яких слід віднести: нормативно-правову базу (законодавство, угоди про співпрацю); ресурсне забезпечення суб'єктів взаємодії; єдиний державно-правовий механізм соціальної адаптації; повноваження органів влади, місцевого самоврядування; форми, методи та межі участі конкретних установ у соціальній адаптації осіб, звільнених із місць позбавлення волі. Взаємодія базується на повазі суб'єктів взаємодії до зусиль кожної із сторін. Цьому сприяють систематичні контакти, спільна робота на всіх етапах взаємодії, високий рівень професійної компетентності представників усіх суб'єктів взаємодії.

Структура формування взаємодії має такі компоненти: цільовий (наявність єдиних цілей і кінцевого результату, єдина мотивація в суб'єктів взаємодії); змістовний (спільне планування й підбиття підсумків, високий рівень обізнаності суб'єктів один про одного, оперативність та інтенсивність інформаційних обмінів, широкий спектр взаємодії, спільна організація спільної діяльності та взаємостосунків); якісний (позитивні відносини між суб'єктами взаємодії); процесуальний (управління взаємодією, систематичність контактів суб'єктів взаємодії, розподіл відповідальності між усіма суб'єктами взаємодії). Наявність усіх без винятку компонентів свідчить про ефективну міжвідомчу співпрацю.

Важливим для розробки механізму співпраці органів соціального патронажу є використання наступних форм взаємодії: створення координаційних рад (комісій); створення консультативно-дорадчих органів при органах державної влади; підписання договорів про співпрацю; проведення спільних нарад, зустрічей, дискусій, семінарів; реалізація спільних програм; підтримка з боку держави й бізнес-організацій спільних ініціатив громадських організацій тощо.

Тому потрібно посилити контроль за реалізацією законодавства у сфері надання соціальної допомоги звільненим, у зв'язку з чим постійно проводити спільні координаційні наради керівництва органів соціального патронажу, постійно обмінюватися інформацією про реальний стан роботи зі звільненими, розмежувати повноваження різних інституцій щодо проведення соціальних заходів зі звільненими.

Допомога буде ефективною, якщо її організовувати за принципом "одного вікна": щоб людина зверталась в одну організацію, яка буде курирувати вирішення проблем, що виникають у колишнього засудженого.

Проте сьогодні відсутній конкретний орган, який би займався адаптацією звільнених осіб на постійній основі. Майже всі органи соціального патронажу, виконуючи свої вузькі функції, окремо не надають усього комплексу послуг із допомоги особам, звільненим із місць позбавлення волі. Лише такі органи, як спостережні комісії та центри соціальної адаптації, виконують функції, безпосередньо пов'язані з вирішенням проблем цієї категорії громадян, але спостережні комісії здійснюють свою роботу не на постійній основі, а у вигляді засідань, які проводяться не рідше одного разу на місяць [9; 10]. Тільки центри соціальної адаптації функціонують на постійній основі й згідно Наказу Міністерства праці та соціальної політики від 25.04.2005 р. № 235 "Про затвердження Методичних рекомендацій для фахівців соціальної роботи, спеціалістів органів праці та соціального захисту населення щодо організації роботи з особами, звільненими з місць позбавлення волі" є сполучною ланкою соціального патронажу, але їх кількість на сьогодні вкрай замала, що не сприяє поліпшенню ситуації з надання соціальних послуг [11]. Центри соціальної адаптації обслуговують зазначену категорію громадян віком від 28 до 55 років для жінок та до 60 років для чоловіків. Осіб, звільнених із місць позбавлення волі, віком старше 55 років для жінок і 60 років для чоловіків та інвалідів обслуговують спеціальні будинки-інтернати, а вікову категорію цих осіб до 28 років обслуговують центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Центральні й місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування проводять роботу з удосконалення системи соціальної адаптації звільнених осіб, зокрема функціонування мережі установ для таких осіб, але вона є недостатньою. На цей час в Україні діє 2 центри соціальної адаптації осіб, звільнених із місць позбавлення волі, утворених місцевими органами виконавчої влади, 37 благодійних, громадських, релігійних організацій, що надають послуги звільненим із місць позбавлення волі; 13 спеціальних будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів, звільнених з місць позбавлення волі.

Пошук ефективних зв'язків взаємодії органів соціального патронажу дозволить спростити завдання з визначення їх основних повноважень. Загальна схема взаємозв'язків суб'єктів соціального патронажу може мати такий вигляд (Рис. 1). В Україні головним органом, який координує систему соціальної адаптації осіб, звільнених із місць позбавлення волі, є Рада з питань соціального захисту бездомних громадян та осіб, звільнених із місць позбавлення волі, яка створена Постановою КМУ від 30.06.2010 р. № 538 "Про Раду з питань соціального захисту бездомних громадян та осіб, звільнених з місць позбавлення волі" [12].

На нашу думку, серед інших суб'єктів соціального патронажу важливу роль повинні відігравати управління праці та соціального захисту населення і здійснювати координацію їхніх дій. Необхідністю є надання ними допомоги центрам соціальної адаптації в установленні взаємозв'язків та здійснення контролю їхньої діяльності при проведення процесу соціальної адаптації. Крім того, доцільно закріпити за управліннями праці та соціального захисту населення функцію моніторингу стану справ у сфері соціального обслуговування осіб, звільнених із місць позбавлення волі, для відповідного сприяння як цим особам, так і центрам, які надають допомогу.

Центральним і об'єднуючим органом всіх суб'єктів соціального патронажу повинні бути центри соціальної адаптації. Їхньою основною функцією є надання соціальної допомоги особам, звільненим із місць позбавлення волі. Для виконання цього завдання зазначеним установам необхідно укласти з іншими організаціями та установами угоди про співпрацю для забезпечення вирішення проблем звільнених та залучити відповідних фахівців таких закладів для надання спеціалізованих послуг: медичних, юридичних, реєстрації, працевлаштування, отримання житла тощо. Інші суб'єкти соціального патронажу надають соціальні послуги цій категорії громадян у межах своїх вузьких функцій за їх безпосереднім зверненням.





Функціональні зв'язки, Контроль, координація діяльності та моніторинг,

Загальна координація діяльності.


Рис. 1. Загальна схема взаємозв'язків органів соціального патронажу в процесі адаптації осіб, звільнених із місць позбавлення волі

Окремо слід відзначити роль спостережних комісій, які є органом соціального патронажу, але оскільки вони працюють на громадських засадах, то за ними слід залишити громадський контроль за процесом соціальної адаптації та інші функції, передбачені положенням про спостережні комісії [9].

Висновки. Урахування основних підходів до співпраці суб'єктів соціального патронажу сприяє удосконаленню системи взаємодії органів влади, органів місцевого самоврядування й суб'єктів-надавачів послуг особам, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк. Це дозволить визначити повноваження суб'єктів соціального патронажу, скоординувати їхні дії та створити ефективний загальний механізм співпраці, що об'єднає їх зусилля й створить систему надання комплексної допомоги у вирішенні проблем зазначеної категорії громадян. Це також підвищить рівень якості надання соціальних послуг у процесі соціальної адаптації, сприятиме раціональному використанню бюджетних коштів та ресурсів суб'єктів надання соціальних послуг, удосконалить ефективний обмін інформацією між відповідними службами, дозволить нормативно врегулювати організацію роботи зі звільненими, сприятиме ефективному залученню різноманітних інституцій до процесу адаптації звільнених.


ЛІТЕРАТУРА
  1. Закон України "Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк" від 18.01.2005 р. № 2353-IV.
  2. Гречанюк С.К. Взаємодія установ виконання покарань зі спеціальними державними інституціями по влаштуванню звільнених осіб (організаційно-правові аспекти) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : vo.org.ua /pravo/372.phpl.
  3. Плахова О.М. Постпенітенціарна соціальна адаптація: фактори ефективності / О.М. Плахова // Методология, теория и практика социологического анализа современного общества: сборник научных работ. – Х.: ХНУ имени В.Н. Каразина, 2010. – Вип. 16. – С. 617 – 620.
  4. Пилипенко О.І. Соціальний контроль у вимірах формальної і неформальної моделей: адміністративний та соціальний супровід особи, яка повернулася з місць позбавлення волі / О.І. Пилипенко // Український соціум. – 2007. – № 2. – С. 56–61.
  5. Эффективность работы системы государственных, муниципальных и коммерческих структур по оказанию социальной помощи лицам, освобождающимся из исправительных учреждений [Электронный ресурс]. – Режим доступа : ral.ru/?Projects&item=10.
  6. Розпорядження КМУ "Про схвалення Концепції соціальної адаптації осіб, які відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк" від 30 жовтня 2008 р. № 1385-р.
  7. Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про затвердження плану заходів з реалізації Концепції соціальної адаптації осіб, які відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк, до 2015 року" від 1 липня 2009 р. № 740-р.
  8. Наказ Держдепартаменту з питань виконання покарань, МВС, Мінпраці "Про затвердження Порядку взаємодії органів і установ виконання покарань, територіальних органів внутрішніх справ, органів праці та соціального захисту населення, центрів зайнятості щодо надання особам, які можуть бути звільнені від відбування покарання та відбули покарання, допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні, соціальній адаптації" від 04.03.2009 р. № 38/86/89.
  9. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження положень про спостережні комісії та піклувальні ради при спеціальних виховних установах" від 1 квітня 2004 р. № 429.
  10. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України "Типове положення про центр соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі" від 14.02.2006 р. № 31 (z0474-06).
  11. Наказ Мінпраці "Про затвердження Методичних рекомендацій для фахівців соціальної роботи, спеціалістів органів праці та соціального захисту щодо організації роботи з особами, звільненим з місць позбавлення волі" від 25.04.2008 р. № 235.
  12. Постанова Кабінету Міністрів України "Про Раду з питань соціального захисту бездомних громадян та осіб, звільнених з місць позбавлення волі" від 30.06.2010 р. № 538.