Geum.ru

Социальная политика: принципы и методы реализации в контексте мирового опыта /Материалы международной научно-практической конференции 27 мая 2011 г. Судак

Вид материалаДокументы
Суспільний добробут у ринковій економіці: прожитковий мінімум як соціальний стандарт держави та фінансова основа благоустрою
Развитие правовых и социальных обществ в украине и во всем мире
Подобный материал:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

СУСПІЛЬНИЙ ДОБРОБУТ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ: ПРОЖИТКОВИЙ МІНІМУМ ЯК СОЦІАЛЬНИЙ СТАНДАРТ ДЕРЖАВИ ТА ФІНАНСОВА ОСНОВА БЛАГОУСТРОЮ


Сучасна проблематика суспільного прогресу ставить за мету розвиток соціально-ринкової економічної системи, здатної створити належні умови життєдіяльності громадян. Конкурентно функціонуюча ринкова економіка, на жаль, неспроможна задовольнити потреби та інтереси всіх індивідуумів, створивши для всіх однакові умови. Для підтвердження цього, протилежність засвідчує позиція соціальної стратифікації, яка демонструє рівень розшарування суспільства, насамперед, за ознакою нерівності у доходах, відображаючи цим стан добробуту й достатку в суспільстві.

Розбудова державою соціально-ринкової економіки й підтримка її розвитку в сучасному світі відбувається в тісній залежності згідно суспільних запитів [2]. Необхідно визнати ту обставину, що кожна економіка є ринковою, незважаючи на обсяг та характер чинників, що на неї впливають. Однак, будь-яка економіка сама по собі не може бути органічно соціальною. Завдання соціалізації економічної системи покладається виключно на державу [1]. Важливо тільки, щоби процес соціалізації ринкової економіки відбувався суспільно орієнтовано. Як зазначається, проблеми ринкової економіки, торкаються найбільшою мірою питань сталого розвитку та забезпечення населення. Власне, питання такого роду набувають також й соціальної інтерпретації [3]. Ефективно вирішити це зобов’язана держава.

Ринковий механізм здатний органічно, в автоматичному режимі функціонування забезпечити умови генерації національного доходу у процесі економічного відтворення; однак, його подальший розподіл як правило відбувається не на засадах справедливості й ефективності. А питання щодо можливостей створення соціально-ринкової економіки покладається здебільшого на державу, мета чого полягає в реальному наданні гарантій стосовно задоволення мінімально необхідного рівня особистих потреб індивідуума, пов’язаних з підтриманням належної функціональної життєдіяльності. Вказаним передбачається введення особливих правил розподілу доходів у суспільстві і забезпечення його основного прошарку, середнього класу, мінімально достатнім обсягом доходів. Вагому роль тут відіграють державні соціальні стандарти; у найбільшій мірі – прожитковий мінімум та мінімальна заробітна плата. Їх значення в механізмі розподілу суспільних доходів полягає у досягненні хоча б відносних критеріїв ефективності й справедливості. Світові стандарти соціально-ринкових держав акцентують увагу на процес подолання тенденцій різкої очевидної соціальної диференціації та поляризації різних соціальних груп за рівнем благоустрою. Явна притаманна ознака соціального ринкового господарства – поступова втрата класової основи дохідно-майнової диференціації в суспільстві. Процес становлення соціально-орієнтованої економіки та формування ринково-конкурентного середовища обумовлює потребу посилення ролі державної політики у сфері доходів населення, ставлячи за мету забезпечення суспільного добробуту шляхом застосування системи соціальних стандартів. Розвиток соціально-ринкового господарського оточення, внаслідок цього, об’єктивно висуває вимоги до соціалізації фінансової діяльності держави [5]. В межах пострадянського простору розбудова соціально-ринкової економіки істотно ускладнюється під впливом численних факторів [7]. Двадцятирічні намагання створення соціально-ринкової економіки досі не мають чіткої кінцевої мети. В цьому контексті питання використання системи державних соціальних стандартів є актуальним, проблематичним та неоднозначним.

Систему державних соціальних стандартів необхідно розглядати у контексті державної політики доходів. Державна політика доходів, яка реалізується в умовах соціально-ринкової економіки, мотивує специфічний статус держави, обумовлюючи особливий характер її діяльності. Соціальна держава в цивілізованому світі є домінуючим привілеєм суспільства. Водночас, в її еволюції має важливе значення вже не стільки зміцнення цих позицій, скільки виділяється тенденція до заміщення на статус ефективної держави, що суттєво видозмінює характер використання фінансових важелів для досягнення цілей соціально-економічного розвитку суспільства.

При розподілі суспільних доходів та фінансуванні забезпечення громадян важливе місце займає прожитковий мінімум. Офіційно його запроваджено Законом України “Про прожитковий мінімум” (№966-XIV від 15.07.1999 р.). Прожитковий мінімум – основа формування всіх інших видів доходів різних категорій громадян: (1) економічно активного населення зайнятого та тимчасово непрацюючого; (2) економічно неактивного населення. Його вихідна позиція визначена Законом України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” (№2017-III від 5.10.2000 р.). Проте, використання прожиткового мінімуму в умовах соціально-ринкової економіки має досить багато протиріч, потребуючи пильної уваги та обережності. А його місце в системі державних соціальних стандартів та гарантій зазнає критики. Безумовно, будь-яка фінансово-економічна категорія має як переваги, так і недоліки. Однак піддавати повній дискредитації прожитковий мінімум безглуздо, оскільки за інерцією можна надати негативну характеристику будь-якій економічні категорії і ліквідувати навіть найпримітивнішу господарську систему.

Зокрема, зазначається, що система мінімальних соціальних стандартів і гарантій, незважаючи на важливість, не є визначальною; навіть навпаки, вказується, що “розуміння соціально орієнтованої економіки обмежується широкою системою соціальних гарантій” [9, с. 16]. В кращому випадку, виходячи з цього, прожитковий мінімум займає другорядну позицію.

Має місце й доволі категоричний підхід щодо прожиткового мінімуму. Так, абсолютно критикується “орієнтація на прожитковий мінімум” та відмічається, що навіть сама категорія як державний соціальний стандарт “втрачає своє значення”; пропонується внаслідок цього скасування прожиткового мінімуму в бюджеті держави [6, c. 66]. Більше того, ототожнюється поняття прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, які за свою смисловою сутністю є зовсім різними, хоча й взаємопов’язаними, категоріями. Це є неприпустимим навіть у теоретичному відношенні, взагалі ігноруючи ідею практичної реалізації. В цьому плані зазначається: “За своїм змістом мінімальна заробітна плата … являє собою кошти, мінімально необхідні для підтримання життєвих функцій працівника” [6, с. 67]. Але, мінімальна заробітна плата стосується лише працюючого, економічно активного зайнятого населення. А доходи економічно активного незайнятого та економічно неактивного населення не мають жодного відношення до мінімальної заробітної плати. Тобто, будь-які доходи всіх категорій населення повинні формуватися на основі прожиткового мінімуму. В Україні прожитковий мінімум для працюючого населення майже завжди був вищим за мінімальну заробітну плату: тільки в 2010 р. їх величини зрівнялись (хоча базовий прожитковий мінімум залишається все одно нижчим за мінімальну заробітну плату).

Отже, ліквідація прожиткового мінімуму – абсурд. Негативним наслідком його скасування цілком ймовірно постане та обставина, що ріст мінімальної заробітної плати може відбуватися надто повільно й невідповідно до потреб громадян та соціально-економічних зрушень.

Ліквідація прожиткового мінімуму в бюджеті держави теж не має жодного підґрунтя. А. Мюллер-Армак, ідеолог соціально-ринкової економіки, тісно пов’язував її створення з фінансовою діяльністю держави та фіскальними реформами [4, c. 212]. Адже оподаткування мінімальної заробітної плати працюючого населення може утворити кінцевий дохід на поділці, нижчій за прожитковий мінімум. До того ж, Європейська соціальна хартія (Страсбург, 3.05.1996 р.) визначає, що мінімальна заробітна плата повинна бути не меншою, ніж 2,5 розмірів прожиткового мінімуму. Негативним проявом може бути те, що надто високий рівень соціальних стандартів може спровокувати деякі неочікувані, непередбачувані зворотні ефекти, зокрема “розвиток феномену добровільного безробіття та виключення частини населення з економічно активної групи” [8]. В загальнодержавних інтересах орієнтиром макроекономічної політики є стимулювання ефективної зайнятості населення з недопущенням ринково неконкурентних основ безробіття й істотним обмеженням його фінансового забезпечення. Проте бюджетне фінансування соціальних гарантій непрацюючому населенню також відбувається на основі прожиткового мінімуму.

Література
  1. Defourny J. The worldwide making of the social economy: innovations and changes / Jacques Defourny, Patrick Develtere, Bénédicte Fonteneau, Marthe Nyssens. – Leuven; Den Haag: Acco, 2009. – 293 p.
  2. Luiz J.M. The politics of state, society and economy / John M. Luiz // International Journal of Social Economics. – 2000. – Vol. 27. – №3. – P. 227-243.
  3. Monzon J.L. The European Social Economy: Concept and Dimensions of the Third Sector / José Luis Monzon, Rafael Chaves // Annals of Public and Cooperative Economics. – 2008. – Vol. 79. – №3-4. – P. 549-577.
  4. Müller-Armack A. Genealogie der sozialen Marktwirtschaft: Fruhschriften und weiterfuhrende Konzepte / von Alfred Müller-Armack. – Bern – Stuttgart: Verlag Paul Haupt, 1974. – 255 s.
  5. Гришкін В.О. Соціалізація економіки України: теорія, методологія і практика: монографія / В.О. Гришкін. – Д.: Пороги, 2005 – 498 с.
  6. Звягільський Ю. Проблеми державного регулювання заробітної плати в Україні / Ю. Звягільський // Економіка України. – 2011. – №5. – С. 65-74.
  7. Нуреев Р.М. Социальное рыночное хозяйство: концепция, практический опыт и перспективы применения в России / Под общей редакцией проф. Р.М. Нуреева. – Москва: Издательский дом ГУ-ВШЭ, 2007. – 325 с.
  8. Трофимова В.В. Модель соціально-орієнтованої економіки: співставлення позитивних та негативних наслідків для реальних економічних систем / В.В. Трофимова // Сучасні національні економічні моделі: проблеми та перспективи розвитку / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції 24 грудня 2010р. – Відп. ред. Трофимова В.В. – У 2-х т. – Т. ІІ. – Сімферополь: Кримський інститут бізнесу, 2010. – С. 81.
  9. Федосов В. Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми і напрями: Монографія / В. Федосов, В. Опарін, С. Льовочкін / За наук. ред. В. Федосова. – К.: КНЕУ, 2002. – 387 с.



Симонова Мария Витальевна

Одесский национальный морской университет (Одесса)


РАЗВИТИЕ ПРАВОВЫХ И СОЦИАЛЬНЫХ ОБЩЕСТВ В УКРАИНЕ И ВО ВСЕМ МИРЕ


Современные тенденции развития государства и общества принимают социально направленную структуру. Как всеобщее явление, социальность постепенно вызревала в сравнительно небольших сообществах людей, во-первых, для решения "общих дел", а, во-вторых, для введения неизбежной состязательности объективно неравных индивидов и их групп в определенные рамки (в том числе правовые), чтобы их противоборство не привело к анархии и распаду самого общества.

Уже в давние времена у государства были некоторые элементы общесоциальной деятельности (создание оросительных систем для земледелия в странах Востока) и зачатки социально-адресных мер (например, закят - 5% налог с имущества богатых в пользу бедных по мусульманскому праву). В условиях раннего капитализма стали приниматься правовые акты, отдаленно похожие на социальное законодательство.

Отдельные элементы, "наброски" концепции социального устоя появились в конце XIX-начале XX в., в более полном виде она сложилась после Второй мировой войны.

Словосочетание "социальное государство" впервые появилось в конституциях в 1949 г., в Основном законе ФРГ. Концепция социального государства (она постоянно развивается и не может быть завершена во всех ее элементах, ибо возникают новые трактовки этого понятия), как и сам факт создания социального государства в некоторых странах в соответствии с уровнем достигнутого научно-технического и социального прогресса - явление нашего времени.

Зачатки концепции социального государства были связаны с условиями демократического подъема во время и после революций 1848 г. в Европе, когда впервые на политическую арену вышел рабочий класс с социально-экономическими требованиями, которые преодолели рамки "чистой" философии о воплощении абсолютного духа в государство и обратились к социальным проблемам государственности.

Считается, что в законодательстве идея социального государства впервые получила отражение в Веймарской конституции Германии 1919 г. Ее называют нередко первой социальной конституцией (после Первой мировой войны конституции подобного рода начали в единичном порядке заменять инструментальные конституции, содержавшие главным образом статьи об органах государства, политических и личных (но не социально-экономических) правах человека и гражданина). Веймарская конституция утверждала, что частная собственность должна "в то же время" служить общему благу (ст.158), что человеку необходимо обеспечить достойное существование, о рабочих советах, об образовании. Однако еще раньше в 1917 г. была принята (тоже на волне революционных событий) Политическая конституция Соединенных Штатов Мексики , действующая до сих пор.

В соответствии с Конституцией, Украина является социальным и правовым государством, что в полной мере отражает особенности её политики.

Согласно Закону, социальный характер общества подразумевает следующие функции государства:

  1. Внутренние функции

• Хозяйственно-организаторская (организация производства, поощрение предпринимательства, управление внутренней торговлей)

• Взимание налогов, сборов и иных обязательных платежей в бюджет

• Управление образованием, наукой, культурой

• Забота о личности и в первую очередь поддержка и помощь социально незащищенным слоям населения (социальная функция)

• Защита прав, свобод и законных интересов граждан

• Охрана правопорядка, наказание преступников и иных лиц, совершивших противоправные поступки
  1. Внешние функции

• Защита государственных границ, организация таможни, решение иных вопросов национальной безопасности

• Дипломатические и торгово-экономические отношения с другими странами, участие в деятельности международных и межгосударственных организаций

• Культурный, научный и информационный обмен с другими государствами

• Борьба за мир, разоружение, неприменение силы в отношениях между государствами и народами, обуздание агрессоров

• Участие в международном контролировании обеспечения прав, свобод и законных интересов граждан во всех странах мира

• Участие в реализации межгосударственных экологических, культурных и социальных программ, решение общечеловеческих проблем

Вопрос о реализации данных функций в Украине стоит чрезвычайно остро. Для исполнения социальных программ необходимо устранить ряд проблем, в число которых вошли недостаточное финансирование государственного бюджетного фонда, низкий уровень социального и культурного развития общества, отсутствие практического применения инноваций в политической и экономической сфере, маргинальный характер использования государственной поддержки.

Сейчас проблема социализации стоит перед нами как никогда актуально. Улучшение материального достатка граждан является одним из приоритетных направлений процесса развития страны.

Явным доказательством могут стать данные о минимальном размере оплаты труда в нашей стране (МРОТ). В то время, как в Украине МРОТ (данные 2011 года) составляет 125,5 $ в месяц, в Германии – 870 $, в Чехии – 622,5 $, в Испании – 900 $. Недостаточные инвестиции государства в развитие науки и образования, отсутствие высокоорганизованных проектов для поддержки социальных институтов, несовершенство налоговой и страховой деятельности ярко дополняет картину кризисного состояния нашей страны.

Вышеизложенные факты станут главным препятствием для реализации практических социальных программ, которые могут вывести наше государство на достойный всемирный экономический и правовой уровень. Интеграция Украины в международное сообщество не представляется возможной.

Процесс устранения подобных дефектов на пути к правовой политике лежит через четкое определение индикаторов социального государства, в число которых вошли:
  1. социально-арбитражная роль государства
  2. социальная справедливость
  3. выравнивание социально – экономического положения индивидов, групп населения и территорий
  4. социальное партнерство, социальные обязанности и социальная ответственность (как граждан, так и самого государства)
  5. социальная функция частной собственности
  6. социально-экономические права человека и гражданина
  7. социально-ориентированная экономика (включая социальную ориентацию производства, обмена и распределения общественного продукта, а также прогнозирование экономического и социального развития)

Исключительно после определения признаков социальной политики Украины, как правительством, так и гражданами нашего государства, и воплощения их в реальность станет возможным достижение высокого уровня жизни в стране.

Необходимо, опираясь на опыт других держав, построить свою собственную систему реализации и функционирования социально-правовых институтов, исходя из экономических и ментальных особенностей Украины.

Идея «государство для гражданина» должна стать основой, направляющей политическое, экономическое и социальное развитие Украины.

Только будучи экономически сильным и национально независимым государством Украина сможет принять путь социального развития и правовой политики.


Танцюра Вадим Леонідович

Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи НАН України,

м. Київ

vadim_22@msn.com


Обмеження і ризики модернізації соціально-трудових відносин В УКРАЇНІ


Наявні в економіці України кризові явища, суперечливість здійснюваних реформ прямо зачіпають інтереси більшості людей, відбиваються на якості їх життя, мірі та напрямках трудової й соціальної активності. Негативні соціально-економічні явища значною мірою є наслідками недостатнього теоретичного та організаційно-методичного обґрунтування процесів формування й розвитку соціально-трудових відносин.

Соціально-трудові відносини ми розглядаємо з двох точок зору:

- як комплекс взаємовідносин між найманими працівниками та роботодавцями в умовах ринкової економіки, націлених на забезпечення високого рівня та якості життя людини, колективу й суспільства в цілому;

- як сукупність економічних, соціальних, психологічних, адміністративних та правових методів і норм, спрямованих на включення робочої сили в процес праці та її відтворення на основі ринкових механізмів – попиту, пропозиції, ринкової ціни.

Формування та розвиток соціально-трудових відносин у суспільстві проходить під впливом чинників, значимість яких визначається історичним, економічним, соціокультурним і політичним змістом.

До основних чинників слід віднести наступні: особливості соціальної політики держави; глобалізацію економіки; розвиток суспільної праці та виробництва; життєвий цикл розвитку підприємства (організації).

На наш погляд, підґрунтям для нагрома­дження системних суперечностей, обмежень та ризиків у сфері соціально-трудових відносин в Україні стали такі чинники:
    1. Низька ефективність і надмірна витратність соціальної сфери. Це пов'язано з нереформованістю системи управління, відтоком кваліфікованих кадрів через низь­кий рівень заробітної плати, відсутністю ме­ханізмів цільового надання соціальних пос­луг, тривалим недоінвестуванням, а відтак - зруйнованістю основних фондів тощо.
    2. Переважно фіскальний характер фі­нансування соціальної сфери. Нерозвине­ність механізмів диверсифікації надання соціальних послуг і стихійність у запрова­дженні платного сегмента цієї сфери зумо­вили надмірне фінансове навантаження на державний та місцеві бюджети при розпо­рошенні й низькому контролі за цільовим використанням отримуваних бюджетних коштів.
    3. Можливість для суб'єктів господарювання здобуття конкурентних переваг за рахунок нехтування соціальною відповідальністю. Практика соціально відповідального ведення бізнесу повільно набуває поширення серед вітчизняних підприємств. Зловживання можливостями повільного збільшення заробітної плати в трудонадлишкових регіонах чи сегментах ринку праці, збереження несприятливих умов праці, екологонебезпечних способів виробництва нерідко зумовлювали збереження значної конфліктності у відносинах між бізнесом та працівниками, бізнесом і місцевою владою.
    4. Відсутність реально діючого ринку праці. Неадекватність механізмів регулювання попиту і пропозиції працівників на вітчизняному ринку праці зумовила структурні деформації в системі професійної підготовки, надлишок фахівців одних та дефіцит інших спеціальностей, виникнення локальних дефіцитів і надлишків працівників в окремих регіонах, а як наслідок - зниження ефективності використання трудового потенціалу нації.
    5. Відсутність належної динаміки продуктивності праці. Зростання заробітної плати (а відтак, і соціальних відрахувань), яке суттєво перевищило динаміку продуктивності праці, зумовило прогресуюче вилучення потенційних інвестиційних ресурсів підприємств на потреби поточного споживання, що сформувало умови для відтворення цього розриву. Водночас заробітна плата значною мірою втратила стимуляційну функцію оцінювання результативності трудової діяльності працівника.
    6. Неефективна структура доходів населення. Надмірна частка соціальних трансфертів, динаміка яких не залежить безпосередньо від рівня економічної активності їх одержувачів, не дала змоги встановити належний зв'язок між економічною динамікою та зростанням споживчого попиту. Надто висока диференціація доходів за регіональною та професійною ознаками призводила до сегментації споживчого попиту, виникнення локальних "перегрівів" ринку, що посилювало інфляційний ефект загального зростання доходів.
    7. Неадекватність діючих механізмів перетворення доходів населення в заощадження. Зростаючі доходи, отримувані населенням, навіть ведучи до активного зростання банківських депозитів, фактично відігравали роль акселератора споживчого кредитування. Зростання інвестиційного кредитування відбувалося значно повільніше, що пригнічувало стимуляційний ефект зростання доходів для економіки країни. На цьому тлі безпосереднє зростання споживчого попиту вело до збільшення потреби в імпорті для його задоволення, що також применшувало стимуляційний ефект цього зростання.
    8. Соціально-трудові відносини на підприємствах часто характеризується невстановленістю інституціональних рамок запозиченої праці; пасивністю працівників у відстоювання своїх трудових прав; слабкою дієвістю, хаотичністю договірних відносини між її учасниками. В результаті широка свобода роботодавця обмежує права працівників і збільшує їхні обов’язки, працівники нерідко дискримінуються та позбавляються соціального захисту.