Социальная политика: принципы и методы реализации в контексте мирового опыта /Материалы международной научно-практической конференции 27 мая 2011 г. Судак

Вид материала

Документы

Содержание Проблеми забеспечення якості життя осіб з обмеженими фізичними можливостями: регіональний аспект Main directions and features of modern Ukraine’s social policy Конституційно-правова модернізація Реализация фискальной функции налога на землю Проблеми і здобутки україни в аспекті соціального розвитку Політична сфера Економічна сфера Соціальна сфера Перспективы экономической теории счастья Щодо державної підтримки громадських організацій в україні

Подобный материал:

• Международная конференция «Актуальные вопросы акушерства, гинекологии и перинатологии», 95.8kb.
• И общество: проблемы и перспективы развития материалы II международной научно практической, 282.08kb.
• Труды международной научно-практической интернет-конференции, 6066.9kb.
• Рекомендации III международной научно-практической конференции «достойный труд основа, 1591.29kb.
• Сборник статей ежегодной международной студенческой научно-практической конференции, 1058.05kb.
• Пригласительный билет и программа международной научно-практической конференции Барнаул, 99.61kb.
• Материалы Третьей Республиканской научно-практической конференции 28 мая 1997 г. Нальчик,, 580.36kb.
• Международная научно-практическая конференция «современный транзактный анализ: возможности,, 47.67kb.
• Материалы Всероссийской научно-практической конференции Часть I москва Челябинск 2010, 4034.01kb.
• Программа Международной научно-практической конференции «Проблемы и перспективы инновационного, 77.77kb.

ПРОБЛЕМИ ЗАБЕСПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ЖИТТЯ ОСІБ З ОБМЕЖЕНИМИ ФІЗИЧНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ: РЕГІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ


Період існування України як самостійної держави пов’язаний з пошуком моделей державного устрою в цілому, а також шляхів організації окремих галузей життя суспільства, зокрема її соціальної сфери. Як зазначено у п’ятому періодичному докладі України про виконання положень Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права - метою соціальної політики країни є послідовне підвищення рівня та якості життя населення, зниження соціальної нерівності, забезпечення соціальних прав громадян, зменшення кількості бідного населення [1].

Інтерес науковців та практиків щодо проблеми якості життя, розробка системи показників вимірювання якості життя є реакцією на різке падіння якості життя більший частки населення країни, що зумовлене кризовими явищами в економічній, політичній та соціальній сферах країни. До найбільш уразливих категорій населення слід віднести людей з функціональними обмеженнями. Незважаючи на те, що було прийнято значну кількість міжнародних актів, люди з обмеженими можливостями в усьому світі продовжують зазнавати дискримінації, а їх права порушуються. Існуючі міжнародні документи з прав людини не висвітлювали всесторонньо права осіб з інвалідністю, а самі люди з інвалідністю не використовували у повній мірі різноманітні механізми захисту, які передбачені цими документами.

Приєднання України в березні 2010 р. до Конвенції ООН “Про права інвалідів” покладає на нашу країну ряд зобов'язань по підвищенню якості життя людей з інвалідністю до рівня міжнародних стандартів. Ці зобов'язання повною мірою торкаються і Одеського регіону, специфіка якого обумовлена тим, що умови життєдіяльності людей з інвалідністю в цьому регіоні, міра захисту їх прав і свобод в істотній мірі визначаються віддаленістю населених пунктів від обласного центру, відсутністю телефонізації і доріг, що відповідають вимогам державних будівельних норм України. У чисельності населення Одеською області інваліди складають 5% або 126,9 тисяч чоловік. При цьому, в самій Одесі проживають близько 49,7 тисяч інвалідів, а в області 77,2 тисяч. Необхідно також відзначити тенденцію щорічного підвищення питомої ваги громадян з інвалідністю в загальній чисельності населення одеського регіону, що у свою чергу викликане техногенними катастрофами, погіршенням екології, дорожньо-транспортними випадками і виявленням прихованої інвалідності у громадян.

З метою визначення відповідності реальних умов життєдіяльності осіб, що мають функціональні обмеження, та членів їх сімей нормам та вимогам Конвенції ООН «Про права інвалідів» Одеською обласної організації інвалідів (ОООІ) з залученням наукового потенціалу співробітників кафедри соціальної роботи та кадрового менеджменту Одеського національного політехнічного інституту було проведено комплексне соціологічне дослідження. В опитуванні приймали участь 1200 осіб – інваліди та члени їх сімей з 18 районів Одеської області та 4-х районів м. Одеси. Опитуванням були охоплені в перчу чергу тяжкохворі особи з інвалідністю різних нозологій, а також члени їх сімей, що проживають у віддалених і важкодоступних населених пунктах Одеської області.

Однією з задач, що вирішувалась у ході проведення опитування – оцінка умов життєдіяльності інвалідів з точки зору матеріального забезпечення інвалідів. За результатами проведеного пілотажного дослідження досить суттєва ступінь дискримінації інвалідів у сфері матеріального забезпечення. Порівняний аналіз показників розбіжності середнього розміру пенсій та доходу на одного члена сім’ї інваліду з нормативним прожитковий мінімумом пенсіонерів на Україні надано на малюнку 1.



Мал.1. Гістограма «Співвідношення рівня пенсійного забезпечення інваліда з середнім доходом на одного члена сім’ї інваліда різних регіонів Одеської області з нормативним прожитковим мінімумом пенсіонерів України»

Статистичний аналіз свідчить про досить суттєвий рівень матеріальної нужденності інвалідів та членів їх сімей. Так середній розмір пенсій інвалідів по всім регіонам Одеської області складає 80% від прожиткового мінімуму для пенсіонерів України.

У цьому плані досить показовими є оцінки, які виставлялися в ході моніторингу самими респондентами і при оцінюванні дотримання прав людини в різних сферах життя. Оцінювання проводилось за п’ятибальною шкалою, де «1» вказує на те, що права інвалідів погано дотримуються, «5» - дуже добре.

Так, середні оцінки дотримання різних прав інвалідів Одеської області склали:

Вид права	Оцінка за п’ятибальною шкалою
Політичні права (право вибирати і бути вибраним і тому подібне)	3,3
Базові права (право на життя, свободу слова, особисту свободу і тому подібне)	3,1
Права в галузі культури	2,8
Соціальні і економічні права (право на працю, на достатній рівень життя і тому подібне)	2,3
Екологічні права	2.2

Як показують результати дослідження реалізацію права особи на достатній рівень життя опитувані оцінили як досить низьку, за п’ятибальної оцінкою цей показник має лише 2,3 балів.

Впродовж останніх десятиліть в світі відбуваються істотні зміни відносно відношення до людей з інвалідністю. Основою цих змін є визнання рівності прав інвалідів на повноцінне життя в суспільстві і створення державами реальних умов для реабілітації і соціальної інтеграції цих людей. Проте, як показує пілотажне дослідження умов життєдіяльності інвалідів Одеського регіону, саме відносно умов життя людей з обмеженими можливостями і виявляється найбільша дискримінація прав людини.

Джерела та література:

1. Пятый периодический доклад Украины об исполнении положений Международного пакта об экономических, социальных и культурных правах. Украина, 14 августа 2006 г. // [Електронный ресурс].- Режим доступа: p. gov.ua /control/ uk/.../ article.
   
2. Красномовець В.А. Проблеми реалізації соціальної політики держави щодо людей з інвалідністю в Україні // [Електроний ресурс] .- Режим доступу: http: //ссылка скрыта.
   
3. Окрепилова И.Г., Венедиктова С.К. Управление качеством жизни: Учебное пособие / Под ред. д-ра экон. наук, профессора И.Г. Окрепиловой. – СПб: Изд-во СПбГУЭФ, 2010.- 104 с.
   
4. Стратегия повышения качества жизни людей с инвалидностью Одеського региона на период до 2020 года: Информационно- методическое пособие для участников Международной конференции по Конвенции ООН «О правах инвалидов», проходящей 23-25 августа 2010 года на Украине, в городе Одеса. - Одеса, 2010. - 83 с.
   

Volovyk E.A.,

Scientific supervisor: Lavlinskyy R.A.

Donetsk National University of Economics and Trade

named after Mikhailo Tugan-Baranovsky, Donetsk


Main directions and features of modern Ukraine’s social policy


In the conditions of Ukraine’s economy transformation — transition from command-administrative ownership to private one, development of competition and entrepreneurship, the problem of social defence of population got up sharply. Market economy creation is accompanied by swift aspiration of society for financial and social statuses. The problem of providing and supporting of the needy got up in front of the state.

Urgency. One of the state functions is the creation of the effective pension system, protection of the needy and other members of society.

The purpose of the given article is to investigate the modern structure of Ukraine’s social policy, to analyze its state, to characterize the modern processes, which takes place in a social sphere.

Social policy is the system of the programmers, services and measures directed on achievement of social goals (income level support, standard of living of population, employment, provision of social sphere functioning, prevention of social conflicts).

The primary objective of social policy is overcoming of social tension, achievement of equilibrium, stability, integrity, consolidation of society.

Social policy task:

• provision of social sphere effective development;
  
• realization of measures directed on satisfaction of growing financial and spiritual necessities of society members;
  
• process regulation of social differentiation of society;
  
• raising of public welfare to the level of the generally accepted standards.
  

The most important principle of social policy - management of interests through interests of people.

The state is the basic subject of social policy, which function is to coordinate and regulate the processes of functioning and development of social realities.

For a long period of time the state activity as a subject of social policy in Ukraine was ineffective, and sometimes even destructive, that hampered the valuable process of social development.

The basic displays of such social policy of the state were ignoring of social necessities of a man. Imposing such rules of social conduct and activity to a man limited its autonomy and made impossible the free choice of self-realization of personal social potential.

New philosophy of state social policy is to change basically the essence and forms of its activity and not to refuse from the state as its subject. The general principles of such philosophy are to put down in the basis. This approach would provide to a human being the full social development. The policy in the sphere of social relations has to become the policy of a man where social initiative put down in the basis. The state must create conditions for the most productive self-realization of such initiative, creation in the field of social self-affirmation.

Creation social community, groups of equality in mastering of social reality, individual methods of realization of social potential for everybody is substantial for the state activity as a subject of social policy. In practice it means the development of social policy, assignment of rights for various methods of social human activity made by the state. It is necessary to create such terms for social development, which would take into account the various features of people, social communities, groups, their traditions, mentality, regional features of development, ethnic structure of population.

The state is to carry out the regulatory activity, directed on social development both directly and indirectly, creating the proper economic, socio-political and spiritual prerequisite for enrichment of social potential of society. The state is called to be the above all instrument of conscious and systematic decision of contradictions of process of development and functioning of social sphere. Regulatory activity is to foresee the permanent search of the most rational forms and methods of combination of progressive struggle of opposites taking into account interests of people, social communities, social classes, layers, groups, peoples on the whole, using basic mechanism of socio-economic policy, state forecasting and coordinating. The state will be capable not only to create objective terms for the conscious and systematic decision of contradictions in the field of social activity, but also to regulate directly and decide these contradictions.

With development of economy, by stabilization of monetary, credit, fiscal policy in Ukraine there is formation and development of social policy of the state. Together with transformation of economy there is creation of the system of social defence of population with the purpose of compensation of negative displays of market economy. For the years of independence the policy of social defence was developed and implemented into action. Necessary conditions for normal functioning for permanent addition and improvement are created.

The features of imperfection and disparity the modern necessities of people (the minimum wage, pensions, grants and living minimum) reflected in social sphere.

Therefore the primary tasks of transition from the grant of benefits and grants to the address financial aid, creation of conditions for achievement of medium wages to the sizes of living wage, expansion of network of non governmental pension funds along with the state funds, pursuing a weighed policy in the field of adjusting of payment of labour, labour-market and all sphere of public welfare are primary tasks in transition period.

Literature

1. Ганслі, Теренс Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки : Пер. з англ. – К.: Основи, 1995.
   
2. Державне регулювання економіки: Навч. Посібник / С.М. Чистов, А.Є. Нікіфоров, Т.Ф. Куценко та ін.– К.: КНЕУ, 2005.
   
3. Ягодка А.Г. Соціальна інфраструктура і політика: Навчальний посібник.– К.:КНЕУ, 2008.
   
4. Pippa Norris 2008. A Virtuous Circle: State Social Policy. Cambridge University Press.
   

Головко Лілія Василівна

Інститут демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України, м. Київ


Основні напрями конституційно-правової та інституційної модернізації соціально-трудових відносин в україні


Успішне здійснення економічних реформ в Україні, структурні перетворення національної економіки великою мірою залежать від формування соціально-трудових відносин, які зачіпають інтереси більшості людей, відбиваються на якості їх життя та напрямах трудової й соціальної активності. Надзвичайно важливим є питання про проведення конституційно-правової та інституційної модернізації соціально-трудових відносин, визначення їх основних аспектів адекватно сучасним потребам суспільства та держави.

Конституційно-правова модернізація являє собою процес приведення Основного Закону України у відповідність до сучасних потреб суспільства та держави, критеріїв і стандартів європейського конституціоналізму, європейського права. Основою конституційно-правової модернізації є формування реального народовладдя, подолання відчуження влади і суспільства, дотримання демократичної легітимності, забезпечення сталого розвитку регіонів країни, створення необхідних умов нарощування соціального капіталу шляхом суспільно-корисної самореалізації.

Згідно оцінки конституційної ситуації в Україні Європейською комісією “За демократію через право” рекомендовано проведення конституційних реформ, що актуалізує питання суспільно-політичної легітимності з позицій європейського конституціоналізму [1].

Проведення конституційно-правової модернізації в Україні передбачає:

• створення Національної конституційної асамблеї для підготовки змін до Конституції України;
  

• модернізація інституту виборів через впровадження змішаної системи виборів до парламенту, за якою частина депутатів буде вибиратись за пропорціональною системою голосування за відкритими списками, а інша – за мажоритарною системою;
  

• проведення судово-правової реформи з метою подолання таких явищ, як вибіркове та політично судове переслідування, неефективна та корумпована судова система, обмеження свободи зібрань, корупція в уряді та суспільстві, недотримання прав людини з боку правоохоронних органів та ін.;
  

• створення механізму громадянського контролю за діями міліції, співробітників відділів у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб у кожному регіоні країни;
  

• реструктуризація Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права при Міністерстві юстиції України [2] шляхом включення до неї представників вітчизняних наукових юридичних шкіл, незалежних експертів, а не представників гілок влади та політичних інституцій;
  

• схвалення концепції ювінальної юстиції та розробка механізму її введення через удосконалення Кодексу законів з метою зменшення рівня злочинності серед молоді та покращення захисту їхніх прав та інтересів;
  
• розвиток місцевого самоврядування, здійснення адміністративно-територіальної реформи через реалізацію цілого комплексу заходів правового, організаційного, фінансового характеру.
  

Проведення конституційно-правової модернізації передбачає планування та підготовку відповідної концепції з визначенням методології, основного інструментарію, завдань і цілей, пріоритетів, а також прогнозування очікуваних результатів.

Інституціональна модернізація являє собою процес оновлення чинних або створення нових інституцій у сфері політичних, правових, економічних, суспільних відносин на  принципах демократії, верховенства права, соціальної держави та усталених міжнародних норм співіснування країн.

Сучасна інституціональна модернізація направлена на вдосконалення законодавчої та нормативно-правової бази регулювання соціально-економічних процесів з метою посилення демократичних засад розвитку суспільства. Радикальними змінами є: законодавча обумовленість обов’язкової участі працівників у результатах господарської діяльності підприємства на основі трудових прав, можливість участі працівників в управлінні підприємством через права власності та у розподілі прибутку підприємства в якості його акціонерів. Становлення демократичних принципів господарювання сприяє зростанню добробуту населення, зменшення поляризації у доходах, формуванню мотиваційних засад зайнятості, підвищенню її продуктивності, гармонійності і стабільності суспільних відносин, зростанню соціальної згуртованості. Наближення нормативно-правового забезпечення до сучасних потреб нормалізує функціонування соціально-трудових відносин.

До основних інструментів інституціональної модернізації соціально-трудових відносин належать: форми власності, законодавча база їх регулювання, організаційно-правовий механізм взаємодії суб’єктів господарювання з оточуючим середовищем, інфраструктура, конкурентне середовище. У руслі інституціоналізму повинні формуватися податкова і фінансова системи, адміністративно-правові структури на всіх рівнях державного та економічного управління.

Системами, що впливають на організаційну інституціалізацію громад (у тому числі територіальних) виступають :

• правова держава як сукупність певних інститутів, які забезпечують організаційну інституціалізацію громад, тобто в соціальні об'єднання громадян - некомерційні і неурядові організації;
  

• місцеве самоврядування - як право територіальних громад і інститут влади, що має власну структуру.
  

Регламентація діяльності суб’єктів громадянського суспільства з суб'єктами публічної влади здійснюється на основі таких законодавчо-нормативних актів: Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 80/97-ВР, Закон України "Про об'єднання громадян" від 16.06.1992 № 2460-XII, Закон України "Про органи самоорганізації населення" від 11.07.2001 № 2625-III, Закон України "Про молодіжні і дитячі громадські організації" вiд 01.12.1998 № 281-XIV, Закон України "Про політичні партії в Україні" вiд 05.04.2001 № 2365-III, Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" вiд 15.09.1999 № 1045-XIV, Закон України "Про професійних творчих працівників та творчі спілки" від 07.10.1997 № 554/97-ВР, Закон України "Про звернення громадян" від 2.10.1996 року N 393/96-ВР, Закон України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16.09.1997 № 531/97-ВР, Закон України "Про соціальні послуги" вiд 19.06.2003 № 966-IV, Закон України "Про інформацію" вiд 02.10.1992 № 2657-XII, Закон України "Про вибори народних депутатів України" вiд 25.03.2004 № 1665-IV.

На сучасному етапі інституціональної модернізації необхідним є створення неформального суспільного інституту захисту прав людини (насамперед, прав безпритульних та усиновлених дітей) регіонального значення, який матиме своїх представників у великих містах та селищах міського типу та обиратиметься місцевими радами, тобто громадою. За рахунок спонсорської допомоги і за участі муніципальних органів влади в кожному регіоні (кожному районі м. Києва та м. Севастополя) має діяти муніципальний центр допомоги безпритульних, де надаються послуги харчування, профілактичні лікувальні заходи і організація громадських робіт.

Довгострокове залучення громадськості до вирішення проблем регіонального розвитку можливе через визначення її інституційної ролі у прийнятті рішень, в першу чергу місцевого значення, на основі відповідних законодавчих документів. Розробка й реалізація державної регіональної політики, чіткого розподілу функцій та координації діяльності державних органів управління різного рівня у сфері територіального розвитку, враховуючи сучасні тенденції соціально-трудових відносин, повинно передбачити створення мережі недержавних інституцій регіонального і місцевого розвитку. Їх діяльність має бути направлена на посилення відповідальності територіальних громад, приватних підприємців за розвиток відповідних територій.

Важливою проблемою в контексті інституціональної модернізації є врегулювання взаємовідносин між районними та обласними радами і державними адміністраціями, які повинні мати власні виконавчі органи. До компетенції місцевої адміністрації віднесено управління об’єктами спільної власності територіальних громад, розподіл коштів держбюджету між територіальними громадами. У вирішенні проблем соціально-трудових відносин вони по суті не є компетентними.

Конкретним напрямом модернізації є розробка у бюджетній системі країни трансферного механізму щодо задоволення територіальних потреб у соціальних послугах, оскільки органи місцевого самоврядування позбавлені можливості приймати самостійні рішення локального (місцевого) характеру через залежність від дотацій чи практику вилучення вільних коштів.

Модернізаційні процеси в Україні продовжують розвиватись у різних сферах економіки в тому числі й у формуванні соціально-трудових відносин. Проведення конституційно-правової та інституційної модернізації розширить можливості для розвитку модернізаційного направлення в тому числі на мікро- і мезорівнях.

Література:

1. Висновок Венеціанської комісії «Про конституційну ситуацію в Україні». // Венеція. – 17 - 18 грудня 2010 – Режим доступу: .org.ua\comment\45
   
2. Янукович змінив план заходів із виконання зобов’язань України перед Радою Європи // «Західна інформаційна корпорація». – 27 квітня 2011 – Режим доступу: a/ua/news/2011/04/27/284865
   

Гречко Алексей Константинович

Донецкий национальный университет экономики и торговли

имени Михаила Туган-Барановского, г. Донецк

e-mail – greck0860@rambler.ru


РЕАЛИЗАЦИЯ ФИСКАЛЬНОЙ ФУНКЦИИ НАЛОГА НА ЗЕМЛЮ


На современном этапе общественных отношений наиболее актуальным является вопрос о земле. Поэтому целью работы является рассмотрение проблемных аспектов начисления и уплаты налога на землю.

Плата за землю – общегосударственный налог, который взимается в форме земельного налога и арендной платы за земельные участки государственной и коммунальной собственности (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Налогового Кодекса). Плата за землю зачисляется в соответствующие местные бюджеты в порядке, определенном Бюджетным кодексом для платы за землю (ст. 290) [1].

Главную проблему на сегодня составляет то количество лиц, которые по каким-либо причинам не уплачивают налог на землю в бюджет. По данным на 2010 г. процент граждан, уплативших налог на землю, составил 45,48%. Соответственно, процент граждан, не уплативших налог, составил 54,52%. То есть, в бюджет поступает меньше половины тех средств, которые должны быть уплачены за пользование землей.

Важно знать, что если у физического лица нет документов о праве собственности или использовании земли, принадлежащей ему, такое лицо все равно обязано уплачивать налог на землю, поскольку получение такого документа является добровольным и налог начисляется не по факту наличия государственного акта, а по данным государственного земельного кадастра. Если участком владеют несколько лиц, то налог платит каждый собственник отдельно и пропорционально своей доле.

Если физическое лицо является землевладельцем или землепользователем, то плата за землю взимается в виде налога на землю. Право собственности или пользования подтверждается государственным актом, который выдается на основании: приобретение земли по договорам купли-продажи, ренты, дарения, мены, другим гражданско-правовых соглашений; бесплатной передачи земель государственной и коммунальной собственности; приватизации земельных участков, ранее были предоставлены в пользование; принятия наследства; выделения в натуре (на местности) земельной доли (пая); других документов.

Законодательством для физических лиц предусмотрен ряд льгот по уплате земельного налога. В частности, от налога освобождаются: инвалиды I и II групп; граждане, воспитывающие троих и более детей;

граждане, у которых члены семьи проходят досрочную военную службу; пенсионеры; ветераны войны, а также другие лица, которые пользуются льготами согласно Закону № 3551-XII; лица, пострадавшие от аварии на Чернобыльской АЭС.

Ставка и размер налога зависят от площади земельного участка, а также от того, где она находится и как ее используют. Ставка налога не зависит от результатов хозяйственной деятельности на земельном участке.

Земельный налог граждане платят в отделении банка или в сельском совете по месту расположения земельного участка. Плата за землю вносится дважды за год равными частями: до 15 августа и до 15 ноября. При этом до 15 июля налоговые инспекции (на основании имеющейся в налоговой службе информации) рассылают всем плательщикам уведомление, в котором указывается сумма налога на землю и номер соответствующего счета [2].

Налоговый Кодекс, вступивший в силу 1 января 2011 года, не изменил методику расчета налога на землю. В 2011 г. нормативная денежная оценка земель населенных пунктов, проведенная по исходным данным по состоянию на 01.04.96 г., земель сельскохозяйственного назначения, проведенная по состоянию на 01.07.95 г., и земель несельскохозяйственного назначения за пределами населенных пунктов, проведенная по состоянию на 01.01.97 г., подлежит индексации по состоянию на 01.01.2011 г. на коэффициент 3,2, который определяется исходя из произведения коэффициентов индексации за предыдущие годы, кроме 2002-2004 г., 2006 г., когда нормативная денежная оценка земель не индексировалась. То есть, налог на землю в 2011 году вырос по сравнению с предыдущими годами [1].

Таким образом, для решения поставленной проблемы будет целесообразно осуществление следующих мероприятий: создание более прозрачной системы начисления налога, обложение налогом тех земель, за которые уплата еще не производилась, повышение финансовых санкций за несвоевременную уплату налога, повышение эффективности механизма их взыскания.

Литература:

1. Вестник Налоговой службы Украины. Февраль 2011 №5.

2. info/yekonomika/3597-kto-i-kak-dolzhen-platit-za-zemlyu.phpl


Гриненко Анатолій Михайлович,

ДВНЗ “Київський національний

економічний університет імені Вадима Гетьмана”, м. Київ


ПРОБЛЕМИ І ЗДОБУТКИ УКРАЇНИ В АСПЕКТІ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ


Соціальний розвиток суспільства — це зміна суспільства внаслідок соціальних процесів, у ході яких відбуваються кількісні і якісні перетворення соціальної системи¹, що приводять до якісно нового стану суспільства. Соціальний процес можна характеризувати як послідовні зміни елементів соціальної системи і її підсистем.

Соціальний розвиток, в зв’язку з цим, може бути еволюційним і революційним, прогресивним і регресивним. Для соціального розвитку шляхом еволюції характерне, як і для соціального процесу, поступове відмирання старих елементів існуючої соціальної системи і накопичення, витіснення і поступова заміна новими елементами.

Інша форма соціального розвитку — революційні перетворення, коли відбувається відносно швидке й одноразове руйнування всіх застарілих елементів системи і заміна їх новими елементами, що відразу ж виникають у системній єдності.

Україна як країна наздоганяючого розвитку на сьогодні має досить багато проблем в плані динаміки прогресивності соціального розвитку.Так, слід зазначити, що має місце вражаюча диференціація в суспільстві за доходами, за роки незалежності втрачено багато цивілізаційних остовів суспільного розвитку, до числа яких відносяться і моральні складові соціальногобуття.

Проте, якщо критично поглянути на весь пройдений майже 20-літній шлях України за роки незалежності, то можна побачити поряд з негативами(які багато в чому переважають) також і немало позитивних перетворень в економічній, політичній, духовній і соціальній сферах соціального буття. Останні, є безперечно запорукою прогресивного, цивілізаційного соціального розвитку як українського суспільства в цілому, так і його субєктів, обєктів, інститутів.

Нижче в Таблиці 1. наведені позитивні і негативні тенденції, які відбулися в Україні за роки незалежності.

Таблиця 1.1¹

Позитивні й негативні тенденції в політичній, економічній і соціальній сферах України за період з 1991 по 2011 роки

№ п/п	Позитивні тенденції і здобутки	№ п/п	Негативні тенденції і втрати
Політична сфера
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15	Здобуття незалежності України Здобуття державного суверенітету мирним шляхом Немає війни Чітке формування державних кордонів Утвердження української мови як державної Формування нової генерації українців – з свідомістю вільної людини Розширення світогляду і можливостей розвитку людини через прозорість кордонів як західних так і далекого сходу Свобода слова, думки, волевиявлення Плюралізм політичних партій Рівні виборчі права громадян Відсутність політичної та іншої цензури Вільний вибір зовнішньополітичного курсу Безпосередня участь у міжнародному житті - співпраця з іншими країнами; міжнародними організаціями, блоками Інтеграція у світове співтовариство Визнання суверенності та незалежності України іншими державами Можна вже говорити про певний імунітет нації до спонтанних дій органів управління економікою, який, щоправда, може обернутись остаточною зневірою і байдужістю до власної долі. Тому важливо, щоб ця витривалість була доповнена ініціативою і волею до кращого життя.	1 2 3 4 5 6 7 8 9 10	Немає патріотичної самовідданої державної влади Багатопартійність – затрудняє вибір політичної партії яка найкраще може відстояти інтереси пересічного громадянина і нести відповідальність за свої дії Недосконалість законодавства, яке б передбачало відповідальність народних обранців за їх роботу і зловживання з цього приводу Лобіювання інтересів у Верховній Раді та Кабінеті Міністрів України певних бізнесових груп за рахунок державних інтересів Корупція у вищих ешелонах влади Втручання великих і сильних держав (Росія, Сполучені Штати Америки) у різні сфери життя України Відсутність єдності у внутрішній і зовнішній політиці Незавершеність структурних реформ Незавершеність формування судової гілки влади Лолітична нестабільність
Економічна сфера
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12	Роздержавлення власності, поява недержавного сектора економіки і прошарку приватних підприємців, серед яких не всі відповідають негативним характеристикам; Громадянин – власник капіталу, землі, бізнесу, інтелектуальних прав Чиста конкуренція – як стимул для виживання найперспективнішого і найсильнішого Визнання України – країною з ринковою економікою Україна є великим експортером, правда переважно сировинних ресурсів і товарів Україна стала важливою частиною економічного та інформаційного простору і знайшла своє місце у міжнародному поділі праці Розвиток банківської сфери, у т. ч. приватних банків Розвиток кредитування усіх сфер життя Поступовий розвиток страхової діяльності Розвиток сфери послуг Перехід на міжнародні стандарти в бухгалтерському обліку, технічній сфері Зародження національних ринків товарів, праці і капіталу з переважно ринковим ціноутворенням;	1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14	Руйнування старих економічних зв’язків господарювання і неналагодження нових “ПриХватизація” Безробіття Інфляція Економічна нестабільність Тіньова економіка Нечесна конкуренція Слабкий розвиток наукоємних технічних, технологічних галузей промисловості Немає інноваційного розвитку економіки Енергоємність та трудомісткість провідних галузей економіки Низьке залучення інвестицій в економіку Застарілість основних виробничих фондів, небажання фінансово-промислових груп вкладати капітал у їх розвиток, натомість - “вижимання їх до останнього” Експортована продукція - з низьким рівнем переробки та в основному сировинного характеру Енергетична (газова, нафтова) залежність (слабкість державної політики в цьому питанні)
Соціальна сфера
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13	Формування нової генерації українців – з свідомістю вільної людини Розширення світогляду і можливостей розвитку людини (це пов’язано із прозорістю кордонів як західних так і далекого сходу) Свобода слова, думки, віросповідання Вільний доступ до інформації Широкий вибір у сфері послуг культурного, освітянського, медичного, туристичного, розважального характеру, тощо Можливість вільної транскордонної міграції Розвиток сфери страхування і особливо соціального(від безробіття, захворюваності, травматизму, пенсійного, на часі медичного) Поява комерційних навчальних закладів, як альтернатива державних Впровадження передових світових методів лікування, технологій діагностики Пластична хірургія Доступність стоматологічних послуг Створення різноманітних систем пенсійного забезпечення – альтернативних державному Як певний позитив можна оцінити також перевірену на практиці здатність держави, підприємницьких структур і населення витримувати безпрецедентні економічні труднощі, - гіперінфляцію, постійні неплатежі, соціальну незахищеність тощо.	1 2 3 4 5 6 7	Велике розшарування населення – майнова нерівність: озлоблені бідні, розбещені багаті і немає середніх Соціальна деградація і соціально структурний розпад, тоталізація соціального антагонізму і визрівання на цій основі катастрофічного некерованого соціального вибуху. Принизливо-низьке соціальне забезпечення Низьке фінансування державної медицини, у зв’язку з цим, недостатнє забезпечення населення безкоштовним і водночас якісним медичним обслуговуванням комерційних структурах Відсутність сприятливого середовища щодо розвитку високо - технологічної науки та немає підтримки навчальних закладів що дають спеціалістів високого класу в т.ч. і академічної науки Немає державної підтримки і заохочення молодіжної ініціативи у будь-яких суспільно та державно корисних проявах Відтік наукового потенціалу та робочої сили за кордон через недостатній рівень життя в нашій країні

На основі розгляду наведених вище в таблиці 1. позитивних та негативних тенденцій в політичній, економічній і соціальній сферах Української держави за період з 1991 по 2011 роки можна зробити певні висновки. А саме:

• За період становлення незалежності України з 1991 по 2011 рік наша держава пройшла чималий шлях розвитку, напрацювавши на ньому численні досягнення і, на жаль, але закономірно, й промахи.
  
• На разі, можна виділити, що для закріплення позитивних й нівелювання негативних тенденцій розвитку варто розвивати науку, широко впроваджувати її досягнення в усі сфери життя: економіку, промисловість, юриспруденцію, медицину та освіту і на цій основі виводити Україну на міжнародний рівень. Цей процес повинен бути не циклічним, а неперервним.
  
• Паралельно з цим, не декларативно але практично, потрібно викорінити анархію, безперервні політичні торги, безкарність і безвідповідальність у вищих ешелонах державної влади. З цією метою необхідно впроваджувати у політикум принциповість та відповідальність, шляхом законодавчого прийняття чітких і жорстких правових норм діяльності народних обранців та вищих урядовців.
  
• В вирішенні накопичених проблем, стримуючих розвиток і суспільний прогрес в Україні визначальною має стати роль інтелігенції. Очевидно, потрібно консолідувати ті незатребувані владою й політикумом інтелектуальні сили, тих людей, які є визнаними моральними авторитетами, й давати їм можливість впливати на суспільство, що дасть можливість і допоможе знайти в суспільстві своєрідні «точки зростання», - не уражену тлінням здорову соціальну тканину, та розвинути духовний простір держави.
  
• Та, насамперед, потрібно починати з найменшого пересічного українця і піднімати рівень його власної свідомості, соціальної відповідальності, - особистої, колективної та суспільної. Необхідно . укорінювати в свідомості українця почуття господаря на своїй землі та підіймати рівень його культури до європейського. І мабуть, - це і є головним вектором в забезпеченні поступальності і прогресу в соціальному розвитку української держави.
  

Дейч Марина Євгенівна

Інститут економіки промисловості

НАН України, м. Донецьк

maride7@gmail.com


соціальна політика держави як інструмент соціального управління


Соціальний стан та тенденції, які склались в Україні є несприятливим і характеризується демографічною кризою, посиленням соціальної диференціації населення за доходами, низьким рівнем та якістю життя, нерозвиненістю ринку праці, зменшенням можливостей надбання вищої освіти, несприятливими умовами життєдіяльності, зростанням корупції у соціальній сфері, високим рівнем злочинності тощо. Ці внутрішні негаразди обумовлюють низький рейтинг України у міжнародних порівняннях за індексом людського розвитку, щастя, глобальної конкурентоспроможності (за показниками стану здоров’я, особистої свободи, безпеки існування, соціального капіталу та управління). Таким чином оцінка реалізації чинної соціальної політики та ефективності соціального управління є незадовільною і обумовлює пошук шляхів виходу з критичного стану та зайняття гідного місця України серед розвинених країн.

Соціальне управління є діяльністю, яка спрямована на встановлення соціального порядку, реалізацію соціальної політики у соціальній системі, що забезпечує виконання функції самозбереження, ефективного функціонування та розвитку через управління поведінкою людей.

Соціальне управління як науковий напрям не здобуло в Україні необхідного розвитку, а відповідно немає досягнень і в практиці його реалізації. Відсутнє чітке визначення компетенцій, повноважень та відповідальності органів державної влади за соціальний стан. Навіть міжнародні зобов’язання України щодо досягнення Цілей розвитку тисячоліття не мають комплексного запровадження через недосконалість системи соціального управління.

Певною компенсацією нерозвиненості соціального управління є наукові здобутки фахівців України щодо соціальної політики. Значний розвиток набув науковий напрям з соціальної політики, що простежується у результатах роботи наукових шкіл м. Києва (Е.М. Лібанова, О.О. Яременко, Т.А. Заяць, В.І. Куценко, В.М. Новіков, О.В. Макарова, А.М. Колот, А.Г. Ягодка та ін.), м. Львова (У.Я. Садова, Л.К. Семів, Л.Г. Шевчук, С.Й. Вовканич та ін.), м. Донецька (О.Ф. Новікова, В.П. Антонюк, Г.К. Губерна, В.В. Дорофієнко, Н.Д. Лук’янченко, Л.В. Шаульська, Н.А. Балтачеєва та ін.). Узагальнення результатів наукових досліджень обґрунтовує висновок, що саме соціальна політика є інструментом соціального управління і спрямована вона на досягнення соціальних цілей, соціальної безпеки, забезпечення людського розвитку, примноження людського та соціального капіталу, створення соціальних умов сталого та інноваційного розвитку. Соціальна політика залежить від якості та ефективності соціального управління. У цьому контексті вона повинна забезпечувати спрямування дій на розбудову соціальної держави, соціальну орієнтацію економіки та визначення й застосування соціальної відповідальності за стан та перспективи людського і соціального розвитку.

Змістовне наповнення пріоритетних напрямів соціальної політики з розбудови соціальної держави та забезпечення соціальної орієнтації економіки повинно містити заходи з розробки та запровадження національної концепції розбудови України як правової, демократичної соціальної держави з розвинутим громадянським суспільством, що забезпечує соціальний устрій, який доцільно сполучає засади свободи і влади на принципах соціальної рівності, справедливості, загальної солідарності та взаємної відповідальності; забезпечення сталого соціально-економічного розвитку та конкурентноздатності країни; утвердження національної моделі розбудови, забезпечення системності й послідовності щодо здійснення економічних реформ; удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази щодо створення ефективної системи соціального управління, орієнтації державної і регіональної політики на забезпечення національної безпеки у соціальній сфері.

Особливо виникає потреба у державному фінансуванні процесів реалізації соціальної політики для забезпечення збалансованості соціальної та економічної безпеки, що обумовлює конкретизацію заходів у цьому напрямку. Серед них повинні бути формування міжбюджетних відносин на основі державних соціальних стандартів, забезпечення підвищення рівня фінансової забезпеченості делегованих повноважень, видаткової автономності місцевих бюджетів та ефективності використання бюджетних коштів, упорядкування відносин місцевих бюджетів з центром (оптимізації розподілу видаткових повноважень, удосконалення порядку розподілу трансфертів); забезпечення держаного регулювання витрат на соціальні цілі з урахуванням вимог економічного зростання; формування умов та можливостей соціалізації основних складових економічної політики (інвестиційної, цінової, бюджетної, грошово-кредитної, податкової, структурної тощо); підтримання ефективності впливу споживчого попиту на економічне зростання; створення максимально сприятливих умов для реалізації права вільного вибору виду діяльності, розкриття підприємницької ініціативи людей, сприяння самозайнятості населення, розвитку малого та середнього бізнесу, формування потужного середнього класу; зменшення соціальної нерівності, уповільнення розшарування населення за рівнем доходів і майновим станом шляхом економічного перерозподілу доходів у суспільстві, відновлення функції оподаткування як механізму справедливого перерозподілу національного доходу, створення рівних умов оподаткування та отримання доходів від праці, власності та капіталу, детінізації економіки.

Досягти ефективності соціального управління неможливо без визначення та застосування соціальної відповідальності за досягнення стратегічних цілей соціального розвитку. Тому в межах механізмів реалізації соціальної політики доцільно визначити відповідні дії. Їх здійснення можливе через послідовне та системне запровадження принципів, чітке визначення та розподіл соціальної відповідальності всіх рівнів влади і управління, соціальних партнерів, суспільства та кожного громадянина; створення умов для гідного життя літніх людей; вдосконалення норм соціального та трудового законодавства відповідно до вимог ефективного соціального управління; визначення та запровадження відповідальності держави щодо забезпечення людського і соціального розвитку; забезпечення поетапного погашення зобов’язань держави за знеціненими заощадженнями громадян; формування дієвих механізмів підвищення ефективності діяльності політичних інститутів, досягнення консенсусу головних політичних сил щодо стратегічних цілей суспільства, сприяння розвитку демократії і становленню громадянського суспільства, забезпечення сталості державної політики.

Висновки. Таким чином, забезпечення ефективності соціального управління зумовлюється змістовною насиченістю та якістю соціальної політики. У свою чергу критерії досягнення цілей соціальної політики стають показниками ефективності соціального управління. Вони визначаються через:

забезпечення соціальної безпеки, мінімізацію соціальних ризиків, створення умов збереження та розвитку української нації, спроможності особистості до самозахисту;

створення умов та можливостей для людського розвитку, підвищення рейтингу України в міжнародних порівняннях з людського розвитку, подолання диференціації людського розвитку на регіональному рівні;

встановлення бажаного соціального порядку в соціальній системі за рахунок ефективності та якості соціального управління; досягнення соціальної орієнтації економіки та децентралізації соціальної політики;

визначення та затребування взаємної соціальної відповідальності; розподіл соціальної відповідальності всіх рівнів влади і управління, соціальних партнерів, суспільства та кожного громадянина;

врахування та орієнтацію на кращі міжнародні соціальні стандарти і зовнішні критерії виміру соціальної політики, що зумовлені процесами глобалізації та розвитком міжнародних відносин;

участь у розв’язанні глобальних проблем сталого розвитку, запровадження соціальної екології у створенні трансграничних зон соціальної стабільності.

Література

1. Башин Ю.Б., Гринев Г.Н., Дремова Ю.Г. Эволюция концепций социального управления // Социальная политика и социология. – 2006. - №1. – С.36-37.
   
2. Про необхідність розробки та прийняття проекту Указу Президента України «Про основні напрями соціальної політики України на період до 2015 року»: доповідна записка / О.Ф. Новікова, В.П. Антонюк, Л.В. Шаульська та ін.; НАН України. Ін-т економіки пром-сті. – Донецьк, 2011. – 64 с.
   

Демченко Татьяна Ивановна

Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, г. Харьков


ПЕРСПЕКТИВЫ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ ТЕОРИИ СЧАСТЬЯ


Для каждого правительства всегда актуальными будут вопросы, связанные не только с управлением социально-экономическим развитием, но и с параметрами его измерения. Возникают трудности с тем, как соотнести экономическую стратегию с воспринимаемым качеством жизни граждан, сложившимся в результате ее реализации.

Продолжительное время большинство экономистов сводили достижения в развитии к такому экономическому показателю, как уровень ВВП на душу населения. Считалось, что чем он больше, тем выше «стандарты жизни», поскольку существует прямая связь между ростом производства и ростом общественного благосостояния в целом. Сегодня это утверждение оспаривается. Во многих странах, несмотря на рост производства, продолжают оставаться актуальными проблемы бедности и социального неравенства, поскольку богатства, созданные в результа­те экономического роста, распределяются неравномерно. В условиях глобальной эко­номики это неравенство проявляется в увеличении разрыва между бедными и богатыми государствами. Кроме того рост объемов производства неизбежно вызывает обострение глобальных экологических проблем.

Несомненно, экономический рост расширяет потенциальные возможности в разрешении многих социально-экономических проблем, однако он не является гарантией повышения благосостояния всего населения. Если рост ВВП не сопровождается улучшением усло­вий жизни населения, то отождествлять его с развитием нельзя.

В качестве альтернативы ВВП существует другой индикатор экономического развития - Индекс развития человеческого потенциала (ИРЧП). Разработчики данного индекса соединили экономические и неэкономические компоненты развития, такие как ожидаемая продолжительность жизни, грамотность, уровень образования, а также ВВП на душу населения в долл. США по ППС.

Свой оригинальный вклад в исследования параметров экономического разви­тия сделало небольшое государство Бутан. В 1972 году вместо ВВП четвертый король этой страны Джигме Сингье Вангчук предложил измерять благосостояние таким показателем, как валовое национальное счастье (ВНС), включающим следующие компоненты: обеспечение справедливого и социально-экономического развития, сохранение и развитие традиционных культурных ценностей, охрана природы и правильное управление страной [1]. Этот своеобразный подход к определению истинного уровня благосостояния сегодня нашел применение.

Известный польский экономист Гжегож Колодко отмечает, что категория ВНС в отличие от классических моделей роста удачно подчеркивает синергию и позитивную обратную связь материальных и духовных аспектов развития [2, С. 355].

Следует признать, что объективно ни ВВП на душу населения, ни ИРЧП полностью не отражают реальное экономическое состояние нации. Альтернативным индикатором прогресса и эффективности проводимой экономической политики может стать рост удовлетворенности своей жизнью и «уровня счастья» граждан в стране.

Сегодня исследование экономических аспектов счастья приобретает все большую популярность. В последние годы активно развивается относительно новое направление в экономической науке, возникшее на стыке психологии и экономики – экономика счастья. Экономическая теория счастья имеет не только теоретический интерес, но и практическое значение. Новости пестрят заявлениями о том, что власти некоторых стран (Китая, Великобритании, Франции) в скором будущем планируют при определении эффективности работы правительства сместить акценты с экономических показателей на оценку уровня совокупного счастья жителей государства.

Наряду с подсчетами ВВП сегодня ученые вычисляют также и «индекс счастья», с его помощью создана всемирная карта счастья. В рейтинге Happy Planet Index, составленном аналитиками британского исследовательского центра New Economic Foundation, каждое государство оценили по трем параметрам: удовлетворенность граждан своим уровнем жизни, продолжительность жизни и экологическое благополучие. В 2009 году самой «счастливой» страной из 143 государств стала Коста-Рика [3]. Лидерами оказались страны Латинской Америки и некоторые арабские страны с весьма скромными величинами ВВП на душу населения. Данные исследования наглядно демонстрируют, что материальный прогресс и экономический рост не ведут напрямую к счастью.

Подобная тенденция была отмечена профессором экономики Университета штата Южная Каролина Ричардом Истерлином. Он отмечал ограниченность влияния экономического роста на уровень счастья граждан. В отдельный момент времени с увеличением благосостояния растет и счастье, однако если доходы страны повышаются в течение длительного времени, и доход на душу населения достиг относительно высокого уровня, эта зависимость исчезает [4]. Эта концепция сегодня известна как «Парадокс Истерлина».

Граждане благополучных развитых стран вместе с экономическим ростом получили потребительское изобилие, но в рамках существующей сегодня экономики потребления человеку трудно ощущать себя счастливым. После достижения определенного уровня потребления, когда доходы покрывают основные потребности человека, он начинает использовать деньги, чтобы сравнивать себя с окружающими. Люди уже хотят не просто быть состоятельными, а стать богаче других. Экономический рост, повышая благосостояние всего общества, не может удовлетворить для всех эту потребность.

Человек попадает в зависимость от навязанных экономикой потребления «стандартов жизни» и постоянно испытывает ощущение неудовлетворенности. Он начинает чувствовать себя несчастным от того, что должен соответствовать навязываемым и во многом недостижимым представлениям о материальном счастье.

Несомненно, для счастья требуется определенный уровень материального достатка, но при этом субъективное ощущение счастья прямо не зависит от материального благосостояния. Как гласит народная мудрость - «счастье за деньги не купишь». Адам Смит в своем труде «Теория нравственных чувств» утверждал, что счастье определяется тем самым спокойствием, которое пропадает из-за желания улучшить материальное положение [5, С.100].

Как считают ученые, составляющие компоненты, которые входят в понятие «счастье», у каждого человека весьма разнообразны. Но особо важны для счастья положительные социальные связи (семейные, религиозные, культурные, национальные, дружеские, по интересам), они делают жизнь человека осмысленной и полноценной.

Основатель утилитаризма Иеремия Бентам считал, что в качестве единственной цели любого правительства должно быть достижение наибольшего счастья (добра) для наибольшего количества людей [6]. Возможно, именно экономика счастья может стать основой новой модели устойчивого развития, способной изменить к лучшему не только мировую экономику в целом, но и жизнь каждого человека в отдельности.

Литература

1. Gross National Happiness. The centre for Bhutan studies [Электр. ресурс]. – Режим доступа: ссылка скрыта
   
2. Колодко, Гж. В. Мир в движении / Гж. Колодко. – М. : Магистр, 2009. – 576 с.
   
3. The Happy Planet Index 2.0: Why good lives don’t have to cost the Earth [Электр. ресурс]. – Режим доступа: ссылка скрыта
   
4. Richard A. Easterlin, Growth Triumphant: The Twenty-first Century in Historical Perspective. Ann Arbor, MI: The University of Michigan Press, 1996. – 216 р.
   
5. Смит, А. Теория нравственных чувств / А. Смит. - М. : Республика, 1997 . - 351 с.
   
6. Бентам И. Введение в основания нравственности и законодательства / И. Бентам. - М.: РОССПЭН, 1998. - 415 с.
   

Жердєва Катерина Юріївна,

Департамент праці та соціальної політики Харківської міської ради, м. Харків


ЩОДО ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В УКРАЇНІ


Законом України „Про засади внутрішньої та зовнішньої політики України” проголошується важливість утвердження громадянського суспільства як гарантії демократичного розвитку держави (ст. 5) [5]. Засади державної політики щодо створення сприятливих умов для розвитку громадянського суспільства визначено Концепцією сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства (затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1035-р у 2007 році) [7]. Першим із завдань Концепції є сприяння удосконаленню законодавчої бази з питань розвитку громадянського суспільства, діяльності інститутів громадянського суспільства, до яких віднесено громадські організації, професійні і творчі спілки, організації роботодавців, благодійні організації, релігійні організації, недержавні засоби масової інформації та інші непідприємницькі товариства і установи.

У свою чергу основною причиною, котра заважає ефективному виконанню статутних цілей представники третього сектору вважають брак фінансування. Так, 77% опитаних у 2007 році керівників громадських організацій вважали, що обсяги фінансування є недостатніми і потреба у бюджетній підтримці є першочерговою для їхніх організацій [4].

Як показують міжнародні дослідження, фінансування українських недержавних організацій відбувається за східно-азійською моделлю (тобто головним джерелом є приватні субсидії при мінімальному державному фінансуванні й низькій спроможності надавати послуги) на відміну від західноєвропейської (переважна частка публічного фінансування) та латиноамериканської моделі (значна частка доходу надходить від надання послуг) [3]. Найближчими до України за структурою фінансування НДО є Росія, країни Південної Азії та Східної Африки.

Право громадських організацій на отримання державної фінансової підтримки закріплено Законом України "Про об’єднання громадян" (ст. 8) [6] і Бюджетним кодексом України (ст. 87) [1]. Проте немає нормативно-правового акта, який би визначав критерії, принципи, порядок встановлення пріоритетів, планування та здійснення державної фінансової підтримки громадських організацій.

Законодавством України не визначені загальні принципи, цілі та процедури розподілу державної фінансової підтримки для громадських організацій. Органи виконавчої влади мають можливість встановлювати власні пріоритети та процедури розподілу таких коштів для підтримки громадських організацій, причому часто такі порядки не є публічними. Право різних категорій ОГС на отримання державної фінансової підтримки передбачають 13 Законів України, в тому числі Бюджетний кодекс та Закон про державний бюджет України на окремий рік, 21 постанова Кабінету Міністрів та значна кількість наказів різних центральних органів виконавчої влади визначають окремі порядки розподілу та використання цих коштів. Більшість цих актів значною мірою суперечать один одному [2].

Право на отримання державної фінансової підтримки передбачено законодавством для всеукраїнських громадських організацій інвалідів, ветеранів, чорнобильців (та їх місцевих осередків), молодіжних та дитячих громадських організацій, національних творчих спілок, організацій національних меншин, спортивних федерацій. Бюджетне законодавство не передбачає планування коштів для підтримки інших видів громадських організацій, зокрема правозахисних, екологічних, моніторингових.

Органи виконавчої влади часто не встановлюють публічні пріоритети та правила державної фінансової підтримки громадських організацій або не узгоджують їх із завданнями політики уряду. Немає незалежної експертизи цілей та пріоритетів державного фінансування громадських організацій, тому оцінити практичні результати такого фінансування неможливо. Анкетування та інші вибіркові дослідження серед громадських організацій свідчать про систематичні порушення порядку доступу до інформації про державну допомогу. Нині ухвалення рішень щодо надання державної фінансової підтримки часто ґрунтується на довільних або випадкових критеріях, а також здійснюється в умовах конфлікту інтересів.

Усе це веде до безсистемності, корумпованості та низької ефективності державної фінансової підтримки громадських організацій з огляду на виконання завдань державної політики та використання бюджетних коштів. Таким чином, можна констатувати, що існує нагальна потреба у запровадженні прозорих форм державної фінансової підтримки громадських організацій (переважно на конкурсній основі), визначенні основних засад та порядків її здійснення.