Спецвипуск присвячено 45-річчю ду нді ств київ 2011 Луганськ 2011 ббк 65. 5-183

Вид материала

Содержание

Сичова К.В.
Постановка проблеми.
Метою статті
Результати досліджень.

Подобный материал:

1 ... 21 22 23 24 25 26 27 28 ... 33

ЛІТЕРАТУРА

Сытин Л.В. Реабилитация инвалидов и ее роль в трудовом потенциале страны / Л.В Сытин // Медицина в Кузбассе. – 2003. – № 3. – С. 3–6.
Гусева Н.К. Основы социальной защиты больных и инвалидов в Российской Федерации: Руководство для профессионального образования / Н.К.Гусева. – Нижний Новгород: Изд-во Нижегородской государственной медицинской академии, 1999. – 508 с.
Блинков Ю.А., Ткаченко В.С., Клушина М.П. Медико-социальная экспертиза лиц с ограниченными возможностями. – Ростов-на-Дону : Феникс, 2002. – 320 с.
Ярская-Смирнова Е.Р., Наберушкина Э.К. Социальная работа с инвалидами / Е.Р. Ярская-Смирнова, Э.К. Наберушкина. – СПб. : Питер, 2004. – 316 с.
Профессиональная ориентация, профессиональная подготовка и трудоустройство при умственной отсталости : метод. пособие / Под ред. Е.М. Старобиной. – М. : ФОРУМ: ИНФРА-М, 2007. – 304 с.
Лесько О.Й. Зайнятість та професійна реабілітація осіб з обмеженими фізичними можливостями (методологія, проблеми, шляхи вирішення). – Автореф. дис. … канд. екон. наук. / НАН України. Рада по вивч. продукт. сил України. – К., 2003. – 20 с.
Закон України від 06.10.2005 р. №2961-ІV "Про реабілітацію інвалідів в Україні" // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу : ссылка скрыта. – Заголовок з екрану.

УДК 331.25(477)

Дороніна О.А., к.е.н, доцент

Сичова К.В., аспірант

ДонНУ, м. Донецьк

Нормативно-правове регулювання пенсійного

страхування в Україні

Стаття присвячена аналізу чинної системи законодавства України у сфері регулювання пенсійного страхування та міжнародних актів із пенсійного забезпечення.

Постановка проблеми. Із проголошенням в Україні незалежності розпочався процес реформування солідарної пенсійної системи, переведення її з принципу пенсійного забезпечення на принцип пенсійного страхування громадян, що відбилося у створенні національної системи пенсійного законодавства.

Вивченню питань нормативно-правового регулювання пенсійного страхування присвячено роботи українських і закордонних дослідників, таких як: В.Д. Люблін, Н.Б. Болотіна, М.Д. Бойко, О.І. Оклей, Б.І. Сташків, Л.Г. Стожок, Н.М. Тополенко, О.Г. Чутчева та інші. Однак до теперішнього часу відсутній єдиний погляд щодо рівня досконалості пенсійного законодавства та напрямів його реформування.

Метою статті є аналіз нормативно-правового забезпечення регулювання пенсійного страхування в України та нормативних актів міжнародних договорів щодо пенсійного забезпечення громадян України.

Результати досліджень. Пенсійне страхування – це форма соціального захисту населення, пов'язана з ризиками втрати працездатності, здоров'я чи втрати годувальника. Нормативно-правова система регулювання пенсійного страхування в Україні має доволі різнобічні правові засади й базується на великій кількості законів та інших нормативно-правових актів. Основою пенсійного законодавства виступає Конституція України. До системи загального пенсійного законодавства належать Закони України (далі – ЗУ) "Про пенсійне забезпечення", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі – Про ЗДПС), "Про недержавне пенсійне забезпечення" (далі – Про НПС), "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", основи законодавства України про загальнообов'язкове соціальне страхування, а також міжнародні угоди України та інші нормативні акти. До системи спеціального пенсійного законодавства входять кодекси й закони України, які регулюють умови та принципи надання пенсій окремим категоріям громадян за різні заслуги перед країною (Рис. 1).

Відповідно до нормативних актів, пенсійне забезпечення в Україні є державною системою, основною складовою загальної системи соціального захисту населення. Виплата пенсій фактично всім категоріям пенсіонерів здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду України (далі – ПФУ) й певною мірою може здійснюватися за рахунок трансфертів державного та місцевого бюджетів, які спрямовуються на пенсійне забезпечення.

Централізоване правове регулювання єдиної пенсійної системи гарантує громадянам України на всій території країни рівні умови, норми й можливості для здійснення пенсійного забезпечення. Так, ст. 46 Конституції України гарантує право громадян на соціальний захист, що включає право на їх забезпечення в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", основою державних соціальних гарантій є мінімальні соціальні стандарти – норми, що встановлюються законодавством України й нормативами, а систему мінімальних державних соціальних стандартів формують стандарти в галузі оплати праці, пенсійного забезпечення, охорони здоров'я тощо [1].

Забезпечення добробуту осіб, які втратили працездатність, є найважливішим елементом соціального захисту населення в Україні. Із цією метою 5 листопада 1991 р. було прийнято ЗУ "Про пенсійне забезпечення". Він передбачив право громадян України на державне пенсійне забезпечення, визначив правові, нормативні засади, види пенсій, коло осіб, які мають право на отримання трудових пенсій, умови надання пенсій за віком, на пільгових умовах, а також пенсії з інвалідності у випадку трудового каліцтва чи професійного захворювання.

Закон України "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною" від 1.06.2000 р.

Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність" від 1.12.1998 р.

Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р.

Закон України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 р.

Закон України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам" від 18.05.2004 р.

Митний кодекс України від 11.07.2002 р.

Закон України "Про дипломатичну службу" від
20.09.2001 р.

Закон України "Про статус народного депутата" від 22.03.2001 р.

Закон України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16.12.1993 р.

Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 р.
№ 379/95-ВР

Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 р.

Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 р.

Закон України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" від 15.01.1995 р.

Закон України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів"
від 23.09.1997 р.

Закон України "Про судову експертизу" від 25.01.1994 р.

Закон України "Про донорство крові та її компонентів" від 23.06.1995 р.

Закон України "Про прокуратуру" від 5.11.1991 р.

Закон України "Про Національний банк України" від 20.05.1999 р. р.

Закон України "Про зайнятість населення" від 1.03.1991 р.

Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, які звільнені з військової служби, і деяких інших осіб"
від 9.04.1992 р.

Закон України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" від 17.04.1991 р.

Закон України "Про статус суддів" від 15.12.1992 р.

Закон України "Про статус і соціальний
захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 19.12.1991 р.

ЗУ "Про загально-обов'язкове державне пенсійне страхування" від 9.07.2003 р.

ЗУ "Про недержавне пенсійне забезпечення" від 9.07.2003 р.

Стратегія розвитку пенсійної системи від 15.12.2005 р.

Концепція подальшого проведення пенсійної реформи в Україні від 17.09.2009 р.

ЗУ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 13.12.2010 р.

ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 6.07.2010 р.

Концепція соціального забезпечення населення України від 21.12.1993 р.

Основи законодавства України про загальнообов'язкове соціальне страхування від 14.01.1998 р.

ЗУ "Про пенсійне забезпечення" від 5.11.1991 р.

Міжнародні угоди України

Указ Президента України від 13.04.1998 р. "Про основні напрямки реформування пенсійного забезпечення в Україні"

ЗУ "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 р.

-

ЗУ "Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії" від 5.10.2000 р.

ЗУ "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 р.

ЗУ "Про державний бюджет України"

– основа

національного

законодавства;

– загальне пенсійне

законодавство;

– спеціальне пенсійне

законодавство.

Рис. 1. Нормативно-правова база регулювання пенсійного забезпечення в Україні

Говорячи про класифікацію пенсій, зазначимо, що у світовій практиці поширеним є поділ пенсій на трудові (виникають із природи працездатності людини та її трудових відносин з конкретним роботодавцем) та соціальні (не пов'язані з трудовим стажем особи, але з огляду на досягнення нею встановленого пенсійного віку чи інвалідності є певною безеквівалентною соціальною виплатою). Необхідно зазначити, що в Законі було передбачено умови надання соціальних пенсій, але ці статті втратили чинність із прийняттям нового ЗУ "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам" від 18.05.2004 р. Із цього часу виплати, які здійснюються особам, що не мають права на пенсію, згідно із ст. 1 згаданого вище Закону є не пенсіями, а державною соціальною допомогою та здійснюються за рахунок коштів державного бюджету. Однією з умов призначення такої допомоги є малозабезпеченість такої особи (п. 3 ст. 4).

Згідно ст. 2 ЗУ "Про пенсійне забезпечення", в Україні передбачено лише один вид державних пенсій – трудові. Після набрання чинності з 1 січня 2005 р. ЗУ "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам" соціальні пенсії було переведено в соціальну допомогу. Призначені соціальні пенсії за бажанням пенсіонера продовжують виплачуватися органами ПФУ до закінчення терміну їх виплати [2, c. 39].

Трудові пенсії призначаються та виплачуються відповідно до суми страхових внесків і трудового стажу (незалежно від принципу нарахування – розподільчого чи накопичувального). До трудових пенсій належать пенсії за віком, з інвалідності, у разі втрати годувальника та за вислугу років.

Пенсією за віком прийнято називати таку пенсію, яка встановлюється з досягненням певного віку (пенсійного) та одночасною наявністю необхідного стажу роботи. І те, і інше встановлюється законом. Цікаво, що сам термін "пенсійний вік" у законодавстві не вживається, натомість у кожному випадку називається вік, із досягненням якого призначається пенсія за віком. Загальне право на пенсію за віком до недавнього часу було на рівні 55/60 років відповідно для жінок і чоловіків. Однак з 1 жовтня 2011 р. право на пенсію за віком відповідно до прийнятого ЗУ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 13.12.2010 р. [3] чоловіки будуть мати після досягнення 60 років і при наявності стажу роботи не менше 35 років, а жінки – після досягнення 60 років і при наявності стажу роботи не менше 30 років. Наукові співробітники чоловіки повинні досягти 62 років та мати стаж наукової роботи не менше 20 років. Однією з головних та дискусійних змін є теза щодо поступового підвищення пенсійного віку для жінок з 55 до 60 років, починаючи з 1 вересня 2011 р., із поступовим збільшенням його на 6 місяців щорічно впродовж 10 років.

Працівникам, що мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються зі зменшенням установленого законодавством пенсійного віку: чоловікам на 1 рік за кожний повний рік такої роботи і на 1 рік 4 місяці – жінкам. У ст. 13 Закону передбачено перелік осіб, які мають право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах. Особам, які працювали на інших шкідливих роботах, список яких установлений КМУ, пенсія призначається: чоловікам – у 55 років, жінкам – у 50.

Крім того, Законом передбачене право на достроковий вихід на пенсію особам передпенсійного віку, трудовий договір із якими був розірваний з ініціативи власника чи уповноваженого їм органа у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, у тому числі у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, скороченням чисельності працівників, виявленням невідповідності працівника посаді за станом здоров'я. Відповідно до ч. 1 ст. 26 ЗУ "Про зайнятість населення" від 01.03.1991 р., в Україні гарантується право на достроковий вихід на пенсію за 1,5 року до встановленого законодавством терміну, якщо перераховані вище особи мають необхідний загальний трудовий стаж, у тому числі на пільгових умовах.

Право дострокового виходу на пенсію мають також особи, які постраждали в результаті катастрофи на ЧАЕС, яким пенсія за віком призначається в порядку, визначеному ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Пенсії з інвалідності встановлюються в разі настання інвалідності, що зумовила повну або часткову втрату здоров'я внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, а також загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства). Термін страхового стажу, потрібний для призначення пенсії з інвалідності, визначений ч. 1 ст. 32 ЗУ "Про ЗДПС", який був прийнятий 9 липня 2003 р. та набрав чинності 1 січня 2004 р. При наявності в непрацюючих інвалідів II і III груп мінімального страхового стажу, потрібного для придбання права на мінімальну пенсію за віком, їм призначається пенсія за їх вибором (з інвалідності в розмірі пенсії за віком чи пенсія за віком) (ч. 2 ст. 32).

Пенсію в разі втрати годувальника призначають непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні. Умови надання пенсії в разі втрати годувальника зафіксовані в ст. 36 ЗУ "Про ЗДПС".

Пенсійне законодавство України визначає також обставини та коло працівників, які мають право на пенсію за вислугу років. Важливою умовою для призначення пенсій за вислугу років є певний стаж роботи за спеціальністю. Однак умови призначення пенсії за вислугу років неоднакові. В одних випадках вона призначається незалежно від віку, в інших – встановлюється вік і стаж. Законодавство розрізняє 4 категорії громадян, які мають право на пенсію за вислугу років: військовослужбовці, службовці та працівники органів внутрішніх справ; працівники цивільної авіації та льотно-випробувального складу; державні службовці, судді, працівники прокуратури й митних органів; окремі категорії працівників та спеціалістів інших галузей економіки (так званий Список № 2) [3].

Законодавством України передбачено також встановлення громадянам, які мають видатні заслуги перед країною в державній, громадянській, господарчій сфері, досягнення у сфері науки, культури, освіти, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, пенсій за особливі заслуги перед Україною як надбавки до розміру пенсії, на яку особа має право відповідно до закону. Перелік осіб, які мають таке право, та порядок надання цих пенсій зафіксовані у ст. 1–5 ЗУ "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною" від 1.06.2000 р.

ЗУ "Про ЗДПС" визначив принципи, основи та механізми функціонування системи ЗДПС, призначення, перерахунку й виплати пенсій, надання соціальних послуг із коштів ПФУ, які формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом. У Законі було врегульовано також порядок формування Накопичувального пенсійного фонду (далі – НПФ) та фінансування за рахунок його коштів на оплату договорів страхування, пожиттєвих пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їх сімей та іншим особам. Так, відповідно до ст. 9 за рахунок коштів ПФУ в солідарній системі призначаються пенсії за віком, з інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства), а також пенсія в разі втрати годувальника. За рахунок же коштів НПФ здійснюється виплата довічної пенсії, довічної обумовленої пенсії, довічної пенсії подружжя, одноразова виплата. Також цією ж статтею передбачено надання соціальних послуг за рахунок ПФУ, тобто допомоги на поховання пенсіонера.

Стаття 12 цього законодавчого акта закріплює також право на добровільну участь у системі ЗДПС осіб, які досягли 16-річного віку, але не відносяться до кола осіб, які охоплюються системою ЗДПС, а також порядок надання та здійснення цього права.

Закон також визначає поняття та порядок розрахунку страхового стажу (ст. 24) та коефіцієнта страхового стажу (ст. 25), заробітної плати (доходу) для розрахунку пенсії (ст. 40), а також умови призначення та порядок розрахунку розміру пенсії за віком, з інвалідності, в разі втрати годувальника (стст. 26–27; 30–33; 36–39) та інше.

Важливе значення в сучасних умовах має запровадження єдиного внеску на ЗДПС, який не входитиме до складу податків та інших обов'язкових платежів, що формують систему оподаткування. Єдиний внесок на ЗДПС (далі – ЄСВ) – це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи ЗДПС в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами ЗДПС [4]. З огляду на важливість реформування системи ЗДПС суб'єктів законодавчої ініціативи було надано доволі багато пропозицій щодо правового регулювання цього питання. Консенсусу досягли лише 08.07.2010 р., коли й був прийнятий ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на ЗДПС".

Згідно з ухваленими законодавчими нормами всі роботодавці нараховуватимуть ЄСВ на заробітну плату найманих працівників. Розмір ЄСВ буде становити, залежно від класу професійного ризику виробництва, від 36,8 до 49,7%. На ПФУ покладено функції із забезпечення збору ЄСВ, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою ЄСВ, що значно спростить для роботодавців звітування та сплату збору.

Що стосується нормативної бази, яка забезпечує функціонування НПЗ в Україні, то основним документом у цій сфері є ЗУ "Про НПЗ", прийнятий 9 липня 2003 р. Він визначив принципи НПЗ в Україні та врегулював відносини, які були пов'язані з цим видом діяльності. Також у Законі закріплено перелік суб'єктів НПЗ, порядок, умови його надання недержавними пенсійними фондами, його повноваження й організаційна система, порядок їх адміністрування та управління активами тощо.

На сьогодні законодавство про НПЗ є дуже різноманітним і складається із згаданого Закону, ЗУ "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до ЗУ "Про НПЗ".

Ухвалення ЗУ "Про ЗДПС" та "Про НПЗ" стало одним із найважливіших етапів здійснення пенсійної реформи в Україні, оскільки забезпечило створення правових засад функціонування НПФ, а також державного регулювання ринку фінансових послуг у сфері накопичувального пенсійного забезпечення.

До нормативно-правової бази забезпечення системи пенсійного страхування відносяться також міжнародні договори (угоди), які укладені Україною з 21 країною світу та входять до складу національного законодавства. Іноземні громадяни та особи без громадянства, що проживають в Україні, відповідно до ЗУ "Про пенсійне забезпечення" мають право на пенсію на рівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами. Пенсійне забезпечення громадян України, які проживають за її межами, здійснюється за угодами з іншими державами. У випадках, коли угодами між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, що містяться в Законі, застосовуються правила, встановлені угодами. Існує два види міжнародних угод України:

договори, що базуються на територіальному принципі, відповідно до якого витрати на виплату пенсій покладаються на державу, на території якої мешкає одержувач. Такі договори укладені з Російською Федерацією, Білоруссю, Казахстаном, Киргизстаном, Таджикистаном, Туркменистаном, Узбекистаном, Молдовою, Грузією, Азербайджаном, Монголією, Угорщиною та Румунією;

угоди, що базуються на пропорційному принципі, відповідно до якого кожна договірна сторона призначає й виплачує пенсію за відповідний страховий (трудовий) стаж, отриманий на території держави цієї сторони: договори з Болгарією, Іспанією, Чехією, Словаччиною, Латвією, Литвою та Естонією.

Чинною є також тимчасова Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації "Про гарантії прав громадян, що працювали в районах Крайньої Півночі і місцевостях, що прирівняні до районів Крайньої Півночі".

Висновки. Таким чином, нормативно-правовою основою пенсійного забезпечення в Україні є Конституція України, міжнародні угоди з 21 країною світу та більш ніж двадцять Законів України і підзаконних актів до них. Незважаючи на задекларовану трирівневу систему пенсійного страхування, єдиною ланкою пенсійного забезпечення в Україні, яка повною мірою виконує покладені на неї функції, є солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Як показала фінансово-економічна криза 2008–2010 рр., для повноцінного функціонування приватного компонента пенсійної системи України необхідно створити механізми захисту приватних пенсійних фондів від банкрутства й розробити нормативно-правову базу, що дозволяла б пенсійним фондам ефективно інвестувати накопичені заощадження.

Blog

Спецвипуск присвячено 45-річчю ду нді ств київ 2011 Луганськ 2011 ббк 65. 5-183

Содержание