Спецвипуск присвячено 45-річчю ду нді ств київ 2011 Луганськ 2011 ббк 65. 5-183

Вид материала

Документы

Содержание Перспективи підготовки кваліфікованих кадрів для сфери цивільного захисту Постановка проблеми. Аналіз попередніх досліджень та публікацій. Шляхи вирішення проблеми. Практичні рекомендації щодо розроблення посадових інструкцій наукових співробітників за кваліфікаційними категоріями

Подобный материал:

• Методичні рекомендації щодо розробки програми створення робочих місць в регіоні, 1277.87kb.
• Концепція реформування вітчизняної системи регулювання умов, гігієни, безпеки та охорони, 415.02kb.
• Державна установа науково-дослідний інститут соціально- трудових відносин (ду нді ств), 1199.3kb.
• Араса шевченка 175 річчю Київського університету І 75 річчю географічного факультету, 2611.19kb.
• Жемчужины Адриатики 13 дней (поезд-автобус) Стоимость: 595, 42.06kb.
• Національна експозиція України на Міждержавній виставці, присвяченій 20-річчю снд, 313.44kb.
• Республика Беларусь, г. Минск, ул. К. Маркса, 40-32, 49.41kb.
• Державний заклад «Національна бібліотека України для дітей» Сучасна дитяча література, 288.92kb.
• Ну, а пока – зима…, 3393.89kb.
• Сказки старого Мадрида, 29.36kb.

ЛІТЕРАТУРА

1. Загорецька О.М. Інформаційні потреби працівників служб діловодства // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2008. – №1. – С. 48 – 50.
   
2. Мельник С.В. Освітньо-професійні стандарти у контексті реформування системи підготовки кадрів. – Луганськ : Віртуальна реальність, 2008. – 278 с.
   
3. Мельник С.В. Про відповідність обсягів підготовки кадрів потребам ринку // Справочник кадровика. – 206. – №3. – С. 85 – 86.
   
4. Мельник С.В. Сучасний стан та майбутнє працівників сфери інформації: професійно-класифікаційний аспект // Інформаційна освіта та професійно-комунікативні технології ХХІ століття : матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції (Одеса, 10 – 12 вересня 2009 р.). – Одеса : Друк, 2009. – С. 28 – 34.
   
5. Мельник С.В. Механізми регулювання соціально-трудової сфери України. – К. : Видавництво "Соцінформ", 2009. – 786 с.
   
6. Національний класифікатор України "Класифікатор професій ДК 003 : 2010". – К. : Соцінформ, 2010. – 746 с.
   
7. Система высшего образования и образовательные стандарты в Украине: Аналитический доклад. – М. : Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 2006. – 96 с.
   

УДК 378.1

Уваров Ю.В.,

к.т.н., начальник Науково-методичного центру навчальних закладів МНС

Чікаліна Т.М.,

старший викладач-методист Науково-методичного центру навчальних закладів МНС, м. Харків


ПЕРСПЕКТИВИ ПІДГОТОВКИ КВАЛІФІКОВАНИХ КАДРІВ ДЛЯ СФЕРИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ


Розглянуті особливості застосування поняття "компетентність" при створенні стандартів вищої освіти. Висвітлено взаємозв’язок освітніх стандартів із вимогами сфери праці. Запропонована схема компетентнісного формату стандарту вищої освіти.


Постановка проблеми. Зростаюче техногенне навантаження на навколишнє природне середовище та аномальні зміни деяких параметрів біосфери, атмосфери, гідросфери й літосфери наближають світове співтовариство до критичної межі в його відносинах із природою та ставить питання про можливість виживання вже прийдешніх поколінь.

Забезпечення сталого соціально-економічного розвитку будь-якої держави, в тому числі України, має супроводжуватися формуванням безпечного стану довкілля для життєдіяльності суспільства в цілому й кожної людини зокрема, забезпеченням прийнятного рівня техногенно-екологічної безпеки.

Зважаючи на це, а також на екологічну й техногенну ситуацію, що складається в країні, необхідним є здійснення відповідної державної політики, пріоритетними завданнями якої мають бути зменшення кількості надзвичайних ситуацій, пом'якшення їхніх наслідків, забезпечення прийнятного рівня природно-техногенної безпеки. Усі ці завдання можуть бути реалізовані лише за умови високої професійної готовності працівників Міністерства надзвичайних ситуацій України (далі – МНС).

Аналіз попередніх досліджень та публікацій. На цей час існуюча система підготовки кадрів забезпечує належну професійну підготовку майбутніх працівників органів та підрозділів цивільного захисту з питань проведення профілактичних заходів із забезпечення пожежної й техногенної безпеки виробництв, захисту населення від надзвичайних ситуацій, пов'язаних із хімічним, радіологічним, біологічним та іншим забрудненням навколишнього середовища, проведення аварійно-рятувальних робіт на воді, зруйнованих, висотних та хімічно-небезпечних об'єктах, а також психологічного супроводження діяльності персоналу МНС та психологічної роботи з населенням під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

Надбання необхідних знань та навичок забезпечують вищі навчальні заклади, де готують майбутніх фахівців за відповідними напрямами та спеціальностями галузі знань "Цивільна безпека" (далі – ВНЗ). У 2011 р. у ВНЗ нарівні з випуском фахівців із пожежної безпеки відбудеться перший випуск фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем "бакалавр" за спеціальностями "Цивільний захист" та "Охорона праці".

Наступним послідовним кроком на шляху підготовки висококваліфікованих кадрів для сфери цивільного захисту є запровадження підготовки фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями "спеціаліст" та "магістр" у галузі знань "Цивільна безпека".

До недавнього часу вирішення цього питання було досить проблемним.

По-перше, у переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах України за освітньо-кваліфікаційними рівнями "спеціаліст" і "магістр", були відсутні відповідні спеціальності сфери цивільного захисту, техногенної безпеки, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій різного походження тощо. Цілеспрямована підготовка спеціалістів і магістрів для органів та підрозділів цивільного захисту здійснювалася та здійснюється вищими навчальними закладами в основному за спеціальностями "Пожежна безпека" і "Пожежогасіння та аварійно-рятувальні роботи".

По-друге, зміни, що відбулися в останні роки у сфері освіти, в економічних, соціальних і організаційно-технічних відносинах країни, а також сучасна орієнтація відповідних органів управління на функції швидкого реагування на надзвичайні ситуації та надання допомоги постраждалому населенню, зумовили необхідність інтеграції існуючих та введення низки нових професій працівників МНС. Відповідних змін потребували й кваліфікаційні характеристики професій працівників МНС.

По-третє, виникла необхідність розроблення складових нормативного та навчально-методичного забезпечення підготовки фахівців із вищою освітою для сфери цивільного захисту, зокрема стандартів вищої освіти "третього покоління".

Шляхи вирішення проблеми. Сьогодні, завдяки планомірній роботі МНС, Науково-методичного центру навчальних закладів МНС, Національного університету цивільного захисту України щодо розвитку відомчої системи підготовки кадрів, нормативного та навчально-методичного забезпечення підготовки фахівців, розв'язання вищезазначених проблем та вирішення відповідних завдань стає достатньо реальним.

Міністерством освіти і науки України в повній мірі були враховані пропозиції МНС щодо відкриття нових спеціальностей за освітньо-кваліфікаційними рівнями "спеціаліст" та "магістр" для сфери цивільного захисту. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 р. № 787 "Про затвердження переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра у галузі знань "Цивільна безпека" було затверджено чотири нові спеціальності за освітньо-кваліфікаційним рівнем "спеціаліст":

• "Цивільний захист";
  

• "Управління у сфері цивільного захисту";
  

• "Охорона праці (за галузями)";
  

• "Пожежна безпека"
  

та п'ять нових спеціальностей за освітньо-кваліфікаційним рівнем "магістр":

• "Цивільний захист";
  

• "Управління у сфері цивільного захисту";
  

• "Охорона праці (за галузями)";
  

• "Пожежна безпека";
  

• "Управління пожежною безпекою".
  

Відкриття цих спеціальностей створює можливості для розширення освітньої діяльності ВНЗів, зокрема вже з 2011 р. дозволяє розпочати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем "спеціаліст" та "магістр" для сфери цивільного захисту.

Ключовим моментом у реформуванні структури та змісту вищої професійної освіти для сфери цивільного захисту стало застосування компетентнісного підходу до створення стандартів вищої освіти галузі знань "Цивільна безпека", який, зокрема, вже використовувався при розробці стандартів підготовки бакалаврів із пожежної безпеки та цивільного захисту.

Застосування компетентнісного підходу до створення стандартів вищої освіти ні в якому разі не замінює традиційної для вітчизняної освіти системи "знання – уміння – навички", а створює передумови для більшого та гнучкішого наближення результатів освіти до потреб та вимог ринку праці, подальшого розвитку освітніх технологій та системи освіти в цілому. При цьому на перше місце ставиться працевлаштування випускників вищих навчальних закладів як інтегрований результат процесу освіти та професійної підготовки, а не сам процес із його змістовими, часовими та організаційними ознаками [1].

Щоб мати можливість знайти своє місце в житті, курсант (студент) ВНЗ повинен володіти певними компетенціями: гнучко адаптуватися в мінливих життєвих ситуаціях; самостійно та критично мислити; уміти бачити та формувати проблему (в особистому та професійному плані), знаходити шляхи раціонального її вирішення; усвідомлювати, де і яким чином здобуті знання можуть бути використані в оточуючій його дійсності; бути здатним генерувати нові ідеї, творчо мислити; грамотно працювати з інформацією (уміти збирати потрібні факти, аналізувати їх, висувати гіпотези з вирішення проблем, робити необхідні узагальнення, зіставлення з аналогічними або альтернативними варіантами розв'язання, встановлювати статистичні закономірності, робити аргументовані висновки, використовувати їх для вирішення нових проблем); бути комунікабельним, контактним у різних соціальних групах, уміти працювати в колективі, у різних галузях, різних ситуаціях, легко запобігати та вміти виходити з будь-яких конфліктних ситуацій; уміти самостійно працювати над розвитком особистої моральності, інтелекту, культурного рівня; уміти на науковій основі організувати свою працю, володіти комп'ютерними методами збору, збереження й обробки інформації, що застосовуються у сфері його професійної діяльності.

Передумовою розроблення стандартів вищої освіти є визначення професійної кваліфікації випускника вищого навчального закладу та типових задач його професійної діяльності на ринку праці. Тому розроблення нового покоління стандартів вищої освіти можливе за наявності відповідної професійної назви роботи в Національному класифікаторі професій, за якою визначається професійна кваліфікація випускника, та кваліфікаційної характеристики професії працівника.

В Україні на сьогодні основними документами сфери праці, гармонізованими з Міжнародною Стандартною Класифікацією Занять (ISCO-88) та Міжнародною класифікацією занять для країн-членів ЄС (ISCO-88 (COM)), є Національний класифікатор України "Класифікація видів економічної діяльності" ДК 009: 2005, Національний класифікатор України "Класифікатор професій" ДК 003: 2010 і галузеві випуски "Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників".

Тому, протягом останніх двох років за ініціативою МНС у співпраці з ДУ Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин до ДК 003:2010 було внесено шість нових та змінено в ньому чотири професійні назви робіт сфери цивільного захисту. Зокрема, це такі професії, як:

"Начальник оперативного відділу (сфера цивільного захисту)", код КП 1229.7;

"Інспектор державний з питань цивільного захисту та техногенної безпеки", код КП-3449;

"Фахівець радіаційного та хімічного захисту", код КП-3439 та інші.

До речі, на сьогодні Класифікатором професій встановлено 43 професійні назви робіт та відповідні кваліфікації працівників сфери цивільного захисту. Для кожного виду професійної діяльності працівників МНС розроблені та затверджені кваліфікаційні характеристики професій, які визначають завдання та обов'язки працівника, рівень його професійних знань та кваліфікаційні вимоги, що висуваються до нього при призначенні на відповідну посаду. Як результат цієї роботи, наказом МНС від 1 грудня 2009 р. № 808 було затверджено "Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників МНС України", який у встановленому порядку погоджено з Мінпраці [2]. У процесі розроблення Довідника враховувалися зауваження та пропозиції фахівців МНС та Мінпраці, які здійснювали його експертну оцінку.

Вимоги цих документів (вимоги сфери праці) є основою системи стандартів вищої освіти України.

Взаємозв'язок освітніх стандартів із вимогами сфери праці здійснюється через урахування освітньо-кваліфікаційною характеристикою бакалавра (спеціаліста, магістра) норм кваліфікаційної характеристики певної первинної посади (професії).

Тому одним із перших кроків щодо розроблення нового покоління стандартів вищої освіти галузі знань "Цивільний захист" є формування компетенцій за програмами дисциплін та закріплення їх за кожним завданням чи обов'язком для виконання визначених функцій (робіт) за певною професією.

Для того, щоб стандарт вищої освіти компетентнісного формату виконував функцію саме стандарту, а не угоди про наміри, вирішальним повинно бути формулювання й набір компетенцій.

Структура, зміст і визначення компетенцій розглядалися в публікаціях багатьох науковців, на роботах яких базується розробка компетентнісного формату стандартів "третього покоління". Зроблено висновок, що основні вимоги до компетенцій полягають у такому:

компетенції повинні формулюватися просто й однозначно, розумітися всіма зацікавленими особами (студентами, викладачами, співробітниками органів управління й нагляду), а також роботодавцями;

компетенції повинні бути діагностичними, і для їхньої діагностики може використовуватися кваліметричний інструментарій (традиційний і/або наново розроблений набір вимірювальних засобів), що дозволяє ранжувати ступінь їхнього досягнення у вигляді бальної оцінки;

набір компетенцій повинен бути мінімізований за ознаками достатності досягнення інтегральної мети освіти й завдань професійної діяльності, визначених стандартом;

повинно забезпечуватися уникнення повторів основної частини компетенції у вигляді різних формулювань у різних компетентнісних групах;

так само повинно забезпечуватися уникнення повторів формулювань компетенцій у стандартах різного рівня (бакалаврата, магістратури);

стиль і термінологія формулювань повинні бути однаковими для всіх стандартів (наприклад: "здатний, готовий, володіє" тощо);

необхідно дотримуватися угруповання компетенцій за наступними видами: соціально-особистісні, загальнонаукові, інструментальні, професійні (підрозділяються на загальні та спеціалізовані);

варто підрозділяти компетенції на ті, які повинні бути сформовані в процесі навчання, і ті, на формування яких повинна бути зорієнтована вся система виховання й навчання людини [3].

Схема компетентнісного формату стандарту вищої освіти може бути представлена в такому вигляді (Рис.1):




Рис. 1. Схема компетентнісного формату стандарту вищої освіти


Соціально-особистісні, загальнонаукові та інструментальні компетенції загалом визначені науковцями з освіти [4].

Встановлення загальнопрофесійних та спеціалізовано-професійних компетенцій для підготовки фахівців у галузі знань "Цивільна безпека" – прерогатива науково-методичних комісій із вищої освіти напрямів "Цивільний захист", "Пожежна безпека", "Охорона праці" та вищого навчального закладу, на базі якого створено робочі групи з розроблення складових нормативно та навчально-методичного забезпечення підготовки фахівців з вищою освітою за відповідними напрямами підготовки. У галузі знань "Цивільна безпека" базовим вищим навчальним закладом МОН визначено Національний університет цивільного захисту України.

Зазначимо, що спеціалізовано-професійні компетенції дозволяють ідентифікувати напрям підготовки за його спрямованістю й підсумковими результатами освоєння освітньої програми. Ці компетенції повинні деталізувати загальнопрофесійні компетенції в галузі знань. Наприклад, така загальна професійна компетенція для галузі знань "Цивільна безпека", як "здатність оцінювати ризики й розробляти заходи для їхнього зниження", для напряму "Цивільний захист" може бути деталізована як "здатність прогнозувати ризики надзвичайних ситуацій і розробляти заходи щодо їхньої мінімізації", а для напряму "Охорона праці" – як "здатність оцінювати виробничий ризик й визначати технічні засоби захисту виробничого обладнання та працівників".

"Дисциплінарні компетенції" – це ті компетенції, на формування яких спрямоване вивчення тієї або іншої дисципліни освітньо-професійної програми. Такі компетенції, сформульовані, наприклад, у більш вузьких межах знань, умінь і навичок, дозволяють визначити внесок конкретної дисципліни у формування соціально-особистісних, загальнонаукових, інструментальних і професійних компетенцій. Вони також нададуть можливість визначити міжкафедральні й міждисциплінарні зв'язки з метою усунення дублювання окремих тем відповідних дисциплін, знання яких обов'язкове під час засвоєння наступної, ранжувати значущість кожної дисципліни освітньо-професійної програми й більш обґрунтовано підійти до визначення її трудомісткості в залікових одиницях. Нормативна (обов'язкова) номенклатура дисциплін освітньо-професійної програми регламентована стандартом, обмежена, тому формулювання дисциплінарних компетенцій у стандарті повинно відображати не тільки зміст, але й внесок дисципліни в підсумкові результати навчання.

Пропонується також увести диференціацію компетенцій стандарту на обов'язкові й бажані.

Обов'язкові компетенції – це такі компетенції, без володіння якими не можна вважати випускника підготовленим до професійної діяльності у вибраній предметній сфері. До них можна віднести більшість професійних і загальнонаукових компетенцій.

До бажаних компетенцій слід віднести компетенції, що мають соціальну значущість, сприяють розвитку особистості, підвищують її соціальну мобільність. На їх формування повинні бути спрямовані зміст освітньо-професійної програми та методологія освітнього процесу. Однак формування багатьох соціально-особистісних компетенцій є функцією не тільки, а в багатьох випадках – не стільки вищої освіти, скільки завданням всієї системи виховання й навчання людини.

Рівень оволодіння низкою соціально-особистісних компетенцій залежить не тільки від системи освіти, але й від психологічного й соціонічного типу особистості. Для одних видів діяльності певна соціально-особистісна компетенція є обов'язковою, тому що її відсутність не забезпечує виконання професійних функцій, а для інших – бажаною, тому що сприяє успішній професійній діяльності й життю, але її відсутність не може означати неможливість досягнення позитивних ділових результатів. Наприклад, для таких предметних галузей, як психологія, менеджмент і подібних до них, компетенції комунікативності, толерантності є обов'язковими, а для багатьох предметних галузей, пов'язаних із точними науками, – бажаними.

Тому під час розроблення стандартів залежно від освітнього напряму підготовки буде доцільно формувати компетенції, виділивши в кожній їхній групі обов'язкові й бажані.

Підготовка бакалавра передбачає, насамперед, набуття соціально-особистісних, загальнонаукових і професійних компетенцій з орієнтацією на предметну галузь і професійний профіль. Тому наукова або практична профілізація навряд чи можлива. Для спеціаліста притаманна професійна орієнтація на практичну діяльність у проектних, технологічних, виробничих, управлінських організаціях. Магістерська підготовка значно більше спеціалізована, орієнтована на освоєння конкретних магістерських освітніх програм, які можуть мати дослідницький (орієнтація на роботу в науково-дослідних організаціях, освітніх структурах і продовження навчання в аспірантурі) характер.

Висновки. Стандарти "третього покоління" компетентнісного формату для напрямів "Цивільний захист", "Пожежна безпека" та "Охорона праці" повинні впроваджуватися в практику з 2011 р. Ці стандарти орієнтовані на реалізацію нової освітньої парадигми, що передбачає розвиток творчого потенціалу особистості, професійних якостей, здатностей адаптуватися на ринку праці, що швидко змінюється.

Успіх цього починання, як видно, залежить від якості стандартів, де повинні бути взаємопов'язані вимоги державного нормативного регулювання, що дозволяє зберегти єдність освітнього простору, і принципи академічної свободи й автономії вищих навчальних закладів, що реалізують стандарти.


ЛІТЕРАТУРА

1. Присенко М.О. Проблеми становлення та розвитку стандартизації вищої освіти в Україні. Проблеми освіти : наук. зб. / Кол. авт. – К. : Інститут інноваційних технологій і змісту освіти МОН України, 2007. – Вип. 54. Спецвипуск 1. – 103 с.
   
2. Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників МНС України. Наказ МНС від 1 грудня 2009 року № 808.
   
3. Стандарты высшего профессионального образования компетентностного формата: вопросы структуры и содержания. Режим доступа : http-mhts.ru-science-Devisilov-Standarty_kompetentnostnogo_formata.
   
4. Комплекс нормативних документів щодо розроблення складових системи галузевих стандартів вищої освіти, лист Міністерства освіти і науки України від 31.07.2008 р. № 1/9-484.
   

УДК 331.54:331.108.26

Юров Ю.М.,

завідувач відділу із наукового забезпечення питань економіки праці та розвитку професійно-класифікаційної сфери ДУ НДІ соціально-трудових відносин Мінсоцполітики України, м. Луганськ


ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РОЗРОБЛЕННЯ ПОСАДОВИХ ІНСТРУКЦІЙ НАУКОВИХ СПІВРОБІТНИКІВ ЗА КВАЛІФІКАЦІЙНИМИ КАТЕГОРІЯМИ


У роботі визначено типові трудові функції, що притаманні роботі наукових співробітників. Популярно розкрито зміст структурних розділів посадових інструкцій відповідно до вимог нормативних документів у сфері праці.


Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про схвалення концепції удосконалення оплати праці працівників бюджетної сфери" від 19.01.2011 р. № 29-р передбачає розроблення нормативних документів сфери професійної класифікації, у т.ч. випусків Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (ДКХП) для державних органів центральної виконавчої влади, які до сьогодні їх не мають.

Так сталося, що Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України – один із не багатьох органів державної виконавчої влади України, який ще не розробив галузевого випуску ДКХП (№ 73, "Наука та вища школа"). Тобто, на сьогодні на галузевому рівні офіційно визначених кваліфікаційних характеристик “наукових співробітників” так і не існує. У той же час, слід зауважити, що в законодавчому полі України існує норма, згідно з якою до затвердження відповідного випуску національного ДКХП залишаються чинними "КС" та "ЕТКС" (російською мовою), які було розроблено в колишньому СРСР. Таким чином, ці нормативні документи можуть застосовуватися як базовий елемент при розробленні посадових (робочих) інструкцій працівників, у т.ч. і "наукових співробітників". Поданий нижче матеріал може служити підґрунтям для наукових установ при розробленні деталізованих посадових інструкцій "наукових співробітників". Крім того, він ураховує норми Загальних положень ДКХП, випуск 1 (Краматорськ: Центр продуктивності, 2005 р.). Приклади, наведені в Рекомендаціях (курсивом), носять рекомендаційний чи умовний характер.

Посадова інструкція – це внутрішній нормативний документ підприємства, що встановлює певні завдання та обов'язки, які виконуються або повинні виконуватися працівником згідно з посадою, яка обіймається. Посадова інструкція повинна відображати повний перелік повноважень і відповідальності працівника, визначати освітньо-кваліфікаційні, а в окремих випадках – особливі вимоги до працівника. Як правило, посадові інструкції науковців мають таку структуру: "Загальні положення", "Завдання та обов'язки", "Права", "Відповідальність" та "Повинен знати". У правому куті першої сторінки посадової інструкції розташовується слово "Затверджую:", вказується посада, ініціали та прізвище керівника, його особистий підпис та дата затвердження і ставиться печатка підприємства. Заголовок посадової інструкції передбачає повну назву посади (у давальному відмінку) та назву структурного підрозділу.

1. У розділі “Загальні положення” може визначатися:

• місце роботи та напрям (сфера) діяльності:
  

... науковий співробітник відділу (сектору, лабораторії) морфологічної діагностики пухлин... виконує науково-дослідницькі роботи з розроблення, удосконалення теорії..., концепції..., методів..., практичним застосуванням наукових знань, що пов'язані із ... (анатомією, біологією, фармакологією тощо);

• порядок призначення на посаду та припинення виконання посадових обов'язків: старший науковий співробітник призначається на посаду та звільняється з посади наказом директора науково-дослідного інституту (визначається назва керівника підприємства, установи, організації);
  
• безпосередня підпорядкованість працівника:
  

науковий співробітник безпосередньо підпорядковується завідувачу (керівнику) лабораторії (відділу, сектору, групи) із походження (розвитку, передавання) спадкових характеристик у тварин;

• кваліфікаційні вимоги до працівника (освітній та кваліфікаційні рівні, фах, необхідний стаж роботи за фахом, інші вимоги):
  

• на посаду молодшого наукового співробітника призначається особа, яка має вищу освіту відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфіційним рівнем спеціаліста^*, досвід роботи за відповідним фахом не менше 3 років. За наявністю наукового ступеня, закінченої аспірантури та проходження стажування – без вимог до стажу роботи. У разі наявності рекомендацій рад вищих навчальних закладів на посаду молодшого наукового співробітника можуть бути призначеними, як виняток, випускники вищих навчальних закладів, які отримали досвід роботи в період навчання;
  
• на посаду наукового співробітника призначається особа, яка має вищу освіту відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфіційним рівнем магістра, спеціаліста, досвід роботи за відповідним фахом не менше 5 років, авторські свідоцтва на винахід або наукові праці. За наявністю наукового ступеня – без вимог до стажу роботи;
  
• на посаду старшого наукового співробітника призначається особа, яка має вищу освіту відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфіційним рівнем магістра, спеціаліста, досвід роботи за відповідним фахом не менше 10 років та наукові праці або авторські свідоцтва на винахід. У разі наявності наукового ступеня – без вимог до стажу роботи;
  
• на посаду провідного наукового співробітника призначається особа, яка має науковий ступінь доктора або кандидата наук. Наявність наукових праць або авторських свідоцтв на винаходи, а також підтвердження реалізації на практиці крупних проектів або розробок;
  
• на посаду головного наукового співробітника призначається особа, яка має науковий ступінь доктора наук, є автором крупних наукових праць або має дипломи на відкриття та авторські свідоцтва на винаходи, а також підтвердження реалізації на практиці результатів робіт. Має науковий авторитет у певній галузі знань;
  

• наявність підлеглих (із урахуванням того, що діяльність наукових співробітників, як правило, не передбачає функції адміністративного управління):
  

старший науковий співробітник (провідний або головний науковий співробітник) має у своєму підпорядкуванні робочу групу (творчий колектив), діяльність яких він очолює (організовує, координує тощо) у процесі виконання науково-дослідних робіт;

• порядок заміщення працівника:
  

на період тимчасової відсутності наукового співробітника його обов'язки виконує особа, призначена в установленому порядку, яка має відповідні права та несе відповідальність за належне виконання покладених на неї обов'язків.

2. Розділ "Завдання та обов'язки" характеризує зміст діяльності працівника й повинен відповідати завданням і функціям структурного підрозділу, де працює науковий співробітник (як правило, визначається у Положенні про відділ (сектор, лабораторію тощо)). У цьому розділі рекомендується визначати самостійні завдання (відносно автономні завдання), що виконуються, або самостійна ділянка роботи працівника:

• молодший науковий співробітник – виконує під керівництвом відповідального виконавця наукові дослідження та розробки за окремими розділами (етапами, завданнями) науково-дослідної (проектно-технічної) роботи (далі – НДР);
  
• науковий співробітник – проводить наукові дослідження та розробки за окремими розділами (етапами, завданнями) НДР як відповідальний виконавець або разом із науковим керівником здійснює складні експерименти та спостереження;
  
• старший науковий співробітник – здійснює наукове керівництво групою працівників під час дослідження самостійних НДР, які є складовою частиною (розділом, етапом) НДР або проводить наукові дослідження та розробки як виконавець найбільш складних і відповідальних НДР;
  
• провідний науковий співробітник – здійснює наукове керівництво під час проведення досліджень за окремими проблемами (темами, завданнями) та очолює групу відповідних працівників або виступає відповідальним виконавцем окремих завдань у наукових програмах;
  
• головний науковий співробітник – здійснює наукове керівництво під час проведення досліджень із особливо значущих проблем фундаментального та прикладного характеру, у тому числі за науковими програмами, бере безпосередню участь у їх проведенні.
  

Визначається перелік видів робіт із деталізацією за виконуваними функціями. Під час встановлення окремих функціональних завдань слід визначати їх за організаційно-юридичними ознаками:

• для молодших наукових співробітників – бере участь у проведенні експериментів, спостережень, вимірювань, впровадженні результатів досліджень на практиці; вивчає наукову інформацію, вітчизняний та зарубіжний досвід за тематикою, яка досліджується; складає розділи звітів за НДР (етапами, завданнями);
  
• для наукових співробітників – збирає, оброблює, аналізує та узагальнює наукову інформацію, вітчизняний та зарубіжний досвід, результати експериментів (досліджень); бере участь у розробленні проектів планів і методичних програм досліджень і розробок, практичних рекомендацій з використанням їх результатів; впровадженні результатів досліджень на практиці; складає звіти (розділи звітів) за НДР (етапом, завданням);
  

• для старших наукових співробітників – розроблює плани та методичні програми проведення наукових досліджень і розробок; організовує збирання та вивчення інформації за НДР; виконує аналіз (теоретичне узагальнення) наукових даних, результатів експериментів і спостережень; бере участь у підвищенні кваліфікації кадрів; впроваджує результати наукових досліджень і розробок на практиці;
  

• для провідних наукових співробітників – розроблює наукові рішення з найбільш складних проблем, методи проведення і розробок, визначає для цього необхідні засоби (інструментарій); обґрунтовує напрями нових досліджень і розробок, визначає методи їх виконання, подає пропозиції щодо їх внесення до планів НДР; організовує складання програм НДР, координує діяльність співвиконавців;
  
• для головних наукових співробітників – здійснює наукове керівництво під час проведення досліджень із особливо значущих проблем фундаментального та прикладного характеру, у тому числі за науковими програмами, бере безпосередню участь у їх проведенні; формулює нові напрями досліджень, розробок, визначає методи й засоби їх проведення, сферу застосування; бере участь у формуванні планів НДР, координує діяльність співвиконавців, узагальнює отримані результати; сприяє підготовці та підвищенню кваліфікації наукових кадрів.
  

3. У розділі "Права" визначаються й наводяться делеговані працівникові повноваження, що забезпечують належне виконання відповідних завдань та обов'язків. Конкретний зміст розділу безпосередньо залежить від установчих документів підприємства, Положення про підрозділ тощо. У такому разі не буде помилковим застосовувати загальноприйняте: на забезпечення належних умов праці; отримувати необхідну інформацію; подавати пропозиції щодо удосконалення роботи структурного підрозділу (установи); брати участь у проведенні досліджень, експериментів, випробувань; приймати рішення з питань, що витікають із обов'язків працівника, та реалізовувати їх на практиці; брати участь у нарадах, конференціях, семінарах, дискусіях; підвищувати свій професійний рівень та проходити переатестацію; у межах делегованих повноважень представляти установу у відносинах з іншими організаціями.

4. Розділ “Відповідальність” встановлює показники оцінки роботи (якість, своєчасність), межі особистої відповідальності працівника за результати роботи: за неякісне та несвоєчасне виконання НДР, розробок, завдань, відповідальним виконавцем яких він є, етапів, розділів, тем, невідповідність змісту завершених робіт поставленій меті та завданням, невірогідність результатів досліджень; за завдання матеріальних збитків – у межах, визначених трудовим і цивільним законодавством України; персональну відповідальність за наслідки рішень, прийнятих особисто.

5. Розділ “Повинен знати” містить основні вимоги, які висуваються до працівника щодо спеціальних знань, знань законодавчих актів, керівних та нормативних документів, методів та іншого інструментарію, необхідного для належного виконання посадових обов'язків.

Усі наукові співробітники повинні знати: законодавчі та нормативно правові акти країни, галузеві керівні й нормативні та інші інструктивні та методичні документи, що регулюють діяльність у сфері науки, правила складання методичних рекомендацій, інструкцій, оформлення звітної документації; етику наукового дослідження, правила роботи на комп'ютері та засоби програмного забезпечення загального та спеціального призначення; основи трудового законодавства, правила та норми охорони праці, виробничої санітарії, протипожежної безпеки та охорони довкілля.

До спеціальних здатностей (компетенцій, тобто знань, умінь та навичок) наукових співробітників (за категоріями) може належати:

• для молодших наукових співробітників, наукових співробітників – знати мету та завдання досліджень та розробок, що виконуються, відповідну вітчизняну й зарубіжну інформацію; сучасні методи і засоби планування, організації та виконання наукових досліджень і розробок, експериментів і спостережень; узагальнення та оброблення інформації, у т.ч. із застосуванням сучасної техніки;
  
• для старших наукових співробітників – наукові проблеми за тематикою досліджень та розробок, що виконуються, відповідну вітчизняну й зарубіжну інформацію; сучасні методи і засоби планування, організації та виконання наукових досліджень і розробок, експериментів і спостережень, у т.ч. із застосуванням сучасної техніки;
  
• для провідних наукових співробітників, головних наукових співробітників – наукові проблеми відповідної галузі науки (знань, техніки), напрями розвитку відповідної галузі (виду економічної діяльності), вітчизняні та зарубіжні досягнення з цих питань; сучасні методи, засоби і практику планування, організації, проведення та впровадження наукових досліджень та розробок (оцінювання, патентно-інформаційне забезпечення, випуск наукової документації тощо); форми економічного стимулювання та матеріального заохочення працівників.
  

Звертаємо також увагу розробників посадових інструкції на особливості прийнятої нумерації. Кожний розділ має своє чергове число (ч.ч.), у якому послідовно (у стовпчик) за текстом наводиться номер кожної позиції змісту розділу, наприклад: розділ 3 "Права" має нумерацію позицій: 3.1, 3.2, 3.3 тощо. Такий підхід застосовується для того, щоб кожна позиція розділу мала лише один, притаманний їй номер.

Таким чином, застосування практичних рекомендацій під час розроблення посадових інструкцій "наукових працівників" буде сприяти:

• правильному добору та розстановці кадрів, здійсненню контролю за їх використанням згідно з фахом, кваліфікацією та досвідом роботи;
  
• розробленню штатних нормативів;
  
• атестації та супроводженню службової кар'єри наукового працівника;
  
• формуванню дієвого кадрового резерву;
  
• організації роботи наукових працівників на всіх рівнях управління;
  
• розробленню навчальної, нормативної, технологічної та сертифікаційної документації;
  
• розробленню та удосконалення програм підготовки та підвищення кваліфікації наукових працівників відповідно до змісту їх професійної діяльності.